ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Економічні погляди каноністів. Фома Аквінський

Витоки канонізму в економічних поглядах пов’язуються з іменем одного із засновників раннього канонізму Августином Блаженним (Святим Августином) (353 − 430 рр.), який заклав догматичні принципи релігійно-етичного підходу до економічних проблем. Ці підходи протягом V − ХІІ ст. залишалися майже незмінними.

Важливим методологічним принципом канонізму в економічних уявленнях було застосування схоластики. Са­ме сло­во “схо­ла­с­ти­ка” походить від назви шко­ли, то­му що в своє­му пе­р­ві­с­но­му зна­чен­ні во­но озна­ча­ло учи­те­ля й уч­ня закладу се­ми ві­ль­них ми­с­тецтв, а пі­з­ні­ше – вже ко­ж­но­го, хто за­йма­єть­ся шкі­ль­ною на­у­ко­ю. Най­ва­ж­ли­ві­шою ха­ра­к­те­р­ною ри­сою се­ре­д­ньо­ві­ч­ної схо­ла­с­ти­ки бу­ло наслідування чужих ідей, під­ле­г­лість ав­то­ри­те­ту. Ав­то­ри­те­том ви­знавалось не тіль­ки Свя­щен­не пи­сан­ня, але й твори це­р­к­вовних діячів, пра­ці Пла­то­на й Аристотеля. Від­да­ність ве­ли­ким вчи­те­лям, тво­ри яких вва­жа­ли­ся “спра­в­ж­ні­ми”, про­яв­ля­ла­ся на­сам­пе­ред у то­му, що по­си­лан­ня на них (ци­та­ти) бу­ли го­ло­вним ар­гу­ме­н­том у будь-якій дискусії.

У вчен­ні схо­ла­с­тів ва­ж­ли­ву роль ві­ді­гра­ва­ла тра­ди­ці­я. Тра­ди­цій­ні ос­но­ви посідають в еко­но­мі­ч­них працях на­ба­га­то бі­ль­ше мі­с­це, ніж не­тра­ди­цій­ні, роз­ро­б­ле­ні тим чи ін­шим ав­то­ром. На­віть най­більш ви­да­т­ні схо­ла­с­ти від­рі­з­ня­ють­ся один від од­но­го ли­ше спо­со­бом си­н­те­зу­ та ви­кла­ду тра­ди­цій­но­го ма­те­рі­а­лу, ли­ше рі­в­нем ретельності ана­лі­зу де­та­лей ста­рих, тра­ди­цій­них, “спра­в­ж­ніх” кон­це­п­цій, а не ство­рен­ням прин­ци­по­во но­вих. Як­що но­ве і з’яв­ля­єть­ся, то во­но яв­ляє со­бою си­н­тез па­ра­ле­ль­них або спо­рі­д­не­них тра­ди­цій­них те­чій.

Схо­ла­с­ти­ч­на наука була спря­мо­ва­на ско­рі­ше не на ви­вчен­ня та уза­галь­нен­ня прак­ти­ки, а на на­ко­пи­чен­ня су­ми об’­єк­ти­в­них, “ві­ч­них” іс­тин. Уче­ні на­ма­га­ють­ся уз­го­ди­ти іс­ти­ни, освя­че­ні ав­то­ри­те­том це­р­к­ви, вла­с­ними уяв­лен­ня­ми про них, зна­й­ти ар­гу­ме­н­ти на під­тве­р­джен­ня цих іс­тин. Цей процес знайшов відображення у се­ре­д­ньо­ві­ч­них хре­с­то­ма­ті­ях – “Су­мах”, авторами яких були ви­кла­да­чі уні­вер­си­те­тів і призначалися вони для сту­де­н­тів. Ці збі­р­ни­ки-конспе­к­ти мі­с­ти­ли в собі, як пра­ви­ло, не тіль­ки ма­те­рі­а­ли із най­ва­ж­ли­ві­ших книг, але й ко­мен­та­рії упорядника. Са­ме то­му ще од­ні­єю ри­сою схо­ла­с­ти­ки є її шкі­ль­ний ха­ра­к­тер.

До основних рис ранньої схоластики пізні каноністи, зважаючи на те, що не завжди можна було пояснити невідповідність нових явищ економічного життя сталим канонам, додали ще один методологічний принцип – принцип подвійності оцінок, який дозволяв за рахунок коментаріїв, уточнень і застережень подати початкове трактування конкретного економічного явища дещо в іншому і навіть протилежному значенні.

