 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Структура книжкової справи
Цю безперервність видавничого процесу якраз і відображає нерозривність останньої ланки книговидавничого ланцюга — „Споживання" з початковою ланкою — „Підготовка". Бо вже на Тема 4. Книжкова справа як система ■■киянці „Розповсюдження" до неї (початкової ланки) починають ипдходити „сигнали" про необхідність перевидання певних книг чи підготовку нових, а ще більше такої інформації отримують івторита видавництва від бібліотек, де ведеться (має вестись!) облік „незадоволеного попиту". Фактично, на відтінку від підрозділу „Бібліотеки" до „Автор -иидавництво" остаточно формується замовлення на нову книгу і новий книжковий потік (нові видання і перевидання), чим забезпечується безперервність книговидавничого процесу. Так що чотири складових частин книжкової справи дійсно є нерозривними, що створює необхідні передумови для здійснення будь-якого моніторингу (бібліографічного, статистичного та ін.) тих процесів, що відбуваються у книговидавничій справі. Насамкінець, необхідно показати взаємозв'язок „читача" з усіма підрозділами книговидавничого процесу. Полягає він у і ому, що кожен з 4-х підрозділів книговидавничої справи, дбаючи про співпрацю з наступними підрозділами видавничого процесу (видавництво - з друкарнею, друкарня, - з установами розповсюдження, установи розповсюдження - з бібліотеками), мають одночасно дбати про інтереси і запити читачів. Про цей взаємозв'язок говорять показані на схемі взаємоспрямовані вектори від „читача" до відповідних підрозділів книговидавничого процесу і від них - до „читача". Отже, запропонована схема вперше наочно продемонструвала розгорнуту панораму книговидавничого процесу, показала його 4 складові частини і головні діючі установи в них, поставила на відповідне йому місце у цьому процесі „читача" як головну системоутворюючу складову книжкової справи, підтвердила нерозривність і безперервність книговидавничого процесу. Крім того, запропонована схема унаочнила питання про склад практичних галузей, які утворюють книжкову справу як систему. Це питання виникло від часу виникнення і формування самої книжкової справи та книгознавства, яке шукало і обґрунтовувало об'єкт свого дослідження.
4.3 Основні складові частини книжкової справи та їх взаємозв'язки Протягом багатьох десятиліть кількісний склад галузей кни: кової справи змінювався переважно у бік збільшення (інколи зменшення), тому не був стабільним протягом більш-менш три валого часу. Врешті-решт, особливо після гострих дискусій п! час другого „народження" книгознавства, дійшли до виснов: що складовими книжкової справи можуть бути лише ті галузі, б яких вона не може існувати як система і наявність яки* достати для створення такої системи. Нині книжкова справа включає до свого складу видавнич справу, поліграфію, бібліографічну справу, книжкову торгівл та бібліотечну справу, які, виконуючи властиві їм функції, у с купності утворюють книжкову справу як систему. „Кордони" м: названими галузями книжкової справи досить нетривкі, що за вий раз підкреслює їх взаємозв'язок і взаємозалежність. Вида ничі проблеми, наприклад, невід'ємні від поліграфічних, книг торговельних, бібліотечних та бібліографічних, а кожні наступи в свою чергу, від решти складових книжкової справи. Читач, як адресат видавничої продукції, відповідну вивчаєт Отже, кожна з галузей книжкової справи з власних позиці вивчає відношення між книгою та її інститутами, з одного боку, читачем - з іншої. Кожна з них виконує своє завдання щодо оп тимальної організації руху книги в суспільстві. Лише в єднос всі ці галузі дозволяють зрозуміти процеси функціонування кни в суспільстві і, певною мірою, керувати ними. Зупинимося к ротко на характеристиці кожної з них. Видавнича справа є першим із основних підрозділів книжко вої справи, пов'язаної з підготовкою, випуском, розповсюдженням та споживанням творів друку, переважно неперіодИЧНих видань, бо для визначення газетної та журнальної справи існують Тема 4. Книжкова справа як система Терміни „преса", „періодика". Тому видавнича справа сприймається, перш за все, як „книговидавнича справа" або „книговидання". Видавнича справа охоплює всі основні процеси створення книги - від встановлення форм співпраці з автором книги шляхом підписання з ним авторського договору чи розгляду запропоно-ианого ним оригіналу - до здачі накладу (тиражу) до книготорговельної мережі або підприємству, що займається розповсюдженням видання за передплатою. На цьому шляху видавничий процес проходить декілька стадій: І) редакційну - оцінка і підготовка видавничого оригіналу до ниробництва; 2) видавничу — вичитка і технічна розмітка видавничого оригіналу, а також підготовка та обробка оригінал-маке-та; 3) виробничу - набір в друкарні, репродукційні роботи, друк, (фошурувально-палітурні та оздоблювальні роботи; 4) маркетингову (здійснюється паралельно з усіма іншими або навіть випереджає їх). До цього долучається: затвердження сигнального примірника на випуск у світ, прийом накладу, розсилка обов'язкового примірника за встановленим списком та ін. Відносно самостійною частиною видавничої справи є мистецтво книги. Не випадково, мабуть, А. Барсук у своїй „Принциповій схемі книгознавства" виділив „Мистецтво книги" навіть в самостійний підрозділ книжкової справи. Розпочавшись як звичайне ілюстрування, мистецтво книги поширилося на матеріальну основу книги, шрифти, обкладинки та палітурки і т. д., ставши підґрунтям для створення теорії мистецтва книги. Сьогодні основоположним завданням мистецтва книги є не традиційне художнє оформлення книги, а комплексна розробка книги як єдиного функціонального організму і моделі її функціональної структури. Небезпідставно стверджується, що лише художник, який проектує книгу, враховуючи її зміст і читацьке призначення, здатен усвідомити всю складність її структури і форми. Отже, справа не лише в технічній стороні видавничого процесу, а в тому, що книговиробництво постійно поповнює інтелектуальний і творчий потенціал суспільства й одночасно закріплює накопичені знання як духовну спадщину та закріплений у книзі соціальний досвід людства. Органічне поєднання матеріального і духовного в процесі створення книги дозволяє вважати видавни-
