ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Біологія тису ягідного і тису головчастого, їх використання в озелененні

1 234 5

Мета роботи: вивчити морфологічні особливості представників родини тисові та головчастотисові, родів тис та тис головчастий.

Матеріали та обладнання: гербарні зразки, атласи, роздатковий матеріал, навчальні і методичні посібники, препарувальне приладдя.

Хід роботи:

1. Розглянути гербарій тису ягідного, тису головчастого костянкового, малюнки у підручниках, навчальних посібниках.

2. Звернути увагу на тип листків (хвої), будову пагонів, форму крони, розташування мікро- макростробіл, тип плодів, будову насіння.

Звіт про роботу:

1. Замалювати пагони, хвою, насіння рослин, що вивчаються. Вказати під малюнком українську та латинську видову і родову назви рослини.

2. Заповнити табл. 3 і 4:

Таблиця 3 – Загальна характеристика видів родів Тис та Цефалотаксус

Вид	Кора, гілки	Глиця	Мікростробіли	Мегастробіли	Насіння

Таблиця 4 – Відношення видів родів Тис та Цефалотаксус до екологічних чинників

Вид	Відношення до освітлення	Посухо-стійкість	Морозо-стійкість	Відношення до грунтів	Відношення до вологи	Відношення до антропогенних чинників

Питання для самоконтролю

1. Перерахувати головні відмінні характеристики класу Хвойні.

2. Надати загальну характеристику роду Тис.

3. Вказати систематичне положення тису ягідного або звичайного, тису головчастого костянкового.

4. Назвати природний ареал зростання тису ягідного і тису головчастого костянкового.

5. Охарактеризувати вегетативні органи тису ягідного і тису головчастого костянкового: будову пагонів, листків тощо.

6. Описати будову і розташування генеративних органів тису ягідного і тису головчастого костянкового: мікро- і мегастробіл, насіння.

7. Надати основні вимоги вивчаємих видів рослин до різних абіотичних чинників, таких як вологість, світло, температура, родючість ґрунту тощо.

8. Охарактеризувати декоративні форми тису ягідного та тису головчастого костянкового.

Тема 3. Родина Соснові (Ріnасеае)

Рід Сосна (Ріnus L.)

Родина Соснові (Ріnасеае Lindl.)Нараховує 9 родів, на Україні – 5.

Рід Сосна (Ріnus L.)

Рід сосна (Ріnus L.) нараховує близько 100 видів. Це вічнозелені рослини, що ростуть у помірному, небагато з них в тропічному поясах Північної півкулі; у південних широтах тільки в горах. У культурі на Україні більше 50 видів та різновидів.

Вічнозелені великі дерева або (дуже рідко) деревоподібні чагарники з прямими циліндричними стовбурами, у молодому віці з пірамідальною кроною, округлої або зонтикоподібною у більш старому. Галуження мутовчасте. Пагони двох типів – подовжені і вкорочені, які розвиваються в пазухах лускоподібних листків і несуть хвою, що сидить по 2–3–5 штук у пучку, оточеному плівчастою піхвою. Хвоя живе 3–5 років. Сосни однодомні рослини, запилюються вітром. Чоловічі стробіли розташовуються у основі пагонів поточного року. Пилок з повітряними мішками. Жіночі шишки майже кінцеві або бічні, поодинокі або по декілька. Шишки дуже різні за величиною і формою. Насінні луски шкірясті або дерев'янисті, на кінці потовщені у вигляді щитка (апофіза) з пупком різної форми. Криючі луски звичайно коротші насіннєвих і не помітні. Шишки прямостійні, відхилюються або звисають. Насіння переважно довгоокрилене, рідше з коротким крильцем або безкриле, різного забарвлення. Насіння огорнене роздвоєним конусом крилатки на зразок щипчиків. Насіння багатьох видів їстівне. Дозрівають шишки восени на 2-й або 3-й рік.

Більшість сосен маловимогливі до ґрунту, посухостійкі і світлолюбні. Застосування сосен у зеленому будівництві обмежується їх чутливістю до диму, смогу, газів. Менш страждають від цього сосни чорна, австрійська, гірська, кедрова європейська, веймутова, румелійська та деякі інші.

