ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Структура дидактичних принципів та їхня система.

Предыдущая 1 2 3 4 5 6 789 10 11 12 13 14 15 16 Следующая

Принцип (від лат. principium - основа, першопочаток) - це загальна керівна норма певної дії. У той час, коли закони - об'єктивно чинні зв'язки, то принципи і правила - це норми діяльності, що встановлені людьми і мають конкретне робоче значення.

Дидактичні принципи (принципи навчання) - це вихідні положення, що, визначаючи зміст, організаційні форми і методи навчального процесу відповідно до загальних цілей і закономірностей, забезпечують його ефективність.

Дидактичні принципи поширюються на вивчення всіх навчальних дисциплін, виражаючи нормативні основи навчання, взятого у конкретно-історичному вигляді (М. О.Данилов). їхня структура зумовлена структурою законів і закономірностей навчання. Випливаючи з них, дидактичні принципи втілюються у правилах навчання - конкретних описах педагогічної діяльності, що розкривають окремі сторони застосування певного принципу. Правила, таким чином, стають засобами їхньої реалізації.

Дидактичні принципи у процесі навчання тісно взаємозв'язані, хоча не всіх їх однаковою мірою дотримуються під час проведення конкретного навчального заняття. Як правило, виділяються якісь головні. Інші мають підпорядковувальне значення. З висуненням нових соціальних замовлень школі та реальних змін у змісті й методиці навчально-виховного процесу ці принципи розвиваються, уточнюються. З'являються нові.

У вітчизняній педагогічній науці прийнято виділяти такі дидактичні принципи: 1) природовідповідності; 2) науковості; 3) виховуючого навчання; 4) розвивального навчання; 5) наочності; 6) зв'язку теорії з практикою, навчання з життям; 7) доступності; 8) систематичності й послідовності; 9) системності; 10) самостійності й активності учнів у навчанні; 11) свідомості та міцності засвоєння знань, умінь та навичок; 12) індивідуального підходу до учнів; 13) оптимізації навчального процесу (Ю.Бабанський); 14) спрямованості навчального процесу на розв'язання взаємозв'язаних завдань освіти, виховання і розвитку (В.М.Галузинський, М.Б.Євтух); емоційності навчання (В.І.Помагайба); У зв'язку із соціально-економічними змінами в країні в останні роки визначені принципи: 1) демократизації; 2) гуманізації та духовності; орієнтації на національні вартості (О.Вишневський, О.Кобрій, М. Чепіль). Ці ж автори у зв'язку з необхідністю виховання нової людини, здатної до індивідуальної творчості, обґрунтовують принципи: 1) орієнтації на самостійну творчу діяльність; 2) проблемності (задачності).

Частина дидактичних принципів до сьогодні залишається маловідомою широкому педагогічному загалу. Так, наприклад, упровадження в кінці 80-х рр. XX ст. у педагогічну практику принципів гуманізації та гуманітаризації в навчальний процес школи покликало до життя дидактичний принцип художності як рівнозначний, за визначенням академіка Б.М.Не-менського, дидактичному принципу науковості.

Розробка у 60-70-х рр. XX ст. НДІ сугестології у м. Софії (Болгарія) сугестопедичної методики вивчення шкільних навчальних дисциплін привела до появи сугестопедичних навчальних принципів, серед яких головне значення мають такі: 1) принцип радості у навчанні, не напруженості та концентративної психорелаксації; 2) принцип єдності свідомого-парасвідомого та інтегральної мозкової активації; 3) принцип сугестивного взаємозв 'язку на рівні резервного комплексу.

Коротко зупинимося на характеристиці основних принципів навчання.

18. Принцип науковості навчання. Шляхи його реалізації.

Закономірності навчання є лише теоретичною основою для розробки й удосконалення уроку. Практичні настанови закріплені у принципах навчання, а реалізуються через дидактичні правила.

Слово "принцип" латинського походження, означає "опора", "основа", "керівництво". Принципи навчання — керівні ідеї, головна вимога до діяльності, поведінки. Принципи — вихідні керівні положення, філософськи і психологічно обґрунтовані і перевірені практикою. У принципах зафіксовано тисячолітній досвід організації та реалізації навчання і виховання, скоригований науковими дослідженнями і передовим педагогічним досвідом. Кожен учитель повинен усвідомити, що будувати навчальний процес ефективно — це значить цілісно й у взаємозв'язку застосовувати педагогічні закономірності, принципи і дидактичні правила, які виправдали себе на практиці, творчо використовувати їх під час розв'язання нових завдань у сучасних умовах.

