 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Предмет порівняльної педагогіки, її завдання та методи дослідження 8 страница
3.5. Характеристика освітньої системи у Франції Провідні принципи діяльності державної школи (неконфесій-ний характер навчання, обов'язковість навчання до 16 років, безкоштовний характер навчання в загальноосвітній школі (крім ліцеїв) тощо), функції педагогічного персоналу, шляхи оцінки результативності діяльності шкільної системи визначаються рамочним законом, прийнятим 31 серпня 1989 року. Освіта проголошена в цьому законі національним пріоритетом. Освітнє законодавство було доповнене в 1993 р. статтями, що стосувались проблем найму на роботу та професійної освіти, а у 1995 р. - законом «Про шкільний контракт». Провідні принципи функціонування вищої освіти визначені законом, прийнятим у 1984 р. Управління освітою. Для системи освіти Франції до 1985 року був характерний високий рівень централізації управління освітою: навчальні плани та програми, розпорядок шкільного життя, призначення та звільнення педагогічного персоналу детально регламентувалися урядовими циркулярами та інструкціями. З 1985 року відбуваються реформи у цій сфері. Всіма навчальними закладами керує Міністерство національної освіти. Територія країни поділена на 19 академій (навчальних округів), які містять по кілька департаментів. Принцип свободи освіти дає право на відкриття приватних навчальних закладів, більшість з яких знаходиться під контролем церкви. У приватних школах навчається близько 20% від загальної кількості учнів. Система народної освіти Франції складається з закладів дошкільного виховання, загальноосвітньої школи, професійно-технічної та вищої освіти. Шкільне навчання починається у 6 років і продовжується до 18. Перші п'ять років діти навчаються у початковій школі, після якої їх автоматично переводять до першого 4-річного циклу середньої школи - неповної середньої школи, що є обов'язковою. Після її закінчення учні переходять до «короткого» або «довгого» варіанта другого циклу середньої освіти: «короткий» являє собою професійну підготовку без пра-,ва на продовження навчання у вузах; «довгий» — це три старших класи ліцею, де після успішного складання державних екзаменів випускники отримують диплом бакалавра, що відкриває шлях до вищої освіти.
118 119 Дошкільне виховання здійснюється в «материнських школах» (дитячих садках) та в «класах для малюків» (підготовчих курсах при початкових школах), які відвідує до 90% дошкільнят. Завданням цих установ є не тільки загальний розвиток дитини, а й підготовка до школи. їх випускники вміють рахувати, читати і навіть писати. Існує пряма спадкоємність між змістом, формами та методами діяльності «класів для малюків» і початковою школою. Початкова школа складається з трьох курсів: підготовчого (від 6 до 7 років), елементарного (від 7 до 9 років) та середнього (від 9 до 11 років). Діти навчаються 4 дні на тиждень по 6 годин щоденно. Неділя - день відпочинку, середа та четвер - відвідування богослужіння для віруючих, екскурсії та прогулянки. Домашні завдання та екзамени в початковій школі відсутні. її головною метою є розвиток особистості школяра, формування у нього навичок критичного та раціонального мислення, самостійних суджень. З метою зміцнення здоров'я школярів створюються «снігові», «морські» та «зелені» класи, де діти протягом 2-3 тижнів одночасно з розумовим розвитком отримують інтенсивне фізичне загартування. Середня школа. Обов'язковими є з 6-го по 3-й класи середньої школи (у Франції зворотна нумерація). Існують три типи середніх освітніх закладів: класичний та сучасний ліцей, загальноосвітній колеж, старші класи початкової школи. Повноцінну середню освіту дає тільки ліцей. Навчальний процес у неповній середній школі має два цикли: спостереження (6-5 класи), де діти навчаються за єдиною програмою, і орієнтації (4-3 класи), де вводяться диференційовані за напрямами програми та предмети за вибором. У колежі це предмети, що мають практичну допрофесійну спрямованість. У ліцеї - предмети академічної спрямованості, що дають можливості розвинути повноцінно пізнавальні здібності особистості, її творчий потенціал. Для тих, хто закінчує неповну середню школу, відкриваються два шляхи: професійні навчальні заклади (2 роки навчання), старші класи ліцею (3 роки). Професійно-технічну освіту отримують у ліцеях професійного навчання. Існують ліцеї промислового та сільськогосподарського профілів. Випускникам видається свідоцтво про про- фесійну підготовку до однієї з 250 спеціальностей. Якщо учень досяг 16-річного віку, він може залишити ліцей і оволодівати професією в центрі учнівства, де після 2 років навчання видається свідоцтво про професійну придатність за профілем того чи іншого