ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Основні економічні підходи Дж. М. Кейнса

Предыдущая 18 19 20 21 22 23 242526 27 28 29 30 31 32 33 Следующая

1. Представники неокласичної теорії вважали, що взагалі ринок складається з трьох ринків: ринку праці, ринку товарів і ринку грошей. Вважалась, що вони достатньо відособлені один від одного автономні; й зміни в одному із них мало (або зовсім) не впливають на функціонування інших. Дж. М. Кейнс не погодився з класичним уявленням про існування трьох окремих ринків – праці, товарів і грошей. Він запропонував ідею єдиного ринку, де все взаємопов'язано, про що свідчить назва його роботи "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей".

2. Дж. М. Кейнс звернув увагу на ту обставину, що заощадження здійснюються однією групою населення (споживачі), а інвестиції – іншими людьми (виробники). Представники неокласичної теорії вважали, що заощадження й інвестиції є рівними величинами (те, що зберігається, те й інвестується). Кейнс відзначав, що ця рівність підтверджується не завжди і що вона не є обов'язковою.

3. На відміну від неокласиків, які вважали що попит і пропозиція на ринку праці регулюються ставкою реальної заробітної плати, Кейнс висунув тезу про те, що грошова заробітна плата не бере участь у регулюванні ринку праці.

Теорія ефективного попиту.Відправним пунктом теоретичної системи Дж. М. Кейнса є ефективний попит. У короткостроковому періоді, якому відповідає цілком певний рівень розвитку засобів виробництва, можна стверджувати, що обсяг продукції прямо пропорційний числу зайнятих. За цих умов, точка перетину кривих ціни попиту та ціни пропозиції визначає виличину ефективного попиту в ринковій економіці (див. рис. 10.1).

Виручка Ціна пропозиції

Ціна попиту

Зайнятість

ефективний попит

Рис. 10.1. Теорія ефективного попиту

Ціна пропозиції – це очікувана виручка від реалізації продукції, достатня для того, щоб спонукати підприємців пропонувати цей продукт для продажу.

Ціна попиту –це реально очікувана виручка від реалізації товару.

На відміну від неокласиків, Дж. М. Кейнс дійшов висновку, що вирішувати життєво необхідні проблеми високорозвиненого ринкового суспільства потрібно не з пропозиції ресурсів (їх рідкісності, цінності, ефективності поєднання), а з позиції попиту, що забезпечує реалізацію ресурсів. Виступивши з критикою закону Ж. Б. Сея, згідно з яким пропозиція автоматично породжує попит, Дж. М. Кейнс першочергову увагу приділив проблемі "ефективного попиту" та його компонентів – споживання й заощадження (нагромадження), а також факторів, які визначають рух цих компонентів. Саме недостатній "ефективний попит", за Дж. М. Кейнсом, лежить в основі кризових явищ – безробіття, недовантаження виробничих потужностей, низьких темпів розвитку виробництва, економічних криз, тобто є причиною циклічного спаду економіки. Вирішення проблеми зайнятості через визначення закономірностей руху ефективного попиту й приросту національного доходу – центральна ідея кейнсіанства.

Повна зайнятість і ефективний попит, який її зумовлює, можливі лише тоді, коли два компоненти попиту – споживання й капіталовкладення (інвестиції) – перебувають у певному співвідношенні й досягають необхідного рівня. Частина національного доходу, що йде на особисте споживання, зменшується відповідно до основного психологічного закону, який полягає в тому, що люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання із зростанням доходу, але не тією самою мірою, якою зростає дохід. Унаслідок цього збільшується частина національного доходу, що йде на заощадження, і це спричинює зменшення попиту на споживчі товари.

Недостатнє зростання особистого споживання слід компенсувати за рахунок збільшення інвестицій, тобто виробничого споживання. Розширення попиту на ринку засобів виробництва визначається динамікою двох факторів: граничної ефективності капіталу (норми прибутку) і норми позичкового відсотка. Зменшення позичкового відсотка й підвищення граничної ефективності капіталу збільшують національний дохід, а отже, й зайнятість. Дж. М. Кейнс не приховував, що таких результатів можна досягти шляхом зниження заробітної плати. Він обґрунтував позитивний вплив такого зниження на активізацію економіки (номінальна заробітна плата може зростати, тоді як реальна залишається сталою або зменшується).

Державне регулювання, за Дж. М. Кейнсом, має проявлятися в заморожуванні заробітної плати, оскільки її зростання лише збільшує заощадження, не сприяючи зростанню споживання.

