 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| ПЕРЕД ПАМ'ЯТНИКОМ ПУШКІНУ В ОДЕСІ 3 страница
Писати почав рано; перший друкований твір його з явився в журналі "Українська хата". В 1913 р. вже вийшла перша збірка його поезій ПРЕЛЮД, а 1914 — дві наступні його книжки ДЕРЗАННЯ та КВЕРОФУТУРИЗМ. В цих збірках він раз і назавше родиться й оформлюється футуристом, що заповзявся зруйнувати дотеперішню лінію розвитку української лірики й мистецтва, вводячи замість традиційних сільських — урбаністичні мотиви, замість замріяної особистої лірики — голосну маніфестацію нервової душі, що демонструє себе голосно і публічно в шумі кав'ярень і вулиць, відкидаючи мелос та розмірений такт і оперуючи дисонансами та верлібром, зводячи в царину поетичного всю прозу щоденності. Становище "білої ворони" не пригноблює його, навпаки, надає йому більше зухвалості і бажання епатувати всіх і вся. В умовах революційного Києва Семенко з шумом і рекламою організує футуристичний рух в літературі і мистецтві. Виявами його є: два числа УНІВЕРСАЛЬНОГО ЖУРНАЛУ (Київ, 1918); ФЛАМІНГО за участю першорядного модерного маляра Анатолія Петрицького (1919); АЛЬМАНАХ ТРЬОХ за підписом О. Слісаренка, М. Любченка, М. Семенка (Київ, 1920); одне-єдине число КАТАФАЛК ИСКУССТВА. Ежедневный журнал панфутуристов-деструкторов (Київ, 1922), одне число СЕМАФОР У МАЙБУТНЄ. АПАРАТ ПАНФУТУРИСТІВ (Київ, 1922); ЖОВТНЕВИЙ ЗБІРНИК ПАНФУТУРИСТІВ (Київ, в-во "Гольфштром", 1923); ГОЛЬФШТРОМ. ЗБІРНИК І. ЛІТСЕКТОР АСКК (Харків, ДВУ, 1925), що був органом Семенкової організації "Асоціація комуністичної культури"; ЗУСТРІЧ НА ПЕРЕХРЕСНІЙ СТАНЦІЇ. РОЗМОВА ТРЬОХ (Київ, вид. "Бумеранг", 1927). Проте найбільшим організаційним і періодичним витвором Семенка була група і місячний журнал НОВА ГЕНЕРАЦІЯ (Харків, 1927-1931) — добре редагований і мистецьки оформлюваний у західно-модерністичному стилі, з цікавими формальними шуканнями в поезії і прозі (репортаж), але і з величезною дозою поверхового прожектерства, безвартісного жонглювання деструкцією і претензією на гегемонію в літературі, як творця "ленінізіму в культурі". Перехід до претензій політичних у дусі офіційної ідеології знаменував мистецьку невдачу Семенкового футуризму, який при більшій незалежності від Москви української культури і швидших темпах позитивного модерного розвитку України міг би відіграти куди більшу і справді модернізаторську роль. Роздратований тим, що ця історична роль припала фактично таким групам, як В АПЛІТЕ, неокласики чи група "Ланка", — Семенко скерував свою енергію на політичну дискредитацію тих груп в очах Москви. Од Семенка відходять такі видатні письменники, як Слісаренко, Бажан, а фактично і Олекса Близько — всі вони переходять до ВАПЛІТЕ чи, як Близько, друкуються в її органах. Сам Семенко падає жертвою (одної із найцікавіших в історії літератури) містифікації Едварда Стріхи (Костя Буревія), який зумів роками друкувати в Семенковій "Новій генерації зухвалі і вбивчі пародії на Семенка й футуризм. Семенко як поет буп не в міру плодовитий. З 1918 по 1931 рік він виїгустив одна за одною коло двадцяти книг, в тому числі й два підсумкові видання їх: КОБЗАР (повний збірник поетичних творів в одному томі, 1910-1822), Київ, в-во "Гольфштром", 1924, 654 с, і ПОВНА ЗБІРКА ТВОРІВ (у трьох томах), Харків, 1930-31. Плуг Семенкової етичної творчості, не взявши солідно відповідної своїм силам глибини, цов скакати у всіх напрямах літературного поля, доконуючи раз потрібне
