ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Поняття концепту та концептуальної метафори

Предыдущая 1 2 345 6 7 Следующая

Досягнення у галузі лінгвістичних досліджень свідчать про неабиякий інтерес учених до вивчення мовних явищ у екстралінгвальному контексті. Об’єктом вивчення філософської, психологічної, лінгвістичної, літературознавчої, когнітивної парадигм виступає концепт [9, c. 188]. Визначення концепту в рамках філософської теорії пізнання і відображення дійсності варіюються у такому діапазоні: від широкого (складні ментальні утворення – думки, знання, віра, причина,– осмислені на основі широкого онтологічного фону речей, які складають оточуючий світ, та власного досвіду людини) до дещо звуженого (смисли, якими оперує людина у процесі інтеріоризації, знання про оточуючий світ, які зберігаються у вигляді квантів – таких, як життя, смерть) [9, c. 188-189]. Фактично, філософська традиція, як і раніше, трактує концепт як згорнуті знання людини про світ, як складову світобачення, концептуальної картини світу, яка, в разі означення, явлена як мовна [9, c. 190].

На сучасному етапі розвитку лінгвістики згідно думки учених можна виділити два основних підходи щодо тлумачення терміна концепт: 1) концепт як загальне поняття (традиційне розуміння); 2) концепт як комплекс культурно детермінованих уявлень про предмет (нове осмислення терміна в межах лінгво-філософської наукової парадигми) [5, с. 89]. З точки зору епістемології концепти кваліфікуються як складні ментальні утворення, виражені словами думки, знання, віра, причини тощо і осмислювані на основі широкого онтологічного тла речей, власного досвіду та аперцептивного фону авторів. В рамках відображувальної теорії концепти кваліфікуються як ті смисли, якими оперує людина в процесі інтеріоризації знань про довкілля, тобто в рамках осмислення всієї людської діяльності у вигляді деяких “квантів” знання. Зазначене розуміння концептів сягає праць Р. Шенка та інших представників стенфордської школи, які розглядають їх як representation “семантичне уявлення”, conceptually based “семантичну зорієнтованість”. Керуючись певною інтенцією, номінатор обирає з концепту певні характеристики, що стають основою номінації. З огляду на це дискусійною є проблема природи самого концепта, його формування у мисленні [18, c. 24].

На рівні моделі “Смисл – Текст” ці поняття знаходять синтезований вияв у працях представників російської семантичної школи 80-х років Н.Д. Арутюнової, А. Вежбицької, О.С. Кубрякової, Р.М. Фрумкіної. За свідченням Р.М. Фрумкіної, повноправне використання терміна «концепт» у російських текстах починається завдяки перекладам англомовних авторів, у працях яких він вживається у значенні “загальне поняття”. Так, кваліфікуючи концепти як набір смислів, якими оперує людина у процесі своєї мисленнєвої діяльності та пізнання світу, О.С.Кубрякова вважає, що концептуальні структури слід трактувати як посередники між словами та екстралінгвальною дійсністю. Заслуговує на увагу й ідея, за якою концептуальний рівень не протиставляється семантичному, а доповнює його, оскільки концепти по-різному групуються і вербалізуються у різних мовах, перебуваючи у тісній залежності від власне лінгвістичних, прагматичних і культурологічних чинників[20, c. 22-23].

Дещо відмінний зміст вкладає у це поняття А. Вежбицька, яка інтерпретує цей термін в антропоцентричному плані [7, c. 24]. А. Вержбицька розглядає концепт як мовно-ментальну одиницю, частково занурену у підсвідоме [7, c. 7]. Концепт є одиницею колективного знання/свідомості, яка має мовне вираження і позначена етнокультурною специфікою [4, c. 65-72 ].

У “Словнику російської культури” Ю.С. Степанова “концепт” визначається як згусток культури у свідомості людини: те, у вигляді чого культура входить до ментального світу людини, і те, за посередництвом чого людина – звичайна, пересічна людина – сама входить до культури, а в деяких випадках і впливає на неї [29, c.40]. Автор вважає, що концепт витає над концептуальними сферами втілюючись як у слові, так і в образі або матеріальному предметові [29, c. 9 ].

В.І. Карасик дещо розширює визначення концепту Ю.С. Степанова, вважаючи концепти первинними культурними утвореннями, що транслюються в різні сфери буття людини, зокрема у сфери переважно понятійного (наука), образного (мистецтво) і діяльнісного (повсякденне життя) світу [16, c. 6].

