 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| КОСТЬ БУРЕВІЙ -ЕДВАРД СТРІХА 20 страница
20 1-24» Гість. Жізнь моя, іль ти приснілась мне... Перша Я ж шоколяди хотіла. Гість. Точно я весенней гулкой ранью проскакал на розовом коне... Ні, годі (сів на стіл). Дру ra.^ Постривайте ж! Ми вам теж скажемо: що завгодно, тільки півхвилинки... Ха-ха-ха. Уявляю. Півхвилинки... Аполінара Ах, Мусю, Мусю! Хіба ж так можна жартувати. Гості й справді подумають — півхвилинки... Розлила вино по чарках. Гості взялись частувати дівчат. А г а п і я (до Любуні). От якби тобі, доню, папоньку знайти, а мені дорогу. Може, голубонько, ти знала Вакулиху?.. Л ю б у н я. Не знаю. Не з ваших країв я, бабуню. А г а п і я. Я й забула, що ти десь із степів... Коли ж на всю околицю одна Вакулиха була в Єрусалимі... Л ю б у н я. Болить, бабуню, серце, подобно я умру... А г а п і я. А вона як гарно вмерла — Вакулиха! Прийшла з Єрусалиму і на третій день померла... Дівчата (схопились з-за столу). Мадам Аполінаро! Мамочко! Гості просять потанцювати. Можна? Аполінара Тільки благаю вас, дівоньки, піано! Піанісімо! Музика заграла фокстрота. Майнули тіні по стінах, по стелі-' гості й дівчата пішли у танок. Л ю б у н я. Ось грають, танцюють, а мені млини чогось ввижаються, що край нашого містечка. А що, як папонька до млинів уже доходить, а я тут- А г а п і я. Немов заснула: лице таке ясне та біле, їй-бо, не брешу. А в труну * стружок, що од гробу Господнього принесла, пахущих поклали і кипарисовий хрестик... Дай, Боже, тобі, доню, мені й усякому так умерти, як вмерла R улиха. (Любуня пішла в чуланчик. Агапія доказує своє.) Хіба іення написати? Товариші, отак і отак Вакулиха вмерла, то хочу й я Тож не повірите, товариші, аж сниться вже. Іду, немов пливу в повітрі вз море тепле, і стежечка в червоних квітах, а десь за морем сяйво до еба улітку бува... А знаєте, товариші, як не вдасться до Єрусалиму, так я вже... (Закуняла.) Оля привела Малахія. Ще з порога гукнула. О л я. І я з гостем, та ще з яким!.. Дівчата й гості привітали Олю оплескали, вигуками ура . Музика вдарила туш. M а л а х і й (ставши на сходах). Аж ось де визнали!.. (Велично вклонився.) Вітаємо наших вірнопідданих!.. Аполінара (до Олі). Це, здається, Мірин, Любчин... Оля. Батько. Аполінара Навіщо, Олю!.. Щоб розтривожити і сердешне дитя!.. Навіщо драма! Оля. Де вона? Аполінара Ша! їй голова заболіла. Спить. Оля (заглянула в кабінетик). Миро, ти спиш?.. Спить! (Підійшла до Малахія). Що дорожче, наркоме, батько чи сон? M а л а х і й. Сон, якщо він по роботі. Оля (криво всміхнулась). • •( п* Ж' по Р°°оті. Вибачте, я піду переодягнуся, а то змокла (до ecixJ- Дощ надворі. 20» З розгону ввійшов іще гість. Здорово, контрреволюціє! Аполінара (зраділа і разом занепокоїлась). Боже мій! Дівоньки! Дивіться, хто прийшов... Дівчата (до нового гостя). А-а! От!.. Наше "ніколи" прийшло. Гість (подивився на годинника). Ого! П'ятнадцять за першу. Поїзд о другій. Ще треба телеграму вдарити... Так! Пляшку пива мені, дві пляшки вина і цукерок дівчаткам —мерщій! Аполінара Може б, повечеряли, милий... Гість. Ніколи! Ніколи! Де Мира? Дівчата Миро!.. Миро! До тебе "ніколи" прийшов. Аполінара (ще гірш занепокоїлась). Ша! Піано, дівоньки... (до гостя благально). Може б ви сьогодні другу собі подруженьку вибрали. Гість. Ніколи, контрреволюціє! Я на п'ять хвилин. Аполінара. Вона хвора. Гість. На що саме? А п о л і н а р а. їй голова болить. Гість. Дурниці! Аполінара. Милий, драма буде... Гість. Ніколи!.. Миро! Можна? (Пішов у чуланчик.) M а л а х і й (до Аполінари). Хто він такий? Аполінара. Знакомий наш... Що веселий, а добрий... M а л а х і й. До кого пішов? Аполінара