ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

СЛОВНИК ТОПОНІМІВ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ 14 страница

Предыдущая 10 11 12 13 14 15 161718 19 20 21 22 23 24 25 Следующая

1168. Гусакíвка– присілок, Км. Існував у І трет. XX ст. біля с. Нефедівці. Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. І. Гусак, Hussak [М. О. Демчук].

1169. Гýска – корчма, Шп. Як н. п. зареєстрована у 1906 р. Відгідронімна н.; пор. р. Гуска (див. № 1170).

1170. Гуска – р., л. Цвітохи п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через н. п. Городище, Красносілка, Шепетівка (Шп). Варіант н.: „Шепетовка при рч. Гускh” [СГУ]. Довжина – 25 км [КРВУ]. Н. мотивована зоолексемою гуска; див. також р. Утка, яка розташована поруч.

1171. Гусятин– с., Чм, Гус. Із 1559 р. до 40-х рр. ХХ ст. – міст. Варіанти н.: Усятин (1530), Всятин (1559), Гусятин (1565), Vssciatin (1570), Usiatin (1630–1650), Husiatyn (1661), Vsiatyn (1685), Usiatin (кін. XVІІ ст.), Бастин (1845). Етимологічні гіпотези: 1) н. від флоролексеми гусятник [С. Д. Бабишин]; 2) пос. належало Гусятам – представникам д.-р. феодального роду, позбавленого маєтностей після захоплення Поділля Польщею [Нове життя. – 1974. – № 91]; 3) в основі – ос. н. Всята [В. О. Радзієвський]; 4) від ос. н. Ус [М. Ю. Кругляк]. Відантропонімна етимологія більше стосується пос., розташованого на правому березі р. Збруч (Тернопільська обл.), а н. лівобережного с. – трансойконімна.

1172. Гýта – с., Вн, Мдо. Варіанти н.: Huta Stara (1784), Huta Stara Prosiatk. (1787), Ст. Гута (1805), Stara Huta (1820), д. Гута Поросятковская (Старая) (1893), д. Гута-Старая (1905), Гута (1965). В основі н. – ГТ гута (від нім. Hutte – „металургійний завод”, польс. huta – „малургійний завод, домна, скляний завод”). На Україні так називалися примітивні скляні підприємства з виготовлення кришталю [М. Т. Янко]. Н. ускладнювалася ад’єктонімом і квалітативним прикметником.

1173. Гýта – с., Др, Вок. Варіанти н.: Nowa Huta (1784), Н. Гута (1800), д. Гута Волковинецкая (Новая) (1893), Нова Гута (1926), Гута (1965). Н. – див. № 1172.

1174. Гýта – с., Сл, Хор. Існує з ХІХ ст. Н. – див. № 1172.

1175. Гýта-Блищанíвська – с., Дн, Гут. Варіанти н.: Blyszczanowica (1775), д. Гута-Блещановка (1862), д. Гута Блищановецкая, Блищановецкая Гута (1893), Гута-Блещанівська (1905), Гута-Блищанівська (1926), Гута-Блищановская (1979). Н. складається з ГТ (див. № 1172) та ад’єктоніма.

1176. Гýта Борúсівська – х., Із. Зафіксований як ГутаБорисовская у ХІХ ст. біля с. Борисів. Н. – див. № 1175.

1177. Гýта-Глíбівська – с., Нв, Глі. Варіанти н.: w Hlibuwce (1765), Chlibowka (1775), Huta Hlibowska (1787), Huta (1820), д. Глебовская Гута (1862), д. Гута Глебовская (1893), Гута-Глібівська (1926). Н. – див. № 1175.

1178. Гýта-Морóзівська – с., Дн, Мор. Варіанти н.: Huta Morozowska (1765), Huta (1787), Huta Morososka (1820), д. Гута Морозовская (1893), д. Морозовская Гута (1911), Гута-Морозівська (1926). Н. – див. № 1175.

1179. Гýта-Чугóрська – с., Км, Чаб. Варіанти н.: Huta Zwanczykoska (1784), Гута Жванецкая (1805), Huta Zwanczykcska (1820), д. Гута Чугорская (1893), д. Чугорская Гута (1905), Гута (1926),Гута-Чугорська (1946). Н. – див. № 1175.

