 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| КОСТЬ БУРЕВІЙ -ЕДВАРД СТРІХА 19 страница
Просили конфіденціально. Розумієте? M а л а х і й. Ага! То тоді ви, Агапіє, зостаньтеся поки що тут. Я скоро вернуся... А куди ж іти? Куди? Перший (написавши пакета, дав його кур'єрові). Ось вас оцей товариш проводить... (до кур'єра) Будь ласка, одведіть товариша реформатора на Сабурову дачу* M а л а х і й. Дякую! (Пішов за кур'єром, показавши кумові дулю.) Кум. Куди ж його ви? Перший. Як ви просили — психіатрам на освідчення. А г а п і я (наблизившись до телефону, боязливо взяла трубку та нишком)- Товариші! Просю ж я вас, як би мені до Єрусалиму доставитись. ТРЕТЯ ДІЯ Закрякали, закружляли над Малахієм у саду в Сабуровці "ворони дзюбаті. Загомоніли, закричали кругом його хворі. г^й X в о р і- Гей, чорні! Помовчіть!.. Тож не встиг ще Бог світ ооити, як вони небо вкрили і поклювали першу золоту зорю, із С°ния решето зробили... Темно мені й холодно!., (сумно кричав на Гайворонів один і звертався до Малахія). Реформуй сонце! M а л а х і й (рухом голови й рук своїх показав). Реформую! Другий (весь час напружено до всього прислухаючись, таємниче шепотів). Тихо, благаю вас. Підійшла санітарка Оля, а за нею зістарений парубок-санітар. Санітар. Олю Манойловно! Оля. Я вже сказала... Санітар. Олю! Оля. Одчепіться! Санітар. Він же вас увів у неславу, а я зовсім другу любов маю на мислях... Прийдіть, а то я до вас прийду. Оля (відійшла). Я місцевкомові скажу... Перший хворий (до Малахія). Це професор напустив навмисне їх у сад, щоб вони клювали мені голову... Ось глянь, як уже поклювали...(став навколішки). Вижени їх! M а л а х і й (одним рухом). Вижену!
Назва Харківської психіатричної лікарні. Підійшов третій. Він увесь час змітав щось біля себе. Третій 1 Іозамітайте крихти. Дивіться — накришили... Прибіг четвертий s жовтою квіткою. Четвертий. Бачили Олю? Вона сьогодні чарівна. Вона — прекрасна. У неї така ніжна й запашна статева залоза (понюхав квітку). Такої я ще не бачив, хоч і мав любов... Перший. Вони й залозу поклюють! Третій. Хай клюють, аби не топтали... Другий (трепетно). Тихо!.. Почують. Четвертий. Мав любов з дівчатами, жінками, бабами... Пригадую, де це було. Вперше у кухні, потім в коморці, на кладовищі, в церковній ограді — росяна трава і дзвони, ще й досі дзвони, білий фартушок, гострий молодик з правого боку... Третій. Це на крихтах, на хлібові!.. Четвертий. Заждіть! Разом сто сім жінок за п'ятнадцять років, чотирнадцять тисяч, п'ятсот тридцять... тридцять... Перший. Поможіть їх розігнати! У-у-у... Закричавши тужно, став бігати й підстрибувати. За ним побігли другі, кожен із своїм рухом, вигуком або піснею.
Підійшов санітар. Четвертий до нього: Ви бачили Олю? Санітар. Он туди йди! Вона там... (показав у другий од Олі бік). Четвертий. У неї прекрасна й запашна, як троянда, статева залоза — я бачив- Санітар. Де ти... бачив? Четвертий. Я сидів отам в кущах... А вона підійшла.... Санітар. Ну? Четвертий. Рвала квіти... Санітар. Ну? Четвертий. Нахилилась... Санітар. Ну-ну? Четвертий. Яй побачив... На нозі біля коліна... А вночі вона прийшла до мене і, якби не кішка... Санітар. Яка кішка? Четвертий. Та, що й цієї ночі знов привела мені троє котят... Скажіть, яке має право та кішка нявкати всім, що котята од мене... Санітар. Ну, вже поблудив... Отуди йди, до всіх... Четвертий (обійшовши). Що прокинусь уночі, а вона вже з котятами і нявкає, нявкає всім: няв-няв-няв... Підійшла Оля, щоб заспокоїти четвертого. Санітар заступив їй дорогу. Санітар. Інтелігентик оцей каже, що ви приходили до нього вночі. Оля. Щодня йому гіршає. С а н і т a p. A може цьому й правда? Оля. Що?.. Боже мій! Трохиме Ивановичу!