О.Л. Бєссонова розуміє під концептом співвіднесені з поняттям мовні категорії. Концепт включає більш ніж одну лексичну одиницю та відповідає певній лексико-семантичній парадигмі [9, c. 41-45]. У плані-проспекті “Мова в культурі народу”, підготовленому Інститутом мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України, концепт визначається в термінах когнітивної структури, яка стоїть за мовним значенням і відбиває певні культурно зумовлені уявлення людини про світ [5, c. 4 ].

Учений Ф.С. Бацевич вважає, що концепт (лат. conceptus– поняття) – поняття у філософії мови, антропоцентричній лінгвістиці, соціолінгвістиці, лексичній та ситуативній семантиці, ідеальний об’єкт, образ, оперативна змістовна одиниця ментального лексикону, пам’яті, в якій втілилися певні культурно зумовлені уявлення носія мови про світ; у мові має певне ім’я, що виступає втіленням смислів, якими оперує людина в процесах мислення [4, c. 221]. Іноді його ототожнюють із поняттям як основою лексичного значення, іноді розглядають як основну ланку в ментальному світі людини [11, c. 40]. Інколи його співвідносять із словом, інколи – із значенням, яке на думку Д. Лихачовa, виступає своєрідним алгебраїчним вираженням значення, яке людина просто не встигає, а інколи не може, а інколи по-своєму інтерпретує його [21, c. 9].

М.В. Нікітін пов’язує концепт безпосередньо із значенням, учений стверджував , що кажучи про поняття і значення, ми маємо справу з одним і тим же предметом – концептуальним рівнем абстрагуючих, узагальнюючих одиниць свідомості, оскільки значення – ті ж поняття, вони зберігають за собою все те, що належить до понять [24, c. 89]. Слідом за ученим ми розглянули поняття як – 1) думку, яка в узагальненій формі відображає властивості предметів та їх взаємовідношення; 2) те ж саме, що граматична чи семантична категорія, звичайно не вищого рівня узагальнення,наприклад поняття подвійного числа, поняття події, поняття неактуального теперішнього часу. У цьому значенні почав часто вживатися вираз “концепт”.

Поняття (концепт) – явище тієї ж групи, що і значення слова, але розглядається в деякій іншій системі зв’язків; значення – в системі мови, поняття – в системі логічних відношень і форм, які досліджуються як в мовознавстві, так і в логіці. Наразі всі мовознавчі підходи до розуміння поняття "концепт" зводяться зазвичай до лінгвокогнітивного та лінгвокультурологічного тлумачення цього явища. Так, наприклад, під концептом, як під поняттям лінгвокогнітивного явища, слід розуміти "одиницю ментальних або психічних ресурсів нашої свідомості і тієї інформаційної структури, яка відображає знання і досвід людини; оперативна змістовна одиниця пам'яті, ментального лексикону, концептуальної системи мови і всієї картини світу,відображеної в людській психіці" [7, с. 90]. А з точки зору лінгвокультурологічного підходу концепт, наприклад, культурний, визначається базовою одиницею культури, є її концентратом [3, с.116].

Поняття в загальних рисах визначається однаково в логіці і в мовознавстві і представлено завжди будь-яким загальним іменем чи його еквівалентом – словосполученням. . У гносеологічному плані загально прийнято говорити про те, що поняття – категорія не мовна, а пізнавальна. Одначе, справжнє “поняття” відбувається в мові і тут воно визначається як значення.

Поняття і значення – це не різні сутності, а об’єкти різних наук, особливості яких не дають змогу розподіляти онтологію предмету. Давня традиція розмежування поняття (логіка) і значення (лінгвістика) часто приховувала єдину природу мовно-мисленнєвої семантики і не призвела до утворення одного узагальнюючого терміну, до того ж створила певну термінологічну надлишковість (семантика, значення, зміст, концепт, сигніфікат) [11, c. 45].

І.В. Карасик пропонує розрізняти смислове значення слова і поняття. Смислове значення слова – це такий його вираз, при якому в слові виражається сукупність будь-яких ознак предмета чи явища. Поняття ж є відображенням визначеної сукупності загальних та істотних ознак предмета [17, c. 89]. Однак у цьому формулюванні смислове значення – це сума знань про поданий предмет чи широке поняття. Вузьке поняття одержує назву поняття взагалі. На думку вченого значення слова складається із двох основних відношень до дійсності: позначення предмета і відображення предмета.

