 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Полiтичної економії” (1874).
Методологія досліджень.У вивченні економічних явищ Вальрасвико-ристовує методи абстракції та дедукції, однак, теорія граничної корисності ви-водиться із теорії попиту й пропозиції, а аналіз починається з розгляду обміну, де вже існують мінові зв’язки, ціни, ринок, товари. Принцип обміну з точки зору вченого виступає основним інструментом формалізації економічних явищ, оскільки дозволяє виразити їх у математичній формі. Там, де є обмін, є і екві-валентність, яку можна записати у вигляді системи рівнянь і невідомих. Таким чином, Вальрас стає першим економістом, хто збагатив інструментарій еконо-мічного аналізу застосуванням системи спільних рівнянь. В цілому ж для його методології, як і для всієї математичної школи, є характерним використання методів функціонального аналізу, моделювання і диференційного обчислення. Теорія обміну. Під попитом цей учений розуміє певну кількість товарів, які можна придбати при даних цінах. Безпосередній розмір величини попиту двох учасників обміну з двома протилежними товарами залежить від відносної мінової цінності. Остання визначається як цінність одного товару, виражена у цінності іншого товару Криві попиту обох учасників обміну мають тенденцію до зниження, бо якщо відносна мінова цінність зростає, та попит знижується і навпаки. Кожному міновому співвідношенню двох благ відповідає, таким чином, певна величина попиту з обох сторін. З кривих попиту автор виводить і розмір пропозиції, під якою розуміє певну кількість товару за певною ціною. Обмін здійснюється тільки в тому випадку, коли обидва його учасники можуть запропонувати еквівалент у вигляді частини товарів, якою вони володіють перед обміном. Це означає, що величина попиту при даному міновому співвідношенні двох товарів є одночасно і величиною пропозиції, яка в математичній символіці Вальраса становить добуток двох величин, що змінюються у протилежному напрямку, тобто попиту і ціни. Величини попиту й пропозиції можуть набувати різних значень, проте існує тільки одна ціна, для якої ці величини рівні. Така ціна називається ціною рівноваги. Із аналізу пропозиції, попиту і ціни рівноваги Вальрас виводить функцію корисності, яка є функцією даної кількості товару. Якщо кількість товару зростає, то його гранична корисність – Вальрас веде мову про рідкісність або інтенсивність останньої задоволеної потреби – повинна знижуватися. Якщо далі припустити, що метою обміну для обох його учасників є максимізація корисності, то стан рівноваги настане тоді, коли мінові співвідношення (ціни) благ пропорційні до співвідношення їх граничної корисності. Математичний доказ того, що в точці рівноваги досягається максимум задоволення, Вальрас бачить у тому, що перша похідна функції дорівнює нулю. Так він робить висновок, що обмін урівноважений, якщо мінові співвідношення відповідають суб’єктивним оцінкам обох учасників, їх граничним корисностям. Обидва споживачі так розподілили між собою запаси своїх товарів, що жодної необхідності продовжувати обмін немає. Аналіз рівноваги у виробництві. Для здійснення аналізу факторів, що зумовлюють кількість вироблених продуктів, Вальрас попередньо дає визначення капіталу й доходу. Під капіталом він розуміє всякий вид суспільного багатства, що не споживається взагалі або споживається тільки з плином часу, продовжуючи існувати після першого використання і служити багатократно. Доходом учений називає все те, що споживається одноразово, всякий вид суспільного багатства, який зникає після першого ж його використання. Далі Вальрас здійснює класифікацію різних видів капіталів і виділяє земельний капітал, особистий капітал і капітал у власному розумінні, тобто рухомий капітал. Усі члени суспільства виступають, таким чином, власниками певних капіталів, отримуючи від їхнього використання доходи: заробітну плату, що визначається ціною послуг особистого капіталу, ренту як ціну послуг земельного капіталу і прибуток, що дорівнює ціні послуг рухомого капіталу. Під послугами учений розуміє корисний ефект, пов’язаний з участю кожного капіталу в процесі виробництва. За характером використання