Саме ефективний попит визначає рівень зайнятості і національного доходу. Спроба визначити закономірності руху ефективного попиту і приросту національного доходу і становить центральну ідею кейнсіанства.

Теорія зайнятості. У неокласичній теорії зайнятість залежить від граничної продуктивності праці (визначає попит на працю) і граничної важкості праці (визначає пропозицію праці). Стан ринку праці визначався співвідношенням попиту й пропозиції на працю. Точка перетину граничної продуктивності праці і важкості праці при граничній зайнятості визначала рівень зайнятості. Чим нижча величина реальної заробітної плати, на яку погоджуються наймані працівники, тим вищий рівень зайнятості й навпаки. Якщо пропозиція праці перевищує попит, то надлишок робочої сили поглинається самим ринком, але при цьому ціна праці знижується.

Неокласичну рівновагу повної зайнятості й одночасно рівновагу часткової зайнятості, яка на думку Дж. М. Кейнса, визначає попит на працю при існуючій реальній заробітній платі, графічно зображено на рис. 10.2.

Надлишок пропозиції праці над попитом − відрізок N₁ − N₂ − визначає, на думку Дж. М. Кейнса величину "недобровільного" безробіття при існуючій величині реальної заробітної плати. Проблема безробіття у неокласиків розглядалася переважно як соціальна, а не макроекономічна проблема. Неокласична теорія виділяла лише два види безробіття – фрикційне й добровільне. Зміни в технології, у галузевій і територіальній структурах виробництва спричинюють фрикційне безробіття, пов'язане з відсутністю інформації про нові робочі місця, недостатньою мобільністю робочої сили, з не-

Рис. 10.2. Класична модель рівноваги на ринку праці:

w/p − реальна заробітна плата; N − кількість праці

бажанням працівників змінювати свій фах чи місце проживання, а також з тим, що для перекваліфікації потрібен певний час. Небажання працювати при діючих ставках заробітної плати − причина добровільного безробіття. Поряд з добровільним і фрикційним, Кейнс довів існування вимушеного безробіття, тобто такого, що зумовлене циклічним спадом економіки.

Таким чином, неокласики вважали, що рівень зайнятості перебуває в руках самих працівників, і їхня згода працювати за нижчу заробітну плату збільшує рівень зайнятості.

Дж. М. Кейнс виступив проти такого постулату, заявивши, що розмір і зміна зайнятості не залежать від поведінки працівників. Іншими словами, "готовність працівників трудитись за низьку заробітну плату не є ліками від безробіття".

Рівень зайнятості, за Дж. М. Кейнсом, визначається динамікою ефективного попиту, тобто очікуваних витрат на споживання і капітальні вкладення. Саме це, а не пропозиція ресурсів і зміна їхніх відносних цін, зумовлює рівень зайнятості та національного доходу.

У масштабі народного господарства зниження заробітної плати призведе до зменшення розміру споживчого попиту, що потягне за собою скорочення виробництва й інвестицій (оскільки неможливо продати навіть наявну продукцію), зумовить подальше зменшення сукупного попиту внаслідок зменшення заробітної плати і зростання безробіття. Таким чином настає рівновага на ринку між сукупним попитом і сукупною пропозицією, але при неповній зайнятості.

Модель мультиплікатора Кейнса.Відповідно до кейнсіанських положень частина інвестиційного попиту похідна від динаміки доходу. Збільшення заощаджень означає скорочення споживання й обсягу реалізації товару та призводить до скорочення сукупного доходу. Зменшення доходу, яке може відбуватися через незбіг запланованих заощаджень та інвестицій, може стати досить відчутним унаслідок того, що відбувається зниження доходу на величину, яка пропорційна мультиплікатору.

Збільшення або зменшення витрат, які утворюють сукупний попит, − споживацьких, інвестиційних, державних приводить в дію так званий мультиплікаційний процес. Причому, величина подібних змін буде супроводжуватись далеко не пропорційним зростанням рівноважного доходу, що пов'язано з дією ефекту мультиплікатора. Даний ефект являє собою ланцюгову реакцію підприємницького сектора на зміну макроекономічних умов, за яких здійснюється інвестиційний процес.

Наприклад, державні інвестиції в будівництво соціального житла на практиці будуть означати залучення робітників, які безпосередньо будуть цим займатись, а також закупівлю сировини, матеріалів і засобів виробництва. Власники факторів виробництва, реалізуючи їх державі, отримають відповідні доходи, які витратять, у першу чергу, на споживчі товари.