зривання віками злежалої цілини, а іншим разом переорюючи найдосконаліше культивовані нові посіви. Якби була змога зібрати всю його поетичну творчість, то з неї можна б одсіяти книжку поезій свіжої думки і почуття, прегарних зразків модерної урбаністичної лірики, нових звукових асоціювань, строфічних новобудов, оновленої метафори. (На жаль, ми не могли дістати потрібних видань Семенка, щоб зробити з них дещо більший бажаний добір для цієї антології). За європеїзацію української поезії, за вплив на талановиту молодь, за незнищений у ньому дух вільної богеми, нарешті, за намагання дати свою власну інтерпретацію "ленінізму в культурі" — Семенко, при всій своїй вірності режимові на всіх його заворотах, був знищений тим режимом. Після розстрілу Олекси Близька московським виїзним судом в грудні 1934 року незабаром був арештований і Семенко. Всі зв'язані з його іменем видання були вилучені з ужитку, а сам невгомонний ватажок українського футуризму ще в зеніті свого життя зник назавжди на Соловецькому "острові смерті". ДНІ НЕМИНУЧІ Ждуть спереду моторошності дні — Дні неминучі. Горіння, зимність витримати мені Страшної бучі. Я надіну, надіну на груди міцні Сталевий панцир. Хто, хто шляхи зітре мені? Виходь уранці. За містом хмари, дими страшні, Блиски сліпучі. Ждуть спереду моторошності дні, Дні неминучі. ПЄРО ЗАДАЄТЬСЯ. Фрагменти. Інтимні поезії. Книга І. Київ, 1918. БРОНЗОВЕ ТІЛО В мене бронзове тіло На білім піску Скільки іскор горіло На яснім струмку Скільки плямок тремтіло На обличчі води В мене бронзове тіло Я — молодий. ОБІРВАНІ СТРУНИ. Антологія поезії полеглих, розстріляних, замучених і засланих. Нью-Йорк, Наук. Т-во ім. Шевченка, 1955, с 198. КОНДУКТОР Багнеться бути Кондуктором на товарному потязі. В похмурну ніч, Осінню дощову, Сидіти на тормозі У кожусі, Зігнувшись і скупчившись. Про дні, що минули, Що в серці зосталися Ясними плямами. Про образи згадні, Заснулі у грудях навіки, Навіки Мріять, Мріять, Вдивляючись в сутінь. ОБІРВАНІ СТРУНИ... Нью-Йорк. 1955. с 197. Я не знаю — є Що ще більш таємне Як це співуче слово — Океан. Скільки людей-героїв В твої простори впивалося — Скільки надій ламалося Крізь туман. Скільки народів твоїми водами — Крізь піну невірних хвиль — Змагалося з бурями й непогодами Проклинало могутній Штиль. Скільки губів безгучно зціпилось В бажанні непевних ран І проклинало — й благословляло В шепоті: Океан. І я — закоханий — я наче мрію — Прагну хвилинами найгостріших стум До тебе — в обрій — приходь — зогрію І душа повна невиразних Ран. Що це мені й сьогодні вдарило — За колом полярним — барабан? Серце в мені клично захмарило — Океан — Океан! ОБІРВАНІ СТРУНИ. Антологія... Нью-Йорк. 1955 с 206.