1180. Гýта-Яцьковéцька – с., Дн, Гут. Варіанти н.: Гута (1805), Huta (1820), Яковецкая Слоб. (1855), д. Яцковецкая Слободка (1862), д. Гута Яцковецкая, Яцковецкая Слободка (1893), д. Яцковецкая-Гута (1914), Гута-Яцковецка (1926), Гута-Яцьковецька (1938). Н. – див. № 1175. У паралельній н. функціонує АГТ (див. № 4147).

1181. Гýтин– х., Пл. Існував у ХІХ – на поч. XX ст. біля смт. Понінка. Варіанти н.: Гута Понинская (1855), Гутин (1899), Гутинъ (1911).Перша н. – див. № 1175. Друга н. утворена шляхом скорочення першої.

1182. Гýтисько– х., Із. Як н. п. Гутисько зафіксований у 1899 р. В основі н. – ГТ гутисько зі значенням „місце, де був скляний завод” [Б. Д. Грінченко]. Див. також № 1172.

1183. Гуцули– с., Км. Відоме з ІІ пол. ХІХ ст., у 1967 р. приєднане до с. Гелетина. Варіанти н.: д. Гоцулы (1862), прис. Гуцулы (1893), посіл. Гуцули (1926), Гоцули (1946). Етимологічні гіпотези: 1) першопоселенцями у XVІІІ ст. були народні повстанці – карпатські опришки [С. Д. Бабишин]; 2) пос. засноване переселенцем із Карпат [В. О. Радзієвський, В. О. Бурма]; 3) засновником був циган на прізвисько Гоцул [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Насправді н. відетнонімна, оскільки власники земель князі Глинські привезли із Галичини лісорубів і тут поселили [Радянське Поділля. – 1970. – № 177]; див. також гуцул – „житель Гуцульщини” [Б. Д. Грінченко].

1184. Давидківці –с., Хм, Дав. Варіанти н.: Dawidkowcze, Давидковцы (1530–1542), Dawidkowce (1668), Dawidowce (1787), Давыдковцы (1862), Давидківці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Давид (1388). Див. також поміщик О. Г. Давидовський (1386).

1185. Давидюкá– х., Пл. Зареєстрований у 1899 р. В основі н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини.

1186. Дадачì – х., Із. Існував на поч. ХХ ст. Етимологія н. невідома; можливо, мотивована прізвиськом поселенців.

1187. Данúлів– х., Км. Існував у І трет. XX ст. біля с. Теремці. Відантропонімна посесивна н.

1188. Данúлівгрод– посілок, Нв. Існував у XVІІ–XVІ ст. біля с. Песець. Варіанти н.: Danilo H. (Данилогородище) (1630–1650), Даниловгрод (1792). Посесивна н., яка складається з антропоніма та АГТ; пор. також р. Данилівка (див. № 1189).

1189. Дани́лівка– р., л. Дністра, між рр. Талова і Кривий; протікає через с. Песець, Борсуки, Березівка (Нв). Варіанти н.: Даниловка (1825), Суржевка, Daniłôwka, Surżówka [СУМ]. Те саме, що й Суржівка. Н. – суфіксальний відантропонімний дериват із посесивним забарвленням. Паралельна н. – див. № 4506.

1190. Данúлівка– с., Бл, Ден. Є припущення, що це літописний Даниловъ [М. І. Теодорович]. Перша писемна згадка – у 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Даниловка (1681), Danilowka (1789), Данилівка (1926). Відантропонімна н. Етимологічні гіпотези: 1) на місці х. Липники було с., яке спалили татари. Залишилися лише Данило і Денис, які заснували пос. на різних берегах річки Семенівки – Данилівку і Денисівку [М. І. Теодорович]; 2) багатий селянин подарував землі синам Данилу, Денису і Семену, на яких вони заснували пос. [Життя і слово. – 1998. – 17 червня]; пор. ос. н. Данило [М. Я. Морошкін].

1191. Данилове – ур. біля смт. Вовковинці (Др), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Посесивна відантропонімна н.

1192. Дáницьке – х., Шп. Існував у І трет. ХХ ст. як Даницкое. Відантропонімна посесивна н.

1193. Данькíвка – х., Із. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Сивір. Віранти н.: Данькова (1855), Даньково (1893), дер. Даньковка (1899) Даньківка (1926). Відгідронімна н.: пос. розташоване біля р. Данькова, (див. № 1195). Пор. також ос. н. Данько, демінутив від ос. н. Данило, Данко (1427).