У принципах відбиваються нормативні основи навчально-виховного процесу, тому вони є обов'язковими і втілювати їх слід комплексно, тобто не послідовно один за одним, а одночасно, органічно, нерозривно.

За допомогою дидактичних правил реалізації принципів навчання теорія поєднується з практикою, правила безпосередньо випливають із принципів, вони часто відбивають новий досвід. Педагогічні дослідження свідчать, що молоді вчителі часто не вміють практично втілювати вимоги принципів, тому нижче не лише розкривається суть принципів, а й наводяться правила їх реалізації.

Якщо порахувати, скільки принципів запропонували, обґрунтували, відкрили вчені і педагоги-практики за всю історію педагогіки, то їх буде більше 300, певний час їх ділили на принципи навчання і принципи виховання. Учителеві, готуючись до уроку, потрібно орієнтуватися на класичної дидактичні принципи, тобто на ті, що визнаються всіма дослідниками й обґрунтовані у всіх теоретичних системах. До них, зокрема, належать: свідомість, наочність, систематичність, міцність, доступність, науковість навчання, а також зв'язок теорії з практикою.

Правило — це обґрунтований на загальних принципах опис педагогічної діяльності в певних умовах для досягнення певної мети. Щоб розкрити суть принципів, наведемо оптимальну кількість правил їх реалізації, використавши педагогічну спадщину Я. А. Крменського, А. Дістервега, К. Д. Ушинського, В. І. Помагайби, П. Підласого.

6. Принцип науковості дуже важливий, він вимагає зв'язку між наукою і навчальним предметом, щоб учні засвоювали лише глибоко обґрунтовані наукою знання, щоб науковими методами формувалися глибокі ідейні переконання, забезпечувалася єдність діяльності і свідомості. Науковість забезпечують програми і підручники, вона залежить від соціального і науково-технічного прогресу, від реалізації змісту навчання вчителем, від того, наскільки набуті знання підкріплюються практикою. Практика сучасної школи виробила низку правил успішної реалізації вимог цього принципу:

1. Прагніть до нового як у змісті, так і в методах навчання.

2. Систематично інформуйте учнів про нові досягнення в науці, культурі, виробництві, суспільному житті, пов'язуйте їх з набутими знаннями, зміцнюйте систему знань новими зв'язками.

3. Не зводьте ознайомлення з новими ідеями, сприйняття нового до ізольованого акта: розглядайте кожне явище у нових зв'язках та опосередкуваннях (відношеннях).

4. Ознайомлюйте учнів з біографіями видатних учених, їх внеском у розвиток науки. Висвітлюйте послідовну боротьбу вчених за мирне використання результатів наукових відкрити в.

5. Розкривайте учням методи наукового дослідження, а також залежність результатів дослідження від методів.

6. Застосовуйте найновішу наукову термінологію, будьте в курсі останніх досягнень педагогіки, психології, методики та свого навчального предмета.

7. Розкривайте генезис наукового знання, "ембріологію істини", послідовно реалізуйте вимогу історизму щодо висвітлення явищ.

8. Пам'ятайте, що методи викладення мають відображати методи наукового пізнання.

9. Головну увагу приділяйте ключовим проблемам наукової інформації, розкривайте перед учнями головні ідеї наукових досягнень, привчайте учнів постійно стежити за науковою інформацією.

10. У старших класах не обминайте увагою суперечливі наукові проблеми, спірні етико-моральні питання. У доступній формі розкривайте їхню суть і зміст, перспективні шляхи розв'язання, організовуйте дискусії.

11. Заохочуйте дослідницьку діяльність школярів. Ознайомлюйте їх з технікою експериментальної та дослідницької роботи, алгоритмами розв'язання творчих завдань.

12. Формуйте науковий світогляд, діалектико-матеріалістичний підхід до пізнання навколишньої дійсності.

13. Домагайтеся, щоб учні засвоювали нові поняття у єдності з науковими теоріями, законами.

