ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

СЛОВНИК ТОПОНІМІВ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ 20 страница

Предыдущая 16 17 18 19 20 21 222324 25 26 27 28 29 30 31 Следующая

1773. Зерúцького – х., Пл. Зафіксований як х.Зерицкаго у 1855 р. біля с. Буртин. Генітивна посесивна н.; див. дворяни Зарецькі [АЮЗР].

1774. Зі́нчиця – р., л. Дзвонихи л. Бужка л. Південного Бугу (Хм). Варіант н.: Зинчица [СГУ]. Мотивація н. невідома.

1775. Зінькú – с., Бл, Мбр. Варіанти н.: Зеньки (поч. ХІХ ст.), Зиньки (1855), Зимин (1921), Зіньки (1926). Родова н.; пор ос. н. Зенько, Зенко, Зєнко (1458), Зенько (1479), Зінько [Б. Д. Грінченко].

1776. Зíнькíв– с., Вн, Зiн. Вiдоме з 1404 р. [ІМІС]. Мiст. – з 1444 р., за іншими даними – з 1458 р. до 40-х рр. XX ст. М. – в 1649–1804 рр., за іншими даними – в 1795–1804 рр. У кiн. XV – на поч. XVI ст. i в 1795–1804 рр. – пов. ц., з II пол. XIX ст. до 1923 р. – вол. ц., у 1923–1931 рр. – рай. ц. Варіанти н.: Zunyow (1493), Singof (1513), Zynkow (1518), Sinkow (1562), Zinkow (1564), Зинков (1769), Zenkow (1789), Зенков (1793), Зиньков (1805), Зiнькiв (1926). Посесивна н., мотивована іменем шляхтича Зінька Короча, який у XIV ст. створював на Поділлі осади. За переказами, пос. спочатку називалося Зіньки, Зіньковець [М. П. Шевчук].

1777. Зíнькíв– с., Вн. Як н. п. Зиньков зафіксоване у 1992 р. між селами Станіславівка та Черкасівка. Трансойконімна н.

1778. Зінькíвський повíт –адміністративно-територіальне утворення, яке існувало в кiн. XV – І пол. XVI ст. i в 1795–1804 рр. Центр – міст. Зіньків. У 1530 р. в повіті нараховувалося 63 пос. [АЮЗР]. Більш детальна інформація відсутня. Н. складається з ад’єктоніма та АГТ повіт (див. № 1040).

1779. Зíнькíвський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існувала у 1923–1931 рр. Центр – с. Зіньків (Вн.). У 1926 р. нараховувалося 16 сільрад та 34 н. п. Загальна площа становила 292 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

1780. Зíньківці– с., Км, Знк. Із 1436 до 40-х рр. ХХ ст. – міст. Варіанти н.: Zinkowcze (1431), Zynkowcze (1436), Зинковцы (1530), Zinkowce (1661), Зиньковцы (1855), Зіньківці (1926). За І. В. Гарнагою, один із першопоселенців мав ім’я Зінько. Можливо, патронімічна н. (див № 1775).

1781. Злодíйка– корчма, Нв. Як н. п. зареєстрована у 1893 р. Метафорична н. з негативним забарвленням.

1782. Змúще – х., Із. Зафіксований на поч. ХХ ст. Мотивація н. невідома. Можливо, це деформований ГТ займище.

1783. Змієві вали – те саме, що й Траянові вали. Земляні споруди створювалися, починаючи з другої пол. ІІ ст. до н. е. і закінчуючи VІ ст. н. е., відновлені в VІІ ст. антським союзом східнослов’янських племен з метою захисту від могутніх тоді аварів. Вали були не лише оборонними спорудами, а й умовною межею своїх земель, що відділяла їх від завойовників, які уособлювали собою образ страшного Змія [М. Т. Янко]. Таким чином, ця метафорична н. – фольклорного походження, яка ґрунтується на міфологічних уявленнях наших предків. Див. також № 4547.

