ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Предмет порівняльної педагогіки, її завдання та методи дослідження 5 страница

Предыдущая 1 2 3 4 5 678 9 10 11 12 13 14 15 16 Следующая

- між надзвичайно інтенсивним ростом інформації та можли
вістю людини її засвоїти. Наслідком такої суперечності є пе
ревантаження шкільних програм. Констатуючи цей факт, Ко
місія все ж вважає за необхідне внесення до навчальних про
грам галузей знань, пов'язаних з пізнанням самого себе та
засобів забезпечення фізичного і психічного здоров'я, з пізнан
ням та збереженням довкілля. У зв'язку з означеною пробле
мою перевантаження необхідно чітко визначити пріоритети
за умови збереження основних елементів базової освіти;

- нарешті, існує вічна суперечність між духовним та матеріальним світом. Людство потребує морального ідеалу та мо-

ральних цінностей. Немає більш благородного для освіти завдання, як пробудження в кожної людини (за умови поваги до її традицій, переконань, до плюралізму) усвідомлення універсальності світу з тим, щоб людина в певному розумінні перевершила саму себе. Адже йдеться про виживання людства.

Вирішення означених суперечностей обумовлює таку постановку головного завдання розвитку освіти у XXI столітті: надати можливість всім без винятку проявити свої таланти і весь свій творчий потенціал, що означає можливість для кожного реалізувати свої життєві плани. Досягнення цієї мети вимагає перегляду етичних та культурних аспектів освіти для забезпечення кожному можливості зрозуміти іншого у всій його своєрідності та зрозуміти світ у його хаотичному русі до певної єдності. Але почати треба з того, щоб навчитися розуміти себе, для чого необхідна активізація внутрішніх зусиль, основою яких роздуми, досвід і самокритика.

Особливістю сучасного етапу розвитку освіти є провідна роль розумової діяльності, перехід до когнітивного суспільства, ендогенних процесів, що зумовлюють нові відкриття та їх використання у різноманітних сферах людської діяльності. Саме ендогенний характер механізмів накопичення та застосування знань обумовлює необхідність найбільш раннього залучення до науки, до методів використання її досягнень, необхідність навчання непростому мистецтву використання досягнень НТП за умови поваги до людської особистості та її цілісності.

Зростає роль освіти в економічному та соціальному розвитку суспільства. Передусім це стосується системи підготовки кадрів, яка повинна забезпечити різноманітність навчальних курсів, органічний зв'язок між різними видами освіти або між професійним досвідом і підвищенням кваліфікації, що надасть змогу адекватно вирішувати проблеми, пов'язані з розривом між попитом та пропозицією на ринку праці. Це дозволило б скоротити відсів у школах, який сьогодні можна назвати марнуванням людських та матеріальних ресурсів.

З метою запобігання збільшення безробіття, нерівності у сфері розвитку особистості необхідне подальше осмислення концепції освіти протягом усього життя людини, перевагами якої є: гнучкість, різноманітність і доступність у часі і просторі. Розвиток концепції безперервної освіти передбачає, крім адаптації людини до змін у професійній діяльності, організацію процесу

безперервного розвитку особистості, здатності до суджень та прийняття рішень. Така освіта повинна допомогти людині зрозуміти саму себе, навколишнє середовище, сприяти виконанню її ролі в процесі праці і життя в суспільстві.

Створення безперервної освіти повинно перетворити людську спільноту в «суспільство освіти», де кожен одночасно і по черзі є і . вчителем, і учнем. Посилюється роль школи у прищепленні смаку до освіти, у тому, щоб навчити отримувати задоволення від навчання, навчити вчитись, розвивати допитливість. Досягнення такої мети можливе, передусім, в офіційній системі освіти, в рамках якої кожен залучається до численних форм навчання різним дисциплінам. У рамках цієї системи ніщо не може замінити авторитету вчителя, діалогу між учнем і вчителем.

