ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

СЛОВНИК ТОПОНІМІВ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ 17 страница

Предыдущая 13 14 15 16 17 18 192021 22 23 24 25 26 27 28 Следующая

1435. Жва́нчицьке – водосховище [СГУ]; знаходиться на р. Жванчик біля с. Великий Жванчик (Дн). Відгідронімна н.

1436. Жемéлинці – висілок, Бл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Жемелинці. Трансойконімна н.

1437. Жемéлинці – с., Ск, Мкв. Варіанти н.: Адземелинцы (1442), Джемелинцы (1455), Жемилинцы (1569), Źemielińce (1872), Жемелинцы (1899), Жемелинці (1926). За однією з гіпотез, у с. був млин, що дуже сильно і шумно молов. У народі казали: „Во же меле” [М. І. Теодорович]. На нашу думку, патронімічна н., мотивована ос. н. Жемеля.

1438. Женúшківці –с., Вн, Жен. У кінці ХІХ – на поч. ХХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Zeneczkowcze (1453), Zynyeczkowcze (1493), Зынечковцы (1530), Żenieczkowcze (1555), Zynekowce (1630–1650), Ženiczkowce (1661), Žieniskowce, Žiemieczkowce (1668), Ženiszkowce Wielkie (1784), Ženyszkowce (1789), Жинишковцы (1805), Женишковцы (поч. ХІХ ст.), Женішківці (1926), Женишківці (1938). Патронімічна н., в основі якої – ос. н. Женишко.

1439. Женишковéцьке –болото біля с. Женишківці (Вн). Площа – 70 га [ППХ]. В основі н. – ад’єктонім.

1440. Жердя – р., п. Жирака п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через н. п. Караїна, Гаврилівка, Колісець, Ільківці, Воронівці, Немиринці, Мар’янівка, Лисогірка (Тф). Варіанти н.: Żerdź (ХІV ст.), Жердь, Жирецъ [СГУ], Жирцъ [П. Л. Маштаков]. Н. мотивована праслов. ГТ *zerdia (*zyr) – „джерело” [М. Т. Янко]; пор. жередити – „текти струменем, як із жерла” [В. І. Даль]. Пор. також с. Жердя (Чм).

1441. Жéрдя – с., Чм, Жер. Відоме з 1578 р. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: Žerdzie (1661), Зеверкоче (1764), w Žyrdziu (1765), Жердьe (1789), Жердин (1800), Жердов (Żerdow) (1820), Жердянская (1857), Жерде (1888), Жеребье (1905), Жердя (1926). Етимологічні гіпотези: 1) від апелятива жердина (центральна вулиця пряма, мов жердина; жердинами був обгороджений будинок колишньої митниці); 2) відгідронімна н. (так називалася притока Жванчика); 3) відантропонімна н. [С. Д. Бабишин; Нове життя. – 1974. – № 115], що більш імовірно (пор. ос. н. Жердь (1530) ). Можливо, н. вказувала на вид заняття мешканців; пор. жердя – „дишло у вітряного млина, яким його повертають” [Б. Д. Грінченко].

1442. Жеребéцька трáкт. корчмá – корчма, Вл. Зафіксована як н. п. Жеребецкая тракт. корч. у 1899 р. біля с. Великі Жеребки. Локативно-квалітивна н.-сл.-сп., в якій поєднано ад’єктонім і АГТ.

1443. Жерéбківський млин – млин, Ск. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Жеребки. Варіанти н.: Жеребская (1855), Жеребківськ. млин (1926). Локативно-квалітивна н.-сл.-сп., що складається з ад’єктоніма (див. № 3552) та апелятива у значенні АГТ.

1444. Жигáлиха – млин, Із. Існував у ХІХ ст. як хутір, у 1926 р. – як млин біля с. Михнів. В основі н. – прізвисько жінки.

1445. Жидíвка – х., Сл. Зафіксований у І трет. ХХ ст біля с. Гориця. Мотивація н. невідома, оскільки, за даними Всесоюзного перепису населення 1926 р., на х. жили лише поляки. Можливо, відмікротопонімна н., певним чином пов’язана з антропонімом або етнонімом жид зі значенням „єврей” [Б. Д. Грінченко].

1446. Жидíвська – ліс. ст., Лт. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н., ймовірно, вказує на національність власника.

1447. Жидíвська Долúна – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Гелетинці. Відмікротопонімна н.

