 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Когнітивний та дискурсивний наукові підходи до вивчення метафори
Огляд літератури з теорії метафори, яку розкрито в роботах Н.Д Арутюнової, , В.В. Виноградова, Дж.Лакоффа показує, що існує досить широкий діапазон різних думок щодо основних аспектів теорії мметафори. Слід зазначити, що наявні розбіжності у наукових підходах до вивчення метафори це не наслідок некорректного розуміння суті питання. Безумовно, в позиціях багатьох дослідників присутні спірні питання, одначе головне, що визначає принципові розбіжності у думках – це складність самого предмета дослідження. "Теоретичний плюралізм" пов'язаний з поступовим перемиканням основної уваги дослідників з вивчення мови як стабільної системи зі сталими мовними значеннями на особливості мови як творчого процесу комунікації [ 32, c. 48 ]. Вчені І.В. Толочин, В.М. Телія визнають, що вивчення метафори безпосередньо пов’язане з образним порівнянням [32, c. 56]. Проте розуміння цього визначення не завжди одностайне. Різні підходи існують, передусім, до трактування механізму здійснення порівняння. Серед сучасних досліджень метафори втілених у працях дослідників І.В. Толочин виділяє три основних погляди лінгвістичну природу метафори: метафора як засіб існування значення слова; метафора як засіб синтаксичної семантики; метафора як засіб передачі сенсу у комунікації [32, c. 59].У першому випадку метафора сприймається як лексикологічне явище.Такий підхід характеризується як найбільш традиційний, оскільки тісно пов'язаний з уявленням про мовлення як автономну від мови роботу і стабільну систему.Відповідно, представники такого підходу вважають, що метафора реалізується у структурі мовного значення слова. При другому підході основна увага приділяється метафоричним значенням, які виникають при взаємодії слів у структурі словосполучення і речення. Саме цей підхід вважається найпоширенішим: при такому трактуванні межі метафори ширші – вона розглядається лише на рівні синтаксичної поєднуваності слів[32; 31;28]. Третій підхід – найбільш інноваційний, оскільки розглядає образне порівняння як механізм формування сенсу висловлювання в різних функціональних різновидах мовленнєвої діяльності. Для такого підходу – це функціонально-комунікативне явище, що реалізується в висловлюванні чи тексті[36;42]. Г.М.Скляревска у своїй монографії "Метафора у системі мови" характеризує перший підхід дослідження. Автор розглядає мовну метафору, протиставляючи її за багатьма параметрами метафорі художньої. Згідно думки Скляревскої, мовна метафора – це самостійний елемент лексики [30, c. 31].Описуючи структуру мовної метафори Г.М.Скляревска включає до сфери свого розумінняструктуру лексичного значення слів, які мають метафоричну образність.Метафоричне значення автор визначає як подвоєння денотата і перерозподіл його між денотативною і конотативною частинами лексичного значення [30, с.15]. Такий підхід до трактування називається вузько лексикологічним. Докладний аналіз дає цікаву інформацію про структуру мовного значення окремих словникових одиниць, які мають образотворчий початок. Але такий підхід неспроможний дати відповідь на запитання про механізми формування сенсу у різні видах мовного дискурсу. Існує інший підхід до вивчення метафори – розглядати метафору як складову синтаксичної семантики. Найяскравіше цю позицію відбито у роботах Н.Д.Арутюнової, М. Блека, А.Річардса. Цей підхід дає змогу отримати вагому інформацію про вплив семантичної поєднуваності слів на процес метафоризації. У основі механізму формування метафори прибічники семантико-синтаксичного підходу бачать категоріальні зрушення. Згідно думки прибічників цього підходу, метафора пропонує новий розподіл предметів за категоріями і відразу від цього відмовляється" [2, c. 76] і суть метафори полягає у транспозиції ідентифікуючої (дескриптивної й семантично-дифузійної) лексики,до сфери предикатів [2, c. 92]. Третій підхід це функціонально-комунікативний, найактуальніший для лінгвістичних напрямів, які вивчають різні аспекти теорії дискурсу. У межах такого підходу метафора сприймається як елемент тексту. Функціонально-комунікативний підхід до вивчення метафори дає методологічну основу з вивчення метафор у реальних текстах і дозволяє аналізувати специфіку функціонування метафори залежно від комунікативної спрямованості тексту або дискурсу. Включення прагматичного і когнітивного аспектів до вивчення метафори дають змогу аналізуватиособливості функціонування метафори у різних функціональних стилях мови, зокрема художньому [2, c. 95]. Отже, серед підходів до вивчення метафори виділяють лексикологічний, що характеризується як найбільш традиційний, оскільки тісно пов'язаний з уявленням про мовлення як самостійну від мови стабільну систему, синтаксичний, що розглядає метафору як складову синтаксичної