Рід Ріnus за кількістю судинних пучків в центральному циліндрі поділяється на два підроди: Нарlохуlon Ноеhne (один судинний пучок) і Dірlохуlon (два судинні пучки).

У сосен підроду Нарlохуlon на вкороченому пагоні сидять по 5 хвоїнок, піхви опадають. Річний приріст завжди з одного міжвузля. Виділяється 2 секції.

1. Сосни секції Сеmbrae Shaw.Щиток з кінцевим пупком. Насіння крупне, безкриле або з дуже коротким крилом. Шишки яйцеподібні або конічні, не звисають.

Кедрові сосни: Ріnus sіbіrіса Du Tour. – сосна кедрова сибірська; Ріnus cembra L. – сосна кедрова європейська; Ріnus рumilа (Раll.) Rgi. – кедровий стланик; Ріnus koraiensis Sieb. еt Ruсе – сосна корейська та ін.

2. Сосни секції Strobus Sh. Щиток з кінцевим пупком. Насіння з довгим прирослим крилом. Шишки подовжений-циліндрові. Веймутові сосни:Ріnus ехelsa Wall.– сосна гімалайська веймутова; Ріnus реucejris – сосна румелійська; Ріnus strobus L. – сосна Веймутова.

У сосен, що відносяться до підроду Diploxylon, на вкорочених пагонах сидять по дві хвоїнки. Насіння окрилене. Піхви у пучків хвої звичайно залишаються. Річний приріст – з одного або декількох міжвузлів.

1. Сосни секції Ваnksia Мауr.Насіння з довгим крилом, що відділяється. Хвоя в пучках по 2. Річний приріст з декількох міжвузлів, Ріnus bаnksiana Lamb. – сосна Банкса; Ріnus рithyusa Ster. – сосна піцундська; Ріnus еldarica Меdu – сосна ельдарська.

2. Сосни секції Eupitys spach. Насіння з довгим крилом, що відділяється, хвоя в пучку по 2. Річний приріст з одного міжвузля. Ріnus silvestris L. – сосна звичайна; Ріnus montana Міll. – сосна гірська; Ріnus nigra Аrn. – сосна чорна австрійська; Ріnus pallasiana Lamb. – сосна кримська.

П’ятихвойні сосни (підрід Нарlохуlon).

Сосни секції Сеmbrae Shaw.

Сосна кедрова сибірська, кедр сибірський (Ріnus sibirica Du Tour.).Поширена майже по всьому Сибіру, на Алтаї, у Саянах, у Північній Монголії. Природний ареал – північний схід Європейської частини Росії, Урал, Алтай, Західна і Східна Сибір, Монголія. Займає територію більше ніж 23 млн. га.

Вічнозелене дерево заввишки 35 м, 160–180 см у діаметрі, з дуже густою конусоподібною або яйцеподібною кроною. Кора стовбура тріщинувата, сіро-бура, бороздчата, у молодих дерев – гладка; кора однорічних пагонів охриста. Пагони вкриті густим рудим опушуванням (рис. 3). Бруньки конічні, не смолянисті. Хвоя щільна, стирчить, завдовжки 6–10 см, темно-зелена, по краях звужена, з боків з голубуватими продиховими смужками, у пучках по 5 шт., тримається 3–5 років. Мікростробіли яскраво-жовті, видовжені, при дозріванні пилку буріють. Пилить („цвіте”) у другій половині травня. Шишки ясно-бурі, завдовжки 6–13 см і шириною 5–8 см; луски їх щільні притиснуті, на поверхні покриті короткими жорсткими волосками (рис. 3). Щитки потовщені, широко ромбічні, крупні, з невеликим білим пупком. Шишки дозрівають у кінці серпня – початку вересня. Насіння без крилаток (кедрові горішки), їстівне, крупне, 1–1,4 см довжиною і 0,5–1,0 см шириною, містить близько 50 % жирної олії.

