ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Поетичний дискурс і поетичний текст

Предыдущая 123 4 5 6 7 Следующая

У XX столітті проводилися дослідження з метою охарактеризувати та виявити відмінні та спільні риси тексту й дискурсу. Донині частково відкритим залишається питання про співвіднесеність тексту й дискурсу виступає наріжним у лінгвістиці й ХХІ століття. Загальноприйнятим вважають факт, що текст й дискурс функціонують як суміжні поняття. Згідно свідчень огляду наукової літератури, багато визначень поетичного дискурсу приведено використовуючи визначення поетичного тексту, тобто вчені частково ототожнюють поетичного дискурсу з поетичним текстом [14, c.15].

Традиційно в лінгвістиці терміном «текст» позначають не тільки записаний, або так чи інакше зафіксований текст, але і будь-який кимось створений «мовний твір» будь-якого обсягу – від репліки до цілого оповідання, поеми або книги [4, c. 49]. Текст являє собою фіксоване повідомлення що містить закінчену думку. Текст (письмовий і усний) як первинна даність взагалі всього гуманітарно-філологічного мислення. Текст виступає тією безпосередньою дійсністю (дійсністю думки і переживань), з якої тільки і може виходити це мислення. Де немає тексту, там немає і об'єкта для дослідження і мислення. Текст являє собою результат індивідуальної мовної діяльності[4, c. 51].

На думку багатьох вчених, ми висловлюємо думки за допомогою не окремих висловлювань, а цілих текстів. Вітчизняний науковець В.В. Виноградов обґрунтовує механізм функціонування мови в такий спосіб спочатку виокремивши мовну діяльність, тексти, мовну систему, мовну діяльність. На думку вченого продуктом мовної діяльності виступає текст, що має індивідуальний характер, і узагальнюючи поняття тексту, ми отримуємо абстрактну мовну систему, яка дає можливість та засоби для подальшої мовної діяльності. [6, c.20].

Отже, текст виступає носієм певної інформації, а також як зразок використання конкретного мовного матеріалу в конкретних мовних ситуаціях. Текст є тим центром, навколо якого будується вся система навчання.

Термін «дискурс» (фр. discourse «бігання взад-вперед, рух; круговорот; бесіда, розмова») налічує більше десяти різних, часом суперечливих одна одній дефініцій. Цей термін виступає одним з найскладніших для трактування, адже він позначає вищу реальність мови – дискурсивну діяльність. На думку Н. Д. Арутюнової дискурс це зв'язний, в сукупності з екстралінгвістичними, прагматичними, соціокультурними, психологічними та іншими факторами, текст, взятий в понятійному аспекті; мовлення, що розглядають як цілеспрямовану соціальну дію, як компонент, що бере участь у взаємодії людей і механізмах їх свідомості (когнітивних процесах). Дискурс – це мовлення, «занурене в життя» [2, c. 38].

Тому термін «дискурс», на відміну від терміна «текст», не застосовний до текстів, що походять з давнини та зв'язки яких з живим життям не відновлюються безпосередньо». [2, с. 39]. Серед властивостей, що дозволяють говорити про дискурс як про специфічну одиницю мови вищого рівня, слідом за думкою вченої слід вказати наступні магістральні для нашої роботи твердження:

1. дискурс за своєю структурою відрізняється від всіх інших одиниць конкретної мови, з яких він будується [2, с 47];

2. У широкому сенсі дискурс здатний функціонувати як смислове ціле з регулярною відтворюваністю (повною або частковою) в певній мові [2, с 47];

3. Одиниця дискурсу однієї мови перекладається на іншу як цілісна одиниця. При перекладі можлива відсутність відповідного стилю в мові перекладу, що вимагає вдатися до стилістичної транспозиції [2, с 48].

4. Дискурс характеризується мовною та етномовної специфікою в поетичному аспекті, яка полягає не тільки в ритміці і метриці віршованих творів а й у їх римованій організації. До цього правила відносяться мовностилістичні і лінгвокультурні моменти, які проявляються на рівні дискурсу, а також специфічні жанрові характеристики і різний рівень уживаності дискурсивних моделей в різних лінгвістичних культурах [2, с. 49].

5. Також відзначають дискурс структурною специфікою в поданій мові як модель деякої ситуації, і як наслідок в системі йому може відповідати конкретний мовний «стем» з комплексною структурою, що характеризується центральною значущістю [2, с. 49].

Слід зазначити, що спочатку термін «дискурс» у французькій лінгвістичній традиції означав мовлення взагалі і виступав синонімом терміна «текст»; також позначені цими термінами поняття розглядалися як тотожні. Але з розвитком теорії комунікації, соціолінгвістики, психолінгвістики, становленням когнітивної парадигми зміст цих понять поступово набував різний зміст.

