Школи економіки пропозиції та раціональних очікувань Учені − представники школи економіки пропозиції (А. Лаффер, Г. Стайн, А. Бернс, М. Уейденбаум) роблять акцент у своїх дослідженнях на проблематиці ресурсів і формуванні товарної пропозиції, досліджуючи механізми бюджетно-податкової політики у плані впливу на інвестиційну активність та ефективність господарської діяльності. Основна ідея школи раціональних очікувань (Р. Лукас, Т. Сарджент, Р. Берроу, Н. Уоллес, Н. Міллер) полягає у тому, що економічні суб’єкти в своїх діях враховують напрями фінансово-кредитної політики і нейтралізують їх, роблячи тим самим монетарну політику держави нейтральною. Представники школи займаються розробкою макроекономічних моделей, що базуються на теорії раціональних очікувань економічних суб’єктів і визначають можливості застосування економічної політики держави. Характеристику деяких представників школи подаємо далі. Артур Лаффер (народився 1940 р.) Американський економіст, професор економіки. Основний твір – “ Основи економіки пропозиції ” (1983) у співавторстві з У. Канто і Д. Д. Джонісом Методологія досліджень. У методологічному плані теорія А. Лаффера передбачає повернення до основних неокласичних принципів, таких як раціоналізм, суб’єктивізм і необмежена приватна ініціатива в умовах максимальної свободи дії ринкового механізму. Учений, як і всі прихильники “економіки пропозиції”, відмовляється від аналізу економічних явищ на основі агрегованих, сукупних змінних і наголошує на неможливості їх практичного застосування при побудові економетричних моделей. Піддаючи критиці механістичність і формальність основних макроекономічних методів, вихідними пунктами економічного аналізу вважає суб’єктивні мотиви і стимули, що визначають поведінку окремих суб’єктів у їх економічній діяльності. На відміну теорії ефективного попиту, висувається нова концепція економіки пропозиції, яка зосереджує увагу на факторах, що визначають пропозицію ресурсів, формування заощаджень як основи інвестиційного процесу й активно використовує у дослідженнях функціональний аналіз, математичні та економетричні моделі. Ефект Лаффера. Вихідною гіпотезою цього поняття є теза про те, що збільшення державних видатків, викликаючи зростання бюджетного дефіциту, призводить до зниження заощаджень і, відповідно, гальмує зростання нагромадження і виробництва в той час, коли зниження податків стимулює зростання заощаджень і випуску продукції. Аналіз довготривалих тенденцій динаміки податків, здійснений Лаффером у ході математичного дослідження функціонального зв’язку податкових надходжень в бюджет і податкових ставок на прибуток та заробітну плату, виявив існування певного оптимального рівня податкових ставок, при якому значення функції державних доходів досягає максимуму, а також її зменшення, коли податкові ставки відхиляються від оптимального рівня. Графічною інтерпретацією описаного ефекту є загальновідома “крива Лаффера”, зображена на рис. 9.1. Оподаткування, %  Податкові надходження Рис. 9.1. Крива Лаффера Відповідно до залежності, яку описує дана крива, обсяг податкових надходжень залежить від середньої ставки податку і величини доходу. Якщо ставка оподаткування дорівнює нулеві, то держава не отримує податків. Підвищення ставки податку від 0% до певного рівня m% супроводжується збільшенням податкових надходжень до бюджету. Але подальше збільшення податкового навантаження шляхом підвищення сумарної ставки податку викликає скорочення сукупних доходів і витрат (податкової бази). Підвищення ставки податку від m% до 100% супроводжується скороченням податкових надходжень у бюджет. Сумарна ставка оподаткування на рівні 100% означає, що держава намагається вилучити в економічних агентів увесь одержаний ними дохід. За таких умов відкрита приватна економічна діяльність втрачає сенс і припиняється. Отже, “…модель пропозиції, − відзначає Лафер, − не є розпорядженням про елімінування держави. Вона висуває рекомендації для використаня державою податків більш сприятливим чином з метою покращення становища всіх нас”. Роберт Лукас (народився 1937 р.) Професор Чиказького університету, лауреат Нобелівської премії 1995 року. Основні твори −“Дослідження теорії ділового циклу” (1981), “Раціональні очікування й економічна практика”(1981, у співавторстві з Т. Саржентом). Методологія досліджень.