ОКЕАН ОЛЕКСА СЛІСАРЕНКО Народився 16 березня 1891 року в хуторі Канівцові Щотовацької волості кол. Вовчанського повггу на Харківщині. Батько — ремісник-лимар Андрій Снісар. Закінчив харківську середню хліборобську школу, працював агрономом, був мобілізований під час першої світової війни; під час революції самовільно демобілізувався, приїхав до Києва, взявши участь у формуванні тодішнього українського державного і літературного життя. Почавши в поезії як символіст, приєднується на короткий час до футуристичної групи Семенка, а потім у середині 20-их pp., переїхавши до Харкова, приєднується до ВАПЛГГЕ. Перші поезії друкував у журналі "Рілля", 1911. Книжки поезій : НА БЕРЕЗІ КАСТАЛЬСЬКОМУ (Київ, "Сяйво", 1918, 80 с); за підписом О. Слісаренко, М. Любченко, М. Семенко — АЛЬМАНАХ ТРЬОХ (Київ, вид. т-ва^кр. письменників,1920, 64 с); ПОЕМИ. (Київ, 1923, 40 с); ВАИДА (вибрані поезії за роки 1910-1927). Харків. 1928 (друге видання Харків-Київ, 1931). З 1928 року перестав писати поезії і перейшов виключно на прозу, даючи добрі фабульні оповідання, скупі на слова і пафос, але зігріті помірною дозою ліризму (збірки оповідань: В БОЛОТАХ, 1924; ПЛАНТАЦІЇ, 1925; КАМІННИЙ ВИНОГРАД. 1927; СЛІДИ БУРУНІВ, 1927j СПРОБА НА ОГОНЬ, 1927 та інші; також повісті ЧОРНИЙ АНГЕЛ та ЗЛАМАНИЙ ҐВИНТ). За бажання перенести в свою поетичну і прозову творчість мотиви західноєвропейської літератури, за участь у ВАПЛІТЕ і боротьбі проти примусової провінціалізації української літератури був гостро критикований партійною пресою. Остаточно впав у немилість Москви в 1927 році, коли написав листа Максимові Горькому, протестуючи проти тези Горького, що твори російської літератури українською мовою перекладати не варто, бо українці, мовляв, розуміють російську мову. Заарештований 1935 року, засланий в концтабір на Соловки, слід по ньому пропав 1937 року, коли в таборах провадилися масові розстріли в'язнів. ПАМ'ЯТІ ГНАТА МИХАЙЛИЧЕНКА Всі ми розіп'яті на хрестах, Всі ми покриті ранами. Заповідано нам жорстокий шлях Злими коранами. Заповідано бути нам єретиками, Синами дикої долі, Розрубати степи прямими стежками І впасти серед поля. Вірили ми, що над чорними голгофами Зустріне нас привітний Ісус, І потечуть величними строфами Шляхи на Емаус... Але очі сліпилися далями, Кривавіли глибокі рани... Посміялись над нашими ордалями Ворожі корани. НА СПОЛОХ. Збірник. 1921. с 17-18; передрук з антології ОБІРВАНІ СТРУНИ. Нью-Йорк, 1955, с 170. УОЛТ УІТМЕН Я чоловік. Такий звичайний, що аж смішно — Ріка кришталева у смердючих берегах, Віки Шелестять надо мною крилами. Тремтіння і жах Перетоплюю на сміливість у своїх гамарнях, Слухаю шуми вітру, машин і дихання коханої женщини; Бачу хмари, землю, димарі, звірів і людей;
Я такий звичайний, що аж смішно. І день мій розцвітає, як лотос. ОБІРВАНІ СТРУНИ... Нью-Йорк, 1955, с 166. НА ПАСІЦІ Дадан. Дуплянка. На березі білій Іконка праведних Зосима і Саватія. Над вуликами-кельями день цілий Кружляє працьовита братія. Несуть у келії ченці крилаті Мед золотий і віск на жовті свічі... Уклін мій вам, невтомні будівничі! Невпинно цілий день працює братія, А вечором стихають в кельях шуми руху. Іконка праведних Зосима і Саватія Вартує монастир від злого духу. 1 січня 1927 ОБІРВАНІ СТРУНИ... Нью-Йорк, 1955, с 167. ІНІЙ За білим маревом жагучий скрип возів — Іржаві відгуки тернового терпіння... А тут на травах, на гнучкій лозі, Розлила осінь вина білопінні. Цей день зажурений веде мене, як друга, В сивизну тиху, в брязкіт збройних літ, Коли серця у грудях бились туго У такт дзвінкий бойовищ і копит. І згадуєм діла такі наївні й прості, І захват бойовий в небойових піснях, Як лляли кров ми на осінні брості Запушеного приморозком дня. І день білявий мій — юнак сереброкудрий Нагадує мені, що вже давно-давно Розквітла брость, якій ми так немудро Точили мудре молоде вино... ...