семантики. Третій підхід це функціонально-комунікативний, в межах якого метафора сприймається як елемент тексту. Магістральними для нашої роботи виступають дискурсивний (прагматичний) і когнітивний підходи до вивчення метафори допомогають аналізуватиособливості функціонування метафори у різних функціональних стилях мови, зокрема художньому стилі. Когнітивний підхід до вивчення метафори в останні десятиліття виступає ключем до вирішення тих питань, дослідження яких раніше без прямого звернення до аналізу пізнавальних процесів залишалися б безплідними. Іноді говорять не лише про когнітивний підход, а про когнітивну науку, яка визначається як комплекс наук, які вивчають свідомість і вищі розумові процеси на основі застосування теоретико-інформаційних моделей. [5, с. 20] Однак в останні два десятиліття когнітивні дослідження настільки розширили своє проблемне поле, що зараз слід говорити саме про когнітивний підхід: мають на увазі дослідження різних предметних, в тому числі і вирішення традиційних для певної науки проблем, але методами, що враховують когнітивні аспекти, в які включаються процеси сприйняття, мислення, пізнання, розуміння і пояснення. Розглядаючи когнітивну метафору як одну з форм концептуалізації, Є. С. Кубрякова в «Короткому словнику когнітивних термінів» визначає її як когнітивний процес, який висловлює й формує нові поняття, без якого неможливе одержання нових знань [19, с. 58] Як за своїм джерелом когнітивна метафора звертається до здатності людини вловлювати і створювати подібність між різними індивідами та класами об'єктів. [20, с.21-22] При найбільш загальному підході метафора розглядається як бачення одного об'єкта через інший і в цьому сенсі є одним із способів репрезентації знання у мовній формі. Метафора відноситься не до окремих ізольованих об'єктів, а до складних розумових просторів (областей чуттєвого досвіду). У процесі пізнання ці складні безпосередні неспостережні розумові простори співвідносяться через метафори з більш простими або з конкретно спостережуваними розумовими просторами. [20, с. 22] Звернення до когнітивного підходу при вивченні метафори обумовлене успішним розвитком когнітивного напряму в сучасній лінгвістиці, яке передбачає зв'язок мови з пізнавальними процесами, зі всіма способами обробки, фіксації та зберігання інформації про світ й виступає одним з магістральних аспектів нашого дослідження метафори як когнітивного механізму моделювання дійсності. Відносячи чуттєво сприймані ознаки до абстрактних понять, які безпосередньо не спостерігаються об'єктах, когнітивна метафора виконує гносеологічну функцію. Вона формує область вторинних предикатів-прикметників, дієслів, що характеризують непредметні суті, властивості яких виділяються за аналогією з доступними сприйняттю ознаками фізичних предметів і явищ, що спостерігаються. Такого роду метафори – когнітивні , створюють семантично диференційовану мову почуттів і разом з тим виявляють тенденцію до семантичного зближення [22, C. 54]. Наприклад, значення виразу « to be out of love» може бути передано наступними метафорами: « love is dead, love is gone»; до сильного відчуття застосовні такі метафори як « strong (burning) desire».Образність метафори в цьому випадку слабшає, що підтверджується схрещенням, контамінацією образів[22, C. 55]. Когнітивна метафора, яка полягає у перенесенні ознаки предмета на події, процеси, ситуації, факти, думки, ідеї, теорії концепції та інші абстрактні поняття, дає мові логічні предикати, що позначають послідовність, причинність, цілеспрямованість, обумовленість.У цій сфері також діють ключові метафори, що задають аналогії між різними системами понять і породжують більш приватні метафори.Ключові метафори докладають образ одного аргументу дійсності до іншого її фрагменту[22, C. 56]. У ході когнітивного процесу автор досліджує ділянки своєї довготривалої пам'яті, виявляє два референти (часто логічно несумісних), встановлює між ними осмислені взаємини і, нарешті, створює метафору.Звідси випливає, що форма думки отримує своє відображення у мові: автор створює метафору, тобто мовний образ. Загалом психологи вважають мовлення основним проявом когнітивних процесів. Воно більше, ніж всі інші види людської поведінки, відображає мислення, сприйняття, пам'ять, процес вирішення задач, інтелект і научіння [22, C. 58]. Сучасна когнітивна лінгвістика вважає метафору не тропом, покликаним прикрасити мова і зробити образ більш зрозумілим, а формою мислення. У комунікативній діяльності метафора – важливий засіб впливу на інтелект, почуття і волю адресата.Відповідно до цього твердження, аналіз метафоричних образів – це спосіб вивчення ментальних процесів і осягнення індивідуальної, групової, (класової) і національної самосвідомості [37, c. 67]. Розглядаючи когнітивні аспекти використання метафори, слід зазначити, що метафору традиційно розглядають як бачення одного об'єкта через інший.