ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Поняття та види речових прав

12 3 4 5 6

Цивільне право є сукупністю правових інститутів, серед яких основні - це інститути речового та зобов’язального права. Як слушно зазначив проф. І. О. Покровський, основним завданням цивільного права є розподіл майнових благ у суспільстві між його членами, який відбувається шляхом надання їм суб’єктивних речових прав.[12] Римське речове право – це досконале правове явище, яке сформувалося з простого тримання речі до інституту абсолютної влади власника над річчю. Майже всі науковці вважають за найбільше досягнення римського права розвиток та формування інституту права приватної власності – центрального інституту цивільного права. Як наголосив відомий знавець приватної власності К.Маркс: «Римляни, власне, вперше розробили право приватної власності, абстрактне право, приватне право, право абстрактної особистості»[13].

Речові права представляють собою правову владу або абсолютне владарювання власника над річчю. Основним інститутом речового права є право власності, що є основним і найвищим речовим правом. Право власності надає власникові повну владу над річчю: це проявляється в передачі власникові всіх елементів права власності – права володіння, права користування та права розпорядження.

Речове право, яке безпосередньо пов’язане із річчю, – це правовий зв’язок речі з її власником. Абсолютний характер речового права проявляється в тому, що власник має право на річ, а всі інші оточуючи його особи повинні його дотримуватися, тому у разі зазіхання або порушення права власності на річ він має абсолютний захист. Обмеження права власності підкреслюється тим, що тільки закон або суд можуть його встановлювати. Зобов’язальне право регулює відносини між сторонами зобов’язання, тому має відносний характер. Боржник має обов’язок тільки перед кредитором, який тільки до боржника має право вимоги, тому особистий позов надається тільки до визначеного кола осіб.

За Ю. Бароном всі майнові права поділяються на речові та зобов’язальні або особисті права, зокрема об’єктом речових прав є тілесна річ, це право власності, речові права на чужу річ; об’єктом зобов’язального права є особа, що може вимагати від іншої особи виконання певної дії або утримання від її здійснення тощо.[14] Характерним для розмежування інститутів речового та зобов’язального права може стати такий приклад. Власник володіє річчю на праві власності – це відносини речового права. Він може відчужити цю річ як власник покупцеві на підставі договору купівлі-продажу – це зобов’язальні відносини, в які вступають власник речі і покупець. За цим договором у разі передачі речі речове право перейде до покупця, який стане похідним власником речі, це знов таки відносини речового права.

Існують й інші думки стосовно природи речових прав. Проф. О. А. Підопригора відносить до інститутів речового права володіння, право власності та права на чужі речі: «Найголовнішим з них було право власності, але першим сформувався інститут possessio (фактичного володіння)»[15]. Проф. І.Б. Новицький вважає, що до речових прав належить право власності (у зв’язку з яким вивчається також і фактичне володіння річчю) та право на чужі речі, серед яких виділяються сервітутне та заставне право, емфітевзис та суперфіцій.[16]

Найдавніші форми існування людської влади над річчю – це інститути тримання речі та володіння нею. Тримання речі представляє собою фактичне утримування речі особою, яка не обтяжує себе підставами заволодіння нею. Захист такого тримання здебільшого здійснюється насильницьким способом, як і перехід прав. Володіння річчю представляє собою більш складне правове утворення, яке охоплює два важливі елементи: фактичне тримання речі, а також волю особи-утримувача речі, направлену на бажання її утримання. Виділення та урегулювання волі особи, направленої на тримання речі, стало важливим моментом у становленні інституту речових прав і дозволило сформувати інститут захисту добросовісного володіння річчю.

Так поступово розвиваються правомочності власника – право володіння, право користування та отримання плодів, право розпоряджатися річчю та право на захист. За революції Гракхів зміна правового регулювання режиму земель народу Риму ager publicus обумовила утворення інституту права власності – центрального інституту речового права та цивільного права взагалі. Цей інститут опосередковував основні владні відносини речі й власника – відносини абсолютної влади власника над своєю власністю, які включають в себе вже тільки право володіння, користування та розпорядження. Право захисту права власності виділяється в окремий інститут цивільного права.

Інститут права приватної власності є центральним інститутом речового права, який регулює відносини розподілу майнових благ або речей, які належать суспільству, між його членами на підставі визначених підстав та критеріїв.[17]

До речових прав також належать права на чужі речі та закладене право, які теж виникли і сформувалися в римському приватному праві. Права на чужі речі або речові права обмеженого змісту, тобто речі належать одному власнику, але інша особа має на цю річ речове право обмеженого змісту. До останніх належать сервітути – право користування чужою річчю та речові права на розпоряджання чужою річчю – закладне або заставне право.

Сервітути можуть бути особистими, тобто право користування чужою річчю передається певній особі, наприклад, право довічного користування будинком або землею. Є сервітути предіальні або речові, тобто такі, які передають користування річчю не певній особі, а будь-кому, хто стане власником речі, наприклад, право проїзду через маєток до дороги, або проходу до води для поливання тощо. Будь-якому власнику сусіднього маєтку надається право користуватися чужим маєтком для забезпечення своїх потреб.

Закладне або заставне право - це право розпорядження чужою річчю. У разі несплати боргу, кредитор мав право за рахунок заставленої речі задовольнити свої вимоги перед боржником. Кредитору надається право розпоряджатися чужою річчю у певному випадку, наприклад, у разі порушення боржником свого зобов’язання перед кредитором.

У наступних питаннях ми детально розкриємо зміст окремих інститутів речових прав у римському приватному праві, зокрема володіння, право володіння та право власності, права на чужі речі та закладне право.

12 3 4 5 6