14. Остерігайтеся правдоподібних, неоднозначних і фальшивих фраз, які можуть стати причиною нездорової уяви дітей. У школі, особливо початковій, учитель не повинен допускати довільного, хибного трактування сказаного ним. Це, звичайно, не означає, що не треба розвивати дитячої фантазії, гостроти думки, образності сприйняття. Проте серйозні речі мають сприйматися серйозно.

19. Принцип систематичності і послідовності навчання. Шляхи його реалізації.

Принципи навчання (від лат. Principium — основа, начало) — це основоположні ідеї, вихідні положення, які визначають зміст, форми й методи навчальної роботи відповідно до мети виховання і закономірностей процесу навчання. Принципи навчання виконують регулятивну функцію з погляду моделювання дидактичних теорій і способів регуляції практики навчання. На них ґрунтуються підходи до навчання всіх дисциплін, визначаючи певною мірою їх зміст, методи, засоби та прийоми навчальної роботи.

На основі загально дидактичних принципів розробляються принципи фахових методик. Тут відбувається певна конкретизація принципів вивчення окремих дисциплін з урахуванням їх особливостей.

Вимоги тих чи інших принципів реалізуються через систему конкретних правил. Правила — це регулятивні судження про конкретні дії вчителя та учнів з метою реалізації вимог певного принципу. Дидактичні правила формулюються в імперативній формі і відображають сутність конкретного процесу, його вимоги, а також указують на можливі шляхи, методи й прийоми їх реалізації у практиці навчання. В цьому певною мірою має проявлятися педагогічна майстерність учителя.

У сучасній дидактиці традиційно виокремлюють такі принципи навчання: науковості, систематичності й послідовності, свідомості, активності та самостійності у навчанні, наочності, ґрунтовності, зв'язку навчання з практичною діяльністю, доступності навчання та врахування індивідуальних особливостей учнів, емоційності.

2. Принцип систематичності й послідовності випливає з того, що пізнання навколишнього світу можливе лише в певній системі. І кожна наука становить систему знань, які об'єднані між собою внутрішніми зв'язками. Тому і цей принцип означає послідовне (з урахуванням логіки конкретної науки та вікових можливостей школярів) розгортання змісту знань, способів діяльності в навчальних програмах, підручниках, навчальних посібниках, дотримання такого самого порядку засвоєння знань, формування вмінь і навичок. При цьому попередній рівень знань має виступати фундаментом ефективності засвоєння наступної порції знань. Тут має реалізовуватися дія закономірності оволодіння знаннями за моделлю концентричної спіралі.

Потреба дотримання систематичності й послідовності у навчанні зумовлена природою. Ще Я.А. Коменський зазначав, що якщо в природі все поєднано одне з одним, то і в навчанні треба пов'язати одне з одним так, а не інакше.

Досить образно й переконливо про важливість дотримання систематичності й послідовності у навчанні говорив К.Д. Ушинський: "Тільки система, звичайно, розумна, що виходить із самої суті предметів, дає нам повну владу над нашими знаннями. Голова, наповнена уривчастими, незв'язними знаннями, схожа на комору, в якій усе без ладу і де сам господар нічого не знайде; голова, де тільки система без знання, схожа на крамницю, в якій на всіх ящиках є написи, а в ящиках порожньо"1.

Реалізовуючи вимоги принципу систематичності й послідовності, треба дотримуватись певних правил.

1. Вивчайте з учнями навчальний матеріал від близького до далекого, від легкого до важкого, від простого до складного, від відомого до невідомого.

2. Пам'ятайте, що система у змісті вимагає також системи у вивченні.

3. Перед вивченням нового навчального матеріалу актуалізуйте опорні знання.

4. У процесі вивчення нового навчального матеріалу пропонуйте учням схеми, опорні сигнали, алгоритми, комп'ютерні програми.

5. Розділяйте зміст навчального матеріалу на логічно завершені частини, встановлюючи зв'язки між ними.

6. Повторюйте раніше вивчене, вводьте його у нові системні зв'язки.

7. Плануйте засвоєння учнями провідних ідей, не перевантажуючи їх несуттєвими елементами.

8. Учіть учнів дотримуватися системи у самостійній роботі, навчаючи їх володіти доступними алгоритмами.

9. Прагніть до відтворення раніше вивчених знань у певній системі.

