 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ
| Жан Шарль Леонард де Сісмонді
(1773 − 1842) Швейцарський історик і економіст, виходець з родини кальвіністського пастора. Основні твори− „Про комерційне багатство” (1803), Нові засади політичної економії, або про багатство у його відношенні до народонаселення” (1819).
Методологія досліджень.Політекономію Сісмонді вважає наукою про удосконалення соціального механізму в інтересах людського щастя. Вона повинна починатися з вивчення людини і головним її завданням є “пошук засобів, що забезпечили б найбільшому числу людей у даній державі найбільший, що залежить від уряду, матеріальний добробут”. На уряд учений покладає великі надії у вирішенні проблеми зростання матеріального багатства і вважає, що саме держава повинна регулювати виробництво, розподіл та обмін. “Ми називаємо політекономією науку про управління народним багатством”, − вважає вчений. Логічним наслідком такого тлумачення предмета політекономії було використання відповідних методів: політекономія “наука не простого розрахунку, а наука моральна …і веде до мети лише тоді, коли взяті до уваги почуття, потреби й пристрасті людей”. Сісмонді критикує класиків за те, що вони абстрагують багатство від людини, у той час як мета багатства – задовольняти потреби людини. Саме тому в їхніх концепціях виявляється відрив виробництва від споживання. За вихідний пункт свого аналізу Сісмонді бере виробництво та споживання ізольованої людини і тим самим вносить елемент суб’єктивізму в дослідження економічних явищ. Теорія вартості, капіталу і доходів.У поглядах на вартість товару Сісмонді тримається позицій трудової теорії, вважаючи що лише “праця − це єдине джерело багатства.”Величина вартості визначається вченим як витрати необхідного часу за середніх умов виробництва. Розмірковуючи над закономірностями формування доходів, Сісмонді робить висновок, що всі вони можуть бути поділеними на трудові й нетрудові. До першої групи вчений відносить заробітну плату, яка, на його переконання, має дорівнювати вартості праці робітників. Доходи ж власників засобів виробництва проголошуються як ті, що мають експлуататорський характер. Так, прибуток підприємця вважається відрахуванням від продукту праці робітника і результатом грабіжницького ставлення до нього капіталіста. Рента виступала у теоретичній системі вченого як дарунок землі, що дають абсолютно всі земельні ділянки. Теорія відтворення. На думку Сісмонді, річний обсяг виробництва країни складається із двох частин: одна – це прибуток, що походить з багатства; друга – здатність працювати. Звідси річний продукт нації у його натуральній формі зводиться до маси споживчих товарів, а всі доходи у своїй переважній частині, за припущенням автора, витрачаються на споживання. Виробництво своєю метою має споживання. Тому для реалізації всього виробленого товару необхідно, щоб виробництво цілком відповідало доходам суспільства. Якщо ж виробництво перевищує суму доходів – продукт реалізованим не буде. Встановивши такий закон, Сісмонді переходить до аналізу реальних умов господарювання і виявляє низьку купівельну спроможність робітників та її обмеженість тільки невеликою кількістю предметів першої необхідності. Така ситуація пояснювалась тим, що: а) унаслідок дії законів природного розмноження пропозиція праці хронічно перевищує попит, що дозволяє роботодавцям утримувати заробітну плату на найнижчому рівні; б) наявність безробіття знижує заробітну плату, оскільки з’являється можливість найму працівників з меншою оплатою праці, ніж це було б можливим при повній зайнятості; в) упровадження машин у виробництво призводить до скорочення робітників у виробничому процесі, тому в своїй масі величина доходів пролетаріату має тенденцію до скорочення. Подальший аналіз виявив також зниження споживчого попиту підприємців за рахунок: а) купівлі ними здебільшого предметів розкоші, попит на які обмежений і дуже нестабільний; б) необхідності обов’язкового заощадження частини