 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Предмет порівняльної педагогіки, її завдання та методи дослідження 20 страница
5. Необхідно привчити дітей сприймати проблеми групи як свої власні. Діти повинні зрозуміти, що закони і норми життя в групі і суспільстві, а також їх додержання обов'язкові для кожної людини. Програма курсу охоплює ряд тем, що об'єднуються в три групи. До першої з них відносять теми, спрямовані на виховання соціальної конформності, готовності до компромісу, соціальної згоди, які повинні сприйматись дітьми як відчуття належності 275
Основна частина зусиль викладачів курсу спрямована на формування здатності до самостійної діяльності, або, як називають цю якість японці, - «практичної волі». Вона складається з ряду цілком конкретних умінь: висувати мету, приймати рішення в ситуації вибору і реалізовувати його. Для формування «практичної волі» розроблена спеціальна поетапна технологія, яка передбачає такі дії: - І етап - уміння визначити мету діяльності - індивідуальну або групову. Мета повинна сприйматись як приваблива сила, що спонукає до дії. Японський школяр повинен усвідомлювати пріоритет групових цілей над індивідуальними, важливість їх гармонійного поєднання. - II етап - прийняття рішення. Найскладніше тут - розв'язання проблеми вибору, тобто надання переваги одній можливості над іншими. - III етап - планування І складання програми дій. Дитину привчають до обов'язкової триєдиності у поведінці: пам'ятати про кінцеву мету, уявляти собі етапи її здійснення і намічати практичні кроки у цьому напрямі, для чого необхідні увага, терпіння і наполегливість. - IV етап - виконання прийнятих рішень. Сенс «практичної волі» не в тому, щоб примушувати себе до дії, а в тому, щоб творчо використати для реалізації наміченого всі можливості - як внутрішні (здібності, інтелект, емоції, інтуїція), так і зовнішні (допомога, поради). Здатність до самостійних дій з орієнтацією на дотримання встановлених соціальних норм виховується в японців з дитинства як природна життєва необхідність, нехтування якою призвог дить до численних життєвих труднощів та неприємностей. У більшості країн проблеми морального виховання є основною складовою змісту предметів релігійної спрямованості. Однак релігійне навчання та виховання в освітніх системах різних країн має різні форми. Так, закони Великобританії, ФРН, Іспанії, Італії, Ірландії, Австрії надають церкві право здійснювати релігійне навчання та виховання як у державних школах, так і у власних, конфесійних. У Франції, СІЛА та Канаді державна школа офіційно відокремлена від церкви, але це не означає повного відлучення церкви від школи. Так, у США перша поправка до Конституції забороняє створення державної релігії а також систематичне конфесійне навчання в приміщеннях, які належать державній школі. Але, оскільки управління системою освіти має децентралізований характер і здійснюється на рівні штатів, у деяких з них навчальний день починається, поряд із підняттям державного прапору, з молитви «Отче наш», що підпадає під заборону федеральної влади. Такі порушення набули ' досить масового характеру: 43% американських учителів читають у класних приміщеннях уривки з Біблії, 37% - організують колективні молитви. Хоча окремого предмета релігійного характеру в державній школі немає, вивчення історії, суспільствознавства насичене релігійним духом. Наприклад, підручники початкової школи з суспільствознавства містять тему «Шість днів створення світу», а словами «Попроси Христа допомогти тобі» починається майже кожен текст, що вивчається на цьому етапі навчання. Все це свідчить про те, що вплив релігії та церкви на моральний клімат школи сприймається як цілком припустимий професійними учительськими організаціями. В основоположному документі національної асоціації освіти США підкреслюється, що ставлення школи до церкви має бути «ставленням' співчутливого та дружнього розуміння», вчителям слід схвалювати участь школярів у релігійних заходах, оскільки саме церква допомагає вирішувати питання, що хвилюють людей (див. також додатки № 3.2 п. 8, 12; № 3.3 п. 8). У Франції державна школа теж відокремлена від церкви. Однак держава законодавчо затвердила свою підтримку католицьких шкіл (Закони Бранже 1951 р. та Дебре 1959 p.). Крім
276 277
