 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| КОСТЬ БУРЕВІЙ -ЕДВАРД СТРІХА 24 страница
Іще "дайош" інтелігенцію! Хто в монастирі служити нам буде, Когда одберуться от нас всі люди? Здається, чернець Єремія. Як бачите, у XVIII столітті люди вміли мудро думати, і чернець Єремія тому яскравий приклад. Отже, подивимось, як думають у XX. ...Так що ж таке інтелігенція? На це запитання відповідь дає нам тов. Щупак... За ідеологом (який жах: ідеологом!) "Плуга"... виходить, що інтелігенцію можна протиставляти пролетаріату. Інакше кажучи, він її мислить, як якусь цілком самостійну соціальну групу, як, можливо, окремий клас. Це він підкреслює протягом всієї статті, варіюючи на різні способи своє твердження: "Європа Хвильового означає мистецтво не пролетарське, а інтелігентське" і т. д. і т.п. ... Ах, Боже мій, яка тоска, яка мука, дорогий товаришу Щупаче.бу1" елем підготовчої групи і навчати нас, що інтелігенція є ніщо інше, як освічена частина якогось класу. І хоч тов. Щупак і "готовий з нами посперечатися", хоч він і асторожився півником, але ми з ним ведемо полеміку тільки тому, що навкруги тайга азіатської хохландії і темна "малоросійська" ніч. "Когда же придет настоящий день" — поки що невідомо. (Боже мій, "когда же придет настоящий день?" — ще раз можна вигукнути в пітьму за Добролюбовим). Per aspera ad astra. Важкий шлях, що веде до зір. Але що таке інтелігенція, ми все-таки й нарешті вияснили: це є частина якогось класу. Отже і протиставляти її пролетаріату це значить: одну, революційну частину інтелігенції не допускати до робітництва, другу, молодшу, що часто виходить з цього пролетаріату, штовхати в обійми дрібної буржуазії, переводити на чужу нам ідеологічну "точку опертя". "Хто ж тоді в монастирі служити нам буде, когда одберуться от нас всі люди?" Ну? Ми на цю справу дивимось зовсім інакше. По-перше, одну частину інтелігенції ми хочемо завоювати, а другій, по-друге, дати нашу ідеологічну "точку опертя". Перша це та, що мн називаємо молодою українською інтелігенцією, друга — це та, що ми її називаємо пролетарською (робітничо-селянською). Обидві вони й мусять стати частиною молодого історичного класу — пролетаріату. Взявши за соціальну базу здерусифіковане робітництво, вони й розв'яжуть велику проблему. Саме через них компартія і організує ідеологічно літературні сили й саму літературу. Саме через цю інтелігенцію ми й надамо культурній революції відповідного ідеологічного змісту. ■значить, справа не в масі? Так, справа не в масі, а в негайній ДеРУСифікації пролетаріату, справа в правильному визначенні поняття інтелігенція. Справа в тому, щоб запалити іаЩ Щтелігенцію огнем безсмертної ідеї визволення людськості, убити в и дрібнобуржуазний скепсис, справа в тому, щоб дати їй нашу ідеологічну Г0ЧКУ опертя" і тим переконати її, що порох є ще в порохівницях і ролетаріат готовий виконати історичну місію. Справа в тому, щоб виховати ™и залізну волю і повернути ш загублену в віках фанатичну віру в прекрасне далеке майбутнє. тже, ми надаємо інтелігенції великого і виключного значення, але яка буде частиною пролетаріату. Не маса, що не оформлена °пчно, буде задавати ідеологічний тон культурному ренесансу, а игенція цієї маси. Хто думає, що це — "культура для культури, 2,~24' . 673 ренесанс для ренесансу, мистецтво для мистецтва", хто думає, щ0 байдужість до проблеми пролетарського ренесансу на Україні, щ0 "націоналістичне захоплення Хвильового", той по меншій мірі.. Щупак. Одне слово, перше гасло "дайош пролетаріат" ми підпираєм другим: "дайош інтелігенцію". Московські задрипанки. "Если русские могут гордиться соприкосновенности своей истории к малороссийского населения оставит французскую кадриль и снова примется плясать трепака и гопака". В.