Я й сама не знаю... Бачте, я харчую їх, себто — приходять їсти, тут і спочивають, а котра, то й з гостем... Хіба вглядиш? Клопоту з ними та клопоту... Може, горілоньки з дощу або пива. M а л а х ій. Я вам забороняю продавати любов у коробках! Аполінара. Яку любов? M а л а х і. й. У коробках, кажу! Хіба не бачу — нагородили коробок на кохання, немов клозетів. Де місяць? Де зорі, питаю? Де квіти? (Вийняв з кишені якусь саморобну дудку, задудив.) Всім, всім, всім декрет! Однині забороняємо купувати й продавати законсервовану в дерев'яних, тим паче у фанерних коробках любов... Ні, не так. Щоб не зламати принципів нашої економполітики, тимчасово дозволяємо купувати й продавати любов, тільки не в коробках, не законсервовану, а при місяцю, при зорях вночі, на траві, на квітах. Коли ж закортить кому вдень, то здебільшого там, де дзвонить у розгонах сонце і гудуть золоті бджілки, отак: дз-з-з... Нармахнар (подумав). Перший. Вибігає Любуня. За нею гість. Гість. Куди ти? Мені ж ніколи, Мирко! Любуня. Папоньки голос! Пустіть!.. Папонька милий мій, любий, дорогий, золотий... (Поцілувала йому руки.) Насилу, насилу я вас знайшла. Ускочила Оля. набігли дівчата, підійшли, хитаючись гості. О л я. Це я тобі його знайшла. А г а п і я. А мені приснилось, — ангол у сопілку золотую грає... Коли гульк
— аж це Любоньки батенько. Дівчата. Справді, батько? Миро! Це твій батько? M а л а х і й. Я не батько. Я народний Малахій. Та невже ж не читали першого декрета? Зрікся родинного стану... Гість подивився на годинника, махнув рукою й побіг. Л ю б у н я. Папонька любий! Ви не дивіться, що я така, що я в таких нарядах... Малахій. Зрікся родинного стану, кажу. Л ю б у н я. Простіть мене, папонько. Це я не насправжки. Це я, щоб одшукати вас, копійку заробляла... А г а п і я. Простіть її за блуд, і Бог вам ще не такі гріхи відступить... Оля не спускала з Малахія очей. Л ю б у н я. Зараз приїде Ванько, ми сядемо, папонько, і до вокзалу... У мене є гроші, аж п'ятдесят три рублі. Квитки я куплю з плацкартами, ситра в дорогу, помаранчів. Ви ляжете, папонько, спочинете, любий мій, а вже сивенький... Малахій (одійшовши). Кажу, нема папоньки... І кума нема! Є народний Малахій, нарком! Нармахнар! Перший! Любуня. Що ж мені тепер? Оля. (до Малахія). Що ж вона тепер робитиме, гей лихо ви, пеня народна! Малахій. Запалюйте огнища універсального кохання на вулицях ваших городів, грійте потомлених, — в голубих моїх країнах вам за це спорудять пам'ятники... Любуня. Як же мені тепер? Оля. Попросимо, щоб він іще одну голубу брехеньку розказав, і знаєш ого?.. Про милих, що вернуться до нас зимою вночі. Ха-ха-ха. Г льки 'х> милих, вже зо мною спало, що ж, як доведеться приймати „"гріти з "походу, то ще задавлять... Музико! Колечко! Любуня. як хвора, поточилася в чуланчик. Дівчата й гості підхопили Олю: Браво! Браво! "Колечко! Оля "Колечко" співа. Оля (в супроводі музики заспівала). Потеряла я колечко, Потеряла я любов, через етоє колечко буду плакать день і ночь. Міл уєхал, меня бросіл, ще й малютку на руках, як згляну я на малютку, так сльозами і заллюсь— чрез тебя, моя малютка, пойду в морє утоплюсь... Малахій (зійшов на східці). Алло, алло!.. Перекажіть радіом усім, всім, всім на Україні сущим - людям, тополям, вербам нашим, степам і ярам, і зорям на небі. Оля. Довго русою косою Трепетала по волнє. Правой рученькой махала: Прощай, міленький, прощай! Малахій (самотньо). Іерекажіть, що народний Малахій вже сумує, і срібна сльоза е 3 сивого уса та й капа в голубе море. Як це трагічно; на голубих мРіяхо сумує... ого оточили дівчата і гості. Сміялися. Танцювали. І от в ЙЄ" *°*ЗДт крикнула Агапія. Г а п і я. Любуня завісилась!