1448. Жидíвський жóлоб – ур., Шп. Як н. п. Жидовск. жолобъ існувало у ХІХ – на поч. ХХ ст. Посесивна н.-сл.-сп., в основі якої – відетнонімний прикметник і ГТ жолоб зі значенням „глибока вузька долина; долина між двома узгір’ями; западина між скалами, горами” [Т. А. Марусенко].

1449. Жидкéвіча (Житкéвіча)– х., Лт. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Прилужне. Генітивна посесивна н.

1450. Жидовúця – х., Шп. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Судилків. Варіанти н.: ур.Жидовица (1906), Жидовиця (1926). Відмікротопонімна н., в основі якої – етнонім (можливо, прізвисько жінки).

1451. Жижнúківці – зал. ст., Бл. Як н. п. Жижниковцы зафіксована у 1992 р. Трансойконімна н.

1452. Жижнúківці – с., Бл, Гул. Варіанти н.: Жижниковцы (1514), Жижиковцы (поч. ХІХ ст.), Жизнековцы (1855), Жезнековцы (1865), Źyźnikowce (1872), Жижниківці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Жизникъ, Жизнекъ (1228). Див. також прикметник жизний – „життєвий; плодоносний” та дієслово жижкати – „жити, існувати” [Б. Д. Грінченко].

1453. Жúленці – зал. ст., Шп. Як н. п. Жиленцы зафіксована у 1992 р. Трансойконімна н.

1454. Жилинéцька вúла– ліс. ст., Яр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Відмікротопонімна н., що складається з ад’єктоніма та ГТ (див. № 626).

1455. Жúлинці – с., Шп, Пле. Варіанти н.: Жилинцы (1589), Žyłiňce (1789), Жилинці (1926). С. Д. Бабишин виводить н. від терміна на означення житла – жило (жила). На нашу думку, патронімічна н., пор. ос. н. Жил (1340), Жила (1552), Жило (1640). Див. також ГТ жила – „джерело” [Е. М. Мурзаєв].

1456. Жúлинці – с., Яр, Жил. Варіанти н.: Żiłincze (1431), Зилинцы (1431), Žyłyncze (1493), Žułincze (1565), Žiełence (1612), Žełincze (1630–1650), Žyłince (1661), Žełince (1784), Žiełincze (1787), Жилинцы (1855), Жилинці (1926). Н. – див. № 1455.

1457. Жилка – р., п. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через н. п. Цимбалівка (Сс), Йосипівка, Левківка і Сербинівка (Ск). Варіанти н.: Жилча, Мшанецкая Руда, „с. Юзефовка при р. Жилкh” [СГУ]. Довжина – 18 км [КРВУ]. Н. виникла на основі асоціації р. з відповідним апелятивом; пор. жилка – „стовщення у вигляді нитки” [СУМ]. Паралельна н. складається з ад’єктоніма (див. № 3118) та ГТ (див. № 3922).

1458. Жилочка – р., п. Гнилої п. Бужка л. Південного Бугу (Хм). Місцезнаходження точно не локалізоване. Можливо, це р., що протікає біля Терешівці (Хм). Варіанти н.: Желычка, Желочка, Żyłeczka, Żyłowka. Н. – див. № 1457.

1459. Жúнського – ліс. ст., Із. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. біля с. Комини. Генітивна посесивна н.

1460. Житéцького –х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Бережанка. Н. – див. № 1459.

1461. Жúщинці – зал. ст., Гр. Існує з І трет. ХХ ст. Варіанти н.: з. б. 10 верста Гусятинської лінії (1926), Жищенцы (1992). Трансойконімна н. Колишня н. – див. № 1205.

1462. Жúщинці – с., Гр, Жищ. Існувало поруч із зруйнованим с. Пилипи [М. В. Симашкевич]. Відоме з XV ст. [ІМІС]. Варіанти н.: z Žyszczyniec (1602), w Žaszczyncach (1765), Žysciance (1784), Жущанцы (1800), Жищинцы (1805), Žyszcynce (1820), Жещинцы (поч. ХІХ ст.), Жищинці (1926). С. Д. Бабишин виводить н. від апелятива житня – „приміщення, де зберігали збіжжя; родюча земля”. За переказами, н. посесивна відантропонімна. Див. також жиця – „ложка” [Б. Д. Грінченко].

