 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Книжкова справа як система
4.1 Об 'єктивні передумови формування книжкової справи 4.2 Формування книжкової справи як системи та визначення її структури 4.3 Основні складові частини книжкової справи та їх взаємозв'язки 4.1 Об'єктивні передумови формування книжкової справи У визначенні книгознавства „книжкова справа" розглядається як друга (разом з „книгою") складова частина об'єкта книгознавства. Тому є необхідність „розшифрувати" це поняття, тобто з'ясувати витоки його формування, основні етапи розвитку, сучасну сутність, структуру і значення. Сьогодні „книжкова справа" визначається як сукупність галузей культури і народного господарства, пов 'язаних з підготовкою і випуском книги, її розповсюдженням та використанням. Інакше кажучи, мова йде, перш за все, про систему видавництв та видавничих організацій, друкарень, інформаційно-бібліографічних і книготорговельних установ та головних закладів книгокористу-вання - бібліотек. Книжкова справа існувала у світі задовго до появи книгодрукування. Рукописна книга як засіб відбиття суспільної свідомості впливала на розвиток ідей і знань тогочасних народів і країн. Однак коло її впливу було вкрай обмеженим, перш за все через індивідуальне (поштучне) виготовлення кожної книги. Вирішальним поштовхом до створення книжкової справи як системи стало винайдення книгодрукування, яке швидко зроби-74 л<> книгу набагато доступнішою, а потім і масовою. Якщо в епоху рукописної книги усі процеси її створення фактично брав на себе и творець, то в умовах друкарського тиражування книги відбу-ішсться диференціація основних етапів її створення: підготовка, шшуск, розповсюдження та використання. Цей процес особливо прискорився з кінця XIX - на початку XX ст. у зв'язку з розвитком машинного книгодрукування та впро-ипдженням прогресивних форм капіталістичного підприємницт-на. В Росії він, в основному, завершився в кінці XIX ст. Це, зокрема, підтвердив Перший з'їзд російських діячів друкарської спра-ни (1895 p.), зафіксувавши становлення видавничої справи як самостійної галузі народного господарства і культури. У нових умовах поступово формуються, кажучи сучасною професійною мовою, три основних цикли (етапи) виготовлення книги: додрукарський, друкарський та післядрукарський з внутрішньою диференціацією кожного з них. Наприклад, додрукарський етап включає в себе: формування іадуму майбутнього твору, пошук автора, створення рукопису, розробку та втілення в життя концепції видання, редагування рукопису, художнє оформлення видання, забезпечення поліграфічного виконання і, нарешті, прогнозування майбутньої долі кидання (книжковий маркетинг). Такими ж складними і диференційованими є і два наступні етапи виготовлення книги. Тому варто більш детально розглянути еволюцію формування основних складових книжкової справи. 4.2 Формування книжкової справи як системи та визначення її структури Увага до визначення книжкової справи та її складових частин значно посилилася в період формування книгознавства як самостійної науки про книгу і пошуку його головних об'єктів дослідження. Саме тоді була сформульована відома „тріада" Лісовсь-кого, який об'єктом книгознавства визначив книговиробницт-во, книгорозповсюдження, книгоопис [бібліографія]. Незважаючи на гостру критику цього визначення в радянські часи як формального і буржуазно-об'єктивістського, воно залишалося до кінця 50-х років XX ст. основним орієнтиром шодо
складових частин книжкової справи. Навіть під час другого „ні родження" вже „радянського" книгознавства знаходилис фахівці, які підкреслювали, що „ зміст поняття „книгознавство1 у широкому розумінні вельми правильно і без зайвих схоластич них тонкощів розкрив ще М.М. Лісовський трьома словами „книговиробництво - книгорозповсюдження - книгоопис (проф. М.