1784. Знáчек– корчма, Дн. Як н. п. зареєстрована у 1893 р. Відмікротопонімна н.; пор. значок – „умовний знак; невеликий прапорець; прикмета” [СУМ].

1785. Зоба́ра – р., л. Бужка л. Південного Бугу; довжина – 11 км [КРВУ]. Місцезнаходження точно не локалізоване; можливо, це р., яка протікає через с. Слобідка-Красилівська (Кр). Н. мотивована давньоукр. ГТ бара – „болото; трясовина; калюжа; струмок”; бар – „наносний підводний вал у гирлі р.; мілина” [ЕСУМ]; пор. також ГТ забора зі значенням „ряд, пасмо каменів, які перетинають річище поперек течії; у рибалок – очеретяна стіна через річку, з допомогою якої ловили рибу” [Б. Д. Грінченко].

1786. Зозýленська – х., Кр. Існував у ХІХ ст. біля с. В. Зозулинці як Зозуленская. Локативна н., в основі якої – ад’єктонім.

1787. Зозу́линський – потік, п. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через с. Великі і Малі Зозулинці (Кр).Довжина – 16 км (ідентифікується без назви) [КРВУ]. В основі н. – ад’єктонім.

1788. Зозýлинці– с., Лт. Існувало у XVIІІ–ХІХ ст.; можливо, це с. Зозулинці теперішньої Вінницької обл., хоча на карті пос. розташоване біля с. Голосків. Варіанти н.: Zozulince (1784), Зозулинцы (1855). Патронімічна н., в основі якої – ос. н. Зозуля (XVI ст.).

1789. Золотарéнка– с., Лт. Існувало у XVIІІ–ХІХ ст. біля с. Копитинці. Варіанти н.: Zlotarynki (1784), Золотаренка (1855). Посесивна відантропонімна н.

1790. Золотáрка– х., Гр. Існував у І пол. ХХ ст., приєднаний до с. Завадинці. Відмікротопонімна н., яка вказує на жовтий колір [С. Д. Бабишин]. На нашу думку, н. мотивована антропонімом; пор. також апелятив золотар зі значенням „золотих справ майстер” [Б. Д. Грінченко].

1791. Зóряне– с., Вн, Зор. Варіанти н.: Kurniki (1784), Курники (1855), Зоряне (1967), Зоряное (1976). Етимологічні гіпотези: 1) колишня н. мотивована лексемою коренник – „вулик з кори”, тобто засновники пос. були пасічниками [С. Д. Бабишин]; 2) на місці сучасного с. були великі ліси, серед них у низинах біля води жили люди, які тримали пасіки і жили в куренях (землянках). Так утворилося пос. Курине, а потім – Курники [М. П. Шевчук]. На нашу думку, н. посесивна. Див. також курний – „який дає багато диму”, курник – „курятник” [Б. Д. Грінченко]. Сучасна н. – емоційно-експресивна з позитивним забарвленням, мотивована тим, що вихідцем із с. був Герой Соціалістичної Праці В. Я. Козловський [М. П. Шевчук].

1792. Зрéмби –фільварок, Дн. Як н. п.існував у кін. ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Зрубы (1893), Зрембы (1911). Відмікротопонімна н.; пор. ГТ зруб – „місце, де недавно вирубали ліс” [Е. М. Мурзаєв].

1793. Зруб – ур. біля с. Курівка (Гр), у якому знайдено залишки скіфського пос. [І. С. Винокур]. Н. – див. № 1792.

1794. Зубарí – с., Із, Тиш. Варіанти н.: Жубары (1593), Зубари (1629), Зубаровъ (1650), Žubary (1889), Зубарі (1926). Родова н.; пор. ос. н. Зубарь (1495).

1795. Зýбівці – ур., Із. Існувало як н. п. у ХІХ – І трет. ХХ ст. Варіанти н.: Зубовцы (1899), Зубівці (1926). Трансойконімна. н.

1796. Зýбівці – х., Із. Варіанти н.: замочок Зубовцы (1545), Зубовцы (1593), Žubowsce (1789), Зубівці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Зубъ (1495).

