 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| ПЕРЕД ПАМ'ЯТНИКОМ ПУШКІНУ В ОДЕСІ 4 страница
каральних експедицій, грабунок зголоднілого наїзника. В шуканні виходу між московською Сціллою і західною Харібдою Блакитний і його однодумці приходять до висновку, що в умовах наростання на Заході, а зокрема в Німеччині, революційної хвилі рятунком для його нації буде пролетарська революція в Європі і незалежна українська комуністична партія. Швидко із лівих крил УПСР і УСДРП утворюється УКП (боротьбистів), що розгорнула свою мережу по всій Україні і взяла під свій вплив широкі бідніші шари селянства і української частини робітництва. Відрізавши пуповину від УНР, що так само уперто, як і неустанно, шукала помочі на Заході, боротьбисти організовують власні військові повстанські загони, стають політичними інспіраторами Григор'єва, що з своїми степовими повстанцями скидає в море російські монархічно-реставраторські і антантські десанти, а потім повертає весь повстанський фронт проти військ совєтської Росії, які вдруге вдерлись з півночі в Україну. Одночасно ЦК ВКГ1 (боротьбистів) провадить переговори з Комнггерном про прийняття ^ КП(б), як незалежної від РКП української секції Комінтерну, що має стати урядовою партією самостійної УРСР. Обласну організацію РКП в Україні — КП(б)У — боротьбисти вимагали ліквідувати і забрати з України разом із російськими військами. Але в Комінтерні був господарем Ленін і прохання УКП (б) відкинено, натомість запропоновано її влиття в КП(6)У. У відповідь боротьбисти почали готувати нове загальноукраїнське повстання проти совєтсько-російської окупації, не перериваючи переговорів з Леніним. В цей час стало відомо про підготований наступ на Україну військ Польщі і російських білогвардійських вйськ Врангеля із Криму. Цим, мабуть, і пояснюється те, що боротьбисти несподівано вливаються в КП(б)У без жодних гарантій з боку совєтської Росії, якщо не рахувати урочистих декларацій Леніна про самостійність радянської України і про забезпечення керівної ролі в ній і в КП(б)У "наших українських братів-комуністів". Під тягарем страшної відповідальності за цей нерівний і незабезпечений ні військовою, ні політичною силою компроміс Блакитний займає позицію твердого інтернаціоналіста, непримиренного проти російсько-совєтського імперіалізму. Всі свої сили він кидає на зміцнення і ріст української сили в рамках КП(б)У і УРСР. Але боротьба не рівна. Блакитного скоро усувають із ЦК КП(б)У, який і далі лишаєгься в руках присланих із Москви функціонерів. Відступаючи пряму політичну боротьбу більше своїм товаришам Шумському 1 • ринькові, а також Миколі Скрипникові, Блакитний кидає свої сили на організацію українського культурного відродження в УРСР. Вш утворює <*ржавні українські видавництва, пресу, журнали, організовує спілку українських 1 пР°летарських письменників "Гарт", сприяє формуванню численних
— УДАРИ МОЛОТА І СЕРЦЯ (Київ, 1920, 24 с), до якої він потім додав ще дещо. Всі його поезії увійшли в посмертний однотомник ПОЕЗІЇ (Харкш, ДВУ, 1926, 114 с.)- У передмові до того однотомника Микола Хвильовий розкрив трагедію Еллана-Блакитного, людини тонкого гуманістичного серця, що мусила бути в осередді найкривавішої політичної битви; вродженого поета, що мусив бути тільки політиком; палкого патріота-самостійника й інтернаціоналіста, що мусив іти на компроміси з силою нової Росії, яка завше була імперіал-шовіністичною і в особі комуністів якої ріс новий міщанський бюрократичний панівний клас. "Глухо плещуться гребні зливи в мури безсонних тупих ночей", — так міцний вольовий Еллан у одному з останніх своїх віршів натякнув на те, що діялось у нього у душі. До самої смерті від розриву серця 4 грудня 