ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

СЛОВНИК ТОПОНІМІВ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ 19 страница

Предыдущая 15 16 17 18 19 20 212223 24 25 26 27 28 29 30 Следующая

1676. Западúнці – с., Лт, Шру. Варіанти н.: Западинцы (1530), Zapadynce (1661), Западинці (1926). Н. – див. № 1675.

1677. Западнé – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Галузинці. Відмікротопонімна н.; пор. ГТ западня – „глибокий яр, западина”, западнúй – „впадистий” [Б. Д. Грінченко].

1678. Запúльський – х., Шп. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Запольскій (1855), Запыльский (1921). Посесивна н.

1679. Зáпуст– ліс. ст., Хм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Віддримонімна н.; пор. ГТ запуст – „гора, на якій чергуються ліс і пасовище; густий молодий ліс; жива загорожа” [Б. Д. Грінченко].

1680. Зáпусти – ліс. ст., Кр. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. біля с. Воскодавинці. Віддримонімна н.: розташована у гаю Запуст [М. І. Теодорович]. Див. також № 1679.

1681. Зарабíїв – посілок, Км. Як н. п. зареєстрований у 1685 р. біля м. Кам’янець-Подільський. Детальніші відомості відсутні. Етимологія н. невідома. Можливо, відантропонімна посесивна н.

1682. Зáрва – х., Бл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. Локативна н., мотивована ГТ зарва – „крутий схил гори; невеликий яр; обрив; глибоке провалля” [Б. Д. Грінченко].

1683. Зáрванка – фільварок, Бл. Існував у XIX – на поч. XX ст. Локативна н. (див. № 1682); пор. також ГТ зарваниця – „крута гора; крута скеля” [М. Г. Кукурудзяк]. Див. також дієслово зарвати – „захопити” [СУМ].

1684. Зарічáнка – с., Чм, Зар. Із 1780 р. до 40-х рр. XX ст. – мiст.; у кiн. XIX – на поч. XX ст. – вол. ц.; у 1923–1928 рр. – рай. ц. Варіанти н.: Chodyvkowcze (1493), Ходзиевцы (1530), Kodikufce (1630–1650), Chodyowse (1661), Lanckorun, Lanckoгona (1765), Lаnckoгon (1784), Ласкарунь (1795), Ласкорунь (1799), Лянцкорунь (серед. XIX ст.), Ляскорунь (1862), Ласкорунь, Яскорунь (1867), Ланукорунь, Лянцкорона, Ходыковцы (1893), Зарiчанка (1946), Заречанка (1956). Перша н. мотивована ос. н. Ходак, Ходек [М. Я. Морошкін], пор. ходак – „взуття” [Б. Д. Грінченко]. Друга н. – посесивна: пос. на поч. XVIII ст. перейшло у спадок Ф. Лянцкоронському [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]. Сучасна н. – локативна.

1685. За́річок – потік, п. Калюсу л. Дністра; протікає у н. п. Браїлівка. У місцевій говірці ГТ має значення „невелика річка”; пор. також ГТ зарічок – „річковий рукав” [Б. Д. Грінченко].

1686. Зарíччя– виселок, Тф. Існував у І пол. ХХ ст. У 40-х рр. віднесений до с. Михиринці. Н. – див. № 1687.

1687. Зарíччя – с., Бл, Мбр. Варіанти н.: д.Зарhчье (1910), В. Заріччя (1926), Заріччя (1946). Локативна н., в основі якої – ГТ заріччя зі значенням „місцевість за річкою” [СУМ]. Пор. ГТ зарічки – „грузьке болото” [О. К. Данилюк]; заріччя – „низовина біля річки” [Т. А. Марусенко]. Н. ускладнювалася квалітативним прикметником.

1688. Зарíччя – с., Із, Сош. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Wojtowcže (1789), Вытовецъ (поч. ХІХ ст.), Вытовцы (ХІХ ст.), Войтівці (1926), Заріччя (1946). Колишня н. – див. № 680. Сучасна н. – див. № 1687.