10. Навчайте учнів систематизувати знання у своїх записах, допомагайте їм оволодіти технікою такої роботи.

20.Принцип наочності навчання. Шляхи його реалізації.

Принцип наочності. Цей принцип випливає, з одного боку, із закономірностей процесу пізнання, початковим етапом якого є споглядання, а з іншого — із використання у процесі пізнання першої сигнальної системи. До того ж, треба зважати, що на початковому етапі навчання (в дошкільному і молодшому шкільному віці) мислення дітей має конкретно-образний характер.

Використання наочності у навчанні сприяє поєднанню конкретного з абстрактним, раціонального з ірраціональним, теоретичних знань з практичною діяльністю. Я.А. Коменський стверджував: все, що тільки можна, треба надавати для сприймання органами відчуттів; це має стати для учителів золотим правилом. К.Д. Ушинський, розмірковуючи про наочність у навчанні, ставив риторичне запитання: "Що таке наочне навчання?" — і відповідав: "Та це таке навчання, яке ґрунтується не на абстрактних уявленнях і словах, а на конкретних образах, безпосередньо сприйнятих дитиною: чи будуть ці образи сприйняті під час самого навчання, під керівництвом наставника, чи раніше, завдяки самостійним спостереженням дитини; отже, наставник знаходить у душі дитини вже готовий образ і на ньому будує навчання"1.

Виділяють такі основні види наочності: натуральні об'єкти (рослини, тварини, знаряддя праці тощо); зображальні (малюнки, картини, муляжі, макети та ін.); схематичні (схеми, діаграми, карти, графіки тощо).

Щоб принцип наочності навчання міг застосовуватися в конкретному процесі, треба дотримуватися певних правил.

1. Пам'ятайте, що наочність — не мета, а лише засіб досягнення мети.

2. Не забувайте народну мудрість: "Краще раз побачити, ніж сто разів почути".

3. Використовуйте засоби наочності для створення проблемних ситуацій.

4. Навчайте учнів спостерігати, встановлювати логічні зв'язки між предметами, явищами.

5. Використовуйте наочні посібники в процесі пояснення нового навчального матеріалу, показуйте їх поступово, вводячи до логічної структури навчального матеріалу.

6. У процесі використання наочних посібників пропонуйте учням спочатку розглянути посібник у загальному вигляді, а потім — за структурою, з виокремленням головного й другорядного, в кінці — знову загалом.

7. Не використовуйте на уроці надто багато наочних посібників: це веде до розсіювання уваги учнів.

8. Під час використання наочних посібників актуалізуйте чуттєвий досвід учнів, спирайтеся на сформовані в їхній уяві картини й образи, що виникли раніше.

9. Ураховуйте вікові можливості учнів: від предметної наочності в початкових класах поступово переходьте до символічної в середніх та старших.

10. Опановуйте техніку й технологію використання технічних засобів навчання.

11. Старанно й завчасно готуйте пристрої для використання в класі різних видів наочності.

21.Принцип доступності навчання. Шляхи його реалізації.

Принцип доступності навчання та врахування індивідуальних особливостей учнів. Принцип доступності навчання ґрунтується на необхідності зважати на природні особливості і можливості учнів певних вікових груп, не забуваючи при цьому про індивідуальні особливості фізичного і психічного розвитку особистості. Реалізовуючи вимоги цього принципу, вчитель не має пристосовуватись до наявного рівня фізичного й соціально-психічного розвитку учня, а вести його за собою, розраховуючи на близьку зону розвитку.

Доступність визначається віковими можливостями учнів з погляду типових особливостей фізичного, психічного й соціального розвитку. Але пропоновані навчальні завдання не мають бути надто легкими, бо інакше не сприятимуть розвитку особистості, не стимулюватимуть його. Вони мають бути такими, щоб учні певної вікової групи впоралися з ними за достатнього напруження фізичних і психічних сил. Легкість не сприяє активності, а отже, й розвитку. Долаючи значні труднощі під час навчання, особистість відчуває задоволення не лише від оволодіння певною сумою знань, але й від психологічного відчуття подолання труднощів.

Важливо враховувати індивідуальні особливості учнів щодо фізичного і психічного розвитку: стан здоров'я, темперамент, увагу, пам'ять, інтереси тощо. На цій основі має забезпечуватися диференційований підхід до конкретних учнів щодо визначення змісту й обсягу навчального матеріалу, індивідуальних завдань та ін.