сектора економіки. Вища освіта у Франції має дуже багату історію. Паризький університет існує з 1150 р., Сорбонна - з 1200 p. Зараз у країні існує 250 вищих навчальних закладів, із них 77 - університети (65 з яких - державні). Університети складають провідну ланку системи вищої освіти, у них навчається 88% студентів. Особливе місце в системі вищої освіти займають «великі школи», що перевищують за академічним престижем університети. Серед таких шкіл Вища нормальна школа, Політехнічна школа, Національна школа східних мов та інші. Більшість приватних університетів належать церкві. їх випускники мають, як правило, високу кваліфікацію, що надає їм на ринку праці значні переваги. Навчання в університеті поділене на кілька циклів. Після закінчення кожного з них присвоюється певний науковий ступінь та видається диплом. Студент, як правило, сам організовує свою роботу (відвідування занять не є обов'язковим), але двічі на рік необхідно здати встановлені екзамени. За їх результатами студентів поділяють на розряди, що має велике значення під час розподілу вакансій серед випускників. Провідними цілями освітньої реформи є: - отримання 80% учнів повної середньої освіти, що підтверджується дипломом бакалавра. Необхідність досягнення цієї мети визначається зростаючими потребами у висококваліфікованих кадрах. Серед загальної кількості дипломованих випускників найбільш висока потреба в збільшенні кількості бакалаврів природничо-математичного профілю; - отримання всіма учнями професійної підготовки до закінчення школи. Висування цієї мети обумовлене необхідністю запобігти зростаючому серед молоді безробіттю; - створення системи безперервної педагогічної освіти; - технічне обладнання освітніх установ новими інформаційними та комунікаційними засобами; - розробка нового змісту і методів навчання відповідно до вимог НТП; - орієнтація школи на міжнародне співробітництво, на «підготовку європейця»;
120 121 - децентралізація управління освітою, що відбувається відповідно до Закону 1985 року. У компетенції держави залишаються: визначення змісту освіти та загальна її організація; прийняття на роботу, навчання та оплата праці вчителів; загальне управління середніми навчальними закладами; часткове фінансування навчального процесу; деякі середні навчальні заклади (у тому числі колежі та ліцеї з викладанням іноземними мовами), вищі навчальні заклади. Територіальні органи влади розробляють перспективні схеми розвитку освіти в регіонах та програми фінансування шкіл; відповідають за будівництво, реконструкцію, технічний стан, обладнання та функціонування колежів і ліцеїв. Для цього вони отримують від держави відповідні кошти. Колежі та ліцеї розробляють проекти своєї діяльності, які є всеохопними документами, що стосуються всіх сторін внутрішнього життя та зовнішніх зв'язків шкіл. Самостійність колежів та ліцеїв поширюється на: формування класів і груп учнів; визначення принципу групування учнів; складання погодинного розкладу уроків на основі визначеної загальної кількості годин на викладання; визначення режиму роботи школи; вибір додаткових предметів і занять для підлітків і дорослих; зв'язки школи з її культурним, соціальним, економічним оточенням; вибір спеціальних тем навчання додатково до передбачених державними програмами; вибір факультативних предметів. Всі рішення, що стосуються шкільного життя, приймаються адміністративною радою школи за пропозицією керівника навчального закладу. 3.6. Характеристика освітньої системи в Японії Однією з провідних характеристик сучасної Японії, крім того, що вона високорозвинена, постіндустріальна, комп'ютеризована, ви-. сокопродуктивна, є також високий рівень освіти. Основні принципи освіти визначаються Конституцією Японії (1946 р.) і Основним законом про освіту (1947 р.). У 26 статті Конституції закріплені основні права і обов'язки громадян в освітній сфері: «За законом усі люди повинні мати рівні права на отримання освіти згідно зі своїми здібностями. Батьки, або особи, що їх заміняють, повинні забезпечити можливість отримання загальної освіти, передбаченої законом, всім дітям чоловічої і жіночої статі». В основному законі про освіту сформульовані цілі і принципи освіти відповідно до духу Конституції. Закон визначає головну мету освіти як всебічний розвиток особистості, спрямований на формування громадян, здорових тілом і духом, таких, що люблять правду і справедливість, цінують особистість, шанують працю і мають глибоке почуття відповідальності, наділених незалежним духом будівництва миролюбної держави і суспільства. Серед принципів освіти, визначених у Законі, рівність можливостей у здобутті освіти, 9-річна обов'язкова освіта, спільне навчання хлопчиків і дівчаток, заборона партійної і політизованої освіти