Нові вимоги до системи освіти зумовлені новими суспільними реаліями, що виникають у різних сферах життя. За таких умов метою освіти є: навчити жити разом шляхом формування знань про інших, про їх історію, культуру, традиції, мислення. Зростаюча взаємозалежність приводить до спільного аналізу ризиків, здійснення спільних проектів, розумного і мирного вирішення неминучих конфліктів. Така освіта має творчий характер і є основою нового мислення.

Основними елементами навчання «спільному життю» є: на
вчитися отримувати знання, навчитися працювати, навчитися
жити. >

Передусім треба навчитися отримувати знання. В умовах НТП і розвитку нових форм економічної і соціальної діяльності найбільш оптимальним є поєднання широкої загальнокультурної освіченості з глибоким засвоєнням конкретних вузькоспеціалізованих знань. Загальний культурний рівень є перепусткою до безперервної освіти, оскільки він прищеплює смак до неї. Він є фундаментом для безперервної освіти протягом усього життя.

У чому полягає сутність поняття «загальна культура»? У доповіді Комісії Ж. Делора «Освіта - прихований скарб» зазначається, що як базис цілепокладання середньої освіти загальна культура означає наявність багажу (знань, ерудиції) для життя і виживання, необхідного кожному індивіду для входження в суспільство і світ. Отже, загальна культура передбачає необхідність оволодіння молодими людьми знаннями, уміннями, інструментами мислення, що дозволить їм стати «просві-

ченими користувачами» результатами розвитку НТП, здатні ми бачити його позитивний внесок у цивілїзаційний розвиток, його межі та недоліки.

Необхідно також навчитися працювати, тобто удосконалюватись у своїй професії, що означає набуття актуальних, з погляду сучасних вимог, компетенцій, які дають можливість справлятися з різними ситуаціями, у тому числі і непередбаченими.

Визначаючи в загальних рисах зміст актуальних для сучасності компетенцій, круглий стіл європейських промисловців на тему «Європейська освіта - до суспільства, що навчається» (Брюссель, 1994) підкреслив у своїх заключних документах: «Багато молодих людей залишає школу, не маючи будь-якого уявлення про ті компетенції, що їм будуть вкрай необхідні у професійному житті: здатність працювати у групі; командний дух і смак ризику; почуття відповідальності і особиста дисципліна; почуття ініціативи, допитливості, творчості; дух професіоналізму; прагнення до досконалості, почуття змагальності, творчості; почуття служіння загальній справі, патріотизм. Ці якості складають основу духу підприємництва».

Завдання формування актуальних компетенцій, що стоїть перед середньою освітою, не повинно, однак, звужувати її завдання до формування «людського фактора в економіці».

Дуже важливо навчитися жити, краще пізнати себе, не залишати без розвитку жодного таланту, здібності, якими наділена людина: пам'ять, уява, здатність до роздумів, фізичні можливості, естетичні почуття, здатність до спілкування, до лідерства тощо.

Отже, саме вміння набувати знання, працювати і жити є основою створення світового освітнього співтовариства, успішність формування якого визначається здатністю до набуття, актуалізації та використання знань. В епоху розвитку інформаційного суспільства освіта повинна надати можливість кожному користуватися інформацією, тобто отримати можливості для її збору, відбору, упорядкування, управління та використання.

Таким чином, освіта має постійно адаптуватися до змін, що відбуваються в суспільстві, одночасно зберігаючи основні досягнення, знання людської цивілізації.

Особливого значення набуває забезпечення подвійної цілі: якості знань і рівності можливостей в освітній сфері. Доступність якісної освіти для молодих людей у віці 18-19 років

повинна стати реальністю. Ця необхідність обумовлюється запитами суспільства і потребами економіки у високому рівні підготовки молоді до професійної діяльності, зокрема, необхідністю забезпечення конкурентоспроможності країн у системі глобальної економіки.