Лукас ставить перед собою завдання переглянути існуючі теорії циклу і державного регулювання економіки відповідно до нових методологічних принципів, розроблених Дж. Мутом стосовно раціональних очікувань суб’єктів на основі використання математичних методів дослідження і психології. Створення нової теорії починається з критичного аналізу найбільш поширених концепцій економічної динаміки, унаслідок чого робиться висновок, що реакція економічних суб’єктів на аналогічні економічні ситуації є неоднозначною. Зокрема, підлягає критиці монетарна концепція адаптивних очікувань як така, що побудована на характеристиці поведінки економічних суб’єктів у минулому і є малопридатною для визначення того, якою буде їх реакція на політику уряду в майбутньому. Саме тому побудова макроекономічних моделей має базуватись на економічній інформації про сучасний стан і перспективи розвитку економіки, на основі якої індивіди формують своє бачення економічної ситуації і враховують її вплив у прийнятті рішень про максимізацію свого становища. Модель будується за допомогою використання теорії вірогідності, очікуваних психологічних реакцій і методів стохастичного програмування. При цьому важливою ознакою моделей раціональних очікувань є їх рівноважний характер і включення теорії циклічності у склад теорії загальної ринкової рівноваги. Теорія рівноважного ділового циклу.Основоютеорії рівноважного циклу, на думку вченого,служить гіпотеза про те, що економічні коливання викликані випадковими факторами, до яких відносяться, перш за все, непередбачені зміни державної політики у грошовій сфері і недосконалість інформації. Непередбачені зміни величини грошової маси в обігу Р. Лукас розглядає як причини зміни цін. Якщо, наприклад, унаслідок проведення політики збільшення кількості грошей в обігу економічні суб’єкти спочатку підвищували споживчі витрати й інвестиції, що стимулювало економіку, то надалі, впевнившись у помилковості попередніх оцінок стосовно наслідків політики держави, вони починають реагувати інакше. “Якщо до політики збільшення кількості грошей звертаються постійно, − пише Р. Лукас, − то вона перестає відповідати своєму призначенню. Стимул втрачений, і він більше не виявляє впливу на виробництво. Збільшення кількості грошей в обігу, яке очікувалось, виливається в інфляцію, і нічого більше”. Якщо уряд і центральний банк проводять стимулюючу політику, спрямовану на підвищення зайнятості, то при раціональних очікуваннях усі економічні агенти заздалегідь знають про майбутнє зростання інфляції і наступне скорочення реальної заробітної плати. Тому працівники заздалегідь включають очікувану інфляцію в свої вимоги про підвищення номінальної заробітної плати. В такому разі у фірм не зростуть прибутки, не відбудеться зростання зайнятості й випуску продукції. Цінова інфляція, повністю врахована у вимогах про підвищення заробітної плати, “зафіксує” безробіття на його природному рівні, а інфляція буде зростати при постійному рівні безробіття. При довготривалій інфляції економічні агенти перестають помилятися відносно наслідків фіскальної або монетарної експансії. Вони більше цікавляться економічною інформацією, швидко розпізнають цілі і прогнозують результати дій політиків, а при розробці своїх рішень не повторюють минулих помилок. Це означає, що адаптивна, тобто інерційна складова очікуваної інфляції поступово зменшується і згодом зникає зовсім. Одночасно посилюється раціональний компонент очікуваної інфляції, пов’язаний із змінами в макроекономічній політиці. У міру того як економічна інформація про можливі дії уряду стає більш повною і доступною, інфляційні очікування стають дедалі раціональнішими. Раціоналізація економічної поведінки людей посилюється, якщо заробітна плата і ціни стають більш гнучкими, що характерно для довгострокової перспективи. З цього випливає, що в довготерміновому періоді альтернативний зв’язок між рівнями безробіття й інфляції зникає. Поряд з державною економічною політикою, дестабілізуючим фактором розвитку економіки Лукас називає обмеженість і спотворення інформації. Невиважена економічна політика держави може викликати в економічних агентів необґрунтовані й помилкові рішення, які вони закладуть у модель свого вибору. Ось чому економіка повинна регулюватися не безпосередньою політикою уряду, наслідки якої в силу раціональності очікувань неможливо передбачити, а “… відкрито проголошеними і зрозумілими для всіх нормами”, які неможливо змінити, керуючись короткотерміновими вигодами. Це, в першу чергу, повинно стосуватися мети досягнення стабільності цінової ситуації. Необхідно визначити щорічне збільшення кількості грошей в обігу і дотримуватися його; встановити