Аполінара. Завісилась! Дівчата (заглянули в чуланчик). Завісилась! Завісилась!.. Мирка!.. Тй-богу! Знялась тривога. Гості, дівчата кинулись урозтіч, східцями в двері. А г а п і я (до Малахія). Ваша донечка завісилась! Малахій. Не тривожтесь, вірноподанко, вона не завісилась, а потонула в морі... Більш точно — в голубому морі... Оля (вийшла з чуланчика). Зняла... Вона вже мертва... (до Малахія). Чуєте. Це ж ви її довели... до смерті. Малахій. Он краще ловіть молодика, бо він мочиться у море. Оля.' Він остаточно збожеволів... Куди ж тепер, після голубих мрій? (Сама собі одповіла переконливо.) Чого ж іще думаєш... Туди... Назад. На службу. (Пов'язалась хусткою й пішла, твердо ступаючи.) Ускочила Аполінара з невеличкою скринькою, в яку запихала намисто, золоті обручки, шматок шовку тощо. Аполінара Я вже яка, але ж не така, як оцей... (Плюнула на Малахія » побігла.) Малахій. І плювали, і били його по ланитах. То він, узявши сурму золотуі°> подув у ню... (вийняв дудку) і заграв всесвітню голубу симф"н1 (заграв на дудку). Я — всесвітній пастух. Пасу череди мої. 1 'аСУ' пасу та и^ засвітила свіЧечку. Малахій грав. Йому здавалося, що ра"вді творить якусь прекрасну голубу симфонію, незважаючи він спр ДуДКа гугнявила і лунала диким дисонансом. АПЕРАТУРНИЙ ЯРМАРОК, серпень 1929. кн. 9. с 151-232. ВІД УПОРЯДНИКА Цей текст "Народного Малахія" взятий без змін із "Літературного ярмарку". Ми зовсім опустили лише четверту дію — сцену на заводі, що її Куліш написав і додав до п'єси на вимогу цензури і ЦК партії. Святослав Гординський, який звіряв текст п'єси в "Літ. ярмарку" з текстом оригіналу п'єси, як вона йшла в перших виставах "Березоля", встановив, що в тексті в "Літ. ярмарку" є ряд пропусків. Подаємо тут текст двох із тих викреслених цензурою місць. В 3 сцені другої дії, після слів Малахія, де він закликає голову Раднаркому прийти і розбудити "у себе в комендатурі наитемніші елементи з того ж народу, в присутності реформатора з того ж народу", в "Літ. ярмарку" є пропуск такої розмови Малахія з бабою Агапією: Малахій. Іскажіть, гражданко, якої ви нації? А г а п і я. Як це? Малахій. /і питаю, ви руська, українка, єврейка, татарка? А г а п і я. Руської віри. Малахій. Виходить, руська. А г а п і я. Мабуть руська... Ну, да ж, руська... Малахій. Кацапка... А г а п і я. Ні- Ні, і в роду таких не було...
M а л а х і й. Наочний приклад до моїх проектів... Жаль, що нема наркомів. Скільки вам літ, Агапіє? А г а п і я. 57... Ні, збрехала... 59... У піст... Ну, да ж, 57. Ні, ні, ні, 59 Здається, 59. M а л а х і й. У вас на селі революція була? А г а п і я. Не знаю... Неграмотна, то й не знаю, про що питаєтесь. M а л а х і й. Развйорстку брали? Махнівці або петлюрівці були? А г а п і я. А, Господи, брали. І Петлюри були... Аякже, прибігали на конях. Малахій, А красні? Комуністи?.. Більшовики? А г а п і я. І більшовики були... Попереводилися тепер усі: Петлюри і більшовики... А комуністи ще не перевелися. Другий Треба припинити цю комедію. Секретар (дзвонить). Комендатура... Пришліть кого-небудь з варти... (до Агапїі)-Громадянко, вам до кого, в якій справі? А г а п і я. До Єрусалиму якби мені, товаришу, чи як вас. Малахій Революція заскочила була в село на конях, а нині тільки курява на далекому обрії... Голубая курява... Ви чули. Вона шука дороги д° Єрусалиму... Хату спродала... Це трагічно й комічно... А г а п і я. Правда. Якби ще товариші помогли... Хоч скажіть, чи є туди дорога... Малахій Ви зрозуміли тепер, як потрібно реформи людини в першу чергу— Секретар. Про це вже знають усі... Кум. Без тебе знають... Малахій.
