ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение

Как определить диапазон голоса - ваш вокал

Игровые автоматы с быстрым выводом

Как цель узнает о ваших желаниях прежде, чем вы начнете действовать. Как компании прогнозируют привычки и манипулируют ими

Целительная привычка

Как самому избавиться от обидчивости

Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам

Тренинг уверенности в себе

Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком"

Натюрморт и его изобразительные возможности

Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д.

Как научиться брать на себя ответственность

Зачем нужны границы в отношениях с детьми?

Световозвращающие элементы на детской одежде

Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия

Как слышать голос Бога

Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ)

Глава 3. Завет мужчины с женщиной

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Предмет порівняльної педагогіки, її завдання та методи дослідження 6 страница

4) кожен штат повинен розробити систему санкцій за недосяг-нення школою запланованих навчальних показників, які пе­редбачатимуть як надання допомоги, так і пенітенціарні дії: надання школі консультативної та експертної підтримки для розробки плану вдосконалення її роботи, усунення персоналу, відповідального за провал школи, запровадження нових на­вчальних програм та форм професійного розвитку вчителів, зниження рівня автономного менеджменту школи, призначення зовнішнього експерта для керівництва школою, розширення навчального року та навчального дня, реструктуризація шко­ли, віддання школи під приватний менеджмент, утворення на основі школи чартерного навчального закладу, надання бать­кам учнів ваучерів для вибору альтернативної школи;

5) підвищення уваги до професійного розвитку вчителів, що передбачає запровадження: а) більш високих вимог до ліцен­зування та сертифікації вчителів; б) якісних програм про­фесійного розвитку вчителів і директорів шкіл, зокрема шля­хом розвитку партнерства з закладами вищої професійної освіти; в) нових умов професійних контрактів з учителями

та адміністраторами, що визначають вимоги до якості їх ро­боти; г) програм тестування вчителів з предмета викладан­ня; д) залежності розмірів заробітної платні від результатів роботи; є) щаблів кар'єрного росту для вчителів [32].

• У цілому освітні реформи початку XXI ст. характеризують­ся зростанням вимогливості суспільства до результатів роботи освітньої системи, прагненням підвищити рівень відповідаль­ності кожного вчителя за якість своєї праці.

3.3. Характеристика освітньої системи у Великобританії

Сучасний розвиток англійської освітньої системи визначається Законом про реформу освіти 1988 р. На відміну від континента­льної Європи ця система традиційно знаходиться під впливом філософії ессенціалізму, згідно з якою метою освіти є передача основних (essential) знань та навичок. Отже, школи повинні зосе­редитись на найважливішому, не відволікаючись на другорядне.

Управління системою освіти в масштабах країни здійснює Міністерство освіти та професійної підготовки (Department for Education and Skills), певну роль у цьому процесі відіграють органи місцевої освітньої адміністрації (local education authority - LEA), значення яких помітно зменшилось унаслідок освітніх реформ 1990-х років. їх функція з оперативного управління школами була передана самим навчальним закладам, які діс­тали можливість здійснення автономного менеджменту (local school management) багатьох сторін своєї діяльності.

Початковою ланкою освітньої системи є дошкільне вихован­ня. Установами дошкільного виховання є муніципальні (держа­вні) та приватні денні ясла, ясельні школи та класи, ігрові групи, де здійснюється догляд за дітьми та їх виховання переважно від З до 5 років. Останнім часом у різних типах дошкільних закла­дів практикується перехід до різновікових «сімейних» груп, куди можуть входити діти від кількох місяців до 5 років. Певна час­тина дітей дошкільного віку відвідує початкові школи, що пояс­нюється недостатньою кількістю дошкільних установ.

Шкільне навчання починається з 5 років у школі для ма­люків. Воно є максимально наближеним до домашніх ігрових умов. Від 7 до 11 років діти навчаються у початковій школі. З першого дня шкільного життя дітей ділять на групи за рівнем

інтелектуальних здібностей та навчальних умінь. У початко­вій школі це три потоки: група «А» - здібні, підготовлені діти, «В» - з посередніми здібностями, «С» - з низьким рівнем зді­бностей, недостатніми навичками читання, письма, лічби.