тощо. Для Японії характерна висока повага до освіти, навіть культ освіти. Японці називають своє суспільство «суспільством дипломів», де багато важить не тільки рівень навчального закладу, що його видав, але і його престиж. Управління освітою здійснюється Міністерством освіти, науки і культури, яке визначає в національних навчальних програмах зміст кожного предмета, кількість навчальних годин для його вивчення на кожному етапі, мінімальну кількість навчальних днів для різних типів шкіл тощо. Система освіти, що діє сьогодні в Японії, була створена після другої світової війни за безпосередньої участі американських спеціалістів, тому за своєю структурою вона практично повністю копіює американську: 6-річна початкова, 3-річна молодша середня, 3-річна старша середня школа, 2-4-річні коледжі та університети. Згідно з «Законом про освіту» початкові і середні школи, а також вищі навчальні заклади засновуються державою, префектурою і муніципальною владою або корпораціями на неприбутковій основі. Практично всі загальноосвітні школи, засновані місцевою владою (початкові і середні школи) підпорядковуються муніципалітетам, а всі спеціальні - префектурам. Приватні школи відіграють важливу роль на рівні дитячих садків, старших середніх шкіл, вищих навчальних закладів, шкіл спеціальної підготовки. Технічні коледжі і університети з аспірантурою організуються і фінансуються державою. На відміну від європейського та американського японський навчальний рік починається 1 квітня і закінчується 31 березня. Він є найдовшим серед розвинених країн: у 1990 р. японські школярі провчились 243 дні, діти у ФРН та Росії - по 210, англійці - 192, французи 185, американці - тільки 180. Канікули бувають влітку, взимку та весною, після перехідних екзаменів.
122 123
Початкова школа. Більшість шкіл у Японії державні. Програма початкової школи містить 8 обов'язкових предметів (японська мова, соціальні предмети, арифметика, природознавство, музика, мистецтво та праця, домашнє господарство та фізичне виховання), основи морального виховання і спеціальну діяльність (шкільні та класні збори, гурткова робота, різні церемонії, екскурсії, спортивні змагання, користування бібліотекою, заняття з гігієни, правил безпеки тощо). Молодша середня школа. У навчальний план входять як обов'язкові предмети, так і предмети за вибором. Відбір обов'язкових предметів здійснюється місцевими керівниками освіти згідно з локальною необхідністю та нахилами школярів. Серед предметів за вибором: іноземна мова (переважно англійська) або комбінація професійного та естетичного циклів. Характерною рисою японських шкіл є високе наповнення класів: у початковій школі - до 40 учнів, у молодшій середній -від 41 до 45. Багатолюдність у класах, орієнтація на заучування примушує батьків звертатися до репетиторів. Масовим явищем стало навчання школярів на приватних додаткових курсах «дзю-ку» (понад 25% учнів початкових шкіл та близько 60% - молодших середніх). Існування такої системи компенсуючого навчання, діяльність якої не припиняється навіть улітку, є однією з важливих причин ефективності японської школи. Старша середня школа. Перехід до старшої середньої школи пов'язаний зі вступними екзаменами у вигляді тестів, що визначають успішність навчання з окремих предметів та коефіцієнт розумової обдарованості. Навчання диференційоване, з поділом на потоки та профілі. Як правило, існують два відділення: загальноосвітнє, з поділом на академічний (гуманітарний та природничо-математичний) і загальний профілі, та професійне із сільськогосподарським, риболовним, промисловим, комерційним, домогосподарським профілями та циклами більш вузької спеціалізації. Академічний профіль готує до вступу в університет. На загальному вивчають приблизно ті ж предмети, що й на академічному, але на нижчому рівні складності. Знання тут мають більш прикладний характер. Професійне відділення готує учнів до праці з певної спеціальності. Загальноосвітня програма зведена до мінімуму. Навчання в старшій середній школі Японії є платним як у державних, так і в приватних школах, які відвідує близько 28% школярів. Професійно-технічна освіта здійснюється у професійних школах двох типів: а) технічні коледжі для тих, хто закінчив молодшу середню школу (строк навчання 5 років); б) молодші коледжі для випускників старших класів середніх шкіл (строк навчання 3 роки). У країні налічується близько 800 професійних шкіл, з яких більшість (96%) приватні. Вища освіта надається в університетах та інститутах. Після 4 років навчання випускники отримують ступінь бакалавра і можуть продовжити навчання в магістратурах і докторантурах вузів. 