1463. Жлобúнська казáрма – казарма, Із. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. біля с. Судилків. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп., що складається з ад’єктоніма та апелятива у значенні АГТ.

1464. Жовтнéве – с., Вл, Поп. Існує з І пол. ХХ ст. Варіанти н.: Ворошиловка (1946), Жовтневе (1959). Перша н. – меморіальна (в честь К. Ворошилова), друга – з „ідеологічним” забарвленням (в честь Жовтневої революції).

1465. Жовтнéве – с., Км, Слк. Виникло в середині XVIII ст. [Прапор Жовтня. – 1971. – № 191]. Варіанти н.: Хутора (1825), Кульчиевская Слобода (1862), Мукша-Китайгородская (1889), посел. Мукша Китайгородская, Мукша Кульчиевецкая, Мукша Кульчевская (1893), Китайгородская Мук. (1918), Мiкша-Китайгородська (1926), Жовтневе (1946), Жовтневое (1979). Інші н. – Мiська, Гдалева Мукша (за переказами). Перша н. – ойконiмiзований АГТ, як і друга (див. № 4147), ускладнена ад’єктонімом; третя – вiдгiдронiмна (див. № 3101), яка ускладнювалася локативними прикметниками та посесивами (землі в основному належали кам’янець-подільським міщанам; прикметник утворений від прізвища власника шинку). Сучасна н. присвоєна в честь Жовтневої революції і має „ідеологічне” навантаження.

1466. Жовтнéве – с., Кр, Трк. Існує з І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Будьонівка (1926), х. Буьонний (1939), Жовтневе (1960). Колишня н. – меморіальна (в честь С. Будьонного), сучасна н. – див. № 1464.

1467. Жовтнéве – х., Кр. Як н. п. Жовтневое зафіксований у 1992 р. Трансойконімна н.

1468. Жолкíвський –х., Вн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Зіньків. Посесивна н., в основі якої – прізвище власника.

1469. Жо́́лоб – балка; знаходиться біля с. Нагоряни (Км) [СГУ]. Н. – місцевий ГТ жолоб – „яр із крутими берегами і плоским дном”, див. також № 1471.

1470. Жолоби́ – балка; знаходиться біля с. Хролин (Шп) [СГУ]. Н. – див. № 1469.

1471. Жóлуб –х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Цівківці. Відмікротопонімна н., в основі якої – ГТ жолуб зі значенням „глибока і вузька долина” [Б. Д. Грінченко].

1472. Жолýдки – с., Шп, Нов. Варіанти н.: Жежудки (1593), Желудьки (1629), Žełudki (1789), Желудки (1855), Жолудки (1926). Родова н., в основі якої – ос. н. Жолудько.

1473. Жорні́́́́́́вка – р., п. Вовчка п. Вовка п. Південного Бугу; протікає через с. Підлісне, Новосілка (Др). Варіанти н.: Жорновка, Żarnŏwka [СГУ]. Як свідчать перекази, н. мотивована особливостями річкового дна, вкритого дрібною галькою.

1474. Жóрнівка– с., Чм. У 1956 р. приєднане до с. Романівка. Варіанти н.: Zierdziowka (1661), Zarnuwka (1765), Жернивка (1800), Жорновка (1805), Zarniowka (1820), Жарновка (1855), Жорнівка (1926). За С. Д. Бабишиним, с. розташоване в районі виходів на поверхню жорнового каменю, тому й першопоселенні займалися виготовленням жорен. На нашу думку, н. відантропонімна посесивна.

1475. Жýків– с., Сл, Іва. У 1796–1923 рр. – вол. ц. Варіанти н.: Жюковъ (1520), Жуковъ (1545), Žukow (1789), Жуково (1816), Жуків (1926). С. Д. Бабишин виводить н. від зоолексеми. На нашу думку, н. посесивна; пор. ос. н. Жук (1445).

1476. Жýківка – ур., Пл. Існувало у ХІХ – на поч. XX ст. як Жуковка. Відантропонімна посесивна н. (див. № 1475).

1477. Жуківського –х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Радівці. Генітивна посесивна н.

1478. Жýківщина – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Дятилівка. Відойконімна н. (див. № 1475).

1479. Жукóвських – х., Тф. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Гальчинці. Генітивна посесивна н.