доходу, призначеної для споживання. Таким чином, у суспільстві спостерігається досить виражена тенденція до скорочення споживчого попиту. Разом з цим, у всій економіці відбувається значне зростання виробництва за рахунок росту продуктивності праці при використанні машинної техніки та індустріальних технологій, а також внаслідок прагнення підприємців виробляти більше продукції з метою максимізації прибутків. Отже, в силу існування двох протилежних тенденцій, одна з яких призводить до зниження споживчого попиту суб’єктів, а інша – сприяє зростанню товарної маси, частина вартості залишається в економіці нереалізованою. Вирішення проблеми реалізації Сісмонді повністю перекладав на уряд країни, основним завданням якого вважав здійснення соціальних реформ, що зводились до запровадження соціального забезпечення робітників за рахунок підприємців, обмеження робочого дня, встановлення мінімуму заробітної плати, участь робітників у розподілі прибутків підприємства. Ці заходи мали привести до зростання споживчих витрат в економіці. Поряд з цим, держава повинна не допускати концентрацію багатства в руках небагатьох осіб. Тому Сісмонді вважав, що шляхом насадження нових суспільних інститутів і відродження дрібної земельної власності, системи ремісничих цехів необхідно сприяти зростанню доходів дрібних власників: селян, ремісників, кустарів. Збут товарів з більш розвинутих країн у менш розвинуті також, на думку вченого, міг би допомогти у вирішенні проблеми реалізації на внутрішньому ринку.
П’єр Жозеф Прудон (1809 − 1865) Французький публіцист, економіст і соціолог, основоположник анархізму. Основні твори− „Що таке власність?” (1840), „Система економічних протиріч, або Філософія убогості” (1846). Методологія досліджень.Прудон вважається першим економістом, який здійснив спробу введення в практику економічного аналізу методу діалектики, основаного на теорії протиріч Гегеля. Прудон розглядає наукові категорії як ідеї, що породжуються рухом чистого розуму. Останній формулює себе як теза, антитеза і синтез. Теза (певна думка) розкладається на дві думки, що перебувають у суперечності між собою, на позитивне й негативне, на “так” і “ні”. Діалектичний рух формується боротьбою двох об’єднаних в антитезі антагонізмів. Синтез −це нова думка, яка сформувалась унаслідок злиття двох думок, що суперечать одна одній. На основі даного методу вчений і викладає систему економічних категорій, виділяючи в кожній з них “погану” (негативну) й “хорошу” (позитивну) сторони. Дві сторони категорії, на думку Прудона, становлять її протиріччя. Наука повинна усунути все негативне для того, щоб залишити все позитивне – у цьому мислитель вбачає процес діалектичного руху. Із абсолютного розуму необхідно вивести й логічно розвинути реально існуючу дійсність. Таким чином, господарська практика у Прудона є результатом застосування діалектичних категорій, вічних ідей. Теорія вартості. Розглядаючи вартість товару,Прудон доходить висновку, що тільки праця створює всі елементи багатства. Причому, один і той самий продукт у різні епохи і в різних місцях може вимагати більше або менше часу на виготовлення, більших або менших витрат. У кожний же конкретний відрізок часу цінність незмінна у своєму алгебраїчному вираженні, хоча її грошове вираження може змінюватись. Тому для визначення абсолютної цінності необхідно розробити спеціальний принцип. Зосередивши зусилля на даному завданні і дотримуючись власної методології дослідження, Прудон робить висновок, що вартість як економічна категорія складається з двох частин: мінової − пов’язаної з різноманіттям потреб людини, що породжує обмін, і споживчої − пов’язаної з достатком. Мінова вартість створюється рідкісністю благ, у той час як споживча – їхнім достатком. Оскільки ж рідкісність і достаток – це протилежні поняття, то між міновою і споживчою вартістю існує протиріччя. Як всякий антагонізм, дане протиріччя має бути розв’язаним. Тому з метою його розв’язання Прудон вводить нову категорію, котру він