ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Сутність процесу виховання та його закономірності. Соціокультурна обумовленість розвитку сучасних концепцій виховання.

Предыдущая 1 2 3 4 567 8 9 10 11 12 13 14 15 Следующая

Виховання – складний педагогічний процес, який передбачає визначення мети, завдань, змісту, форм, методів виховної діяльності, організації та вивчення результативності процесу.

Процес виховання здійснюється на основі певних закономірностей, принципів. Педагогічний процес завжди планомірний, цілеспрямовано організований. Конкретна мета виховної діяльності враховує загальну мету виховання, яку ставить суспільство.

Об’єктивні фактори диктують необхідність реалізації мети всебічного гармонійного розвитку особистості з урахуванням національних, регіональних, вікових, індивідуальних та інших особливостей дитини, інтересів і потреб.

Сутністю процесу виховання є організація життя вихованців, формування у них стійких форм поведінки в суспільстві через навички та звички. Виховання – процес двосторонній, його кінцевий результат визначається й тим, яку позицію займає вихованець, який є як об’єктом, так і суб’єктом виховного процесу.

Сучасна світова педагогіка характеризується посиленням інтеграційних процесів, що відображає глобальну тенденцію до уніфікації та стандартизації духовного життя суспільства.

Сучасні концепції виховання і розвитку:

Неотомізм – релігійне (католицьке) філософське вчення. В 1879 р. енциклікою папи Льва ХІІІ проголошений офіційною доктриною церкви. Є основою педагогічної діяльності католицьких шкіл.

Основні положення:

1. Головне в людині – душа. Тому виховання повинно будуватися на пріоритеті духовних засад.

2. В людині потрібно виховувати загальнолюдські чесноти: доброту, гуманізм, чесність, любов до ближнього, здатність до самопожертви тощо.

3. Мета виховання виводиться з християнської моральності, релігійних положень про покірність, лагідність, терпіння, непротивність Богу, який всіх випробує, але по різному: одних – багатством, інших – бідністю і проти цього не можна боротися. Ближня мета – християнське вдосконалення людини на землі. Дальня – піклування про її життя у потойбічному світі, спасінні душі.

Неотомізм виступає проти світського характеру шкільної освіти, обґрунтовує гасло про “відокремлення школи від держави”.

Прагматизм – (від грецького “прагма” - діло) – виступає за зближення виховання з життям, досягнення цілей виховання в практичній діяльності. Абсолютизує практичне призначення людського пізнання, ототожнюючи об’єктивну реальність з досвідом.

Ідеї ранніх прагматистів (Ч. Пірс, У. Джемс) розвинув Дж. Дьюі (1859-1952), який систематизував їх і назвав інструменталізмом. Основна теза – інтелектуальні і моральні якості особистості, закладені у її унікальній природі і їх проява зв’язана, перш з все з індивідуальним досвідом людини. Тому задача виховання – лише в якісному зростанні даних людині від природи здібностей, якостей і її індивідуального досвіду як головної умови самореалізації особистості.

Основні положення:

1. Школа не повинна бути відірвана від життя, навчання – від виховання.

2. У навчально-виховному процесі необхідно спиратись на власну активність учнів.

3. В управлінні школою і в практиці її роботи слід застосовувати демократичні принципи.

4. Виховання та навчання здійснюються не в теоретично-абстрактних формах, а в процесі виконання конкретних практичних справ.

5. Дослідницька свобода учнів є суттєвим елементом методики навчання.

6. Слід здійснювати постійний пошук нових рішень стосовно змісту навчання.

7. В основі навчально-виховного процесу повинні лежать інтереси дитини.

8. Вчитель покликаний стати творчою особистістю у тій чи іншій області.

Неопрагматизм (А. Маслоу, А. Комбс, К. Роджерс, С. Хук, Е. Келлі та ін.) в основному підтримує та розвиває ідеї Дж. Дьюі. Неопрагматисти надають ваги лише самооцінці поведінки, виключаючи будь-яку її оцінку з боку інших людей, суспільства.

Виховання, на думку неопрагматистів, ніяким чином не повинно настроювати особистість на зміну свого соціального статусу. Треба навчити людину відчувати себе щасливою на тій ступені суспільного положення, яку вона займає з волі обставин, навчити її керуватися у житті своїм самопочуттям. Привчити людину всюди і скрізь відчувати себе задоволеною – ось основна мета виховання. Розвиток творчих здібностей людини, що потребує умілої організації діяльності людей.

“Новий гуманізм” – концепція, що приділяє головну увагу моральному вихованню, його меті, методам і засобам. Його представники (П. Херст, Дж. Вільсон, Р. Пітерс, М. Уорнок, Л. Кольберг, А. Харрис тощо) зв’язують процес виховання з ціннісною орієнтацією людей. Філософія виховання повинна чітко окреслити коло гуманістичних соціальних та моральних цінностей, визначити громадські інститути, що призначені формувати орієнтацію на цінності, обґрунтувати співвідношення індивідуальних та соціальних якостей особистості, які могли б сприяти утвердженню в суспільстві духу демократії.

Основна мета морального виховання – формування у людини здібності до морального судження, до усвідомлення як своїх власних почуттів і інтересів, так і почуттів і інтересів інших людей.

Основні положення:

1. Виховання повинно бути очищене від світоглядних ідей, бо життя в умовах НТР вимагає “раціонального мислення”, а не ідеології.

2. Повна гуманізація системи виховання.

3. Довіряти треба не почуттям, а логіці.

4. Головна увага у вихованні повинна приділятись розвитку людського “Я”.

5. Деідеологізація навчання (навчати учнів чистим науковим знанням без вантажу ідеології).

Біхевіоризм (від англ. Behavior - поведінка) – психолого-педагогічна концепція технократичного виховання, що базується на новітніх досягненнях науки про людину, використанні сучасних методів дослідження її інтересів, потреб, здібностей. Факторів, що детермінують поведінку.

Основні положення:

1. Залежність поведінки (реакції) від подразника (стимулу).

2. Положення про підкріплення, внаслідок чого ланцюжок формування заданої поведінки набув такий вид “стимул – реакція – підкріплення” (Б. Скіннер, К. Хал та ін.).

3. Людська поведінка – керований процес.

4. Значення мають лише дії – відповідні реакції на застосовані стимули. Швидкість досягнення поведінки, що вимагається, регулюється факторами підкріплення – позитивного чи негативного.

5. Моральне вдосконалення людини полягає в умінні найліпше пристосуватися до оточуючого середовища. Характер цього пристосування нічим не відрізняється від пристосування біологічних організмів до природи.

Екзистенціалізм – (від лат. Existencia - існування) – один з провідних напрямів сучасної філософії, що визнає особистість вищою цінністю світу.

Основні положення:

1. Кожна людина – неповторна, унікальна, особлива.

2. Людина всюди і завжди одинока, приречена на існування у ворожому їй середовищі.

3. Теорія виховання не знає об’єктивних закономірностей, їх немає.

4. Самобутності людини особливо перешкоджає колектив, що перетворює її на “стадну тварину”. У кожної людини своє суб’єктивне бачення світу і людина сама творить свій світ таким, яким хоче його бачити.

5. Вчитель забов’язаний піклуватися про створення вільної атмосфери, не обмежувати процес самовираження особистості.

6. Особистість формується перш за все в ході безперервно й самостійно здійснюваних актів “вибору” при відсутності будь-якого педагогічного керівництва.

Предыдущая 1 2 3 4 567 8 9 10 11 12 13 14 15 Следующая