Виробники, які постачають товари на споживчий ринок, відчують підвищення попиту на свою продукцію, і це створить стимули до розширення випуску та додаткового інвестування. Унаслідок названих чинників з’являться додаткові доходи у власників факторів виробництва, що приведе до збільшення попиту, подальшого зростання цін і нових інвестицій у споживчому секторі. Останні також будуть сприяти зростанню доходів з усіма наступними змінами вже в галузях, що виробляють матеріальні блага, адже для розширення виробництва продукції споживчого характеру стануть необхідними додаткові виробничі засоби.

Із затуханням мультиплікаційного ефекту ми можемо констатувати той факт, що національний дохід в економіці зростає на величину, значно більшу порівняно з розміром додатково залучених інвестицій. Отже, держава, вклавши певний обсяг інвестицій у будівництво соціального житла, викликала пожвавлення інвестиційної активності у приватному секторі економіки і багатократне зростання доходів.

Найпростіша модель мультиплікатора формально може бути записана таким чином:

ΔY = М ∙ ΔI , (10.1)

де ΔY – приріст національного доходу; М – мультиплікатор інвестицій; ΔI – приріст інвестицій.

Мультиплікатор можна визначити як коефіцієнт, що відображає залежність між приростом інвестицій з одного боку та приростом зайнятості й національного доходу з іншого.

Таким чином, можна говорити про те, що Дж. М. Кейнс розробив практичну програму впливу держави на ринкову економіку. Макроекономічні рекомендації щодо державного регулювання на основі концепції Кейнса такі: об'єктом регулювання повинен стати ефективний попит і, в першу чергу, найбільш важливий його компонент – інвестиції (стимулювати споживання має сенс тільки після того, коли досягається стадія інвестиційного насичення); методами державного регулювання ефективного попиту мають стати кредитно-грошова та податково-бюджетна політика.

Неокейнсіанство

Формування та розвиток неокейнсіанства як провідного напряму світової економічної науки й теоретичної основи державного регулювання ринкової економіки припадає на 50 − 70 рр. ХХ століття.

Історичні умови

1. Для післявоєнного періоду розвитку ринкової економіки західних держав, особливо США, характерним є економічне піднесення, яке часто мало нерівномірний характер та супроводжувалося високою інфляцією.

2. Початок змагання з країнами соціалістичного табору, для яких характерними були високі темпи зростання макроекономічних показників.

Економічні проблеми

1. Стійкі темпи економічного зростання.

2. Нагромадження ресурсів.

3. Інфляційні буми.

Головні представникинеокейнсіанства:Джон Хікс (1904 − 1989),основна робота–«Цінність і капітал» (1939); Елвін Хансен ( 1888 − 1975),основна робота–«Економічні цикли та національний дохід» (1958); Рой Форбс Харрод (1900 − 1978),основна робота–«До теорії економічної динаміки» (1948); Овсій Дейвід Домар (нар. 1914),основна робота–«Нарис до теорії економічного зростання» (1957).

Найважливішою особливістю повоєнного розвитку кейнсіанства стало пристосування теорії Дж. М. Кейнса до нових економічних умов.

У повоєнний період ринкова економіка, особливо в країнах, що постраждали від воєнних дій, переживала піднесення, що супроводжувалося зростанням цін. Це піднесення мало вкрай нестійкий характер і часто супроводжувалося кризовими спадами. Головною проблемою в таких умовах був не стільки ефективний попит, скільки нагромадження ресурсів для капітальних вкладень (заощадження).

Ці особливості зумовили створення послідовниками Дж. М. Кейнса більш загальної теорії, покликаної обґрунтувати форми економічного регулювання економіки в різноманітних кон'юнктурних умовах – як в умовах спаду, так і в умовах зростання. Теорія Дж. М. Кейнса стала переростати в неокейнсіанську теорію економічної динаміки і в теорію економічного зростання.

Основні економічні положення неокейнсіанців:

1. Використовуючи теорію Дж. М. Кейнса як методологічну основу економічного аналізу, вони змінили ідею повної зайнятості на ідею вибору між рівнем зайнятості і темпом інфляції; створили теорію економічного циклу і економічного зростання.

2. Характеризуючи ефективний попит, виділяють чотири його компоненти: споживання домогосподарств; виробниче споживання; державні витрати; чистий експорт.