1689. Зарíччя – с., Нв. У 50-х рр. ХХ ст. приєднане до с. Кружківці. Варіанти н.: д. Заречье (1862), Зарічча (1926), Заріччя (1946). Н. – див. № 1687.

1690. Зарíччя – с., Хм. У 1946 р. приєднане до м. Хмельницький. Зараз функціонує як н. мікрорайону. Варіанти н.: Zarzece (1784), Zarzycze (1787), Заречье (1789), Зарічча (1926), Заріччя (1938). Н. – див. № 1687.

1691. Зарнíце – посілок, Смотрицька волость. Як н. п. Zarnicze зареєстрований у 1431 р. Детальніші відомості відсутні. Етимологія н. невідома.

1692. Зáрослі– х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Кривин. В основі н. – апелятив зарослі зі значенням „кущі або інша рослинність, що дуже розрослася, густо вкриваючи яку-небудь поверхню” [СУМ].

1693. Зáрослі– х., Сл. Існував у І трет. ХХ ст. біля м. Нетішин. Н. – див. № 1692.

1694. Зарубáнка – х., Пл. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Зарубанка 1-я (1899), Зарубанка (1906). Відмікротопонімна н., пов’язана із процесом вирубування лісу. Н. ускладнювалася числовим диференціатором.

1695. Зарубáнка 2-я – х., Пл. Як н. п. Зарубанка 2-я зафіксований у 1899 р. Н. – див. № 1694.

1696. Зарубáнські – хутори, Ск. Існували у ХІХ ст. біля с. Коржівка як Зарубанскія. Локативна н. в основі якої – можливо, ад’єктонім (див. № 1694).

1697. Зарýби – х., Пл. Існував у І трет. ХХ ст. як ур. Зарубы. Посесивна н.; пор. ос. н. Заруба (1521). Див. також № 1694.

1698. Зарудá – ур., Пл. Як н. п. зареєстроване у 1899 р. Локативна н., в основі якої – ГТ руда зі значенням „болотиста лука; мочариста долина; висихаюче, вкрите рослинністю болото; долина із стоячою водою; заболочена рівнина, низовина тощо” [С. Д. Бабишин].

1699. Зарудá – х., Тф. Існував у ХІХ – І трет. XX ст. біля с. Човгузів. Варіанти н.: Зарудская (1855), Заруда (1926). Н. – див. № 1698.

1700. Зарýддя – посілок, Яр. Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Михайлівка. Варіанти н.: дача Зарудье (1893), Заруддя (1926). Н. – див. № 1698.

1701. Зарýддя – с., Кр, Мит. Варіанти н.: Zarudzie (1784), Zarzudzie (1787), Зарудье (1805), Заруддя (1926). Н. – див. № 1698.

1702. Зарýддя – с., Сл. Існувало у ХVІІ ст. як Заруддє. Детальніші відомості відсутні. Н. – див. № 1698.

1703. Зарýддя – с., Тф, Лід. Варіанти н.: Зарудье (1573), Заруддє (1926), Заруддя (1946). Відгідронімна локативна н.: село розташоване на лівому березі р. Рудь (див. № 1246).

1704. Заруддя – ур. біля с. Радівці (Др), у якому знайдено курган [І. С. Винокур]. Н. – див. № 1698.

1705. Зарýддя – х., Др. Існував у кін. ХІХ – І трет. XX ст. біля с. Радівці. Варіанти н.: Зарудье (1893), Заруддя (1926). Н. – див. № 1698.

1706. Зарýдка зелéна– ур., Дн. Площа – 244 га [ППХ]. Н.-сл.-сп. складається із квалітативного прикметника (в ур. під охороною перебувають насадження берека – „листяного дерева з цінною деревиною” [СУМ] ) та апелятива, мотивованого ГТ руда (див. № 1698).

1707. Зарýдки– ліс. ст., Дн. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Віддримонімна н. (див. № 1706).