С а н і т а р. Я не винний, бо ще й не такий на вас поговір може вийти...
оговір? Санітар. Знаю я про все, Олю — як і де гудилося вам і як морозивом Кирюшика годувала та як постіль квіточками посипала, сорочечку биУю скидала. ^ л я (хитнулась). Неправда! - а н і т а р. Неправда? Та я про любов про вашу все чисто знаю »ть можу сказати, якого числа уночі ви прив'язали Кирюху до себе к*°£і такечки спали... л я- Як же це... ви дознались! Боже мій! Хто вам про це сказав?
Санітар. Хто, питаєте?? О л я. Скажіть!.. С а н і т а р. А гарнесенька ви зараз. Цей сором вам дуже личить, їй-богу. Очата, як дві небесні планети, і так далі... Оля (одними губами). Хто? Санітар. Про морозиво пташка розповіла, бо на дереві сиділа і все чисто бачила, про постіль та квіти нетля-метелик, ну а про косу — муха-ха-ха. Ну, ну... Я шуткую, бо що таке му-ха? Дурна кома-ха-ха... Оля. Що ж тепер мені робити? Санітар. Не що інше, як плюнути на Кирюшика, бо все-одно з другою вже крутить любов. Оля. На любов свою хіба можна плюнути? Санітар. Як не плюнете — піде поговір... Оля. Трохиме Ивановичу! Невже ж ви хочете мене перед усім світом на поглум виставити, щоб згоріло в мені серце. Що я вам зробила? Санітар. Нічого. Проте я хочу, щоб ви зробили мені любов,бо я вже знемігся без неї... Чуєте?.. Пора вже подумати й про мене. Оля (заломила руки). Скажіть, як ви дозналися? Санітар. Про що? Оля. Ну... про морозиво, постіль, квіти?.. Санітар. Я ж уже сказав: пташка, метелик, муха... Оля. Трохиме Ивановичу! Скажіть! С а н і т a p. A попросіть! Оля. Трохиме Ивановичу... Санітар. Попроси! Оля. Ну, милий! Скажіть! Санітар її за руки притяг до себе. Оля. Пустіть. Санітар. Ну-ну... Не норовися! Оля. Не давіть мені руки! Тяжко зігнувшись та міцно стиснувши руки, наблизивсь п'ятий хворий. Хворий. Поможіть! Санітар (до Олі). Оцьому ввижається, немов носить він на плечах величезного удава, хвіст його волочиться десь по той бік світу... А любов моя без взаємності ще гірша за того удава, бо давить не руки, а серце... Отак! Отак! Оля (скрикнула). Не мучте! П'ятий. Не можу! Знемігся! Зараз впустю. Зараз буде катастрофа. Поможіть! Санітар. Він! сказав... Кирюха. Оля. Він! П'ятий (до Малахія). Не можу задавити... Це ж удав — всесвітнє зло. І тільки я впустю його — він задавить увесь світ... Поможіть! M а л а х і й (рухом руки). Поможу! Оля. Невже він? Санітар. Ще не вірите... У вас тут (показав на спину) родинка. Так? (.Показав на груди). А ліва трошки більша за праву... Так? А ви любите, щоб все... (зашепотів про щось в ухо.) Оля. А він не казав, що тепер у мене тут... од його дитина? Санітар. Дурниця. Подвійний аборт; Кирюху із серця, дитину із черева — т « вся проблема. Оля. А про свою хворобу не казав? Санітар. Про яку хворобу?.. Та ви шуткуєте, Олю Манойловно! Оля. Хочете пересвідчитись? Санітар. Ну-ну... Це він на зло мені, за ті гроші... Отже паскудник, га! Д ви чого зразу про це не сказали... Хіба так можна гратися!., (пішов). Оля упала і тяжко заплакала. П'ятий. Зараз буде