ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

СЛОВНИК ТОПОНІМІВ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ 16 страница

Предыдущая 12 13 14 15 16 17 181920 21 22 23 24 25 26 27 Следующая

1342. Драгáнського –х., Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Скаржинці. Генітивна посесивна н.

1343. Драгомирéцького – х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Щаснівка. Н. – див. № 1342.

1344. Драчі – с., Ск, Пен. Варіанти н.: Драчи (1583), Драчі (1926). Родова н.; пор. ос. н. Драчъ (1539). Див. також апелятив драч – „пристрій в олійні для очищення зерен соняшника” [К. С. Баценко].

1345. Дрáчківка– посілок, Км. Заснований на поч. XVІІІ ст. Федором Драчкою [Прапор Жовтня. – 1973. – № 141]; інше твердження – відомий із 1759 р. під н. Драчківка і Вишні Панівці [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. У кінці ХІХ ст. приєднаний до с. Баговиця. Варіанти н.: w Draczkuwce (1765), Draczkowka (1775), Драчковцы (1805), Драчковка (1862). Відантропонімна н., в основі якої – прізвище першопоселенця; див. також – поміщик Драчевський (XVІІІ ст.); дрáчка – „лісопильний завод; дошка” [Б. Д. Грінченко].

1346. Дрéля Трáктова корчмá – корчма, Пл. Існувала у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Трактов. корч. Дреля (1899), Дреля Трактовая корчма (1906). Посесивна н., до складу якої входить АГТ.

1347. Дрижакú – д., Бл. Існувала у ХІХ – І трет. ХХ ст. Відантропонімна н., можливо, мотивована прізвиськом власників або мешканців; пор. дрижаки – „часте здригання, тремтіння тіла від холоду, страху, хворобливого стану” [СУМ].

1348. Дроздовúна – ур., Пл. Зафіксоване як н. п. Дроздовина у 1855 р. біля Полонного. Відмікротопонімна н., в основі якої – або ос. н. Дрозд, або зоолексема.

1349. Дроздóвського– х., Хм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Бережанка. Генітивна посесивна н.

1350. 2 верста Гусятинської лінії– зал. б., Яр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Локативна н. (див. № 1205).

1351. Дрýжба– с., Вн, Нет. Існує з ХХ ст. Варіанти н.: х. Хлоп’є (1926), х. Дружба (1946). Походження колишньої н. невідоме; можливо, пов’язане з апелятивом хлоп – „мужик, селянин” [Б. Д. Грінченко]. Сучасна н. – метафорична, з ідеологічним забарвленням, утворена шляхом ойконімізації апелятива.

1352. Дру́́жнівське – торфовисько (Пл) [СГУ]. Відгідронімна н. (див. №1354).

1353. Дрýжнє – с., Кр, Дру. Варіанти н.: Ceceniowce, Цеценовцы (1444), Ceceniewscy (1467), Czeczanowce (1497), Цеценевцы (1593), Цеценовка (1618), Цециліовка (1850), Цициневка (1886), Цеценіовка,Цециневка (1899), Циценівка (1921), Цеценівка (1926), Циценівка (1946), Дружне (1969), Дружнє (1987). Колишня н., за переказами, походить від сл.-сп. „це і це нивка” [Ю. Д. Гжимайло]. На нашу думку, колишня н. – відантропонімна посесивна або патронімічна. Сучасна н. – емоційно-експресивна, з ідеологічним забарвленням.

1354. Дру́́жня –р., л. Лизні л. Хомори л. Случі п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Поляна (Шп), біля м. Полонне. Варіант н.: Дружна [СГУ]. Квалітативна н., мотивована прикметником.

1355. Дрýжня – х., Пл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Горошки. Варіанти н.: ур. Дружно (1855), Дружня (1926). Відгідронімна н.: р. Дружня, басейн Дніпра, протікає біля м. Полонне [СГУ].