називає “конституйованою вартістю”. Останню формує синтез споживчої та мінової вартостей. Конституйована вартість виражається безпосередньо у годинах робочого часу і створюється в процесі обміну на ринку. Обмін поєднує елементи суспільного багатства в єдине ціле у певній пропорції і перетворює їх на конституйовану вартість. Година праці будь-якого виробника, на думку Прудона, коштує стільки ж, скільки й будь-якого іншого. Тому цінність має бути відрегульованою (конституйованою) шляхом встановлення кількості відповідних витрат праці й робочого часу. Якщо продукти будуть продаватися за цінами, що відповідають конституйованій вартості, то забезпечується рівновага між попитом і пропозицією. Отже, встановлена рівність є позитивною стороною економічного відношення вартості, а тому завдання економічної науки у пізнанні цього протиріччя виконано повністю. Гроші, на думку вченого, не мають принципових розбіжностей з іншими товарами. Усі товари з конституйованими вартостями мають здатність обмінюватися. Теорія доходів.У поглядах на доходи Прудон базується на теорії трьох факторів виробництва і вважає, що кожний власник землі або капіталу, який сам нічого не виробляє і свій дохід отримує ні за що, є або паразитом, або шахраєм. Ті ж власники, які працюють, заслуговують лише на заробітну плату, а не на доходи. Таким чином, учений вказує на експлуататорську природу всіх доходів, окрім заробітної плати, і засуджує всі операції в економіці, прибуток від яких вищий від законної винагороди. Особливо негативно Прудон ставився до позичкового процента, вважаючи його основною формою експлуатації, яка має досить серйозні негативні наслідки для економічного розвитку. Через існування процента в суспільстві не може бути реалізованим весь вироблений продукт: капіталісти до витрат виробництва додають процент і внаслідок цього робітники позбавлені можливості викупити продукт власної праці. Взагалі із теорії доходів Прудон робив досить далекоглядні висновки: сучасне йому суспільство не здатне підтримувати рівновагу виробництва і споживання, тому що “власники перестали працювати, їх споживання, згідно з економічними принципами, непродуктивне.” Тому необхідне проведення соціальних реформ, які стосуються, в першу чергу, відносин власності. Теорія реформ.Власність з позицій Прудона – “це крадіжка”, тобто ні праця, ні володіння, ні закон не можуть створити власність. Власність не може сама по собі відтворюватися, вона існує тільки за рахунок насильства й обдурювання. А раз так, то вона приреченана загибель, оскільки не виробляє нічого, але вимагає щоб дохід відповідав капіталу. Індивідуальне володіння цінностями – це необхідна умова соціального життя, у той час як власність убиває життя, робить висновок учений. Тому потрібно знищити власність і залишити володіння, основане на особистій праці. Останнє, на думку Прудона, не може привести до виникнення власності, тому що правом володіння наділений кожен член суспільства. Усі заходи щодо вирішення проблеми встановлення соціальної справедливості в суспільстві Прудон поділяв на декілька головних напрямів: 1. Розформування крупної власності і визнання головної ролі в економічному розвитку дрібної власності та дрібного виробництва; 2. Знищення позичкового відсотка шляхом поетапного введення дарового кредиту через створення народного банку; 3. Ліквідація нетрудових доходів і встановлення еквівалентного обміну шляхом заміни грошей на трудові квитанції. 4. Відміна уряду як підсумок проведення реформ. Таким чином, Прудон висуває проект реорганізації суспільних відносин на засадах анархічних ідей, поборником яких він і був протягом своєї політичної та економічної діяльності.
Джон Стюарт Мілль (1806 −18733) Син англійського економіста-рікардіанця Джеймса Мілля, філософ і економіст, член Палати громад Англії. Основні твори−“Нариси з деяких невирішених проблем політичної економії” (1844), «Принципи політичної економії з деякими аспектами її застосування до соціальної філософії» (1848).