75% японських студентів навчаються в приватних вузах, але значення державних у підготовці інтелектуального потенціалу нації є значно вагомішим, оскільки саме тут навчається абсолютна більшість студентів природничого, технічного, медичного, педагогічного, сільськогосподарського профілів, майбутніх магістрів та докторів наук, значно кращими є умови навчання та викладацький корпус. Після другої світової війни з'явилась певна кількість спеціальних жіночих вузів. Але частка дівчат серед студентів продовжує залишатись незначною. Навчання у всіх вузах є платним, що ускладнює доступ до вищої освіти. Реформа освіти. З 1984 р. почалась фундаментальна підготовка до «всеохопної реформи народної освіти, спрямованої у XXI століття». Японці характеризують це починання як III епоху реформ і вважають, що реформуватись повинні не окремі сторони шкільного життя, а самі його основи. Відлік реформаторських епох ведеться від того часу, як у країні вперше була побудована європеїзована система освіти (цей період позначається 1890 роком - прийняттям після революції Мейдзі Імператорського рескрипту про освіту). II епоха - побудова сучасної системи освіти після Другої світової війни. Документи, що визначають сутність III епохи реформ, розроблялись з 1984 по 1987 pp. У цих документах міститься критика багатьох аспектів сучасної системи освіти. По-перше, вважають автори реформи, шкідливою є система вступних екзаменів до вузів,
124
Основними завданнями сучасної реформи є: - побудова системи безперервної освіти, що діє протягом усього активного життя кожної людини; - перебудова змісту та методів навчання з метою максимального врахування індивідуальних особливостей дітей та підлітків у навчальному процесі; - приведення структури, змісту та методів освіти і виховання у 3.7. Характеристика освітньої системи в Україні Функціонування та розвиток освітньої системи в Україні регламентується, перш за все, такими документами: Закон України «Про освіту», прийнятий у 1991 році (остання третя редакція Закону затверджена Верховною Радою України 23 березня 1996 року); Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття»), прийнята в 1993 році; Концепція національного виховання (1994), Закон України «Про загальну середню освіту» (1999), Закон України «Про вищу освіту» (2002), «Національна доктрина розвитку освіти» (2002). Управління освітою в Україні здійснюється державними органами управління (Міністерством освіжи і науки, місцевими органами управління освітою, підпорядкованими місцевим органам державної виконавчої влади) і органами громадського самоврядування (Всеукраїнський з'їзд працівників освіти; районна, міська, обласна конференції педагогічних працівників, з'їзд працівників освіти Автономної Республіки Крим; загальні збори (конференція) колективу закладу освіти). Стратегічними завданнями реформування управління освітою в Україні є перехід від державного до державно-громадського управління; чітке розмежування функцій між різними рівнями управлінських структур; забезпечення самоврядування навчально-виховних закладів і наукових установ; утвердження у сфері освіти гармонійного поєднання прав особи, суспільства і держави. Дошкільна освіта і виховання здійснюється в дитячих яслах, садках, яслах-садках, сімейних, прогулянкових дошкільних закладах компенсуючого (для дітей, які потребують корекції фізичного і психічного розвитку) та комбінованого типів з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням дітей, а також у дитячих садках інтернатного типу, дитячих будинках тощо. Метою дошкільних закладів є забезпечення фізичного, психічного здоров'я дітей, їх різнобічного розвитку, набуття життєвого досвіду, вироблення вмінь та навичок, необхідних для подальшого навчання. Дошкільне виховання спрямовується на практичне оволодіння рідною мовою, забезпечення пізнавальної активності, розвитку творчих здібностей в ігровій та інших видах діяльності; виховання культури спілкування, поваги і любові до батьків, родини, батьківщини. Дошкільне виховання ґрунтується на засадах родинного виховання, народної педагогіки, національної культури, надбань світової педагогічної науки та практичного досвіду. Загальна середня освіта набувається, головним чином, у загальноосвітній школі трьох ступенів: перший - початкова школа, другий - основна школа, третій — старша школа. Метою загальної середньої школи є здійснення всебічного розвитку дитини як цілісної особистості, її здібностей і обдаровань, формування громадянина України, здатного до свідомого суспільного вибору. Початкова загальна освіта забезпечує загальний розвиток дитини, вміння впевнено читати, писати, знати основи арифмети-