1194. Данькíвці – с., Із, Ліщ. Варіанти н.: Dankowcze (1439), Даньковцы (1593), Данкавцы (1816), Даньківці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Данько, демінутив від ос. н. Данило, Данко (1427).

1195. Данькова – р., п. Вілії л. Горині п. Прип’яті п. Дніпра (Із) [СГУ]. Відантропонімна н. (див. № 1193).

1196. Даньóк – х., Тф. Існував у I трет. XX ст. біля с. Вовківці. Варіанти н.: Данекъ (1911), Даньок (1926). Відантропонімна посесивна н. (див. № 1194); пор. також данок – „подання, дар” [Б. Д. Грінченко].

1197. Данюкú– с., Хм, Чаб. Відоме із XVІ–XVІІ ст. [М. В. Симашкевич]. Варіанти н.: Daniuwki (1668), Данюки (1800), Daniuki (1820), Донюки (1884). Родова н.

1198. Дáхнівка– с., Гр, Нем. Варіанти н.: Dachnowcze ad Grodek (1578–1583), Dachnowka (1765), Dachnowce (1789), Дахновцы (1805), Дахновка (1855), д. Дахновка Немиринецкая (1888), д. Дахновка Немировская (1893), Дахновка-Старая (1914), Дахнівка (1926). Патронімічна н., в основі якої – ос. н. Дахно. Варіант н. ускладнювався ад’єктонімом.

1199. Дáхнівка Калитинéцька– с., Гр. У 20-х рр. ХХ ст. приєднане до с. Калитинці. Варіанти н.: kor. Dachnowska (1789), Dachnowka (1820), Дахновка Калитинская (1888), Дахнівка-Калитинецька (1926). Трансойконімна н., локалізована ад’єктонімом.

1200. Дáхнівка Шишковéцька– с., Гр. Існувало в кінці ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Шишківці. Варіанти н.: Рахновка (1893), Дахновка-Новая (1914), Дахнівка Шишковецька (1926). Н. – див. № 1199.

1201. Дáча ліснá – дача, Кр. Зареєстрована як н. п. Дача лhсная у 1899 р. В основі н. – ойконімізований апелятив дача зі значенням „літній будинок для відпочинку” [СУМ].

1202. Дáшківці –с., Вн, Даш. Варіанти н.: Deskowodwosziscza, Дешково дворище (1431), Daschkowcze (1493), Дашковцы (1530), Daskowce (1582), Daszkowcze (1604), Daszkowce (1666), Duszkowce (1787), Дашківці (1926). Відантропонімна посесивна н., в основі якої – ос. н. Дашко; пор. ос. н. Дашко (1425).

1203. Дáшківці –с., Лт. У 30-х рр. ХІХ ст. перестало існувати [С. Д. Бабишин]. Варіанти н.: Десковцы (1530), Daszkowcze (1784), Дашковцы (1805). Патронімічна н. (див. № 1202).

1204. Дáшківці –с., Сс, Смк. Варіанти н.: Daschkowcze (1630), Дашковцы (1914), Дашківці (1926). Н. – див. № 1203.

1205. 29 верста Гусятинської лінії – зал. кас., Гр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Локативна числівниково-прикметниково-іменникова н.-сл.-сп.

1206. 202 верста Шепетівської лінії – зал. б., Км. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 1205.

1207–1208.90, 97 верста Проскурівської лінії – зал. б., Хм. Як н. п. зареєстровані у 1926 р. Н. – див. № 1205.

1209. 99 верста Шепетівської лінії – зал. кас., Хм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 1205.

1210. 9 верста Гусятинської лінії – зал. б., Гр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. – див. № 1205.

1211–1213.9, 12, 19 верста залізниці Кам’янець – Ларга – зал. б., Км. Як н. п. зареєстровані у 1926 р. Н. – див. № 1205.

1214. Двірéць – с., Із, Двр. Відоме з 1501 р. як власність князів Заславських [М. І. Теодорович]. Варіанти н.: Дворецъ (1545), Dworzec (1618), Дворець (1926), Двірець (1946).В основі н. – ойконімізований апелятив двір (із демінутивним суфіксом) зі значенням „присадибне господарство землевласника; місце біля дому, обнесене плотом; завод, майстерня; господарська ділянка, на якій розміщені садибні будівлі та місце біля них; адміністративна одиниця” [СУМ]. За С. Д. Бабишиним, у ХІV–ХV ст. дворище складалося з небагатодвірних розкиданих займищ, де між мешканцями існували сімейні зв’язки. Звідси й н. Двірець, Дворик.