3.2. Характеристика освітньої системи США

Сучасна система освіти США існує на основі ряду законів, зокрема: «Про початкову та середню освіту» (1965), «Про розвиток педагогічної професії» (1967), «Про рівність жінок у сфері освіти» (1979), «Про створення Міністерства освіти» (1979), «Про консолідацію професійно-технічної освіти та освіти дорослих» (1982), «Про національні цілі освіти» (1990), «Про покращання дошкільного виховання» (1990), «Про попередження відсіву учнів зі шкіл» (1991), «Про підготовку до професійної діяльності» (1994); «Про удосконалення американських шкіл» (1994); «Цілі 2000: Закон про освіту Америки» (1994); «Жодної відстаючої дитини поряд» (2001) та інших.

Управління освітою в США традиційно є децентралізованим, оскільки не регламентується Конституцією країни. Здійснюється воно на рівні штатів. Значні права у вирішенні шкільних питань надані навчальним округам, яких у країні налічується близько 15 тис. Федеральний центр здійснює розробку стратегічних національних програм розвитку освіти (наприклад «Цілі - 2000»), фінансує федеральні програми розвитку школи (наприклад, «Title І» Закону про початкову та середню освіту традиційно спрямована на забезпечення соціальної справедливості в освіті, «Title II» - на здійснення завдань професійного розвитку вчителів тощо), яких налічувалось у 1990-х роках близько 60, відповідає за розвиток освітньої статистики та наукових досліджень у сфері освіти.

Дошкільна освіта здійснюється в дитячих яслах (до 3 років) і садках (від 3 до 5 років). Система дошкільних закладів охоплює приватні, державні та кооперативні установи, що істотно різняться між собою метою, організацією та програмою діяльності. З 1980-х років відзначається активізація уваги до цієї освітньої ланки, суттєве зростання кількості дошкільних установ. Пояснюється це необхідністю забезпечення більш ранньо-

го інтелектуального та загального розвитку дітей як важливе умови їх успішного навчання в школі і, певною мірою, досягнення життєвого успіху. Провідною метою закладів дошкільної освіти є підготовка дітей до школи. З метою забезпечення соціальної справедливості у цій сфері федеральний уряд фінансує програму «Рівний старт».

Шкільне навчання починається з 6-7 років, залежно від штату, і здійснюється у дванадцятирічній загальноосвітній школі, що має таку структуру: початкова школа (1-6 класи), неповна (молодша) середня школа (7-9 класи), старша середня школа (10-12 класи), тобто діє схема 6 + 3 + 3. У деяких штатах (малонаселених) існує структура 6 + 6, тобто початкова та об'єднана середня школа, або 8+4.

У країні існують як державна загальноосвітня школа, так і приватні, більшість з яких є конфесійними (71%). Особливе місце серед приватних належить «незалежним» школам, в яких виховується еліта сучасного суспільства. Відбір абітурієнтів до таких шкіл здійснюється за допомогою вступних тестів, плати за навчання (10-20 тис. дол. за навчальний рік) та соціального статусу батьків. Метою незалежних шкіл є формування різнобічно розвиненого підприємця, який має гарні манери, є розважливим у справах, вміє планувати своє життя, акуратно витрачати гроші та час заради досягнення головної мети - стати багатим.

На всіх етапах шкільного навчання в американській школі відсутні єдині навчальні програми, підручники. Кожний навчальний округ розробляє свої рекомендації щодо навчального часу, друкує програми з окремих предметів і здійснює фінансування шкіл. У 1990 х роках значно зросла роль штатів у здійсненні цих процесів. Вони перебрали на себе функції визначення освітніх стандартів, контроль за їх виконанням, фінансують близько половини шкільного бюджету.

З молодшої середньої ніколи починається диференціація
навчання згідно з рівнем здібностей та бажаннями учнів. У 9
класі крім обов'язкових уводиться значна кількість предметів
за вибором (елективних курсів), які дозволяють обрати певний
профіль навчання у старшій середній школі. Диференціація
змісту освіти посилюється ще й тим, що більшість обов'язко
вих предметів викладається за програмами різних рівнів скла
дності. .