послуги бувають споживчого і виробничого призначення. Кожен власник капіталу вирішує, скільки продуктивних послуг він запропонує і продасть на ринку, а скільки використає сам для того, щоб на основі своєї кривої корисності довести до максимуму суму задоволення. Згідно з відомою умовою максимум корисності досягається власником тоді, коли відношення між граничною корисністю продуктивних послуг дорівнює відношенню їхньої ціни, відповідно до ціни на предмети споживання, які цей власник купує із доходу, отриманого від продажу продуктивних послуг. Звідси випливає, що в економічній системі існує два ринки: ринок виробничих послуг і ринок продуктів. На першому з них покупцями виступають підприємці, які організують виробництво. Вони купують різноманітні товари і послуги, зокрема, земельні ресурси і послуги у власників землі, трудові послуги у робітників і капітал (рухомий капітал) у його власників. Акти купівлі-продажу відбуваються відповідно до законів ринкового обміну. На ринку ж продуктів, зазначає Вальрас, ролі змінюються. Продавцями тут вже виступають підприємці, а покупцями – власники і носії окремих капіталів. Очевидно, що механізм цього ринку нічим не відрізняється від механізму ринку послуг, тобто, якщо попит перевищує пропозицію, то ціни підвищуються. У протилежному випадку ціни знижуються. Таким чином, з точки зору підприємця, який є сполучною ланкою між цими двома ринками, система цін на ринку послуг відображається у виробничих витратах, а на ринку продуктів – у продажних цінах продуктів. Між цими двома системами цін встановлюється повна гармонія. Ця гармонія відображається у законі виробничих витрат, згідно з яким ціни всіх продуктів повинні дорівнювати витратам на їхнє виробництво. Механізм встановлення цього закону, на думку Вальраса, надзвичайно простий. Регулюючою силою є конкуренція між підприємцями. Якщо продажна ціна вища від виробничих витрат, то підприємці отримають на свою користь цю різницю, тобто мають чистий виграш. Але така ситуація не може бути незмінною. Чистий виграш стимулює підприємців до розширення виробництва і спричиняє зниження ціни. У разі ж перевищення виробничих витрат над ціною, підприємці будуть отримувати збиток. Як наслідок цього – скорочення виробництва відповідних товарів і підвищення цін. Отже, для суспільства, яке перебуває в стані рівноваги, характерно, що підприємці не отримають ні баришів, ні збитків. Стабільність же рівноваги забезпечує механізм цін, який у разі відхилення викликає тенденцію повернення до рівноважного стану. Постійною ж винагородою підприємців може бути тільки винагорода за послуги, які їх власні капітали надають суспільству. Модель загальної ринкової рівноваги. Загальну ринкову рівновагу Вальрас визначає як “такий стан, коли, по-перше, дійсний попит і пропозиція продуктивних послуг рівні між собою, в силу чого існує незмінна ціна на ринку цих послуг; по-друге, дійсний попит і пропозиція продуктів теж рівні, й при цьому існує незмінна ціна на ринку продуктів і, нарешті, продажна ціна продуктів дорівнює витратам, що відображаються в продуктивних послугах. Дві перші умови відносяться до рівноваги обміну, третя – до рівноваги виробництва”. Будуючи математичну модель загальної ринкової рівноваги, Вальрас вводить такі умови: а) існування вільної конкуренції і досконалої інформації; б) ціни миттєво пристосовуються до змін у ринковому середовищі; в) технологія і технічний зв’язок між витратами на фактори виробництва і випуском продукції фіксовані. Далі Вальрас встановлює чотири групи рівнянь, що відображають умови рівноваги економічної системи, а саме: 1. Група m-рівнянь, які пояснюють величину попиту на готові продукти як функцію цін, тобто
xi = f(p1, p2…pm; v1, v2…vm); ( i = 1…m), ( 8.6)
де х − кількість вироблених благ; p1, p2…pm – ціни вироблених благ; v1, v2…vm – ціни продуктивних послуг. Ці рівняння означають, що попит на предмети споживання є функцією як цін на всі предмети споживання, так і цін на всі продуктивні послуги. Остання залежність відображає так зване дохідне обмеження споживачів, тому що ціни продуктивних послуг являють собою доходи, з яких споживачі купують предмети споживання. Звідси покупки споживачів залежать не тільки від цін споживчих благ, але й від величини їхніх доходів. 2. Група n-рівнянь, які відображають величину пропозиції продуктивних послуг як функцію цін, тобто