Методологія досліджень.Політекономія в уявленні Дж. Ст. Мілля – це все та сама наука про багатство. Проте її основою, на думку вченого, є психологічні фактори, які пояснюють природу людини, і тому ця наука „намагається виявити вторинні або похідні закони, що керують виробництвом багатства, що містять пояснення розбіжностей між багатством і бідністю у сьогоденні й минулому і що дозволяють передбачати, яке збільшення багатства можливе у майбутньому”. Розглядаючи закони, які керують зростанням багатства, Мілль доходить висновку, що закони виробництва й розподілу матеріальних благ не є тотожними як за сутністю, так і за характером дії. Перші є незмінними, вони задані технічними умовами, а другі – залежать від законів і звичаїв суспільства. Причому, суспільство може підпорядкувати розподіл багатства будь-яким правилам, котрі воно вважає найкращими, але наслідки, що будуть випливати із цих правил, мають бути ретельно досліджені й вивчені економічною наукою. Учений визначає розподіл як сферу незалежних від виробництва економічних відносин. У зв’язку з цим він робить висновок про те, що існує реальна можливість реформувати систему розподілу багатства у суспільстві на більш справедливій основі без порушення соціально-економічних підвалин виробництва. Щодо конкретних методів економічних досліджень, які застосовує Мілль, то вони базуються на методологічних засадах рікардіанської теорії, філософії утилітаризму Бентана, концепціях філософів природничого наукового напряму Ф. Бекона, Дж. Локка, Д. Юма. У принципі й сам Мілль є досить серйозною величиною у царині розробки методології наукових досліджень. Ученим, зокрема, було сформульовано закони індукції як методи встановлення причинного зв’язку між явищами і узагальнення цього зв’язку, розроблено методи прямої та оберненої дедукції, закладено основи позитивізму. Виходячи із наявності нових явищ в економіці та більш досконало розробленої методологічної бази, Мілль ставить перед собою завдання доповнити теорію зрілої класики „новітніми теоретичними уявленнями”, розробити шляхи економічного і соціального розвитку суспільства, створити теоретичну основу для програми соціальних реформ. Теорія вартості. Вартість розглядається Міллем як співвідношення, характерне для обміну даного товару на інші товари, зокрема на гроші. Виходячи із трудової теорії вартості Д. Рікардо, Мілль стверджує, що вартість товарів залежить, головним чином, від кількості праці, необхідної для їх виробництва, включаючи у поняття виробництва доставку товару на ринок. Причому кількість праці визначається тією заробітною платою, яку підприємець має заплатити робітнику. У подальшому до виробничих витрат Мілль відносить прибуток на капітал, який виникає на різних етапах виробництва і транспортування товарів, розглядаючи його вплив на процес формування вартості. „ До тих пір, – робить висновок учений, – поки прибуток входить у виробничі витрати всіх речей, він не може впливати на вартість жодної з них. Він може здійснити який-небудь вплив на вартість, тільки входячи в затрати виробництва одних речей більшою мірою, ніж в затрати виробництва інших”. Отже, вартість визначається у Мілля виробничими затратами, до яких він відносить заробітну плату і прибуток: товари „природним і постійним чином обмінюються один на один відповідно до порівняльної кількості заробітної плати, що має бути виплачена за їхнє виробництво, і порівняльної кількості прибутку, який повинен бути отриманий капіталістами, що виплачують цю заробітну плату”. Вартість як співвідношення товарів установлюється на ринку у вигляді ціни, при якій врівноважуються попит і пропозиція. Вихідним пунктом теорії цін Мілля є його припущення про існування постійних витрат виробництва як основи вартості й середнього прибутку на вільно відтворювані товари, які в сумі складають основу ціноутворення. Учений намагається визначити фактори, які в реальному житті відхиляють ціни від даної центральної тенденції. Дію цих факторів Мілль