1925 року був він невтомним будівничим, ставив себе як холодного раціоналіста своєю сталевою волею, що єдина тримала його, слабого здоров'ям, в нелюдських напругах його великих пригод. Ця самодисципліна і невгнута воля, помножена на напругу і розмах його революційної доби, звучить у його поезії справді як удари молота і серця. Жив він усього 33 роки, а як поет — тільки 7. "Нескінчений малюнок" — так назвав його як поета Хвильовий, вживши власного образу Еллана. Москва пробувала розстріляти Блакитного через кілька років по його смерті. Його друзі ще встигли до початку "проклятих років" поставити йому пам'ятник у Харкові, але десь 1933 чи 1934 року сталінський намісник в Україні Постишев зробив так, що одного ранку знайшли пам'ятник Блакитного на землі: нібито якась вантажна автомашина випадково наїхала на нього вночі. Пам'ятник взяли на ремонт', але назад його так і не поставили. Навпаки, виявилось, що "машина наїхала не випадково. Блакитного було оголошено "буржуазним націоналістом ", "бандитом , твори його заборонені; всі його товариші по партії боротьбистів постріляні чи заслані на сибірську каторгу. Та на тому його біографія не кінчилась. 1957 року Еллан був "реабілітований", частина його творів видрукована, але його політичні писання 1919-24 років осталися здебільшого заборонені. ПІСЛЯ КРЕЙЦЕРОВОЇ СОНАТИ "Покласти б голову в коліна... Відчути б руку на чолі... — Сентиментальність! Хай загине І пам'ять ніжних на землі. Нам треба нервів, наче з дроту, Бажань, як залізобетон, Нам треба буряного льоту, — Грими, фанфар мідяний тон. Десь там самотня віоліна Тужливо журиться у млі... Не зупиняться! Хай загине! Йдемо. Під марші. По землі! 1918 ЧЕРВОНИЙ ШЛЯХ. 1925, ч. 11-12, с 7 ПОВСТАННЯ АНДРІЯ ЗАЛИВНОГО І Де оспіваний задуманим поетом Сивий морок звис над сонним містом, — Кинуто революційним комітетом Наче іскру в порох терориста. Наказ дано (коротко й суворо): Вдарити й розбити ворогів. Спало тихе місто і не знало — скоро звідкись грізний гримне стріл. Над безлюдністю провулочків порожніх Білий ранок опалево плакав. Раптом п-ббах! — І другий, третій стріл тривожний, Кулемет нервово за-та-та-кав... Легко так дісталась перша перемога: Ворога змішав безумно смілий напад.
...А надвечір — все укрив туман. Сніг лягав (так м'яко-м'яко танув...) На заціплений в руках наган, На червоно-чорну рану. II Хтось вночі заломить у смертельній тузі руки... Наче хвиля, защемить печаль: Жалібні Шопена звуки Розіллє ридаючи рояль. Душ блакить, пекучо повна вщерть, Розгорілась, ятриться любов'ю: За життя розплата тільки кров'ю, Тільки смертю переможеш смерть. III Гарячково стукав, поспішався телеграф, Знову кинув іскру комітет: — Кров горить на наших прапорах, Наша кров. Вперед! 1918-1919 Журнал МИСТЕЦТВО. Київ, 1919. ч.І. с 23. передрук із ВПЕРЕД, робітничий календар за рік 1929. Нью-Йорк, вид. Союзу українських робітничих організацій. 1928, с 93. Андрій Заливний (1897-1918) — товариш В. Еллана; належав разом з Елланом до лівого крила УПСР — боротьбистів; загинув в українському повстанні проти німецької окупаційної армії в 1918 році в Чернігові. Заливчий залишив по собі збірку своїх оповідань "Зарізяка"'. УДАРИ МОЛОТА І СЕРЦЯ Удари молота і серця — І перебої... і провал... Але ізнову розіллється Вогнем гартований хорал. Муром затято обрій — Вдарте з розгону: р-раз... Ми — тільки перші хоробрі, Мільйон підпирає нас. Ми — тільки крешемо іскри. Спалахують мільярди "Ми", Розпанахають ковані вістря Стару запону пітьми. 1920 УДАРИ МОЛОТА І СЕРЦЯ. Київ. 1920. НЕСКІНЧЕНИЙ МАЛЮНОК На шибках — зимових мережок зірчасто-білий візерунок. Червоним одсвітом пожеж горить нескінчений малюнок. 1920 ЧЕРВОНИЙ ШЛЯХ. 1925, ч. 11-12, с 7.