катастрофа! Пускаю! Поможіть! M а л а х і й (непомітно стеживши за санітаром та Олею, заходив, захвилювавсь, як ще ніколи). Негайно... Негайно потрібна реформа людини!.. Зараз кажу, або вже ніколи! Разом з цим пересвідчуюсь, що ніхто, опріч мене, такої реформи не зробить... Так. От тільки не знаю, з чого почати... Вихор думок, голубих, зелених, жовтих, червоних... Як їх багато! Ціла метелиця. А найбільш — голубих, і вони, по-моєму, найкращі та найпридатніші будуть на мою реформу... Треба ловити їх... Ось одна! Ось друга! Ось третя. Немов метелики, а дивіться, що з них виходить! У хворій його уяві з'явилися, розквітнули дивовижні проекти, реформи, цілі картини. Спочатку з голубих коливань і метеликів збіглися, закрутилися якісь голубі кола з жовтогарячими центрами, забринів спів "Милость мира" Дехтярьова, перемішаний з "Інтернаціонсигом", брязкотом кадила та з трелями жайворонків, по тому вималювалось таке: десь у голубій РНК голубі наркоми сидять і слухають його доповідь про негайну реформу людини. Плещуть в долоні, схвалюють і вітають його, він далі показує наркомам наочно, як треба негайно реформувати людей. По черзі до його підходять: дідок в дармоеисі, колишній воєнний в галіфе, дама, Агапія, санітар, божевільні, він накриває кожного голубим покривалом, повчає, переконує, потім робить магічний рух рукою і тоді з-під голубого покривала виходить оновлена людина, страшенно ввічлива, надзвичайно добра, ангелоподібна. Далі ці люди, багато людей, і він на чолі їх, з червоними маками та з жовтими нагідками йдуть у голубу даль. По дорозі бачать — стоїть гора Фавор, Оля несе яблука святити, люди співають їй "осанна", тільки якось по-новому. По тому в голубому мареві маячить якийсь новий Єрусалим, далі голубі долини, голубі гори, знов долини, голубі дощ, зливи і, нарешті, голубе ніщо. Очувся Малахій. Олі вже не було. Навколо ходили й кружляли хворі- Малахій. Ага На підставі вищепобаченого (взяв пучку землі, поплював, позтер І помазав собі лоба) помазаюся народним наркомом (гучно). Сповнилось! Слухайте всі, всі, всі... В ім'я голубої революції я помазавсь народним наркомом... Другий. Тихо! Я бачив, у траві верблюжі вуха ростуть. Малахій. Хай ростуть! Хворий. Вони ж слухають. Малахій. Прекрасно! X в о р и й. І переказують! Малахій. Кому? Хворий. Всім... Малахій (звів голову). Прекрасно! Гей, верблюжі вуха! Перекажіть всім, всім, мій перший декрет. Хворі (поміж себе). Всім, всім, всім. Малахій З ласки великої матері нашої революції я помазався народним наркомом. Анкета моя: ціпок і торбина сухарів; родинного стану я зрікся, пішки пройшов увесь стаж попередній, воду я пив із ста семи криниць; нарком без портфеля; зовнішні ознаки та клейноди мої: червона лента через ліве плече, ціпочок і сурма, для українців бриль і на великі свята — корона з соняшника в руці. Народний нарком Малахій. Ні, не так... Народний Малахій, в дужках нарком. Скорочено — Нармах... Ні, Нармахнар. Хворі Народний нарком. Нармахнар появився. Хтось (став на коліна).