групує відносно пропозиції товару, яка залежить від руху виробничих витрат і попиту на товари. Досліджуючи вплив ціни на попит, а також функціональні зв'язки між ціною, попитом і пропозицією, Мілль характеризує деякі тенденції зміни попиту на основні групи товарів при зміні їх цін, що є не чим іншим, як поняттям еластичності попиту за ціною. Таким чином, Мілль уперше застосовує спільний аналіз трьох параметрів ринку: попиту, пропозиції та рівноважної ціни. Теорія доходів. Теорія доходів Мілля будується на основі дослідження еволюції власності. Учений послідовно доводить, що відповідно до історичної зміни інституту приватної власності змінюються й основні принципи розподілу, тому заробітна плата, прибуток і рента є капіталістичними формами розподілу. Заробітну плату Мілль розглядає як винагороду за працю, котра визначається прожитковим мінімумом і розмір котрої залежить, в основному, від попиту на робочу силу і її пропозиції або від співвідношення між чисельністю населення і капіталом. Частка багатства, яка дістається безпосередньо робітничому класу, визначається виключно ціною праці, яка, у свою чергу, є результатом соціальних умов. Згідно з формами власності, що мають місце у сільському господарстві, Мілль розглядає і ренту, вважаючи її додатною різницею між отриманим з певної ділянки продуктом і тим доходом, який приніс би той самий капітал, якби він був використаним для обробітку найменш родючої землі. Ця величина не є граничною величиною орендних платежів, а є граничною величиною рент, що виплачуються фермерами, тобто „компенсацією, яка сплачується за користування землею”, у разі їхнього переходу від кращих земельних ділянок до гірших. Причиною прибутку, визнає Мілль, є те, що праця виробляє більше, ніж того потребує утримання робітників, що її виконували, тому прибуток виникає не внаслідок обміну, а внаслідок продуктивної сили праці. Сама ж величина прибутку складається із плати за помірність, плати за ризик і плати за майстерність, що необхідні для здійснення контролю над виробництвом. Теорія соціально-економічного розвитку суспільства. Розвиток суспільства Мілль розглядає як дію певних факторів, пов’язаних із змінами соціально-економічного середовища. Найбільшу загрозу розвитку являє собою, на думку Мілля, вичерпання стимулів нагромадження капіталу. У зв’язку з цим він звертає увагу на пониження норми прибутку як головної перепони для капіталістичного розвитку, а причину цієї тенденції знаходить в одночасному впливі на норму прибутку зростаючого населення і спадної віддачі капіталу в сільському господарстві. Таке падіння норми прибутку може, на думку вченого, призвести до економічного застою, і тому він виділяє фактори, що протидіють падінню норми прибутку, серед яких називає технічний прогрес і вивіз капіталу в інші країни. В цілому Мілль визнає, що система досконалої конкуренції не може забезпечити вирішення економічних проблем, оскільки існують такі форми і сфери господарської діяльності, що не забезпечують одержання достатнього прибутку. Ці галузі повинна взяти на себе держава (інфраструктура, соціальне забезпечення і помірне оподатковування). Поряд із державним впливом, регулюючі функції у суспільстві Мілль поділяє між такими соціально-економічними інститутами як акціонерні товариства й асоціації, кооперативи, тред-юніони. Не заперечуючи переваг асоціацій комуністичного типу, Мілль вважав малоймовірною можливість їхнього створення. Він передбачав небезпеку того, що комуністичний колективізм приведе до падіння продуктивності праці. В основу соціально-економічного устрою суспільства Мілль закладає удосконалену систему приватної власності на базі надання кожному члену суспільства повного права користуватися створеними ним вигодами. Важливу роль у даному процесі він відводив технічному прогресу, підвищенню освітнього й морального рівня трудящих, соціальному обмеженню народжуваності, наданню широким масам населення виборчих прав, розвиткові кооперативного руху. |