Особливості догматичних поглядів тих чи інших релігійних конфесій обумовлюють зміст релігійного навчання та виховання, як і форми його здійснення. Безумовно, у християнських країнах відмінності не є значними, оскільки спільну змістову основу відповідних навчальних курсів складають моральні істини, сформульовані в Біблії. Нові тенденції у змісті релігійного виховання, які мають, місце в сучасних умовах, проявляються передусім у формуванні в школярів обов'язків не тільки перед Богом, але й перед суспільством - формування «homo socialis», що призводить до зростання ролі церкви як засобу соціалізації особистості. Форми морально-релігійного виховання стають все більш індивідуалізованими. Цьому сприяє активна участь духовних осіб в організації позаурочної роботи в школі. Так, у багатьох навчальних закладах вони створюють клуби за інтересами та віросповідні товариства. Церква приваблює учнів, організовуючи для них безплатні спортивні секції, де заняття спортом чергуються з розучуванням молитов, переглядом кінофільмів та бесідами на морально-релігійні теми. Змінюється також імідж шкільного священика. Тепер це вже не традиційний «святий отець», а молода розумна людина, яка добре орієнтована в педагогіці, бере активну участь у шкільному житті. Отже, сучасна західна цивілізація, забезпечуючи право кожної особистості на свободу совісті, прагне використати величезний досвід церкви з метою формування у молоді позитивних цінностей, відвернення від неї негативних впливів [7, 57-59]. Виховні функції української школи в радянський період традиційно здійснювались як через зміст навчального процесу, для якого був характерним високий рівень заідеологізованості, так і через добре розвинену систему позаурочної виховної роботи, домінуючу роль у якій відігравала діяльність дитячої та юнацької політичних організацій. Сучасна українська школа відмовилась від старої системи виховної роботи, що пов'язано, перш за все, з ідеологічною переорієнтацією суспільства, державотворчими процесами, новими нормами функціонування освітньої системи, затвердженими Законом України «Про освіту». У ст. 8 Закону відмічено, що навчально-виховний процес має бути вільним від впливу політичних партій; залучення учнів та студентів до участі в політичних акціях під час навчально-виховного процесу не допускається; але учні, студенти та працівники освіти можуть створювати у закладах освіти первинні осередки об'єднань громадян, членами яких вони є. Поступово формується нова система цінностей, утворюється нова система виховної роботи, у якій значно більшу роль повинен відігравати навчальний процес - його зміст, форми та методи здійснення. Це, передусім, предмети гуманітарного та суспільствознавчого циклу, як традиційні, так і нові, побудовані на інтегративній основі. До змісту освіти у ряді регіонів введені предмети, що знайомлять школярів з основами християнської етики, духовними традиціями нашого народу. Так, уже з 1992 року в школах Львівщини, Тернопільщини та Івано-Франківщини у вибірково-обов'язковий компонент базового навчального плану був введений як експериментальний навчальний предмет «Основи християнської моралі», який, як вважають його автори, добре себе зарекомендував. На основі набутого досвіду з 1997 року був запроваджений курс «Християнська етика». Його метою є «плекання духовності української нації, формування особи школяра на засадах християнської моралі, плекання доброти, людяності, милосердя, чесності, працьовитості, виховання духовно багатої особистості, яка б усвідомлювала свою відповідальність перед Богом, Батьківщиною, народом». Автори програми відзначають таку її позитивну особливість, як відсутність конфесійної тенденційності, екуменічний характер, адаптованість до багатоконфесійнос-ті. Разом з тим програма курсу пристосована до національної основи, відображає традиційні для українців морально-етичні норми, враховує їх менталітет. Курс має наскрізний характер. Провідними методами вивчення курсу автори називають: читання Святого Письма, слухання духовної музики, ознайомлення з основами іконографії, співи, малювання, поезію, конкурси, вікторини, кросворди, дискусії, інсценізації [15]. До найбільш поширених методик морального виховання, що застосовуються в навчальному процесі, у більшості країн відносять так звану поведінкову методику, яка передбачає закріплення необхідних суспільству навичок поведінки в дітей шляхом рольових ігор, дискусій, активного співробітництва вчителів та учнів. У ході таких занять учні набувають, зокрема, навичок мирного вирішення конфліктів з батьками, однолітками, вчителями. У дітей формуються стереотипи соціально схвалюваної поведінки у різних громадських інституціях (наприклад,