Г.Белинский Цією красномовною й пікантною цитатою ми зовсім не думаємо обвинувачувати Бєлінського в шовінізмі, ми цим хочемо підкреслити, якою ненавистю до української поезії просякнуто було ту літературу, що в неї радять нам учитись наші москвофіли. Це зовсім не значить, що ми цю літературу не любимо, а це значить, що ми органічно не можемо на ній виховуватись. А втім, ми жартуємо: ми й не для цього наводили цю цитату: ми хочемо сказати тільки, що тов. Буревій помиляється, — Бєлінський "зробив помилку" не лише "проти Шевченка". Він зробив її "проти" всієї української літератури. ...Перекладами нас не заманите. Не заманите навіть оригінальною літературою, бо сьогодні, коли українська поезія сходить на цілком самостійний шлях, ЇЇ в Москву ви не заманите ніяким "калачиком". Не знайдете ви паралелей в "московському житті" і наия" дискусії. І це зовсім не тому, що той чи інший учасник українського диспуту талановитіший за того чи іншого російського (Боже борони!)' а шо українська дійсність складніша за російську, тому що перед нами iL. iuiiri завдання, тому що ми молодий клас молодої нації, тому що ми СТОЯТЬ Іпш література, яка ще не мала своїх Львов І олстих і яка мусить їх "ати, яка не на "закаті", а на відродженні. Звичайно, розвиток культури "визначають економічні відносини". Лев тому-то й справа, що ці відносини не зовсім "однакові в обох аїнах". Вони однакові остільки, оскільки вони однакові в світовому хазяйстві і оскільки це потрібно для єдиного фронту проти буржуазії. Українська економіка — не російська економіка і не може бути такою, хоч би тому, що оскільки українська культура, виростаючи з своєї економіки, зворотно впливає на останню, остільки і наша економіка набирає специфічних форм і характеру. Одне слово, Союз все-таки залишається Союзом і Україна є самостійна одиниця... Бо і справді: Малоросія вже одійшла "в область преданія". Ми під впливом своєї економіки прикладаємо до нашої літератури не "слов янофільську теорію самобутності", а теорію комуністичної самостійності. Правда, ця теорія наших москвофілів-"європенків" може налякати, але нас, комунарів, вона зовсім не лякає і навіть навпаки. Росія ж самостійна держава? Самостійна! Ну, так і ми самостійні. Отже, оскільки наша література стає нарешті на свій власний шлях розвитку, остільки перед нами стоїть таке питання: на яку із світових літератур вона мусить взяти курс? У всякому разі не на російську. Це рішуче і без всяких застережень. Не треба плутати нашого політичного союзу з літературою. Від російської літератури, від її стилів українська поезія мусить якомога швидше тікати. 1 Іоляки ніколи не дали б Міцкевича, коли б вони не покинули орієнтуватись на московське мистецтво. Справа в тому, що російська література тяжить наД нами в віках, як господар становища, який привчав нашу психіку до Рабського наслідування. Отже, вигодовувати на ній наше молоде ми- тецтво — це значить затримати його розвиток. Ідеї пролетаріату нам і J московського мистецтва відомі, навпаки — ці ідеї ми, як представники лоДоі нації, скоріш виллємо у відповідні образи. Наша орієнтація — західноєвропейське мистецтво, на його стиль, на його прийоми. ...Що російська література є одна із найкваліфікованіших літератур Це так. Але наш шлях не через неї. Коли сьогодні "московська ^Р3 Це ті джерела, з яких черпають „європейки", то завтра вони 2^ - Що М. Зеров незрівнянно вище стоїть у своїх перекладах російських
