ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Фортифікація ранньої римської імперії і епохи раннього принципату

1 2 345

Починаючи з середини II століття до нашої ери, через відсутність складної облогової техніки укріплення стали приходити в занепад, і до початку варварських навал епохи пізньої імперії особливого розвитку не спостерігається.

У I-II століттях нашої ери укріплення міст і таборів, як правило, складалися з стіни або валу з ровом, ворота були захищені вежами, за звичай прямокутними і не виходили за лінію стін. Стіни часто посилювалися кутовими вежами, а іноді проміжними вежами, які завжди будувалися усередині лінії стін. Єдиним серйозним нововведенням в епоху пізньої республіки та ранньої імперії була підйомна рещітка. Сліди наявності таких грат виразно помітні в багатьох римських містах, наприклад у Німі, Лості, Трірі. Походження цього чудового пристрою невідоме. Перші згадки про нього відносяться до часу другої Пунічної війни, коли карфагенськими солдатам, які намагалися відбити місто Салапія в Апулії, що потрапило в руки римлян, був відрізаний шлях до втечі такими гратами. З часів Адріана римляни починають більше дбати про оборону[12, с.108].

Але навіть зміцнення тих часів вражають швидше за своїми масштабами, ніж своєю міццю. Саме до цього періоду відноситься спорудження Адріанового валу і довгої низки таборів «лімес» (limes) вздовж Рейну і Дунаю. Адріановий вал нічим не перевершує зміцнення V ст до н.е., але він цілком відповідав тим цілям, з якими його cпорудили. Товщина стіни, що тягнеться майже на 120 кілометрів, коливається від трохи менше двох до трохи більше трьох метрів, висота її спочатку, мабуть, була близько п’яти метрів. Стіна охоронялася 80 невеликими фортами, розташованими на відстані 1500 м один від одного, і приблизно 160 вежами. Дві такі башти були розташовані між кожними двома фортами, на відстані приблизно 500 м одна від одної. Перед стіною була широка розчищена смуга і рів шириною у вісім метрів і глибиною близько трьох. За стіною знаходився вільний простір шириною приблизно в 35 м, обмежений ровом глибиною до 6,5 м, який називався vallum. Цей рів не мав військового значення – мабуть, його вирили для того, щоб місцеві жителі не підходили до стіни ніби як в дозволених місцях [11, с. 312].

Стіна була додатково посилена фортецями, вбудованими в стіну на відстані 10 кілометрів одна від одної. Уздовж Рейну був вибудований ланцюг фортець, що захищають східний берег. Ці фортеці були розміщені в проміжках між старими легіонами фортець. Крім того, були встановлені дозорні та сигнальні вежі, так що вся річка від Бонна до моря перебувала під наглядом.

Точно так само був укріплений Дунай від Регенсбурга до Чорного моря. Від точки на південь від Бонна до точки недалеко від Регенсбурга був проведений вал з ровом і частоколом, що з’єднував дві річки. Ці укріплення тяглися приблизно на 450 кілометрів і, як і Адріановий вал, охоронялися фортецями, розташованими на відстані 8-10 кілометрів один від одного. Ближче до Дунаю вал з частоколом був місцями замінений стіною з вежами, такий же, як у Британії.

Найбільш яскравими прикладами облогової техніки епохи раннього принципату можуть служити облоги Веспасіана й Тита під час іудейського повстання (66 - бл. 73 рр.. н.е.). Крім використання артилеріїримляни звернулися до випробуваного століттями способу зведення насипу. Римляни називали стріломети катапультами, а камнемети – балістами [7].

Для початку Веспасіан підвів свої облогові машини, щоб з їх допомогою прогнати захисників з стін на час будівлі насипу, тому що іудеї скидали каміння на обсадні щити (plutei), під якими працювали солдати, що зводили насип. Ці щити були сплетені із прутів і, мабуть, обтягнуті шкірою. Пізніше Веспасіан таким же чином використовував артилерію для прикриття тарана. Таран був примітивного підвісного типу. Йосип Флавій дуже виразно описує дію катапульт, які зносили зубці стін, розламувавши кути веж. Людині, яка стояла на стіні, відірвало голову, причому сила удару була така, що голова відлетіла на три стадія (бл. 550 м). Вагітній жінці снаряд потрапив у живіт, і дитину відкинуло на півстадї.

Теккерей, перекладач англійського видання, вважав за потрібне зробити зауваження: «Йосип схильний до перебільшень». Захисники фортеці використовували старі, випробувані методи оборони: нарощували стіни, причому муляри працювали за дерев’яними загородками, обтягнутими свіжими шкурами; зі стіни спускали мішки з половою, щоб послабити удари тарана. До речі, Йосип Флавій стверджує, що всі ці способи були винайдені ним особисто[3, с. 76].