1480. Журавлини (Макітра) – ур. біля с. Веселець (Гр), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Перша н., за переказами, – відзоолексемна (тут нібито зупиняються на відпочинок журавлі); більш імовірно, що н. фітофорна; пор. журавлина – „вічнозелена кущова рослина з червоними ягодами” [СУМ]. В основі другої н. – народний ГТ макітра зі значенням „котловина” [Б. Д. Грінченко].

1481. Журавлúнці– с., Гр, Вес. Варіанти н.: Zorawlyncze (1493), Żurawlince (1661), Журавлинцы (1800), Журавлинці (1926). С. Д. Бабишин пов’язує н. зі звичаєм приручати журавлів, а людей, що займалися цим, іменували журавлинцями. Імовірніше, що в основі н. – прізвище першопоселенця [Прапор Ілліча. – 1975. – № 85]; пор. ос. н. Журавль (1500).

1482. Журавлúнці– с., Лт. У 30-х рр. ХІХ ст. мешканців переселено. Варіанти н.: Żorawle (1493), Żorawlyncze (1530–1542), Жоравлинцы (1530–1542), Żorawince (1630–1650), Żorawlino (1661), Žurawlince (1784), Журавлинцы (1800). Патронімічна н. (див. № 1481).

1483. Журавлівка– х., Кр. Фіксується з 1946 р. як Журавлівка. У 1960 р. приєднаний до с. Решнівка. У 1992 р., можливо, ототожнене із с. Решнівка (біля р. Фоса). Емоційно-експресивна н., мотивована зоолексемою.

1484. Журóмського (Жерóмського)– х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Буцні. Генітивна посесивна н.

1485. Жýчківці –с., Хм, Жуч. Варіанти н.: Žuczkowcze (1565), Jankafce (1630–1650), Жучковцы (1805), Шутчовцы (поч. ХІХ ст.), Жучківці (1926). Патронімічна н.; пор. Жук (1503), Жучка (1545).

1486. За Березиною – ур. біля с. Ілляшівка (Ск), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Локативна прийменниково-іменникова н.

1487. За Бродом – ур. біля смт. Чемерівці (Чм), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. №1486.

1488. За Водою – ур. біля с. Драганівка (Чм), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. №1486.

1489. За Гуральнею – ур. біля с. Кормильча (Чм), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. №1486.

1490. За Гуральнею – ур. біля смт. Чемерівці (Чм), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. №1486.

1491. За корчмáми – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Нижні Вовківці. Н. – див. № 1486.

1492. За лісом – ур. біля с. Вишнівчик (Чм), у якому знайдено кургани [І. С. Винокур]. Н. – див. №1486.

1493. За млинáми– х., Хм. Існував у кінці ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Нижчі Вовківці. Варіант н.: Хутор „Коло низького ставу” (1893). Н. – див. №1486. Колишня н. ускладнена локативним прикметником.

1494. За стáвом– висілок, Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля м. Городок. Н. – див. № 1486.

1495. За станцією– х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Лісоводи. Н. – див. №1486.

1496. За Фо́сою – балка, знаходиться біля с. Коритна (Яр). Н. – прийменниково-іменникове сл.-сп. з локативним значенням, в основі якого – мікротопонім (фоса – „піщана коса”). У перекладі з татарської мови фоса означає „річка” [М. М. Кульбовський]. Див. також № 4749.

1497. За цвúнтарем– окреме господарство, Вл. Існувало у I трет. XX ст. бiля с. Бубнівка. Н. – див. №1486.

1498. За цвúнтарем– окреме господарство, Гр. Існувало у I трет. XX ст. бiля с. Калинівка. Н. – див. №1486.

1499. За Яром – ур. біля с. Гута-Чугорська (Км), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. №1486.

1500. За Яром – ур. біля с. Романівка (Чм), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. №1486.

1501. За яром– х., Км. Існував у кін. XIX – I трет. XX ст. бiля с. Гораївка. Варіанти н.: Хутор Саницкого (1893), х. „За яром” (1926). Перша н. вказує на власника пос., друга – див. № 1486.

1502. Зáбавка– х., Із. Як н. п. зареєстрований у 1899 р. Відмікротопонімна н., можливо, мотивована антропонімом; пор. ос. н. Забавъ (1240); Забава (1861). Див. також апелятив забава – „заняття з метою розважитися; гульбини, ігрища” [СУМ].

1503. Забáра – корчма, Сс. Існувала як н. п. у ХІХ ст. Варіанти н.: kor. Zabarska (1787), д. Зобара (1862), Забара (1893). Відгідронімна н. (див. № 1785).