Найбільш яскраво погляди пізнього канонізму втілені в працях домініканського монаха Фоми Аквінського, якого називають найбільш визначним автором середньовічної західноєвропейської економічної думки.

Фо­ма Ак­він­сь­кий

(1226–1274)

Іта­лій­сь­кий мо­нах, ари­с­то­к­рат за по­хо­джен­ням, ка­но­ні­зо­ва­ний ка­то­ли­ць­кою це­р­к­вою в 1323 р. Си­с­те­ма­ти­за­тор ре­лі­гій­ної фі­ло­со­фі­ї.

Ос­но­в­ний твір – “Су­ма тео­ло­гі­ї”.

Методологія досліджень. Свої по­гля­ди на ті чи ін­ші про­бле­ми Ф. А­к­він­сь­кий ви­кла­дає, ви­ко­ри­с­то­ву­ю­чи схо­ла­с­ти­ч­ний ме­то­до­ло­гі­ч­ний при­йом: спо­ча­т­ку у ви­гля­ді ­пи­тан­ня ста­вить­ся про­бле­ма що­до пра­ви­ль­но­с­ті чи не­пра­ви­ль­но­с­ті пе­в­но­го еко­но­мі­ч­но­го яви­ща, по­тім по­слі­до­в­но наводяться докази за й проти цьо­го яви­ща (ка­но­ни Бі­б­лії, ви­сло­в­лю­ван­ня Аристотеля або видатних діячів церкви), пі­с­ля чо­го дається авторське тра­к­ту­ван­ня про­бле­ми (як пра­ви­ло в ком­п­ро­мі­с­ній фо­р­мі). По­ді­б­ний при­йом за­сто­со­ву­єть­ся Ф. А­к­він­сь­ким для ви­сві­т­лен­ня проблем розпо­ді­лу пра­ці, вла­с­но­с­ті, “спра­ве­д­ли­вої ці­ни”, позичкового від­со­т­ка то­що.

Теорія власності. Вла­с­ність роз­гля­да­єть­ся Ф. А­к­він­сь­ким як “по­ка­ран­ня за пе­р­во­ро­д­ний гріх”, про­те в зе­м­но­му жит­ті лю­ди­ни во­на вважається яви­щем за­кон­ним і не­об­хід­ним. “По­ді­б­но до то­го, як лю­ди­на від при­ро­ди го­ла, а одяг є ре­зуль­та­том її вла­с­но­го ви­на­хо­ду, так і пра­во при­ва­т­ної вла­с­но­с­ті дається не при­ро­дою, а люд­сь­ким ро­зу­мом, во­но на ньо­му ґрунтується і в си­лу цьо­го ста­ло не­об­хід­ним ін­сти­ту­том люд­сь­ко­го жит­тя”. Він вва­жає, що ставлення людей до матеріальних благ складається з двох елементів – управ­лін­ня й ко­ри­с­ту­ван­ня. Функція управління – це доля лише небагатьох обраних, вона не тільки почесна, але й потребує відповідних знань.

Теорія „справедливої ціни”. Ф. Акфінський вважає, що ос­но­ва об­мі­ну – це рі­в­ність ко­ри­с­но­с­ті об­мі­ню­ва­них ре­чей, яка ви­мі­рю­єть­ся мо­не­то­ю. Звід­си – про­да­ва­ти річ до­ро­ж­че, або де­ше­в­ше, ніж во­на ко­ш­тує, – не­спра­ве­д­ли­во. Але в ре­а­ль­но­му жит­ті бу­ва­ють ви­па­д­ки, ко­ли річ про­да­єть­ся до­ро­ж­че (на­при­клад, ко­ли се­ля­ни при­во­зять про­ду­к­ти у мі­с­то), або де­ше­в­ше (на­при­клад, ко­ли про­ду­к­ти ку­пу­ють­ся без­по­се­ре­д­ньо в се­лі). От­же, ма­ють мі­с­це дві ці­ни. Яка ж з них є спра­ве­д­ли­вою? Ф. Аквінський вважає, що в разі відсутності обману покупця, обидві ціни справедливі.

Він розрізняє два види справедливості в обміні. Один із них визначав відношення учасників обміну, коли ціна гарантована “відповідно до речі”, тобто коли користь об­мі­ню­ва­них ре­чей однакова. Другий вид справедливості в обміні відображав відношення “частини до цілого” і забезпечував більше благ тому, хто “більше значить для суспільного життя”. Тобто, з одного боку, справедливою вважається ціна, яка враховує еквівалентність в обміні, а з іншого – та, за якою продавець міг жити відповідно до свого статусу в суспільстві. Зокрема, можливість отримувати більше в процесі обміну для багатих верств населення Ф. Аквінський виправдовував необхідністю давати милостиню бідним.