yi = f(v1, v2…vm, p1, p2…pm; ); ( i = 1…n), ( 8.7) де у – кількість вироблених і проданих продуктивних послуг. Величина пропозиції продуктивних послуг так само, як і в попередньому випадку, є функцією всіх цін – як на продуктивні послуги, так і на готові товари. Пропозиція продуктивних послуг залежить від їх цін і в тому контексті, що ці ціни є джерелом доходів споживача і дозволяють йому придбати певну кількість предметів споживання. 3. Група m-рівнянь, які на основі виробничих коефіцієнтів відображають ціни готових продуктів у цінах на вироблені продуктивні послуги, тобто
де аij – виробничі коефіцієнти, які показують, скільки окремих продуктивних послуг необхідно витратити при наявному технічному оснащенні на виробництво одиниці предметів споживання. Ціна кожного продукту в стані рівноваги дорівнює індивідуальним середнім витратам на всіх підприємствах і в галузі в цілому. Передбачається, що ці витрати одночасно є і мінімальними, оскільки фіксовані коефіцієнти відповідають існуючому рівню техніки і технології виробництва. 4. Група n-рівнянь, які відображають такі умови рівноваги виробництва: відповідність між сукупною кількістю продуктивних послуг, проданих на ринку, і кількістю окремих предметів споживання, спожитих ув процесі виробництва, тобто
Кількість проданих і спожитих продуктивних послуг розраховується шляхом множення виробничих коефіцієнтів на вироблену кількість кожного предмета споживання. Ця група рівнянь, як і попередня, відображає лінійні зв’язки між витратами і випуском продукції як результат фіксації виробничих коефіцієнтів. Взагалі, математична інтерпретація системи загальної економічної рівноваги Вальраса показує, що всі змінні величини системи пов’язані відношеннями функціональної залежності і їх значення повинні встановлюватися одночасно. Іншими словами, одночасно мають бути встановлені всі ціни рівноваги і відповідно їм урівноважені кількості продуктивних послуг та готових продуктів.
Вiльфредо Парето (1848–1923) Професор економiки Лозаннського унiверситету. Основний твір –“Курс політичної економії” (1896). Методологія досліджень. Парето поділяє економічну науку на дві взаємопов’язані частини: “чисту” і прикладну економіку. ”Чиста” економічна наука, в свою чергу, поділяється на статику і два види динаміки – один вид досліджує послідовні стани рівноваги, а інший – рух економічного явища. Головне завдання “чистої” економічної науки – це розробка синтетичної концепції економічної рівноваги, у якій, проте, існують розбіжності між теорією і конкретними явищами. Дослідженням таких відхилень повинна займатись прикладна економічна наука. Економіка, на думку автора, являє собою настільки складне і багатофакторне явище, що без застосування математичних методів дослідження пізнати її неможливо. Ось чому поряд з аналізом окремих процесів, окремих категорій стоїть проблема об’єднання усіх цих елементів у єдину систему і надання математичної інтерпретації всім основним її кількісним залежностям. Для досягнення даної мети Парето розробляє логіко-експериментальний метод, сутність якого полягає у розкритті внутрішньої логіки моделі загальної рівноваги, що підійшла б до будь-якої суспільно-політичної системи, в поєднанні її результатів з конкретними фактами та з якомога більшою кількістю відхилень від абстрактної теоретичної побудови. Теорія граничної корисності. Учений вважає, що в реальному житті існує взаємозалежна система споживання, окремі елементи якої впливають на загальну корисність. Людина споживає не один якийсь вид продукту х, а цілий комплекс благ х, у, z,…n, причому одне благо може заміщувати інше. Тому відділити функцію корисності одного блага від функції корисності іншого досить складно, адже всі разом вони впливають на загальну корисність. Виходячи з цього, Парето визначає граничну корисність окремого блага як першу похідну від загальної корисності запасу благ, що перебувають у споживанні даного індивіда. Тепер, замість окремих функцій корисності певних