 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| КОСТЬ БУРЕВІЙ -ЕДВАРД СТРІХА 18 страница
Не йди, Маласику, бо вмру я отут!.. Прийде, приїде журба горбата та й сядеть в головах вночі... Засушить, задавить... Раптом ускочила старша дочка з убитою куркою. Старша донька. Мамонько! Папонько! Курку нашу вбито! (Тиша нависла). Кум. Яку? Старша. Жовтяву ось, золотий чубок... M а л а х і й (взяв курку. Обдивився). Хто вбив? Старша. Тухля Василь Іванович. Кийком у голову влучив... К у м (до Малахія). Що, куме! Ще й з двору не вийшов, а вже вороги твої дибки пішли. То я б, тобою бувши, не подарував цього Тухлі довіку. Зараз би по міліцію і на суд... Сусіди. Авжеж на суд треба! Тарасовна Це ж золото, а не курка. Пам'ятаєш, Маласику, як ти її ще курчатком пшоняною кашкою годував, а воно попоїсть, та на плечі хур-хур. Кум (побачив, що Малахій замислився). Кличте міліцію! Я за свідка буду. Люди добрі! Подивіться, яке варварство! Вбито неповинну курку, і за що? Малахій. Так... Це варварство. Кум. Іак клич міліцію протокола писати! Малахій. і, не треба... Протоколами зла не зруйнуєш і соціалізму не ш- Цей злочин ще раз переконує мене, щоб я негайно поспішив наркомів, щоб прискорити ухвалу моїх проектів... Бо головне ж — реформа людини, і саме про це проекти я склав... Іду! j»*e U ві„ розгубився;. бо Зда ^чицю- ("Малахій картузика на голову натяг.) Не йди,
Любуня впала перед батьком навклішки. Очами одними поп Зворушили мене, розхвилювали... Та не можу, доню, не мо* куме, зостатися, бо встократ дужче зворушений і потрясений я од революцг' 11 Тарасовна (тим часом примчала із кухні солодку бабку). Маласикуі Ось, я бабку тобі улюблену спекла. Не йди, Маласику! Така вже ж вийшла пуховита, запашна... І зірка, ось глянь, п'ятикутна з озюминок... Ще тричі хитнувшись, пішов Малахій. Через силу ступав, немов видирався з болота. За порогом хода його стала вільніша. Випала бабка. Підогнулись ноги в Тарасовни. Припала вона до розбитої миски. Сусіда І миска розбилась... Тарасовна Не миска, сусідоньки, — це жисть моя розбилася... Заплакала тихо і тяжко. Доньки помліли. Любуня, мов статуя та, — скаменіла. Кум, одчинивши двері, дивився услід. І, як очерет той вечірньої пори, шелестіли сусіди. Сусіди. От уже драма! От вже коли виплакатись можна уволю!.. ДРУГА ДІЯ Задзвонили телефони в РНК УЕСЕРЕР — то жалілись коменданти, що їм клопіт робить Малахій Стаканчик. Комендант. Черговий секретар РНК ? Дзвонить комендатура-Просимо директиви, товаришу, що ж робити з Малахієм Стаканчиком • Та з отим божевільним, що проекти пише. Третій тиждень ходить, Де№> у день. І нехай би сам, а то ж узявсь других водити. Кого? 'а' наприклад, хтось побивсь із жінкою, він того привів, хтось когось налаяв, він обох притяг, п'яний десь мочивсь у провулку, він і того ублагав прийти. Вимагав негайної на них реформи... Слухаю! Так. Так. І3*- . А як не послухається, то що тоді? (Кинув трубку.) Оце директИ др у г и й Що сказав:* f\e p ш и й. Тактовно й обережно порадьте, каже, старому, щоб вернувсь додому. Л ОВК написано, щоб було дано йому посаду "Не поможе бабі й кадило, коли бабу сказило"! Другий- „ . „. Ти думаєш — він божевільний? Перший. Коли він не божевільний, то тоді ти або я божевільний, інакше не може бути. Другий. Ет... просто чудій! Перший. А його проекти? Другий. І божевільного мало. Я чув, казали в РНК — просто наколотив чоловічок гороху з капустою, оливи з мухами, намішав Біблії з Марксом, акафіста з Анти-Дюрінґом... Перший. Ну, коли так просто, будь ласка — тактовно й обережно порадь йому, щоб вернувся додому. Он він іде. Другий. Сам? Терший. І Іросто не сам. Зараз наколотить тобі оливи з мухами — і ти мусиш все це тактовно й обережно з'їсти. Почувся Малахїїв голос: О, люди, люди!.. Перший (ухопився за голову). ЧУєш?.. Починається! "Рот °8 алахш 3 Ціпочком. За ним розгублені, аж налякані, я ,„ . ись; Дідок у дармовисі, з парасолькою, колишній воєнний накоаш ' ітня Лама в брилику з тремтячим рожевим пером, 1 панн(>чка, бліда дівчина, застарений парубок.