Науковець Ю. С. Степанов визначає дискурс як мову в мові, але представлену у вигляді особливого соціального явища [28, с 36-37]. Досить докладно співвідношення тексту і дискурсу викладені А. Ю. Поповим в його роботі «Основні відмінності тексту від дискурсу» [26]. Дослідник протиставляє спонтанність дискурсу впорядкованому, традиційному за формою викладу текстові; динамічність дискурсу – статичності тексту; націленість дискурсу на виражену реакцію співрозмовника – закритій комунікативній текстової системі; обмеженість дискурсу в часі – довільному вибору обсягу тексту автором; зорієнтованість дискурсу на живу аудиторію протиставлено тексту, націленому на аудиторію абстрактну; необмеженість дискурсу в виборі вербальних і невербальних засобів на відміну від тексту; приналежність конкретної ситуації протікання дискурсу невідомій ситуації сприйняття тексту [26, c.41-44].

Цікавими видаються і такі спостереження вищезгаданого дослідника про те, що дискурс – живий , він народжується, живе і вмирає, коли предмет, який обговорюється, втрачає свою актуальність, а текст – вічний ,дискурс – текст (незв'язних текстів в природі не існує), а письмовий текст колись був дискурсом («Новий заповіт»), а текст, коли до нього доторкнеться рука людини і включиться його свідомість, обернеться дискурсом Текст - це засіб і одиниця комунікації. Дискурс - це форма, в якій ця комунікація протікає. Текст дає поживу для роздумів, дискурс – це експліцитно виражений роздум [ 26, c.41-44].

Різні аспекти дискурсу дозволяють виокремлювати в загальному континуальному необмеженому дискурсі деякі його частини або тільки на тематичних підставах (приватні дискурси), або ще й на підставах тимчасового єдності і безперервності (конкретні дискурси). Текст виділяють з дискурсу при відмові від широких екстралінгвістичних факторів і являє собою лінгвістичне утворення, що має певну структуру і характеризується зв'язністю і цілісністю, які він зберігає як свої основні властивості[17, с. 89].

Поетичний дискурс сьогодні розглядають як самостійний тип дискурсу. З позиції дискурсивного осмислення поезія являє собою спілкування особливого роду, насичене глибинними емоційними переживаннями і виражається в естетично маркованих мовних знаках як вважав Карасик [17, с. 96]. Поетичний дискурс – це взаємодія складових автора й тексту , читача й тексту, в якому текст виступає ланкою, що з'єднує естетичну діяльність адресанта і реціпієнта у гетерогенне ціле поетичного дискурсу [42, с.11]. На думку Т. ван Дейка, дискурс, порушуючи інтуїтивні або лінгвістичні підходи до його визначення, не обмежується рамками конкретного мовного висловлювання, тобто рамками тексту або самого діалогу. На думку вченого доцільно проаналізувати тексти з точки зору динамічної природи їх виробництва, розуміння і виконуваного з їх допомогою дії [11, c. 122].

Поетичний дискурс представлений промовою емоційного типу, в якій максимально виражено суб'єктивно-емоційне ставлення автора до явищ, подій, уявленням і образам. Емоція віршованої мови досягає такої високої інтенсивності, що емоційне навантаження надається кожному окремому слову, кожній паузі і кожному звуковому «обертону» вірша. У сфері вербально-естетичної комунікації спостерігається взаємодія закономірностей мовного та художнього ритму. У поезії це взаємодія ускладнюється під впливом чинників власне віршованої ритмічності [2, с.36]. Розшарування фактуальної та концептуально-естетичної інформації послідовно підтримується ритмічним малюнком вірша, якому належить важлива роль в специфічному кодуванні художньо-естетичного дискурсу.

Окрім тексту, поетичний дискурс містить ще й різноманітну екстралінгвістичну інформацію (знання про світ, події, думки, ціннісні установки), яка відіграє особливо важливу роль у розумінні і сприйнятті поетичного мовлення. Одначе сукупність сформованих у певному соціокультурному контексті думок, ціннісних установок, що служать для характеристики дискурсу, утворює мета дискурс[2, c. 37-38].

Поетичне мислення – це ще одне магістральне поняття, зміст якого фіксує спосіб мислення, заснований на презумпції принципової недомовленості і метафоричності. Поетичне мислення передбачає радикальну відмову від раціоналізму, передбачає позараціональні (інтуїтивні, образні) розумові процедури; в сенсі формальному – опору на таку побудову вербальної об'єктивації думки, яка передбачала б наявність свого роду вільного простору руху мислення, що виступає умовою можливості нераціонального розуміння того, що неможливо вловити навіть доклавши раціональних зусиль [2, c 44-45].

Будучи об'єктом або суб'єктом осмислення, дискурс реальний і невіддільний від факту перебування в ньому. Інакше дискурс не стає подією в мові, комунікації, культурі [2, c 44-45]. Однак концептуалізація мовних фактів в поетичному дискурсі діє інакше, ніж в іншому мовою. Конотативна тотожність супроводжується іманентним запереченням в плані вибору денотата. Відповідність дискурсу тут з’являється через постійне заперечення усталених параметрів того ж дискурсу, присутніх в ньому ознак виразною, стилістичної, експресивної, мовної формалізації. При цьому апеляція до поетичного дискурсу, представлена в поетичному тексті, не носить безпосереднього репродуктивного характеру. В основі відтворення поетичного дискурсу лежить постійна перехідність до іншого або в інше: в плані іносказання, образності, формально-жанрових відносин, засобів поетичної виразності. Входження в поетичний дискурс має на меті актуалізацію інакшості в закріпленій для нього культурою і мовою канонічної формі поетичного тексту[2, c. 49].