благ MUx, MUy, MUz … MUn, автор використовує єдину узагальнену функцію MUx,y,z…n, у якій між благами і їх корисностями існує взаємозалежність субстиціонального або комплементарного характеру. Подібна інтерпретація цієї функції поставила під сумнів гіпотезу про можливість вимірювання і порівняння споживачем граничної корисності для різних благ. Споживач може тільки визначити, чи принесе йому дана комбiнацiя благ меншу, бiльшу чи таку саму величину корисностi порiвняно з iншою комбiнацiєю цих благ. Ось чому, замість безпосереднього розгляду корисностей, Парето збирає емпіричні факти про надання споживачами переваг одним товарам над іншими. Криві байдужості й теорія попиту.На основі вивчення поведінки споживача дослідник складає таблицю різних оцінок певних товарів і робить висновок, що, змінюючи кількість товарів, можна уявити нескінченну множину їхніх комбінацій. Останні можуть мати різне значення для споживача, хоча деякі для нього будуть рівнозначними. Такі рівнозначні комбінації благ, нанесені на графік, і з’єднані лінією, Парето називає кривою байдужості. Аналізуючи криві байдужості, Парето доводить, що вони можуть мати різну форму, але відзначаються спільними особливостями: не можуть бути випуклими, кут нахилу прямих чи дотичних до кривих не може бути тупим, тобто більшим від прямого. Система різних кривих байдужості дає уявлення про корисність різних комбінацій двох окремо взятих благ. Якщо економічний суб’єкт володіє певною комбінацією двох благ і якщо у нього з’являється бажання змінити цю комбінацію на іншу, більш корисну, то виникає стимул до обміну. Для вивчення останнього Парето залучає криві переваг, під якими розуміє лінії, що з’єднують точки кривих байдужості, які відображають різні рівні корисності для споживача. Якщо економічний суб’єкт намагається отримати максимальну корисність шляхом обміну, то він зупиниться на тій кривій байдужості, яка буде посідати найбільш високе місце у рангу його переваг. Тобто, це буде та крива байдужості, по відношенню до якої пряма переваг виявиться дотичною. Кожна крива переваг може мати свою точку обміну або рівноваги. Очевидно, якщо припустити існування цілої системи таких кривих або прямих, то отримаємо певну множину точок обміну, які будуть показувати, скільки товарів обміняв би економічний суб’єкт за наявності різних цін або мінових пропорцій. Якщо з’єднати ці точки, то можна отримати криву обміну, яка буде відображати різні комбінації двох благ, що їх отримає економічний суб’єкт за різних умов обміну, тобто при різних цінах. А це є не що інше, як величина попиту. Отже, крива обміну є одночасно кривою попиту і може бути виведеною із кривих байдужості, що не потребують кількісного виміру значень граничної корисності. Теорія загальної ринкової рівноваги.Парето намагається знайти такий критерій оптимального стану економічної системи, який би не вимагав порівняння індивідуальних сум задоволення, і будує модель рівноваги, базуючись на інформації про безпосередні акти вибору економічних суб’єктів. В обміні оптимум досягається тоді, коли в межах даних ресурсів, даного розподілу доходу, даних цін і переваг споживачів спостерігається такий стан розподілу благ, коли ніхто не може покращити своє становище без одночасного погіршення становища іншого учасника обміну. З точки зору споживання цьому критерію відповідає такий стан, коли співвідношення граничних корисностей усіх споживачів дорівнює співвідношенню цін благ. Виробнича структура при даних ресурсах і технічному рівні є оптимальною тоді, коли збільшення виробництва одного блага не може відбутися без одночасного зниження виробництва іншого. Ця оптимальна ситуація виникає тоді, коли значення граничної продуктивності різних факторів виробництва у всіх варіантах застосування рівні. Таким чином, для досягнення загальної економічної рівноваги необхідно досягти збігу оптимумів споживання і виробництва. Отже, на думку Парето, вибір, який необхідно здійснити суспільству для ефективного розміщення ресурсів, має задовольняти умову ефективності у виробництві благ при фіксованих запасах ресурсів та умову ефективності в обміні для споживачів благ при їх фіксованих запасах.