чу справу одним із найнадійніших каналів руху соціальної інформації, а саму книгу - ідеальною інформаційно-пошуковою сис« темою. З економічної точки зору видавнича справа є однією з форм підприємництва, що базується на засадах книжкового маркетин-гу, де „сировиною" використовується інтелектуальна власність автора як результат його розумової діяльності і сам готовий продукт - книга також призначений для інтелектуального, духовного споживання. Саме це принципово відрізняє її від усіх інших споживчих товарів (5). І ще одне. Книговидання тримається, як зазначає згадуваний; вище Семюел С Воєн (щоправда, стосовно американського книговидання), на трьох китах: автор, видавець, читач. Видавнича справа не має зовнішніх професійних критеріїв, які сформували б систему навчання цьому бізнесу як спеціальності. Видавці створили своє середовище, свої етичні стандарти, але в цілому книжковий бізнес не має строго визначених правил або жорсткого морального кодексу. Це - у них. А як справи з українським книговиданням? Перед тим, як відповісти на поставлене питання, наведемо невелику цитату з листа Т. Шевченка із заслання до своїх побратимів: „До вас слово, о братія моя українськая возлюбленная. Велика туга осіла мою душу. Чую, а іноді читаю: ляхи, серби, болгаре, чорно-гори, москалі - всі друкують, а в нас анітелень, неначе всім заціпило". Великий Кобзар говорить про долю української книжки в умовах царської Росії. Але коли уважно проаналізувати, як пише знаний фахівець М. Тимошик, „той стан, у якому ось уже кілька років підряд перебуває українське національне книговидання, і коли порівняєш його у контексті розвитку сучасної світової книговидавничої практики, приходиш до висновку про існування тут невтішної паралелі". Другим компонентом книжкової справи є поліграфія, яка, в цілому, є галуззю промисловості, що займається розмножуванням (тиражуванням) видань та друкованих виробів. Конкретніше - галузь техніки, сукупність технічних засобів для багаторазового тиражування текстового матеріалу та графічних зображень. Поліграфія є матеріально-технічною базою видавничої справи. Відразу потрібно підкреслити, що технічний бік виробництва Тема 4. Книжкова справа як система книги (папір, друкарські фарби, друкарські машини та ін.), організація праці в поліграфічній промисловості, економічні основи роботи друкарень і т. д. не можуть, як зазначав ще свого часу А. Барсук, бути зарахованими до книгознавства ні з точки зору об'єкта і методів, ні з точки зору змісту. Інакше кажучи, інженерні аспекти виробництва книги де-юре знаходяться за межами книгознавства. Однак, жоден фахівець книжкової справи, від теоретика до практика, не може вважати себе таким фахівцем, якщо він не орієнтується в технічних проблемах виробництва книги. Більш того, саме деякі книгознавці вважають, що книгознавство повинне більш активно займатися проблемами поліграфії. Як зазначав К. Мігонь у згадуваній вище його праці, виходячи з функціональної концепції книгознавства, книгознавці мають цікавитися тими аспектами, чи точніше, наслідками поліграфічних процесів, які не тільки є етапами книговидання, але й одночасно і безумовно визначають функціональні риси книги та її життя в суспільстві. Отже, де-факто книгознавство цікавиться і такими елементами видавничого процесу, як продуктивність друкарських машин, якість продукції, вартість виробництва, його темпи і т. п. (6). За видавничою справою повністю залишаються питання видавничого планування та прогнозування, тематичний репертуар, характер видань, їх тиражі, ціни і т. д. Однак видавець не вирішить успішно ці питання без орієнтації в сутності і специфіці друкарської справи. Тому варто ще бодай коротко зупинитися на загальній характеристиці книгодрукування. Поліграфія пройшла тривалий і складний шлях розвитку, від винаходу книгодрукування Й. Гутенбергом (умовно 1440 р.) до наших днів. Уже в XVI ст. вона набула характеру розвинутої мануфактури. З винаходом у XIX ст. друкарської машини в поліграфії відбувається промислова революція, яка ознаменувалася створенням поліграфічного машинобудування. У середині XX ст. відбувається перехід до електронних засобів виготовлення друкарських форм для всіх засобів друку, широке застосування рулонного офсетного друку на високошвидкісних машинах, створення автоматизованих поточних ліній оздоблювальних цехів, комплексна механізація та автоматизація всього виробництва, використання фототелеграфної техніки.
Технологія традиційної поліграфії складає 3 основних груп виробничих процесів: формні, друкарські (власне поліграфічні та оздоблювальні. Формні процеси спрямовані на виготовленн друкарської форми - пристосування чи обладнання, що форму кольоровий шар у відповідності з конфігурацією образотворчи елементів оригіналу. Завдання друкарських процесів - отримай ня безлічі друкованих відбитків, які відтворюють оригінал. Оз доблювальні процеси завершують виготовлення друкованої про дукції. Якщо найкоротше відповісти на питання: на що розрахову (або чого чекає) книжкова справа від поліграфії, то відповідь буд одна - технічними засобами реалізувати підготовлений видавця ми проект-макет кожної книги і забезпечити в необхідні кількості і якості її тиражування. Отже, хоча поліграфія лише частково входить до склад книжкової справи, однак залишається її органічною і невід'ємною частиною, без якої книжкова справа не може функціонувати як система (7) Третьою складовою частиною книжкової справи є бібліографія. „Третьою" за рахунком ми її називаємо досить умовно, бо через свою поліфункціональність (багатофункціональність) бібліографія тісно взаємопов'язана з усіма ділянками книжкової справи і супроводжує книгу (нерідко „випереджаючи" її) від виникнення до її кінцевої мети. Наприклад, видавництво тільки починає готувати книгу до друку, однак завчасно інформує (різними засобами перспективної бібліографії) про її майбутнє видання. В подальшому бібліографічна інформація про книгу (видання) відчужується від неї і починає самостійне життя, багаторазово й багатоаспектно з'являючись в різноманітних бібліографічних посібниках та базах даних, опосередковано відбиваючи суспільну зацікавленість до цього видання. Врешті-решт, бібліографія зберігає пам'ять про книгу навіть тоді, коли вона зникає з вжитку фізично. Суттєво й те, що бібліографія присутня в усіх галузях людської діяльності, які забезпечують виробництво, накопичення, збереження, розповсюдження і всебічне використання документальних джерел соціальної інформації. Тому впровадження в бібліографію сучасних методів роботи не є лише її внутрішньою справою, Тема 4. Книжкова справа як системи бо оптимізація бібліографічної діяльності, її методів та результаті! служить усій книжковій справі і виходить далеко за її межі. Четвертою складовою частиною книжкової справи є книжкова торгівля, тобто система установ та організацій книгорозпон сюдження. В цій галузі книга виявляє себе як продукт виробниц тва, що доводиться до споживача. Однак, і на цій стадії книга не итрачає своєї специфіки як одночасний продукт духовної і матеріальної діяльності людини. Вона розглядається (має розглядатись!) як товар особливого призначення, який має економічну, інформаційну та ідеологічну вартість. Створена за радянських часів централізована мережа книго-розповсюдження гарантувала придбання потрібної книжки у най-віддаленішому куточку країни. У цьому була її головна перевага. Однак надмірна заідеологізованість, суцільний партійний контроль за всією системою книговидання і книгорозповсюдження зводили нанівець цю перевагу. Тому разом з падінням тоталітарної системи „розсипалась" й її система книгорозповсюдження. Фахівцям книжкової торгівлі довелося на уламках старої створювати нову систему розповсюдження друкованих видань. До її складу входять: відділи маркетингу видавництв, книжкові магазини різних форм власності, книготорговельні фірми, інтернет-магазини, книжкові ярмарки тощо. Процес формування цієї, фактично нової, мережі ще продовжується. Однак поступове її розширення і зміцнення дає надію на подальший її успішний розвиток (8), [9, С. 379-394]. І останньою на сьогодні, п'ятою складовою частиною книжкової справи є бібліотечна справа, тобто система бібліотек різних типів і видів як соціального інституту громадського книгокорис-тування (детальніше про це - у відповідних бібліотекознавчих навчальних дисциплінах). Таким чином, нині існує п'ять основних складових частин книжкової справи, які у тісному взаємозв'язку утворюють єдину і нерозривну систему. Зрозуміло, що процеси диференціації та інтеграції, що постійно відбуваються у книжковій справі, з часом можуть привести до зміни кількісного і якісного складу галузей книжкової справи як системи. Однак, відбудеться це, скоріш за все, не скоро. Так що коротко охарактеризовані вище п'ять складових книжкової справи залишаться ще тривалий час її основними системоутворюючими галузями. Низовий М.А. Вступ до книгознавства Тема 5. Конструкція і структура книги