Виведи нас звідси! Хтось (захвилювався). Він самозванець, не вірте! Третій. Коли ти велике начальство, — прикажи, щоб хліба святого не кришили. Хай крихти позбирають. Отож од таких і голод. Думка була весілля справляти, коли гульк — і молода, і мати весільна на баштані посохли... А замість кавунів дитячі голови посходили. Що крику, що плачу, кажуть... M а л а х і й. Прикажу! Виведу! Всі-бо ваші просьби, заяви у серце кладу. До речі — мій другий декрет... Всім, всім, всім... Негайно скасувати всі портфелі й теки. Коли ж урядовці спитають, куди їм складати заяви та скарги, відповідь дайте: однині всі скарги народні, заяви і просьби носіте: 1) в голові, 2) в передсердечних сумках — ніже ні в портфелях, ні в теках. Народний Малахій, нарком. Скорочено — Нармахнар. Харків. Вілла Сабурова. Хворі. Виведи нас, Нармахнаре! Малахій. Виведу й поведу! Поведу туди, де зоріє небо й голубіє земля, де за обрієм співають на золотих сідалках голубі будимирі соціалістичні півні... Хворі. Нас не пустять! Другий. Не вірте йому! Третій. Сторожа не пустить. Четвертий. Небесні два сторожі й квочка не пустять. Малахій. Я вам скажу таке слово, що пустять — пароль такий, що й мур розваля,.. Підходьте по пароль! Хворі. По пароль! По пароль! По пароль! Малахій (кожному тихо). Голубі мрії... Хворі(повторивши той пароль, кинулись до муру). Так виводь нас! Веди! Малахій Лізьте! Хтось із хворих. А як піймають? Малахій Не впіймають!.. На сторожі коло вас сам нарком народний. Лізьте, кажу! Подерлися, перелізли хворі через мур. Малахій переждав останнього. Тоді поплював на руки. M а л а х і й. В ім'я соціальної матері нашої революції (поліз і собі). 9 О л я ("прибігла,). Стійте! Куди ви? Малахій (з муру). Не закудикуйте! Хіба ще й досі не зрозуміли? Обійти треба кожну хату, межу і завод, щоб кожному преподати голубії мрії... О л я. І вам не сором перелазити через мур! Злізьте! M а л а х і й. Народний нарком має право перелазити через всі тини на Україні, через всі мури й паркани. Це моя прерогатива. 0 л я. Прошу й благаю вас — злізьте. 1 м... Вона просить (зліз з муру). Коли хто-небудь з бідних і О л я. Куди? У1 а л а х і й. Туди, до всіх, а перш — до гегемонів, и я бачу на дні їх і читаю — авжеж божевільний.
M а л а х і й. Щоб знали ви, Олю, — я не божевільний. Вийшла як це трапляється, малюсінька помилка. Угадайте, яка? О л я. Не знаю... Скажіть! M а л а х і й. Малюлюнічка. Провожатий помилився — де б вести мене на віллу РНК, а він на Сабурову віллу одвів. От і все. А Оля повинна помилку цю залагодити, пустивши мене... Оля. Ні, ні! Я не можу. Попросіть професора. Він розумний і добрий, він вас огляне... І взагалі вас скоро випустять. Я чула, вас тільки на освідчення прислали... Та хіба вам погано тут? Дивіться — зелено як, квіти, повітря яке!.. M а л а х і й. Не голубе! Ах, Олю! Од вас тепер залежить, щоб оновилася людина і земля у просторах блакитних, як лебідь на тихих ставах, музично і вільно попливла... Десь за садом загув лунко заводський гудок. Малахій так і скинувсь Малахій. Чуєте?.. Туди, туди, — до гегемонів!.. І божевільним справді буду, коли спізнюсь і не поведу їх за собою... Оля. Ой, Боже! Гудок у заводі — дванадцять годин. Зараз на сніданок... А де ж другі... Де вони? Малахій. Вони вже пішли. Оля. Справді? Пішли снідати? Малахій Так. На голубе снідання пішли. Оля. Так ходімо ж і ми. Мерщій! (пішла). Малахій пішов був за нею. Скоро вернувся — сам. Взявся лізти знов на мур. Завагався. Малахій. Ні... Вона мене просила. Оля (вернулась). Наркоме! Малахій. Не бійтесь! Я ж відступивсь і здавсь на вашу просьбу. Проте я маю вас переконати, Олю. Я мушу першій вам преподати голубії мрії, тим паче, що в очах у вас вони ще не зів'яли, бринять, а як коли, так їх там Ц>а повінь. Я з вас почну... О л я. А я покличу санітара. |у] а л а х і й. Олю! Я навколіна стану, ось... До ніг вклонюсь, молитиму, пустіть... Оля. У вас температура, наркоме, вам треба лягти. Малахій. Навпаки, мені треба встати. Олю, хвилиночку... Ви тільки зважте, що дадуть мої проекти вам особисто. Бо хто-хто, а ви колишете завжди голубії мрії. Не пустите ж мене — доведеться, чорний очіпок надівши, однести їх на гробки. Оля. Гукають. M а л а х і й. А пустите — він вернеться. Оля. Хто? Малахій. Кирюшик. Оля. Не вернеться. Малахій. Згідно з проектами моїми — вернеться. Невкоснительно. Уночі зимою... Оля. Гм... А чом не весною? Малахій. Зимою. Ви, Олю, засвітивши каганець самотності, прястимете нитку жіночого смутку. А колиска рип-рип, а в колисці дитя хлип-хлип, — мати Оля-горювальниця пісню співатиме, оту саме, як її... (заспівав): Ой спи, дитя, без сповиття. Поки мати з поля прийде та принесе три квітоньки: одна буде дрімливая, друга буде сонливая, а третя— Щасливая... (Нахилився до Олі.) У Олі сльози?.. Оля
Скрізь сльози). а далі що? Малахій. Зимою вночі. Метелиця буде по всіх степах, по всіх світах: гу-гу-гу- Коні в степу тупу, тупу — з походу революційного їхатиме він... Оля. Хто? Малахій. Згідно з проектами — Кирюшик. Оля. Так? Малахій. Невкоснительно. У віконця стане, тихесенько постукотить: "Одчини, дружино Олю, товаришу вірний"... (До Олі.) Оля? О л я (тихо).