Вивчення особливостей поетичного тексту знайшло своє відображення у роботах учених В.В. Виноградова, В.М. Жмуринського, Г.О. Винокура, Р.Якобсона. Поетичний текст виступає об’єктом постійної уваги не тільки для лінгвістів і літературознавців а й культурологів, філософів на інших. Поетичний текст – це невід’ємна і специфічна частина парадигми художніх текстів. Як об’єкт лінгвістичного дослідження через явні відмінності від прозаїчного і драматургічного тексту поетичний текст потребує окремого і детального вивчення різних його сторін[6, c. 77].

Термін «поезія» походить від грецького дієслова poeio і означає творити, створювати. Тобто поезія це етимологічно дослівно означає процес створення, творіння, а не співу, виконання чи відтворення. В цьому і полягає сутність поетичної творчості, поезії й поетичного тексту як результату такого процесу в основі якого лежить особливий вид мислення, відображення дійсності та номінації. Одначе поетичний текст на відміну від мовних реалізацій та результатів характеризується цілісністю, зв’язністю, завершеністю та прагматичністю[6, c. 94-95].

Поетичний текст розглядають як ментальне, психофізичне, культурне, соціальне, духовне явище, що має специфічні особливості. До цих особливостей відносять: зв’язність (максимальний ступінь формалізації поетичного тексту – строфіки, ритму, мелодики, музикальності); завершеність (формальна, смислова, інтонаційно-смислова); ідіоматичність (відсутність варіативності у поетичному тексті, повний ізоморфізм форми та змісту при максимальному ступені варіативності змісту); невіддільність від культурного контексту ( поетичний текст як частина книги, циклу, етапу творчості поета, поетичної течії, школи); індивідуальність (вкрай особистісний, суб’єктивний варіант реалізації поетичних смислів у поетичній формі); відкритість (змістова багатозначність й можливість різноманітної інтерпретації смислів поетичного тексту); герметичність ( стійкість формально-змістових індивідуально-авторських кодів, складність читацького сприйняття поетичного тексту)[6, c. 95-97].

Поданий перелік характеристик поетичного тексту вважають досить не закінченим, через те, що поезія як і будь яка інша сфера духовної діяльності людини не може бути пізнаною до кінця. Широкий спектр ознак поетичного тексту що дозволяє його розглядати як особливий варіант художнього тексту, обумовлений специфічним типом мовного мислення, результатом котрого виступає поетичний текст[6, c. 95]. Поетичний текст – це багатоаспектне явище, його можна розглядати тільки з урахуванням внутрішньо текстових та поза текстових сторін, а також ознак, що вказують на його специфіку.

Слід зауважити, що поетичний текст через остаточну сформованість й синтезованість багатьох його аспектів, категорій та характеристик функціонує переважно у письмовій формі.

Для нашої роботи релевантні дискурсні одиниці тексту – одиниці, які домінують в створенні тексту та диференціюють результати текстової діяльності та результати мовної (наративної) діяльності [20, c. 18]. Такі одиниці забезпечують зв’язність поетичного тексту й безпосередньо відображають процес взаємодії продуцієнта та реципієнта, відіграють магістрально важливу роль у процесі будови та розуміння тексту. Дискурсні одиниці поетичного тексту зазвичай розглядають при комунікативному і прагматичному вивченні мовної або мовленнєвої діяльності людини[20, c. 19].

Отже, термін «дискурс» налічує більше десяти різних, часом суперечливих дефініцій. Цей термін виступає одним з найскладніших для трактування, адже він позначає вищу реальність мови – дискурсивну діяльність[20, с.17]. На думку більшості учених дискурс це зв'язний, в сукупності з екстралінгвістичними, прагматичними, соціокультурними, психологічними та іншими факторами, текст, взятий в понятійному аспекті, мовлення, «занурене в життя». Поетичний дискурс розглядають як самостійний тип дискурсу. З позиції дискурсивного осмислення поезія являє собою спілкування особливого роду, насичене глибинними емоційними переживаннями і виражається в естетично маркованих мовних знаках, поетичний дискурс містить різноманітну екстралінгвістичну інформацію яка відіграє особливо важливу роль у розумінні і сприйнятті поетичного мовлення. Одначе сукупність сформованих у певному соціокультурному контексті думок, ціннісних установок, що служать для характеристики дискурсу, утворює метадискурс. Слід зауважити, що поетичний текст розглядають як ментальне, психофізичне, культурне, соціальне і, найголовніше, духовне явище що вважається рідкісним у зіставленні з непоетичними текстами та має специфічні особливості; це багатоаспектне явище, що розглядають з урахуванням внутрішньо текстових та поза текстових сторін поетичного тексту, а також факторів що вказують на його специфіку. Для нашої роботи релевантні дискурсні одиниці тексту які домінують в створенні тексту та диференціюють результати текстової діяльності та результати наративної діяльності.

Предыдущая 123 4 5 6 7 Следующая