Лак скличте негайно держплан, раднарком. Розгляньте проекти... Оновити їх треба. 1 Україну. І Україну, кажу. Старчихою бо стояла при шляхах битих, задрипана, струпом укрита, з торбиною... Що з того, що тообині Тарас і Грінченка словник — вся культура... Така даль голуба сьогодні, а вона... соняшник луска. Ненавидю рабу... Оновити або вбити... А г а п і я. Розпитуюсь — ніхто не зна, чи є туди дорога. Будьте милостиві... Малахій. Чому ще й досі проекти мої не розглянуто? Секретар. Я вам сказав: через місяць. Малахій Я вимагаю зараз! Секретар. Вимагати ви не маєте права. Малахій. Мене народ послав. Кум. Брешеш, куме! Всі сусіди, увесь народ мене сюди послав, щоб завернути тебе додому... Малахій. Більш, як сто сіл, хуторів, містечок я пішки пройшов, йдучи до Ларкова, столиці УЕСЕРЕР, на ногах моїх ще й нині порох степових шляхів, із ста криниць та колодязів, спочиваючи, пив я воду і з народом омонів... І ільки біля криниць народ наш, уста роззявивши, всю правду глаголе... Я делегат! Кум. Брешеш, ти з дому втік! а ІУ^-193 сторінці "Літ. ярмарку" є недокінчена репліка Малахія, ючинається: "Мене? Реформатора?" і кінчається словами: "Не іваите. Хто там перебиває?" В тексті березільському це місце виглядає так: а л а х і й. (...) Не перебивайте! Хто там перебиває? Кажіть 010 м°вок), не ґвалтуйте української... Секретар. (Забирає телефон.) Товаришу реформатор. П шу до порядку. M а л а х і й (одійшовши). Терпіти не можу... Наукраїнізув Не вміють сказати КРИВИЙ, КРІВИЙ, або КРИВІЙ... Пт навіщо українізують чужих? Хіба, щоб погонич скидався на українця і непомітно було, як їдять удвічі більше калорій. С. Гординський: "СПРАВЖНІЙ НАРОДНИЙ МАЛАХІЙ". "КИЇВ", Філадельфія, 1953, н. 4. с 19U 195. КОСТЬ БУРЕВІЙ Літературно-історична довідка про Костя Буревія є в розділі поезії, де вміщені його літературні пародії, що їх він писав під псевдонімом Едварда Стріхи. Тут же подаємо коротенький зміст драми "Павло Полуботок", що її уривки друкуються нижче. Дія починається в Глухові на майдані, де в присутності царя Петра І і московського війська відбувається перед натовпом народу церемонія проголошення анафеми гетьманові Іванові Мазепі. Тут же москалі вішають на шибениці вірних Мазепі козацьких старшин на чолі з Чечелем. Далі на тій же площі відбувається комедія виборів нового гетьмана. Народ і козацька старшина висувають на гетьмана 1 юлуботка, що не пішов ні за Мазепою, ні шляхом зрадників, що догоджають Москві. Програма Полуботка — домогтися в царя виконання пунктів Переяславської угоди, за якою Україна і Росія є в союзі, як рівний з рівним. Але цар Петро І уже й чути не хоче про пункти Переяславської угоди. Спираючись на присутнє у Глухові осковське військо, цар наказом і проти волі народу проводить на етьмана Івана Скоропадського — чесну, але стару і безвольну людину, олуботка ж цар хоче ізолювати від України, давши йому наказ на козацького війська йти до Петербургу копати канали. есподівано до Полуботка з'являється переодягнений в одежу ченця ь 1 ордієнко — кошовий Війська Запорозького, який був по боці чана Мазепи, а по смерті Мазепи — по боці його спадкоємця °на І Іилипа Орлика. Кость Гордієнко