M а л а х і й (пропустивша їх). О, люди, люди? — сказав Тарас (до комендантів). І це столиці! — додам і я. Др у г и й (під тон йому). Що трапилось, скажіте? M а л а х і й. Що? По-перше — перекажіть од мене привіт на пролетарський Олімп. Більш точно: наркомам і голові. Шановні соціальні батьки! Ждучи на ухвалу моїх проектів (вже третій тиждень), віншую вас з днем мого ангела. Чим розважите мене ви в цей наречений і святий день? Питаюсь, — чим, бо тінь журби української впала і мені на плечі: місяць пропав, пшениця погоріла, хозяйка вигнала з квартири... Знявся гомін. Всі. Пшениця? Яка хазяйка? При чому ж тут ми? За віщо ж нас?.. (Перебив хтось.) Навіщо нас? (Разом двоє.) Приведено? M а л а х і й. А хіба я мало питань та проблем розплутав, розв'язав? Примітка: проблеми —це пломби, що ними запечатано двері в майбутнє. 1) Про негайну реформу людини і в першу чергу українського роду, бо в стані дядьків та перекладачів на тім світі зайців будем пасти; 2) про реформу української мови з погляду повного соціалізму, а не так як на телеграфі, що за слово уночі правлять, як за дві слові — у, ночі; 3) додаток: схема перебудови України з центром у Києві, бо Харків здається мені на контору. Соціальні батьки! Ще раз нагадук»: поспішіть з моїми проектами, найпаче з проектом негайної реформи людини-Наочні доводи негайності — ось вони (показує пальцем на всіх, кого привів)-Один, два, три, чотири, п'ять, шість, сім!.. Учора п'ять було, завчора три... Перший (до всіх). Що скоїлось? За що він вас привів? Знявся ще гучніший гомін. Всі. Ми самі не знаємо... Стояли біля церкви, гомоніли про се, про те, і раптом--' (Заметушився дідок.) Л м а Пардон. Цій дівчині млосно стало в церкві, отож я .о тули і вивела її на свіже повітря. Самі знаєте, який на зскочила і/а» заскочи-"" -j^ Тоойцю у церкві пікантний дух: березка, трава, квіти (тремтіла рожевим ом дама). Вивела її у холодочок і раптом підходять вони (на ПЦалахія): "Я вас веду в Раднарком". — "Мене?" M а л а х і й. Вас... Будь ласка, — од церкви, кажу, не одійду, але в Раднарком, будь ласка!.. Колишній воєнний. Я стояв. Прийшла оця баба... гражданка... Про щось мене спитала... І раптом: ідіть в Раднарком!.. Дозвольте, — я член авіохіму, житлокоопу і мене в Раднарком? За що? (Вигукував, немов вигавкував, той, що в галіфе). За віщо? M а л а х і й. За що?.. О, лю-ди! Ще зречено було в староіндійських книгах Риг-Ведах: не вдар женщини навіть квіткою, а ви що зробили? (На галіфе й дідка). Ви напередодні соціалізму одштовхнули женщину, вдаривши її зневажливим словом!.. Той, що в галіфе. Я? Ударив? M а л а х і й. Ви ж (на даму й парубка) ще гіршеє вчинили, — ви біля церкви полювали на дівчину (показав на бліду дівчину) о, люди! Дама. Я? Я навпаки... Я ж сама женщина! І ой, що в галіфе (розтривожено). Дозвольте, мсйо! Я вдарив? Кого? M а л а х і й rvoro. (До баби — прочанки.) Об чім ви, гражданка, хотіли в їх спитати? Я бачу, ви із села прийшли. Баба. Ьге... Прибилась, голубе. Люди сказали, що дорогу до Єрусалиму ВЖе Розгороджено... M а л а х і й.