278 279
Рольові ігри та дискусії є дуже поширеними методами і у справі політичної соціалізації молоді. До найбільш відомих прикладів такої діяльності слід віднести здійснення «проекту Стен-хауса» в Англії, який передбачав проведення дебатів з актуальних соціально-політичних проблем під час занять із суспільних дисциплін. Однією з улюблених рольових ігор у школах західних країн є також гра «Вибори», під час якої школярі моделюють проведення політичної кампанії: висунення кандидатур, їх змагання у політичних дебатах, голосування. Важливим аспектом формування майбутнього громадянина є екологічна освіта. У більшості країн накопичений цікавий оригінальний досвід у цій сфері. Так, у Японії формування природоохоронної свідомості здійснюється вже з 1910 року: спочатку в приватних школах, а потім і державних навчальних закладах. З 1970 року тут запроваджена нова програма, в центрі уваги якої вивчення питань охоронц довкілля та боротьби з його забрудненням. У Голландії з 1919 року веде свою історію така практична форма екологічної освіти, як Служба дитячих та шкільних садових ділянок. Позитивно, що вона завжди планувала роботу таким чином, щоб допомогти дітям у самостійному усвідомленні закономірностей життя природи, своєї ролі як її частини через набуття практичного досвіду спілкування з навколишнім середовищем. З 30-х років XX ст. серйозну увагу питанням охорони природи приділяють у школах Фінляндії. Вивчають їх на безперервній основі починаючи з дошкільного віку і безпосередньо пов'язують із завданнями морального, трудового, розумового, естетичного виховання. Цікавими є більш ніж сорокарічні традиції екологічної освіти, набуті американськими педагогами. У 1970 році в США було прийнято Закон про освіту в галузі навколишнього середовища. Як і в інших країнах, у США екологічна освіта здійснюється на міжпредметній основі, тобто охорона природи є складовою не тільки природничих дисциплін, а й економіки, математики, сільсько- го господарства, історії, управління. Активно використовуються практичні та наочні методи навчання: робота на пришкільних ділянках, екологічні екскурсії, польові заняття, екологічні ігри тощо. Поширеною є практика залучення до проведення тематичних занять учених-фахівців із заповідників. Удосконалення програм екологічної освіти здійснюється у напрямі активізації практичного досвіду учнів та запровадження наукових способів розв'язання екологічних проблем. Починаючи з 60-х років XX ст. екологічна освіта сприймається як найефективніший засіб формування активної соціальної позиції у Великобританії. Оскільки жителі всіх регіонів країни беруть безпосередню участь у виробленні адміністративних рішень щодо охорони навколишнього середовища, школярі відчувають свою особисту причетність до долі своєї малої батьківщини. Учнів привчають розробляти та здійснювати проекти щодо поліпшення екології конкретних територій. Багато уваги приділяється створенню навчальної літератури екологічної спрямованості, в якій розкриваються питання природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища, його поліпшення, цінності для людини і тваринного світу. На основі міждисциплінарного та безперервного принципу здійснюється екологічна освіта у ФРН. У країні створено ряд центрів екологічної освіти (Інститут педагогіки природничих наук у м. Кіль, Відомство з охорони навколишнього середовища в Берліні, Німецьке товариство екологічного виховання тощо), які беруть участь у розробці та здійсненні програм природоохоронних заходів, до яких залучаються і школярі. Сучасна система екологічного виховання в Німеччині, що пройшла у своєму розвитку кілька етапів, передбачає як формування екологічної свідомості, так і здатності діяти відповідно до інтересів охорони природи. В її основу покладено тезу, згідно з якою «з однієї сторони, екологізація педагогіки служить адекватною відповіддю на кризу у вихованні, що явно спостерігається, з іншої -педагогізація екології допоможе подолати кризу в навколишньому середовищі» [8, 69-70]. Таким чином, провідним підходом до організації змісту екологічної освіти в сучасному світі є міждисциплінарний підхід. У методичному його забезпеченні домінують методи, спрямовані не тільки на формування екологічної свідомості і екологічної поведінки, але й до емоційної сфери дитини. У розпо-