Середня школа є обов'язковою до 15 років. На початку 90-х pp. у країні існувало кілька типів середніх шкіл: граматична, об'єдна­на, сучасна, технологічна. Лейбористські уряди другої половини 90-х pp. значно активізували політику диференціації освітньої пропозиції. У 2001 році освітній вибір передбачав такі типи шкіл:

1) міські технологічні коледжі. Запроваджені згідно з Актом Бейкера у 1988 р. і спрямовані на спеціалізацію у сфері ін­формаційних технологій. Передбачалось залучення приват­ного бізнесу до їх фінансування та менеджменту, що не було реалізовано повною мірою. Існує 16 таких закладів;

2) спеціалізовані школи (з 1993 p.). Статус спеціалізованої може набути загальноосвітня школа, у якій створені для цього певні умови (навчальні, фінансові, бажання батьків, отримання спон­сорської допомоги з приватного сектора (щонайменше 50 тис. фунтів стерлінгів одноразово). Набуття статусу дозволяє отри­мати додаткове урядове фінансування. Із середини 90-х pp. спе­ціалізація шкіл почала розширятися. Крім шкіл математич­ного, технологічного та природничо-наукового профілю з'явля­ються мовні (1995 p.), спортивні, мистецькі (1996 p.), природни­чо-наукові, математично-комп'ютерні, технічні, бізнесово-підпри­ємницькі (2002 p.), гуманітарні та музичні (2004 р.) школи;

3) комунальні школи - статус, наданий загальноосвітнім шко­лам, керованим місцевими освітніми адміністраціями, лейбо­ристським урядом (раніше - LEA county schools);

4) фондові школи (foundation) - статус, наданий лейбористсь­кою адміністрацією абсолютній більшості грантових шкіл (grant-maintained schools), започаткованих консерваторами у 1988 р. (близько 1100 на завершальному етапі їх існування);

5) добровільно фінансовані та добровільно контрольовані шко­ли - релігійні приватні школи, що отримують державне фі­нансування. Традиційно існують школи, що належать англі­канській, католицькій та іудейській (з XIX ст.) церквам. Між 1985 та 1990 роками кількість релігійних шкіл значно зрос­ла. Лейбористи підтримують збільшення кількості релігій­них шкіл, у тому числі тих, що належать до нетрадиційних для Англії церков (5 іудейських, 2 сикхські, 4 мусульманські, 1 грецька ортодоксальна, 1 адвентистів сьомого дня);

94

95

6) граматичні школи - традиційні селективні школи, кількість яких значно зменшилася за останнє десятиліття і складає 164 заклади, в яких навчається до 20 000 учнів;

7) середні сучасні школи - традиційні навчальні заклади, в яких навчаються діти з найнижчим рівнем академічних здібнос­тей (179 шкіл та близько 40 000 учнів);

8) міські академії - засновані за ініціативою лейбористського уряду у соціально бідних районах великих міст. Близькі за ідеєю до міських технологічних коледжів та чартерних шкіл (США);

9) школи-маяки - навчальні заклади, що є методичними центра­ми поширення передового педагогічного досвіду шляхом на­ставництва, надання можливостей професійного розвитку вчителям інших шкіл, консультування тощо. У вересні 2001 року існувало вже 1000 шкіл-маяків, перші 75 з яких після інспекції OFSTED були визначені як кращі. До 2005 року передбачається збільшення їх кількості до 1400;

10) центри професійної якості - започатковані у 2001 році центри професійної освіти для дітей 14-19 років [19];

11) приватні привілейовані школи (паблік скулз) готують своїх випускників до вступу в університет та до обіймання керів­них посад у політиці, економіці, армії, церкві. У сучасних умовах існує близько 120 чоловічих шкіл такого типу, де на­вчається 50 тис. учнів. У них відбувається активне реформу­вання змісту освіти відповідно до вимог НТП: введені крім гуманітарної природничо-математична та практична спеціа­лізації. Крім академічних предметів, зміст яких суттєво оно­вився у зв'язку з реформою 1988 р., до програм паблік скулз введене (хоча і не як обов'язковий предмет) трудове навчан­ня, що розглядається як один з допоміжних засобів розвитку творчих здібностей, реалізації індивідуальних захоплень. Під впливом переорієнтації випускників на нові сфери життя введені такі предмети, як «Основи бізнесу», «Промислові на­уки», «Економіка» тощо.

Середня спеціальна освіта у Великобританії надається ко­леджами чотирьох типів: комерційними, художніми, технічни­ми і домоведення. Існують також сільськогосподарські школи, які дають відповідний рівень освіти.