оачте і дозвольте перебити на слові: об чім ви в їх спитали? Баба. ^я не знають, є тепер дорога до Єрусалиму — спиталась. а л а х і й
(до -249
Дідок. Ми? Галіфе. Дозвольте, — я? M а л а х і й. Так! Ви!.. Де 6 сказати їй, що не до гробу тепер єрусалимського нам треба йти, а до Ленінового мавзолею, до нового Єрусалиму плюс до нової Мекки, — до Москви, ви сказали: проходь, проходь, матінко, — зневажливо, прикро, — і кому, питаю? Женщині, селянці! Галіфе. Жодного прикрого слова! Навпаки, я з дитячих літ воєнний. Ввічливість — моя стихія! Ідеал! M а л а х і й (на дідка). А ви... Замість доказати їй і ствердити все вищесказане, що скоро прийде час, коли всесвіт заспіва Москві: святися, святися, новий Ієрусалиме, слава бо революції на тобі возсія — а ви сказали: одчепись! На біржу!.. Дідок. Я ж не знав, що таких на Москву треба справляти. M а л а х і й (ще з більшим піднесенням). Ага! Він не знав!.. Наочні доводи кажуть й показую далі (до блідої дівчини). Скажіть, будь ласка, і простіть на слові, — чим надили, на яке ремесло спокушали вас (показав на дамочку й панночку) вони сьогодні, там, біля церкви? (Дівчина мовчала.) Не казали вам: трийцят» карбованців на місяць, харчі добрі, навіть солодке, білизна, вбрання? Дама (затремтіла рожевим пером). Пардон, і як вам не соромно! (До дівчини). Скажіть, милонько (до панночки), ти, Матильдонько, скажи, що я сказала, про що говорила, як вивели її, сердешную, з церкви. Дитя моє! — сказала..-Матильдо, скажи, як я сказала? Панночка Дитя моє, сказали ви, мадам Аполінаро... (сама закурила, затяглася димом). Дитя моє! Ви не з машиністочок, часом? Мадам Аполінара (до дівчини). Д ви як мені відповіли, милонько... Ну? Ну?., (побачила, що 'ачина мовчатиме, сама одповіла за неї, змінивши голос на молодий ' скорботний). Ні, санітарка я, — сказала вона, дитя моє. Я тяжко, важко зітхнула і спитала... Матильдо, скажи, про що я спитала? Панночка У якій лікарні? Скільки заробітку? — спитали ви. Аполінара (за дівчину.) У Сабуровці, вісімнадцять на місяць — сказало дитя моє!.. Колись і я отак сиріткою бідненькою, дівонькою блідненькою служила, плака\а, плакала, — аж поки... не виплакала собі долі... Скажи, як ти ойкнула? Матильда Ой! Та там же збожеволіти можна... Аполінара Ойкнула Матильдонька, а я додала: сердешнеє дитя... То Матильдонька аж ойкнула... (До Малахія). Що, може, не так я сказала? Не така була наша розмова?.. Пардон, і будь ласка! Я знаю, що я казала і що іще казатиму... M а л а х і й (пильнуючи, кожного її слова, раптом рукою впинив). Більш точно: "Служила, служила, плакала, плакала, аж поки не плюнула отак... пху, та й пішла до одної мадамочки", — сказали ви. Ось і Матильдонька так, а подивіться — ви й вона, зона й ви", — сказали, ще й показали ви, о женщино! Аполінара Я? M а л а х і й. 1 надили, і спокушали велехитро, що є у вас їсти й пити, хорошенько походити, мило духовите, гігієна, шоколад... Аполінара Матильдонько, скажи, чи ж я таке казала, душенько? Матильда Навпаки і нічого подібного! Парубок. при тому був. Нічого такого і подібного не говорила ця гражданка ••• Навпаки, хоть я їхнього соціального походження й не знаю, Р ■ скажу, що поводження їхнєє було з Олею, не треба вам восьмого березня.
