ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Методологія історії економічних учень

Предмет історії економічних учень – це дослідження історичного процесу виникнення, розвитку і зміни системи економічних поглядів на різних ступенях еволюції суспільства. Історія економічних учень є самостійною наукою, основний зміст якої полягає у дослідженні розвитку економічної теорії на основі наукових праць мислителів від давніх часів до сучасності.

Якщо розглядати головні методологічні підходи до історії економічних учень, то залежно від цільової спрямованості досліджень, історичних і гносеологічних засад виникнення та розвитку економічних ідей можна виділити:

1. Традиційний або кумулятивістський підхід, згідно з яким еволюція економічних поглядів розглядається як процес нагромадження знань. Причому прогрес науки з точки зору цього підходу являє собою послідовне накопичення і ускладнення методів економічних досліджень.

2. Неокласичнийпідхід базується на виділенні етапів у розвитку ринкової економіки і передбачає розгляд історичного прогресу в економічній науці з точки зору спроможності напрацьованої методології в доведенні переваг ринкового механізму та лібералізму.

3. Марксистський підхід передбачає аналіз економічної думки з точки зору класових інтересів і вивчення змінності та ідейної боротьби концепцій протягом еволюції суспільно-економічних формацій.

4. Соціально-інституціональний підхід ґрунтується на вивченні історії економічної думки через призму процесу становлення і змінності соціально-політичних інститутів суспільства.

5. Парадигмальний підхід будується на концепції „наукової парадигми” – системи орієнтирів (знань, навичок, норм поведінки), прийнятих у науковому співтоваристві. На певному етапі економічного розвитку виникають нові проблеми, які неможливо вирішити на основі існуючих методологічних установок. Тоді в науці назрівають революційні зміни, тобто руйнування старої парадигми і формування нової на основі принципово нових ідей, а також включення до неї тих теоретичних проблем, що залишились невирішеними у межах старої парадигми. За такої позиції історія економічних учень постає як історичний процес послідовної зміни фаз формування, панування, руйнування старої та утвердження нової парадигми, що приходить на зміну попередній, яка вичерпала свій потенціал розвитку.

Звичайно, всі перелічені вище методологічні підходи до вивчення історії економічних учень у багатьх дослідженнях мають тенденцію взаємно переплітатися і поєднуватися між собою. Окремі дослідники, зустрівшись з обмеженістю вибраного ними підходу, намагаються доповнити його іншим, унаслідок чого починається запровадження плюралістичного інтеграційного підходу.

Серед конкретних методів, за допомогою яких історія економічних учень досліджує історичний процес виникнення, розвитку і зміни системи економічних поглядів на різних ступенях еволюції суспільства, виділяють п’ять основних. Далі подаємо коротку характеристику кожного з цих методів.

1. Історичний або хронологічний – це метод, який передбачає розгляд ідей, теорій і концепцій у хронологічному порядку їх виникнення та розвитку. Причому досить часто ідеї мислителів аналізуються разом із дослідженням соціально-економічних умов, у межах яких склались ті чи інші системи поглядів.

2. Логічний метод дає можливість проаналізувати ідеї, теорії, концепції, не пов’язуючи їх з іншими теоріями та історичним процесом еволюції економічних систем, а ґрунтуючись безпосередньо на логіці їх виникнення.

3. Метод порівняльних характеристикв історії економічних учень використовується для зіставлення поглядів учених на певні економічні явища в різні історичні епохи з метою виявлення спільного й відмінного в розвитку економічної науки, а також наступності ідей.

4. Метод наукових узагальненьдає можливість відтворити цілісну картину розвитку економічної думки. Вивчаючи тлумачення економічних категорій і законів різними науковими школами в історичному процесі їх розвитку, ми отримуємо можливість з’ясувати їхню сутність, побачити економічне явище у його багатогранності.

5. Індукція і дедукція – це взаємопов’язані методи, перший з яких ґрунтується на вивчення окремих ідей, теорій, концепцій і формування на їх базі висновків про магістральний шлях розвитку економічної науки, другий – передбачає висування гіпотези про закономірності розвитку теорії з подальшою її перевіркою на фактичному матеріалі, тобто на самих ідеях мислителів.

З метою відтворення цілісної і логічної картини генезису ідей, теорій і концепцій дослідниками економічних учень розробляється науково обґрунтована періодизація їх історії. Найбільш поширеною в доперебудовні часи була марксистська періодизація економічних учень за історичними епохами, суспільно-економічними формаціями. За такого підходу визначались етапи, у межах яких досліджувалась економічна думка Стародавнього світу, середньовіччя, капіталізму і соціалізму. Причому на перших двох етапах в силу відносної відокремленості країн розвиток економічної думки аналізується стосовно кожної з них, а на етапі капіталізму в цьому розвитку виділяють буржуазний, дрібнобуржуазний та пролетарський класові напрями, а вже в їх межах – теоретичні течії та окремі школи.