У інеї ліси, немов у мреві, Ті самі дерева, що знав я їх колись, За тих часів, коли громовим ревом Дні буреломні землю потрясли... О, дні прозорі! Кришталі осінні! Були ви сміливі, прекрасні і страшні, Як рвались ваші поводи ремінні, Як червінкова кров горіла на стерні... ...За білим маревом стихає скрип возів. Колись вантажених понівеченим тілом... І мовчки я схиляюсь до лози, До червінкових віт, покритих білим... ВАПЛІТЕ. 1927, ч. 2, с 91-92. ОСІНЬ В біблійних теренах полян Заплутались іржаві ниті, — Сивизна ранньої блакиті І багреці жовтневих ран. Збирайтесь, сміливі ловці! Годуйте пси, лаштуйте зброю, — Осінні звірі за горою Заплуталися у сільці...
З кущів женуть плямисті пси На мене фантастичних звірів, І бачу я на рижій шкірі І заворожені ліси, І кіновар засохлих ран, І холод жовтої одежі, І блиски згаслої пожежі На тлі розтерзаних полян. ЧЕРВОНИЙ ШЛЯХ. 1926, ч. 9, с 53. МИКОЛА ЗЕРОВ Визначний літературознавець пореволюційної України, блискучий і відважний критик та полеміст, лідер славетної плеяди поетів, званої "неокласиками", першорядний майстер сонетної форми і незрівнянний перекладач античної поезії. Народився 26 квітня 1890 року у місті Зінькові на Полтавщині. Батько його Кость був учителем, також займав посади в системі народної освіти. Микола Зеров учився в Охтирській гімназії до 1903 p., середню освіту завершив 1908 року в київській гімназії. Закінчив з добрим успіхом історико-філологічний факультет Київського університету. До 1917 року вчителював у Златопільській, а з 1917 — в Київській гімназії. Водночас бере активну участь в українському Друкуватися почав 1912 р. в журналі "Світло", з 1913 року був співробітником газети "Рада". З першими поезіями (переклади) виступив 1918 року. За його життя вийшло дві поетичні збірки: АНТОЛОГІЯ 1948). Решта поезій, що їх вдалося зібрати, видані в збірці CATALEPTON (Філадельфія, США, в-во "Київ", 1951, 79 с.) та COROLLARIUM (переклади, рецензії і листи). Мюнхен, 1958. Хоч життєвий шлях Зерова був обірваний на середині, він устиг видати методологічно оригінальний історико-літературний нарис НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ ПИСЬМЕНСТВО, вип. І (Київ, "Слово", 1924,135 с), а також багато статей а історії літератури та літературно-критичних і полемічних статей, частина яких була видана книжкою ДО ДЖЕРЕЛ, літературно-критичні статті (Киїе, в-во "Слово", 1926, 131 с — друге, значно пізніше, але теж не повне, видання цієї збірки було у Львові 1943, 272 с). Також — книжка ВІД КУЛІША ДО ВИННИЧЕНКА Нариси з новітнього українського письменства. В-во "Культура", Київ, 1929. Як поет і перекладач, як літературознавець та критик, Зеров вирізнявся на тлі збуреного і скаламученого до дна революцією літературного життя в радянській Україні, як твердий і блискучий алмаз. Високорозвинений естетичний смак, невпинно ростуча багата ерудиція, тонкий нещадний ум і культивоване серце позначались у його поезіях і в наукових та критичних працях. Противники без міри закидали йому, як поетові, літературщину, книжність, брак емотивної струни, втікання від сучасності. Вони ігнорували той факт, що під панцирем далеких тематичних мотивів античних і філософських ремінісценцій в поезії Зерова бив чуткий пульс сучасника, у якого тонка мисль і порух культивованого серця давали чарівний стоп поетичного твору. Зеров бачив небезпеку для України російської революційної психології, головна ірраціональна пасія якої була зруйнувати все попереднє до тла. В Україні ця психологія, опинившись у ролі військово-нолітичного окупанта, діяла, як