Теорія грошей і торгівлі. Аквінський визнавав необхідність грошей, які він вва­жає “… важливою мі­рою ма­те­рі­а­ль­но­го жит­тя в торгівлі й обігу, подібно до того як милостиня – краща міра життя духовного”, тобто ви­знає дві їхні функції – мі­ри ва­р­то­с­ті і за­собу обі­гу. Одночасно, Ф. Аквінський, роблячи посилання на Аристотеля, говорить про те, що “гроші не можуть породжувати гроші”, тобто не можуть використовуватися для отримання баришу. В іншому випадку подібні дії економічних суб’єктів не вважаються справедливими.

Виходячи з міркувань справедливості, визначену як “… постійне й тверде бажання робити кожному те, на що він має права …”, Ф. Аквінський характеризує торгівлю, поділяючи її на два різновиди: дозволену і недозволену. Дозволена торгівля передбачає прагнення не стільки до отримання великого прибутку, скільки шляхом отримання помірного баришу забезпечити себе і свою сім’ю необхідними засобами до життя, а також допомогти бідним. Дозво-леною також вважається торгівля, яка має на меті ввезення в країну товарів з-за кордону, якщо в них є нестаток. Якщо ж єдине спонукання до торгової діяльності – це прагнення отримати прибуток, особливо за умови, що продавець нічого не змінив у товарі, не доклав до нього власної праці, але продає цей товар за більш високу ціну, – то така торгівля, на думку Ф. Аквінського, є недозволеним і гидким заняттям. Етично невиправданим і несправедливим заняттям є також практика стягування відсотків за надання грошей у борг.

Ф. Аквінський, враховуючи економічну обстановку, розвиток товаро-обміну і кредитних операцій, посідав багато в чому компромісну позицію по відношенню до прибутку, торгівлі й відсотка за позику. Його висновки з цих та інших питань досить відчутно вплинули на подальший розвиток економічної думки в Європі.

3.2. Араб­сь­ке се­ре­д­ньо­віч­чя

Феодальні відносини почали розвиватися в країнах Арабського Сходу з VІІ ст. і за часом збіглися з виникненням нової релігії – ісламу. Глава першої загальноарабської держави Мухаммед носив сан пророка, маючи як світську, так і духовну владу. Це наклало свій відбиток на весь наступний розвиток мусульманських країн, в тому числі й економічну думку.

Економічні погляди арабів у період виникнення ранньофеодальної держави відображає релігійна книга Коран, що містить у собі проповіді Мухаммеда. Так, в Корані велика увага приділяється торгівлі, при здійснені якої потрібно суворо дотримуватися мір і ваг, бути точним при оплаті боргів. Лихварство ж не визнавалося, а високий позичковий відсоток прямо заперечувався від імені Аллаха. Стверджується, що майнова нерівність визначена богом і ним освячена залежність одних людей від інших.

Ці та інші настанови, прийняті при Мухаммеді й зафіксовані в Корані, стали основою для подальшого розвитку правових та економічних концепцій. Окрім Корану, для пояснення економічних і соціальних явищ арабські правники та мислителі зверталися до так званих хадисів – переказів про вчинки й висловлювання Мухаммеда. Взагалі, мусульманське право “шаріат” склалося на основі трьох джерел: Корану, хадисів і звичайного права.

Одним із значних мислителів свого часу був правник Абу Юсуф. Він намагався розробити своєрідний практичний посібник для правителів при вирішенні різноманітних питань, пов’язаних з економічною політикою. Наприклад, значне місце в творчості цього арабського вченого посідали проблеми оподаткування, причому головним принципом податкової політики держави повинен стати принцип збереження міри. Абу Юсуф закликав правителя створити такі умови в країні, щоб в казну надходили тверді й заздалегідь передбачені суми і в той же час зберігалася платоспроможність населення, яке сплачує податки.

Найбільш відомим представником економічної думки арабського середньовіччя, погляди якого на деякі питання навіть дещо випередили час, вважається Ібн Хальдун (Абу Заїд Абд ар-Рахман ібн Мухаммед аль-Хадрамі), життя і діяльність якого пов’язана з арабськими країнами Магрибу (Північна Африка).

Ібн Ха­ль­дун

(1332–1406)

Араб­сь­кий ми­с­ли­тель, ак­ти­в­ний по­лі­тич­ний і на­у­ко­вий ді­яч Єги­п­ту.