П. Кисельов). У роки другого „народження" книгознавства проблема визна чення основних об'єктів дослідження книгознавства дискутува лась особливо, бо на той час вже стало очевидним, що книгознав ство не може обмежитися дослідженням лише власне книги у всьо му її різноманітті. Вже на дискусії 1964 року було сформульовано, а на Першій Всесоюзній науковій конференції з проблем книго знавства (1971 р.) закріплено визначення: Книгознавство є комплексна суспільна наука про книгу і книжкову справу". Тобт було підкреслено, що відтепер книгознавство займається вивченням не лише книги, а й всього комплексу галузей культури і народного господарства, пов'язаних з її підготовкою, випуском, розповсюдженням та використанням. На Третій Всесоюзній науковій конференції з проблем книгознавства (1977 р.) книжкова справа розглядалася не лише як система взаємопов'язаних галузей культури і народного господарства, а й стверджувалось, вона (книжкова справа) як система вперше сформувалась в роки радянської влади й функціонує лише в умовах соціалістичної системи народного господарства. Мине небагато років, щоб переконатись у помилковості такого твердження. Найближче до визначення структури книжкової справи та наукових дисциплін, що її обслуговують', підійшов А. Барсук у своїй статті „До побудови принципової схеми книгознавства" (1). У запропонованій автором схемі (див. наступ, стор.) системоутворюючими елементами були визначені „твір" і „читач", розміщених по краях прямокутника, а решта його площі поділена горизонтально на дві рівні частини. У верхній з них розміщено шість галузей практичної діяльності (редакційно-видавнича справа, оформлення книги, бібліографічна справа, статистика друку, бібліотечна справа, книжкова торгівля), а в нижній - відповідні цим галузям наукові дисципліни (теорія редагування, мистецтво книги, бібліографознавство, статистика друку, бібліотекознавство, бібліополістика [книжкова торгівля]) . Тема 4. Книжкова справа як система Як бачимо, схема відображає функціональний підхід її автора Ю книги і книжкової справи (у верхній частині фактично перера-Ковані виробничі цикли, які проходить твір на шляху до читача), її також ідею комплексності книгознавства (в нижній частині — перелік наукових дисциплін, що складають книгознавство). Запропонована А. Барсуком схема критикувалася за методо-погічну невитриманість, однобокий підхід до книги і книжкової справи, надмірний (чи, навпаки, недостатній) перелік галузей практичної діяльності і відповідних їм наукових дисциплін та ін. Однак, незважаючи на це, схема мала незаперечні переваги. Л саме: 1. В ній вперше книжкова справа поділена на практичну і наукову її складові (чого не було у Лісовського); 2. Зроблено диференційований (поіменний) перелік складових (хай для когось недостатній чи надмірний) практичної і наукової частин книжкової справи. 3. Можливо, найголовніше — вона (схема і коментар до неї) стала стимулом і підґрунтям для подальшої розробки фахівцями методологічних основ книгознавства. Це, зокрема, підтвердила ґрунтовна стаття І. Моргенштерна „Книжкова справа у єдності — головний об'єкт книгознавства" (2). В ній автор дає розлогу характеристику складових частин книжкової справи і продовжує пошук її наочного (схематичного) відтворення. Зокрема, він пропонує схему „Шлях книги", де показує рух книги від автора до установ її розповсюдження та використання. В цій схемі відчутна динаміка видавничого процесу, показані основні його учасники, однак вона не відтворює повного циклу книговидання, зупиняючись на установах книгорозповсюдження. Насправді ж цей цикл, як відомо, безперервний, якщо, звичайно, не рахуватись з формальними хронологічними обмеженнями (квартал, рік і т. д.). Після функціональної концепції книгознавства була запропонована (на Другій Всесоюзній конференції з проблем книгознавства, 1974 р.) концепція „наук, що перетинаються". її автор проф. Є. Л. Немировський обґрунтовував її необхідність тими обставинами, що поруч з загальною комплексною наукою про книгу і книжкову справу мають розвиватися окремо наукові дисципліни книгознавчого циклу. їх взаємовідношення з наукою варто визначати не як „включення" або „приєднання", а як „перетинання". Наочно це видно, якщо уявити кожну наукову дис- к 1.1 1,2 1,КНИЖКОВА СПРАВА 1.3 1.4 1.5
ТВІР
Бібліотечна справа Книготоргі- вельна справа ЧИТАЧ
Принципова схема книгознавства (за А. І. Барсуком)
~ттщ^тщшшшг Низовий М.А. Вступ до книгознавства Тема 4. Книжкова справа як система