Псевдонім: С. Віче. Народився 1900 року в містечку Ічні кол. Борзнянського повіту на Чернігівщині в бідній селянській родині. Закінчив у Городні гімназію в 1919 році і тоді ж переїхав до Києва, де з головою пірнув у революційну діяльність, працюючи разом з боротьбистами, беручи участь у їх пресі. В Києві зблизився з Гнатом Михайличенком, лідером боротьбистів. Писати почав з дитячих років. Незвичайно свіжий талант, спонтанний ліризм при гострому інтелектуальному зорі зразу пробили юнакові шлях до кращих тоді журналів, як-от "Мистецтво". В 1919 році, під час окупації Києва російською "білою гвардією" генерала Денікіна, був схоплений разом з Михайличенком та іншими боротьбистами і розстріляний. Ця страта обірвала у самому початку одну з найбільших надій пореволюційної української поезії. Його поезії були видані окремими збірками вже по його смерті; дали підставу літературній критиці зарахувати його в групу поетів, відому під назвою "перші хоробрі". Окремі видання поезій Василя Чумака: ЗАСПІВ (поезії), Київ, 1920, 65 с, (два видання); РЕВОЛЮЦІЯ (поезії), Харків, вид. Всеукрліткому, 1920, 16 с; ЧЕРВОНИЙ ЗАСПІВ (зб. поезій), Харків, вид. ЦК КСМУ, 1921, 24 с Нам не пощастило при складанні антології дістати котрусь із цих збірок і вибрати найліпші його поезії. Хоч Чумак був розстріляний денікінцями ще до остаточного утвердження радянської влади в Україні, а все ж в часи розгрому української літератури його твори були вилучені з ужитку і заборонені, як буржуазно-націоналістичні. Аж 1956-1957 року була знята якоюсь мірою ця заборона. * * * Несли твою труну. Тремтіли ґрона-бризки на віях яворів, а вечір похиливсь так низько, низько-низько — ще мрів — про ранок? — мрів... і плакали — чого? — старі-старі мотиви, старі слова — сочили тугу вижатої ниви, ізгаслих сподівань. А я мовчав. Як ти. Як ти мовчиш і досі. І боляче, так боляче мені: навколо скрізь молилась осінь, а ти була в труні. Сергій Єфремов. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ, т. 2, Київ-Лейпциг, 1919, с 379-380. * * * Ряд хаток, пошарпані, подерті, Мов старесенькі бабусі похилились; Кіллям стіни затрухлявілі підперті, Щоб од вітру не звалились. О, народе! Чи ти бачив сонце? Хоч один тонюсінький промінчик долі? — Де ж? Ганчіркою забите в нас віконце, Голі й босі. Босі й голі. ОБІРВАНІ СТРУНИ. Антологія поезії... Нью-Йорк, 1855, с 258. * * * Я порву ті вінки, що сплітались в добу лихоліття, Розтопчу, розмету їх у попіл, у порох, у сміття. Замість них я розсиплю пісень злото-соняшні хвилі, Як ті птахи меткі, як ті птахи меткі-леґкокрилі; Оточу їх сріблом, загартую могутністю криці, Дам їм крила вітрів і надхну їх вогнем блискавиці, 1 пущу. Хай летять мої думи-пісні-метеори — Не в палаци гучні, не в безмежні, блакитні простори, А в хатину людську, де в кутках оселилися злидні. Мої співи прості і робочому серцеві рідні. І засяють вони, як ті зорі у небі глибокім, — І не буде тоді робітник-селянин одиноким. ЧЕРВОНИЙ ВІНОК, збірник творів новітніх українських письменників. Одеса, в-во окружного комітету Херсонщини УПС-РК, 1919. Передрук з ВПЕРЕД. Ілюстрований робітничий календар на рік 1929. Нью-Йорк. 1928, с 86. РЕВОЛЮЦІЯ (Уривок) На площі — в юрми — на мітинг вінки несіть — вінки й гірлянди з тремтінь-мигтінь з революційних прядив. На площі — на мітинг — на брук! І завтра — вірте — швидко — завтра святкує всесвіт бурю-гру, пала з півоній ватра. ВПЕРЕД... Календар... Нью-Йорк. 1928 с 86. * * * Бурями сійтеся, бурями, Маки — червоні вогні: Там поза ґратами, мурами Тінями сірими, хмурими Ранки конають ясні, Вдаримо гучно ми дзвонами — Всесвіт обійде луна — Кинемо вільно червоними: Владарі світу з коронами: Вже непотрібні ви нам! ВПЕРЕД. Календар союзу українських робітничих організацій в злучених державах. Нью-Йорк, 1925, с 117. МАЙК ЙОГАНСЕН Один з найбільших майстрів поетичної мови, ювелір слова, яскравий представник модерного романтизму 20-их років, поет, прозаїк, перекладач, теоретик літератури і цікавий мовознавець, — він був, з одного боку, людиною спорту (теніс), мисливства і мандрів. І все це химерно поєднав із своєю активною суспільно-літературною працею, ставши одним із фундаторів української радянської літератури, будучи при тому зовсім далеко від політики. Народився 1895 року в Харкові. Батько (шведського роду) був учителем німецької мови; дав синові добру освіту: гімназія, а потім Харківський університет. Свою філологічну освіту Майк (власне Михайло) Иогансен завершив аспірантурою при кафедрі мовознавства в Харківськім університеті (тоді ІНО).Поза тим це була людина широко начитана, знавець кількох західноєвропейських мов, з яких дав ряд досконалих мистецьких перекладів. Добре знав модерну західну літературу. Денікінщина 1919 року поклала різку лінію у світогляді Майка Иогансена, революціонізувала й "українізувала" молодого поет^ який з того часу пише виключно українською мовою. Десь з 1920 року Иогансен тісно зближається з Василем Елланом, Миколою Хвильовим, Павлом Тичиною, Вол.Сосюрою та іншими молодими письменниками, творить разом із ними перші маніфести "української пролетарської літератури , альманахи, першу організацію українських пролетарських письменників "Гарт". З 1925 року стає одним із співфундаторів В АПЛІТЕ, за діяльну участь у пращ і виданнях якої пізніше тяжко розплачується. Після ліквідації ВАПЛГГЕ Иогансен входить у групу письменників, що культивували жанр нарису і сюжетної прози в редагованому Йогансеном і Смоличем цікавому місячнику західноєвропейського типу "Уж" (Універсальний журнал). Друкуватися Иогансен почав 1921 року; тоді в збірнику "На сполох" з'явилися його поезії і тоді вийшла його перша книжка поезій ДТОРІ (Харків, Всеукрлітком, 1921, 24 с). Він дебютував як сформований поет, заховавши від читача молоді роки учнівства. Доля дала цьому самострові тільки яких 10-12 років для самоствердження. Ніби передчуваючи це, він працював інтенсивно, встигши дати в цілому сім самоцвітних збірок поезій (крім "Д'горі" ще такі: РЕВОЛЮЦІЯ, Харків, в-во "Гарт", 1923, 16 с; ПРОЛОГ ДО КОМУНИ, Харків, ДВУ, 1924, 24 с; КРОКОВЕЄ КОЛО, Київ, в-во "Гарт", 1923, 32 с; ДОРОБОК (речі 1917-1923), Харків, в-во "Червоний шлях", 1924, 100 с; ЯСЕН, Харків, 1930; ПОЕЗІЇ, Харків, 1933). Одночасно інтенсивно працював у ділянці прози, давши книжку оповідань 17 ХВИЛИН (Харків, "Книгоспілка", 1925, 40 с), а також повісті і романи, що з них лише уривки