Старша середня школа США являє собою установу, у якій навчання здійснюється за трьома основними профілями: академічним, загальним і виробничим (трудовим). Навчання на академічному профілі є підготовкою до вступу у вищий навчальний заклад і здійснюється за збагаченими (ускладненими) програмами. Залежно від подальшого професійного вибору школяра навчання може мати гуманітарну, суспільствознавчу, природничу або іншу орієнтацію. Загальний профіль орієнтує учнів на вступ до середніх навчальних закладів. Виробничий профіль призначений для учнів, які підуть після школи на виробництво. Тому цей профіль пов'язаний зі здобуттям певної спеціальності.

Зміст навчання складають як предмети «ядра» — обов'язкові (рідна мова та література, суспільствознавчі науки, математика, природничі науки, комп'ютерна грамотність), так і предмети за вільним вибором учнів. У школах СІЛА існує кілька сот таких предметів. Введення нових елективних предметів здійснюється спочатку на рівні кількох шкіл, а потім влада штату приймає рішення про доцільність їх подальшого запровадження.

У середині 1980-х років на вивчення елективних курсів приділялось 50% усього навчального часу. На початку 1990-х років ця цифра зменшилась до 40-35% у зв'язку з тенденцією до інтелектуалізації змісту освіти для всіх учнів, що здійснюється за допомогою розширення «ядра» і перш за все його природничо-математичного компоненту.

Професійно-технічна освіта здійснюється на базі середньої школи. Після закінчення молодшої середньої школи учні, які бажають отримати певну практичну спеціальність, можуть обрати виробничий профіль навчання. У 90-х роках існувало п'ять моделей професійного навчання в середніх школах:

- академії кар'єрного росту (career academies), які являють собою «школу в школі», тобто передбачають інтеграцію загальноосвітньої підготовки з оволодінням певною професією. Такі програми тривають протягом 3-4 років та пропонуються обмеженому колу старшокласників;

- програми професійного навчання, що пропонуються на вибір усім учням старшої середньої школи. Кожна програма охоплює певну сукупність навчальних курсів як академічної, так і професійної спрямованості та виробничу практику на робочому місці. Такий варіант розвитку професійної осві-

ти отримав підтримку Національного центру освіти та екс номіки (National Center for Education and the Economy);

- програми професійної орієнтації, які передбачають попереднє ознайомлення з кількома професіями, що передує отриманню професійної підготовки;

- спеціалізовані програми поглибленого вивчення технологій (tech prep programs), математики, природничих наук тощо, які здійснюються школою у співпраці з місцевим комунальним коледжем і дають учням можливість підготуватись до подальшого навчання в коледжі;

- учнівська практика на робочому місці, яка надає учням можливість розширення навчального оточення та можливість отримання диплома про набуття професійної кваліфікації.

Крім загальноосвітніх шкіл професійно-технічну освіту надають професійні курси, які координуються школами або пр<ь мисловими концернами. Протягом перебування на курсах учні поєднують навчання з роботою. Підвищити кваліфікацію після навчання на курсах або на виробничому профілі середньої школи можна в корпоративних школах або професійних училищах зі спеціальностей: сільське господарство, охорона здоров'я, домашнє господарство, промислове мистецтво, канцелярська справа, технічне навчання, торгове або промислове навчання.

Система вищої освіти в США включає два сектори: приватний та державний. Більшість вузів - приватні, однак у них навчається лише 23% від загальної кількості студентів. До вищих, за американськими стандартами; відносять будь-яку форму післясередньої освіти: одно-, дво- і трирічні технічні інститути, дворічні коледжі гуманітарних наук, незалежні (автономні від університетів) професійні школи, учительські коледжі, школи мистецтв, семінарії тощо; університети, політехнічні та технологічні інститути. За рівнем освіти всі вони об'єднані в три категорії: І - дворічні коледжі; II - коледжі гуманітарних та природничих наук і професійні школи; III - аспірантські та вищі професійні школи коледжів та університетів.

У США відсутні єдині вимоги до абітурієнтів. Все залежить від типу вузу, його престижності. Частина навчальних закладів (дворічні коледжі) не впроваджують вступних іспитів; чотирирічні коледжі та університети, особливо престижні (Гарвард, Йель, Принстон, Стенфорд, Чікаго та деякі інші) проводять конкурсний відбір абітурієнтів.

