 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Розвиток форм навчання в історії педагогіки. Типи та структура сучасного уроку. Учитель як автор і співавтор уроку.
Форми організації навчання являють собою зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у сталому порядку і режимі. Історія розвитку школи знає різні системи навчання, в яких перевага надавалася тим чи іншим формам навчання: індивідуальна (Давня Греція), індивідуально-групова (школа середньовіччя), взаємного навчання (белл-ланкастерська в Англії), диференційованого навчання за здібностями (мангеймська), бригадно-лабораторна (20-ті роки СРСР) і класно-урочна, обґрунтована понад 300 років тому Яном Амосом Коменським, відомим педагогом-вченим, який узагальнив досвід братських шкіл на Україні і Білорусі (XVI ст.). Ця система стала пануючою на території колишнього Радянського Союзу з 1932 року. Близько чотирьохсот років класно-урочна система діє, вдосконалюється за участю тисяч учителів і видатних учених-педагогів. Індивідуальна форма організації навчання – це виконання навчального завдання кожним учнем самостійно на рівні своїх навчальних можливостей без взаємодії з іншими учнями. Позитивні сторони: – сприяє розвитку високого рівня самостійності; краще врахування особливостей кожного учня (характер сприйняття, мислення, уваги, пам’яті, рівень підготовки, особливості темпу роботи, інтереси, ставлення до навчання); дозволяє максимально диференціювати навчальні завдання за їх змістом, а також контроль і оцінку результатів. Слабкі сторони: – потребує великих витрат сил і часу вчителя; забезпечуючи успіхи одного учня призводить до зниження якості навчання інших учнів; учень не має можливості співпрацювати з іншими учнями; діти не завжди спілкуються і їх досвід не стає колективним надбанням. Тому поряд з індивідуальною формою організації навчальної діяльності учнів застосовується фронтальна. Ця форма передбачає одночасно роботу з усім класом. Позитивні сторони: сприяє швидкому встановленню рівня підготовки учнів, їх обізнаності з певних проблем, формуванню і розвитку колективу, доброзичливих стосунків в класі, розв’язанню виховних задач. Недоліком цієї форми є неможливість враховувати індивідуальні особливості учнів, пізнавальні інтереси та рівень їх розвитку. Ці недоліки може компенсувати групова форма навчання. При груповій формі навчання клас поділяється на групи по 5-7 учнів кожна. Отже, загальні форми знаходять своє втілення в конкретних формах класно-урочної системи навчання, до яких відносяться: урок; семінарські заняття; лекція; екскурсія; практичні заняття; консультації; факультативи; домашні завдання; додаткові заняття; залік; екзамен; співбесіди. Класно-урочна система має такі позаурочні форми навчальної роботи: предметні гуртки; шкільні наукові товариства; учнівські наукові конференції; лекторії; предметні вечори; предметні тижні тощо. Структура уроку – сукупність різних варіантів взаємодії між елементів уроку, що виникає в процесі навчання і забезпечує його цілеспрямовану дієвість. В поняття “структура уроку” вкладається три ознаки: склад (з яких елементів або етапів складається урок), послідовність (в якій послідовності ці елементи входять до заняття), зв’язок (як вони між собою пов’язані). Урок не є статичною формою. Це складна динамічна система, якій притаманні всі закони діалектики. В структурі уроку виділяють зовнішні (макроелементи) і внутрішні (мікроелементи). Макроелементи: основні задачі, необхідні для досягнення дидактичної мети уроку. Для кожного типу уроку макроструктура є постійною, незмінною, оскільки не змінюються закономірності і задачі того чи іншого процесу, що здійснюється на уроці. Мікроелементи: методи, прийоми, засоби навчання і їх послідовність та взаємозв’язок на кожному макро- і мікроетапі. Мікроструктура є мобільною, динамічною частиною уроку. Наведемо орієнтовну структурну побудову уроків різних типів (за В.А.Онищуком): Урок засвоєння нових знань: - організація початку роботи; - повідомлення про тему, мету, завдання уроку; - мотивація мети (стимуляція пізнавальних інтересів школярів); - актуалізація опорних знань (відновлення попередніх знань, які необхідні для засвоєння нових); - організація сприйняття й осмислення нової інформації; - закріплення; - перевірка розуміння; - підведення підсумків; - домашнє завдання. Комбінований урок: - організація початку роботи; - повідомлення мети, завдань уроку; - мотивація (на різних етапах); - перевірка виконання домашніх завдань; - підготовка до засвоєння нового матеріалу; - актуалізація опорних знань; - організація сприйняття та осмислення нової інформації; - закріплення, виконання вправ за зразком; - застосування знань і способів діяльності шляхом розв’язання пізнавальних завдань, проблем; - узагальнення вивченого на уроці; - контроль та самоконтроль за результатами навчальної діяльності. Останнім часом дуже поширені нестандартні уроки. Ці уроки віддзеркалюють оригінальність мислення, творчі педагогічні здібності. Нестандартний урок – це творче втілення авторського задуму, який не має усталеної структури цієї форми організації навчання. До нестандартних уроків відносяться: уроки-подорожі, уроки-вогники, уроки відкритих думок, уроки-спектаклі, уроки-занурення, уроки захисту проектів тощо.
|