з'явилися в журналах ("Африка", "АА." та інші). В прозі він був цікавим експериментатором, майстром засобу "учуднення" й гумористичного тінювання сюжету. В своєму творі "Подорож доктора Леонардо по Слобожанській Швейцарії" (Літературний ЯРМАРОК, 1928, грудень, ч. 1) Иогансен сполучив у чарівну цілість пригодництво, гумор, лірику, есей і незрівняний пейзаж Донеччини, що виріс у нього, за влучним означенням Миколи Оглоблина (Глобенка), на справжнього героя цієї романтичної новели. Але цікавий доробок лишив він і як теоретик літератури (ЕЛЕМЕНТАРНІ ЗАКОНИ ВЕРСИФІКАЦІЇ, Харків, 1922, та ЯК БУДУВАТИ ОПОВІДАННЯ, Харків, 1926). Як літературний критик і як лінгвіст Иогансен присутній у всіх ліпших журналах, альманахах і збірниках двадцятих років. Дегустуючи плоди з ^сіх гілок великого дерева європейського і американського модернізму, Иогансен віддячувався досконалими перекладами кращих зразків, а не рабським копіюванням їх. Бо він мав, любив і плекав своє. Як тонкий поет-філолог, кохався в слові і мові українській, що стала не тільки його інструментом, а й джерелом натхнення, незглибною копальнею багатих суд і самоцвітів. Справедливо зазначалось з приводу збірки Ясен", що Иогансен має такий великий власний словник, якому міг дорівнювати своїм багатством хіба тільки словник Миколи Бажана; Що Иогансен вчинив повстання проти натуралістичного слова, став майстром спектралізації і розкриття багатоплановості слова (журнал ПРОЛІТФРОНТ, червень, 1930, ч.З). Він не дарма вчився в Харківському університеті — університеті Потебні, який розглядав уже
У групі "романтиків вітаїзму" В АПЛІТЕ Иогансен був органічним, хоч і цілком окремим, своєрідним. Иогансенова любов до життя доходила найвищих меж. Іноді він оголював її, і тоді його можна було назвати "дикуном". Насправді ця висока людина з зеленими очима і спортивною фігурою була прозірливим філософом і книжником, що знав найтоншу міру речей. А до того ж мешкало в його серці терпке передчуття передчасної власної ґвалтовної смерті ("Я знаю: загину..."), наступу на молоде українське відродження залізної п'яти московського тоталітаризму ("Мертвий крижень"), візія росту-погибелі світу ("Овес росте"). Ці елементи долі, просотуючись у його віталістичному гобелені чорною ниткою, зв'язувались із своєрідним і теж фаталістичним вольовим сприйманням своєї приналежності до того Ігоревого полку", що супроти всіх зловіщих знаків землі і неба всією силою свідомості й інерції призначення втісується в саму гущу смерті. І все сталося, як "належить"... Коли Иогансен, який ніколи не мав претензії бути політичним героєм, став перед лицем тотального розгрому радянської України і московського диктату — "співай, поете, з нами в тон", він спробував "заспівати". Та поет, у творчості якого був великий елемент гри, як вияву життєвої сили, не виявив здібності на гру в одописця ^тиранії. Весь він, у творчості і в житті, був не від світу казарми. Його арештували 1937 року, зробили, очевидно, терористичним змовником. Кажуть, він був засланий в далекі концтабори Півночі чи Сибіру, де саме тоді шаліло в десяткування в'язнів. Кажуть, він збожеволів і його, вже страченого, розстріляли. Я ЗНАЮ: ЗАГИНУ... 