M а л а х і й. Засніжений, заметений у порога стане: — "Драстуй," — скаже. Тоді Оля у відповідь (Заспівав з відомої солдатської пісні, одмінивши трохи слова): "Драстуй, драстуй, милий мій, пожалуй у хату... Тоді скаже милий: "Олю, оновлений після реформи людини, спокутавши гріхи свої перед тобою в походах і боях за голубосяйні мрії, я вернувсь до тебе, прости мене..." Оля скаже... Оля (замріяно). Прощаю! Прощаю! M а л а х і й. Тоді милий посадовить свою Олю коло колиски... Отак (Посадив Олю на пні). То на неї любо гляне, то на милеє дитя, то к серцю пригорне, то в очі загляне, то ноги цілує святі у чашечки похололі... Оля плаче? Оля. Ні... це я так, дурненька (замріяно). Ох, як же я нагорювалася, тебе ждучи, милий! M алахій. Це все відбудеться згідно з моїми проектами... Я маю поспішати, Олю. Я йду. Оля (замріяно). Ідіть! Ідіть! M а л а х і й (виліз на мур. Сів). Ходімо разом, Олю. Я появлю вас РНК яко найкращий наочний приклад моєї негайної реформи... Близько почувся санітарів голос: Олю Манойловно! Оля. Кличуть!.. Тікайте! M а л а х і й. Не тікаю, а йду! Жду вас, Олю, на свято оновлення нашого українського роду, що відбудеться двадцятого серпня за новим стилем, по-старому ж — на Спаса. Подробиці: бой конфеті, серпантин і тощо у моїх декретах... (Скочив за мур, потупотів десь.) Санітар (побіг). Олю Манойловно, там прийшли по Стаканчика його родичі (подивився кругом). Та де ж він? Оля (заступила те місце, де переліз M алахій). Не знаю. Санітар (підозріло). Як так не знаєте? Та я черговому лікарю рапорта напишу, як і хто гуляє з хворими в кущах, а тоді — не знаю... (Оля мовчала.) Ви набрехали на Кирюху: ніякої хвороби, каже він... (Оля мовчала.) Де Стаканчик?.. А хворі всі де?.. Може, повтікали? Оля (очутилася). Хворі? Вони он... С а н і т а р. Де? Оля. Пішли снідати, і Стаканчик. Санітар. Нічого подібного, там їх нема. Оля. Та он вони, хіба не бачите, за ріг зайшли... Санітар побіг. Десь близько почулися тривожні голоси: "Хтось випустив хворих! Хворі втекли!" Оля перелізла через мур. тля канцелярії стояли, ждали кум і Любуня. Хвилювалися. Л ю б у н я. Аж не віриться, що зараз папонька вийдуть, що зараз повезем )Го додому... Боже! Що вже находилися, а що наговорилися... Невже, хрещений? Кум. Спокійно! Хоч і сам я ой хвилююсь... Ось приклади, хрещенице, РУку ік серцю... Любуня. Ой!.. К У м. Та ні... До мого серця. уня приклала руку до кумового серця. •v y м.