1. Барсук А.И. К построению принципиальной схемы книговедения /А.И.Барсук //Изд. дело. Книговедение - 1972. — №1. — С. 37-44. 2. Моргенштерн И.Г. Книжное дело в единстве — главный объект книговедения /И.Г. Моргенштерн //Книга: Исслед. и материалы -1982. - Сб. 44. - С. 5-27. 3. Гречихин А.А. Книжное дело как система /А.А. Гречихин -М., 1990.-80 с. 4. Низовой Н.А. О структуре книжного дела и создании его ста тистического мониторинга /Н.А. Низовой //Книга в меняющем мире: VII науч. конф. по проблемам книговедения: Тез. докл. М., 1992.-С. 18-20. 5. Тимошик М. Видавнича продукція та її види. Книга як осно ний предмет видавничої діяльності /М. Тимошик //Друкарство. 2001. - №5. - С 84-86. 6. Мигонь К. Теоретические проблемы современного книжног дела //Мигонь К. Наука о книге: Очерк проблематики /К. Мигонь -М.: Книга, 1991. - С. 130-149. 7. Семистяга Т. Видавничо-поліграфічна галузь України: динаміка й проблеми розвитку (2002-2004 роки) //Друкарство — 2005. -№2. - С 5-8. 8. Тимошик М. Відносини видавництва і реалізаторів друкованого продукту/М.Тимошик //Друкарство. — 2003. — №1. - С 28-31. Запитання та завдання для самоконтролю 1. Дайте визначення та поясніть сутність поняття „книжкова справа " 2.Що стало об'єктивною передумовою створення книжкової справи як системи
3.Охарактеризуйте початковий етап формування книжкової справи 4.В чому сутність і новизна „принциповоїсхеми книгознавства" А. Барсука 5.Що нового про структуру книжкової справи додає схема І. Морген-штерна „ Шлях книги "? 6.Які ще моделі (схеми) структури книжкової справи Ви знаєте ? 7. Охарактеризуйте основні складові частини сучасної книжкової справи та їх взаємодію Тема 5. Конструкція і структура книги 5. / Основні конструктивні елементи книги 5.1.1Зовнішні елементи книги 5.1.2Внутрішні елементи книги 5.1 Основні конструктивні елементи книги 5.1.1 Зовнішні елементи книги Під конструкцією книги розуміється її загальна композиція, тобто склад і послідовність складових частин, а під структурою -власне побудова усіх 3-х різновидів текстів книги та взаємозв'язок між ними. Конструкція сучасної книги зручна і практична. Вона є результатом багатовікового розвитку книги, підсумком думок і праці безлічі відомих і невідомих фахівців книжкової справи. Головне питання полягало у винайденні найбільш оптимальної книжкової форми, тобто пошуку чіткої структури писемної організації та носіїв для письма, матеріально-конструктивні якості яких давали б змогу наносити, зберігати й передавати інформацію у просторі та часі. Цей пошук проліг через „глиняні книжки" (Шумер, III тис. до н. є.) папірусні сувої (Єгипет, ІІІ-ІІ тис. до н. є.) „книжки" з бамбукових планок і пальмового листя та шовку (Китай, Індія, II—І тис. до н.е.) аж до винайдення в країнах античного світу у 1-І І ст. нашої ери більш прийнятної форми рукописної книги - пергаментного зошита кодексного типу в якій в середні віки втілилися всі функціонально-структурні, матеріально-конструктивні, технологічні та естетич 11 і досягнення книжкового мистецтва тих часів. Низовий М.А. Вступ до книгознавства
Як одночасний продукт поліграфічного виробництва і витвір мистецтва сучасна книга складається з низки зовнішніх і внутрішніх елементів. Щоб знайти визначену межу між ними і чітко розрізнити їх, потрібно однозначно відповісти на питання: стосовно чого існують зовнішні елементи книги, або, інакше кажучи, що є „внутрішнім" в структурі книги? Немає сумніву, що „зовнішні" елементи книги є такими саме стосовно книжкового блоку — основного системоутворюючого „внутрішнього" елемента матеріальної конструкції друкованої книги. Необхідність зробити книжковий блок (власне книгу у її „первісному" вигляді) міцним, захистити його від зовнішніх впливів та пошкоджень, надати йому привабливого вигляду якраз і обумовили появу зовнішніх елементів книги. Тому, щоб краще зрозуміти, у зв'язку з чим і для чого утворюються „зовнішні" елементи стосовно книжкового блоку, потрібно коротко нагадати, як формується сам книжковий блок. Книжковий блок, як відомо, складається з окремих, з'єдна Текст та ілюстрації майбутніх книг друкують на великих аркушах паперу. їх розміри, тобто формати (розмір аркуша за шириною і висотою в сантиметрах) визначаються державними стандартами. Існують, наприклад, такі формати: 60x84, 60x90, 70x90, 70x108, 84x108 та ін. (2, 3) У зарубіжних країнах застосовується папір, формати якого встановлені Міжнародною організацією стандартів (ІСО). їх розміри подаються в міліметрах і підрозділяються на три серії: 841x1189 (АО), 1000x1414 (ВО), 917x1297 (СО). Кожназ серій підрозділяється на 10 форматів. Наприклад, формати серії А: А0 841x1189; А1 594x841; А2 420x594; A3 297x420; А4 210x297; А5 148x210 і т. д. 92 Тема 5. Конструкція і структура книги На кожному з аркушів визначених форматів можна видруку-иати певну кількість сторінок майбутньої книги. їх конкретне число залежить від того, який визначено формат (тобто розмір нисоти і ширини) майбутньої книги. Після того, коли аркуш за-друкований, його фальцюють, тобто особливим чином згортають (складають). В процесі фальцювання і створюється зошит. Він може мати 4, 8, 16, 32 і більше сторінок. Чим в більшу кількість сфальцьовано (згорнуто) аркуш, тим менше формат книги. І навпаки. Якщо, наприклад, аркуш складено навпіл, виходить формат „ін-фоліо" (в 1/2 аркуша). Від цього й походить термін „фоліант", тобто книга (видання) великого формату. Великий формат мають книги і в 1/4 частку аркуша — „ін-кварто". Якщо зробити ще один згин аркуша, то буде зошит в 1/8 частку аркуша - „ін-октаво". Сучасна книга має переважно 1/16, 1/32, рідше - 1/8 чи 1/64 частку аркуша. Мініатюрні видання мають формати 1/128, 1/256 і т. д. частки аркуша. Отже, формат книги є похідним від формату паперового аркуша, його частка після фальцювання (складання) аркуша після друкування. Формат книги обов'язково вказується у випускних даних. Наприклад, 84x108 1/32, де перші дві цифри вказують розмір паперового аркуша в сантиметрах, а дріб - частку, що припадає на одну сторінку. Щоб отримати книжковий блок, зошити (сфальцьовані аркуші) потрібно скріпити між собою в одне ціле. Роблять це нитками або клеєм. Край блоку, в якому здійснюється скріплення, називається корінцем. Щоб книга була міцнішою, здійснюють окантовку книжкового блоку — наклеюють на корінець папір або інший матеріал з виходом на форзаци або першу і останню сторінки видання для того, щоб підвищити стійкість форми корінця і зміцнити блок. Міцність книги підвищує і каптал — кольорова стрічка з потовщеним краєм, яку наклеюють на верхній і нижній краї корінця книжкового блоку, щоб їх скріпити та захистити і, в цілому, зміцнити книжковий блок. Підібраний під колір палітурки каптал одночасно прикрашає книгу, виступає зовнішнім елементом її художнього оформлення. Як вже відзначалося, головним компонентом книги є книжковий блок, в якому зосереджена основна інформація, закладена в книзі. Для того, щоб він (книжковий блок) надійно і довго слу-