При одному і тому ж мовному способі позначення предмета відображення предмета може бути різним. І, навпаки, при одному і тому ж відображенні предмета способи його позначення можуть дуже різнитися. Позначення предмета словом в певній мові, як правило, постійне у всі періоди вживання слова – і в давнину, і в певний час, і для дитини, і для дорослого. Належність слова до предмета чи явища як визначення цього предмету чи явища не змінюється, а приналежність слова до предмету як відображення даного предмету змінюється під впливом різних факторів, в тому числі і таких, як історичний рівень пізнання цього предмету окремою особистістю. Позначення як форма відношення слова до дійсності виступає в специфічній формі, у формі назви.

Вчений зауважував, що під значенням слова розуміють дві різні речі, із яких одне, яке належить мовознавству, ближнє,інше, яке становить предмет дослідження інших наук, – віддаленим значенням слова. Тільки одне ближнє значення слова містить в собі дійсний зміст думки під час вимови слова [25, c. 19]. Ближнє, або формальне значення слів, разом з уявленням, робить можливим те, що мовець і реціпієнт розуміють один одного. О.О. Потебня також додає, що у мовця і реципієнта, внаслідок відмінностей органів чуття, сприйняття неоднакові. Ще більш суттєво відрізняються комбінації цих сприйняттів. Наприклад, коли один говорить це дерево – береза, то для іншого дійсне значення цього слова зовсім інше. Обидва вони думають при цьому про різні речі, але так, що їхні думки мають спільну точку дотику: уявлення (якщо воно є) і формальне значення слова. Спільне між мовцем і реципієнтом обумовлене їхньою належністю до одного і того ж народу. Іншими словами О.О. Потебня розрізняв два типи значень слів – ближнє значення, “народне”, і віддалене, “особисте”, яке у кожного відрізняється щодо якості і кількості елементів [25, с. 19-20].

Безперечним для всіх підходів є те, що концепт належить до свідомості і включає, на відміну від поняття, не лише описово-класифікаційні, а й чуттєво-вольові та образно-емпіричні характеристики. Концептами можна не лише мислити, але й їх можна переживати. В. І. Карасик, та інші лінгвісти вважають концепт, як мінімум, тривимірним утворенням і виділяють його предметно-образну, понятійну і цілісну складові. Образна сторона концепту включає в себе зорові, слухові, тактильні, смакові та нюхові характеристики предметів, явищ, подій, які відображені у нашій пам'яті. Понятійна сторона концепту – це те, як концепт зафіксовано в мові, його значення, опис, структура, дефініція, порівняльні характеристики даного концепту по відношенню до інших концептів. Ціннісна (інтерпретаційна) сторона концепту характеризує важливість цього психічного утворення як для індивіда, так і для всього мовного колективу [17, с. 129].

Питання про сутність і характеристики концептуальної метафори дало поштовх дослідженням у сфері розумових процесів людини. Це привело дослідників до того, що метафора – це перш за все прийом, що вербалізує уявлення про світ.Вивченням цього питання займалися лінгвісти 70-х - 80-х років як А. Хілі, А. Ортон, Р. Рейнолд і багато інших учених. Найбільш чітко концептуальна теорія метафори сформульована у Дж. Лакофф і М. Джонсона. [22]Вони описали концептуальну метафору як перетин знань про одну концептуальну область в іншій концептуальній області.

В останні десятиріччя у численних роботах вітчизняних та зарубіжних вчених метафора розглядається не лише як елемент художнього тексту, а перш за все як важливий когнітивний механізм, як результат когнітивного процесу [22;23;31]. Такий підхід зумовлений розвитком і становленням когнітивної лінгвістики.

За висновком А.Ченкі, у когнітивній лінгвістиці поняття метафори не обмежується її традиційною роллю у мові поезії, вона розглядається як головний засіб нашої концептуальної системи, за допомогою якого ми розуміємо і сприймаємо один тип об’єктів у термінах об’єктів іншого типу» [36, c. 70]. Відповідна функція метафори як інструменту мислення та пізнання визначається як когнітивна, або концептуальна, а сам троп, що виконує цю функцію, характеризується як когнітивна, або концептуальна,метафора.

Д.М.Колесник стверджує,що невід’ємна присутність метафори в концептуальній системі людини пояснюється тим, що більшість важливих для людини та її діяльності концептів (час, стан, емоції, ідеї) є або абстрактними, або недостатньо дискретними та структурованими [18, c. 1б]. Існують два погляди на роль концептуальної метафори в художньому тексті та її зв’язок з поетичною метафорою. Дж.Лакофф стверджує, що поетична метафора значною мірою є розширенням (extension) нашої повсякденної конвенціональної системи метафоричної думки [40, c. 246]. На наш погляд, такий підхід применшує творчий характер художньої метафори, поетичні образи зводяться до використання певного набору концептуальних схем. Дещо іншої точки зору дотримуються дослідники, які вивчали функціонування таких концептуальних метафор, як LIFE IS A JOURNEY, LIFE IS A GAMBLING GAME, LIFE IS A TRAVEL та ряду інших у художніх творах [23, c. 84].