кличе Полуботка стати по рлика і спільними силами дати відкоша віроломній Москві. Але Полуботок відмовляється, він і далі ще вірить у можливість добитися мирним способом здійснення Москвою підписаних нею пунктів Богдан» Хмельницького про рівноправний українсько-московський союз. Тим часом Скоропадський умирає від розриву серця, не витримавши московської наруги над правами України, яка дійшла до того, що Москва прислала в Україну бути фактичним у ній господарем так звану "Малоросійську колегію". Перед смертю Скоропадський передав гетьманську булаву Полуботкові, й прирік його наказним гетьманом. Цар лицемірно визнав цей акт. Павло Полуботок приїхав із делегацією козацьких старшин до Петербургу домагатися здійснення Москвою договору Богдана Хмельницького, але цар кинув Полуботка в каземат Петропавлівської фортеці. Там він пробував зломити волю гетьмана Полуботка, щоб той відцурався пунктів Переяславської угоди і став слугою Петербургу. Але Полуботок волів умерти, ніж зрадити Україну. А вмираючи в московській тюрмі, він зрозумів, що помилявся, відкидаючи поради Костя Гордієнка і надіючись на те, що з Москвою Україна може жити в доброму рівноправному союзі, легально спираючись на Переяславський договір. Він надто пізно зрозумів, що гарантія свободи України міститься не в договорах із Москвою, а "на кінці шаблюки!" Освітлені в драмі Буревія історичні факти й події вражають своєю подібністю до основних фактів взаємин України із совєтською Росією після 1917 року. Чи не є ЦК КП(б)У новочасною "малоросійською колегією"? Чи не був Григорій Петровський, подібно до Івана Скоропадського безвольним інструментом червоного царя Москви? Чи потоптання комуністичною Москвою конституції СРСР і УРСР не нагадує потоптання царем Петром Переяславської угоди 1654 року? Чи не нагадує пізнє прозріння і загибель Миколи Скрипника і йому подібних долю і пізнє прозріння Павла Полуботка? Драмою "Павло Полуботок" Буревій сказав комуністичній Москві: ви нищите нас тільки тому, що ми чесні у виконанні договору (конституції СРСР) і віддані до кінця Україні Полуботки. Але це буде справді остання наука українцям, що не договорами і конституціями, а тільки власною українською силою можна оборонити свою свободу і життя від віроломства і насильства Москви. ПАВЛО ПОЛУБОТОК Історична драма на 5 дій (Уривки) Гордієнко. А тепер я буду тебе сповідати. Полуботок Кость Гордієнко? Кошовий війська запорізького? Гордієнка А ти думав, який чорт? Ченці з лугу, пане Полуботку! Тільки май на увазі: з голими руками мене не візьмеш. (Стромляє пальці в рота й свистить.) З алеї виходять чотири ченці. Гордієнко робить рукою знак ~ ченці зупиняються й стоять мовчки, до кінця сцени. Полуботок. Як же ви тут опинилися? Гордієнко. Не дивуйся, сам знаєш, що для січовиків ніяких кордонів немає. Але мені ніколи розтабарювати: давай мерщій діло кінчати. Ти знаєш, чого я приїхав? Іолуботок. Ні, не знаю. Гордієнко. і и чув, що покійний гетьман Мазепа наказав із твоїх плечей голову зняти? Полуботок. 1 ак це ти, пане кошовий, приїхав по мою голову? То нехай твої НЦ> дадуть і мені шаблю: я також був січовиком колись і зумію по-^УДрськи боронитись.