Врешті-решт в стіні був зроблений пролом, і в нього ввели обсадні кладки, так само як зробив Александр у Тирі. Веспаснан наказав почати загальний штурм, щоб відволікти частину захисників від пролому, і повів своїх людей в пролом, збудувавши їх «черепахою» (tesfudo). Зображення цієї побудови, вперше описаного Полібієм, який дуже вдало порівняв його з черепичним дахом, який зустрічається на колоні Траяна. Шестеро людей, які стоять на передньому ряду, прикриваються за щитами чотирьох, що стоять в середині, а двоє крайніх розгортають щити назовні. У другому, третьому та четвертому рядах, що складаються з семи чоловік кожен, з крайніх двох розгортають щити назовні, а п’ятеро, що стоять в середині, тримають щити над головою. Ця побудова могло складатися з будь-якого числа людей, аби в першому ряду стояло на одну людину менше, ніж у інших.

Захисники фортеці поливали «черепаху» киплячою оліею, щоб змусити легіонерів зламати бойовий порядок, і закидали містки пареною грецькою сочевицею (вид трави), щоб зробити їх слизькими. Після того як Іотаната впала і Йосип перебіг до римлян, Веспасіан залишив війну заради боротьби за трон, доручивши ведення військових дій своєму синові Титу. Отримавши підкріплення у вигляді ХII Блискавичного легіону, Тит рушив на Єрусалим.

Єрусалим був настільки дезорганізований внутрішніми конфліктами, що воювати з римлянами їм було просто ніколи. До міста увійшли групи релігійних фанатиків, які безперервно ворогували один з одним, не в змозі прийти до згоди щодо того, як саме слід вести цю війну. У ході цих конфліктів частина міста була знищена пожежами. В числі іншого згоріли зерносховища, так що більша частина запасів пропала. І тільки коли Тит почав облогу, іудеї нарешті зробили спробу об’єднатися. Місто складалося з п’яти частин, кожна з яких була обнесена власною стіною. Старе місто стояло на пагорбі зі стрімкими схилами на півдні і сході. Вище, на захід від нього, знаходилося верхній місто з палацом Ірода Великого. На північ від старого міста знаходився храм з масивними стінами, а між храмом і верхнім містом стояло середній місто. За ним простягалося нове місто[3, с.87].

Тит перемістив табір V, XII і XV легіонів до стін нового міста, і звідси пішов в атаку. Оскільки захисники були ослаблені внутрішніми розбратами, ця частина міста скоро опинилася в руках римлян. Тепер основний табір був перенесений до стіни нового міста. П’ять днів по тому впало і середнє місто. Тепер Тит розділив свої сили: два легіони повинні були напасти на старе місто, а два– на храм. У тому місці, де стіна середнього міста поєднувалася зі стіною храму, Ірод Великий звів фортецю, названу Антоній на честь його благодійника, Марка Антонія.

Спочатку римляни намагалися звести земляний насип, щоб підвести до фортеці облогові машини, але захисникам вдалося підрити насип, і вона впала. Потім Тит оточив місто валом з частоколом; завершивши будівництво укріплень, він знову взявся будувати насип біля стін Антонії. Захисники спробували підпалити насип, але їм це не вдалося, і до стін підвели тарани. Вночі стіна впала в результаті безперервної роботи таранів, а також з-за того, що захисники, намагаючись підрити насип, прокопали безліч ходів під власними укріпленнями. Передбачаючи, що стіна не встоїть, захисники звели внутрішню стіну. Протягом двох днів легіонери безуспішно намагалися взяти цю стіну, яка, однак, витримала всі атаки, а підвести до неї тарани не вдалося [9].

Наступної ночі невеликий загін легіонерів, в якому були і сурмачі, виліз на стіни, зняв вартових і подав сигнал Титу починати штурм. Захисники вирішили, що стіна вже впала, кинули свої пости і відступили до храму. Тепер більша частина фортеці була зруйнована, так що вдалося довести насип до стін храму і підвести башту і тарани. Храм тримався п’ять тижнів. Тит прагнув помилувати ним, але коли всі пропозиції про здачу були відкинуті, а розбити стіну таранами не вдалося, Тит віддав наказ підпалити ворота. Вогонь перекинувся на портики, і велика частина зовнішніх споруд храму була знищена.

Через два дні, після запеклого рукопашного бою по зовнішньому дворі храму, римляни увірвалися у внутрішній двір. Під час битви римський солдат кинув у храм гарячу головешку, меблі та завіси в святилище спалахнули, і храм згорів дотла. Після цього два легіони, що облягали храм, були відправлені на допомогу своїм воїнам, які робили облогу старого міста, і воно теж буловзяте. В руках повсталих залишалося тільки верхнє місто з його потужними укріпленнями. Легіонери побудували насип у західної стіни, а допоміжні війська в цей час будували такий же насип зі сходу.

Через 18 днів роботи були завершені, підвели машини і місто було взято штурмом. Облога тривала п’ять місяців, і городяни страждали від голоду. Якщо вірити Йосипу, в останні дні облоги матері їли своїх дітей. Місто було віддане в розпорядження солдатів, і коли вони втомилися від вбивств і грабежів, місто булопіддане вогню. Потім Тит наказав руїни зрівняти із землею, залишивши тільки три найвищі вежі і частину стіни. Біля стіни розмістили гарнізон, а башти повинні були нагадувати людям про велич міста, яке колись стояло на цьому місці[9].

1 2 345