Рис. 3. Сосна кедрова сибірська (Pinus sibirica): а – зрілий мегастробіл; б – насіння; в – мікростробіл; г – гілка з торішніми, ще незрілими мегастробілами

Рослина вологолюбна, тіньовитривала, зимо- і морозостійка, віддає перевагу суглинистим вологим ґрунтам, переносить помірне заболочування, росте відносно повільно, досягаючи висоти 2,5–3,5 м за 2 роки. Репродуктивний вік у культурі настає пізно – у 25–40 років. Розмножується насінням і вегетативно – прищепою на сосни звичайну, чорну або інші. У міських умовах більш стійка, ніж інші види сосен. У зеленому будівництві придатна для створення великих масивів, груп і поодиноких насаджень. Становить інтерес для лісової зони.

Сосна кедрова європейська, кедр європейський (Ріnus сembra L). Росте в гірських лісах Альп на висоті до 1600 м і в Карпатах (до 2500 м). Батьківщина – гори Середньої Європи і Карпати. Зростає на схилах гір у суміші з модриною європейською і ялиною звичайною. В Українських Карпатах підлягає охороні.

Від Ріnus сembraвідрізняється повільнішим ростом, ширшою яйцеподібною кроною, тонкішою (приблизно 1 мм) і довшою хвоєю (8–14), короткими, завдовжки 6–8 см, шишками і дрібним насінням, довжиною до 12 мм і шириною 6–7 мм (рис. 4). Висота дерева 20–25 см. Крона спочатку пірамідальна, потім широкояйцеподібна. Кора стовбура у молодому віці гладка, сіра, потім темнішає і стає тріщинуватою. Насіння їстівне.

Рослина морозостійка, тіньовитривала, віддає перевагу помірно вологим і свіжим глинистим ґрунтам. Краще за інші сосни переносить забруднення димом і газами. Заслуговує упровадження в озеленення міст України, за винятком крайнього півдня. Росте повільно. Доживає до 1000 років. На півдні України культивується з 1813 р., але за цих умов страждає від сухості ґрунту і повітря і швидко гине.

Рис. 4. Сосна кедрова європейська (Ріnus сembra L.) (а), сосна кедрова сибірська (Ріnus sibirica (Rupr.) Mayr) (б), сосна кедрова корейська (Ріnus koraiensis Sieb. et Zucc.) (в)

У культурі відомі садові форми: з вузькоколоноподібною кроною, карликовий чагарник, із зрощеною в пучки хвоєю, з яскраво-зеленою хвоєю, із золотистою хвоєю.

Сосни секції Strobus Sh.

Сосна веймутова (Ріnus strobus L.).Поширена в Північній Америці (від 50º північної широти в Ньюфаундленді на захід, до Мінісоти; на південь під Огайо, уздовж Апалачських гір, до штату Північна Джорджія). Росте на піщаних річних терасах і схилах гір на висоті 150–1500 м.

Дерево заввишки 40–50 м. Крона широкопірамідальна або яйцеподібна, рихла, у більш старому віці – дуже живописна. Стовбур стрункий, кора до 30 років світло-сіра, тонка, гладка. У старих дерев – товста, глибокотрещинувата, пурпурова.

Пагони дуже тонкі, зеленуваті або буро-зелені, голі або дуже коротко опушені. Бруньки яйцеподібні, загострені, дещо смолисті, бурі, по краях білі. Хвоя пряма, стирчить, але м'яка і тонка, завдовжки 5–10 см, сіро-зелена, з боків з блакитними продиховими смужками, тримається 2–3 роки (рис. 5). Після дощу і снігу 3-х-гранні хвоїнки змикаються, пучки стають вузькими, а крона сквозистою, пропускає опади. Молоді мегастробіли розташовуються на ніжках поодинці або групами по 2–3 шт., після запилення відгинаються донизу. Шишки вузькоциліндричні, іноді зігнуті, 8–20 см довжиною, 4 см шириною, світло-коричневі або сіруваті, висять по 1–3 на довгих (до 1,5 см) черешках. Луски їх тонкодерев'янисті, щиток крупний, на кінці закруглений, з тупим пупком. Шишки розкриваються у кінці серпня – у вересні і швидко вивільняються від насіння. Насіння з крилом до 2 см, строкате, 4–5 мм довжиною. Маса 1000 насінин близько 18 г.