138 У дахів іржавім колоссю Никає місяць кривавий, Удосвіта серп укосить Молоду зів'ялу отаву. Яке ще сонце глибоке. Як виють собаки на місто Гей кликом тисяч і тисяч! Я знаю: загину високий, В повітрі чистім і синім. Мене над містом повісять: Зорі досвітній в око, В холодне око дивитись. 1920 ., й ОБІРВАНІ СТРУНИ. Антологія. Нью-Йорк, HTUI, 1955. с 209. * * * Люблю тебе — не знаю слів Тієї пісні лісової. Крізь верховини ясенів Сніжини розтають весною. Пташиний виклюнеться спів Із лісовиного спокою... Хай пронесеться листям спів І спиниться понад тобою. ОБІРВАНІ СТРУНИ. Антологія. Нью-Йорк. 1955, с 210. * * * Поля синіють вечорами. Ріка говорить з берегами, І так таємно На небі білії намети
Тихо й темно Бори-поети В хмарах сплять. 1920 Яр Славутич. РОЗСТРІЛЯНА МУЗА. Детройт, 1955, с. 56. * * * Заячий вечір. Сніг. Ах! Блакитна стеле суніч І лягає, як стомлений синій китаєць. З-поза сосонок звіриних ніг, Із забутих дитячих книг Знайомий з'являється заєць. Заяри, заялини, заячмінь замаячить заяча тінь. Яр Славутич. РОЗСТРІЛЯНА МУЗА. Детройт, 1955, с 56. * * * Дні мої, мої дивні діти. Віддав вас вольній волі. Ви, мов вино, мов вітер, Мов вагони в дикучім полі. Он: сховались хмари за обрій, Он: бори стають на коліна, Дні мої, мої перші хоробрі Кораблі в ворожі країни. ОБІРВАНІ СТРУНИ... Нью-Йорк, 1955. с 210. ПОСУХА Над селами хмари Похилі, І тоскно в блакить Простягають руки безсилі... Оце тільки лишилось. Що плакать. О, так залетіли далеко В такий голубіючий ірій, Білопіняве пір я стелили Над селами хмари... Сліз ні краплі — Оце нічим лишилось І плакать. 1921. Голод. ОБІРВАНІ СТРУНИ... Нью-Йорк, 1955, с 211. ГОЛОД Над полем сохлим Мертві вітряки, Немов хрести над віршем Відзабутим... Руки несила підвести... Ще гірша, о, ще гірша Доля буде. І поле й голод. Це все — ти.
Шляхи — твої пошорхлі руки. Над тим, що пишеш, Ці хрести І в борознах твоїх не зійшли звуки. Сій же строфи люте насінин, Сій же. Поки рідіє твій син твого сина. Сій же, Пазурями землю копай, Лушпайя Сій бараболі — Ще карам не край. Ще боротись довго за волю. 1921 ОБІРВАНІ СТРУНИ... Нью-Йорк, 1955, с 212. * * * Ви, що, не знаючи мети. Спиняли стомлені здорового. Лежіть собі — до неба йти Ще довго. І ви, що до небес мости Своєю окропили кров'ю, Простіть ви нам. Ідемо. Йти Ще довго. І піють півні на путі, І кличуть віковічним зовом. Забули все. Ідемо. Йти Ще довго. ОБІРВАНІ СТРУНИ... Нью-Йорк, 1955, с 222. ВЕСНА На зими нескінчену поему Упала, розтала веснинка — Перша тема На останню білу сторінку. Іду поважний, похмурий і мрію Про щось... про поділ земельної ренти. А навколо грають, пустують дурні весновії І сміються з мене-інтелігента. Гей, що солодким духом цигарки Пахнув на мене старенький робочий. Наче воно не зима й не Харків, А степ полином пливе і лоскоче. І от стою... і думаю так приблизно: Вірю: зробимо весну на світі. Щось підходить близько, ніжно: Товаришу, дозвольте прикурити. КВАРТАЛИ, альманах перший. Харків, в-во "Червоний шлях", 1924, с 76. РЕВОЛЮЦІЯ ІКоли Прометей Підвівся руба З чотирьох ніг на дві І, вогонь з запаленого блискавкою дуба Узявши в кострубаті руки, Повстав проти Зевса, То перша була На землі Після незчисленних ночей Революція.