В одному класі навчаються учні з різним рівнем інтелектуальних можливостей. Не кожна дитина у сфері розумової діяльності може досягти успіхів навіть при достатньому напруженні своїх сил (хоча в морально-духовній сфері кожна особистість може досягти вершин). Тому для вчителя так важливо проявляти педагогічну майстерність, щоб забезпечити соціальну справедливість, не допустити морального приниження тих учнів, які відчувають значні труднощі у навчанні.

У підході до реалізації вимог означеного принципу доцільно використовувати такі правила.

1. Наполегливо вивчайте типові особливості фізичного і психічного розвитку учнів певних вікових груп.

2. Всебічно вивчайте і намагайтеся знати індивідуальні особливості анатомо-фізіологічного і соціально-психічного розвитку кожного учня. Пам'ятайте настанову К.Д. Ушинського: якщо педагогіка хоче виховувати дитину у всіх відношеннях, то вона має також знати її у всіх відношеннях.

3. Зважайте на думку Я.А. Коменського: усе, що підлягає вивченню, має бути розподілено так, щоб пропонувалося для вивчення лише те, що доступне для сприймання й розуміння.

4. Зміст навчального матеріалу і засоби навчання мають випереджати розвиток учнів, бути розрахованими на найближчу зону розвитку конкретного учня.

5. Ураховуйте рівень навченості учнів, володіння ними методами навчальної діяльності.

6. Створюйте ситуацію достатньої фізичної і психічної напруженості зусиль учнів у процесі оволодіння знаннями.

7. Дотримуйтесь правила засвоєння знань за допомогою "маленьких кроків" з поступовим переходом до "великих кроків".

8. Не поспішайте у вивченні нового навчального матеріалу. Лише переконавшись, що учні усвідомили попередню частину знань, переходьте на вищу сходинку.

9. Турбуйтесь про культуру педагогічного мовлення з погляду виразності, логічності, дотримання логічних і психологічних пауз, темпу, ритму з урахуванням віку вихованців.

10. Намагайтесь не повідомляти істину, а націлювати учнів на її самостійне відкриття.

11. Готуйте для учнів диференційовані й індивідуальні навчальні завдання.

12. Постійно схвалюйте й заохочуйте навчальну працю учнів; особливу увагу приділяйте тим, хто відчуває труднощі у навчанні.

22. Принцип свідомості та активності навчання. Шляхи його реалізації.

Принцип свідомості. Знання передати не можна. Вони стають надбанням людини лише в результаті самостійної свідомої діяльності. Свідоме учіння не може обмежуватися лише розумінням учнями необхідності вчитися, життєвої корисності знань. Більш важливим є усвідомлення сутності основних наукових понять. Для підтримання усвідомленості навчальної діяльності важливо розуміти її мету (важливість конкретних знань), бачити перспективи їх застосування. Щоб учіння було свідомим, учні мають володіти методами й прийомами навчальної діяльності.

Для успішної реалізації вимог принципу свідомості навчання слід дотримуватися таких основних правил.

1. Забезпечуйте розуміння учнями потреби в конкретних знаннях, перспективи їх застосування.

2. Формуйте в учнів пізнавальні мотиви навчання.

3. Домагайтесь розуміння учнями сутності основних понять, явищ, логічних зв'язків між ними.

4. Залучайте кожного вихованця до активної пізнавальної діяльності, всіляко заохочуйте щонайменші успіхи.

5. Навчайте учнів знаходити й виокремлювати в навчальному матеріалі головне, суттєве.

6. Створюйте умови для застосування отриманих знань на практиці.

7. Якомога частіше створюйте ситуації для дії рушійної сили як на рівні оволодіння новими знаннями, так і розв'язання практичних завдань.

8. Навчайте учнів аргументувати власні судження стосовно засвоюваного навчального матеріалу.

9. Зважайте на індивідуальні можливості учнів, їх пізнавальні інтереси.

10. Широко використовуйте різноманітні новітні технології і засоби оволодіння знаннями: опорні схеми, моделювання, дидактичні ігри, алгоритми, навчальні ситуації тощо.