1356. Дружнянський над рікóю – посілок, Пл. Як н. п. посел.Дружнянский надъ рhкой зафіксований у 1899 р. біля х. Дружня. Локативна н.-сл.-сп. (ад’єктонім, прийменник та ГТ).

1357. Дуб (Романюкíв)– х., Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Лугове. Дві паралельні н.: відмікротопонімна і відантропонімна.

1358. Дубáса – окреме господарство, Хм. Існувало у II пол. XIX – I трет. XX ст. бiля с. Рiдкодуби. Варіанти н.: Хутор Дубасов, Андрушовка (1893), Дубаса (1926). Н. мотивована прізвищем власника, а варіант, можливо, вказує на його ім’я.

1359. Дубéнка – фільварок, Сл. Як н. п. зафіксований у 1899 р. В основі н. – прізвище власника у формі родового відмінка однини.

1360. Дубéнко – х., Хм. Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Везденьки. Варіанти н.: фольв. Везденецкий (1898), Дубенко (1926). В основі першої н. – ад’єктонім, а другої – ос. н. Дубенко.

1361–1364. Дубúна – ліс. ст., Вн (1), Яр. (3) Як н. п. зареєстровані у 1926 р. Н. – див. № 1365.

1365. Дубúна – с., Кр, Чрн. Варіанти н.: уроч.Дубина (1899), Дубина (1906). В основі н. – ГТ дубина зі значенням „дубовий ліс; гора, вкрита лісом тільки на вершині; горб у лісі, вкритий деревом” [СУМ]; „дубовий ліс” [Б. Д. Грінченко]. Пор. також ос. н. Дубина (1495) [М. М. Тупиков].

1366. Дубúна – с., Ск, Стц. Варіанти н.: Дубовыя (1855), Дубина (1946). Н. – див. № 1365.

1367. Дубина – ур. біля с. Велика Слобідка (Км), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 1365.

1368. Дубина – ур. біля с. Кугаївці (Чм), у якому знайдено залишки трипільських пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 1365.

1369. Дубина – ур. біля с. Кузьминчик (Чм), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 1365.

1370. Дубúна – фільварок, Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Ясенівка. Н. – див. № 1365.

1371. Дубúна – х., Дн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Малий Карабчіїв. Н. – див. № 1365.

1372. Дубúна – х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Мала Стружка. Н. – див. № 1365.

1373. Дубúна – х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Цівківці. Н. – див. № 1365.

1374. Дубúна – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Малий Правутин. Н. – див. № 1365.

1375. Дубúна – х., Тф. У 40-х рр. х. об’єднаний із с. Немиринці. Варіанти н.: Дубинка (1855), фольв.Дубина (1899). Н. – див. № 1365.

1376. Дубúна – х., Чм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Лисогірка. Н. – див. № 1365.

1377. Дубúна – х., Яр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Михалківці. Н. – див. № 1365.

1378. Дубúна – х., Яр. Існував у кінці ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Ясенівка. Н. – див. № 1365.

1379. Дубúна № 1 – х. , Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Стара Пісочна. Н. – див. № 1365. Н. ускладнена диференційним числівником.

1380. Дубúна № 2 – х., Гр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Стара Пісочна. Н. – див. № 1366.

1381. Дубúна при с. Верхнякáх – ур., Ск. Існувало як н. п. Дубина при с. Верхнякахъ у І трет. ХХ ст. Н.-сл.-сп. складається з ГТ (див. № 1365) та ойконіма.

1382. Дубúна при с. Жерéбках – ур., Ск. Існувало як н. п. Дубина при с. Жеребкахъ у І трет. ХХ ст. Н. – див. № 1381.

1383. Дубúнка – с., Дн, Рах. Варіанти н.: х. Дубина (1926), х. Дубинка (1946). Демінутивна н.: колись тут ріс дубовий ліс [В. С. Прокопчук].