жив людям, існує декілька зовнішніх елементів книги, головним призначенням яких є захист книжкового блоку від пошкоджень і передчасного зношення. До них відносяться: палітурка, обкладинка, суперобкладинка, футляр. Палітурка, згідно з Державним стандартом 3018-95 „Видання Поліграфічне виконання: Терміни та визначення", є зовнішні покриття виробу, що з'єднується з блоком за допомогою двох форзаців і корінцевого матеріалу чи без нього. Окрім того, що палітурка зміцнює книгу і охороняє її від пошкоджень, вона також сповіщає найголовніші дані про книгу (її автора, назву, видавництво, рік видання), а образотворчими засобами (шрифтом, кольором, малюнком) підказує споживачеві, до якого типу видань і виду літератури вона належить. Палітурка з'явилася одночасно з появою книжкового блоку-кодексу, який замінив стародавній сувій. У стародавні часи палітурки виготовлялися з дерев'яних дощечок, які обтягували шкірою або тканиною (звідси й вираз: читати від дошки до дошки, тобто від початку до кінця). Інколи ці дощечки заключали в металеву оправу, прикрашену коштовним камінням і слоновою кісткою. За оформленням та побудовою покриття видання розрізняють 3 основні різновиди палітурок: 1. Суцільна - палітурка, що складається з однієї деталі, тобто зроблена з суцільного шматка картону, пластмаси чи іншого матеріалу; 2. Суцільнокрита - палітурка, картонні боковини і відстава (смужка паперу чи картону, яку наклеюють на внутрішній бік палітурки між картонними боковинами) якої вкриті одним покривним матеріалом, тобто з картонними сторінками, які обклеюють суцільним шматком паперу (суцільнопаперові) або тканини (суцільнотканинні). 3. Складена — палітурка, картонні боковини і відстава якої вкриті одним матеріалом і з'єднані між собою іншим матеріалом. Розрізняють також палітурки, сторони яких дещо виступають за межі книжкового блоку. Це палітурки з кантами. Канти - це частини палітурки або (рідше) обкладинки, які виступають за межі (краї) книжкового блоку. І палітурки, сторони яких рівні за площею сторінці книги. Це — обрізні палітурки (бо їх обрізають разом з книжковим блоком). Тема 5. Конструкція і структура книги Щоб з'єднати книжковий блок з палітуркою використовують Гик званий форзац — елемент видання з цупкого паперу, що з'єднує їдок з палітуркою. Інакше кажучи, форзац - це аркуш цупкого минеру розміром в розгорнуту книгу, який з'єднує, скріплює пані гурку з книжковим блоком. В кожному палітурному виданні є ими форзаци - передній і задній, які з'єднують з книжковим блоком передню і задню частини палітурки. Форзаци, як й інші зовнішні елементи книги, нерідко використовують як елемент її оформлення. їх виготовляють з кольорового паперу або задруковують декоративними чи сюжетними юбраженнями. Інколи на форзацах друкують довідкові або інші дані, карти, таблиці, схеми, тобто використовують форзаци для подання певної інформації. Розрізняють простий форзац, що складається з чистого чи зад-рукованого аркуша паперу, сфальцьованого в один згин, та складений форзац, що складається з двох з'єднаних чистих чи задру-кованих аркушів паперу. Тут необхідно назвати ще один поліграфічний термін „фальчик". який означає смужку матеріалу, що і'єднує аркуші складеного форзаца. В друкарстві застосовують й інші конструкції форзаців, головне призначення яких — не тільки зробити книгу більш міцнішою, а й функціонально і художньо більш досконалою. Однак, не завжди є потреба і необхідність (як і можливість) видавати книги в палітурках, бо це, як відомо, справа непроста і недешева. Тому нерідко, особливо коли книга видається багатотисячним накладом, перевагу віддають не палітурці, а обкладинці. В обкладинці також випускають книги, розраховані на незначний термін служби при інтенсивному використанні або на середній термін при невеликій інтенсивності використання. Обкладинка - зовнішнє покриття видання, що з'єднується з блоком без форзаців. Інакше кажучи, це чотирьохсторінкове покриття видання, яке скріплює аркуші, охороняє сторінки видання від зовнішнього негативного впливу, сповіщає споживачеві основні відомості про книгу (чи брошуру, які, у більшості випадків, видаються саме в обкладинці) і є елементом її художнього оформлення. Розрізняють просту обкладинку, що складається з однієї деталі, і складену обкладинку, яка складається з двох або більше деталей. Обкладинка виготовляється, як правило, з цупкого па-
перу. Чим більший обсяг книги, тим міцнішим має бути папір. Щоб підвищити термін служби і покращити зовнішній вигляд книг, обкладинки зміцнюють, покриваючи їх лаком або припре -совуючи до них прозору полімерну плівку. При виготовленні книг, окрім обкладинки, застосовують суперобкладинку, тобто додаткову обкладинку, що прикриває палітурку чи обкладинку без з'єднання з нею. Суперобкладинка тримається на палітурці чи обкладинці з допомогою клапанів - широких закотів, загнутих в середину палітурки або обкладинки. Суперобкладинка охороняє покриття видання від забруднення і одночасно служить важливим елементом зовнішнього оформлення книги, виконує рекламні та естетичні функції. Рекомендується при випуску наукових, довідкових та літературно-художніх видань, особливо подарункових. Іноді для більш надійного збереження, особливо при транспортуванні, застосовується футляр - картонна чи пластмасова коробка спеціальної форми для зберігання видання. Футляр застосовується при виданні особливо цінних видань: академічних зібрань класичної літератури, енциклопедій, монографій і т. п. Говорячи про основні зовнішні елементи книги, не можна не згадати також манжет книги (манжетка) — обгортку подарункового видання у вигляді смужки паперу зі склеєними кінцями, яка використовується для реклами, а також для об'єднання в комплект декількох видань. І останній, проте не менш важливий елемент матеріальної частини книги - закладка (стрічка-закладка, ляссе) - вузька кольо-рова тканинна стрічка, яку прикріплюють одним кінцем до корінця книжкового блоку, а решту прокладають між сторінками блоку так, щоб другий її кінець виступав за межі книжкового блоку. Використовується для того, щоб фіксувати місце, на якому перервано читання, або швидко знайти сторінку, необхідну для виписки і т. п. В цілому, для підвищення культури спілкування з книгою. Одночасно закладка виступає одним з елементів художнього оформлення книги [9, С.129-156]. Отже, ми коротко охарактеризували основні зовнішні елементи книги, своєрідні різновиди її „одягу". При цьому слід підкреслити, що, при всій важливості зовнішнього оформлення книги, її, як і людину, зустрічають, як кажуть, за вбранням, а проводжають - за розумом (4-6), [20, С.31-60]. Тема 5. Конструкція і структура книги Тому цілком логічно перейти до розгляду основних внутрішміх елементів книги, тобто до характеристики