Рис. 5. Сосна Веймутова (Ріnus strobus):1 – розкрита шишка; 2 – закрита шишка; 3 – насіннєва шкірка; 4 – насіння; 5 – пучок хвої; 6 – поперечній розтин хвої

Рослина швидкоросла, вимоглива до родючості ґрунту, тіньовитривала, відносно посухостійка і зимостійка. Піддається грибним захворюванням. Рекомендується для озелененні у поодиноких і групових насадженнях з обов'язковим поливом.

Двухвойні сосни (підрід Diploxylon)

Сосни секції Eupitys spach.

Сосна звичайна (Рinus silvestris L.). Батьківщина – Західна Європа, Європейська частина Росії, Сибір.

Вічнозелене дерево заввишки 20–40 м і 2 м у діаметрі, з високо очищеним від гілок стовбуром. У молодому віці крона конусоподібна, широка, округла у більш пізньому віці. Кора червоно-бура, глибоко-бороздчата, тонко лущиться. Пагони голі, зеленуваті, потім сіро-бурі. Бруньки видовжено-яйцеподібні, гострі, червонувато-бурі. Хвоя тримається 3 роки, сизувато-зелена, дещо зігнута, щільна, стирчить, завдовжки 4–7 см, на плоскому боці з сильно виступаючими голубувато-білими продиховими смугами. Пучки складаються з 2-х хвоїнок. За репродуктивними органами розрізняють функціонально чоловічі і функціонально жіночі дерева, а також проміжні. Шишки поодинокі або по 2–3 на заломлених вниз ніжках, зрілі – сірі, матові, видовжено-яйцеподібні, завдовжки 4,5–7 см і шириною 2–3 см, з щільними лусками (рис. 6). Забарвлення зрілих шишок варіює у широких межах. Найрозповсюдженіші шишки сірі, темно-бурі, коричневі, зелено-малинові, світло-зелені і сіро-зелені. Щитки майже ромбічні, спереду гострокутні, із слабко видатним кілем; пупок невеликий, слабко опуклий, блискучий, світло-коричневий. Форма шишок конусоподібна, вигнуто-конусоподібна, овальна. Апофіз шишок тупий, тупо-крючкоподібний або гострий.

Рис. 6. Сосна звичайна (Pinus sylvestris): а – частина гілки з мікростробілом, б – молодий мегастробіл, в – однорічний мегастробіл, г – зрілий мегастробіл, д – насіння

Насіння видовжено-яйцеподібне, чорнувате, коричневе або сіре, з крилом, у 3 рази довше за насінину. За розмірами насіння розділяють на дрібні (до 4 мм), середні (4,1–4,5 мм) і крупні (4,6 мм і більше). Маса 1000 насінин варіює від 3 до 13,6 г. У 1 кг 167 тис. насінин. Плодоносить у вересні.

Родина світлолюбна, посухостійка, зимостійка, невибаглива до ґрунтів, здатна використовувати вологу за умов ґрунтової посухи за допомогою дуже розгалуженої кореневої системи. Менше інших видів уражується хворобами і шкідниками. Росте швидко. Відносно стійка в міських посадках. Висаджують групами, солітерами. Є цінною лісоутворюючою породою. Має високі декоративні якості, легко розмножується. Введена у культуру ще у ХІ ст. Росте швидко, до 70–80 років досягає граничної висоти. У культурі розмножується насінням і прищепою. Насіння стратифікують, ґрунтова схожість складає 80 %.

У культурі виділені форми: із звисаючими гілками, з вузькою пірамідальною кроною, із золотистою або сріблястою хвоєю. „Fastifiata” – рівновершинна, „Aurea” – золотиста.

Сосна чорна (Ріnus nigra Arn.).Батьківщина – Середня і Південна Європа, Нижня Австрія, західна частина Балканського півострова. Росте в горах до висоти 1400–1500 м, утворює ліси.

Вічнозелене дерево заввишки 20–30 м, з конічною, а у старих дерев з плоскою кроною. Кора чорна, глибокобороздчата. Однорічні пагони сіро-бурі. Бруньки циліндричні, загострені, бурі, смолянисті, луски їх по краях слабкобахромчасті, відігнуті (рис. 7).