280 281
Наслідком багаторічної роботи світового педагогічного співтовариства стала розробка розвиненої системи екологічної освіти, що запроваджена у більшості країн світу. Провідну роль у формуванні навичок життя у полікультур-ному просторі відіграє вивчення історії як навчального предмета. Зі зміною політичних реалій в сучасному світі, і перш за все в Європі, суттєво переосмислюються і курси історії. У 1993-1996 pp. Рада Європи здійснила програму «Викладання історії у новій Європі». її завданням не було перетворення вивчення минулого на засіб пропагування ідеї європейської єдності. Ставилося завдання: зробити зміст історичної освіти в країнах Європи більш об'єктивним, визволити його з полону «білих плям», стереотипів, помилок, апелювати до фактів і джерел. До роботи у цій програмі були залучені також представники країн Центральної та Східної Європи, у тому числі й України. Зміст інтеграційних процесів у галузі викладання історії полягає в обміні досвідом щодо розробки навчальних програм і підручників, вироблення єдиних підходів з питань змісту викладання історії країн Європи, її регіонів, насамперед, до суперечливих моментів з цієї історії (особливо XX ст.). В рекомендаціях експертів Ради Європи йде мова про необхідність вивчати історію на всіх рівнях освіти, бо вона є найважливішим предметом, який виховує людину, «унікальною навчальною дисципліною з особливими засобами впливу на розум і уяву, що дає змогу школярам набути знання, які допомагають зрозуміти точку зору іншої людини». Об'єктом викладання та засвоєння історії повинні бути не розпорошені відомості з політичної, дипломатичної або військової історії, а всі аспекти життя минулого: духовні, соціальні, економічні, культурні, наукові, технічні тощо. Метою вивчення історії має стати не механічне запам'ятовування і відтворення певної суми фактів, а формування вмінь та навичок самостійного історичного мислення. З вересня 1996 р. Рада Європи почала новий проект з викладання історії Європи XX ст. Активну роль у його здійсненні відіграє «Європейська конференція учителів історії» - «Євро-кліо». Провідними пріоритетами у змісті історичної освіти, згідно з висновками цієї організації, мають стати: історія власної країни, історія Європи як спільного регіону проживання; загальні події і явища, які вплинули на розвиток більшості країн Європи (Перша і Друга світові війни, феномен тоталітаризму та його співвідношення і співіснування з демократією тощо); історія країн-сусідів (з акцентом на тому, що об'єднує, споріднює народи, а не роз'єднує); історія національних меншин своєї країни, що має бути інтегрована як у зміст національної історії, так і в історію країн-сусідів. Зміст навчального курсу повинен будуватись на основі широкого порівняння явищ і процесів, що відбувалися на загальноєвропейському та регіональному рівнях, з наданням переваги спільним рисам даних процесів; європейська історія повинна викладатись з позицій взаєморозуміння, толерантності, пріоритету загальнолюдських цінностей. Виховання історією, як одне із завдань історичної освіти, має сприяти усвідомленню школярами своєї належності не тільки до нації, народу, держави, а й до європейської спільноти [4; 10]. Необхідною умовою повноцінної соціалізації особистості в по-лікультурному, багатонаціональному середовищі є вивчення іноземних мов. З початку 90-х років у світі, зокрема у європейських країнах, розвиваються нові тенденції у цій предметній галузі. Перш за все вони стосуються запровадження іноземної мови як обов'язкового предмета у початковій школі. Така практика є найбільш актуальною для країн, де офіційною або державною є більш ніж одна мова (Бельгія, Люксембург, Швейцарія). У значній більшості полікультурних країн вивчаються дві, три, а то й чотири іноземні мови. Першочергова увага в процесі вивчення іноземних мов переноситься на розвиток комунікативних навичок учнів. Співробітництво у сфері вивчення іноземних мов є одним з актуальних аспектів діяльності Ради з культурного співробітництва Ради Європи. Серед провідних проектів у галузі шкільної освіти на 1998-2000 pp. - «Політика в ставленні до мов у багатомовній і полікультурній Європі». Цей проект продовжив тривалу плідну співпрацю в означеній сфері. її метою є полегшення спілкування між майбутніми громадянами Європи, сприяння їх мобільності, виховання поваги до самобутності та культури інших, забезпечення більш легкого доступу до інформації. Рада Європи сприяла розвитку нового комунікативного підходу у