основних структурних підрозділів книжкового блоку. Внутрішні елементи книги Як ми уже не раз підкреслювали, ядро книги, її системоутворюючий елемент складає текстове повідомлення. У відповідності з виконуючими функціями текст в книзі поділяється на три його основні різновиди: 1. Основний, 2. Додатковий, 3. Допоміжний (апарат видання). Основним (автентичним, канонічним, дефінітивним) називається текстологічно вивірений текст твору, науково визнаний на момент видання найбільш точним і остаточним. Таким зазвичай вважається текст твору, надрукованого в останньому за життя автора його виданні, підтверджений додатковими текстологічними та іншими дослідженнями. Додатковим текстом вважається текст, який приєднується до творів, але не є їх складовою частиною. Це редакції та варіанти основного тексту, різноманітні додатки — документи, схеми, таблиці та ін., головним завданням яких є доповнення основного тексту матеріалами, які або недоцільно чи неможливо включати до основного тексту, або ж зручніше для читача виділити в самостійний розділ. Допоміжним текстом називається текст апарату книги, тобто системи довідково-допоміжних та науково-допоміжних текстів, що допомагають швидко й ефективно орієнтуватися в структурі і змісті видання (детально розглядається у наступній темі). За ознакою поліграфічного оформлення книжковий текст поді-ляється на два основних різновиди: простий і складний. Простим вважається однотипний суцільний текст, який має рядки однакової довжини і надрукований переважно одним шрифтом та не має складних при наборі елементів: таблиць, формул, посилань, слів і словосполучень іноземними мовами, різного роду виділень і т. д. Друкарський шрифт, тобто комплект літер повної абетки та належних до неї цифр, а також розділових, діакритичних і г
спеціальних знаків, має важливе значення при створенні книги. Вихідною одиницею шрифту є вічко, тобто зображення знака: літери, цифри тощо. Суттєвими є накреслення вічка (положення (нахил), насиченість та щільність), які характеризують його, та місткість шрифту, тобто середня кількість знаків в одному повному рядку сторінки видання. Шрифт може бути набірним і мальованим. Набірні (призначені для друкарського набору) шрифти розрізняються за гарнітурою, накресленням і кеглем. Гарнітура, тобто комплект однакових за рисунком, але різних за накресленням і кеглем шрифтів, є основою формування групи шрифтів - комплекту різних гарнітур шрифтів, потрібних для виконання видання. Розмір друкарського шрифту називається кеглем (кегель), який визначається як розмір шрифту в друкарській системі вимірювання, що визначається відстанню між верхньою і нижньою стінками літери. Кегель позначається (вимірюється) в пунктах (один пункт дорівнює 3/8 мм.). Існує також така одиниця типометричної друкарської системи виміру, як квадрат, яка дорівнює 48 пунктам, або 18,05 мм. В квадратах вказується формат сторінки набору (5x9 кв.), формат набору - довжина рядка (5,1/2 кв.). Шрифти кожного кегля отримали власну назву. Наприклад, деякі з найвідоміших: • Нонпарель (від фр. nonpareil — незрівнянний), шрифт, кегель якого дорівнює 6 п. (~2,25 мм). Застосовується при друкуванні видань, не призначених для суцільного читання (довідники, словники тощо). • ЛГо/?яус( від лат. corpus-звід, зібрання), шрифт, кегельякого дорівнює 10 п. (3,76 мм). Назва походить від першого слова заголовка зводу громадянських законів „Corpus juris civilis", надрукований шрифтом такого кегля. Один із найпоширеніших шрифтів. • Цицеро (від лат. Cicero - Цицерон), шрифт, кегель якого дорівнює 122 п. (-4,51 мм). Шрифтом такого розміру вперше (в 1467 р.) були надруковані „Листи" Цицерона. Цим шрифтом друкують книги та підручники для дітей, заголовки. • Міттель (від нім. mittel - середній), шрифт, кегель якого дорівнює 14 п. (~5,26 мм), середній між цицеро і терцією (16 п., -6,01 мм). Застосовується переважно для набору заголовків у книгах, журналах і т. п. Тема 5. Конструкція і структура /. НІІ< » Вибір шрифту залежить від багатьох факторів, перш за псе під імісту книги, типу видання, його цільового і читацького приЗНІ чення. Багато в чому саме вибір шрифту визначає стиль оформ мсння книги, вартість її виробництва, ефективність читацького сприйняття тексту. Зробивши загальні зауваження щодо внутрішніх елементів книги (точніше, книжкового блоку), слід перейти до їх безпосередньої характеристики. І почати це, зрозуміло, потрібно з титульних елементів книги. Бо саме з титульного аркуша, тобто з першої сторінки починається книга. Титул - заголовні сторінки видання, на яких розміщуються найголовніші дані про нього: прізвище автора, заголовок, надза-головні (назва організації, від імені якої здійснюється видання, дані про серію), підзаголовні (уточнення заголовка, читацьке призначення, жанр та ін.) та вихідні (місце видання, назва видавництва, рік видання) дані. На звороті титульного аркуша обов'язково вказуються наступні елементи вихідних відомостей: 1) класифікаційні індекси УДК і ББК — у лівому верхньому куті; 2) авторський знак — у лівому верхньому куті під класифікаційними індексами; 3) міжнародний стандартний номер книги ISBN — в нижньому лівому куті; 4) знак охорони авторського права (копірайт) — в нижньому праному куті. На звороті титульного аркуша можуть бути розміщені додаткові вихідні відомості (анотація, макет анотованої каталожної картки та ін.), хоча вони можуть бути розміщені й на кінцевій сторінці, або на звороті обкладинки, чи суперобкладинки. На сьогодні існує низка варіантів оформлення титульних аркушів. У відповідному російському Держстандарті є навіть спеціальний термін „Титулатура", тобто сукупність титульних аркушів у виданні (див. додаток №2). Основними серед яких є од-ноаркушевий і двоаркушевий титули. Тому розгляд різновидів титульних аркушів розпочнемо саме з них. Одноаркушевий титул - це титул, розташований, як видно з його назви, на одному аркуші, тобто на двох його сторінках -лицевій і зворотній (про його оформлення див. вище). Його з повним правом можна назвати основним титулом, бо на ньому подаються всі найбільш суттєві для ідентифікації видання вихідні відомості і він є основним джерелом для складання його бібліографій- Низовий М.Л. Вступ до книгознавства Тема 5. Конструкція і структура книги