23. Принцип міцності засвоєння знань, умінь, навичок. Шляхи його реалізації.

ринцип міцності засвоєння знань, умінь і навичок. Головна ознака міцності — свідоме й ґрунтовне засвоєння найістотніших фактів, понять, ідей, законів, правил, глибоке розуміння істотних ознак і сторін предметів та явищ, зв'язків і відношень між ними і всередині них. Реалізація цього принципу передбачає: повторення навчального матеріалу за розділами і структурними смисловими частинами; запам'ятовування нового навчального матеріалу в поєднанні з пройденим; активізацію учнів під час повторення (запитання, порівняння, аналіз, синтез, класифікація, узагальнення); нове групування матеріалу з метою його систематизації; виділення при повторенні головних ідей; використання в процесі повторення різноманітних методик, форм і підходів, вправ; самостійну роботу щодо творчого застосування знань; постійне звернення до раніше засвоєних знань для їх трактування з нової точки зору.

Психологічна основа міцності — пам'ять (збереження в мозку того, що відбувалося в минулому досвіді). Пам'ять дає змогу повторювати, закріплювати засвоєне, щоб не забути його або відновити забуте. Цей принцип спирається також на мислительні, емоційні, вольові процеси пізнавальної діяльності учнів.

Принцип індивідуального підходу до учнів. Дає змогу в умовах колективної навчальної роботи кожному учневі йти до оволодіння навчальним матеріалом своїм шляхом. Реалізуючи цей принцип, ураховують рівень розумового розвитку дітей, їх знань і вмінь, пізнавальної та практичної самостійності, інтересів, вольового розвитку, працездатності. Щоб враховувати індивідуальні особливості учнів, учитель повинен уважно вивчати кожного з них, знати їх індивідуальні інтереси та схильності, розвиток і домашні умови та ін. Значної уваги потребує виявлення причин відхилень у навчально-пізнавальній діяльності й поведінці окремих школярів та їх усунення. Обов'язок учителя — організувати індивідуальну допомогу відстаючим у навчанні.

Принцип емоційності навчання. Виходить з того, що у процесі пізнавальної діяльності в учнів виникають певний емоційний стан, почуття, які можуть стимулювати успішне засвоєння знань або заважати йому. Процесові пізнавальної діяльності сприяє логічний, жвавий, образний виклад матеріалу, наведення цікавих прикладів, використання наочності й ТЗН, зовнішній вигляд учителя, його ставлення до учнів та ін. Головне завдання педагога в реалізації цього принципу — керувати формуванням емоцій, що активізують навчально-пізнавальну діяльність, і запобігати появі тих, які негативно позначаються на ній. Учитель повинен виховувати в учнів уміння володіти своїм настроєм, емоціями, переживаннями.

Принципи навчання тісно взаємопов'язані, зумовлюють один одного, жоден з них не може бути використаний без урахування інших. Зокрема, правильно поєднати теорію з практикою можна лише за умови, що навчання є водночас доступне, наукове й систематичне, що вчитель спонукає учнів до творчої діяльності та ін. Отже, у процесі навчання вчитель повинен керуватися всіма принципами. У цьому йому допоможуть правила навчання.

Народна педагогіка про принципи навчання:

Тоді учи, як упоперек на лавці лежить, а як поздовж, то тоді його вже трудно вчити.

Чого Івась не навчиться, того Іван не знатиме (природовідповідність).

Усяк розумний по-своєму: один спершу, другий — потім.

Що голова, то розум (вікові та індивідуальні особливості).

Краще раз побачити, ніж сто разів почути (наочність).

Хто думає, той і розум має (свідомість).

Хто що вміє, то і діє (зв'язок із життям).

Спочатку ази та буки, а потім підуть науки.

24. Принцип врахування індивідуальних особливостей учнів у навчанні. Шляхи його реалізації.