1708. Зарýдня – х., Пл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Сасанівка. Н. – див. № 1698.

1709. Зарумянюк– х., Вл. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Пахутинці. Посесивна н.

1710. Зарýччя –посілок, Км. Як н. п. зареєстрований у 1800 р. біля с. Ріпиці. Детальніші відомості відсутні. Етимологія н. невідома.

1711. Заря революції – колгосп, Чм. Виник як н. п. у 20-х рр. ХХ ст. Метафорична „ідеологічна” н.

1712. Засадкú – х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Буцневе. Локативна н., мотивована ГТ садок.

1713. Засáдьки – с., Хм. Відоме із XVI ст. (можливо, це інше пос., локалізоване на Поділлі); у 50-х рр. ХХ ст. приєднане до с. Мар’янівка. Варіанти н.: Zasyathkowcze (1530–1542), Засятковцы (1530–1542), х. Засадки (1862), х. Засадьки (1956). Відантропонімна патронімічна н.; пор. ос. н. Засядко [АЮЗР].

1714. Заслýч – с., Ск. Відоме з ХІХ ст. як передмістя м. Старокостянтинів, яке згодом було приєднане до нього. Варіанти н.: Пр. Заслуцкое (1855), Заслучье (1899), сл. Заслучская (1906), Заслуцкая (1921), Заслуч (1946). Відгідронімна н.: пос. розташоване на правому березі р. Случ (див. № 4186).

1715. Заслýчне – с., Кр, Зсл. Варіанти н.: Волыца (1593), Волиця з-під Красилова (1629), Volica (1789), Волица Понятовськаго (1855), Волица-Іодко (1895), Волиця Йодка (1926), Заслучне (1946). Перша н. – див. № 760; варіанти н. ускладнювалися прийменниково-ойконімною словосполукою та прізвищами власників (Понятовських та дворян Іодко [Красилівський вісник. – 1998. – 29 квітня] ). Сучасна н. – локативна, мотивована гідронімом Случ.

1716. Заставú– фільварок, Дн. Існував у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. біля с. Заставля. Варіанти н.: Заставля (1893), Заставы (1911). Відойконімна н.

1717. Застáвиця– передмістя, Дн. Відоме у ІІ пол. ХІХ – на поч. ХХ ст.; злилося із с. Сокілець. Локативна н. (див. № 1718).

1718. Застáвки – с., Кр, Зсл. Варіанти н.: Заставки (1444), Žastawki (1789). Етимологічні гіпотези: 1) люди переселилися до ставка, щоб займатися рибальством; 2) селяни переселилися у ліс, щоб захиститися від нападів монголо-татар, там перегородили маленьку річку кількома заставками, утворивши ставки [Ю. Д. Гжимайло]. Пор. зáставка – „спеціальний щит, який утримує воду” [Б. Д. Грінченко]. На нашу думку, це локативна н., мотивована ГТ став.

1719. Застáвки – х., Бл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. Н. – див. № 1718.

1720. Застáвля– с., Дн, Чан. Варіанти н.: Zastawie (1789), Заставе (1805), прис. Заставье (поч. ХІХ ст.), д. Заставье, Заставля (1893), Застав (1914), Застав’я (1926). Локативна н., мотивована ГТ став.

1721. Застáвцi – с., Сс, Зас. Варіанти н.: Zastawce (1784), Заставцы (серед. XIX ст.), Заставье (1915), Заставцi (1926). Локативна н.; пор. заставцi – „люди, які жили за ставом, у правобережній частині колишнього міст. Стара Синява” [С. Д. Бабишин].

1722. Застав’я– с., Вн. Існувало у ІІ пол. ХІХ – на поч. ХХ ст. біля смт. Віньківці. Варіанти н.: Заставня (1855), Заставна (1884), Заставье (1911). Н. – див. № 1720.

1723. Застахом – ур. біля с. Нагоряни (Км), у якому знайдено кургани [І. С. Винокур]. Відантропонімна локативна н.