Двоаркушевий титул — це титул, розташований на двох арку шах, відповідно - на чотирьох сторінках. На першій сторінці два аркушевого титулу знаходиться авантитул, з якого, в такому ви падку, розпочинається книга. Його залишають незадруковани або ж друкують (у більшості випадків) назву чи марку видавни тва, девіз, присвяту або переносять на нього деякі елементи з л; цевої сторінки основного титулу. З'являється авантитул ніби-то випадково, коли утворюють розгорнутий або суцільний титули. Насправді авантитул у бат тьох виданнях (зібрань творів письменників, монографій, под рункових видань) необхідний, щоб читач „заходив" до книги п ступово, з певним настроєм, а не відразу після палітурки чи о кладинки. Тому авантитул, як правило, не перевантажую зайвими елементами, а подають лише ті, які відповідають йог призначенню. Далі двоаркушевий титул має декілька різновидів з їх внутріш ньою диференціацією. А саме: — подвійний титул, тобто титул розташований на розвороті двоаркушевого титулу, який може бут розгорнутим титулом, тобто подвійним титулом, на кожній із сто рінок якого розташовується певна група вихідних відомостей. Якщо ж кожна сторінка розгорнутого титулу дзеркально повторюють одна одну, такий титульний аркуш називається дзеркальним. Розгорнутий титул, у свою, чергу, може бути контртитулом, якщо на його лівій (другій після авантитулу) сторінці, що знаходиться навпроти лицевої сторінки основного титулу, розташовують загальні для всього багатотомного або серійного видання вихідні відомості, або титул мовою оригіналу перекладного видання. Контртитул, крім всього іншого, використовується також для того, щоб, при необхідності, розвантажити основний титул і уникнути занадто швидкого входження читача до книги, зробити його поступовим і більш вагомішим. У виданнях певного цільового і читацького призначення другу сторінку двоаркушевого титулу може займати фронтиспіс -сторінка з зображенням автора або узагальнюючим малюнком до всього видання, розташована перед чи поза титулом. Він є важливим елементом художнього оформлення видання, підсилюючи його виразність та емоційний вплив на читача. Подвійний титул може бути суцільним титулом, якщо вихідні ііідомості розпочинаються на лівій (другій) сторінці і переходять На праву, утворюючи єдину цілісну композицію. Такі основні різновиди двоаркушевого титулу. їх основні елементи є складовою частиною решти титульних аркушів. Серед них слід назвати основний титул, яким є лицева (перша) сторінка одноаркушевого титулу або права (друга) сторінка подвійного титулу, на яких розміщуються основні вихідні відомості про видання; суміщений титул, який розміщується на спускній сторінці перед текстом, де подається сукупність основних титульних відомостей. Крім цього, зустрічаються у виданнях головний (загальний), додатковий, паралельний та інші титульні аркуші, які, як зазначалося вище, складаються, в основному, з елементів розглянутих титулів. Окремо слід сказати про кінцевий титул, тобто останню сторінку книги, де подаються надвипускні та випускні дані, в яких подається частина основних даних з титульної сторінки та виробничо-технічна характеристика видання: дати здачі на виробницт-но та підписання до друку, назви та адреси видавництва і друкарні тощо (детальніше про титули див. додаток №2). Титул будь-якого формату є вихідним, початковим аркушем книги. Однак, крім нього, завдяки рубрикації - системі взаємопов'язаних і співпідпорядкованих заголовків видання, - в книзі існують початкові аркуші і сторінки нижчого рангу, але не менш важливі в структурі книги. Першою серед внутрішніх початкових сторінок книги є шмуцтитул. Тобто аркуш, на лицевій стороні якого (права сторінка розвороту) розташовані заголовок твору або заголовок його частини. Крім цього, шмуцтитул може мати зображення, епіграф, заголовки менших підрозділів, а його зворотній бік може бути чистим або задрукованим текстом першої сторінки твору чи частини. Зрозуміло, що шмуцтитули, як і всі інші елементи книги, потрібні читачеві, перш за все, для кращої орієнтації в її структурі і змісті. Крім того, він несе певне естетичне навантаження. Однак, не слід забувати, що застосування шмуцтитулів (їх кількість і якість) створюють суперечливу ситуацію між художньо-поліграфічною якістю і вартістю видання. Тому ця обставина має бути заздалегідь зважена авторами і видавцями.
Тема 5. Конструкція і структура книги
Близькою за значенням до спускної є початкова сторінка, тобто сторінка видання чи його рубрики, текст якої набраний з відступом зліва, що відчутно виділяє її від рядових повноформатних сторінок. Логічно припустити, що, при наявності початкової сторінки, має бути кінцева сторінка, остання сторінка видання чи його рубрики з кінцевим проміжком внизу, який означає закінчення видання чи його підрозділу, початок якого позначено спускною сторінкою. Кінцева сторінка може закінчуватися кінцівкою — сюжетним, орнаментальним чи декоративним зображенням, що означає її закінчення. Кінцівка, виконана в єдиному стилі з заставкою, надає певну завершеність внутрішньому оформленню тексту і допомагає більш чітко відокремити один підрозділ чи твір від іншого і водночас ненав'язливо спонукати читача до осмислення прочитаного. Провідне місце в книзі належить сторінці видання без полів, тобто незадрукованих ділянок вздовж периметра сторінки видання. В ній однакова кількість рядків і однакова довжина рядка. За виключенням рядків-оборок, текстів, набраних на більш вузький формат, ніж встановлений для видання формат повного рядка, для набору збоку від нього ілюстрації або таблиці. В залежності від вміщеного на сторінці матеріалу розрізняють текстові, ілюстративні та змішані сторінки. На сторінці книги є чотири поля: внутрішнє (корінцеве), верхнє, зовнішнє (бокове) та нижнє, які відіграють важливу роль в оформленні книги та виконують функції захисту тексту від пошкодження. Важливим, переважно внутрішнім елементом книги є ілюстрація, тобто зображення у виданні, яке пояснює текст, допомагає читачеві, завдяки своїй наочній образотворчій формі, краще зрозуміти його зміст. За своїми функціями і способами відображення дійсності книжкові ілюстрації поділяються на художньо-образні та науково-пізнавальні. Художньо-образні ілюстрації засобами образотворчих мистецтв передають світ, створений письменником, доповнюють і розширюють його, впливаючи головним чином на почуття читача. Науково-пізнавальні ілюстрації бувають предметними (зображення предмета з зовнішнього боку) і схематичними (зображення предмета за його внутрішньою побудовою чи структурою). За ступенем зовнішньої близькості до дійсності розрізняють такі основні види науково-пізнавальних ілюстрацій: фотографія, малюнок, креслення, схема, діаграма, карта, документ. Крім тексту та ілюстрацій на книжковій сторінці вміщуються довідково-допоміжні елементи книги, основними з них є такі: • Колонцифра — порядковий цифровий номер сторінки видання. Вміщується переважно в нижньому чи верхньому полі сторінки посередині чи скраю формату набору. • Колонтитул - довідковий рядок над текстом сторінки (інколи збоку від неї), який вказує на її зміст: в збірнику — який твір якого автора на ній надруковано, у моновиданні - до якого параграфу якої глави вона відноситься і, отже, яку тему розкриває, в словнику - які заголовні слова або на які літери заголовні слова на ній розміщені. • Норма - прізвище автора книги або перше слово її назви чи номер друкарського замовлення в лівому куті нижнього поля кожного зошита, що означають належність його (зошита) до даного видання. Норма необхідна для контролю за правильністю брошурувальних процесів, перш за все комплектування книжкового блоку. • Сигнатура - Порядковий номер друкованого аркуша, який проставляється перед нормою в нижньому полі кожної сторінки кожного друкованого аркуша і повторюється на третій сторінці кожного аркуша з зірочкою без норми. Важливою складовою конструкції і структури книги є кількісні параметри її складових частин і книги в цілому. Основними з них є: формат книги, показники її обсягу та ємкості (місткості) друкованого аркуша. Про формат видання, тобто про розмір книги за її висотою та шириною було сказано при характеристиці зовнішніх її елементів.