1384. Дубúнка – с., Км, Злд. Засноване у 1820 р. переселенцями iз с. Великозалiсся пiд н. Костянтинiвка [Прапор Жовтня. – 1971. – № 183]. Варіанти н.: kor. na Dębinie Orbmianska (1787), д. Константиновка (Дубина) (1862), д. Дубинка Армянская (1888), д. Дубинка Армянская, Дублинка (перекручене), Константиновка (майже втрачено) (1893), д. Армянская Дубинка (1905), д. Дубинка (1914). Перша н. – відантропонімна посесивна: пос. назване ім’ям сина землевласника Борковського. Сучасна н. – локативна, мотивована ГТ дубина (див. № 1365). Можливо, н. – не вiдапелятивного походження, а вiдмiкротопонімного, про що свідчить місцезнаходження корчми. Н. ускладнювалася ад’єктонімом (див. № 547).

1385. Дубúнка – фільварок, Сс. Існував у ХІХ ст. Н. – див. № 1383.

1386. Дубúнка – х., Дн. Існував у XVII–XIX ст., приєднаний до с. Маків. Варіанти н.: Sloboda (1630–1650), w Slobutce (1765), Слободка (1765), Slobodka (1775), Slobudka do Makowa (1789), Дубинка, Слободка Маковская (1894). В основі першої н. – ойконімізований АГТ (див. № 4147), локалізований ад’єктонімом. Друга н. – віддримонімна (див. № 1383).

1387. Дубúще– с., Кр, Вол. Варіанти н.: Доубище (1497), Дубищи, Дубыще, Dubyschcze (1517), Dubischczo na Sluczy (1545), Дубищи (1593), Дубище (1855). У давнину с. було оточене дубами. Звідси й н. [М. І. Теодорович]. Варіант н. локалізований гідронімом.

1388. Дубúщська-Дóвга – х., Кр. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Дубище. Н. складається з ад’єктоніма та прикметника.

1389. Дýбівка– с., Чм, Кут. Варіанти н.: Домбровица (1665), w Dembuwce (1765), Дубровка (1805), Dubrowka (1820), х. Дубовая (1862), д. Домбровка (1893), Дібрівка (1926), Дембрівка, Дубівка (1946), Дубовка (1979). За С. Д. Бабишиним, колишня н. – локативна: пос. розташоване біля діброви – дубового лісу; сучасна н., за аналогією, мотивована флоролексемою. На нашу думку, н. відантропонімна посесивна; пор. ос. н. Дуб (1619), Домбровський.

1390. Дубіївка – с., Шп, Грщ. Засноване у 1806 р. німцями-колоністами [ІМІС]. Варіанти н.: Дерманка (1855), Dermanka (1882), Дубіївка (1946). Колишня н. – відантропонімна: пос. заснував німецький колоніст Дерманк [День за днем. – 2001. – 16 серпня]. Сучасна н. мотивована флоролексемою.

1391. Дубóва – корчма, Сс. Існувала як н. п. у XVIII–ХІХ ст. Варіанти н.: 2 kor. szlakowi (1787), Дубовая (1893). Трансойконімна н. (див. № 1392). Раніше як ойконім фіксувався АГТ.

1392. Дубóва – с., Сс, Баб. Варіанти н.: Дубова (1565), Dubowa (1784), Дубовая (1889). В основі н. – відфлоролексемний прикметник із квалітативним значенням.

1393. Дубóва – х., Бл. Існував у ХІХ ст. біля с. Окіп як Дубовая. Н. – див. № 1392.

1394. Дубóвий –х., Яр. Існував у серед. ХХ ст. біля с. Вербка-Мурована, у 1956 р. знято з обліку н. п. Варіант н.: х. Лямир, Дубовий (1946). Етимологія першої н. невідома. Друга н. – див. № 1392.

1395. Дубóвий Гáй – с., Пл, Нсл. Існує з кінця ХХ ст. Варіанти н.: Дубовый Гай (1992), Дубовий Гай (2004). Відмікротопонімна н.-сл.-сп., що складається із прикметника та ГТ.