І9«
Проповідують і пишуть — нема нічого поза класами, а я кажу —. ось вам, ось вам позакласова солідарність злих (до парубка). Та хто ж, як не ви перший і приступив з помаранчами до неї, як змій-спокуситель спокушав її під деревом біля церкви, щоб забула вона про Кирюшика і полюбила б вас, і хто, як не Оля, заплакавши гірко, розсипала ваші помаранчі та й побігла в церкву губити свідомість? Парубок. Виходить, я її призвів до церкви? Ха-ха... Та я всю антирелігійну агітацію напам'ять знаю і навпаки — весь час її агітував, щоб вона кинула все і не боялася Бога... Аполінара. А я її з церкви вивела. Перший (підійшов до Олі —серйозно, чутливо). Скажіть, будь ласка, товаришко, вас справді вмовляли, улещували, щоб ви кинули радянську роботу і пішли... ну... на іншу роботу, чи що? Оля (по павзі). Ні. Другий (комендант звів брови). Ні?.. Так, може, хто-небудь нав'язливий був, образив вас словом, нечемно поводивсь?.. Скажіть по щирості, не бійтесь, за це, я запевняю, неприємності вам аніхто не зробить. Оля. Я й не боюся. Кажу — ні! (Заметаливсь гнівом голос.) І коли вже хочете знати, то найбільш мені упікся (на Малахія) він. Цілий ранок простежив за мною. Ну як мара та (до Малахія, гнівно). Скажіть, чого ви стежили за мною? Навіщо? Малахій. Не стежив, а стеріг од тих, хто іменно стежив і полював на вас. Оля (зло й насмішкувато). Ви, часом, не були в божевільні? Малахій. Двадцять сім год. Рух. Захвилювались усі. Оля (два кроки до Малахія). Що?.. Де саме? Малахій. У своїй сім'ї. Оля. А я подумала — справді... Малахій. Справді, Олю, бо ж сучасна сім'я — божевільня. Перший ступінь бижевільні. Божевільний куток. Скорочено — божкуток. Оля. А любов? Малахій. Це — мара! Голубая мара, себто — мрія... Бо хіба ж не вона, нездійсненна, привела вас сьогодні до церкви? Оля поникла. Малахій два кроки до неї. Малахій. І хіба ж не вони (на парубка й Аполінару показав), скориставшися з вашого стану, спокушали і надили вас вийти на розпуття жіноче, щоб грати на струнах універсального кохання? Оля (звела голову). Ні (Рвучко повернулась і пішла). Парубок (до Малахія). Га? Аполінара (кинулась була за Олею). Дитя моє! Олю! (Та Оля так глянула на неї, що Аполінара прикусила язика. Тоді обернулась та до Малахія). Будь ласка, ведіть її тепер ви! Будь ласка! Я маю собі заробіток... (До комендантів). решті, я просю защити од таких і подібних натяків та ще де — у і"аР"КОМ'! Матильдо! (Демонстративно одійшла). Матильда. Я теж! (Одійшла.) І а РУ б о к. Це ж наклеп! Провокація! (Одійшов.) А і д о к. НУДа ж... (Подибав і собі.) Галіфе. І за що?.. (Одійшов.) З А вже входив у комендатуру кум. небритий, суворий. За ним боязко ступала з дорожнім клуночком Любуня. Кум. Спокійно! Він тут! Не хапаючись, мовчки дійшов до Малахія, став, подивився на його, полинув, повернувся, знов підійшов. Перший комендант. Ви в якій справі, товаришу, прийшли? До кого? Кум (суворо глянув на коменданта, одійшов до Малахія, постояв, чи не озветься він, чи не усміхнеться він, тоді втрете підійшов). Хоч здрастуй, куме, коли мовчиш, і я мовчу! (до комендантів і до всіх) Га?.. Трохи під машину не попали, і за це така стріча! Любуня (боязко наблизилась). Папонько! Мамонька... (Затремтіли губи, не могла далі вимовитись.) Кум. Спокійно!.. Ну що ж, куме! Кланялась тобі жона твоя, а моя кума... Любуня (перемоглася). Казали — проклену, Любуньо, як без папоньки вернешся... Кум. Спокійно! Кланялась, ридала, ще й переказала, що має три доньки: Віру, Надію, Любов, (до всіх) мої хрещениці (до Малахія). Віру та Надію вдома залишає, а