ьких (див. рецензію проф. Білецького). Нарешті вони узнають, що кінець прийшов не тільки "малоросійщині, українофільству й просвітянству", але й задрипанському москвофільству. Досить "фільствовати" — "дайош" — свій власний розум! Коли ми беремо курс на західноєвропейське письменство, то не з метою припрягти своє мистецтво до якогось нового заднього воза, а з метою освіжити його від задушливої атмосфери позадництва. В Європу ми поїдемо вчитись, але з затаєною думкою — за кілька років горіти надзвичайним світлом. Чуєте, москвофіли з московських задрипанок, чого ми хочемо? ... P. S. Пробачте: ми так і забули про кримінальну справу з літератором Миколою Хвильовим. Отже, просвітянська публіка страшенно нервується: мовляв, парвеню — й на тобі — "потрясає основи пролетарської літератури". Отже, треба, нарешті, розшифрувати цю таємну особу. Подивимось, що він тоді заспіває? Одне слово, поштиві громадяни нашої республіки скоро будуть читати таку афішу: — Увага! Увага! Увага! На днях буде знято "чорну маску" з всеукраїнського чемпіона полеміки Миколи Хвильового (вхід безплатний)... Хоч знято буде, правда, і не за правилами циркової боротьби, бо, як відомо, машкару тоді знімають, коли супротивника покладено на дві лопатки, тут же маємо навпаки: спершу знімемо, а потім уже покладемо. Примітка рукою Хвильового на афіші: "Даремно турбуєтесь: ви не покладете і знявши!.. А втім, може, й є рація: недарма я думаю тікати за кордон . МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ Це уривки з памфлетів "Апологети писаризму" Миколи Хвильового, що повністю були надруковані в "Культура і побут" чч. 9, 10, 11, 12, 13 за лютий і березень 1928 р. Окремою книжкою "Апологети писаризму" ніколи не були передруковані. УКРАЇНА ЧИ МАЛОРОСІЯ? ...Коли українська радянська культура робиться в себе на Україні гегемоном, то це зовсім не значить, що вона не може стати комуністичною, але коли в боротьбі її проти російського конкурента (будь то конкурент з пролетарських письменників чи з "зміновіхівських") цю культуру не хочуть розуміти, то це вже загрозливе явище і з цього моменту ми будемо спостерігати відхід її до табору дрібної буржуазії. Треба бути послідовним: або ми визнаємо національне відродження, або ні. Коли визнаємо, то й робимо відповідні висновки. ...Замазувати самостійність порожнім псевдомарксизмом значить — не розуміти, що Україна доти буде плацдармом для контрреволюції, доки перейде той природний етап, який Західна Європа пройшла в часи оформлення національних держав. ...Висловлюючись вульгарно, але зате й ясніш, боротьба за книжковий ринок, за гегемонію на культурному фронті двох братніх культур на Україні — російської і української — це є та життєва правада, та проза, яка далека від сантиментів і романтики і яка з кожним днем стає яснішою. ...Буттям визначається свідомість, звідси витікає й перша причина. Москва сьогодні є центром всесоюзного міщанства, що в ньому, як всесвітній оазис, пролетарські заводи, Комінтерн і ВКП. Коли на Україні і зокрема в центрі її чули тільки товариш , то там уже давно перейшли з "громадянина'' на господина". Москва має міцні традиції, які глибоко входять у міщанство. Москва як Москва (і навіть Росія без Сибіру) по суп не бачила жовтневої революції і її героїчної боротьби. Свою працю "Україна чи Малоросія" Микола Хвильовий написав навесні 1926 року, але ЦК КПУ заборонив її друкувати. Цитати з "Україна чи Малоросія" ми взяли з книжки Андрія Хвилі ВІД УХИЛУ - У ПРІРВУ. (Про "Вальдшнепи" Хвильового)". Харків, Державне видавництво України, 1928, с. 40, 42, 45, 46.
611 МИКОЛА ЗЕРОВ |