1396. Дýбове– мікрорайон, Хм. Відоме з XVIII ст., в серед. ХХ ст. злилося з м. Хмельницький. Варіанти н.: kor. Dubowa (1784), предм. Дубовая (1913), передм. Дубово (1926). Відгідронімна н.: озеро Дубове [СГУ].

1397. Дубове – озеро на р. Самець у південній частині м. Хмельницький [В. К. Гульдман]. Прикметникова фітофорна н.

1398. Дубóк– висілок, Дн. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Іванківці. Відмікротопонімна фітофорна н.

1399. Дубровéцький фільвáрок– х., Чм. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Дубівка. Варіанти н.: х. Дубровский (1862), Фольварок Домбровецкий (1893), Дубровецький фільварок (1926). Локативно-квалітативна н.-сл.-сп. (ад’єктонім та АГТ).

1400. Дужикова – х., Пл. Існував у ХІХ ст. біля смт. Понінка. Відантропонімна посесивна н.

1401. Думáнів– с., Км, Дум. Існує із ХІІІ ст. [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Варіанти н.: Domanow (1493), Доманов (1530), Dumanow (1564), Уманцы (1800), Думанов (1805), Думаново (1855), Думанів (1926). За С. Д. Бабишиним, відантропонімна н.: один із засновників пос. звався Доман, Думан – скорочений варіант грецького імені Даміан.

1402. Думка – р., л. Рову л. Південного Бугу; бере початок біля с. Гришки (Др). Варіант н.: Думичъ [В. К. Гульдман]. Довжина – 25 км [КРВУ]. Мотивація н. невідома.

1403. Дунаєвéцький райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існує із 1923 р. Центр – м. Дунаївці (Дн.). У складі району в різні роки нараховувалося: 19 сільрад та 58 н. п. (1926), 25 сільрад, 1 смт. та 40 сіл (1946), 26 сільрад, 1 смт. та 69 сіл (1962), 31 сільрада, 1 місто, 2 смт. та 82 села (1987), 1 міська, 2 селищні, 43 сільські ради, 1 місто, 2 смт. та 83 села (2004). Загальна площа становить 1200 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

1404. Дунаївéцький– висілок, Дн. Існував у І трет. ХХ ст. біля м. Дунаївці. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

1405. Дунáївцi – м., Дн. Виникло не пізніше XIV ст., відоме з 1403 р. [ІМІС]. З 1592 р. – мiст., з 1924 р. – смт., з 1958 р. – м. Із XV ст. – центр староства, з II пол. XIX ст. – вол. ц., із 1923 р. – рай. ц. Варіанти н.: Dunayowcze (1493), Dunajowcze Wysnie (1565), Высшие, Верхние Дунаевцы (1565), Dunaygrod (1630–1650), Dunajowce (1703), Dunaiowce (1747), Dоnajgrod (1764), Дунаевцы (1792), Дунаевцы (Dunaiewce) (1820), Дунаевцы, Дунаиовцы, Дунай-город (1865), Дунаивци, Старе мисто, Нимецьке мисто (1911), Дунаївцi (1926). Етимологічні гіпотези: 1) вiд н. торговельного шляху, що проходив через пос. i вів до країн Дунайського басейну [ІМІС]; 2) від прізвища Дунай, яке міг мати учасник дунайських походів [М. Ю. Кругляк], пор. ос. н. Дунай (1115); 3) від заснування пос. переселенцями з-над Дунаю [В. С. Прокопчук]; 4) вiд ГТ дунай – „став, розлив води, водозбір, потік [С. Д. Бабишин]. Останню гіпотезу підтверджує місцезнаходження пос. на схилах берегів р. Тернави, де здавна існує система ставків. Н. ускладнювалася АГТ, відетнонімним або локативним прикметниками.