Євген Євгенович Слуцький (1880 – 1948) Економіст-статистик, професор Київського комерційного інституту, науковий співробітник Кон’юнктурного інституту в Москві. Основний твір – “До теорії збалансованого бюджету споживача” (1915).
Методологія досліджень. Є. Слуцький намагається із окремих поглядів, ідей, концепцій створити цілісну теорію граничної корисності. Оскільки кожен автор у дослідженнях останньої використовував власну методологію, то перед ученим постала проблема, як звести в єдину систему різний аналітичний інструментарій, поєднати й систематизувати ідеї різних представників теорії граничної корисності. І методом досягнення цього у теоретичних побудовах ученого стає математика. “Сучасна теорія цінності, − пише вчений, − уявляється, на перший погляд, ніби розділом психології, що ускладнює питання про застосування математичних методів в економіці…Якщо ми хочемо підвести під економіку надійну базу, то повинні зробити її зовсім незалежною від психологічних тверджень, філософських гіпотез.” При цьому автор не відхиляє факту існування певного зв’язку між психологією та економікою, оскільки досліджується індивідуальна реакція споживача на корисність благ. Керуючись такими принципами, вчений виводить закони попиту в математичному вигляді, виявляє умови максимізації функції корисності, пропонує способи обчислення її параметрів, розробляє математичний апарат дослідження функцій корисності й попиту залежно від руху цін і доходів, чим і закладає основи сучасної математичної теорії попиту. Теорія корисності. Основою теорії корисності Є. Слуцького стає вчення В. Парето про корисність наборів споживчих благ. Економіст, однак, уточнює та розвиває дану теорію, досліджуючи динаміку цін і доходів. Корисність будь-якого поєнання благ − це величина, що набуває тим більшого значення, чим кращим подібне поєднання виявляється для індивіда. З метою визначення величини корисності Слуцький рекомендує відмовитись від всіляких спроб знайти абсолютне значення або похідні її функції, а зосередити увагу на аналізі напрямків руху поверхонь рівня функції корисності. Якщо споживач формує свій попит, максимізуючи функцію корисності, то її можна відновити за результатами його вибору, стверджує вчений. Отже, для кожного окремого споживача або їхніх груп існує своя функція корисності, яка може бути виведеною із статистичних даних бюджетних обстежень. Оскільки максимізація корисності відбувається, на думку автора, при певних бюджетних обмеженнях, то дослідження бюджету споживача є досить важливим завданням і, особливо, при розробці функцій попиту. Теорія попиту.Здійснюючи побудову функції попиту, вчений розглядає два види благ: такі, для яких гранична корисність знижується разом із зростанням їхньої кількості, і такі, для яких гранична корисність за тих же обставин збільшується. Перші були названі благами, які не насичують, другі – благами, що насичують. Кількість благ, споживання яких зростає при збільшенні доходу, Слуцький називає відносно необхідними, а ті, запас яких споживач зменшує при зростанні доходу – відносно не необхідними. На основі викладеного і з урахуванням вже відомих умов поведінки споживача, автор виводить закон попиту в новій редакції: “Попит на благо, відносно необхідне, завжди нормальний, тобто зменшується, якщо ціни на нього зростають, і збільшується, коли ціни падають. Попит на благо, відносно не необхідне може в деяких випадках бути анормальним, тобто збільшуватись із зростанням ціни і зменшуватись із її зниженням.” Ефекти заміщення і доходу.Однак, досить часто в реальному житті трапляються випадки, коли збільшення ціни відбувається разом із зростанням доходу. Таке явище він називає компенсованою зміною ціни і математично доводить існування залежності попиту на одне благо від ціни іншого блага. ”Кінцева змінність блага, − говорить Слуцький, − у разі компенсованої зміни ціни Рi дорівнює кінцевій змінності блага, а в разі компенсованої зміни ціни Рj”. Ввівши параметр компенсованої зміни ціни у функцію корисності, Слуцький отримав таке рівняння:
де Xi − кількість блага і; Xj − кількість блага j; Pj − ціна блага j; Comp − величина, пов’язана з компенсованою зміною ціни; I – дохід споживача. Це рівняння показує, як зміна ціни блага j впливає на попит індивіда на благо і і є математичною інтерпретацією одночасної дії відомих ефектів доходу й заміщення. Слуцький запропоновав методику розділення сумарного ефекту, яка базується на елімінуванні дії ефекту доходу шляхом визначення такого його рівня, який би забезпечив споживачеві можливість придбання після зміни цін того ж самого набору благ, що і до цінових змін. Тобто, мова йде про пошук такого рівня доходу, який би повністю компенсував споживачу падіння його купівельної спроможності. Такий підхід у визначенні ефектів доходу й заміщення не потребує знання споживацьких переваг, визначення рівнів корисності, і, відповідно, побудови кривих байдужості. Це досить серйозно спрощує проблему, оскільки дослідження ґрунтується на емпіричних фактах ринкової поведінки споживача і дає можливість кількісно вирішити задачу, тільки застосовуючи статистичну інформацію.