Яр Славутич. РОЗСТРІЛЯНА МУЗА. Детройт, 1955. с 58. МЕТЕМФІСИС А нас, тих, що знали зарані пісню, Заспівають у трави, квіти й коріння. Вітерець хвильовий пролетить і свисне, Тичину блакитний еллан оповине. Закиває лісними очима сосюра, І знайдеться десь перекручений корінь, Такий незграбний, такий чудернацький і бурий, LLJo для нього назвищ не стане тих, І-Це раз полізуть в історію І наречуть йому химерне наймення: Література. 1925 Яр Славутич. РОЗСТРІЛЯНА МУЗА. Детройт, 1955, с 59. КОЛИСКОВА Моє, моєньке миле, ясне-мі Спи, золотава вовно, Летить-леліє літень в ви-со-ті, Кімната весен повна. Сотайтесь со-не сот-ні сніжні дні, Одчиниш двері — літо. Сичить і сіє січень по вік-ні, Дні в місячнеє сито. Коли б не ко-ні ні-ж-ні і смут-ні, Тебе б не по-не-сли в осонні, Спи, сину мій тоненький, на ясній, На соняшній долоні. 1926 ОБІРВАНІ СТРУНИ... Нью-Йорк. 1955. с 216. ОСЬ ІДУ ПО РЕЙЦІ... Ось іду по рейці і хитаюсь, Чи дійду до краю, чи впаду, Ліс ліворуч, мов зелений заєць, Задивився на мою ходу. Десь далеко одинокий коник Пісню травам і лісам згадав: Наче гасне дерев'яний дзвоник. Наче спить і падає вода. Скільки днів любилося з ночами, Розтавало вранці у вікні, Скільки птиць летіло над полями, Не верталося до мене уві сні. Я іду по рейці і хитаюсь, Чи дійду до віку, чи впаду. Ліс спинивсь. Ліс, мов зелений заєць. Задивився на мою ходу. ЧЕРВОНИЙ ШЛЯХ. 1926. ч. 7-8, с 63. ЯСЕНЬ І співай тепер, що не ця Була остання сторінка. Я тебе прочитав до кінця, І зосталась одна картинка: "Ти мов тонесенька ясень Зросла в голубе озеро". Ах, засміялась ясна, І стала на порозі. Не сховаєш тепер лиця, Крізь пальці горить і рдиться.
ОБІРВАНІ СТРУНИ... Нью-Йорк, 1955, с 217. * * * Випливає чапля з туманів: Тихо крилами моя махає птиця, Мов у листя ранішніх лісів З серця точить кров — і кров стає суниця. І ще тихше канула за грані І розтала десь за соснами далеко. Чапля — може, то була лелека — Потонула в сутищі багряній. І над плахтою картатою полів, Що солодше сниться В ніч любові, край останніх снів Народилось сонце — полуниця. Яр Славутич. РОЗСТРІЛЯНА МУЗА. Детройт, 1955, с 59. * * * Овес росте край неба у пісках, Мов сивий дід, над ним куняє хмара. Похмурий сон: на головах Стоять століття і бездумно марять. — Росте овес, киває і мовчить. Далеко в морі хилять кораблі Латинський парус у вечірній ірій. — Овес росте і виростає в ліс. — Росте овес край неба у пісках. 1929 ОБІРВАНІ СТРУНИ... Нью-Йорк, 1955, с 221. ПОЕЗІЯ Ми родилн з тобою стільки слів, Що ними можна місяць заселити. Ми виснували стільки, стільки синіх снів, На всіх планетах наші грають діти. Ми всі з тобою обпливли моря, Усі затоки в тихоокеані. Шакалом місяць з хмари визирав. Над головами марили ліани. То ж ми робили в рижових полях, Нас нагаями били білі люди. Всі рани світу — на твоїх руках. Весь біль і гнів — в моїх широких грудях. То ж ми збудуємо останні барикади. Це ж ти останнього застрелиш короля. По всій землі великі встануть ради 1 ти умреш, подруженько моя. ЛІТЕРАТУРНИЙ ЯРМАРОК. 1929, ч. 9, с 136. * * * Верніться! Так голос пролунав з туману, Мов птиця, Схопилось серце, руки опустились в давнину, Трамвай прорізав тишу й увірвав. Я чув, як палав день, росла трава Гей вище від гаїв, від гайворонків, так