Тут необхідно лише підкреслити, що формати книг подаються у двох вимірах - в сантиметрах і міліметрах. Стандартні формати книг позначають умовно розміром аркуша друкарського паперу в сантиметрах і часткою аркуша (наприклад: 60x90/16). Формат книги в міліметрах вказує на її ширину(перша цифра) і на висоту після обрізки з трьох сторін книги в обкладинці або книжкового блоку (для книг в палітурці). Тоді попередній приклад буде виглядати так: 145x215. Основними показниками обсягів книг є: 1. Друкований аркуш. За обсягом видання в друкованих ар 2. Паперовий аркуш. За обсягом видання в паперових арку 3. Авторський аркуш. За обсягом видання в авторських аркушах визначають в ньому обсяг створеного автором матеріалу. 4. Обліково-видавничий аркуш. За обсягом видання в обліково-видавничих аркушах встановлюють сумарний обсяг в ньому як авторського, так неавторського матеріалу. 5. Друкарський аркуш-відбиток. Обсяг видання в друкованих аркушах-відбитках показує, який друкований обсяг всього його накладу. 6. Обліково-видавничий аркуш-відбиток. Обсяг видання в обліково-видавничих аркушах-відбитках показує, який обліково-видавничий обсяг всього його накладу. Тепер коротко охарактеризуємо кожен з цих основних показників. Друкований та паперовий аркуші. Друкований аркуш - це площа поверхні одної сторони паперового аркуша, придатної для друку, або, інакше кажучи, — половина паперового аркуша стандартного розміру. Такий друкований аркуш називається фізичним друкованим аркушем. Зрозуміло, що в книгах різного формату фізичний друкований аркуш різний. На кожному паперовому аркуші отримується два відбитки: один — на лицевій стороні, другий — на зворотній. Таким чином, знаючи, скільки фізичних друкованих аркушів буде в книзі (друкований обсяг), можна, поділивши це число на два, отримати обсяг книги в паперових аркушах. Тема 5. Конструкція і структура кіш.чі Умовний друкований аркуш. Як відомо, книги друкують на папері різних форматів і за таких умов порівняти їх реальний обсяг неможливо. Тому був запропонований загальний вимірювач -друкований аркуш формату 60x90 см. Він і став умовним друко-паним аркушем. До нього через так званий перевідний коефіцієнт приводяться друковані аркуші всіх інших форматів. Наприклад, для переводу книги обсягом 10 фізичних друко-ианих аркушів формату 90x100 см в умовні необхідно площу ((язичного друкованого аркуша поділити на площу умовного і встановити, скільки умовних друкованих аркушів вміщується в фізичному: (90x100): (60x90) = 9000 : 5400 = 1,67 Таким чином, в одному фізичному друкованому аркуші форматом 90x100 вміщується 1,67 умовного друкованого аркуша, а в 10 фізичних друкованих аркушах - в 10 разів більше, тобто 16,7 умовного друкованого аркуша. Отже, для переводу фізичних друкованих аркушів в умовні необхідно обсяг книги в фізичних друкованих аркушах помножити на число, яке вказує, скільки умовних друкованих аркушів вміщується в даному фізичному. Таке число, різне для різних форматів, називається перевідним коефіцієнтом. Знаючи ці коефіцієнти, можна підрахувати обсяг будь-якої книги в умовних друкованих аркушах, перемноживши її обсяг в фізичних друкованих аркушах на перевідний коефіцієнт. І, насамкінець, знаючи обсяг виданих книг в умовних друкованих аркушах, можна підрахувати загальний друкований і загальний паперовий обсяг і на цій основі підводити певні підсумки і прогнозувати видавничу діяльність на майбутнє. Авторський аркуш є одиницею обсягу авторського оригіналу, тобто створених автором текстів, таблиць, образотворчих матеріалів та ін. Він дорівнює 40 000 друкованих знаків прозового тексту (включаючи й проміжки між словами, розділові знаки, цифри і рахуючи неповні кінцеві рядки за повні), або 700 віршованих рядків, або 3000 кв. см площі зображень на сторінці видання. Обсяг авторського аркушу необхідно знати, щоб контролювати виконання автором умов договору, а також для розрахунків з ним, якщо вони обчислюються за обсягом в авторських аркушах. Для цього існують відповідні інструкції і методики таких розрахунків за різні види авторських текстів.
Обліково-видавничий аркуш — це одиниця обсягу матеріалу всіїї книги, крім рекламних текстів. Він нічим не відрізняється від авторського і так же підраховується. Різниця полягає лише в тому, що обліково-видавничий аркуш включає додатково й все те, що не створено, автором, а включено до книги видавництвом (видавнича анотація, редакційні передмови, колонцифри і колонтитули, увесь комплекс вихідних відомостей і т. д.). Підрахунки обсягів в обліково-видавничих аркушах корисні як показник раціонального використання паперу, для вирахування ємності друкованого аркуша, контролю за кількістю помилок при наборі і правці в друкарні та ін. Ємність (місткість) — обсяг видання в обліково-видавничих аркушах, що припадає на 1 друкований аркуш. Вираховується шляхом поділу обсягу видання в обліково-видавничих на обсяг його в умовних (саме умовних, це дасть можливість порівнювати ємність друкованого аркуша різноформатних книг) друкованих аркушах. Наприклад, в книзі 13 обліково-видавничих друкованих аркушів і 10 умовних: 13 : 10 = 1,3 обліково-видавничого аркуша. Відношення обсягу в обліково-видавничих аркушах до обсягу в умовних аркушах і є коефіцієнтом ємності. Чим більше знаків вміщує друкований аркуш, тим вище його ємність. І навпаки, коефіцієнт, нижчий за одиницю, говорить (в багатьох випадках) про неефективне використання паперу. Ємність друкованого аркуша залежить від формату набору, кегля шрифту, шрифтової гарнітури та ін. Друкований аркуш-відбиток - одиниця друкованого листажу, тобто один з друкованих аркушів всього накладу видання. Листаж - величина, що обчислюється кількістю друкованих або обліково-видавничих аркушів у всьому накладі видання (листаж видання) або загальному накладі видавничої продукції, виданої чи призначеної до випуску (загальний листаж). Підраховується шляхом множення кількості примірників в накладі на обсяг видання в друкованих аркушах (друкований листаж) або в обліково-видавничих аркушах (обліково-видавничий листаж). Обліково-видавничий аркуш-відбиток, або видавничий аркуш-відбиток - одиниця обліково-видавничого листажу, один з обліково-видавничих аркушів-відбитків всього накладу видання (див. попереднє визначення). Тема 5. Конструкція і структура книги Отже, ми коротко охарактеризували основні елементи зовні шньої і внутрішньої структури книги, народжених досвідом багатовікового її розвитку (6). Пізнавши і усвідомивши призначення і роль кожного з цих елементів, в подальшому слід розглядати книгу як єдиний монолітний організм, що поєднує в собі кращі досягнення людини в духовній і матеріальній сферах [9, 20]. Примітки 1. Лазаренко Е. Еволюція книжкової структури /Е. Назаренко, О. Розум //Друкарство. - 2005. - №4. - С 71-72. 2. ДСТУ 3018-95. Видання. Поліграфічне виконання: Терміни та визначення — К.: Держстандарт України, 1995. - 24 с 3. Тимошик М. Основні розмірні та кількісні параметри видань / 4. Тимошик М. Побудова книги: матеріальна і змістовна частини /М.Тимошик //Друкарство. - 2002. - №1. - С 82-85. 5. Конструкція книги //Вісн. Кн. палати. — 2001. — №4. — С. 11-13. 6. Лукавий Ф. Книга — творчий продукт: До питання про творення книги /Ф.Лукавий //Вісн. Кн. палати. - 2002. - №4. - С 3-4. Запитання та завдання для самоконтролю 1. Поясніть значення термінів „конструкція "і „структура "книги 2. Охарактеризуйте основні етапи пошуку оптимальної конструкції книги 3. Які об 'єктивні передумови виникнення зовнішніх елементів книги 4. Охарактеризуйте, як формується книжковий блок і яка роль форматів у цьому формуванні 5. Які основні елементи є „зовнішніми "стосовно книжкового блоку 6. Охарактеризуйте основні різновиди палітурки 7. Розкрийте основне функціональне призначення обкладинки, суперобкладинки, футляра, манжетки, стрічки-закладки 8. Охарактеризуйте основні різновиди текстів книги 9. Що означають поняття: „шрифт ", „гарнітура шрифтів ", „група шрифтів "? 10.Охарактеризуйте особливості найбільш популярних шрифтів 11. Які ідентифікаційні елементи вказуються на основному титулі та на його звороті ? Низовий МЛ. Вступ до книгознавства Тема 6. Апарат книги
12. 13. Які допоміжні елементи характерні для внутрішньої струк тури книги? 14. Охарактеризуйте основні і додаткові елементи сторінк книги 15.Які основні показники використовуються для визначення обсягу книги?