1406. Дунáївцi – смт., Дн. Засноване у 1914 р. після завершення будiвництва залiзницi Шепетiвка – Хмельницький – Кам’янець-Подiльський. Смт. – з 1972 р. Варіанти н.: зал. ст. Дунаївцi (1926), сел. зал. ст. Дунаївцi (1946), Дунаевцы (1956). Трансойконімна н.

1407. Дунáївцi – с., Дн. Вперше згадане у XVII ст., відновлене на поч. ХХ ст., у 1958 р. приєднане до м. Дунаївці. Варіанти н.: Sloboda Dunaygrodzka (1661), Дунаївці (1926). Трансойконімна н. Варіант н. – ад’єктонім та АГТ (див. № 4147).

1408. Дунайок – ур. біля колишнього с. Лука-Врубловецька (Км), у якому знайдено залишки давнього пос. [І. С. Винокур]. В основі н. – ГТ, пор. дунай – „розлив води” [Б. Д. Грінченко].

1409. Дурнякú (Перелáдин)– фільварок, Нв. Існував у ХІХ ст. біля с. Любомирівка. Дві паралельні н.: трансойконімна (див. № 3134) та присвійний прикметник.

1410. Дýфелька –х., Хм. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Рідкодуби. Варіанти н.: кор. Дудолька (1893), Дуфелька (1926). Можливо, відантропонімна н.

1411. Дяків – с., Сл, Дяк. Варіанти н.: Дьяковъ (1396), Деков (1547), Djakow (1889), Дьяковъ (1892), Дьяково (1921), Дяків (1926), Жовтневе (1969). У 1995 р. перейменовано у Дяків. Посесивна н.; пор. дяк – „служитель православної церкви; псаломщик”; дяків – „належний дякові” [СУМ]. Пор. також ос. н. Дьякъ (ІІ пол. ХV ст.). Колишня н. присвоєна в честь Жовтневої революції 1917 р.

1412. Дятúлівка – с., Сл, Ног. Варіанти н.: Дятелів (1520) [Трудівник Полісся. – 1998. – 13 жовтня], Дятловка (1855), Diatylowka (1889), Дятиловка (1899), Дятеловка (1921), Дятилівка (1926). Відантропонімна посесивна н.

1413. Ейсмóнтівський хýтір – х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Великий Правутин. Посесивна н.-сл.-сп.

1414. Емтееське – ур. біля с. Черешенька (Др), у якому знайдено залишки трипільських пос. [І. С. Винокур]. Локативна н. (знаходиться біля колишньої МТС – машинно-тракторної станції).

1415. Єлизавéтпіль – с., Тф, Гал. Варіанти н.: Свинна (1420), Свинна Руда (1553), Свина (1593), Swinna (1789), Свинно (1855), Єлизаветполь (1860), Елисаветполь (1899), Єлізаветпіль (1926), Єлизаветпіль (1946). За І. А. Стасюком, пос. виникло біля дубового лісу, в якому водилося багато диких свиней. Варіант. н. вказує на те, що с. розташоване між дібровою і р. Случ, у якій добували болотяну залізну руду. На нашу думку, н. відантропонімна; пор. ос. н. Свиня (1495). Сучасна н. – посесивний композит (місто Єлизавети): поміщик К. Ясенський перейменував с., назвавши його іменем дружини Єлизавети [С. Д. Бабишин].

1416. Єлизавéтпільська – ферма, Тф. Як н. п. Елисаветпольск. зареєстрована у 1899 р. біля с. Єлизаветпіль. Локативна н.

1417. Єлізавéтино – колонія, Пл. Існувала у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Липівці (Липівка). Варіанти н.: Елизавет-Орт (1899), Елисаветино (1906), Єлізаветино (1926). У колонії проживали німці та поляки. Відантропонімна посесивна н. Варіант н. складається з усіченої ос. н. та ГТ Ort, з німец. – „місцевість, населений пункт” [НРС].