свідомий план нищення всіх тисячолітніх набутків і скеровань нації. Зеров бачив культурно-історичну місію українського відродження також у тому, щоб переймати і розвивати далі ліпші скарби антично-європейського культурного круга, до якого в його уяві історично належить Україна. З другого боку, він бачив страшну колоніальну культурну відсталість свого народу, завдяки якій варварські антикультурні руїнні елементи легко брали гору. А оскільки він був не тільки спостережник, а й активний учасник свого часу, то і його статті, і чимало його сонетів таять у собі гостре вістря убивчої іронії чи й сатири і є яскравими пам ятниками свого часу. Як педагог, науковець і критик Зеров був нещадний до лінивого примітивізму й неуцтва та вимагав найвищого рівня. На здібнішу літературну і наукову молодь він мав великий вплив, незалежно від її до нього особистих симпатій чи антипатій. Який активний був з нього с у ч а с н и к — свідчить той факт, що він єдиний з такою великою відвагою і рішучістю підтримав революційний виступ Миколи Хвильового і інших членів ВАПЛ1ТЕ проти насильницької російської комуністичної культурної гегемони' в радянській Україні. Строгий і опанований класицист подав руку непогамовному романтикові, що накреслював перед українською молоддю візію великого українського відродження, як явища загальнолюдського масштабу і значення. Яка вітальна сила була в цього лицаря культури — свідчить той факт, що він, висланий 1935 року в легендарно страхітливий концтабір на Соловки, втративши єдиного сина, свободу і все найдорожче — в умовах жорстокого режиму, голоду, холоду й перевиснаження фізичною працею — далі писав сонети і далі працював над перекладами Верґілієвої "Енеїди". Вістки про нього загубились серед масових розстрілів, що таємно відбувались у концтаборах С PCP в 1937-38 році.
HOI TRIAKONTA О. Бурґгардтові "А навколо злидні — як гудина, як гич..." Ви пам'ятаєте: в дні тридцяти тиранів Була та сама навісна пора: Безмовний пнікс, безлюдна Агора І безголосся суду і пританів. І тільки часом, мов якась мара, Ще озивався сміх Арістофанів, Сократ, як перше, виявляв профанів, І весело роїлась дітвора. Так само і тепер. Усе заснуло, Все прилягло в чеканні Трасібула! А ми? — де ж заступ нам на нашу гич, І сапка на бур'ян, і лік на рани? Дитяча сліпота? Сократів бич? Чи невтишимий сміх Арістофана? 30.Ш.1921 Юрій Клен (О. Бурггардт). СПОГАДИ ПРО НЕОКЛАСИКІВ. Мюнхен. 1917, с 9. Пнікс — горб, що на ньому відбувались народні збори в давніх Атенах; Агора — ринок , пізніше місце народних зборів і самі народні збори; притан — член президії народних зборів у давніх Афінах; Трасібул — афінський демократ, що очолив повстання, яке поклало край пануванню так званих тридцяти тиранів 403 р. перед Різдвом Христовим. МОЛОДА УКРАЇНА Яка ж гірка, о Господи, ця чаша, Цей старосвітський повітовий смак — Ці мрійники без крил, якими так Поезія прославилася наша. От Петька Стах, містечковий сіряк. От Вороний, сентиментальна кваша. О ні, Пегасові потрібна інша паша, А то — не вивезе, загрузне неборак. Прекрасна пластика і контур строгий, Добірний стиль, залізна колія — Оце твоя, Україно, дорога: Леконт де Ліль, Хозе Ередіа, Парнаських зір незахідне сузір'я, Зведуть тебе на справжнє верхогір я. 23.IV.1921 SONNETARIUM. Берхтесгаден, в-во "Орлик", 1948. с 156. ОБРИ "Секвестратор їде в село за податками". Весна цвіте в усій красі своїй, Вже одгриміли Зевсові перуни, Дощу буйного простяглися струни, Зазеленів сподіваний рижій. На полі котяться веселі вруна, В кущах лящить-співає соловій, А по шляху, немов казковий змій, На зсипище сільська ватага суне. І в селах плач. Герої саг і рун, Воскресли знов аварин, ґот і гун, Орава посіпацька, гадь хоробра...