Технічні коледжі, що готують спеціалістів різних профілів, називаються політехнікумами. Навчальні плани цих закладів складаються відповідно до економічних потреб регіону. Вони передбачають вивчення будівельної, комерційної, торговельної

справи, прикладного мистецтва, домоведення, мореплавства, ме­дицини і фармакології, оволодіння спеціальностями вугледобу­вної, текстильної, хімічної промисловості.

Відповідно до законодавчого акту 1992 року (Закон про по­вну загальну та спеціальну середню і вищу освіту) коледжі були вивільнені з-під залежності від місцевої влади та перетворили­ся на незалежні самоврядні корпорації. Разом з тим держава продовжує контролювати ці заклади шляхом централізованого їх фінансування та інспектування. Зміни, що відбулися, змушу­ють коледжі більшою мірою орієнтуватися на потреби ринку праці, вишукувати можливості скорочення витрат на навчаль­ний процес (перш за все на педагогічний та допоміжний персо­нал, на консультаційні заняття з невстигаючими студентами), конкурувати між собою. Дослідники пишуть про зникнення практики співробітництва у сфері освіти в регіонах, про зміну культури коледжів, що спричинена більш суворими умовами праці для викладачів, новим стилем менеджменту, тиском си­стеми фінансування та інспектування, акцентом на формальні методики забезпечення гарантій якості. Як позитивні моменти нововведень відзначаються: помітне зростання обсягу інфор­мації про освітні послуги коледжів, введення гнучких графіків навчального процесу, розширення діапазону пропонованих на­вчальних курсів, більша відповідальність викладачів та адміні­страції за якість навчання.

Нижча професійна освіта у Великобританії надається че­рез систему фабрично-заводського учнівства при великих під­приємствах або шляхом індивідуального навчання. Для того щоб стати учнем, необхідно закінчити сучасну школу або п'ять класів граматичної чи технічної школи. Крім цього, випуск­ники сучасної середньої школи повинні пройти ще й річний курс допрофесійного навчання, щоб з 16-річного віку почати профпідготовку. Триває вона 5 років (з 16 до 21 року). Великі підприємства утримують професійні школи своїм коштом. Крім того, на підприємствах існує система наставництва.

У країні налічується понад 850 вищих навчальних закла­дів (43 університети, 159 педагогічних коледжів, ЗО політехніч­них інститутів тощо). Найпрестижнішими серед університетів є Оксфорд (1168 рік заснування) та Кембрідж (1269), які разом іноді називають Оксбрідж. Серед їхніх студентів 65% є випуск­никами паблік скулз.

96

97

Найбільшим університетом країни.є Лондонський: у ньому навчається 45 тис. студентів на стаціонарі і 27 тис. студентів на заочному відділенні, що складає 16% усіх студентів країни.

Плата за навчання в університеті залежить від його престижу, від профілю факультету. Студенти-іноземці платять за навчання вдвічі більше, ніж студенти-англійці. Курс університетського на­вчання продовжується, як правило, 3 роки. Навчальний рік поді­ляється на 3 триместри. Британські університети надають три види вчених ступенів: бакалавра, магістра і доктора.

В університетах склалися дві системи навчання. Основу пер­шої складають лекції; тьюторські заняття, семінари і групові заняття виконують додаткові функції. Ядро другої складають тьюторські заняття, а лекції і семінари є додатковими формами навчання.

Суттєве місце в англійській системі вищої освіти завжди займали заняття із застосуванням диспутів, дискусій, оскільки такі заняття сприяють формуванню в студентів уміння вислов­лювати і аргументувати свою думку, слухати інших, виступати в ролі критика. Ведення дискусії, як справедливо вважають спеці­алісти в галузі вищої освіти Великобританії, вимагають і нави­чок спонтанної літературної мови, формують у студентів науко­ве мислення, стимулюють їх самостійність і активність. У сучас­них умовах значення групових форм навчання в англійських університетах зростає.

Одним з найбільш цінних елементів англійської методики навчання педагоги вважають тьюторський метод, який перед­бачає регулярні заняття 1-2 студентів (у нових університетах 5— 6 студентів) з викладачем-тьютором протягом усього навчаль­ного курсу. Тьюторські заняття проводяться викладачами (але не професорами), аспірантами, спеціалістами-практиками. їх від­відування є обов'язковим. Кожного студента офіційно прикріп­ляють до тьютора, який тримає в полі зору успішність студента, формування його особистості як спеціаліста. Особливо важли­вим є спілкування студента з тьютором на старших курсах, коли завершується формування спеціаліста.