1418. Єловáцький – х., Шп. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Нучпали (Поляна). Варіанти н.: Еловачцкій (1885), Еловатский (1921). Посесивна н., в основі якої – прізвище власників Єловицьких [М. І. Теодорович].

1419. Єлчанúнів– фільварок, Дн. Існував у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. бідя с. Федорівка. Варіанти н.: Федоровский фольварок (1893), Елчанинов (1911). Перша н. – локативна-квалітативна, друга – посесивна.

1420. Ємецьке поле – ур. біля с. Ілляшівка (Ск), у якому знайдено залишки давніх пос. [І. С. Винокур]. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма (див. № 1421) і ГТ.

1421. Є́мці – с., Ск, Баг. Варіанти н.: Емцы (1618), Jemcy(1789), Ємці (1926). Етимологічні гіпотези: 1) н., можливо, є перекрученим фонетичним варіантом слова немцы [М. І. Теодорович]. Із цим твердженням не можна погодитися, оскільки німецькі колоністи з’явилися лише на початку ХІХ ст.; 2) н. пов’язує виникнення с. з правовими відношеннями у середні віки: у д.-р. термінології ємьць (від дієсл. ймити) – „виконавець рішень суду” [С. Д. Бабишин]. На нашу думку, н. родова: пор. ос. н. Ємець, Ємко [М. М. Тупиков]. Пор. також ГТ єма – „подовжене місця, куди збирається снігова вода, заболочуючи його” [Е. М. Мурзаєв].

1422. Єрéсів – х., Шп. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Красносілка. Варіанти н.: Яросовъ (1910), Єресів (1926). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Еросимко (1495), Єрославъ (1579).

1423. Єрíвка – х., Кр. Як н. п. Еровка існував у ХІХ ст. Відантропонімна н., мотивована іменем першопоселенця; пор. ос. н. Еромиръ (1238), Еросимко (1495), Єроша, Єрославъ (1579). Пор. також ГТ єрик – „затока, глуха протока, невелика річкова протока, мертве русло” [М. Т. Янко].

1424. Жáбинцi – с., Км. Засноване в XVI ст. пiд н. Новосiлка [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. У 1965 р. приєднане до с. Довжок. Варіанти н.: можливо, Nowosyelcze (1493), Новоселка (1629), Zabince (1765), Zabinczyki (1784), Жабинцы (1805), Жабинды (поч. XIX ст.), Жабинцы, Жабинчики, Новоселка (дві останні – давні) (1893), Жабинцi (1926). Колишня н. складається із прикметника та АГТ: типова н. для новоутворених пос. Друга н. – відантропонімна; пор. ос. н. Жаба (1398). Причини, що зумовили перейменування, невідомі; можливо, його спричинила зміна власника пос. або друга н. існувала паралельно з першою з моменту заснування с.

1425. Жáбинцi – с., Нв, Зам. Варіанти н.: Žabince (1630–1650), Жабинцы (1800), Жабинцы Замиховские (1893), Жабинцi (1926). Патронімічна н. (див. № 1424), ускладнена ад’єктонімом.

1426. Жáбинцi – с., Чм, Жаб. Відоме із серед. XVІ ст. як куток с. Ярославки [Нове життя. – 1974. – № 112]. Варіанти н.: Jaroslaw alias Žabince (1565), Žabince (1578), Jabince (1630–1650), Жабинцы (1800), Жабинцi (1926). Етимологічні гіпотези: 1) ойконім мотивований н. урочища Жаб’є; 2) н. утворена від прізвиська засновника пос. [І. В. Гарнага]; 3)в основі н. – зоолексема жаба [С. Д. Бабишин]. На нашу думку, н. відантропонімна; пор. ос. н. Жаба (1398).

1427. Жáбче – с., Ск, Стц. Варіанти н.: Жобчи (1589), Жобъча (1593), Жабче (1618), Žabsža (1789). На нашу думку, н. відантропонімна посесивна: пор. ос. н. Жаба (1398), Жабка, Жабець (1579).