Січовик? А хто зрадив Січ? Хто зрадив військо запорізьке? Полуботок. Я нікого не зрадив. Гордієнко. А хто пристав до Москви? Скоропада — пху! Ти! Ти підбив усіх. Ти хіба забув, що сила й воля України там, де військо запорізьке? Забув, що запорізьке військо все було проти Москви? Не знаєш хіба, що тепер воно на чолі з новим законним гетьманом ясновельможним Пилипом Орликом боронить волю рідного краю? Тобі на гетьманство забажалося? Знаємо, як тобі цар оддячив. Зрадники! Залили кров'ю Україну, віддали москалям на поталу і тепер бенкети на крові справляєте? Горілку курите, промисли держите та земелькою торгуєте? Слухай, Полуботок! Ясновельможний пан Орлик наказує тобі підняти народ проти Москви — розумієш? Полуботок. Розумію, але не згоджуюсь. Гордієнко. Слухай, Полуботок, тільки дза шляхи для тебе є — один шлях з нами до волі рідного краю, а другий — допомогти Скоропадському завести народ український в неволю московську на віки вічні. Вибирай! Полуботок. Я вибрав собі уже третій шлях — союз України з Москвою, як рівної з рівним. Гордієнко. Дурниці! Говори: пристаєш до нас? Полуботок Ні. Гордієнко. Пристаєш? Полуботок. Ні. Гордієнко. Полуботку! Товаришу! Брате рідний! Ти помилився... говори." пристаєш? Полуботок. Ні. Гордієнко. Пху! „ Швидко бере рясу, раптом виймає шаблю, стинає соняшника ■ айже бігом виходить, а за ним і козаки-ченці. Полуботок мовчки дивиться їм услід. Олена (вискакує із-за дерева). Тату! Таточку! А може ж так краще, як радить кошовий? Полуботок Ні, моя золота доню. Лиха його порада! Я не хочу нової крові накликати на нещасну Україну. Олена Таточку! А ви певні, що в союзі з Москвою цієї крові не буде? (Пауза). Певні? (Пильно дивиться батькові в очі). Полуботок (після паузи). Певен. П'ЯТА ДІЯ Увіходить Савич, вклоняється Петрові. Савич. Ваша пресвітла царськая величність! Насмілюсь предстати з проханням від пана наказного гетьмана війська українського. Пан Полуботок, земно вклоняючись вашій царській величності (вклоняється), просить дозволити йому на аудієнцію. Романович увіходить сходами і поволі підходить до царя. Петро. Аудієнції не буде. Вам дано наказ: не докучати, а ви все лізете до мене із своїми досадними термінами. Савич! Держава в мене широка, 1 Діла в мене багато. Запам'ятай, що я не можу щодня читати твої рючкотворні меморії про пункти Богдана Хмельницького. Романович. Ваша царська величність! Петро. Ти хто? і £°манович. онець від полковника Апостола.
Романович, ^^ Українське військо на чолі з полковником Апостолом і іншощ старшиною кланяється вашій царській величності і питає про здоров'я Петро. Говори суть. Романович. Українське військо підтримує чолобитні пана наказного гетьмана і так само просить дозволити Україні вибрати законного гетьмана вільними голосами, як зазначено в пунктах Богдана... Петро. Знову крамола? Знов крамольні пункти Богдана Хмельницького? Ушаков! Давай сюди Полуботка та його мазепинців! Ушаков. Слухаю. Петро. Живо! Ушаков біжить у трактирний будинок. С а в и ч. Ваша пресвітлая царська величність! Насмілюсь... Петро. Замовкни! Голоси почту. Замовкни! Пауза. Почет перешіптується. Увіходить Полуботок, Чорниш та інші старшини, Ушаков. Підходять, мовчки вклоняються. Петро. Полуботок! Моє пророцтво, що ти хитрий зело і можеш уподобитись до Мазепи, здійснилось. Полуботок. Ваша царська величність!.. Петро. Помовчи, потім будеш говорити. Чи ти не можеш мовчати? Скільки разів тобі наказувано мовчати, а ти не хотів. На наші презрительЯ1 укази ти відповідав предерзносними меморіями про пункти Богдана Хмельницького, роздратував царське терпіння своїми досадним термінами. Де ж твій розум? Невже не зміг зрозуміти государя свого- хотів бути законним гетьманом, для того мусив бути вірним Е цареві Але ти не схотів бути холопом, а я не хочу, щоб ти був Тобі забажалося вільних голосів? Тобі забажалося крамолою потрясти державу російську? Чого ти хотів? Говори. Полуботок. Яоада там, де ламається присяга. И присягу на зламав. Крамола там, немає законів і топчеться право. Я крамоли не хотів. Я не пішов з Мазепою, я не пристав до пропозиції Орлика, але ж і не забув школи, закони і права мого народу. Я додержувався пунктів Богдана Хмельницького, бо вважав їх за права народу мого, здобуті кров'ю. Узявши наказне гетьманство на рамена мої, я повів свій народ на канальні роботи. Я вірив тоді, що Україна може жити з Великоросією, як рівна з рівною, як вільна з вільною. Я вірю в це й досі. Я добре пам'ятаю, що царі московські один за одним — і ти, царю, — присягали поважати право мого народу. А що сталось? Ми попали в тяжку неволю, платимо дань ганебну і незносну, вали та канали копаємо, сушимо болота непроходимі, угноюємо їх трупами наших покійників, що цілими тисячами гинули від утоми, голоду та хвороби. Якої ж іще треба вірності, коли люди, народ цілий на добровільну каторгу пішов? За нашу вірність, за наші страждання нам оддячили тим, що зламали права наші, що в багно затоптали власну присягу. Великий царю, я знаю, що мене ждуть кайдани, але, вступаючися за земляків моїх, я чесно й одверто запитаю: хто зрадив, чи ви, чи ми? Петро. Замовкни! Тебе ждуть не самі кайдани, а й смерть! Ушаков... Полуботок. (перебиває). Нехай і смерть. Після неї ми зустрінемось з тобою, царю, як Рівний з рівним. Петро. Шаков! Заарештуй! Усіх малоросіян заарештувати!.. У етропавлівську кріпость!.. (До Ґоловкіна). На Україні заарештувать: Постола, Жураківського і Лизогуба!.. нерол Ушаков і москалі оточують Полуботка і українських Ушаков. Одбирайте зброю! (До Полуботка). Давай шаблюку! олуботок скидає шаблю і віддає. Москалі відбирають у ""РШмн шаблюки.