1215. Двóрик – с., Кр, Мкл. Варіанти н.: Дворок (1926), Дворик (1946).За переказами, навколо батьківської хати будувалися діти, а на гостини ходили у двір – дворик. Н. – ойконімізований ГТ, пор. ГТ дворик – „невеликі поселення при дорозі” [Е. М. Мурзаєв].

1216. Двóрщина – ур., Шп. Існувало у ХІХ ст. біля с. Поляна (Ничпали). Відмікротопонімна н., в основі якої – ГТ двір (див. № 1214).

1217. Двоя́́тинка – р., п. Смотричу л. Дністра; протікає через н. п. Рудка, Лисогірка (Дн), Великий Карабчіїв (Гр). Варіант н.: Дев’ятинка [С. Д. Бабишин]. За переказами, н. зумовлена різним характером течії річки: бурхливої під час паводків, спокійної в інший час.

1218. Дембúцького – х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Бережанка. Генітивна посесивна н.

1219. Дембíцького – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Кржачки (Кущівка). Н. – див. № 1218.

1220. Демидюкá – х., Пл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: х. Левко-Демидюка (1888), Демидюка (1899). Н. – див. № 1218.

1221. Дéмківці – с., Ск, Рад. Варіанти н.: Dеmkowcy (1545), Демковъцы (1593), Демковцы (1618), Демківці (1926).Патронімічна н.; пор. ос. н. Демко (1495).

1222. Дéмківці – с., Чм, Сві. Варіанти н.: Dеmpkowcze (1493), Demkofce (1630–1650), w Demkowcach (1765), Дымковцы (1805), Демківці (1926). За переказами, пос. засноване Демком, якого викупила із турецької неволі Анастасія – дівчина, забрана в полон татарами, легендарна Роксолана [ПЕВ]. Спочатку пос. називалося Хутір Демків [С. Д. Бабишин]. Отже, н. вказує на першого поселенця [Нове життя. – 1974. – № 88].

1223. Дéмківці – с., Чм. Як н. п. Демковцы зафіксоване у 1992 р. Трансойконімна н.

1224. Дéмківці – товариство, Ск. Як н. п. зареєстроване у 1926 р. біля с. Демківці. Трансойконімна н.

1225. Демшúн– с., Км, Клч. Відоме з 1638 р. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: w Demszynie (1765), Demczyn (1787), Демшин (1805). За І. В. Гарнагою, н. мотивована іменем першого поселенця Демка (початкова н. – Демчин).

1226. Демшúнська Долúна– посілок, Км. Виник біля пристані, збудованої у 1796 р. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. У 30-х рр. ХХ ст. приєднаний до с. Демшин. Варіанти н.: прис. Демшинская Долина (1893), Демшинська Долина (1926). Н.-сл.-сп. поєднує ад’єктонім та ГТ.

1227. Дем’янківська дáча –ліс. ст., Дн. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. складається з ад’єктоніма та АГТ.

1228. Дем’янківці – с., Дн, Дм’я. Варіанти н.: Damyankowcze (1469), Demyankowcze (1493), w Diemiankowcach (1765), Demiankow (1787), Деменковцы (1805), Демянковцы (поч. ХІХ ст.), Демьяновцы (1889), Дем’янківці (1926). Патронімічна н., в основі якої – ос. н. Дем’ян (1495).

1229. Дендропáрк „Подíлля”– парк, Хм. Закладений у 1964 р. у м. Хмельницький. До заповідного фонду увійшов у 1969 р. Площа – 30 га [ППХ]. Н.-сл.-сп. складається з ГТ і хороніма.

1230. Дендропáрк Подíльського держáвного агрáрно-технíчного університéту – парк, Км. Закладений у 1966 р. Н.-сл.-сп. складається з ГТ та найменування навчального закладу, якому належить парк.

1231. Денéско – х., Шп. Існував у ХІХ ст. – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Денско (1899), Денеско (1906).Можливо, посесивна н., в основі якої – деформований варіант ос. н. Дениско.

1232. Денúсівка – с., Бл, Ден. Варіанти н.: Денисовка (1563), Denisowka (1802), Денисувка (1855), Денисівка (1926). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Денис, Дениско [М. Я. Морошкін]. Див. також № 1190.