справи, яка б адекватно відображала основні стадії (етапи) створення і використання книги від зародження і створення до її кінцевої мети, показувала б роль і місце в цьому процесі кожного структурного підрозділу і — найскладніше! - показувала б безперервність книговидавничого процесу. Після тривалих прикидок та апробацій така схема була представлена автором цього навчального посібника на VII конференції з проблем книгознавства (Москва, 1992 р.) як ілюстративний матеріал до доповіді „Про структуру книжкової справи і створення її статистичного моніторингу" на секції теоретичних проблем книгознавства (4). Зрозуміло, що для створення цієї схеми були використані на-працювання попередників, зокрема, Лісовського, Барсука, Мор-генштерна та ін. Крім того, слід мати на увазі, що у розробників структури книжкової справи був один і той же „будівельний" матеріал: книга, книжковий масив, читач, структурні підрозділи книговидання та ін. Найскладніше полягало у тому, як краще розпорядитися цим матеріалом, що визначити пріоритетним, в якій послідовності його розташувати, як розкрити зв'язки між усіма компонентами схеми і т. п. Враховуючи 4-компонентну структуру книжкової справи (підготовка, випуск, розповсюдження, споживання творів друку) для побудови схеми була вибрана квадратна площа, де були розміщені (у логічній послідовності) вказані чотири „виробничі" підрозділи (див. наст. стор.). Далі потрібно було вирішити, що має бути епіцентром даної схеми, на якому б „трималися" усі інші її компоненти. Вперше у практиці побудов різних книгознавчих схем і моделей таким „епіцентром" був визначений „читач" (читач-особистість, читач-сус-пільство). Аргумент на користь такого вибору, на перший погляд, дуже простий: без провідної ролі читача існування усіх підрозділів і самої книжкової справи втрачає сенс. Однак, на практиці такий вибір був сприйнятий далеко не однозначно. Багаторічна практика радянського книговидання, коли його основні тематичні, цільові, мовні і ін. пріоритети визначалися не „читачем" (уособленням суспільства), а „керівною і спрямовуючою силою" - КПРС, відвадила навіть фахівців бачити „читача" на такому вирішальному місці в структурі книжкової справи. Слід також мати на увазі, що будь-яка науково обґрунтована схема ілюструє процес або явище не зовсім такими, як вони є сьогодні, а такими, якими вони мають бути за будь-яких обставин, тобто „ідеальними". Поставивши вперше „читача", який персоніфікує читаюче суспільство, на його законне місце, тобто в центр книжкової справи, слід перейти до визначення головних „діючих осіб" в 4-х основних виробничих підрозділах книжкової справи. У першому підрозділі - „Підготовка" (на схемі - П) такими, безсумнівно, є „автор" і „видавництво" (АВ), у співпраці і співдружності яких народжується макет майбутньої книги, придатний для її тиражування. У другому - „Випуск" (В) ілюструється співпраця видавництва (редактора), яке доводить своє дітище-книгу до логічного за-иершення, з друкарнею та її поліграфістами (на схемі - ВД), які, враховуючи побажання видавництва, тиражують видання. Третій підрозділ - „Розповсюдження" показує розгалужену мережу установ та організацій (бібколектори, магазини, пошта, спецринки та ін.), що займаються розповсюдженням (продажем) книги серед індивідуальних і колективних споживачів (на схемі — УР - установи розповсюдження). В заключному, четвертому підрозділі - „Споживання" (С) показано основні установи використання (головна мета книговидавничої діяльності!) книги - бібліотеки, як громадські, так і приватні. Тепер потрібно показати рух книги (книжкового потоку) від автора і видавництва (через друкарню, установи розповсюдження) до бібліотек, з'єднавши всі видавничі підрозділи коловою дугою і вказавши напрям руху. Рух книги від першого підрозділу („Підготовка") до третього („Розповсюдження") включно, здається, не викликає запитань і заперечень. Набагато складніше обґрунтовувалося з'єднання кола на ділянці між „бібліотеками" та „автором і видавництвом". Проте це з'єднання і утворення замкнутого кола, своєрідного „вічного двигуна" безперервності книговидавничого процесу відповідає його щоденним і щорічним реаліям. Адже, здається, ще не було випадку, коли б книговидавничий процес зупинився 31 грудня минаючого року, а відновився в перших числах січня наступного. Бо цей процес — безперервний.
Ч- Читач 1. П — Підготовка і АВ - Автор, видавництво 2. В - Видання ВД - Видавництво, друкарня 3. Р - Розповсюдження УР - Установи розповсюдження 4. С — Споживання Б - Бібліотеки |
Низовий М.А. Вступ до книгознавства
2.КНИГОЗНАВСТВО
Низовий М.А. Вступ до книгознавства