конкретний розмір податків, який в середньому збалансовував би бюджет, і не змінювати цих величин. “Головне завдання валютної і фінансової політики, − відзначає Лукас, − полягає в тому, щоб забезпечити стабільні, передбачувані умови для діяльності приватного бізнесу”. У цьому випадку раціональна ринкова активність відновлює раніше порушену ринкову рівновагу без зовнішнього втручання. ВИСНОВКИ 1. Неокласична теорія в ХХ столітті модернізує свій дослідницький інструментарій з метою вивчення нових макроекономічних проблем, які виникають в економічному розвитку під впливом НТР, прискорення процесів інтернаціоналізації і модифікації координуючих механізмів в економічних системах. 2. Незважаючи на запровадження макроекономiчного пiдходу в дослідженні економiчної дійсності і виходу на передній план якісного аналізу, неокласика зберегла як домінуючі принципи ідей лібералізму, індивідуалізму і рівноважного підходу. 3. Основними школами неокласичного напряму в ХХ столітті стали фрайбурзька та неоавстрійська, які відображають континентальну традицію неоліберальної економічної теорії, а також американський варіант неокласичної доктрини у складі монетаризму, економіки пропозиції та теорії раціональних очікувань (консерватизму). ВПРАВИ Вправа 1. Подумайте і дайте відповідь на поставлені питання. 1. Визначте загальне й особливе в основних методологічних принципах різних шкіл неокласики. 2. Порівняйте монетарну теорію адаптивних очікувань з теорією раціональних очікувань і з’ясуйте наслідки економічної політики, побудованої на відповідних теоріях. 3. Проаналізуйте теорії економічних циклів, що були розроблені у межах неолібералізму і зробіть їх порівняльний аналіз. 4. У чому полягають загальні риси й особливості раннього та сучасного монетаризму? Вправа 2. Серед поданих варіантів відповідей на питання виберіть один. 1. Які чинники покладено в основу неоліберальної економічної моделі впливу держави на економіку ? а) Лібералізація економіки; б) вільне ціноутворення; в) держава в ролі “нічного сторожа”; г) збільшення обсягів державних витрат і позик. 2. У якому рядку перелічено економістів - представників неоавстрійської школи? а) М. Фрідмен, А. Шварц, Дж. Стіглер; б) М. Алле, Б. Ногаро, Л. Столерю; в) В. Ойкен, Л. Ерхард, В. Репке; г) Л. Мізес, Ф. Хайєк. 3. Ким із дослідників було введено в наукову практику поняття природного рівня безробіття? а) М. Фрідменом; б) Ф. Хайєком; в) В. Ойкеном; г) А. Лаффером. 4. Яке з тверджень відображає “золоте правило” монетаризму М. Фрідмена? а) Пропозиція грошей повинна збільшуватися тими самими темпами, що й темп зростання реального ВВП; б) пропозиція грошей має збільшуватися тими самими темпами, що й зростання рівня цін; в) швидкість обігу грошей обернено пропорційна їх кількості; г) кількість грошей в обігу завжди дорівнює попиту на них. 5. Які заходи державного регулювання економіки передбачають практичні рекомендації економічної політики М. Фрідмена? а) Жорстке регулювання темпу приросту грошової маси; б) відміна мінімальних ставок заробітної плати; в) значне збільшення витрат на соціальні програми; г) правильні відповіді подано у пунктах а і б. 6. Функціональний взаємозв’язок між якими показниками відображає крива Лаффера? а) Рівнем інфляції і рівнем безробіття; б) рівнем банківського відсотка і розміром заощаджень; в) рівнем податкових ставок і величиною надходжень у державноий бюджет; г) рівнем цін і кількістю грошей в обігу. 7. Яке із теоретичних положень не можна віднести до теорії раціональних очікувань? а) Усі ринки економічної системи перебувають у стані рівноваги: б) економічні суб’єкти національної економіки раціональні у своїй поведінці; в) в економічній системі відсутнє достовірне передбачення; г) суб’єктивні прогнози ґрунтуються на очікуваннях майбутніх періодів. 8. Якою за характером є частка нагромаджень у ВВП згідно з теорією М. Фрідмена? а) Зростаючою; б) спадною; в) стабільною; г) нейтральною. 9. Альтернативний зв’язок між рівнями безробіття й інфляції, за концепцією Р. Лукаса, має місце: а) у будь-якому періоді; б) тільки у короткотерміновому періоді; в) у миттєвому періоді; г) у довготерміновому періоді. 10. Головні методологічні принципи неолібералізму були сформовані в: а) 30-х роках XX століття; б) 30-х роках ХIХ століття; в) 70 − 80 рр. ХХ століття; г) 70 − 80 рр. XIХ століття. 