Та знову: Верніться! Нижче і нечутніше, ніж далекий гуд столиці У незліченних тротуарах вмерло слово. ЛІТЕРАТУРНИЙ ЯРМАРОК, жовтень 1929 книга одинадцята, с 198. ВІКНО ЗИМОВОГО ВАГОНУ Лежать, лежать сніги, пливуть ліси у крайню Раїну, де над вітром — дальня путь. І гаснуть голоси граків і вечір витре З усесвіту історію снігів. З яруги викотивсь багряний ґалаґан І цапки став над падлими полями Подобень місяця. Туман Топив в затонах пам'ять. Рами Небес розчахли. Зорі забрели в нігич у чорний чад, І, звівши вгору темні руки навзнаки, назад Упала ніч. І все ж лежать, лежать сніги, Пливуть ліси у крайню Раїну, де над вітром вольна путь. Де гори з гір Родяться, де у дальній Похід веде вода і не дає заснуть, Доводить, що у день веде, у виноград, Цілує листя, спорить і свариться, Верзе, що встане, Устає і падає назад... — Немов ізроду не було снігів, Немов весна в вагоні і рука Дівоча ніжно на вустах присниться И чабан, що десь увечері гукав, Перетворивсь на теплу й сонну птицю. . ЛІТЕРАТУРНИЙ ЯРМАРОК, вересень 1929, ч. 10, с 250. МИСЛИВСЬКА ЛЕГЕНДА Плесо спить. В очерет Тікають перелякані брижі. Келих, наповнений ніччю вщерть, Келих ніччю по вінця — смерть, і от Над щетиною бору Появляється Мертвий Крижень. |
українських мистецьких і загальнокультурних організацій та інституцій. Як редактор центральної урядової газети Вісті ВУЦВК , очолює цілий фронт культурного резистансу і контрнаступу супроти русифікаційної і колоніальної політики ЦК РКП(б). Позитивні результати його роботи були великі, і з його іменем зв'язана чимала частина доробку 20-их років, історичне значення якого ніколи вже не може бути усунене з балансу сил. Почав Еллан друкуватися в 1918 році. Це поет власне однієї книжки
Панцирник здобуто... Ах, не йде підмога... І серця тривога стисла в чорних лапах. Затремтів напружено мотор. Мов приріс наган до пальців. Ох, уже стискає міцно коло ворог, Кулі чітко лучать в панцир.
ВАСИЛЬ ЧУМАК
саме слово як поетичний твір. Иогансен рясно вживав у своїй поезії прозаїзми, але не задля епатації неспокушеного читача, ані задля модерністичного оригінальничання — він розкривав у найбільш прозаїчному слові затаєні в ньому поетичні можливості, очищав його від того бруду, який лишається на всякій речі й істоті після тривалого їх вжитку. Тонкий майстер звукосполучень, алітерацій, словесної музики, Иогансен у всьому дозволяв собі пускатись на гру, яку бачимо в морській хвилі, в дитини і в мистецтві. Дехто помилково брав це за пустопорожню "іграшку".
Димлять: Вечеря вариться борам. Все ближче, ближче вечір суне, Все нижче плачуть травки-струни.
1925
Я тебе прочитав до кінця І до себе несу на полицю. 1927
Що її люто рвали і клювали птиці.