Індивідуальний підхід як найважливіший принцип навчання посів у дидактиці чільне місце з часів Я.А. Коменського. Процес навчання, з його точки зору, повинен будуватися в чіткій відповідності до виховних і індивідуальних особливостей учнів. Я.А. Коменський навіть зробив спробу дати свою типологію учнів, поділяючи їх на шість груп: діти з гострим розумом, прагнуть до знань, допитливі і піддатливі; з гострим розумом, але повільні, хоча й слухняні; з гострим розумом, але невгамовні і вперті; слухняні і допитливі, але повільні і мляві; тупі, байдужі; тупі з зіпсованою і злісною натурою. Якісну своєрідність дитячої природи підкреслював Ж.-Ж. Руссо, який наводив думку про те, що дитина — це своєрідна істота, а не доросла людина в мініатюрі. Ідея індивідуального підходу підкреслювалась також і Й.Г. Песталоцці. Навчання повинно сприяти розвитку всіх внутрішніх сил і здібностей, закладених у людській природі. Тому, навчаючи, ми надаємо допомогу «справі природи в розвитку наших здібностей і сил». Таким чином, індивідуальний підхіддо дітей — це «принцип педагогіки, згідно з яким у навчально-виховній роботі з колективом дітей досягається педагогічний вплив на кожну дитину, який ґрунтується на знанні її особистих рис і умов життя», а індивідуалізаціюнавчання розуміють як: — організацію навчального процесу, при якій вибір способів, прийомів, темпу навчання враховує індивідуальні відмінності учнів, рівень розвитку їх здібностей до учіння»; — «систему виховних і дидактичних засобів, що відповідають меті діяльності і реальним пізнавальним можливостям колективу класу, окремих учнів, груп учнів і дозволяють забезпечувати навчальну діяльність учня на рівні його потенційних можливостей з врахуванням мети навчання». За визначенням І. Унт, індивідуалізація — це врахування в процесі навчання індивідуальних особливостей учнів у всіх його формах і методах, незалежно від того, які особливості і в якій мірі враховуються. При цьому І. Унт зазначає, що у використанні поняття «індивідуалізація» навчання необхідно мати на увазі, що у його практичному використанні мова йде не про абсолютну індивідуалізацію.У реальній шкільній практиці індивідуалізація завжди відносназ таких причин: 1) враховуються індивідуальні особливості не кожного окремого учня, а групи учнів, що мають приблизно схожі особливості; 2) враховуються лише відомі особливості або їх комплекси і зокрема такі, які важливі з точки зору навчання (наприклад, загальні розумові здібності); поряд з цим може виступати ряд особливостей, врахування яких у конкретній формі індивідуалізації неможливе або навіть не так вже і необхідне (наприклад, різні особливості характеру або темпераменту); 3) іноді здійснюється врахування деяких особливостей або станів лише у тому випадку, якщо це, зокрема, важливо для даного учня (наприклад, талановитість у будь-якій галузі, розлад здоров'я); 4) індивідуалізація реалізується не за всім обсягом навчальної діяльності, а епізодично або в будь-якому виді навчальної діяльності й інтегрована з індивідуалізованою роботою. Уточнюючи поняття «індивідуальний підхід» і «індивідуалізація», І. Унт зазначає, що в першому випадку ми маємо справу з принципом навчання, а в другому — зі здійсненням цього принципу, яке має свої форми і методи. Отже, сутність принципу індивідуального підходу в навчанні полягає у вивченні і врахуванні в навчальному процесі індивідуальних і віковихособливостей кожного учня з метою максимального розвитку позитивних і подолання негативних індивідуальних особливостей, забезпеченні на цій основі підвищення якості його навчальної роботи, всебічного розвитку. Реалізація принципу здійснюється в таких напрямах: а) психологічному—врахування психічних особливостей індивіда, які впливають на навчально-пізнавальну діяльність, що обумовлює наслідки навчання; б) дидактичному—організація такої взаємодії викладача і учнів, яка б максимально задовольняла потреби та інтереси кожного учня, визначення адекватної системи прийомів педагогічного впливу на особистість школяра. Ці напрями визначають конкретні шляхи індивідуального підходу в навчанні: 1. Глибоке вивчення особистості дитини: — характеру протікання розумових процесів (гнучкість розуму, швидкість засвоєння, критичність); — навичок навчально-пізнавальної діяльності (вміння виділяти головне в навчальному матеріалі, планувати навчальну діяльність, здійснювати самоконтроль у навчальній роботі тощо); — рівня пізнавальних здібностей (спостережливість, увага, пам'ять, мова); — рівня знань і вмінь (повнота, глибина, дієвість); — ставлення до навчання, до успіхів, невдач; мотивів навчання; — працездатності; — вольового розвитку, ступеня наполегливості, терпіння; —з яких предметів відчуває труднощі, з яких — встигає; — рівня научуваності учня та ін. Научуваністьлюдини виявляється в її готовності до учіння і здатності успішно його здійснювати в умовах будь-якої конкретної дидактичної системи, тобто научуваність можна визначати як потенційну можливість до оволодіння новими знаннями і як «сукупність (ансамбль) інтелектуальних властивостей людини, від яких при наявності і відносної рівності інших необхідних умов (вихідного мінімуму знань, позитивного ставлення до учіння та ін.), залежить продуктивність навчальної діяльності». Ю.К. Бабанський у своїх працях в основу аналізу можливостей успішності навчання ввів поняття «реальні навчальні можливості школяра»,яке розглядає як «сукупність психологічних, фізіологічних і моральних потенцій особистості, а також опосередкованих нею зовнішніх умов, котрі разом забезпечують певну успішність здійснення навчальної діяльності. Зовнішній бік реальних навчальних можливостей включає опосередкований особистістю пізнавальний вплив родини, культурного оточення та вплив учителів, учнівського колективу, навчально-матеріальної бази школи та ін. По-різному сприймають учні явища і події залежно від власного досвіду. Вчителю треба встановити, які недоліки в розвитку пізнавальних процесів перешкоджають нормальному засвоєнню матеріалу, які негативні особливості заважають учням працювати над підвищенням свого розвитку і які умови сприяють закріпленню недоліків і негативних рис.