Сільської ситості останній трен. Усюди лемент — крик дулібських жен Під батогом зневажливого обра. 25.V.1921 SONNETARiUM. Берхтесґадсн, 1948. с 167. ЧИСТИЙ ЧЕТВЕР "/ абіє пітел возгласи..." Свічки і теплий чад. З високих хор Лунає спів туги і безнадії. Навколо нас — кати і кустодії, Синедріон, і кесар, і претор. Це долі нашої смутний узор, Це нам пересторогу півень піє, Для нас на дворищі багаття тліє І слуг гуде архиєрейський хор. І темний круг євангельських історій Звучить як низка тонких алегорій Про наші підлі і скупі часи. А за дверми, на цвинтарі, в притворі Весна і дзвін, дитячі голоси, І в вогкому повітрі вогкі зорі. 29.VI.1921 КАМЕНА (поезії). Київ, в-во "Слово". 1924; передрук із SONNETARIUM. Берхтесґадсн. в-во "Орлик , 1948, с 163. АРИСТАРХ Б. Якубському В столиці світовій, на торжищі ідей, В музеях, портиках і в затінку алей, Олександрійських муз нащадки і послідки, Вони роїлися — поети і піїтки. Ловили темний крок літературних мод, Сплітали для владик вінки нікчемних од 1 сперечалися, мирилися, змагались... І був один куток, де їх невпинний галас Безсило замовкав: самотній кабінет, Де вчений Аристарх, філолог і естет, Для нових поколінь, на глум зухвалій моді. Заглиблювався в текст Гомерових рапсодій. КАМЕНА (поезії). Київ, в-во "Слово", 1924. Передрук із книжки CATALEPTON. Філадельфія, в-во "Київ", 1951. с 7. В СТЕПУ Високий рівний степ. Зелений ряд могил І мрійна далечінь, що млою синіх крил Чарує і зове до еллінських колоній. Ген-ген на обрії сильвети темних коней, Намети і вози, і скити-орачі. Із вирію летять, курличучи, ключі, А з моря вітер дме гарячий, нетерпливий. Але пощо мені ці вітрові пориви, 1 жайворонків спів, і проростання трав? З якою б радістю я все це проміняв На гомін пристані, лиманів сині плеса, На брук і вулиці старого Хсрсонеса! КАМЕНА (поезії). Київ, в-во "Слово". 1924; передрук із CATALEPTON'. Філадельфія, в-во "Київ", 1951. с 9. КУЛІШ Давно в труні Тарас і Костомара, Грабовський чемний, лагідний Плетньов; Сивіє розум і холоне кров;
Літа минулі — мов бліда примара. Та він працює. Феніксом з пожара Мотронівка народжується знов; Завзяттям віє від його промов, І в очах відблиск молодого жара. Він боре тупість і муругу лінь, В Європі хоче "ставляти курінь", Над творами культурників п'яніє; І днів старечих тягота легка, І навіть в смертних муках агонії В повітрі пише ще його рука. 11.V.1926 SONNETARIUM. Берхтесґаден, 1946, с 102. КИЇВ З ЛІВОГО БЕРЕГА Вітай, замріяний, золотоглавий На синіх горах! Загадався — снить... І не тобі — молодшому — бринить Червлених наших літ ясна заграва. Давно в минулім дні твоєї слави, І плаче дзвонів стоголоса мідь, Що вже не вернеться щаслива мить Твого буяння, цвіту і держави. Але, мандрівне, тут на пісках стань, Глянь на химери барокових бань, На Шеделя білоколонне диво. Живе життя і силу ще таїть Оця гора зелена і дрімлива, Ця золотом цвяхована блакить. Журная ЗОРЯ (Дніпропетровськ). 1926, ч. 18, с 3; передрук із SONNETARIUM. 