3. Розглядають державний бюджет як головний механізм регулювання економіки. Неокейнсіанці доповнили концепцію мультиплікатора принципом акселерації, який характеризує зворотний зв'язок між національним доходом та інвестиціями. Акселератор – це числовий множник, який показує, у скільки разів мають збільшуватися інвестиції при зростанні національного доходу, тобто

, (10.2)

де А – акселератор; DІ – приріст стимульованих інвестицій; DY − приріст національного доходу.

Акселератор також вказує на те, у скільки разів приріст капіталу буде перевищувати приріст доходу. Якщо теорія мультиплікатора Дж. М. Кейнса стверджувала, що зростання доходів супроводжується за рахунок зростання інвестицій, то принцип акселерації доводить, що зростання доходів в конкретних випадках може збільшувати інвестиції. Через те, що на виготовлення засобів праці потрібен тривалий час, в економіці накопичується незадоволений попит на машини й устаткування, що й стимулює розширення виробництва даних галузей. У періоди економічного буму акселератор розширює сукупний дохід за рамки його рівноважного рівня. Під час депресій скорочується дохід, який зменшує зростання до рівня, нижчого, ніж потенційно можливий.

4. На основі концепції інвестиційного попиту, основаної на принципі акселератора, представники неокейнсіанства виділили два види інвестицій: похідні (стимульовані) та автономні.

Зміна похідних (стимульованих) інвестицій зумовлена внутрішніми (ендогенними) чинниками: приріст (або зниження) обсягу національного доходу; зміни споживчого попиту. Динаміку автономних інвестицій визначають зовнішні (екзогенні) чинники: технічний прогрес; збільшення населення; політика держави.

5. Серед методів впливу держави на ринкову економіку неокейнсіаці виділяють: державний бюджет як "вбудований стабілізатор" ринкової економіки, покликаний автоматично реагувати на циклічні коливання (до вбудованих стабілізаторів відносяться: податок з доходів фізичних осіб, виплати на соціальне страхування, допомога у випадку безробіття) та "метод компенсуючих контрзаходів", мета якого зводиться до регулювання приватних інвестицій і маневрування державними витратами. Так, на фазі піднесення економіки податкові ставки підвищуються, а державні витрати зменшуються. На фазі спаду – податкові ставки знижуються, а державні витрати збільшуються.

Посткейнсіанство

Посткейнсіанство як напрям економічного аналізу сформувався в кінці 60-х на початку 70-х років ХХ століття.

Історичні умови

1. Погіршення умов суспільного відтворення (брак ресурсів, забруднення довкілля, енергетичні проблеми), які змістили акцент економічних протиріч з реалізації (попиту) на виробництво (пропозицію).

2. Інтернаціоналізація виробництва, посилення економічних міжнародних зв’язків та «відкритості економіки».

3. Світові економічні кризи 1974 − 1975 та 1980 − 1982 рр., які супроводжувалися неконтрольованою хронічною інфляцією, зростанням цін на нафту, посиленням монополістичних тенденцій.

4. Активізація державного регулювання економіки в США (практика дефіцитного бюджетного фінансування за часів правління Дж. Кеннеді та Л. Джонсона).

5. Перша поява економічного феномена стагфляції.

6. Поєднання циклічних спадів економіки з низкою структурних криз.

7. Зниження норми особистих заощаджень і виробничого нагромадження внаслідок збільшення витрат на соціальні програми.

Економічні проблеми

1. Пошук стимулів розвитку виробництва.

2. Боротьба з інфляцією.

У структурі посткейнсіанства розрізняють дві основні течії (англійська й американська). До англійської належать перелічені нижче економісти: Джоан Вайолет Робінсон (1903 − 1983),основна робота–«Економічна теорія недосконалої конкуренції» (1933); П’єр Сраффа (1898 − 1983),основна робота–«Виробництво товарів за допомогою товарів» (1960); Ніколас Калдор (1908 − 1986),основна робота–«Альтернативні теорії розподілу» (1956); Міхал Калецький (1899 − 1970),основна робота–«Теорія економічної динаміки. Нарис про циклічні й довгострокові зміни в капіталістичній економіці» (1956).

Представники американської течії – С. Вайнтрауб, А. Ейхнер, Х. Мінскі, П. Девідсон.

Посткейнсіанська економічна теорія зароджується в епоху кризи державного регулювання економіки, яке не відповідало новим умовам функціонування економічних систем у 70-ті роки ХХ століття. Становлення і розвиток автоматизованого технологічного способу виробництва і структурна криза, поєднання високої інфляції, безробіття із спадом виробництва продукції, розширення процесів усуспільнення, зростання інтернаціоналізації господарських зв’язків і панування транснаціональних корпорацій потребують розробки нових форм державного втручання в економіку. Адаптація кейнсіанської теорії до нових умов розвитку − основне завдання посткейнсіанства.