1428. Жáглівка– с., Гр, Кур. Варіанти н.: w Zwiahluwce (1765), Zwiglowka (1775), Žagluwka (1787), Žeglowka (1789), Žagliwka (1789), Шаливка (1800), Žaglowka (1820), д. Жаглевка, Шалевка (1888), Жаглівка (1926). За С. Д. Бабишиним, пос. виникло на місці спаленого пожежею лісу (д.-р. жечь, жгу та суфікс -івк-а). На нашу думку, н. відантропонімна, в основі н. – прізвище власника, що й підтверджується переказами. Паралельна н. – відгідронімна (див.№ 5082).

1429. Жа́́риха – р., л. Корчика л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Бачманівка, Жуків, Соснівка, Дяків, Красносілка, Мирутин (Сл) [СГУ]. Довжина – 25 км [КРВУ]. Н., очевидно, вказує на відновлювання нашими предками орної землі в лісі поблизу річки; пор. згар, гар – „згарище” [М. Т. Янко].

1430. Жарні́вка – р., л. Дністра; протікає через н. п. Борсуки, Шебутинці, Зелені Курилівці (Нв). Варіанти н.: Жарновка, Жарнавка, Жерновка [СГУ]. Довжина – 26 км [КРВУ]. Н. – див. № 1429.

1431. Жване́́ць – р., л. Дністра; між рр. Збруч і Китроси, вище р. Смотрич; протікає через н. п. Клинове (Гр), Кутківці, Івахнівці, Демківці, Свіршківці, Теремківці, Юрківці, Чемерівці, Бережанка, Кугаївці, Почапинці, Зарічанка, Кормильча, Кочубеїв, Красноставці (Чм), Оринин, Ріпинці, Лісківці, Рихта, Княгинин, Ластівці і Жванець (Км). Варіанти н.: „Zwancum grodzisko et flumine” (1553), Zwaniez (1565), „pod Zwanzem, ze Szczwanzow” (1621), Жванчикъ, пристань Жванецкая (ХІХ ст.), Żwaniec, Zwanczyk, Жванецъ, Жванчик [СГУ]; останній варіант часто побутує і сьогодні. Довжина – 106 км [КРВУ]. Н. виводять від іллірійського zuan, zuen у значенні „яма”, „річка, що тече глибокою долиною” з використанням демінутивних суфіксів -ець, -ик [О. М. Трубачов, М. Т. Янко]. Сумнівними є гіпотези К. С. Баценко, яка н. виводить від жван (з давньосхіднослов’янського чьбан – „глиняний посуд для води”), та О. І. Соболевського, який вважає гідронім відантропонімним (сербське особове ім’я Жван).

1432. Жвáнець – с., Км, Жва. Відоме з 1431 р., міст. – з 1646 р. по 40-i рр. XX ст.; у 1923–1928 рр. – рай. ц. Варіанти н.: Жванец (1431), Zwanyecz (1493), Zwaniecz (1630–1650), Zwanic (1651), Zwaniec (1661), Zwanec (1765), Званец (1792), Сванец (1793), Жванець (1926). Вiдгiдронімна н. (див. № 1431). За деякими даними, паралельна н. – Олександрів [1629 р. – Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський], проте така інформація іншими документами не підкріплена.

1433. Жванéцький райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала у 1923–1928 рр. Центр – с. Жванець (Км.). У 1926 р. нараховувалося 16 сільрад та 29 н. п. Загальна площа становила 250 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

1434. Жва́нчик – р., п. Ушиці л. Дністра; між рр. Болотистий і Синюха; протікає біля н. п. Великий і Малий Жванчик (Дн), Рункошів, Грушка (Км). Варіанти н.: Żwanczyk, Żwańczyk, Жван [СГУ]. Довжина – 29 км [КРВУ]. Н. – див. № 1431.

Предыдущая 12 13 14 15 16 17 181920 21 22 23 24 25 26 27 Следующая