1948. с. 141. ЛЕСТРИГОНИ Одісея X, 77-754 Тут, царю, дикий край неситих лестригонів Та струджених рабів, що вівці стережуть. Як привела тебе твоя заклята путь В ці селища смутні недолі та прокльонів? Ти кажеш: "Поліфем?" — Нащадок Посейдонів, Той знав огонь, а ці — сире і свіже рвуть; Не має впину їх несамовита лють, Не відають святих гостинності законів. Не йди, зостанься тут. Є сходи серед скель. Вночі я справлю твій стовєслий корабель У тиху сторону народів хлібоїдних. Та сам лишуся тут у горі та біді — Я тільки мрією до скель полину рідних, Я тільки чайкою — з тобою — по воді. SONNETARIUM. Берхтесґаден, 1948, с 60. КОСМОС Зринає, голосний і розмаїтий, На шістдесят земних коротких літ З грузького дна — латаття ніжний цвіт, Щоб нам жагу неситу упоїти. Як тішать нас озера, гори, квіти, Роса і теплий грім, і шепіт віт, І людська творчість споруджає міт Під саме небо, зорями розшите. Та скоро попіл сутінних обслон
Спадає, глушить веселковий тон Думок, жадань і щирого завзяття. А дні летять, як вітер; рвуть стерно І топлять нас. І білий цвіт латаття Вертають на мулке і чорне дно. 22.IV.1931 SONNETARIUM. Берхтесгаден. 1948. с. 73. СОН СВЯТОСЛАВА "Я бачив сон. Тяженних перел град На груди сипали мені, старому, Вдягали в довгу чорну паполому, Давали пити не вино, а чад. Я зір будив. Обводив кругогляд І відчував крізь думку нерухому. Як обсипався дах княжого дому, Як крякав крук і як клубочивсь гад. О, що за туга розум мій опала! Яка крізь серце потекла Каяла! Що за чуття на душу налягло!" Ніч місячна кругом — така студена! — Антена гнеться, мов струнке стебло, І чорний день десь дзвонить у стремена. 23.IV.1931 SONNETARIUM. Берхтесгаден. 1948. с 88. * * * Та як нам жить хвилиною легкою, Коли такий на пам'яті тягар Речей, обставин, люду і примар Ліг і лежить нестерпною вагою? Як маєм крен направити з тобою. Коли щодня погроза і удар? І пилу впав усюди сірий шар І все значиться смутком і нудьгою? І як чуттям пустити буйну рощ, Коли їм кригою грозиться дощ — Вони ж слабі, без хати, без покрова; Коли спадає мла, мов той хижак, А ця, на бруку знайдена підкова — Єдиний добрий на майбутнє знак. 11.ХІІ.1931 SONNETARIUM. Берхтесгаден. 1948. с. 88. * * * Чорніє лід біля трамвайних колій, Синіє в темних улицях весна, Мого юнацтва радість осяйна Встає назустріч нинішній недолі. "Це справді ти? В якій суворій школі Так без жалю розвіялась вона, 1 воя веселість буйно-голосна, Які смутять тебе нудьга і болі? А згадуєш, яке тоді було Повітря? небо?.. Гусяче крило, Здається, з нього пил і бруд змітало; Як лід дзвенів, як споро танув сніг, І як того, що звалося "замало", Тепер би й сам ти піднести не зміг". 26.11.1934 SONNETARIUM. Берхтесгаден. 1948. с 93. В ГОСТЯХ У ПОЕТА