282 283
Іншою, більш складною в соціально-політичному аспекті стороною питання є організація двомовного навчання як засобу забезпечення в умовах багатонаціональних держав співробітництва між різними національними громадами, задоволення культурних запитів та політичних прав громадян різних національностей. Протягом останніх десятиліть склалися численні моделі функціонування двомовного навчання. Багато з них призводять, за висловом експертів РЄ, до «напруги між культурною самосвідомістю та національною (державною) лояльністю». У підходах до створення двомовних програм для шкіл національних меншин у Європі відзначають два кардинально відмінних підходи: мінімальний підхід до мов меншин, при якому навчання рідною мовою зводиться до її викладання як окремого предмета, а також використання як можливої основи для викладання ще кількох навчальних курсів (нацриклад, етнічної літератури), і максимальний підхід, коли весь курс навчання проводиться рідною мовою [13]. Вибір тієї чи іншої моделі двомовного навчання є питанням не стільки шкільної, скільки державної мовної політики, оскільки може служити як знаряддям гноблення національної меншини, розвитку в її середовищі націоналістичних настроїв, так і засобом гармонізації національних інтересів різних народів у Полінаціональній державі. Обов'язковим елементом шкільної соціалізації практично у всіх країнах є за сучасних умов вивчення економіки. Головне призначення економічної освіти полягає в наданні молоді допомоги в успішному виконанні таких громадянських функцій, як працівник, платник податків, споживач, виборець, інвестор тощо. Зміст курсів економічної освіти у більшості країн містить такі розділи: громадянин та економіка, організація економічного життя в суспільстві, ринкові відносини, держава і ринок, людина на ринку праці, підприємницька та комерційна діяльність, сім'я та економіка, фінансові системи, соціально-економічні аспекти екологічної проблеми, розвиток та екологічна безпека [14, 31]. Значний досвід економічної освіти накопичений у США. В американському суспільстві зростає розуміння того, що від її ефективності значною мірою залежить конкурентоспроможність робочої сили, а отже, національної економіки в цілому. Тому все більша кількість соціальних агентів беруть участь у забезпеченні ефективності такої освіти, і перш за все законодавці, місцева влада, бізнесові структури, профспілки, громадські організації. Результатом загальнодержавної зацікавленості в належному здійсненні економічної освіти стала, по-перше, перебудова методологічних засад навчального курсу: складний світ економічних явищ та процесів учні засвоюють не відокремлено, а в широкому соціально-політичному та культурному контексті, що дозволяє їм зрозуміти взаємопов'язаність різних сторін суспільного життя. Нові шкільні програми передбачають розгляд широкого спектру економічних теорій, озброєння школярів методами розуміння та аналізу як теоретичних побудов, так і реальних економічних процесів. При формуванні змісту економічної освіти спеціалісти все частіше звертаються до аналізу реальних економічних проблем, а не тільки ідеальних моделей, йдуть від ознайомлення учнів з поняттями мікроекономіки до вивчення її на макрорівні. Велика увага приділяється реалізації принципу практичної участі школярів у розглядуваних процесах. Реальними формами такої участі є залучення школярів, і не тільки у віртуальній реальності, до розробки місцевих бюджетів, до інвестиційної практики на фондовій біржі тощо. У навчальних закладах розвинених країн створена величезна методична база викладання економіки, побудована на новітніх інформаційних технологіях. Це і спеціальні комп'ютерні програми, і інтерактивні відеопрограми, і безмежні можливості всесвітньої мережі Інтернет. В ній існує значна кількість навчальних WEB-сторінок з економічної тематики, що створюють прекрасні можливості для самоосвіти. В цілому статус економічних дисциплін як важливого засобу допрофесійної соціалізації молоді постійно зростає [18, 24-27].