Велика увага приділяється в британських університетах са­мостійній роботі студентів. Вона спеціально планується і роз­глядається як справа надзвичайно важлива. Серед форм само­стійної роботи домінує робота в бібліотеках, які відкриті і в кані­кулярний час. Взагалі канікули вважаються тут часом, призначе-

ним не стільки для відпочинку студентів, скільки для опрацю­вання літератури, написання рефератів. Деякі університети вима­гають здати такі реферати за два тижні до закінчення канікул.

До перспективних шляхів розвитку системи вищої освіти Великобританії відносять встановлення безпосередніх зв'язків вузів з промисловістю, створення єдиних органів планування для всієї системи вищої освіти, перехід до міждисциплінарних курсів та міждисциплінарних комплексних досліджень, пода­льшу інтенсифікацію застосування проблемного підходу в на­вчальному процесі.

Реформа освіти почалась у Великобританії з прийняттям закону 1988 р. її проведення обумовлене стурбованістю прав­лячих кіл зниженням конкурентоспроможності країни у порі­вняно з іншими державами Заходу, що прямо пов'язується з недостатньо високим освітнім потенціалом населення. У 1993 р. національна комісія з освіти розробила доповідь «Навчатись досягати успіху» (з підзаголовком «Радикальний погляд на освіту сьогодні та стратегія на майбутнє»). Назва доповіді тра­ктується експертами як необхідність виховувати, навчати і го­тувати учнів не тільки до життя («буття»), але й до успіху, до його досягнення. Цілі освітньої реформи були сформульовані таким чином:

- високоякісне дошкільне виховання має бути доступним ді­тям у 3-4-річному віці;

- навчальні курси повинні виявляти і розвивати в кожній дитині все найкраще. Для реалізації цієї мети необхідно:

1) спрямувати навчальний процес на максимальний роз­виток здібностей кожної дитини;

2) розробити національний навчальний план, який забез­печить достатньо високий для сучасних умов інтелек­туальний потенціал країни. До такого навчального плану члени комісії пропонували ввести як обов'язко­ві предмети мови, математику, природничі науки і тех­нологію, експресивні мистецтва (сюди належать і фіз­культура), гуманітарну сферу, у тому числі суспільні науки;

- кожен учень на кожному уроці має право на якісне викла­
дання та відповідні умови навчання. З цією метою був роз­
роблений комплекс заходів щодо постійного підвищення про­
фесійної кваліфікації вчителів;

- кожен громадянин повинен навчатись усе життя. Таке пра­гнення необхідно заохочувати, сприяти йому через розви­ток системи безперервної освіти;

- управління освітою і підготовкою кадрів повинно бути єди­ним. Таке об'єднання має сприяти підвищенню якості зага­льної та професійної освіти. У сфері управління освітою посилюються централізаторські тенденції: держава прагне контролювати зміст і якість освіти, затверджуючи загаль­нонаціональні навчальні програми та контрольні тести оці­нки знань;

- необхідно збільшити громадські та приватні інвестиції в освіту та підготовку кадрів;

- досягнення повинні постійно зростати, а зрушення, що від­буваються, бути відкриті для оцінки кожним членом суспі­льства.

Автори реформи підкреслюють: «Освіта - це не тільки пе­редача знань, але й наділення силою» - силою моральною, ду­ховною. Освіта повинна передавати від покоління до поколін­ня такі людські цінності, як справедливість, повага до всіх лю­дей, почуття обов'язку до громади, суспільства, турбота про бли­жнього, про культурну спадщину нації та людства.

З приходом до влади у травні 1997 року лейбористського уряду Т. Блера, прем'єр-міністр уже в одній з перших промов проголосив: «Трьома головними національними пріоритетами є: освіта, освіта, освіта». Сучасний уряд Великобританії напо­лягає на абсолютній нагальності радикальних освітніх реформ, мотивуючи їх необхідністю переконання середнього класу в діє­здатності державної освітньої системи, в її спроможності задо­вольнити його потреби у високоякісній освіті/Поразка в реалі­зації цього завдання призведе до масового «виходу» дітей сере­днього класу з державної школи та його небажання сплачува­ти податки, за рахунок яких ця школа й існує. У результаті вона перетвориться на «бідну школу для бідних дітей», тобто на своєрідне «освітнє гетто», що матиме важко передбачувані соціальні наслідки, передусім зростаюче соціальне розмежуван­ня, нерівність, напруженість, вибухи соціальної конфронтації. Отже, реформування державної освіти розглядається неолейбо­ристами як важливий шлях підтримання та розвитку соціаль­ної єдності. Провідні принципи та механізми політики «Висо­ких вимог і великої підтримки», викладені далі в табл. З.1.