1504. Забáра – ур., Кр. Існувало у ХІХ ст. біля с. Вербородинці. Локативна н.; пор. бар – „мокре місце між горбами; яр, провалля”; бара – „болото; трясовина; калюжа; схили гір” [ЕСУМ]. Можливо, і відантропонімна посесивна н.

1505. Забáра – х., Із. Зафіксований у ХІХ ст. біля с. Покощівка. Н. – див. № 1504.

1506. Забáра – х., Із. Існував у ХІХ ст. біля с. Мала Радогоща. Н. – див. № 1504.

1507. Забáра – х., Пл. Існував у ХІХ ст. біля с. Варварівка. Н. – див. № 1504.

1508. Забáра – х., Пл. Існував у ХІХ ст. біля с. Поляни. Н. – див. № 1504.

1509. Забáри – с., Із. Існувало у ХІХ – на поч. ХХ ст. біля м. Ізяслав. Варіанти н.: Забара (1855), Забары (1910). Н. – див. № 1504.

1510. Забíвщина – х., Із. Зареєстрований у 1910 р. як х.Забовщина біля с. Сахнівці. Відмікротопонімна н., в основі якої, можливо, антропонім.

1511. Забíлиння – с., Пл. Варіанти н.: д. Изабелина (1878), предм. Изабелинъ м. Полонного (1899), Изабелинъ (1911),Забілиння (1946). У 1960 р. приєднане до м. Полонне. За переказами, територія сіл Котюржинці та Гербівка при розподілі земель між спадкоємцями князів Любомирських відійшла до Ізабели, сестри Мар’яни (див. № 2903). Сучасний варіант н. С. Д. Бабишин виводить від флоролексеми билля – „бур’ян, зілля; чорнобиль” [ЕСУМ]: с. знаходилось за болотистою місцевістю, порослою зіллям”. Проте імовірніше, що це трансформований варіант колишньої посесивної н. Пор. також ос. н. Забhла [М. Я. Морошкін].

1512. Забіляни – х., Гр. Відомий із ІІ пол. ХІХ ст., у 1956 р. знято з обліку н. п. Варіанти н.: фольв. Забеляны (1862), х. Марціньковського (1926), Забіляни (1946). Н. – див. № 1511. Друга н. вказує на власника пос.

1513. Забóра – х., Із. Існував на поч. ХХ ст. біля с. Влашанівка. Локативна н., в основі якої – ГТ забора зі значенням „ряд, пасмо каменів, які перетинають річище поперек течії; у рибалок – очеретяна стіна через річку, з допомогою якої ловили рибу” [Б. Д. Грінченко]. Див. також № 1504.

1514. Забóра – х., Ск. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Новоселиця. Варіанти н.: Забора (1855), Мельничная усадьба “Забара” (1911). Н. – див. № 1513. Варіант н. ускладнений квалітативним словосполученням.

1515. Зáборознівці– с., Нв, Плп. Варіанти н.: Zaboroznowcze (1565), Zabrodenze (1630–1650), Zaboroznowce (1784), Zabrožnowce (1787), Задерожнивцы (1800), Заборозневцы (серед. ХІХ ст.), Заборозновцы (1862), Заборознівці (1926). За С. Д, Бабишиним, локативна н., мотивована ГТ забора – „града з підводного каміння, над якою розташоване с.”; заборознівці – „люди, які мешкають біля забори”. Див. також № 1504.

1516. Забрíд – с., Із, Щур. Відоме із серед. ХІХ ст. Локативна н., мотивована ГТ брід – „мілке місце річки, озера або ставка, в якому можна переходити або переїжджати на інший бік; брідок” [СУМ]. Пор. також забрід – „рибний завод” [Б. Д. Грінченко].

1517. Завадинéцький фільвáрок– фільварок, Гр. Як н. п. фіксувався у 1893 р. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп., яка складається з ад’єктоніма та АГТ.

1518. Завáдинці – с., Гр, Вля. Засноване у XVI ст. під н. Завадинці, Сирватинці [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: w Zawadyncach (1765), Заводовцы (1800), Завадинцы (1805), Заводинцы (1862), д. Завадинцы, Серватинцы (1893), Завадинці (1926). Локативна н., мотивована апелятивом завада – „перешкода” [С. Д. Бабишин]. На нашу думку, відантропонімна н., пор. ос. н. Завада; поміщики Завадовські [АЮЗР]. Див. також № 1520. Паралельна н. – див. № 4093.