1797. Зýбівщина – с., Сл, Брд. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович].Варіанти н.: Зубовщизна (поч. ХІХ ст.), Zubowszczyzna (1889), Зубівщина (1926). Відантропонімна посесивна н.; пор. дворяни Зубовські [АЮЗР]. Див. також № 1796.

1798. Зýбрівка – с., Км, Пан. Існувало ще в XII–XIII ст., у 1401 р. було подароване князем Свидригайлом кам’янецьким домiнiканцям [Прапор Жовтня. – 1972. – № 5]. Варіанти н.: Subrowcze, Zebrowka, Zewrowka (1401), Zubrowcze (1402), Зубровцы (1405), Зобровцы (1530), Zubrowce (1661), Zewгowka (1787), Zebrowka (1789), Zubrowka (1820), Дзиборовка (серед. XIX ст.), Зубровка (1862), Зюбровка, Жебровка (1893), Зубрівка (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Зубр (1418).

1799. Зуськó – х., Вл. Зареєстрований у 1926 р. біля с. Щаснівка. В основі н. – прізвище власника.

1800. Зя́ньківська – р., п. Вовчка п. Південного Бугу; протікає через н. п. Зяньківці, Підлісне (Др). Варіант н.: Зяньковская [СГУ]. Відойконімна н. (див. № 1801).

1801. Зяньківці– с., Др, Зян. Варіанти н.: Zankowcze (1404), Zankowce (1493), Zajukoce (1630–1650), Ziankowce (1784), Зяньковцы (1805), Зяньківці (1926). За переказами, першопоселеннями була сім’я Зянтків [Прапор ленінізму. – 1983. – № 76]. На нашу думку, н. мотивована ос. н. Зянько, див. також – поміщик Зянковський (1708).

1802. Івáнинці –с., Лт, Гре. Варіанти н.: Cyvanowcze (1493), Ивоницо(в) (1499), Iwanowcze (1565), Iwonince (1784), Ивонинцы (1805), Иванивцы (поч. ХІХ ст.), Івонинці (1926), Іванинці (1960), Иванинцы (1979). Можливо, перші три н. стосуються іншого пос., локалізованого на Поділлі. Відантропонімна посесивна н; див. – посесор Івоня [АЮЗР].

1803. Івáнівка – с., Бл, Вбр. Варіанти н.: Забори (1855), Іванівка (1946). Колишня н. – див. № 1513. Сучасна н. відантропонімна: пор. ос. н. Іван (1567). Такі ойконіми традиційні для Поділля та Волині.

1804. Івáнівка – с., Вл, Нгр. Варіанти н.: Janowka (1789), Яновка (1855), Ивановка (1911), Іванівка (1926). В основі обох н. – ос. н. Іван; сучасний варіант – україномовна трансформація ойконіма, мотивованого польським ім’ям першого поселенця.

1805. Івáнівка – с., Гр, Нвс. Варіанти н.: х. Франкових (1926), х. Іванівка (1946), Ивановка (1979). Колишня н. – відантропонімна генітивна посесивна. Сучасна н. вказує на першого поселенця [Прапор Ілліча. – 1975. – № 85], вона традиційна для України в цілому і Поділля зокрема.

1806. Івáнівка – с., Гр. Існував у І пол. ХХ ст., приєднаний до с. Іванківці. Варіанти н.: вис. Середні ворота (1926), Іванівка (1946). Перша н. – відмікротопонімна, друга н., можливо, виникла під впливом найменування суміжного пос.

1807. Івáнівка – с., Із, Сош. А. Андріяшев припускає, що с. вперше згадано у 1386 р. як Iwanyn, що малоймовірно. Варіанти н.: Яновка (1855), д.Ивановка (1899), Іванівка (1926). Н. – див. № 1804.