1724. Затúшшя – посілок, Дн. Як н. п. зареєстрований у 1862 р. біля с. Лисець. Детальніші відомості відсутні. Мотивація н. невідома. Див. також № 1725.

1725. Затúшшя – х., Кр. Існував у ХІХ – на поч. XX ст. біля с. Кошелівка як Затишье. Квалітативна н., мотивована апелятивом затишшя – „безвітря; припинення вітру; тиша; припинення на деякий час яких-небудь дій, послаблення розвитку” [СУМ].

1726. Затóвтри– х., Чм. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Вільхівці. Локативна н., в основі якої – ГТ товтри зі значенням „своєрідні горби” [Е. М. Мурзаєв].

1727. Затоки– х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Волоське. Локативна н., мотивація якої невідома: або від ГТ затока, або від апелятива тік.

1728. Захáренко– ліс. ст., Сс. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. В основі н. – прізвище власника.

1729. Захáренко– х., Сс. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Сьомаки. Н. – див. № 1728.

1730. Захáрівці –с., Хм, Зах. Варіанти н.: Захаровцы (1444), Zachariowce (1661), Zacharow (1668), Zacharowce (1784), Захарівці (1926). Патронімічна н., мотивована ос. н. Захар; пор. ос. н. Захарія (1366).

1731. Захаровéцький – фiльварок, Хм. Існував у II пол. XIX – I трет. XX ст. бiля с. Захарiвцi. Варіанти н.: фольв. Прежздецкого (1893), фiльв. Захаровецький (1926). Перша н. – посесивна, друга – локативна вiдойконімна.

1732. Захитри – ур. біля с. Сирватинці (Гр), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Префіксальна відмікротопонімна н., в основі якої, можливо, слово хитро – „скоро, швидко” [Б. Д. Грінченко].

1733. Збíглівський прикордóнний пост– прикордонний пост, Гр. Як н. п. існував у ХІХ ст. Варіанти н.: х. Кордон Пост (1862), Збегловский пограничный пост (1893). В основі н. – ойконімізований апелятив у значенні АГТ.

1734. Збриж – с., Чм, Скр. Засноване Станiславом Лянцкоронським iз Бржезя пiд н. Нове Збрезь, пiзнiше – Збрезь, Збриж, на землях сiл Харкiвцi та Старий Ярослав [В. К. Гульдман]. Із 1646 р. до 20-х рр. XX ст. – мiст. Варіанти н.: Charzowcze (1450), Сharowcze (1470), Chorowcze (1493), Nowe Brzeie (1629), Zbrezie (1661), Zbryz (1775), Zbrez (1775), Збреж (1795), Збриж, Збрезье (1830), Збриж (серед. XIX ст.), Збрин (1946). Н. колишнiх пос.: Харкiвцi – мотивоване ос. н. Хар (Харитон); пор. також – помiщики Харжовськi (XVI ст.), Харзовськi; Старий Ярослав – вiд iменi засновника пос. [Нове життя. – 1974. – № 112]. Можливо, це пiзнiше пос. Ярославка. Сучасна н. – трансойконімна, яка спочатку ускладнювалася квалітативним прикметником.

1735. Збрижське Поле – ур. біля с. Жабинці (Чм), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Н.-сл.-сп., яке складається з ад’єктоніма і ГТ.

1736. Збруч – комуна, Вл. Існувала у ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: 1899 – сах. зав. “Збручь” (1899),Збручский (1921), комуна “Збруч” (1926). Локативна відгідронімна н., яка доповнювалася апелятивами у значенні АГТ.