Метою вищої школи США є підготовка спеціалістів, здатних систематично мислити, робити правильні оціночні судження, застосовувати творчу уяву. Основний акцент робиться не на обсяг, а на фундаментальність навчання, на знання спеціалістами концепцій розвитку певних галузей науки і техніки, на формування в них навичок подальшої самоосвіти.

Реформа освіти. Поштовхом до усвідомлення суспільством необхідності освітніх реформ стала доповіддь «Нація в небезпеці», що була представлена Конгресу США у 1983 році. Президент Дж. Буш старший започаткував реформу, що була сформульована в документі «Америка: 2000». На початку 90-х pp. XX ст. Б. Клінтон продовжив справу свого попередника. Його правління стало періодом розробки масштабних проектів реформування освітньої системи. Серед них «Цілі 2000: досягнення національних цілей освіти» (1991), «Освіта світового класу» (1993) тощо. У 1994 році за цими проектами був прийнятий закон про системну реформу американської освіти, в якому були визначені такі провідні завдання:

1. Всі діти повинні отримати достатню підготовку до шкільного навчання в дошкільному віці.

2. Щонайменше 90% випускників шкіл повинні отримувати повну середню освіту.

3. До 2000 року всі учні, що закінчують 4, 8, 12 класи, демонструватимуть високий рівень компетенцій у провідних навчальних дисциплінах, включаючи англійську мову та літературу, математику, природничі науки, іноземні мови, гро-мадянознавство, економіку, мистецтво, історію та географію; кожна американська школа зможе забезпечити розвиток своїх учнів, достатній для виконання громадянських обов'язків, подальшого навчання та ефективного працевлаштування в сучасній національній економіці.

4. До 2000 року національне учительство отримає доступ до програм професійної освіти та розвитку, що нададуть можливість постійного підвищення професійних навичок та набуття знань і навичок, необхідних для підготовки всіх американських школярів до життя в наступному столітті.

5. До 2000 року американські школярі посядуть першість у світі за рівнем досягнень з математики та природничих наук.

6. До 2000 року кожен дорослий американець стане грамотним і набуде знань та навичок, достатніх для конкуренції в

умовах глобальної економіки і виконання громадянських обов'язків.

7. До 2000 року кожна американська школа стане вільною від наркотиків, насилля, несанкціонованої зброї і алкоголю та зможе забезпечити своїм учням безпечне та сприятливе для навчання середовище.

8. До 2000 року кожна школа повинна розвинути партнерство з батьками учнів, необхідне для активізації їх залучення до діяльності школи та забезпечення соціального, емоційного та розумового розвитку їх дітей.

Змістовим центром нової національної освітньої стратегії 90-х років стала системна реформа, провідними ланками якої є стандарти якості знань, оцінювання навчальних досягнень учнів та звітність шкіл за результати своєї діяльності. Теоретики освітніх змін дійшли висновку, що слід нарешті відійти від часткового підходу до здійснення освітніх реформ і перейти до системного, у якому «провідну роль повинні відіграти централізовані елементи системи, а саме штати, які повинні забезпечити умови для змін не тільки в «невеликій жменьці» шкіл, але у переважній їх більшості» [20]. Отже, гіпотеза, покладена в основу запропонованої реформи, полягала в тому, що зростання єдності, взаємозв'язку між окремими компонентами, дійовими особами та інституціями, що складають у своїй сукупності освітню систему (підвищення рівня «системності» освітньої системи), приведе до підвищення ефективності діяльності шкіл, що, у свою чергу, матиме наслідком підвищення якості її «вихідного продукту» -знань учнів. Ключовими аспектами здійснення системної реформи, згідно з концепцією її авторів, стали:

1. Реформування управління освітньої системи, що передбачало:

- формування єдиного бачення шляхів розвитку школи (поняття «хороша школа» означає наявність: сприятливого для навчання шкільного клімату, глибоко освічених учителів-ен-тузіастів, високоякісних навчальних програм і технологій навчання, уваги до розвитку пізнавальних інтересів учнів, спільного прийняття рішень, участі та підтримки батьками діяльності школи та консенсусу щодо моральних цінностей, до яких слід прагнути в процесі реформи (повага до всіх людей та до окремої особистості, толерантність, рівність можливостей, участь у демократичних функціях суспільства, служіння