1808. Івáнівка – с., Нв, Бра. За переказами, колишня н. – Пилипків, проте це документально не підтверджено. Варіанти н.: w Januwce (1765), Janowka (1775), Яновка (1800), Ивановка (1889), Яневка (1898), Янівка (1926), Іванівка (1946). Етимологічні гіпотези: 1) в основі н. – ім’я першого поселенця Івана; 2) н. мотивована ойконімом: тут жили переселенці з Янівського ключа на Вінниччині [Наддністрянська правда. – 1992. – № 13]. У 1946 р. н. трансформована в україномовну.

1809. Івáнівка – с., Сл, Іва. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Janoszowka (1889), Янушевка (1899), Янушівка (1926), Іванівка (1946). Відантропонімна посесивна н.; пор. ос. н. Януш (1404). У 1946 р. н. трансформована в україномовну.

1810. Івáнівка – с., Яр, Мих. Виникло у кінці XVII ст. [Радянське Поділля. – 1970. – № 148]. Варіанти н.: Janowka (1787), Яновка (1800), Еновка (1805), Янковцы (поч. ХІХ ст.), Янувка (1855), Янивка (1889), Янівка (1926), Іванівка (1946), Ивановка (1979). Н. – див. № 1804.

1811. Івáнівка – с., Яр. Як н. п. Ивановка зафіксоване у 1992 р. Трансойконімна н.

1812. Івáнівці – с., Вл, Бог. Відоме з 1629 р. [О. І. Баранович]. Варіанти н.: Янушевцы (1855), Янушовцы (1899), Янушівці (1925), Іванівці (1946). Патронімічна н. (див. № 1813).

1813. Iвáнкiвцi – с., Гр, Iва. Існує із XIV ст. [ІМІС]. Варіанти н.: Iwankowcze (1431), Iwanikowcze (1436), Iwanikowce (1450), Gywankowcze (1493), Иваничовцы (1530), Iwankowce ad Satanow (1678), Иванкенирце (1764), w Iwankowie (1765), Ивановцы (1800), Иванковцы (1805), Иваньковцы (серед. XIX cт.), Сатановские Иванкоцы (1885), Иванковцы Сатановские (1888), Iванкiвцi (1926). Патронімічна н., в основі якої – ос. н. Іван; пор. Иванко (1359). Н. ускладнювалася прийменниково-iменниковим сл.-сп. та ад’єктонімом.

1814. Iвáнкiвцi – с., Гр. Як н. п. Иванковцы зафіксоване у 1992 р. між селами Іванківці та Клинове. Трансойконімна н.

1815. Iвáнкiвцi – с., Гр. Як н. п. Иванковцы зафіксоване у 1992 р. між селами Іванківці та Лисогірка. Трансойконімна н.

1816. Iвáнкiвцi – с., Дн, Iва. Варіанти н.: Ивановцы (1530), Iwanowce (1661), wIwankowcach (1765), Иванковцы (1855), Иванковцы-Дунаевецкие (1888), Iванкiвцi (1926). Відмікротопонімна н.: пос. виникло у Івановій долині, й центрі якої жив першопоселенець Іван [В. С. Прокопчук] (див. також № 1813).

1817. Iвáнкiвцi – с., Нв, Пхр. Варіанти н.: w Iwankowcach (1765), Иванковцы (1800), Иваньковцы (1855), Иванковцы Хребтиевские (1888), Iванкiвцi (1926). В основі н. – наменування церкви (Иоанно-Богословская церков), відомості про яку збереглися із 1750 р. [АЮЗР]. Варіант н. ускладнювався ад’єктонімом.

1818. Iвáнкiвцi – с., Сс, Стс. Варіанти н.: Iwankowicze (1563), Iwankowce (1661), Iwanowce (1668), Иванковцы (1805), Ивановцы (поч. ХІХ ст.), Иванинцы (1915), Iванкiвцi (1926), Ивонковцы (1956). Н. – див. № 1813.