Тема 6. Апарат книги 6.1 Основні різновиди тексту книги 6.2Апарат книги як система орієнтації в її структурі та змісті 6.3 Класифікація допоміжних текстів за їх основними функціями
6.3.1Ідентифікаційні тексти (Розпізнавальний апарат книги) 6.3.2Орієнтуючі тексти (Довідково-пошуковий апарат книги) 6.3.3Тлумачні тексти (Науково-допоміжний апарат книги) 6.3.4Бібліографічні тексти (Бібліографічний апарат книги) 6.4 Розміщення в книзі компонентів її апарату 6.1 Основні різновиди тексту книги Основою книги, її головним системоутворюючим елементом є текст,тобто інформація, художні образи, висловлені за допомогою слів, словосполук, речень, фраз, надфразових сполук різних ступенів, зв'язаних між собою в єдине ціле, чим є, в кінцевому підсумку, твір.Текстом може називатися як твір в цілому, так і будь-яка його складова частина. За значенням розрізняють три головні різновиди текстів: основний, додатковий, допоміжний. Основним називається текстологічно вивірений текст твору, науково визнаний на час видання найбільш точним і остаточним. Синонімами його є автентичний текст, дефінітивний текст, канонічний текст. Таким зазвичай вважається текст твору, надрукований в останньому за життя автора його виданні. Однак і в цьому випадку потребуються додаткові дослідження всіх джерел тексту, обставин життя автора і т. д. Додатковим називається текст видання, який доповнює основний текст довідковими, документальними та іншими матеріалами. Додатки, по суті, є різновидом основного тексту видання (твору), що винесені за межі його структури з певних причин (для Низовий М.А. Вступ до книгознавства Тема 6. Апарат книги
За змістом та призначенням додатки складають такі основні групи: текстологічні (редакції та варіанти), довідкові (таблиці, нормативні показники, хронологічні списки, дати життя і діяльності та ін.), документальні (постанови, розпорядження, укази, листи, архівні джерела тощо), бібліографічні (самостійні бібліографічні матеріали, які лише тематично пов'язані з основним текстом. Особливо корисні у науково-популярних, просвітницьких і частково навчальних виданнях), додаткові твори (що виділені в самостійний розділ або що видаються на додаток до основного тексту). До додаткових належать також такі специфічні тексти, як епіграф, посвята, текст з висловленням вдячності. Допоміжним текстом називається текст апарату книги, тобто системи довідково-допоміжних та науково-допоміжних текстів, що допомагають швидко й ефективно користуватися виданням. За формою розрізняють прозовий (як провідний), віршований та драматичний тексти, які відповідають основним жанрам літератури. Крім того, використовують інші форми передачі змісту - таблиці та вивіди (цифровий матеріал, організований в колонки і рядки, який не поділений лінійками і безпосередньо продовжує текст), образотворчі та ін. За внутрішньою структурою текст буває простим (тобто без складних елементів: таблиць, формул, слів і словосполучень іноземними мовами, зносок, бібліографічних описів тощо), суцільним (текст, що не переривається виключеними в окремі рядки формулами, таблицями, заголовками, ілюстраціями), змішаним (тобто текст, який, крім слів та символів мовою видання, має також слова і символи однією або декількома іншими мовами) та складним (у видавничій справі текст, складний для набору: з різноманітними виділеннями, дробовими виразами, формулами, індексами, показниками ступеню та ін.) (1). 6.2 Апарат книги як система орієнтації в її структурі та змісті Апарат книги, що складає сукупність допоміжних текстів, призначений для оперативного і найбільш ефективного використан- пя видання споживачами для задоволення їх найрізноманітніших (сам |
Низовий М.А. Вступ до книгознавства
Низовий М.А, Вступ до книгознавства
Низовий М.А. Вступ до книгознавства
Примітки
Особливо важливою була еволюція структурної побудови пер-шодруків — інкунабул та палеотипів, які, як відомо, на початку були відвертим копіюванням рукописної книги. Однак, вже наприкінці XV — у першій половині XVI ст. почав формуватися новий художній стиль, притаманний добі Відродження, який базувався на використанні антикви (набірний шрифт латинської абеткової системи) та книгографічної ілюстрації, а також строгому чорно-білому друці... (1).
Низовий М.А. Вступ до книгознавства_________________________ j
Низовий М.А. Вступ до книгознавства
Низовий М.А. Вступ до книгознавства
ного опису. В ДСТУ 3018-95 цей титул названо „односторінко вим", що, у світлі вищесказаного, є неприйнятним.
Низовий М.А. Вступ до книгознавства
Наступною за значенням початковою сторінкою є спускна сторінка, тобто сторінка, що починається зі спуску — відступу н|| початковій сторінці без полів від верхнього краю до початку зображення. На ній, окрім тексту, може вміщуватися графічний елемент - заставка, яка буває лінійною, орнаментально-декоративною або сюжетно-тематичною. Як і шмуцтитул, спуск, хоча меншою мірою, нагадує про початок нової частини або нового твору і робить структуру книги більш виразнішою.
Низовий М.А. Вступ до книгознавства
Низовий М.А. Вступ до книгознавства
Охарактеризуйте основні різновиди титульних аркушів
зручності використання; щоб не порушувати чіткості композиції основного тексту тощо).