ВИСНОВКИ 1. Неокласична теорія – це напрям економічної думки, що сформувався у другій половині ХІХ ст. як реакція на остаточне оформлення ринкової економіки і виникнення проблем її функціонування. 2. Представників неокласики поєднує уявлення про те, що ринкова економіка буде функціонувати найкращим чином за умови надання господарюючим суб’єктам максимальної економічної свободи. В центрі уваги неокласики перебуває окрема фірма, окремий споживач, проблеми максимізації прибутку і мінімізації витрат, тобто все те, що сьогодні називають мікроекономікою. 3. Неокласична теорія виникає на основі формування особливого методологічного інструментарію, розробленого і вперше застосованого представниками австрійської школи граничної корисності та американського варіанта граничного аналізу стосовно факторів виробництва. Ці дві школи формують так званий маржиналізм (від англійського «marginal» – граничний) – теорію, яка здійснює дослідження економічної поведінки суб’єктів за рахунок використання методів граничного і функціонального аналізу, суб’єктивізму й рівноважного підходу. 4. Маржиналізм у поєднанні з класичною політекономією стає базою для формування власне неокласичної теорії, творцем якої є кембриджська школа в особі А. Маршалла. 5. Математична школа збагатила неокласичний аналіз шляхом застосування математичного апарату як метод економічних досліджень. ВПРАВИ Вправа 1. Подумайте і дайте відповідь на поставлені питання. 1. Розкрийте сутність маржиналістської революції, охарактеризуйте її етапи. 2. Здійсніть порівняльну характеристику методологічних підходів кардиналізму й ординалізму до визначення граничної корисності та дайте оцінку кожному із підходів. 3. Розкрийте сутність менгерівського поділу економічних благ на блага нижчого й вищого порядку за принципом комплементарності. 4. Проаналізуйте теорію ціноутворення в концепції А. Маршалла і покажіть її відмінність від аналогічних теорій попередників. 5. Дослідіть еволюцію математичного інструментарію економічних досліджень у межах неокласичного аналізу. 6. Що сприяло „маржиналістській революції” в економічній науці?
Вправа 2. Серед поданих варіантів відповідей на питання виберіть один.
1. Неокласична економічна теорія базується на дослідженні:
а) сумарних економічних величин; б) середніх економічних величин; в) граничних економічних величин; г) правильна відповідь не названа.
2. Згідно з положеннями австрійської школи мірою цінності блага є:
а) найвища корисність блага для споживача; б) середня корисність блага для споживача; в) найменша корисність блага для споживача; г) витрати праці за середніх умов виробництва.
3. Закон зниження граничної продуктивності капіталу Дж. Б. Кларка демонструє:
а) зниження продуктивності капіталу при збільшенні доходу виробника; б) спадну продуктивність капіталу у зв’язку із залученням додаткових робітників; в) спадну продуктивність капіталу в міру того, як зростаюча кількість капіталу використовується постійною величиною робітників; г) вироблення дедалі меншої кількості продукту внаслідок залучення додаткової кількості робітників до постійного за своєю величиною капіталу.
4. Чим визначається у концепції Маршалла ціна, яку згоден заплатити споживач за товар?
а) Виробничими витратами; б) граничною корисністю; в) законом спадної продуктивності; г) міновим співвідношенням двох благ.