1819. Iвáнкiвцi – с., Хм, Оле. У серед. ХІХ ст. – вол. ц. Варіанти н.: Iwankowce (1668), Иванковцы (1789), Ивановцы (1800), Иванковцы-Олешковские (1888), Iванкiвцi (1926), Іванківці Другі (1960). В основі н. – ім’я засновника поселення [Ф. К. Левицький]; пор. ос. н. Іван (1567). Варіанти н. ускладнювалися ад’єктонімом та числівником.

1820. Iвáнкiвцi – с., Яр, Мон. Варіанти н.: Jankocze (1493), Яниковцы (1530), Jankowce (1668), Jancokafce (1701), Янковцы (1800), Енковцы (1805), Янкiвцi (1926), Iванкiвцi (1946), Иванковцы (1958). Патронімічна н., мотивована ос. н. Янко; пор. Янко (1369), Janyecz (1493). У 1946 р. н. трансформована в україномовну.

1821. Iванковéцький – зал. роз’їзд, Хм. Існує з І трет. ХХ ст. Варіанти н.: з. б. 108 верста Шепетівської лінії (1926), Иванковецкий (1992). Відойконімна н. (див. № 1819). Колишня н. – локативна (див. № 1205).

1822. Іванковéцький закáзник– заказник, розташований у Сатанівському лісі біля с. Іванківці (Гр). Створений у 1983 р., площа – 796 га [ППХ]. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ заказник – „місце тимчасової заборони полювання; заповідник” [СУМ].

1823. Івáново– х., Др. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Гатна. Відантропонімна посесивна н.

1824. Івáно-пáсічне – ур., Шп. Існувало як н. п. Ивано-пасицкое у ХІХ ст. біля с. Корчик. Посесивна н.-сл.-сп., що складається з антропоніма та відапелятивного прикметника.

1825. Івáнчиха – х., Із. Існував у ХІХ – на поч. ХХ ст. Варіанти н.: Иванча (1855), Иванчиха (1910). В основі н. – андронім: Іванчиха – дружина Івана.

1826. Іванютино– ліс. ст., Вн. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Відантропонімна н.

1827. Івáхнівці– с., Чм, Івх. Засноване у XV–XVI ст. Варіанти н.: Ewankenofce (1630–1650), Iwachnowce(1661), Iwachnowice(1765), Ивановцы(1800), Ивахновцы(1805), Івахнівці(1926). Відантропонімна посесивна н.: пос. засноване поміщиками Сверчами, серед яких був Іван Сверч [Є. І. Сіцінський, М. І. Яворський]; див також ос. н. Івахно, Ивахна (1333), Вахно (1368).

1828. Івахновéцька лісовá сторóжка– ліс. ст., Чм. Як н. п. зареєстрована у 1926 р. Н. складається з ад’єктоніма та АГТ.

1829. Івахновéцькі тóвтри – заказник, розташований біля с. Івахнівці (Чм). Площа – 155 га. До його складу входить 9 товтр: Баба, Ян, Високі камені, Соколина, Коломийка, Рублина, Середня, Панська, Німотна [ППХ]. Н.-сл.-сп. складається з ад’єктоніма та ГТ.

1830. Івáшківські хуторú– х., Нв. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Івашківці. Н. складається з ад’єктоніма та АГТ.

1831. Івáшківці– с., Нв, Івш. Варіанти н.: Iwaszkowce (1662), w Waszkowcach (1765), Waskowce (1789), Васьков (1793), Ивашковцы (1800), Ивашковец (1862), Івашківці (1926). Д. Г. Бучко вважає, що тут жили переселенці із с. Iwaszkow, що на Волині. Ймовірніше, н. мотивована антропонімом; пор. ос. н. Івашко, Ивашко (1378), Iwaschko (1493). Також н. пов’язують із землевласником Іваном Потоцьким, який жив у 1555–1611 рр. [Наддністрянська правда. – 1992. – № 15].

1832. Івáшківці– с., Хм, Кпс. Варіанти н.: Humincze, albo Iwaskowcze (1565), Wakufce (1630–1650), Iwaszkowce (1661), Ивашковцы (1800), Івашківці (1926). Відантропонімна н. (див. № 1831). Паралельна н. – див. № 1154.