1233. Дерáжня– м., Др. За деякими відомостями, теперішнє пос. існувало вже до н. е. [Радянське Поділля. – 1970. – № 40]. Відоме з поч. XV ст. під н. Даразно; можливо, засноване вихідцями із с. Кальна. З 1614 р. – міст., з 1924 р. – смт., з 1988 р. – м; з 1804 р. – вол. ц., у 1923–1962 рр. і з 1965 р. – рай ц. Варіанти н.: Derazna (1530), Деражня Друнковича (1530), Derazno (1563), Dereazna Dworeczka (1564), Derazna Dworeczka (1565), Деражня Дворецкая (1565), Derasnia (1630–1650), Deražnia (1661), Derazina (1696), Derasnio (1703), Деразма (1792), Дерасня (1793), Деражна (1795), Деражно (1800), Деражня (1805), Дережня (1876). Н. д.-р. походження; пор. деражня – „місце первинного обробітку деревини” [ІМІС]. Гіпотеза про походження н. від дієслова дарувати безпідставна. Н. ускладнювалася антропонімом та прикметником із присвійним значенням.

1234. Дерáжня– с., Др. У серед. ХХ ст. приєднане до м. Деражня. Варіанти н.: Деражня-Выселок (кін. XVІ ст.), Слоб. Дереж. (1805), Дольная Деражинка (поч. XІХ ст.), Slob. Derazanska (1820), х. Деражнянский (1962), Деражнянская Юридика (1893), Деражня (1946). Трансойконімна н., ускладнена АГТ (див. №№ 80, 641, 4147) або локативним прикметником.

1235. Дерáжня– с., Сл. На поч. ХІХ ст. об’єдналося із м. Славута. Варіанти н.: Деражня (1617), Derazna pod Slawuta (1773). За В. Берковським, відгідронімна н.: пос. було розташоване на р. Деражня, притока Горині. Проте така р. документально не зафіксована. Див. № 1233.

1236. Дерáжня– зал. ст., Др. Виникла у ІІ пол. ХІХ ст. Варіанти н.: ст. Деражня (1884), передм.Залізнична станція Деражня та будки(1926). Трансойконімна н.

1237. Деражнянський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існує з 1923 р. (крім 1962–1965 рр.). Центр – м. Деражня (Др.). У складі району в різні роки нараховувалося: 25 сільрад та 112 н. п. (1926), 23 сільради, 1 смт. та 37 сіл (1946), 18 сільрад, 3 смт. та 57 сіл (1962), 34 сільради, 3 смт. та 59 сіл (1987), 1 міська, 2 селищні, 27 сільських рад, 1 місто, 2 смт. та 59 сіл (2004). Загальна площа становить 900 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

1238. Деревичка – р., л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через н. п. Демківці, Раштівка, Великі і Малі Мацевичі (Ск), Білецьке, Кустівці, Москалівка, Онацьківці, Бражинці, Кіпчинці (Пл) тощо. Варіанти н.: Лиска, Деревная, Derewiczka [СГУ]. Довжина – 53 км [КРВУ]. Відойконімна демінутивна н. (с. Великі Деревичі на Житомирщині). Паралельна н., можливо, можливо, мотивована ГТ ліс, ліски.

1239. Дерев’яне– с., Км, Дрв. Нове пос. на місці зруйнованого татарами виникло в серед. XVІІІ ст. [Прапор Жовтня. – 1971. – № 183]. Варіанти н.: Деревяна (1542), Derewiany (1661), Derewniany (1775), Derewany (1789), Деревяны (1855), Дерев’яни (1926), Деревянное (1958), Дерев’яне (1960). Етимологічні гіпотези: 1) першопоселенцем був кріпак Кузьма Дерев’янчук; 2) н. вказує на особливість будинків перших мешканців або місцезнаходження пос. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський], що більш імовірно.

1240. Деренівка – ур. біля с. Гуменці (Км), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Відфлоролексемна суфіксальна н.

1241. Дерешí – х., Кр. Існував із ХІХ ст. Приєднаний до с. Воскодавинці[Красилівський вісник. – 2000. – 14 вересня].Варіанти н.: ф. Дериши (1816), Дереші (1926), Фереші (Дереши) (1939). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Дереш (1598).

1242. Держакú – с., Бл, Кур. Варіанти н.: Дрижаки (1816), Дрожаки (1855), Держаки (1946). Відантропонімна н., яка, можливо, вказує на рід заняття поселенців; пор. держак – „деталь предмета, за яку його тримають, черенок, ефес, ратище, чепіга” [СУМ].