1737. Збруч – р., л. Дністра; протікає біля н. п. Щаснівка, Збручівка, Ожигівці, Соболівка, Вочківці, Волочиськ, Мислова, Канівка, Тарноруда, Постолівка, Зайчики (Вл), Жаглівка, Сатанівка, Сатанів, Кринцілів (Гр), Романівці, Голенищеве, Кузьминчик, Гусятин, Боднарівка, Криків, Шидлівці, Сокиринці, Збриж, Долинівка, Гуків, П’ятничани, Мала Бережанка, Пукляки (Чм), Підпилип’я, Подоляни, Ніверка, Шустівці, Чорнокозинці, Мілівці, Кудринці, Завалля, Вітківці, Збруч, Ісаківці (Км). Варіанти н.: Podorcze (1772), Podchorcze (1786), Podhorce (1804), Zbrucz, Рodhorze (1883), Zebroncze, Zebrowcze, Збручъ, Подгорецъ, Подгорце, Подгорче, „з луків Збручі (zwanych Zbruczami”) [СГУ]. Довжина – 244 км [КРВУ]. Гадають, що н. походить від діалектизму збруч – „болото, багно” (річка справді витікає з болотистих луків, які називаються збручами) [С. Д. Бабишин]. Інші дослідники гідронім виводять від бруя, бруїти – „текти, струмувати” [М. Фасмер, М. Т. Янко]. Паралельна н. – локативний дериват, мотивований ГТ гора.

1738. Збруч – с., Км, Лас. Відоме з 1430 р. [Прапор Жовтня. – 1971. – № 203]. Варіанти н.: Laskowicza (1448), Ласковица (1530), Liaskowicza (1565), Lasakowica (1661), Laskowica (1775), Ляшковцы (1805), Laszkowice (1820), Ляшковица (1862), Ляшковиця (1926), Збруч (1946). В основі колишньої н. – ос. н. Ляшко, який, мабуть, був нащадком якогось збiднiлого шляхтича [Прапор Жовтня. – 1971. – № 203]; пор. Ляшко (1015). Можливо, вiдетнонімна н. [В. Д. Дяченко]. Сучасна н. – вiдгiдронімна.

1739. Збручéвиця – гора (товтра), Км. Розташована на території заповідника Кармалюкова гора, біля с. Привороття Друге [ППХ]. Можливо, відгідронімна н. (хоча до р. відстань досить велика).

1740. Збручівка – с., Вл, Авр. Варіанти н.: Новая Гребля (1855), Нова Гребля (1925), Збручівка (1960). Колишня н. – локативно-квалітативне сл.-сп., що складається з ГТ гребля та прикметника: на р. Збруч була гребля, зруйнована у 1890 р. [М. І. Теодорович]. Сучасна н. – відгідронімна.

1741. Зверúнець – х., Кр. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. у лісі на на місці звіринця. Варіанти н.: ф. Зверинецъ (1899), Зверинець (1926). Локативна відмікротопонімна н.; пор. звіринець – „спеціально обладнане місце, територія з приміщеннями, клітками, де тримають різних звірів для показу” [СУМ].

1742. Зверхíвці– с., Гр, Юрн. Варіанти н.: Wirzchowce (1730), Zwierchowce (1784), Wierzchowce (1787), Зверховцы (1805), Верховцы (1889), Звержковцы (1914), Зверхівці (1926). Локативна відкатойконімна н.: верхівці – „ті, що живуть десь високо”.

1743. Зверхíвці (Ізабéлина)– фільварок, Гр. Існував у кінці ХІХ ст. біля с. Зверхівці. Дві паралельні н.: трансойконімна і посесивна відантропонімна.

1744. Звіринець – ур. біля с. Підпилип’я (Км), у якому знайдено залишки трипільського пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 1741.

1745. Звірúнець– х., Дн. Існував у І пол. ХХ ст., приєднаний до с. Миньківці. Варіанти н.: Звірінець (1926), Звіринець (1946). Відмікротопонімна н. За переказами, тут раніше був зоосад поміщика Сцібор-Мархоцького. Див. також № 1741.

1746. Згар – р., п. Південного Бугу; протікає через н. п. Згарок, Городище, (Др), Майдан, Прилужне, Майдан-Голенищівський, Голенищеве (Лт). Н. відома з 1431 р. Варіанти н.: Zar (ХVІІ ст), Царь, Zhar, Car [СГУ], Згаръ [ГССРИ]. Довжина –117 км [КРВУ]. В основі н. – ГТ згар зі значенням „випалене або вигоріле місце в лісі; залишки перегорілого кам’яного вугілля” [Е. М. Мурзаєв]. Див. також № 1747.