Теорія суспільного прогресу. В основі теорії суспільного прогресу (“соціальної фізики”) Ібн Хальдуна лежать економічні фактори. Залежно від того, як люди добувають засоби для існування, він виділяє три стадії еволюції людства: 1) “дикість”, коли людина була невіддільна від природного світу; 2) “примітивність”, або життя в сільській місцевості, характерними рисами якого є заняття в основному обробітком землі й скотарством; 3) “цивілізація”, або життя в містах, коли до хліборобства і скотарства приєднуються ремісництво, торгівля, наука і мистецтво. Ібн Хальдун вважає, що перехід від примітивності до цивілізації зумовлений тим, що люди починають виробляти надлишковий продукт, який стає основою розкішного життя.

Теорія ціноутворення. Роз­гля­даючи про­бле­ми про­с­то­го то­ва­р­но­го ви­ро­б­ни­ц­т­ва, Ібн Хальдун опи­сує фа­к­то­ри, які впли­ва­ють на фо­р­му­ван­ня ці­ни. Серед них:

1) Ма­са то­ва­ру, присутня на ри­нку. Ібн Хальдун стверджує, що якби люди не купували товари на майбутнє, побоюючись можливих негараздів, то й ціна на ці товари була б нижчою.

2) По­да­т­ки, які стягуються державою, а також незаконні по­бо­ри, вклю­че­ні в ці­ну, тому що “не­за­кон­ні по­бо­ри спри­я­ють до­ро­ж­не­чі”.

3) Ха­ра­к­тер по­тре­би в то­ва­рі. Ті товари, що мають попит, як правило, високі в ціні, а від низьких цін терплять збитки продавці, що реалізують товари, які попитом не користуються. Проте, стверджує Ібн Хальдун, “…із усіх то­ва­рів хліб є тим то­ва­ром, на який ба­жа­на ни­зь­ка ці­на, бо по­тре­ба в ньо­му за­га­ль­на”.

Теорія вартості й грошей. Ібн Хальдун вво­дить по­нят­тя ва­р­то­с­ті, випередивши тим самим усіх мислителів давнини й свого часу. Він вва­жа­в, що в умовах товарного виробництва задоволення потреб можливе лише шляхом купівлі й продажу товарів на ринку в результаті еквівалентного об­мі­ну, де при­рі­в­ню­ють­ся рі­в­но­ве­ли­кі ви­тра­ти пра­ці: “Бі­ль­шість то­го, що лю­ди­на на­громаджує і з чо­го має без­по­се­ре­д­ню ко­ри­с­ність – рі­в­но­цін­на ва­р­то­с­ті люд­сь­кої пра­ці”.

Важливе місце в спадщині Ібн Хальдуна посідає проблема грошей. Він вста­но­в­лює, що гро­ші – це ос­но­ва до­хо­дів, заощаджень та ска­р­бів, мі­ри­ло ва­р­то­с­ті. Ібн Хальдун досить жорстко виступає за обіг в країні повноцінних грошей (золота і срібла), різко критикуючи фальшивомонетників і правителів, які здійснюють навмисне псування монет.

3.3. Со­ці­а­ль­ні уто­пії пі­з­ньо­го се­ре­д­ньо­віч­чя

У період пізнього середньовіччя (ХVІ − ХVІІ ст.) в економічній думці Західної Європи відбуваються значні зміни, викликані процесами розвитку мануфактурного виробництва і поступового занепаду феодальних принципів господарювання, загостренням соціально-економічних протиріч. У цей час з’являються проекти майбутнього, більш справедливого суспільства, які були названі соціальними утопіями. Вони несли на собі відбиток проектів державного устрою (моделі ідеальної держави) Платона, поглядів раннього християнства, де проповідувалися принципи суспільної рівності людей, стародавніх легенд про “золотий вік”, в яких ідеалізувався общинний устрій і відсутність соціального розшарування тощо.

Найбільш відомими творами соціального утопізму вважаються роботи англійця Томаса Мора та італійця Томазо Кампанелли, що стали прямим результатом гострих соціальних суперечностей того часу і мрій широких мас населення про суспільство соціальної рівності й справедливості.

То­мас Мор

(1478–1533)

Ви­да­т­ний дер­жа­в­ний ді­яч, ло­рд-­ка­н­ц­лер ко­ро­ля Ан­г­лі­ї.

Ос­но­в­ний твір – “Зо­ло­та кни­га, на­сті­ль­ки ко­ри­с­на, як і за­хоплива, про най­кра­щий устрій дер­жа­ви і про но­вий ос­т­рів Уто­пі­я” (1516).