Зазначені принципи та механізми освітніх реформ реалізу­ються в контексті чотирьох широких стратегій, що мають пря­ме відношення до ідеї забезпечення соціальної рівності та спра­ведливості в освіті:

1) підтримання раннього розвитку дитини;

2) запровадження національних стратегій мовної та числової грамотності на початковому етапі навчання;

3) перебудова середньої освіти;

4) нові відношення між владою та вчителями.

Далі розглянемо коротко досягнення та перспективи реалі­зації цих стратегічних напрямів освітньої реформи.

100

101

Продовження таблиці 3.1.

Підтримка раннього розвитку дитини передбачає такі за­ходи: а) запровадження програми «Впевнений старт», за якою планується надавати допомогу бідним сім'ям у забезпеченні но­рмального розвитку дитини; б) забезпечення кожній-дитині, по­чинаючи з трьох років, можливості отримання дошкільної осві­ти. Така можливість уже створена для всіх дітей 4-річного віку; в) розробка та прийняття стандартів дошкільної освіти.

102

Національні стратеги мовної та числової грамотності пе­редбачають дуже широке коло заходів, розробка та запровадження яких завершились у 2002 році. Провідними з них стали: а) за­провадження у початковій школі щоденних уроків з мови та математики, забезпечення яких потребує детально розроблених навчальних програм, підручників, методичних посібників та спе­ціальну підготовку вчителів; б) виявлення та поширення пере­дового педагогічного досвіду; в) інтенсивний моніторинг резуль­татів запровадження стратегій; г) організація вчасної додатко­вої допомоги відстаючим учням та школам.

Предметом законної гордості уряду стали позитивні резуль­тати запровадження стратегій грамотності: кількість випуск­ників початкових шкіл, що досягли запланованого стандарту мовної,грамотності, збільшилася з 56% у 1996 році до 75% у 2001 році; рівень числової грамотності зріс з 54% до 71%. Ре­форматори відмічають, що рівень, який визначають ці стандар­ти, є не просто «задовільним», а «високим», яким може пиша­тися кожен учитель початкової школи. Однак головне, як за­певняють урядові експерти, не цифри як такі, а зміни в культу­рі шкільництва. Поки що вони мають поверховий характер або, як висловився відомий канадський дослідник англійських освітніх реформ Б. Лєвін, «знаходяться на рівні шкіри». Для надання їм сутнісного характеру необхідні інвестиції в профе­сійний розвиток учительського корпусу, що й передбачається здійснювати протягом наступних років правління неолейбори-стського уряду. Підтримкою у справі зміни культури шкільни­цтва стали такі реформаційні кроки: зниження наповнюванос-ті класів у початковій школі до ЗО учнів, запровадження інсти­туту шкільних консультантів, створення літніх шкіл для від­стаючих учнів, організація широкої суспільної підтримки про­ведення національного Року читання (1998-1999) та Року ма­тематики (2000), залучення сім'ї до реалізації стратегій грамо­тності та розвиток форм інтергенераційного навчання для ба­тьків, що потребують допомоги, постійне зростання фінансуван­ня реалізації стратегій грамотності.

Перебудова середньої освіти. Якщо початкова освіта була в центрі уваги уряду Т. Блера в роки першого його правління (1997-2001), і результати цієї уваги були названі вище, то по­чинаючи з 2001 року предметом його особливої турботи ста­ла середня освіта. Підготовчими кроками до реформування

103

цього етапу шкільництва стала розробка: 1) стратегій поліп­шення викладання мови, математики та природничих наук учням 11-14-річного віку; 2) академічних, професійних та ком­бінованих варіантів навчальних програм для учнів 14-19-рі-чного віку; 3) системи заходів для підтримання кожної «про­блемної» школи; 4) планів позбавлення успішних шкіл зай­вої регуляції та сприяння кожній школі в набутті нею влас­ної ідентичності та етосу, усвідомленні своєї неповторної мі­сії, що повинно сприяти успіху освітньої системи в цілому, розвитку креативності та інновативності працівників освіти. Названі стратегії вже пройшли період експериментальної пе­ревірки та втілюються в життя.