1747. Згар – с., Др, Гшк. Засноване у ІІ пол. ХІХ ст., було частиною с. Гришки [Радянське Поділля. – 1985. – № 21]. Віддримонімна н.: пос. розташоване поблизу лісового масиву під н. Згар [С. Д. Бабишин]. Див. також р. Згар (№ 1746).

1748. Згар – х., Ск. Існував у І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Сгаръ (1906), Згаръ (1910). Локативна віддримонімна н. (див. № 1746).

1749. Зга́́рка – р., п. Згару п. Південного Бугу; протікає біля н. п. Кайтанівка, Згар, Майдан-Чернелевецький, Макарове (Др). Варіанти н.: Згарокъ, Безголовна, Zharek [СГУ]. Відгідронімна н. Паралельна н. – невідомої мотивації.

1750. Згарок – р., л. Згару п. Південного Бугу; протікає через н. п. Козачки, Варенка, Буцні, Голенищеве (Лт). Варіанти н.: Изгарекъ (1546), Згарокъ, Сгарокъ, Згарецъ, Zharek [СГУ]. Довжина – 19 км (КРВУ”. Відгідронімна н.

1751. Згарóк –с., Др, Зга. Варіанти н.: Zhary (1784), Zharek (1820), Згарок (1862), Згарик (1899). Відгідронімна н. (див. № 1746).

1752. Зелéна– зал. ст., Кр. Відома як н. п. із поч. ХХ ст. Варіанти н.: х. Зелена (1926), Зеленая (1992). Трансойконімна н.

1753. Зелéна – с., Вл, Злн. Варіанти н.: Зеленое (1805), д. Зеленая (1862), д. Зелена (1914), Старо-Зелена (1926). За С. Д. Бабишиним, квалітативна н., що вказує на зелений колір рослинності. На нашу думку, відмікротопонімна н.: с. виникло на місці колишнього пос. Зелена, зруйнованого татарами [М. В. Симашкевич].

1754. Зелéна – с., Кр, Вас. Варіанти н.: Зелена (1593), дер. Зеленая (1899). Ю. Д. Гжимайло вважає, що в основі н. – прикметник із квалітативним значенням: у назві відбита зелена краса рослинності краю. На нашу думку, н. посесивна відантропонімна; пор ос. н. Зеленый (1532), Зеленевський [АЮЗР].

1755. Зелéна– ур., Дн. Розташоване на території Миньковецького лісництва. Пам’яткою природи оголошене через наявність насадження берека [ППХ]. Квалітативна н.

1756. Зелéна – х., Гр. Існував у XVIII–XIX ст. бiля м. Городок. Варіанти н.: kor. Zielona (1784), х. Зеленый (1820), х. Зеленая (1893). Н. – див. № 1754.

1757. Зелéна – х., Дн. Існував у I трет. XX ст. бiля с. Рачинцi. Вiддримонімна н.; див. ур. „Зелена” (№ 1755).

1758. Зелéна– х., Пл. Зафіксований як х.Зеленая у 1855 р. біля с. Варварівка. Н. – див. № 1754.

1759. Зелéна– х., Тф. Зафіксований як х.Зеленая у 1855 р. біля с. Медисівка. Н. – див. № 1754.

1760. Зелéна Грéбля– окреме господарство, Яр. Існував у I трет. XX ст. біля смт. Ярмолинці. Відмікротопонімна н.-сл.-сп. (квалітативний прикметник і ГТ).

1761. Зелéна Корчмá– ур., Пл. Існувало у XIX – на поч. XX ст. як Зеленая Корчма. Відмікротопонімна н.

1762. Зелéна Притýлівка– висілок, Дн. Iснував у I трет. XX ст. бiля с. Притулівка. Трансойконімна н.

