ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Римська тактика ведення віськових дій

1 234 5

Розташовуючись табором у відомому місці, римляни зміцнювали його і оточували ровом і бруствером. Наступальна або метальна зброя в той час була ще занадто недосконалою, щоб зруйнувати перешкоду, яка представляла собою подібні споруди. Внаслідок цього військо, яке зміцнилося таким чином, вважало себе в цілковитій безпеці від нападу і могло по своєму бажанню дати відпір зараз або чекати більш сприятливого часу.

Під час битви війська вибудовували поза табором в бойовому порядку в декілька маніпул (manipula). Загони, що складали кожну лінію, мали в глибину не менше 8 рядів. Приготувавшись до битви, обидва війська наближалися одне до іншого до тих пір, поки між ними залишалося лише близько 180 метрів. Саме такою була відстань, необхідна для атаки, яка відбулася перед вступом в рукопашний бій, і для самого бою.

Обидва війська, за винятком третьої лінії, якщо така була, йшли один на одного швидким кроком. Легіонери перших двох рядів першої лінії кидали своїми пілумами (pila) дещо раніше, ніж доходили до відстані, на якій можна було попасти в ворога (близько 25 метрів), і потім робили загальний залп, причому воїни 2-го ряду кидали свої списи в проміжки між воїнами першого ряду. Потім обидві лінії ворогів вступали в рукопашну з мечами в руках, причому легіонери задніх рядів напирали на передніх, підтримували їх і в разі потреби замінювали [13, с. 68].

Битва була більш-менш схожа на безладну сутичку, розпадається на боротьбу окремих воїнів один з одним. Друга лінія одного та іншого війська служила підтримкою першої; третя становила резерв. Число поранених і вбитих під час самого бою звичайно було дуже незначним, так як оборонна зброя, тобто, панцир і щит, служили досить хорошим захистом від метальних знарядь і ударів меча, але справа набирала зовсім інший оберт, як тільки один з ворогів кидався навтіки. Тоді загони легкоозброєних і кавалерія переможця кидалися переслідувати піхоту переможеного війська, яка була змушена повернутися тилом. Позбавлені прикриття, яке тепер може надати відступаючому загону артилерія, втікачі звичайно кидали свої щити і шоломи, тут-то їх наздоганяла ворожа кіннота і жорстоко била. Таким чином, переможене військо несло величезні втрати. Зазвичай воно абсолютно знищувалося або розсіювалося. Ось чому в ті часи перша битва, як правило, бувла вирішальною, а іноді закінчувала війну. Цим пояснюється також і те, що втрати переможців завжди були досить незначні. Так, наприклад, Цезар при Фарсалі втратив всього 200 легіонерів і 30 сотників, при Тапсе всього навсього 50 осіб, при Myнде його втрати досягали лише до 1000 чоловік, вважаючи і легіонерів, і вершників; поранених в цій битві було 500 чоловік. Звичайно це зменшені цифри, які повідав нам сам Цезар[2].

Так як легіонер був озброєний дуже важко і внаслідок цього ставав малорухливим, то намагалися зробити так, щоб йому не довелося битися в незручній місцевості і при несприятливих умовах. Ватажок війська дуже дбав про те, щоб на його стороні були всі переваги панівної позиції, і з огляду на це, якщо міг, влаштовував табір на пагорбі, схили якого поступово знижувалися з боку фронту. Таке становище дозволяло йому розташувати військо на похилому місці так, що ворог, якщо хотів, в щоб то не стало, атакувати його, був би змушений долати всі труднощі підйому і цим самим поставити себе в несприятливе становище[11, с. 312].

Римське військо виходило з свого табору через кілька воріт і будувалося в бойовий порядок або перед самими табірними укріпленнями, або на більш-менш значній відстані від них. У першому випадку йому звичайно не було чого боятися, що ворог нападе на нього, хоча воно і було б розташоване на рівнині. На це було багато причин: по-перше, військо перебувало під прикриттям веж та інших табірних споруд та машин, по-друге, його було дуже важко змусити повернути в тил і, нарешті, навіть у разі поразки, табір був для нього надійним притулком, внаслідок чого переможець не міг його переслідувати і скористатися своєю перемогою.

Могло статися так, що воєначальнику настільки хотілося вступити в битву, що він відмовлявся від переваг, які представляла ця місцевість. Тоді він не залишався на схилах висот, але, просуваючись далі, спускався з них і йшов вперед на рівнину. Така тактика отримала назву бій при рівних умовах (aequo loco) [14].

Дії кавалерії у римлян були такі: вона робила розвідку, боролася з ворожою кавалерією, але найважливішу роль грала лише після перемоги, оскільки тільки кавалерія могла переслідувати переможеного ворога, легіонери ж зовсім не годилися для цієї мети, внаслідок тяжкості свого озброєння. Під час же самої битви кавалерія нічого не могла зробити з піхотою зважаючи глибину її рядів і особливостей озброєння. Іншими словами, піхота була абсолютно невразлива з боку кавалерії під час битви і в цьому сенсі перебувала приблизно в такому ж становищі, як сучасна піхота з тих пір, як були введені скорострільні рушниці. Римська піхота не тільки не боялася атаки кавалерії, але й сама могла напасти на неї і примусити до відступу. Втім, ця перевага послаблювалася однією великою незручністю: справа в тому, що піхота могла відкинути кавалерію тільки на дуже незначну відстань, так як пілума (pila) вистачало лише на 20-25 кроків. Таким чином, кіннота могла постійно поновлювати свої напади.

1 234 5