1833. Івéрня – ур., Сл. Як н. п. зареєстроване у 1855 р. біля с. Бронники. Відмікротопонімна н., в основі якої – лексема івер, іверка, іверень зі значенням „стружка, тріска, відрубана впоперек дерева” [ЕСУМ]; пор. також ос. н. Иворъ (1197), Іверко [М. Я. Морошкін].

1834. Íвки– с., Сс, Івк. Варіанти н.: Ивкочинцы (1530), Iuwki (1661), Jowki (1784), Iwki (1789), Ивки (1805), Евки (поч. ХІХ ст.), Ювки (1888), Івки (1926). За переказами, н. відгідронімна; пор. р. Іква, Ікава, притока Південного Бугу [СГУ]. На нашу думку, н. мотивована антропонімом; пор. ос. н. Івка, Ивка [М. Я. Морошкін].

1835. Із скали́ – струмок,л. Батога л. Калюсу л. Дністра; протікає у с. Браїлівка. Прийменниково-іменникова сполука локалізує місце витоку гідрооб’єкта.

1836. Ізабéлин – фільварок, Із. Існував у XIX – на поч. XX ст. як Изабелинъ. Посесивна н., в основі якої – ос. н. Ізабелла.

1837. Ізабéлинський фільвáрок – фільварок, Пл. Існував у XIX – на поч. XX ст. Варіанти н.: Изабелинъ (1899), Изабелинскій фольв. (1906). Посесивна н.-сл.-сп., що складається ад’єктоніма (див. № 1511) та АГТ.

1838. Ізя́́слав – м., Із. Перша згадка – у 1127 р. [АТП, 1960]. У 987 р. згадується м. Ізъяславль, але це м. Мінської губернії [М. І. Теодорович]. У 1793–1795 рр. – центр Ізяславської губернії, або намісництва. З 1795 р. – статус міста; з кінця XV ст. до 1923 р. – пов. ц.; із 1569 до 1923 р. – вол. ц; із 1923 р. – рай. ц. Варіанти н.: Zosslaw(Зославъ) (1386), Szaslaw (1390), Жославлъ (1505), Жаславль (1623), Заславль (1678), Zaslaw (1690), Заславль (1708), Zaslawia (1789), ст. г. Изяславль (1910), Ізяслав (1926). Відантропонімна н.: пор. ос. н. Ізяслав [М. Я. Морошкін]. Існують різні гіпотези щодо засновника пос.: Ізяслав Ярославич [М. Т. Янко] або один із Волинських удільних князів, можливо, Ізяслав Мстиславович [М. І. Теодорович].

1839. Ізя́́славське намíсництво– адміністративна територія, виокремлена у 1793 р. після інкорпорації Правобережної України до складу Російської держави. Згідно з указом від 13 квітня 1793 р., Правобережна Україна поділялася на Брацлавське та Ізяславське намісництва, або генерал-губернаторства, і Кам’янецьку область. Головним містом Ізяславського намісництва запропоновано було зробити Заславль або Костянтинів. Губернську владу тимчасово було зосереджено у Житомирі. Проіснувало до 1795 р., коли відбулися чергові зміни адміністративно-територіального устрою і було утворено Волинське, Брацлавське і Подільське намісництва [М. Г. Крикун]. Н. складається з ад’єктоніма та АГТ намісництво – „територіальна одиниця, якою керував намісник”, намісник – „службова особа, яка від імені глави держави здійснює державну владу на якійсь території” [СУМ].

1840. Ізя́́славський (Заслáвський) повíт – адміністративно-територіальне утворення, яке існувало з кінця XV ст. до 1923 р. Центр – міст. Ізяслав (Заслав). У складі повіту в 1887 р. нараховувалося: 191 пос., 38 тис. мешканців. Повіт ділився на чотири стани – Антонінський, Білогородський, Лабунський, Славутський; до його складу входили такі волості: Антонінська, Білогородська, Бутовецька, Грицівська, Жуківська, Заславська, Лабунська, Михнівська, Новосільська, Славутська, Судилківська, Сульжинська, Тарнавська, Хоровецька, Хролинська, Шепетівська [А. Забєлін]. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ повіт (див. № 1040).