суспільству, повага до знань і наукових досліджень, прагнення до активної, тривалої мислительної діяльності);

- здійснення штатами керівної ролі в управлінні системною реформою. Керівництво «зверху» є необхідним, оскільки саме штати можуть: (1) зробити реформаційні зусилля не поодинокими, а масовими; (2) забезпечити відповідність рівня освіти потребам національної економіки та вимогам соціальної справедливості; (3) вплинути на всі аспекти освітньої системи, починаючи від навчальних програм, підготовки та ліцензування вчителів і закінчуючи формами перевірки знань та звітності шкіл. Керівна роль штату в реформах потребувала взаємодії різних його управлінських структур: керівника освітнього департаменту, губернатора та законодавчої влади;

- активізацію участі навчальних округів і шкіл у здійсненні реформи «знизу». Округи повинні були «пристосувати» реформаційні ініціативи штату (передусім стандарти якості знань і тести їх перевірки) до місцевих умов та потреб. Від них очікувалось створення для шкіл умов, сприятливих для запровадження реформ «зверху», та розвитку інноваційних пропозицій самих шкіл. Гострою проблемою, на думку багатьох дослідників, було і залишається забезпечення послідовності в здійсненні реформаційних кроків, уміння та бажання керівництва навчальних округів змінити існуючий порядок речей. Школи повинні були створити для «максимізації навчальних результатів учнів стимулюючий, сприятливий і творчий клімат» [20], який, крім названих вище компонентів, що входять у поняття «хороша школа», передбачає гнучку організацію навчального часу школярів (навчання у малих або різновікових групах, коопероване навчання тощо), ефективне використання в навчальному процесі інформаційних технологій, наявність у роботі вчителів адекватного часу для планування, співробітництва та професійного розвитку.

2. Узгодження змісту освіти (навчальних програм) та методики викладання, що передбачало: 1) досягнення консенсусу з питань змісту знань та навчальних навичок учнів; 2) забезпечення учням реальних можливостей набути необхідні компетенції шляхом навчання за програмами відповідного рівня; 3) координацію між стандартами, прийнятими штатом, та іншими компонентами системи, а саме: навчальною програмою, за якою здійснюється викладання у школі, педагогічною освітою та рівнем сертифікації вчителів, розробленими у штаті системами оцінки

знань учнів та моніторингу діяльності шкіл. Особливу увагу автори системної реформи зосередили на таких аспектах розробки навчальних програм:

- вимірюваність досягнення цілей освіти за допомогою системи індикаторів, які повинні відображати як якість досягнутого результату, тобто навчальних досягнень учнів, так і зміни якості «вхідних параметрів» (професійних умінь вчи-, телів, розмірів класів, використання ІКТ тощо);

- орієнтовний (рамковий) характер навчальних програм штатів, які покликані відігравати роль «дороговказів», служити основою для розвитку інновативності на місцях стосовно того, «що» повинно вивчатися, та «як» навчальний процес повинен відбуватися. Разом з тим навчальна програма повинна бути тією структурою, навколо якої організуються всі елементи системи: професійна підготовка вчителів та їх ліцензування, навчальні посібники та інші навчальні матеріали, системи оцінки знань;

- шкільні навчальні програми повинні бути побудовані на основі орієнтовних програм, розроблених штатами, та скоректовані відповідно до місцевих особливостей і потреб конкретних учнів та вчителів;

- професійний розвиток учителів повинен відповідати потребам викладання орієнтовних навчальних програм, що має знайти відображення як у початковій педагогічній освіті, так і в процесі постійного підвищення кваліфікації вже працюючих учителів.