Любов по тебе посилає. M а л а х і й. Тіні минущого, гетьте з очей! Гетьте з очей! Любуня. Папонько! (Хотіла щось сказати, та кум, води їй подавши-перебив.) Кум. Випий, Любонько! Випий, хрещенице, бо вода хоч і холодна, проте тепліша за серце і кров твого батька... (До Аполінари.) Можна подумати, що він їй рідний папаша? Дполінара (тихо)- Я спочуваю... Скажіть, він за кого тут служить? У якому чині? Кум. Він?.. Ніде він не служить. Навпаки, — хоч і повнолітній, — безпризорний він правопорушник. Три тижні, як із дому втік. Аполінара. Ага-a!-- Так он він хто!.. (До своїх.) Він ніхто — ви розумієте? Га л і ф є. Як? Аполінара. Він з дому втік, а дочка шукає... Парубок Ага-а... З полюбовницею? Аполінара. Тільки так! Забрав гроші, усе чисто, а донька оце ось і догнала, ви розумієте. Ніякого права він не має, щоб водити нас по раднаркомах, тим паче допитувати... Ніякого права, і жодної хвилинки я тут не лишаюся. Матильдо! Альон додому!.. (До коменданта.) Оревуар! (Пішла.) Матильда. Я теж!.. (Пішла.) Парубок. Я й подавно! (Пішов.) Ділок. Хе-хе... Я теж (і собі подибав). Галіфе. За що? (І пішов.) M а л а х і й. •Усе це, плюс попереднє, плюс — що втекли — ще дужче переконує ■ не, як потрібна негайна і тільки за моїми проектами реформа людини... комендантів). Де мої проекти?.. Півтора року носив я їх в ві, півроку писав і переписав каліграфічно, — де вони?.. Другий комендант. Я вам уже сказав... М а л а х і й.
Негайно подайте їх на розгляд РНК! Щоб сьогодні подали! Чуєте і Ні, зараз подайте! Зараз!.. Чого ж ви стоїте? Хіба можна сьогодні стояти, коли ж ви самі бачили й чули, — отаке з людьми робиться дарма що навколо у радіо грають, пасуться трамваї, басує авто! Другий. Ось слухайте, дорогий мій. Ви витратили на писання двох прекрасних скажу, надзвичайно серйозних проектів два роки? M а л а х і й. Так. Д р у г и й. І ви хочете, щоб такі проекти та було розглянуто й вивчено (а їх треба серйозно й всебічно вивчити) за якихось два тижні? M а л а х і й. Це ж ви до чого? Другий. Бачите, треба більшого часу, щоб, приміром, держплан вивчив ваші проекти. То я б радив вам посісти яку-небудь посаду (між іншим, є директива ОВИКОВІ дати вам посаду), ждати на ухвалу проектів, а тим часом, може, написати і ще пару нових... M а л а х і й (подумав, тихо собі усміхнувся). Гаразд! Я згоджуюсь. Коменданти (зраділи). Так? Другий. От і чудесно! До речі, ось і доня ваша по вас приїхала... Кум. Не тільки хрещениця, — я, його кум! Другий. І кум. От разом усі й повертайтесь на вашу округу... Кум. І я тебе, куме, як вернемось, ой і поздоровлю ж з днем твого ангола! (До комендантів). Це йому сьогодні сорок сім годочків вийшло (до Любуні). А як там, подумай, вдома з приводу цього, як там сусідам і людям, що день ангола є, а самого чоловіка нема. M а л а х і й. Згоджуюсь — з умовою: посаду мені тут, в столиці, в РНК. Хоч і швейцаром, аби тут. Комендант. От тобі й на! Та що ви, голубчику! В РНК всі посади обсаджено, і швейцарську теж. Звільнити ж когось, щоб вас посадити — ви ж самі •ОТР ~- ніяково, живі ж люди сидять... розумієте Малахіи. . Я стоятиму... Дайте мені посаду стояти, коли всі сидять! Інакше Г оном Стовпником стану отут і стоятиму, аж поки РНК не розгляне оїх проектів. Крім того, просю вас не курити! Другий. Вибачте! M а л а х і й. За цей плакатик боляче, — кричить, кричить, і ніхто його не слухає. А це ж^ РНК... Перший. Тільки ви не кричіть! Кум. Спокійно! M а л а х і й. Мільйони дивляться з молінням на цю свою найвищу установу; на гору цю — Преображення України, на нову Фавор, а