Як? Л ю б у н я. Ой же б'ється! Кум. Не серце, а ступа. Чуєш? Гуп-гуп-гуп-гуп. Сильно хвилююся я (по паузі). Ще б пак не хвилюватися, коли вже зараз бачу: верба ось, Загнибогина гребля, шу-шу — очерет... Кум сидить, і я сидю, кум вудить, і я вудю. У природі й біля неї тихо, ясно. Коли — дз-з-з, цім-м... Куме, комар! А кум: га-га? Ляп себе по лобі... Л ю б у н я. У папоньки завжди після рибальства увесь лоб у ґулях. Вийшов санітар. Санітар. Це ви прийшли по хворого Стаканчика? Кум. Не тільки ми, а й дочка його ось... Санітар. Його у нас вже нема. Кум. Як так нема? Санітар. Він втік. Кум остовпів. Любуню спазми взяли. Л ю б у н я. Ой., ой... ой.,. Кум. Не кричи, бо я вже нічого не чую (до санітара). Скажіть, ви мене вдарили? Санітар. Я?.. Нічого подібного. Кум. А чого ж мені в голові загуло? Любуня (знов узяло їі на спазми). Утік... Кум. Не кажи! Любуня. Утік... Кум. Не кажи цього слова! Любуня (заплакала). Уті-і-ік... Кум (до санітара). Запитання! Санітар. Будь ласка. Кум. Коли утік? Санітар. П'ятнадцять хвилин тому... Та ви не турбуйтесь: зараз подзвонимо до міліції, зараз ного вловлять... Кум. Спасибі, — тепер уже не вловлять. С а н і т а р. Ви так думаєте? К у м. Не вловлять. Як судився за півня з сусідкою, то три роки, аж поки не висудив... С а н і т а р. До чого ж тут півень? К у м. А до того, молодий чоловіче, що характер у кума такий. Раз уже почав тікати — до смерті тікатиме. Розумієте? Санітар. Нічого не розумію. Кум. Як не розумієте! Він у вас тікає, а ви не розумієте! А як подам у суд і навіть на раднаркомів, що не встерегли кума, що він утік і може чортзна що наробити... Бюрократи ви всі після цього!.. А втім, ви тепер нам не потрібний, молодий чоловіче... І взагалі лучче б ви ударили мене з дванадцятидюймової гармати в самісіньке моє серце, ніж прийшли з таким повідомленням... Ідіть, бо не можу на вас дивитися! Санітар. А я кажу — міліція вловить. Навідайтесь завтра (пішов). К у м. Сяду тепер та посумую... Засмутюся, зажурюся за кумом. Ех, куме, куме! Любив тебе, шанував, як брата рідненького, у серці носив і доносивсь — до музолів... (по паузі). А посумувавши, скажу: шабаш! Додому, Любонько, і навіть негайно! А ю б у н я. Без папоньки? К у м. Не тільки без папоньки, — без кума. Любуня. Хрещений!.. Кум. Додому! Л ю б у н я. Хрещений! Кум. Шабаш! V ю б у н я. Хрещений! Як же ми без папоньки на очі появимось? ^ У м. Прийдем уночі. V ю б у н я. Мамонька проклянуть мене... А вам до церкви як, на базар?
Скрізь питатимуть, чом без кума вернувся? Кум. Не піду я до церкви... А втім, чого я хвилююсь, коли я постановив: прийти, захворіти і вмерти... Л ю б у н я. Не можна без папоньки. Кум. Можна — не можна, годі, кажу! Л ю б у н я. З ким же тепер рибу ловитимете? Кум. Сам!.. Л ю б у н я. А не можна, не можна без папоньки... Хто в дамок сяде з вами, хто про політику? Кум. Сам! Любуня. Аз ким "сади мої зелененькі" заспіваєте?.. А як же на Різдво, на Великдень?.. К у м. Сам! Сам заспіваю, сам занедужаю, сам і помру! Сам! Любуня. Хрещений! Згадайте, як на ваші йменини ви папоньку додому вели та й заблудились на своїй же вулиці, й якби не Полкан наш, то б і не знайшли воріт... Кум. Не згадуй, бо хіба я кажу, що кум поганий чоловік? Кажу я так? Кажу? Любуня. Ні. Кум. Музолі у серці од любові й досади. Хто ми, кум і я? Хто? Хлопчики-піонерчики, що наввипередки побігли, чи до гробу вже підходимо?.. (по паузі). Він буде по наркомосах усяких бігати, до вецека скакатиме, а я буду останніх поросят продавати, щоб його завертати додому?.. Годі! Додому! Л ю б у н я. Я не поїду, хрещений. Кум. Що? Л ю б у н я. Я сама