11. Які “чисті” типи економічних систем виділяє у концепції “ідеальних типів господарства” В. Ойкен? а) Централізовано-кероване господарство; б) мінове господарство; в) раціональна економіка; г) правильні відповіді подано в пунктах а, б. 12. Ордолібералізм – це: а) західнонімецька доктрина неоліберального економічного вчення; б) французька доктрина неоліберального економічного вчення; в) збірне поняття, яке включає природний порядок вільного ринкового господарства; г) концепція економічного устрою неоавстрійської школи. 13. Як визначають “природний рівень безробіття” представники монетаризму? а) Рівень безробіття при повній зайнятості та відсутності циклічного безробіття; б) рівень безробіття при повній зайнятості та відсутності структурного безробіття; в) рівень безробіття при повній зайнятості та відсутності фрикційного безробіття; г) правильну відповідь подано у пунктах б, в. 14. Раціональні очікування базуються на: а) інформації минулих періодів і про сучасний стан економіки; б) на інформації минулих періодів; в) на суб’єктивних оцінках економічних суб’єктів; г) на інформації поточного періоду. 15. Розгляд економічних явищ з точки зору процесу виробництва й поширення інформації найбільшою мірою характерний для: а) фрайбурзької щколи; б) неоавстрійської школи; в) чиказької школи; г) школи економіки пропозиції. 16. Оцінка індивідами величини очікуваних у майбутньому доходів від усіх видів капіталу – це: а) поточний дохід; б) реальний дохід; в) перманентний дохід; г) фактичний дохід. 17. Теорія спонтанного порядку була розроблена: а) М. Фрідменом; б) В. Ойкеном; в) Л. Мізесом; г) Ф. Хайєком. 18. Макроекономічний аналіз виник завдяки роботам: а) М. Фрідмена; б) Дж. Робінсон; в) П. Самуельсона; г) Дж. М. Кейнса. 19. Якій із концепцій притаманне відстоювання доцільності саморегуляції ринку, ставка на свободу приватного підприємництва, вимога різкого скорочення державного патерналізму в економічній і соціальній сферах? а) Концепції монетаризму; б) теорії раціональних очікувань; в) економічній теорії пропозиції; г) усьому сучасному неокласичному напряму. 20. Що обґрунтовує монетаризм як головний принцип макроекономічної політики? а) Грошову пропозицію, яка щорічно зростає тими самими темпами, що й реальний ВВП; б) політику із збільшення сукупної пропозиції; в) активну фіскальну політику. г) правильна відповідь не названа. 21. Монетаристи вважають, що швидкість обігу грошей: а) нестабільна; б) відзначається стабільністю; в) у різні періоди може бути різною; г) правильна відповідь не названа. 22. Який із факторів, на думку монетаристів, зумовлює неефективність економічної політики? а) Достатньо велика поінформованістю людей про політичні рішення та їх наслідки; б) відсутність достатньої інформації про роботу в основних кредитно-грошових установах, що є причиною помилкових політичних рішень; в) вузькі межі можливостей економічної науки; г) правильна відповідь не названа. 23. Яку причину нестійкості ринкового господарства називають теоретики раціональних очікувань? а) Кількісну нерівність (нетотожність) планових інвестицій і заощаджень та збурення сукупної пропозиції; б) зміни сукупної пропозиції; в) хибну грошову політику; г) непередбачувані збурення сукупної пропозиції і сукупного попиту. 24. Представником чиказької школи не можна вважати: а) М. Фрідмена; б) Дж. Вайнера; в) Дж. Стіглера; г) Р. Коуза. 25. До основних елементів стратегії сучасного монетаризму не належать: а) перебудова всього бюджетного механізму, радикальна трансформація податкової системи; б) розширення функції кредитно-грошового регулювання, насамперед у частині управління "інфляційним зростанням" грошової маси і банківського кредиту; в) подальший розвиток соціальної інфраструктури (охорона здоров'я, допомога на випадок безробіття, пенсії); г) правильна відповідь не названа. 26. Для доведення якої теорії використовується крива А. Лаффера? а) Теорії економіки пропозиції; б) кейнсіанської теорії; в) монетаризму; г) теорії раціональних очікувань. 27. Концепція перманентного доходу була розроблена в межах: а) марксизму; б) інституціоналізму; в) неолібералізму; г) консерватизму. Вправа 3. Для кожного поняття із наведених нижче знайдіть прізвище його автора. 1. Теорія спонтанного порядку. 2. Правило монетарної політики. 3. Адаптивні очікування. 4. Раціональні очікування. 5. Перманентний дохід. 6. Теорія господарського порядку. 7. Природний рівень безробіття. 8. Теорія рівноважного ділового циклу. 9. Зв’язок між ставками оподаткування і податковими надходженнями. 10. Довготермінова крива Філіпса. Автори: а) Дж. Мут; б) М. Фрідмен; в) А. Лаффер; г) В. Ойкен; д) Ф. Хайєк; е) Р. Лукас. |