ви ходите тут під плакатом — і ламаєте першу найважливішу заповідь соціалізму — не кури!.. Ні, ще раз переконуюсь, що без моєї негайної реформи людини всі плакати— це тільки латки на старій одежі... Де мої проекти? Я зараз саморучно подам їх голові РНК. Він зрозуміє, бо він бачить і чує, як шкодять революції люди, люди і люди. Кум. Наприклад, ти в першу чергу, бо куме, куме, хто ж, як не ти, прийшов до товаришів, котрі спеціальні люди, в революції напрактикувалися, а ти їм заважаєш? Ma л а х і й (жодної на це уваги). Негайно потрібна реформа, найнегайніше, кажу, бо бачите, що робиться 3 людиною, бачите? (показав на бабу-прочанку, що закуняла на стільці і тихенько хропла). Бачите? Чуєте? Тільки що ввійшла у свій раднарком — і вже заснула! Наочний приклад до негайності реформи —■ Кь— Покличте сюди голову РНК! Тільки, будь ласка, мерщій. Це буде Цікаве й повчающе видовище: найкращий син народу, голова РНК, розбудить У себе в комендатурі найтемніший елемент з того ж народу, в присутності реформатора з того ж таки народу... О, друзі! Голову мерщій! До речі, й фотографа покличте!., (замріяно). Увійде голова, торкнеться • »шк іншим, скажіть, щоб не забув він булаву взяти, бо до голови треба
й булави... Увійде, торкнеться булавою й спита: хто ти, громадянко, що прийшла й заснула? Баба (прочулася). Агапія Савчиха я! Підбилася, голубе, — йду в Єрусалим. M а л а х і й. Куди? — перепита голова. Б а б а. В Єрусалим або на Афон-гору. M а л а х і й. Темна ж ваша путь, громадянко, й непрогресивна! — скаже голова. Б а б а. А темна, голубе! Така вже темна, що йдеш і не знаєш, чи є туди путь, чи нема — і ніхто не зна. Казали на селі у нас люди, що буцімто совіцька власть у турків Гроб Господній вторгувала і дорогу говільникам розгородила, та чи так же воно?.. M а л а х і й. О, люди, люди! — скаже голова і додасть вельми ввічливо: не до Єрусалиму тепер треба йти, а до нової мети. Баба. До якої ж, голубе? M а л а х і й. До якої? До вищезазначеної, великої, № 666006003, голубої мети... Тоді вернеться громадянка назад, на своє село, і, йдучи, проповідуватиме слово нове й благокрасне. Агапія. Ні, я в Єрусалим обрікалася. Хату спродала і все чисто спродала, щоб тільки доставитись туди або на Афон-гору, намальовану бачила — сяйво і Божую Матір на хмароньках — та щоб ото вернулась я? M а л а х і й (напівмрійно). Ой, вернися, громадянко, — скаже голова. Агапія. Ой, не вернуся. M а л а х і й. Ой, вернися, — додам вже я. Агапія. Ой, ні! M а л а х і й (гнівливо). Вернися! Агапія (теж з серцем). Ні! M алахіи (з оприском). Раба ти! Агапія (зраділа). У лаврі манахи колись так взивали: раба Ьожа Агапія. M ал а х і й (одійшовши). Ой, раби ж!.. Як поночі в сливи, так вона в той соціалізм дивиться. Жаль, що не маю булави... Кум. Запитання!.. (Малахій обернувся.) Тепер вже не до тебе, куме! (до комендантів). Запитання! Руба! Другий. Будь ласка! Руба! Кум. Та невже ж раднаркоми не мають сили погнати кума додому, хоча б етапним шляхом? Другий (здвигнув плечима). Нема за що. К у м. Як, нема за що?.. Аджеж чоловік утік із дому, у жінки, у куми удар за ударом в самісіньке серце, дочки в непритомії. (До Любуні.) Я вже думаю, хрещенице, чи не подохли там кури, бо хто ж за ними тепер нагляне, припустім — сьогодні, коли така спека і взагалі незручно в природі. (Втерся хусткою, до комендантів). До того ж усі сусіди, увесь народ у містечку зворушився, ходить отак і сам себе питається: - яка ж це власть, що під нею батьки тікають з дому? Другий. Подайте на його в суд. Кум. На такі ваші бюрократичні слова дозвольте сказати, що я невдоволений з радянської влади! Другий. Що ж поробиш... Кум. ^-покійно!.. Незадоволений і маю на це юридичне право... А втім,