Т. Мор різко кри­ти­кує фе­о­да­ль­ний устрій Ан­г­лії по­ча­т­ку XVI ст. і роз­кри­ває йо­го ос­но­в­ні со­ці­а­ль­но-­еко­но­мі­ч­ні су­пе­ре­ч­но­с­ті. Виступаючи проти системи “огороджування”, яка супроводжувала аграрно-промисловий переворот і результатом чого стало втрата землі багатьма селянами в країні, він писав, що “вівці … пожирають навіть людей, спустошують і розоряють поля, домівки, міста”. В Утопії основною причиною протиріч, що існують у суспільстві, Т. Мор називає не­рі­в­ність, причиною якої вба­ча­є в при­ва­т­ній вла­с­но­с­ті. Він змальовує картини зубожіння ро­бі­т­ни­ків і ненаситної жа­д­оби ба­га­ті­їв (особливо лихварів), засуджує захватницькі війни, що вела Англія в той час.

Модель ідеального суспільства. Про­об­раз ідеального суспільства Т. Мор шукає на невідомому острові, де не іс­нує при­ва­т­ної вла­с­но­с­ті, населення користується благами на принципах рі­в­ності й роз­по­ділу про­ду­к­тів згідно із “спра­ве­д­ли­ви­ми по­тре­ба­ми”. Матеріальною основою такого розподілу повинно, на думку автора Утопії, стати суспільне виробництво з обо­в’я­з­ко­вістю тру­до­вої ді­я­ль­но­с­ті про­тя­гом ше­с­ти­го­дин­но­го ро­бо­чо­го дня. У такому суспільстві від­сутні гро­ші, громадяни мають можливість займатися мистецтвом, наукою.

Одночасно в моделі ідеального суспільства Т. Мора зберігається місце для рабства (насамперед це стосується злочинців), влада верховного правителя, хоча і на засадах де­мо­к­ра­ти­ч­них ви­бо­рів. Окрім того, на острові з метою спонукання людей до праці, на думку автора, має бути створена система контролю за ви­ко­нан­ням ро­біт.

То­ма­зо Ка­м­па­нел­ла

(1569– 1639)

Іта­лій­сь­кий ре­во­лю­ці­о­нер, ви­хо­дець з се­лян­сь­кої бі­д­но­ти, очо­лив по­вс­тан­ня про­ти іс­пан­сь­ко­го панування.

Ос­но­в­ний твір – “Мі­с­то Со­н­ця” (1623).

Модель ідеального суспільства. Т. Кампанелла, ви­кри­ваючи су­пе­ре­ч­но­с­ті фе­о­да­ль­но­го уст­рою, першопри­чи­ною яких він вва­жає на­яв­ність при­ва­т­ної вла­с­но­с­ті, зма­льо­вує но­ве жит­тя у дер­жа­ві, яка зветь­ся Мі­с­том Со­н­ця і розміщена на далекому острові Тапробані. Описуючи економічне життя уявної держави, учений втілює ідеї середньовіччя й орієнтувався на господарство натурального типу. Тому жителі острова займаються в основному сільським господарством, вони не знають приватної власності та ін­ди­ві­ду­а­ль­ної сі­м’ї, на цьому острові ор­га­ні­зо­ва­не громадське спо­жи­ван­ня і ви­ро­б­ни­ц­т­во на ба­зі су­с­пі­ль­ної вла­с­но­с­ті та обо­в’я­з­ко­вої тру­до­вої по­ви­нно­с­ті (тривалістю до 4 годин). Рабство виключається. Вла­да в Місті Сонця на­ле­жить Ме­та­фі­зи­ку-первосвященику і трьом йо­го за­сту­п­ни­кам – По­ну, що відповідає за вій­сь­ко­ві спра­ви, Сі­ну (ду­хо­в­на сфе­ра, куль­ту­ра, на­у­ка), Мо­ру (ма­те­рі­а­ль­не ви­ро­б­ни­ц­т­во і при­ріст на­се­лен­ня). Відносини між членами суспільства, на переконання Т. Кампанелли, повинні базуватися на принципах дружби, співробітництва і взаєморозуміння.

3. 4. Еко­но­мі­ч­на те­о­рія ме­р­ка­н­ти­лі­з­му

Історичні умови

1. Розвиток техніки й технології, епоха великих географічних відкриттів і процесів первісного нагромадження капіталу.

2. Зародження мануфактурного виробництва.

3. Розвиток товарно-грошових відносин, початок формування національ-них і світових ринків.