Таким чином, у названих роботах концептуальна метафора трактується як елемент художнього твору, що зберігає свою образність, позначає непредметні сутності, відображає авторське бачення цих сутностей і певною мірою будується на основі концептуальних уявлень або частково співпадає з концептуальними уявленнями про непредметні сутності.

Концептуальна метафора не тільки відтворює фрагменти соціального досвіду певної культурної спільноти – вона значною мірою формує цей досвід. Нові метафори мають здатність творити нову реальність. Якщо нова метафора стає частиною понятійної системи, яка виступає підставою для формування нашої дійсності, вона змінить цю систему, а також породжувані нею уявлення і дії. Наприклад, західний вплив на світові культури частково пояснюється внесенням в них метафори TIME – MONEY. Дійсно, якщо згадати слова і вирази, які використовуються з поняттям «time», то можливо дійти висновку, що в більшості випадків вони можуть поєднуватися і з поняттям «money». Наявність зазначеної метафори підтверджується рядом висловлювань типу: you are wasting your time;you will save your time this way;I’ve invested a lot of time in her;The flat tire cost me an hour. DISPUTE – WAR. Наявність зазначеної метафори підтверджується рядом висловлювань типу:I could not beat him in a dispute; He crushed all my arguments; You will not be able to protect their approval; His remarks struck right on target; It is not necessary to resort to this strategy: the enemy will wipe you from the face of the earth; Don’t you agree? – Your shot! Зрозуміло, що фізичної битви не відбувається, мається на увазі словесна битва, і структура конфлікту – атака, оборона, контратака тощо , відображені за допомогою метафори, згідно думки Лакоффа й Джонсона. [22, c.128]

Спираючись на вищеописану теорію, яка стосується повсякденного мовлення, логічно зробити висновок, що те ж саме відбувається і в мовленні поетичному. За аналогією з концептуальними метафорами в повсякденному мовленні, необхідно виділити концептуальні метафори в поезії [41, c. 117]. У поезії існує цілий ряд стійких аналогій, в рамках яких створюються образи, наприклад, «life» може інтерпретуватися як «way», «journey», «theatre», «game», «sun» ототожнюється з «gold», «moon» з «silver», «oldness» з «autumn». Відомо, що в поезії образним переосмислення найчастіше піддаються абстрактні поняття, такі як «time» «love» «life» «death» які по своїй суті складні й всеохоплюючі.

Розмовна англійська мова рясніє метафорами, які сягають аналогії «love is madness», «she drives me crazy», «he ís gone mad over her», «she is madly in love with him». Всі ці мертві метафори і настільки міцно увійшли в загальний обіг, що їх творча складова відходить на другий план. Вони виступають не більше, ніж носіями інформації, головна

задача яких донести до слухача або читача, що герой закоханий, настільки одержимий предметом свого обожнювання, що готовий заради нього на будь-які вчинки, часом не контролюючи себе, як психічно нездорова людина. У поезії аналогія LOVE – MADNESS стає частиною більш загальної концептуальної метафори «love is madness».

Положення про здатність метафори творити «нову реальність» Лакофф і Джонсон обґрунтовують не тільки прикладами, але і логічними конструкціями: оскільки значна частина соціальної реальності осмислюється в метафоричних термінах і оскільки наше уявлення про матеріальний світ також частково метафоричне, остільки метафора відіграє істотну роль в встановленні нової для нас реальності [22, C. 79-80].

Отже, концепт як поняттєва категорія, на відміну від власне поняття,виступає прерогативою не самої філософії, а радше лінгвософії. Однак на сучасному етапі у мовознавстві неможливо відслідкувати єдину думку у трактуванні поняття "концепт" і його можливість характеризувати оточуючий світ. Незалежно від типів концептів, всі вони структурні ланки, будівельний матеріал концептосфери певної мови, в якій можна виділити менші утворення. Якщо за поняттям стоїть реалія, речова субстанція, то за концептом – не лише предметна віднесеність, предметний смисл, але й слово – ім’я реалії, слово-знак як певна інтелектуально осмислена сутність, як субстанція значуща, або знак смислу. Поняття зазвичай утілюється в найближчому значенні слова. Концепт – це й зміст поняття, й культурний смисл(а частіше комплекс смислів) слова, навіяний реалією. Враховуючи різноманітність варіантів тлумачення, поняття "концепт" одностайно визнається одиницею ментального простору. Він структурує знання про світ і відображає національну специфіку членування світу. Тому, магістральним для нашого дослідження, є подальше дослідження понять "концепт" та "концептосфера" у поетичному дискурсі.