Другий. А про що? Кум. Ось писане прохання. Просю, прочитайте зараз і вголос при йому при мені й при хрещениці. Другий (почав читати тихо. То перший підійшов і дочитав уголос). —... на підставі програми комуністичної партії про дарове державне лікування, з одного боку, і на підставі немов би слабого на голову отця нашого й кума, з другого, я й хрещена донька моя колективно клопочемось у раднаркомів, аби одіслали отця й кума нашого до божевільного дому на пробу, і, якщо хоч трошки розуму в йому вбавилось, то... Кум." Про що далі пишеться, то довоєнний аблакат сказав, що раднаркоми не мають права одкинути не тільки моєї, а й хрещениці просьби. Л ю б у н я. Тільки це не насправжки. Кум (перебив). Спокійно! Перший (дочитав). Гаразд! Подумаєм... Кум. Подумайте!.. Тільки просю вас — недовго думайте. M а л а х і й (до кума). Мене до божевільного дому? Мене? Та як ви смієте! Мене народ послав. К, у м. Брешеш, куме! Всі сусіди, увесь народ мене сюди послав, щоб завернути тебе додому... M а л а х і й. Більш як сто сіл, хуторів, містечок я пішки пройшов, йдучи Д° Харкова, столиці УЕСЕРЕР, на ногах моїх ще й нині порох степових шляхів, із криниць та колодязів, спочивавши, пив я воду і з народом гомонів.. Я делегат! К У м- ^ -і Брешеш! Ти з дому втік! M а л а х і й. Я всеукраїнський делегат, куме! Кум. т Навпаки, хоч скоро вся Україна делегатами стане, ти ж і я — ніколи в світі! Отож ходім краще додому, кажу. M ал а х і й (до комендантів). Вимагаю: вигоньте його — ще раз! І негайно покличте сюди голову РНК і всіх наркомів — два. Я сам беруся, зараз отут на Агапії покажу вам, як треба робити негайну реформу людини. Ну?.. Чого ж ви стали? Кум. І я вимагаю! Не тільки я, — хрещениця ось, кума там, а за сусід, за народ я вже говорив, як він ходить і вимага... Негайно пошліть його туди! M а л а х і й (ображено, велично). Мене? Реформатора? (Підійшов до телефону.) Станція? Перекажіть там голові РНК і всім наркомам, хай попричеплюють значки до петельок і йдуть в комендатуру на раду — негайно. Чуєте? Порядок денний: доповідь реформатора Малахія про негайну реформу людини з наочним показом на Агапії — така даль голубая сьогодні, а вона стоїть та соняшник лускає...He перебивайте! Хто там перебиває? Перший. 1 оваришу реформаторе! Прошу до порядку! (Тільки одвів Малахія, кум за телефон.) Кум. Іовариші раднаркоми! Не слухайте його! Не слухайте, кажу, бо 1 а ж не бачите, що він не сповна розуму став. Младенці в голові... Та> не перебивайте ж!.. Перший (одібрав телефона, одзвонив). у ^лло... Ірапилась маленька трагікомедія... Це ті самі, що з
^Шнього прийшли... та ні, з містечка Вчорашнього... Ні, не п'яні... Р0^,КИ0ЗГОДОМ все Ue виясниться... ■Увійшов кур'єр.
Перший (до Малахія). Зараз дзвонили сюди з РНК, просили, щоб ви прийшли до заступника голови. M а л а х і й (зрадів). А що, куме!., (велично). Одзвоніть і перекажіть йому — іду. {-ji краще пустіть мене до телефону, я сам подзвоню. Однині між мною й урядом жодного посередника. Годі! Перший. Він одійшов уже од телефону. Між іншим, просили, щоб ви прийшли негайно. Вас ждуть на дачі РНК. M а л а х і й. Який вострог! Іду!.. Між іншим, і ви, Агапіє. Я появлю вас заступникові голови РНК, як наочний досвід до моїх проектів... А г а п і я Може він скаже, чи є тепер дорога до Єрусалиму? Перший. |
А ви... ви що їй одповіли?
M а л а х і й.
я не про це прийшов сказати раднаркомам.