5.Мікроекономічний аналіз є характерним для:
а) меркантилізму; б) неокласики; в) кейнсіанства; г) марксизму.
6. Представники австрійської школи визначають цінність блага на основі:
а) трудової теорії вартості; б) теорії витрат; в) теорії граничної корисності; г) рівноважної ціни, в якій зіставлено граничну корисність і граничні витрати.
7. Яким з методів дослідження не користувались представники австрійської школи ?
а) Cуб’єктивно-психологічний підхід; б) рівноважний підхід; в) статика й динаміка; г) граничний аналіз.
8. У якому рядку перелічено економістів - творців австрійської версії теорії граничної корисності?
а) М. Фрідмен, С. Харріс, Д. Хікс; б) К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк; в) К. Менгер, С. Джевонс, Г. Госсен; г) Е. Бем-Баверк, С. Джевонс, Л. Вальрас.
9. Хто з економістів уперше ввів у наукову практику термін “економікс” ?
а) Дж. Б. Кларк; б) А. Сміт: в) Г. Госсен; г) А. Маршалл.
10. Як, на думку О. Бем-Баверка, визначається загальна корисність блага? а) як перша похідна функції граничної корисності; б) як сума індивідуальних оцінок окремих частин блага; в) як різниця між значеннями граничних корисностей окремих частин блага; г) правильна відповідь не названа.
11. Суб’єктивна оцінка цінності товару з боку покупця за теорією О. Бем-Баверка визначає:
а) мінімальну межу зміни ціни; б) максимальну межу зміни ціни; в) середню ціну; г) правильна відповідь не названа.
12. Згідно з концепцією ціноутворення А. Маршалла, рівноважна ціна визначається на основі:
а) трудової теорії вартості; б) теорії витрат; в) теорії граничної корисності; г) теорії граничної корисності й теорії витрат.
13. Максимальна цiна споживача i одночасно мiнiмальна цiна виробника у теорії А. Маршалла − це:
а) ціна попиту; б) ціна пропозиції; в) ціна рівноваги; г) цінова дискримінація.
14. Хто з економістів уводить поняття альтернативних витрат?
а) К. Менгер; б) Ф. Візер; в) О. Беем-Баверк; г) А. Маршалл.
15. Як називають прихильників маржиналізму, що відстоювали тезу про можливість кількісного виміру абсолютного значення граничної корисності?
а) Кардиналістами; б) ординалістами; в) абсолютистами; г) плюралістами.
16. Хто є автором учення про економічну статику, динаміку й теорію граничної продуктивності ?
а) Е. Бем-Баверк; б) А. Маршалл; в) Дж. Б. Кларк; г) С. Джевонс.
17. Кому із економістів належить алгебраїчний вираз умови рівноваги обміну MUy / MUx = Py / Px?
а) А. Маршаллу; б) Ф. Еджуорту; в) В. Джевонсу; г) Л. Вальрасу.
18. Модель загальної ринкової рівноваги була розроблена:
а) В. Парето; б) Ф. Еджуортом; в) В. Джевонсом; г) Л. Вальрасом.
19. Хто з економістів здійснив розробку правила максимізації прибутку фірмиу вигляді формули MR = MC ?
а) К. Менгер; б) Ф. Еджуорт; в) Є. Слуцький; г) Л. Вальрас.
20. Прибуток, на думку Дж. Б. Кларка, утворюється лише в умовах:
а) динамічного стану економіки; б) статичного стану економіки; в) статично-динамічного стану економіки; г) правильна відповідь не названа. 21. Ординалістська теорія граничної корисності була розроблена у межах:
а) австрійської школи; б) американської школи; в) кембриджської школи; г) математичної школи.
22. Ким із дослідників були вперше визначені ефекти заміни й доходу?
а) П. Самуельсоном; б) Дж. Хіксом; в) Є. Слуцьким; г) В. Парето.
23. Який із методів економічного аналізу неокласичної теорії вважається пріоритетним?
а) емпіричний; б) каузальний; в) функціональний; г) правильна відповідь не названа. |
; (i = 1…m, j = 1...n), ( 8.8)
; (i = 1...m), (j = 1...n) ( 8.9)
Comp − 
, ( 8.10)