25. Принцип емоційності навчання. Шляхи його реалізації.

Цей принцип передбачає формування в учнів інтересу до знань.

Він спрямований на розвиток внутрішніх мотивів учіння на засадах співтворчості і співробітництва вчителя й учнів.

Вимоги принципу емоційності:

виховувати в дітей почуття радості від успіху в навчанні;

- засобами навчання формувати в учнів почуття подиву;

- розвивати емоційне (зацікавлене) ставлення до процесу і способів здобуття знань;

- формувати в кожного учня вміння володіти своїми настроями, контролювати свої емоції.

Серед основних шляхів реалізації його вимог є такі: доброзичливий тон спілкування, повага до особистості дитини, оптимістичний настрій, використання цікавих дидактично доцільних прикладів, підтримка віри у власні можливості.

26. Принцип зв’язку навчання з практичною діяльністю. Шляхи його реалізації

Цей принцип спрямований на те, щоб процес навчання спонукав учнів використовувати знання для вивчення навколишнього світу. Він вимагає підкріплення теоретичного матеріалу прикладами і ситуаціями з реального життя, вивчення не тільки сучасних наукових теорій, а й визначення перспектив розвитку науки. Наукові знання, відображені у змісті навчального матеріалу, мають бути цілісними, а не розчленованими на факти, ідеї, теорії. Визначальну роль в побудові навчання повинні відігравати наукові теорії, а не практика. Водночас для того, щоб наукова теорія не стала абстрактною, її необхідно будувати на основі накопиченого учнями досвіду, розвиваючи його.

Вимоги цього принципу такі: . - показувати зв'язок розвитку науки і практичних потреб особистості;

- використовувати навколишню дійсність як джерело знань і сферу застосування теорії;

- використовувати зв'язок школи і виробництва;

- доцільно застосовувати проблемно-пошукові та дослідницькі завдання;

- поєднувати розумову діяльність із практичною;

- розвивати та переносити успіхи учнів з одного виду діяльності на інші;

- використовувати зв'язок навчання з життям як стимул для самоосвіти.

Дидактичні принципи утворюють певну систему, реалізовують гуманістичну спрямованість навчання, орієнтацію на виховні та розвивальні цілі, систему моделювання і прогнозування педагогічного процесу. Часто принципи навчання внутрішньо суперечливі. Водночас реалізація кожного принципу тісно пов'язана з реалізацією інших: науковість і систематичність - із доступністю; доступність - із наочністю тощо. Це свідчить про їх взаємозв'язок і взаємодоповнення. Ефективність навчання і педагогічної діяльності залежить від урахування основних вимог системи дидактичних принципів.

27. Сутність і завдання змісту освіти

Предыдущая 1 2 3 4 5 6 789 10 11 12 13 14 15 16 Следующая