1841. Ізя́́славський райóн – адміністративно-територіальна одиниця, яка існує з 1923 р. Центр – м. Ізяслав (Із.). У складі району в різні роки нараховувалося: 21 сільрада та 75 н. п. (1926), 25 сільрад, 1 місто та 50 сіл (1946), 21 сільрада, 1 місто та 80 сіл (1962), 28 сільрад, 1 місто та 93 села (1987), 1 міська, 29 сільських рад, 1 місто та 91 село (2004). Загальна площа становить 1300 кв. км. Н. складається з ад’єктоніма і АГТ район (див. № 49).

1842. Ізя́славль – с., Із. Існує з поч. ХХ ст. Варіанти н.: нов. г. Изяславль (1910), Изяславль (1992). Трансойконімна н.

1843. І́ква – р., л. Південного Бугу; протікає через н. п. Верхняки, Миролюбне, Новоселиця, Немиринці, Деркачі, Кантівка (Ск), Пилява, Миколаївка, Теліжинці, Стара Синява, Ілятка, Нова Синявка (Сс). Варіанти н.: Иква, Икава, Ikwa, Ikawa, Ивка [СГУ]. Довжина – 56 км [КРВУ]. Найбільш імовірно, що н. мотивована апелятивом *kъva – *kъvati – „хитатися, рухатися” [В. П. Шульгач].

1844. І́копоть – р., л. Случі п. Горині п. Прип’яті п. Дніпра; протікає через н. п. Федорівка, Малі Пузирки, Тріски, Антоніни, Кременчуки (Кр), Малий і Великий Чернятин, Пашківці, Старокостянтинів (Ск). Варіанти н.: Икопоть, Икопеть, Icopoć, Icopot’, Icopot, Kopot’ (nad Kopotią) [СГУ]. Довжина – 45 км [КРВУ]. Мотивація н. невідома; можливо, н. пов’язана з попередньою і ГТ потік.

1845. Ілови́ця – р, л. Вовчка п. Вовка п. Південного Бугу; протікає через с. Антонівці (Яр): „с. Антоновцы при рч. Иловицh” [СГУ]. Суфіксальний відапелятивний дериват, мотивований особливостями річкового дна (іл – „намул”). Пор. також флоролексему ілець – „польовий хвощ” [ЕСУМ].

1846. Ілляшíвка– с., Ск, Ілш. Варіанти н.: Ильяшовцы (1530), Иляшовцы (1593), Illaszowka (1668), Ilaszowka (1784), Ильешовка (1805), Ильяшовка (1893), Ілляшівка (1938). Посесивна н.; див. – поміщики Ілляшівські (1552) [АЮЗР]; пор. також ос. н. Ильяш (1407).

1847. Ількíвці – с., Тф, Ілк. Варіанти н.: Ильковцы (1433), Ільківці (1926). Патронімічна н.; пор. ос. н. Ілько (1253).

1848. Ількóвець– х., Тф. Як н. п. Ильковецъ зареєстрований у 1899 р. Відойконімна н.

1849. Ілятка – с., Сс, Зас. Варіанти н.: Ильятка (1530), Hilatka (1668), Latki (1784), Latka (1787), Лятка (1800), Ильятки (1884), Илятки (1898), Лятка, Іллятка (1926). Етимологія н. невідома. За переказами, пос. назване іменем одного з нащадків поміщика Іллі; пор. ос. н. Илья (1409).

1850. Ільчúшин– х., Лт. Існував у І трет. ХХ ст. біля с. Головчинці. Відантропонімна посесивна н.

1851. Ім.Лéніна– висілок, Тф. Як н. п. зареєстрований у 1926 р. біля с. Дмитрівка. Меморіальна н.

Предыдущая 16 17 18 19 20 21 222324 25 26 27 28 29 30 31 Следующая