1763. Зелéна Притýлівка– с., Дн. Відоме з кінця ХІХ ст., у 30-х рр. ХХ ст. злилося із с. Мурована Притулівка в одне пос. під н. Притулівка. Варіанти н.: д. Притуля Зеленая (1893), д. Притулия-Зеленая (1914), Зелена Притулівка (1926). Трансойконімна н. (див. № 3771), ускладнена квалітативним прикметником.

1764. Зелéна Янчиха –х., Дн. Існував у кін. ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Сокілець. Варіанти н.: кор. Янчиха (1893), Зелена-Янчиха (1926). В основі н. – прізвисько власниці.

1765. Зелéне – х., Яр. Існував у І пол. ХХ ст., приєднаний до с. Іванівка. Варіанти н.: х. Кругляк (1926), Зелене (1946). Перша н. – відмікротопонімна (див. № 2333), друга н. – див. № 1754.

1766. Зелéний– х., Сл. Існував у ХІХ – І трет. ХХ ст. біля с. Волиця (Волька) як Зеленой. Н. – див. № 1754.

1767. Зелéний Гай– х., Кр. У 1928 р. на полях с. Печеське було виділено землі для переселення мешканців із с. на новий х., розташований біля лісового масиву, у гаю [С. Д. Бабишин], який мав н. Зелений Гай [Красилівський вісник. – 2000. – 14 вересня]. У 1960 р. приєднаний до с. Печеське. Локативно-квалітативна н.-сл.-сп. з емоційно-експресивним забарвленням.

1768. Зелéні Курúлівці– с., Нв, Злк. Варіанти н.: Curylowcze (1493), Куриловцы (1530), Kurilowce (1630–1650), Kurylowce (1661), Kurylowce Zielone (1782), Куриловець (поч. ХІХ ст.), Зел. Куриловцы (1855), Куриловцы Зеленые (1899), Зелені Курилівці (1926). Посесивна н., про що свідчить запис 1549 р. – „Богдан Звенигородець отримав пустиню Курилівці, яку раніше тримав Курило” [АЮЗР]; пор. також ос. н. Курило (1490); див. також – поміщики Куриловські [АЮЗР]. Н. ускладнена квалітативним прикметником.

1769. Зéленці – с., Ск, Губ. Варіанти н.: Зеленцы (1855), Зеленицъ (1910), Зеленці (1926). Локативна відмікротопопонімна н., в основі якої – ГТ зеленець зі значенням „острівець, де немає ні паші, ні косовиці; береги з трав’яною поверхнею” [Е. М. Мурзаєв]. Можливо, відантропонімна н. (див. № 1754).

1770. Зелéнче –с., Дн, Зел. Варіанти н.: Zelencze (1493), Zelince (1630–1650), w Zielinczu (1765), Žielencze (1784), Зелиньче (1805), Зеленцы (поч. ХІХ ст.), Зеленче (1855), Зеленчи (1862). Етимологічні гіпотези: 1) колишня н. – Злочинці; мотивована вона тим, що сюди польський уряд висилав злочинців [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]; 2) друга н. мотивована прізвищем землевласника Зеленецького; 3) в основі сучасної н. – квалітативний прикметник зелений: с. потопає в зелені [В. С. Прокопчук]. Див. також – поміщики Зеленецькі (1565).

1771. Землянка – с., Км. Засноване в 1730 р. поміщиком Зем’яном Богучем, існувало до І пол. ХІХ ст. Варіанти н.: Земблица (1730), w Ziemlance (1765), Ziemiаnka (1775), Землянка (1805). Посесивна відантропонімна н. Пiзнiше н. була трансформована.

1772. Земникú – ур., Шп. Існувало на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Зимникъ (1910), Земники (1911). Відмікротопонімна н.; пор. зимник – „місце для зимівлі”; зимівник – „той, хто залишається зимувати де-небудь з певною метою” [СУМ].

Предыдущая 15 16 17 18 19 20 212223 24 25 26 27 28 29 30 Следующая