У когнітивних процесах складні і безпосередньо неспостережні розумові уявлення співвідносяться через метафору з більш простими, добре знайомими розумовими уявленнями(наприклад, економічні і політичні події порівнюються з іграми, спортивними змаганнями, а любов - з хворобою, подорожжю , отрутою, пожежею). Цілий ряд універсальних пояснювальних схем відбивається у дослідженні когнітивних метафор. Результати численних досліджень дають підстави для когнітології вважати, що метафора виступає одним з основних засобів породження нового знання.На думку Дж. Лакоффа, залучення метафори для розуміння досвіду – один з найважливіших тріумфів людського мислення. Раціональне мислення значною мірою спирається на метафоричні моделі. Будь-який адекватний підхід до раціональності вимагає використання уяви, а уява невіддільна від метафоричного міркування.[22, C. 64] Важливо у нашому дослідженні звернутися до Р. Якобсона, який особливу роль вбачає в індивідуальних особливостях людини, що конструюють метафору, зокрема, її когнітивній домінанті, про який писав Р. Якобсон у статті «Два аспекти мови і два типи афатичних порушень» і в ряді інших статей, де він визначав відмінності між двома основними типами творчості, в залежності від переважної когнітивної домінанти автора. [38, c. 129].На основі даних психолінгвістики, він запропонував свій підхід до визначення відмінностей між прозою і поезією, між романтичним і реалістичним типом творчості, взявши за основу структурні відмінності між метафорою і метонімією тадійшов висновку, що основою метафори є номінація та заміщення, а в основі метонімії – предикативні відносини, конструювання зв'язного тексту. [38, c. 130] Таким чином,когнітивна метафора виступає важливим чинником розвитку свідомості людини. Когнітивна метафора має ряд характерних властивостей, врахування яких дозволяє здійснювати їх вірні інтерпретації. При дискурсивному підході до вивчення метафори термін «дискурс» розуміють як динамічний процес мовної діяльності, який має місце в певному соціальному контексті.У той же час в дискурс входить і певний статичний елемент, його результат, а саме, текст. Потрібно зазначити, що не можна ототожнювати письмовий дискурс з текстом, так як перше є більш широким поняттям, що включає текст, як свій результат. Вивчення метафори в письмовому дискурсі ведеться на основі дискурсивного аналізу, основною задачею якого виступає розуміння задуму тексту, тих ідей, за допомогою яких автор пояснює навколишню дійсність [14, c. 15-16]. В дискурсивній теорії метафора розглядається з точки зору як і когнітивного, так і функціонального і комунікативного напрямків, де до уваги береться не тільки така особливість людського мислення, як метафоричність, але і функціональність метафори і наміри автора. Дискурсивний підхід розглядає метафоричні вирази, як спосіб смислоутворення, який реалізується в поданому дискурсі. При реалізації такого підходу до вивчення метафори враховують семантику лексичних одиниць, які складають ту чи іншу метафоричну конструкцію. Метафору розглядають якодиницю, що виступає засобом утворення тексту, спосіб структурування і категоризації навколишньої дійсності, засіб передачі думок та ідей автора і впливу на адресата [14, c. 15-16]. Метафора постає як приватна одиниця використання автором стійкого в свідомості суспільства способу категоризації навколишньої дійсності з метою досягнення конкретних комунікативних цілей. Саме соціалізованість, загальноприйнятість в суспільстві процесу метафоризації уможливлює адекватне сприйняття адресатом переданої адресантом інформації. В поданому підході метафора виступає як спосіб зіставлення та взаємодії уявлень автора і адресата про навколишню дійсність, забезпечуючи, таким чином, процес комунікації. Особливе значення при цьому мають фонові знання учасників процесу комунікації, соціально-культурний контекст і співвіднесеність дискурсу з певною ситуацією. Отже, залучення метафори для розуміння досвіду є одним з найбільших тріумфів людського мислення. На думку Н. Д. Арутюнової, вивчення метафори стає все більш інтенсивним, захоплює різні галузі знання.Когнітивна метафора, будучи важливим чинником розвитку свідомості людини, має ряд характерних властивостей, носить системний характер.Дж. Лакофф і М. Джонсон вважали, що метафоричні репрезентації концептів носять системний характер. Дискурсивний підхід розглядає метафору як спосіб смислоутворення, який реалізується в певному дискурсі. При реалізації такого підходу до вивчення метафори враховують семантику лексичних одиниць, які утворюють метафоричну конструкцію. Метафору розглядають якодиницю, що виступає засобом утворення тексту, спосіб структурування і категоризації навколишньої дійсності, засіб передачі думок та ідей автора і впливу на адресата. |