284 285
У молодших класах середньої школи праця продовжує бути, як правило, обов'язковим предметом. Вона набуває характеру ремісничої або сільськогосподарської праці. У країнах, що розвиваються, де обов'язковою є неповна середня школа, діти вже на цьому етапі навчання набувають професійних навичок. У школах розвинених країн праця на цьому етапі має переважно розвивальний характер. Особливістю сучасного етапу діяльності школи є введення до змісту трудового навчання евристичних проектів, пов'язаних з використанням комп'ютерів і таких, що сприяють технічній.творчості учнів. Має місце і навчання таких традиційних видів діяльності (із застосуванням нових методів, технологій та знарядь праці), як робота з деревом та металом, кулінарія, шиття, догляд за дітьми та хворими, друкарська-справа тощо. У старших класах середньої школи відбувається глибока диференціація змісту освіти відповідно до життєвих планів старшокласників. Учні, що навчаються на практичних профілях або у відповідних типах середніх шкіл практичної спрямованості, отримують допрофесійну підготовку, яка надає певну суму теоретичних знань і практичних навичок та вмінь (які набуваються спочатку в шкільних майстернях, а потім під час стажувань у регіональних професійних центрах, на підприємствах). Вони є достатніми для отримання робочого місця в галузі обслуговування діловодства або кустарного виробництва. Разом з тим у ряді розвинених країн з'явилась тенденція надання робітничих кваліфікацій також учням академічних профілів (шкіл), про що йшлося в попередніх розділах. У сільських школах ряду країн значного поширення набув такий метод трудового навчання, як індивідуальний проект. Учень формулює для себе мету діяльності (виростити якусь тварину на фермі батьків чи отримати врожай певної сільськогосподарської культури), розробляє за допомогою учителя-консультанта програму діяльності. У цьому процесі він засвоює необхідні зоотехнічні або агрономічні знання. За результатами діяльності - отриманим від неї прибутком - він дістає оцінку за виконання проекту. Досить поширена дитяча праця з метою заробітку. Сьогодні у світі працює близько 250 млн дітей. У країнах, що розвиваються, працює кожна четверта дитина. Зі 190 млн працюючих дітей 10-14-річного віку 75% зайняті шість днів на тиждень, а половина з них - більше дев'яти годин на день. Отже, йдеться про експлуатацію дитячої праці, яка заборонена Конвенцією про права дитини. Все більшого поширення набуває дитяча праця у країнах Європи та в США, де вона законодавчо регламентована і дозволена для підлітків, що досягли 16-річного віку. Тільки в США працює 5,5 млн дітей віком від 12 до 17 років [26]. Громадськість, як правило, дотримується думки, що поєднання реальної праці задля заробітку з навчанням сприяє формуванню серйозного ставлення до життя, прискорює позитивну соціалізацію особистості. Однак, якщо ця праця є занадто інтенсивною за затратою сил і тривалою в часі, вона відволікає учнів від серйозного навчання, що призводить до зниження рівня їх навчальних успіхів, виснажує дитину фізично. Отже, дитяча праця має враховувати вікові особливості дітей і бути складовою цілісного процесу різнобічного розвитку особистості. Активну роль у реалізації соціалізуючої функції школи відіграє позаурочна діяльність школярів, у якій вони набувають різноманітних соціальних навичок. До таких видів діяльності відносять шкільні газети, радіостанції, оркестри, ансамблі, хори, театральні студії, різноманітні клуби (спортивні, політичні, національні, комп'ютерні, туристичні і т.ін.). Учні можуть входити в об'єднання волонтерів, які працюють у лікарнях, піклуються про старих людей або займаються іншими соціальними роботами. |