Важливим проявом єдності усіх чотирьох стратегій стали програми виправлення стану справ у школах з низькою успіш­ністю. Таким програмам надається пріоритетне значення як національною, так і місцевими освітніми адміністраціями. Од­нак важливу роль у цьому процесі покликані відіграти успішні школи, партнерство з якими має принести користь «проблем­ним» навчальним закладам. Ініціатива розвитку відносин спів­робітництва між школами активно розвивається в рамках нео-лейбористської освітньої реформи (на відміну від відносин кон­курентної боротьби, пропагованих попередніми консервативни­ми урядами). Кращі школи спонукаються до надання допомоги своїм більш слабким партнерам. До справи виправлення діяль­ності неуспішних навчальних закладів залучають також соціа­льних партнерів: бізнесові структури, громадські та релігійні організації. Зусилля реформаторів у цій сфері перетворилися на рух виправлення шкіл, який набуває розвитку і дає позитивні результати: протягом останніх чотирьох років кількість неус­пішних шкіл поступово знижується; тривалість періоду «випра­вних робіт» скоротилася в середньому з 25 до 18 місяців.

Однак низька якість роботи школи часто є результатом не тільки суто педагогічних чинників, а й цілої сукупності соціаль­них, як то: низький рівень очікувань з боку місцевої громади, висока плинність учнів, погані матеріальні умови значної кіль­кості дітей, їх розмежування (етнічне, расове, релігійне тощо), що найчастіше зустрічається в центральних районах великих міст. Для таких шкіл, а їх близько третини від загальної кількості середніх навчальних закладів (близько тисячі англійських шкіл), уряд втілює цілий ряд спеціальних програм. Найбільш важливою

з них, що має комплексний характер, є програма «Високоякісна освіта в містах». Головними досягненнями чотирирічних зусиль в рамках програми «Високоякісна освіта в містах» уряд вважає суттєве зниження рівня відсіву зі шкіл та поліпшення ставлен­ня учнів до навчання, зростання якості освіти та звуження «прі­рви» між освітніми результатами школярів, що належать до рі­зних соціальних груп. Автори реформи відмічають надзвичайну популярність цих програм серед учителів та директорів шкіл, оскільки вона сприяла виведенню «проблемних» навчальних закладів з ізоляції, розвитку духу взаємодопомоги між школа­ми, відкрила нові можливості для прогресивної трансформації середньої освіти в містах.

Хоча більшість неуспішних шкіл знаходиться у великих мі­стах, де соціальні проблеми найбільш гострі, є вони і в інших регіонах країни: невеликих містечках та сільській місцевості. Для розв'язання їх проблем уряд розробив спеціальну програму «Кущі шкіл високої якості», що почала працювати з вересня 2001 року. У її розробці та втіленні було враховано досвід «Зон освітньої активності», накопичений у період з 1998 р. Крім «про­блемних» шкіл, об'єднаних у «зони» та «кущі», існує чимало окремих навчальних закладів, що потребують термінової допо­моги. Кожен з них отримує цільову фінансову та консультатив­ну підтримку, що вже дає позитивні наслідки: кількість серед­ніх шкіл, у яких менш ніж 20% учнів досягають стандартного рівня якості знань, зменшилася з більш ніж 400 одиниць до 200.

Необхідним механізмом перебудови шкіл реформатори вва­жають «вивільнення енергії» працівників навчальних закладів. Кроками до такого «вивільнення» стали: 1) розширення повно­важень директорів успішних шкіл як у фінансовій сфері (разом зі шкільною радою вони самостійно розпоряджаються вже май­же 90% шкільного бюджету), так і в менеджменті персоналу, у визначенні навчального плану школи; 2) створення при Мініс­терстві освіти спеціального підрозділу, який відповідає за під­тримку та поширення інновацій, що виникають в окремих шко­лах; 3) надання кожній школі можливості розвинути свою інди­відуальність, специфіку, «свій етос», що раніше дозволялося тільки успішним школам, через набуття статусу спеціалізованої шко­ли. Набуття спеціалізації є добровільним вибором кожного на­вчального закладу, що дозволяє школі самій визначити свій шлях у майбутнє і стати відповідальною за нього.

104

105

НИЗЬКИЙ РІВЕНЬ ЗНАНЬ

ВИСОКИЙ РІВЕНЬ ЗНАНЬ