Я думаю: крізь степовий бур'ян, Крізь прикрості іти не день, не три дні — І в резиньяції, такій лагідній, Не знати зла, не відчувати ран... І в затишку запущеної хати Обаполи прожитих літ єднати, Старе й нове збирати в свій альбом — То значить: мати серце, зір і вухо... Хто сміє не віддать свого "чолом" Цій неуйнятності людського духа? 2.Х.1934 SONNETARIUM. Берхтесгаден, 1948, с 84. * * * То був щасливий, десятилітній сон. Так повно кров у жилах пульсувала, І екстатичних сонць ясні кружала Злітали в неба голубий плафон. І кожний рік звучав на інший тон, На кожнім дні своя печать лежала, І доля, бачилось, така тривала. Не знатиме кінця і перепон. Вмить розійшлося чарування щасне: Осінній день, тепло і сонце ясне Побачили мене сухим стеблом. Стою німий і жити вже безсилий: Вся думка з білим і смутним горбом Немилосердно ранньої могили. SONNETARIUM. Берхстесґаден, 1948, с 161. Цей сонет написаний М.Зєровим на смерть його єдиного сина Константина, що помер в листопаді 1934 р. в Києві, мавши 10 років віку. Смерть сина збіглася з терористично голодовим погромом України, з кінцем короткої декади українського відродження і з початком репресій проти М.Зерова — в сонеті відчувається цей індивідуальний і загальноісторичний вузол долі.
Після Миколи Скрипника — найвидатніший ідейний представник українського комунізму та "українського шляху до соціалізму", один із основників української комуністичної партії (боротьбистів), потім один із керівних діячів радянської України, від уряду якої брав участь у конституційній боротьбі 1920-23 року проти реставрації старої російської імперії в новій формі РСФСР і за союз рівноправних з Росією та незалежних від неї радянських республік. За це Скрипник назвав його "фундатором СРСР". В історію української літератури увійшов як один із групи "перших хоробрих" — фундаторів української радянської літератури та як автор революційно-бойової лірики. Народився 13 січня 1892 (за іншими даними — 1894) року в селі Козли на Чернігівщині в родині священика Елланського (справжнє прізвище Еллана). Вчився в Чернігівській духовній семінарії, монархічно-русифікаторський характер якої сприяв переходу юнака до української підпільно-революційної діяльності, зокрема в "Юнацькій спілці", що діяла під час першої світової війни. Далі був студентом Київського комерційного інституту, але війна й революція перервала його освіту, як і більшості діячів його генерації. З самого початку революції 1917 року Блакитний був членом української партії соціалістів-революціонерів, що була провідною партією в Центральній Раді, а потім і в уряді УНР. Блакитний ще замолоду сформувався як водночас полум'яний український патріот-незалежник і як так само гарячий і щирий інтернаціоналіст. Дві події потрясли його свідомість: зрадницький напад совєтської Росії на молоду Українську республіку, що вписав в нашу історію трагедію Крут і різню в Києві, влаштовану військами Муравйова в лютому 1918 р. Друга подія — німецька договірна "поміч , що обернулась на жорстоку окупацію: розгін Центральної Ради, розгул |
Мацаю речі, нюхаю запахи:
Я слухаю: "Єдиний він, баштан, Ще зброя нам на голод і на злидні; День ясен там і вечори погідні, Та вранці часто холод і туман .
ВАСИЛЬ ЕЛЛАН (БЛАКИТНИЙ)