1519. Завáдинці – с., Гр. Як н. п. Завадинцы зафіксоване у 1992 р. Трансойконімна н.

1520. Завáдинці – с., Із, Плс. Варіанти н.: Завадинецъ (1534),Zawadyncy (1545), Завадинцы (1545), Завадницh (1556), Завадинці (1926). Етимологічні гіпотези: 1) відомості про ворога передавалися із Михнова передовій стороні, що стояла на заваді недругам, які з’являлися сюди зі сходу [Подільські вісті. – 1996. – 19 березня]; 2) н. відантропонімна, від ос. н. Завадка [Д. Г. Бучко]. На нашу думку, в основі н. – найменування мешканців: завадинці – мешканці пос., яке заснував або яким володів Завада; або „люди, які проживають на території, де є певні перешкоди для вільного руху” (пор. завада – „перешкода” [Б. Д. Грінченко]; дерев’яні завади споруджували на шляху поляків [С. Д. Бабишин] ).

1521. Завáдiвка – c., Чм, Вшн. Варіанти н.: Вишневецький виселок (поч. XVII ст.), Zawaduwce (1765), Zawaduwka, Zawadowka (1784), Завадовка (1805), Заводовка, Выселок Вишневецкий (1893), Завадiвка (1926). Колишня н. складається з ад’єктоніма та АГТ. Сучасна н. – локативна; пор. завада – „перешкода”; їх з XIV ст. споруджували на шляху просування ворожого війська [С. Д. Бабишин]. Можливо, ойконім і відантропонімного походження (див. № 1518).

1522. Завалéцький– х., Км. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Завалля. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

1523. Завалíйки –с., Вл, Зав. Варіанти н.: Zawalijki (1789), Завалики (1800), Завалейки (1805), Завелики (поч. ХІХ ст.), Zawaliyki (1820), Завалийки (1862), д. Завалиика (1914), Завалійки (1926). Н. мотивована ГТ вал – „оборонне земельне укріплення у вигляді штучного довгого прямого або викривленого насипу” [С. Д. Бабишин], „високий земляний насип (окіп) навколо поселення, міста або фортеці для захисту від ворога” [СУМ]; пор. також завала – „завал, нагромаджена купа чогось” [Б. Д. Грінченко].

1524. Завáлля –передмістя, Вл. Існувало у XVІІІ–ХІХ ст., злилось із с. Тарноруда. Варіанти н.: przy. Zawale (1789), прис. Завале (1805), Завалье (1926). Локативна н., в основі якої – ГТ вал (див. № 1523).

1525. Завáлля – с., Км, Звл. Засноване у ХІІІ–XIV ст. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: Завалье (1530), Zawailla (1630–1650), Zawale (1661), Запалье (поч. ХІХ ст.), Завалля (1926). Н. – див. № 1524.

1526. Завапéльня – ур., Шп. Існувало у І трет. ХХ ст. біля смт. Гриців. Відмікротопонімна н., в основі якої – апелятив вапельня зі значенням „вапнярка; піч для випалювання вапна” [Б. Д. Грінченко].

1527. Завíйка– с., Лт. Існувало у XVIII – I пол. XІX ст. [С. Д. Бабишин]. Варіанти н.: Zawoyki (1784), Завойки (1805), Zawayki (1820), д. Завейка (1862). Етимологія н. невідома. Можливо, родова н.; див. також завійка – „намітка; дівоче покривало” [Б. Д. Грінченко].

1528. Завірюхи– х., Хм. Існував у ІІ пол. ХХ ст. Посесивна н.

1529. Завóвк – с., Лт. Існувало у XVIII – I пол. XX ст. Приєднане до смт. Летичів. Варіанти н.: Zawolki (1784), Zawolk (1787), Zawolkowka (1790), Заволк (1805), Старый Летичев, Завалок, Заволочь (1845–1877), Заволк, Завалка (1893), Заволок (1926), Завовк (1946). Локативна відгідронімна н. (див. № 721).

1530. Завóвк– х., Лт. Існував у І пол. ХХ ст., приєднаний до с. Подільське. Варіанти н.: Заволок (1926), Завовк (1946). Трансойконімна н.

Предыдущая 13 14 15 16 17 18 192021 22 23 24 25 26 27 28 Следующая