Концептуальна метафора відтворює фрагменти соціального досвіду певної культурної спільноти, формує цей досвід. Оскільки значна частина соціальної реальності осмислюється в метафоричних термінах, наше уявлення про матеріальний світ також частково метафоричне, таким чином метафора відіграє істотну роль в встановленні нової для нас реальності.

Прагматика метафори значно менше розроблене питання, ніж її семантика. Більшість досліджень метафори семантично орієнтовані, і якщо мова йде про прагматичний вимір цього феномена, то фахівці вважають за правильне писати про прагматичний потенціал метафори, але не про її прагматичний ефект [18, с. 167].

Прагматичні теорії метафори схожі в тому, що метафора виникає не в області семантики, а в процесі використання мови в мовленні.

Прагматична функція метафори полягає у цілеспрямованому впливі на адресата, реалізуючи прагматичну функцію концептуальна метафора виступає потужним засобом формування у адресата необхідного адресанту емоційного стану та світосприйняття. З точки зору прагматичної інтенції важливо, що метафора здатна не лише візуалізувати окремі сторони предмета або явища, а й актуалізувати додаткові смисли, впорядкувавши їх у свідомості адресата. В поетичному дискурсі цей аспект виступає магістральним для розуміння адресатом твору.

Більшість дослідників виділяють лише три прагматичних функції метафори: інформаційну, впливову (моделюючу) та зображальну [31;32;36].

Під інформативною функцією метафори розуміють передачу інформації про події, що відбуваються, явища, оскільки метафора – це продукування нової інформації, отримання якісно нового, виведеного знання. Метафора одночасно несе інформацію декількох видів: раціональну – інформацію про предмет мови, оцінну – відображає оцінку автором предмета мови, прагматичну – інформує про комунікативні установки автора [31, c. 31-32].

Одним з видів інформативної функції метафори виступає сугестивна функція – здатність передавати інформацію натяками, імпліцитно, через марковані концепти, які мають розгалужену систему асоціацій або імплікацій, що роблять метафору насиченою семантично, але при цьому не експліцитно. Наприклад, «And the silken, sad, uncertain rustling of each purple curtain» – авторзображує шум фіранок використовуючи слова «silken», «sad», «uncertain rustling» викликаючи в уяві адресата образ шовкових фіранок, що шумлять від вітру.

Зображальна функція полягає у тому, що метафора додає поетичному твору більшої образності, яскравості й значущості. Для поетичних текстів метафоричне слововживання вважається закономірним, метафора виступає характерним засобом текстової експресії [31, c. 32].

Моделююча функція знаходить прояв у тому, що метафора створює певну модель дійсності й досліджує взаємозв’язок між її елементами [31, c. 32-33].

Потрібно зазначити, що саме прагматична функція (функція переконання) викликає особливий інтерес у дослідників, що займаються вивченням метафор, які використовуються у поетичному дискурсі. Той факт, що метафора використовується з метою переконати реципієнта, пояснюється її властивістю зображати певне явище з необхідної точки зору – позитивної чи негативної [31, c. 36]. Вчені лінгвісти вважають, що цілеспрямоване використання слів з метафоричним значенням з метою переконання реципієнта у чомусь і є основною функцією метафори. Доведено, що метафора має великий вплив на реципієнта. Посилаючись на Я. Босмана, який стверджував, що метафора може не лише передавати позитивну чи негативну оцінку певного явища, але й змушувати реципієнта осмислити певне явище з точки зору, запропонованої наведеною метафорою ми можемо зробити висновок, що реалізуючи прагматичну функцію метафори автор тексту цілеспрямовано впливає на читача [39, с. 34].

Отже, метафора з об’єкта лінгвістичних досліджень перетворюється на інструмент, засіб досягнення прагматичних цілей учасників різних видів дискурсу. Характерною особливістю праць останніх років у сфері метафори виступає поєднання різних методик аналізу – концептуального і структурно-семантичного. Прагматична функція, тобто вплив на реципієнта, створення у нього необхідного емоційного стану. Зазначена функція співпадає з головним завданням політичної мови загалом, тобто з функцією переконання. Таким чином, метафора є одним з основних прийомів пізнання об’єктів дійсності, а також є ефективним засобом впливу на світогляд людини. Більшість лінгвістів виділяють такі основні прагматичні функції метафори: інформаційну, моделюючу та зображальну.

РОЗДІЛ 2

Предыдущая 1 2 345 6 7 Следующая