до своєї групи, класу, школи. У дітей формуються навички безконфліктної взаємодії, їх навчають знаходити вихід з конфліктної ситуації. Друга група тем має на меті виховання «активної людини». У дітей розвивається інтерес до своєї діяльності, готовність і вміння долати труднощі, формується таке ставлення до праці, при якому дитина ставиться до будь-якої малої справи як до внеску в загальну велику справу. Будь-яка діяльність дитини усвідомлюється нею як її справа - спочатку гра, потім праця як гра, потім уже власне праця. Стимулюється активне, творче, зацікавлене ставлення до своєї діяльності. Третя група тем об'єднана спільною метою - привчити дитину сприймати суспільні норми поведінки як внутрішньо необхідні. Для цього школярів часто ставлять у ситуацію вибору, в якій вони шляхом самостійного її осмислення можуть дійти висновку про необхідність певної поведінки.
того, католицькій церкві надана можливість проводити релігійне виховання учнів у державній школі у позаурочний час.
проводиться рольова гра, що імітує таку ситуацію: у кіно, на дискотеці до вас причепився продавець наркотиків, наполегливо пропонуючи свій «товар», або зграя підлітків пропонує вступити у злочинну змову - як вийти з таких ситуацій без шкоди для здоров'я та психіки).
рядженні вчителів багатьох країн кіно-, фото-, теле- та відео-матеріали, що наближають дітей до світу природи, дозволяють показати її вразливість, пробуджують любов до всього живого, відповідальність за його виживання. У ряді країн систематично влаштовують екологічні табори, центри в природному середовищі, у яких діти проходять теоретичний та практичний курс екології.
викладанні сучасних мов. З її допомогою 14 мовами надруковані методичні посібники для початкового рівня навчання, продовжуються розробки для інших рівнів та мов. Підготоване видання «Загальноєвропейські рамки викладання мов», яке служить довідниковим матеріалом для порівняння цілей викладання та необхідної для цього професійної кваліфікації. У 1994 році в м. Грац (Австрія) був створений європейський центр сучасних мов, де проходять підготовку і підвищення кваліфікації викладачі педагогічних навчальних закладів, розробники навчальних планів і програм, методисти, автори підручників з різних країн тощо [1, 103]. У системі співробітництва з питань вивчення сучасних мов бере участь і Україна.
Важливим аспектом соціалізуючого впливу школи завжди було трудове виховання. Щодо морального аспекту проблеми -розвитку працелюбності як чесноти, тут важливу роль відіграють усі форми активізації діяльності дітей у школі. Безпосередньо ж трудова діяльність школярів має свої специфічні особливості відповідно до віку дітей та національних традицій освітньої системи тієї чи іншої країни. У більшості країн світу праця є обов'язковим предметом, починаючи з початкової школи. Дуже часто на ранніх етапах навчання вона пов'язана з художньою діяльністю: діти плетуть, вишивають, прикрашають приміщення тощо. Досить часто, особливо в сільській місцевості, діти беруть участь у вирощуванні рослин, догляді за тваринами. Дітей, що мають схильність до техніки, заохочують до конструювання. Провідними цілями таких занять виступають: розвиток працелюбності, старанності, навичок культури праці.