1243. Держáнівка– с., Дн, Држ. Засноване у кін. XVIII – на поч. ХІХ ст. графом Мархоцьким. Варіанти н.: д. Остоя (1893), Дзержанівка (1938), Держанівка (1946), Держановка (1979). Перша н. вказує на швидкий розвиток с.; пор. також ос. н. Остой (1078; друга н. присвоєна в честь Ф. Е. Дзержинського. З часом н. трансформувалася [В. С. Прокопчук].

1244. Деркачí – с., Ск, Нем. Варіанти н.: Деркачи (1782), Derkacze (1783), Derkacz, Derkaczy (1789), Деркачі (1926). М. Євтушок виводить н. від зоолексеми деркач [Світло Жовтня. – 1988. – 2 квітня]. На нашу думку, н. родова; пор. ос. н. Деркачъ (1565). Див. також деркач зі значенням – „віник без листя, голик” [Б. Д. Грінченко].

1245. Дерка́́чка – р, л. Ікви л. Південного Бугу; протікає через с. Деркачі (Ск). Варіанти н.: Ікавка, Ikawka (в СГУ зафіксовано як окремий гідрооб’єкт). Відойконімна н. (див. № 1244). Паралельна н.– відгідронімна.

1246. Дернівка – р., п. Полкви п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра (Тф). Протікає через н. п. Заруддя, Лідихівка, Турівка, Новосеменів, Човгузів (Тф). Варіант н.: Дерновка [СГУ], Рудь (1992). Н. вказує, що береги річки вкриті дерном; пор. дерен – „поверхневий шар ґрунту, вкритий травою і трав’янистими рослинами, густо пронизаний їхніми коренями” [СУМ]. Паралельна н. – див. № 3922.

1247. Дéртка – с., Із, Дрт. Варіанти н.: Дерки (1593), Дертка (1629), Dertka (1789). Родова н.; пор. ос. н. Дерко (1034). Сучасний варіант н., можливо, зумовлений дієсловом дерти.

1248. Десні́вка – р., л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Моньчинці, Чернелівка (Кр). Варіант н.: „с. Моньчинцы при рч. Десновкh” [СГУ]. Н. мотивована ст.-сл. *desn – „правий” [М. Т. Янко].

1249. Дехтярка – ліс. ст., Др. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Відмікротопонімна н.; пор. дігтяр – „дігтярник”, дігтярка – „дружина дігтяра”, дігтярня – „дігтярний завод” [Б. Д. Грінченко].

1250. Джеревó – ур., Шп. Як н. п. зареєстроване у 1899 р. Відмікротопонімна н. (очевидно, гіперичне явище у місцевій говірці); пор. джерело – „потік води, що утворюється внаслідок виходу підземних вод на поверхню землі” [СУМ].

1251. Джурба́ – р., л. Ікопоті л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через н. п. Рублянка, Закриниччя, Великі Орлинці (Кр): „с. Закриничье при рч. Джурбh” [СГУ]; „без назви, довжиною 18 км” [КРВУ]. Квалітативна н. (див. № 1252).

1252. Джурджівка– с., Нв, Глі. Варіанти н.: w Dziurdzuwce (1765), Dziurdzinka (1775), Dziurdziuwka (1784), Dzierdziuwka (1787), Dziordziowka (1789), Журовка (1800), Zurzowka (1820), Журжевка (1884), Джуржевка-Глебовская (1889), д. Джуржовка Глебовская (1893), д. Джуржевка (1905), Джурджівка (1926). Найімовірніше, що н. мотивована апелятивом джурджя – „густа каламутна рідина” [Б. Д. Грінченко]. Пор. також ос. н. Журжь, Жоурж, Жоуржа, Жорж (1393). Н. ускладнена ад’єктонімом.

1253. Дзвінкú – зал. ст., Бл. Зафіксована як н. п. Дзвонки у 1992 р. Трансойконімна н.

1254. Дзвінкú – с., Бл, Вкн. Варіанти н.: Дзвонка (1681), Звонки (поч. ХІХ ст.), Дзвонки (1855), Dzwonki (1872), Дзвінки (1926). За С. Д. Бабишиним, н. мотивована флоролексемою дзвінець. На нашу думку, посесивна відантропонімна н.

Предыдущая 10 11 12 13 14 15 161718 19 20 21 22 23 24 25 Следующая