Скидає шаблю. Ні, ясновельможний, мабуть, і право там, де воля— на кінг шаблюки. Ех!., прощай же, воля! (Цілує шаблюку й кидає її). Чорниш. Стає навколішки. Ваша пресвітла царська величність! За що ж мене? Хата моя з краю... Помилуйте! Ушаков. Поговори мені!.. Тихше! Приготуйся! Москалі розставляють заарештованих, а самі стають навколо їх. Ушаков (до старшого). Командуй! Старший. Шагом—марш! (Рушають). Ать-два! Ать-два! Це "Ать-два" чути, поки москалі з заарештованими зникають на вулиці. Балакірєв біжить із пристані і стає наперед царя. Блазень, наряджений гетьманом, в руках у нього величезна "булава". Балакірєв. Вашої царської пресвітлої величності гетьман війська українського чолом б'є! Петро. Ха-ха-ха! Почет. Ха-ха-ха! Петро. А булава — ха-ха-ха! Почет. А булава — ха-ха-ха! Балакірєв. Олексіїч! Ти одібрав у Меншикова ті землі, що він загарбав на Україні... подаруй мені з них хоч малесенький маєточок на булаву-Петро. На булаву? Ха-ха-ха! Добре! Ради такого курйозитету я дарУ10 тобі маєток. Прокопович. О, государю, і старший, і добрий єси, Моїсею наш! Кого бо м11 ' коєликого в образі твоїм діждалися! Се оний твій, Росіє, каковий даби в тобі міг з'явитися, ніхто в світі не надіявся. *!/Гагодарим же Господа в церкві Святої Тройці за подвиг твій великий. Петро. Дякую тобі, владико, що нагадав царю земному про обов язки ред царем небесним. Ходімо помолимося! (Іде до церкви.) Почет. Іде за ним. Ходімо помолимося! Ходімо помолимося! Цар, почет, Прокопович і Яворський увіходять у церкву. Дяк і блазень залишаються на сцені. Родостанов (до блазня). Ти виграв маєточок, а я програв. Балакірєв. Так ти скоріше напиши указ на цей маєточок. Родостаноа Добре. Тільки я напишу указа на малесенький маєточок, а можна б і на більший написати... Балакірєв. Напиши! Родостанов. 1 на великий можна написати, коли віддаси мені половину. Балакірєа Добре, віддам. "одостанов. Добре! А тепер ходімо молитися! Виходять. По сходах іде баба Нерідна, а за нею женеться юрба хлопчиків. Хлопчики Лахлушка! Хахлушка! Хахол-мазниця, давай дражниться! Хахлушка! Аахлушка! Нерідна упиняється, обертається лицем до хлопчиків і плює). ж кажу, що від чорта одхрестишся, а від москаля не відмолишся! лопчики розбігаються. Нерідна заглядає до будки вартового. [? е Р і Д на. уочику, а де тут у вас наш гетьман живе? Вартовий. Вилазить із будки. Сюди не можна, бабка. Нерідна. Та я ж Нерідна, козацька вдова, синочка свого, отакого, як ти шукаю. А тут же, кажуть, гетьман наш зупинився... Вартовий. Цар-государ сьогодні заарештував гетьмана і всю старшину вашу... Одійди трохи назад, бабка, а то й тобі і мені дістанеться. Нерідна |
І ордієнко.
Полуботок. Говори.
Корецький.