шукатиму. Знайду, приведу — щастя, не знайду-■ Кум. Загинеш! Любуня. Не знайду — загину... Сама собі смерть заподію- К у м. А як твоя мамонька, а моя кума, хрещенице, та все хвора лежить і навіть помирає... од тифу? Любуня. Мамонька як благословляли мене в дорогу, да руки мені цілували, сльозами поливали, молили, щоб я без папоньки не верталаси- К у м. А як твої сестри Віруня й Надюня і собі лежать, на малярію заслабли, ніхто води не подасть і нікому компреса на нещасний лоб накласти? Любуня. Не можу! Тоді ще, як у церкву заскочила та молилась, тоді ще відчула, що доля нас розлучить. К у м. А як там без тебе всі квіти на вікнах посохли і в палісаднику посохли? б у н я. Сон мені щоночі, хрещений: одна я немов, одна на TV вінок з васильків та нагідок, а вони сухі немов, сухі, як ото СТЄПУ ™! з голови кладуть... Доля віщує, П не обійдеш, хрещений. МЄрТК м J Курчата без води залишаються, а квочка не зна, що далі робити, де води шукати. Любуня. Хрещений!... К у м. І після цього не йдеш? Л ю б у н я. Ні! Кум. Ага! Так ти хочеш показати, що в тебе папонькин характер... Лак знай же, знай, що й я не абищо і маю характер твердіший утричі м кумів й твій. Прощавай! (Одійшов. Посварився.) Одумайся! Загинеш! (Любуня мовчала. Кум насунув капелюха.) Загинеш, кажу! ЧЕТВЕРТА ДІЯ Турбувалась мадам Аполінара, щоб бува не накрила її установу міліція, а найбільше вночі побивалась. Аполінара. Гляди, Агапіє, часом наскочить міліція, кажи: це мої онуки Оленька і Любонька, допіру приїхали... говіти абощо. А г а п і я (на все годилася). А Господи! Так і скажу, аби тільки подорожну вн мені до Єрусалиму виклопотали... Аполінара. Виклопочу! А г а п і я. Чи скоро ж?.. Аполінара. Зажди! А г а п і я. Коли ж місяць жду... (Шепотіла.) Ні грошей, ні Єрусалиму. І як на зло Аполінарі в цю ніч десь недалеко зривались тривожні свистки. 2 Вискочив з якогось чуланчика знервований гість. Гість. Свистять!.. Ах, мадам Аполінаро, скільки я вам радив знайти печніщу кватиру, щоб подалі — далі од радянської влади... Аокірливо, сердито глянув на мадам Аполінару і побіг по через задні двері. Забув застібнути підтяжки. Аполінара (йому вслід заломила руки). Ах, знаю, що мука, та що ж поробиш — ми тепер нелегальні! З Із того чуланчика вийшла Любуня. Нудно... Хай грають. Аполінара Не треба, Миронько! Чуєш свистки? Любуня. Втечу! Аполінара (до музики). Ну, грайте! Тільки, благаю, — піано, піано... Любуня (підійшла до Агапії). А що, як папонька вдома? А г а п і я. То Бог святий один знає... Любуня. Я оце подумала, і весь світ мені почорнів. А що, як папонька вдома, а я тут!., (на музику). Голосніше! Увійшли, по східцях захиталися дві дівчини з гостями й Матильда. Ось... Прийшли. Перша Котики, ви не пожалієте. Гість. Не жалею, не заву, не плачу, всьо пройдьот, как з белих яблонь дим... Друга Браво! Гість. Увяданья золотом охвачений. Аполінара (до дівчат). Прийшли мої дітуні... А Оля ж де? Матильда Вина! А тоді про Олю... Друга (до гостя). Можна грушу? Гість. Будь ласка... Я не буду больше молодим... Чого душенька ваша хоче, те й беріть!.. Дівчата Ой, який добренький! Гість (злякався своєї доброти). Тільки з умовою. Дівчата З якою? Гість. На вибір дається півхвилини (вийняв годинника). Півхвилини що завгодно. Півхвилини! Раз, два!.. Дівчата Шоколяди! Вина! Пундиків! Гість. Якої саме шоколяди? Якого вина? Дівчата Червоного солодкого! Ні, білого! Гість. 1а якого ж, кажіть? Друга дівчина. Цукерок! Рахат-лукуму! Гість. Що більш вам до смаку? Друга Цукерки! Гість. J--TO грам? Двісті грам? Триста грам? Півхвилини минуло. Перша ЕІ Так скоро? |
О л я. Та ні! То вам так здається.
Одчине...