3. Форми звітності навчальних закладів і стимули, які мають бути розроблені штатами і служити інструментами підвищення навчальних результатів. Здійснення ними цієї функції передбачає вирішення таких проблем:

- розробка оціночних завдань, побудованих з урахуванням змісту та рівня складності орієнтовних навчальних програм і спрямованих на «орієнтацію навчального процесу на досягнення високих цілей, глибоких знань, комплексного мислення, здатності до розв'язання проблем і досягнення результатів. З метою уникнення перевантаження шкіл тестуванням було запропоновано обмежити проведення перевірки якості знань у четвертих, восьмих та одинадцятих класах;

- поширення відповідальності за досягнуті результати не тільки на навчальні округи та школи (у, таких умовах оціню-

вання знань учнів проводиться вибірково), а й на кожного школяра, що має створювати стимули до поліпшення навчальної діяльності на всіх рівнях, оскільки результати оцінювання стануть значущими як для школи в цілому, так і для кожного конкретного учня; - штати повинні забезпечити рівність можливостей в отриманні освіти високої якості для всіх учнів. Автори реформи цілком усвідомлювали, що «бідні округи та школи мають менше грошей, менше підготованих учителів та більше щоденних проблем», що поставить під загрозу саму можливість здійснення в них системної реформи. Тому вони попередили, що «недостатня увага до проблем соціальної справедливості в освіті приведе до поглиблення прірви між навчальними результатами багатих і бідних».

Запровадження системної реформи середньої освіти відбувалось у 1990-х роках у різних штатах різними темпами, і було досягнуто суттєво відмінні результати. У тих штатах, що почали цей процес із середини 80-х pp. і були в ньому достатньо послідовними, результати є істотними: запроваджені стандарти змісту освіти та якості знань достатньо високого рівня складності, тестові програми відповідають цим стандартам, програми звітності охоплюють усі школи, створена якісна інфраструктура професійного розвитку вчителів, зросла якість навчальних результатів учнів.

Головним недоліком освітніх реформ 90-х pp. вважається відсутність достанього рівня звітності шкіл за результати своєї діяльності. Саме на подолання цього недоліку спрямований наступний етап розвитку освітньої реформи, розпочатий адміністрацією Дж. Буша у 2001-2002 pp. з прийняттям нової редакції Закону про початкову та середню освіту «Жодної відстаючої дитини поряд» (No Child Left Behind Act).

Новий закон вимагає від штатів:

1) негайного завершення роботи із запровадження стандартів змісту освіти та якості знань із мови та математики, а з 2005-2006 р. - і з природничих наук;

2) запровадження програм оцінки знань всіх учнів державних шкіл: починаючи з 2005-2006 навчального року штати повинні проводити щорічно оцінку знань учнів з 3 по 8 клас, а також одного з класів старшої середньої школи (10-12 класи) з читання (мови) та математики. До введення такої системи штати повинні проводити щорічні тестування в одному

з класів за такими групами: 3-5, 6-9, 10-12 класи. Починаючи з 2007-2008 навчального року штати повинні також проводити тестування з природничих наук в одному класі з кожної вікової групи (3-5 , 6-9, 10-12 класи). У тестуванні мають брати участь не менше 95% усіх учнів відповідної вікової групи. Тестування повинне оцінювати як рівень знань, так і розуміння учнями навчального матеріалу та розвиток їх пізнавальних умінь. За результатами тестування повинен здійснюватися аналіз індивідуальних навчальних досягнень кожного учня. У формі, зрозумілій для батьків, результати мають доводитися до їх відома. Починаючи з 2002-2003 навчального року кожен штат повинен подавати дані щодо рівня досягнень учнів 4-го та 8-го класів з мови та математики;

3) забезпечення досягнення всіма учнями у 2014 р. високого рівня навчальних результатів (proficient level) у тестуванні, що проводиться штатом з мови, математики та природничих наук. Визначення кожним штатом, навчальним Округом та школою планових показників досягнень на кожний навчальний рік з метою поступового наближення протягом наступних 12 років до запланованого результату. Запровадження щорічного звітування шкіл та навчальних округів за досягнення прогресу в навчальних результатах окремо для кожної з визначених Законом соціальних та расових груп;

Предыдущая 1 2 3 4 5 678 9 10 11 12 13 14 15 16 Следующая