Базова загальна середня освіта забезпечує досконале оволодіння українською та рідною мовами, засвоєння знань з базових дисциплін, мотиваційну готовність переходу до трудової діяльності або набуття кваліфікації через різні форми професійної підготовки, формування високих громадянських якостей та світоглядних позицій. Строк навчання - 5 років. Повна загальна середня освіта забезпечує оволодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної і практичної діяльності, її результатом повинен стати інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності. Строк навчання - 3 роки. Загальна середня освіта є обов'язковою складовою безперервної освіти. Вона спрямована на забезпечення всебічного розвитку особистості шляхом навчання і виховання, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях та принципах науковості, полі-культурності, світського характеру освіти, гуманізму, демократії, громадянської свідомості, взаємоповаги між націями і народами в інтересах людини, родини, суспільства, держави. Крім загальноосвітніх шкіл з метою розвитку здібностей, обдаровань, талантів дітей в Україні створюються заклади середньої освіти нових типів: гімназії, ліцеї, спеціалізовані школи-ком-плекси, колегіуми, навчально-виховні комплекси та об'єднання. У документах, що визначають напрями шкільної реформи, конкретно визначаються основні завдання реформування змісту загальної освіти, а саме: - приведення змісту освіти у відповідність з новою філософією, метою і завданнями виховання громадянина України; - формування цілісної системи знань, умінь та навичок на різних рівнях, формах навчання; вироблення відповідних державних стандартів змісту освіти, розробка критеріїв їх визначення; - оптимальне поєднання гуманітарних і природничо-математичних знань (базових і за вибором). Вся діяльність загальноосвітньої школи спрямовується на утвердження гуманістичного призначення освіти, її визначальної ролі в економічному, соціальному, політичному і духовному оздоровленні суспільства. Гуманізація і гуманітаризація школи передбачає зміцнення органічного зв'язку навчання в ній з витоками національної культури, гуманітарними традиціями людства, досягненнями вітчизняної і світової громадської думки, подолання розриву між культурою, наукою і освітою. Найважливішими напрямами відродження школи є: реалізація в навчанні та вихованні підростаючого покоління ідеї народності на основі засвоєння позитивних традицій національних культур українців та інших народів, що проживають в Україні, відродження ролі школи в розвитку культури народу; демократизація всіх сторін шкільного життя, перетворення школи з відомчої ідеологічної установи в громадсько-державний інститут, відхід від жорсткого одержавлення і регламентації її діяльності, широкий розвиток самодіяльних засад, залучення громадськості до визначення і здійснення шкільної політики; індивідуалізація навчально-виховного процесу, організація його з урахуванням здібностей, нахилів, інтересів дітей та їхнього інтелектуального, фізичного і психічного розвитку, диференціація, яка передбачає варіативність змісту, форм і методів навчання та виховання; інтеграція зусиль всіх соціальних інститутів виховання - сім'ї, школи, позашкільних установ, виробничих колективів, громадських організацій для поліпшення виховання підростаючого покоління. Ці концептуальні ідеї і положення мають знайти конкретне відображення насамперед в навчальних планах, програмах і підручниках шкіл усіх типів - основних нормативних документах, які визначають зміст їх діяльності. Професійна освіта в Україні здійснюється в системі вищих та середніх спеціальних навчальних закладів: у багатопрофіль-них університетах, академіях, інститутах, коледжах, технікумах, технічних, педагогічних, медичних та мистецьких училищах. Професійно-технічна освіта надається в середніх професійно-технічних училищах, які забезпечують підготовку кваліфікованих робітників. Відповідно до статусу вищих закладів освіти встановлено чотири рівні акредитації: 1-й рівень - технікум, училище, інші прирівняні до них вищі заклади освіти;
128 129 2-й рівень - коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади освіти; 3-й і 4-й рівні (залежно від наслідків акредитації) - інститут, консерваторія, академія, університет. Вищі заклади освіти здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: - молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші види закладів освіти першого рівня акредитації; '■' - бакалавр - забезпечують коледжі, інші заклади освіти другого рівня акредитації; - спеціаліст та магістр - забезпечують вищі заклади третього і четвертого рівнів акредитації. Вищі заклади освіти у встановленому порядку можуть створювати різні типи навчально-науково-виробничих комплексів, об'єднань, центрів, інститутів, філій, коледжів, ліцеїв, гімназій. Підготовка фахівців у вищих закладах освіти може проводитися з відривом від виробництва (очна), без відриву (вечірня, заочна) чи шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей - екстерном. Вищу освіту в сучасній українській державі мають можливість здобувати близько 35 відсотків випускників загальноосвітніх шкіл, ПТУ і технікумів. У розвинених країнах світу система вищої освіти забезпечує можливість вступу до вищих навчальних закладів значно більшому відсотку випускників середніх шкіл. В Англії, наприклад, місцями у вузах забезпечуються 53 відсотки молоді, у Німеччині - 58, США - 60 відсотків. Цікаво, що в так званих азіатських країнах-тиграх цей показник сягає ще більш високого рівня, що й зумовило їх стрімке входження до світової еліти. Скажімо, в Японії майже 80% випускників шкіл вступають до вузів. У недалекому майбутньому в цій країні планують запровадити обов'язкову вищу освіту, як того вимагає невпинний розвиток над сучасних технологій. Провідними принципами реформування освіти в Україні є: пріоритетність освіти в житті суспільства та держави, гуманізація, гуманітаризація, національна спрямованість, відкритість системи освіти, її безперервність, нероздільність навчання і виховання, багатоукладність і варіативність освіти. Основними шляхами реформування освіти в Україні, визначеними в Державній національній програмі «Освіта» («Україна XXI століття»), є: створення в суспільстві атмосфери загальнодержавного, всенародного сприяння розвиткові освіти, неухильної турботи про примноження інтелектуального та духовного потенціалу нації, активізація зусиль усього суспільства для виведення освіти на рівень досягнень сучасної цивілізації, залучення до розвитку освіти всіх державних, громадських, приватних інституцій, сім'ї, кожного громадянина; подолання девальвації загальнолюдських гуманістичних цінностей та національного нігілізму, відірваності освіти від національних джерел; забезпечення розвитку освіти на основі нових прогресивних концепцій, запровадження у навчально-виховний процес сучасних педагогічних технологій та науково-методичних досягнень; відхід від засад авторитарної педагогіки; підготовка нової генерації педагогічних кадрів, підвищення їх професійного та загальнокультурного рівня; формування нових економічних основ системи освіти, створення належної матеріально-технічної бази; реорганізація існуючих і створення навчально-виховних закладів нового покоління, регіональних центрів та експериментальних майданчиків для відпрацювання та відбору ефективних педагогічних інновацій та освітніх модулів; радикальна перебудова управління сферою освіти шляхом її демократизації, децентралізації, створення регіональних систем управління навчально-виховними закладами; органічна інтеграція освіти і науки; створення нової правової та нормативної бази освіти. 3.8. Загальні тенденції реформування сучасних освітніх систем Провідними тенденціями реформування сучасних освітніх систем є: - переведення стандарто-орієнтованої стратегії на змістову основу реформ. Особливостями цієї стратегії стали: запровадження стандартів змісту освіти та якості знань з ключових навчальних дисциплін, передусім з рідної мови, математики та природничих наук, що зумовлено висновками теорій людського капіталу та економічного росту щодо впливу названих |
Дошкільне виховання здійснюється в дитячих садках, які відвідують діти, як правило, з 5 років. 63% дитячих садків належать приватним особам. Вже на цьому етапі починається врахування престижності виховного закладу: він має забезпечити найбільш успішний початок шкільного життя.
передусім престижних (ажіотаж навколо них завдає щкоди нижчим ступеням системи освіти: примушує спрямовувати левову частку часу на механічне заучування можливих екзаменаційних завдань, а не на розвиток творчих здібностей учнів); по-друге, сучасна система освіти страждає від зайвої уніфікації; по-третє, вона характеризується як така, що культивує серед школярів і студентів дух свободолюбства та прав людини і приділяє недостатньо уваги вихованню почуття обов'язку і відповідальності; по-четверте, загроливих розмірів набуло падіння дисципліни учнів у школі та вдома. Знущання в школі набувають характеру стихійного лиха. Японські педагоги вважають цю проблему найболючішою в національній освіті. Вони підкреслюють, що метою роботи школи має бути виховання як формування якостей особистості, а не навчання як передача інформації, тобто «розпалення факела», а не «наповнення судини». У цьому процесі машина не може замінити людину, вчителя, який є, за японською традицією, моделлю доброчесної особистості для своїх учнів.
ки; первинні навички користування книжкою та іншими джерелами інформації; формування загальних уявлень про навколишній світ, засвоєння норм загальнолюдської моралі та особи-стіснрго спілкування, основ гігієни, вироблення перших трудових навичок. Строк навчання - 4 роки.