У сучасних умовах набули поширення періодизації, згідно з якими економічні теорії та школи досліджуються відповідно до історичної послідовності їхнього виникнення й розвитку (Л. Корнійчук) або в межах етапів, що відповідають еволюції ринкової економіки (Я. Ядгаров). Звичайно, що залежно від завдань, які ставить перед собою дослідник, можуть розроблятися також інші підходи до періодизації.

У даному посібнику пропонується нова періодизація, в основі якої лежить методологія економічних досліджень, згідно з якою економічні теорії групуються за напрямами і школами відповідно до історичного процесу зародження, розвитку й удосконалення інструментарію наукових досліджень у сфері теоретичної економіки та з урахуванням предметно-об’єктних особливостей аналізу. Історія економічних учень одночасно розглядається як історія методології економічної науки, оскільки методи наукових досліджень створювалися разом із науковою теорією і проходили довгий шлях еволюції, відкриваючи можливості для більш повного і поглибленого аналізу економічної дійсності.

На ранньому етапі розвитку економічної науки, до якого ми відносимо економічні вчення Стародавнього світу, середньовіччя і меркантилізм, використовувались емпіричні методи, коли вчені більшою мірою описували, порівнювали, каталогізували і зводили до схематизованої понятійної системи реальні економічні явища.

Класична школа політекономії вперше відкрила можливість використання теоретичного аналізу, що дало можливість досліджувати значні масиви фактів, які відносяться до різних сторін економічної діяльності, виділяти закономірні, корінні, визначальні процеси в економіці й пізнавати глибинні, сутнісні зв’язки та взаємозалежності. У межах класицизму зародились усі існуючі сьогодні теоретичні підходи до економічних досліджень, які й прискорили розкол науки у ХІХ ст. на два домінуючих (марксизм і маржиналізм) напрями економічної думки, а також історичну школу, а вже у ХХ ст. – на чотири (марксизм, неокласика, кейнсіанство та інституціоналізм) (див. рис. 1.1).

Запропонована схема більш детально ілюструє авторську періодизацію історії економічних учень. Зокрема в ній відображено поєднання хронологічних меж розвитку історії економічних учень та інструментарію наукових досліджень.

У цій періодизації класична школа охарактеризована тим внеском, який було зроблено її представниками у сфері самостійного відкриття методів наукового дослідження або застосування й модифікації філософських підходів до аналізу економічної дійсності.

Сама класична школа поділяється на три великі етапи: ранню, зрілу й пізню політекономію. Рання класична політекономія (В. Петті, П. Буагільбер, фізіократи) започаткувала теоретичний аналіз, а в межах зрілої класики відбувся його певний консенсус з емпіризмом. Використовуючи подвійну методологію представник цієї школи А. Сміт досліджує причинно-наслідкові зв’язки між явищами і поринає у їхню сутність, визначає зовнішні форми їх прояву, функціональну залежність багатьох величин і тим самим закладає основи функціонального аналізу. Його послідовник Д. Рікардо, відхиливши емпіричну складову аналізу А. Сміта, зосереджується на вивченні сутності економічних явищ і через свою творчість прокладає шлях до народження нового напряму в історії економічної думки – марксизму.

К. Маркс, взявши від попередників-економістів методологію причинно-наслідкового аналізу, а від філософів матеріалізм і діалектику, розробляє метод діалектичного матеріалізму. Застосування останнього до аналізу економічної дійсності дало можливість показати той іс­то­ри­ч­ний рух, який по­ро­джу­є економічні відносини між людьми та їх еволюцію.

Однак, Д. Рікардо не став послідовним прихильником тільки причинно-наслідкового аналізу. В його концепціях започатковується граничний аналіз (теорія ренти), який більш яскраво виражається вже у творчості Т. Мальтуса (закон спадної родючості ґрунту). Т. Мальтус, разом із Ж. Б. Сеєм (факторний аналіз) та Дж. С. Міллем (основи позитивізму), належить до пізньої класики і стоїть у витоків як мікроекономічного, так і макроекономічного аналізу. Його теорія відтворення стала вихідним пунктом кейнсіанства. Одночасно, історична школа завдяки ідеї про історичну причинність соціально-економічних подій, єдності соціального життя і нерозривного зв’язку його елементів, відіграла вагому роль у формуванні методології інституціоналізму.