Криза неокейнсіанства у 70 − 80 рр. ХХ ст. зумовила необхідність перегляду основних методологічних підходів неокейнсіанців. Саме прагнення повернутися до методології самого Дж. М. Кейнса і стало головним імпульсом виникнення та розвитку посткейнсіанства.

Основні економічні ідеї посткейнсіанства можна сформувати таким чином:

– гостра критика і заперечення основних положень неокласичної школи, насамперед теорії граничної продуктивності й теорії граничної корисності;

– відродження традицій класичної школи політичної економії;

– розширення поля економічного аналізу за рахунок уведення в нього соціально-економічних інститутів.

Центральне місце в посткейнсіанських теоріях посідає проблема зростання й розподілу національного доходу.

Посткейнсіанці стверджують, що темпи зростання виробництва залежать від розподілу національного доходу, а розмір прибутку і його приріст − від заощаджень, у той час як загальний розмір заощаджень формується із суми заощаджень від заробітної плати і прибутку. Оскільки, "схильність до заощаджень" в одержувачів заробітної плати і прибутку різна, то зміни в розподілі будуть впливати на загальну суму заощаджень.

Звідси вони роблять висновок, що розподіл національного доходу буде впливати на його приріст. Це головне положення посткейнсіанців, за допомогою якого вони планували пристосувати теорію Дж. М. Кейнса до нових умов розвитку ринкової економіки.

У свою чергу, розподіл національного доходу є функцією нагромадження капіталу. Темп нагромадження капіталу визначає норму прибутку, і, як наслідок, встановлює частку прибутку в національному доході.

Крім того, треба відзначити, що теорія Дж. М. Кейнса обома течіями посткейнсіанства (як англійського, так і американського крила) розглядається як відправна методологічна основа для власних досліджень.

Вагомий внесок у формування методологічних засад англійського посткейнсіанства зробив П. Сраффа.

П’єр Сраффа

(1898 − 1983)

Італійський економіст, професор економіки.

Основний твір – «Виробництво товарів за допомогою товарів» (1960).

Методологія досліджень. При визначенні цінності блага Сраффа використовує своєрідний варіант рікардіанської теорії цінності, ціноутворення й розподілу, відмовляючись при цьому від класичної трудової теорії вартості товару на користь натурально-речових взаємозв’язків, тобто споживних вартостей.

Основні економічні засади теорії П. Сраффа:

1. Встановлення формальних доказів логічної непослідовності й суперечливості неокласичної теорії граничної корисності й граничної продуктивності факторів виробництва.

Неокласики вважали, що доходи від факторів виробництва та їх розподіл можна виводити із умов їх пропозиції і продуктивності.

Як представник посткейнсіанства, учений вважає, що сама пропозиція факторів виробництва та їх зміни перебувають під впливом відносин розподілу, а не навпаки. Так, граничний продукт капіталу за неокласичною теорією визначає величину прибутку. Співвідношення прибутку і заробітної плати змінює ціни виробництва, і це веде до зміни величини вартості капіталу, яка визначається на основі цих цін та виробництва.

2. Розробка нового методу визначення ціни виробництва особливого товару, яка в силу своєї стійкості могла стати загальної мірою вартості (цінності) інших товарів.

Класики намагались довести, що ціни визначаються вартістю товарів. Суспільні ціни виробництва регулюються ціною виробництва товарів, які виготовляються в умовах середнього показника органічної будови капіталу, унаслідок чого, відхилення вартості від цін виробництва в галузях з більш високим чи більш низьким вмістом капіталу взаємно погашаються, тобто сума цін товарів буде дорівнювати сумі вартостей товарів.

На думку П. Сраффа, висловлені положення класиків не підтверджуються економічною практикою, натомість він пропонує теоретичну модель ціноутворення. Намагається теоретично сконструювати галузь, де відношення чистого продукту до вартості матеріальних витрат не змінювалось би під впливом змін у відносинах розподілу і цінах. В основу такої галузі, яку П. Сраффа називає стандартною, входять базові товари, тобто ті, які прямо чи опосередковано пов’язані з виробництвом усіх інших товарів. Головна особливість стандартної галузі пов’язана з тим, що натуральна структура витрат у ній однакова. Отже, одиницю продукту стандартної галузі можна вважати мірою вартості інших товарів.

Предыдущая 18 19 20 21 22 23 242526 27 28 29 30 31 32 33 Следующая