Рис. 7. Сосна чорна (Ріnus nigra Arn.): гілка з мікростробілом, зрілим мегастробілом, насіння, паросток

Лусковидні листки темні, коротші за листкові піхви. Хвоя темно-зелена, слабкоблискуча або матова, дуже щільна, колюча, завдовжки 8–14 см. Шишки по 2–4, майже сидячі, яйцеподібні або дещо видовжені, блискучі, сіро-бурі, луски їх всередині чорно-бурі, щитки спереду закруглюються, роздуті, з гострим поперечним кілем; пупок виступаючий, з короткою колючкою. Насіння видовжено-яйцеподібне, сіре, дрібно-плямисте, з подовжньо покресленим крилом. Рослина світлолюбна, посухостійка, маловимоглива до ґрунту. Міські умови переносить задовільно. У зеленому будівництві висаджується солітерами і групами.

Сосна гірська (Ріnus montana Mill.).Природний ареал: гори Західної Європи (Піренеї, Альпи, Апенніни, Балкани, Карпати). Часто зростає у субальпійському і альпійському поясах, утворюючи дуже густі зарослі, а також на торф’яних болотах у передгір’ях. Утворює 3 географічних раси. На Україні гірська сосна добре росте на чорноземі у степовій зоні (Кам’яний степ), зустрічається у парках Криму (Форос, Феодосія).

Дерево до 10–12 м висотою або часто розгалужене від основи; крона пірамідальна або при чагарниковому рості – широка (рис. 8). Кора бурувато-сіра. Пагони світло-зелені, потім темніть, голі. Бруньки видовжено-яйцеподібні, загострені, 6 мм довжиною. Хвоя густа, дещо скрючена, темно-зелена, 3–8 см довжиною і 1,5–2 см шириною, обпадає через 2–5 років. Шишки поодинокі або по 2–3, сидячі або на коротких ніжках, стирчать уверх або горизонтально відтопирені, яйцеподібні або округлоподібні, тупі, блискучі, 2–7 см довжиною і 1,5 см шириною. Щитки ромбічні, плоскі або випуклі, спереду гострокутні, пупок оточений темною облямівкою. Насіння дрібне, темне. У 1 кг 120–180 тис. насінин. У Криму цвіте у травні, шишки дозрівають восени третього року, насіння випадає весною третього року. Відомі наступні форми: „Gnom” – кущ до 60 см, „Mops” – кущ до 45 см.

Рис. 8. Сосна гірська (Ріnus montana): а – частина гілки з мікростробілами, б – молоді мегастробіли, в – зрілий мегастробіл, г – насінина

Сосна кримська (Ріnus рallasiana D. Don.).Поширена у гірському Криму від Бахчисараю і Інкермана до Судака, на горі Ечки-Даг, на Новоросійському узбережжі Кавказу, в Малій Азії, на Кипрі – утворює великі ліса до 1000 м абсолютної висоти над рівнем моря.

Крупне дерево заввишки 20–30 м, стовбур до 1 м у діаметрі, з товстими простягнутими, дещо заломленими на кінцях вгору гілками, у молодому віці з широкопірамідальною, а в старому – розкидистою, майже зонтикоподібною кроною. Кора молодих пагонів жовто-бура, блискуча, на старих стовбурах – темно-сіра, а у верхній частині – червонувата. Близька до сосни чорної австрійської, від якої відрізняється охристо-жовтими, часто оранжевими річними пагонами і гострими конічними бруньками зі склеєними смолою коричневими лусками. Хвоїнки 12–18 см довжиною, жорсткі, темно-зелені, з колючим жовтим кінчиком, по 2 у пучках (рис. 9). Шишки сидячі, розташовані поодиноко, 6–10 см довжиною, дозрівають восени другого року. Насіння випадає з шишок рано навесні. У 1 кг 42 тис. насінин. Насіння 5–7 см довжиною, темно-сіре.

Рослина світлолюбна, посухостійка, морозостійка. Добре росте на південних схилах, але в дуже сухих місцях гине. Не вибаглива до ґрунтів, може рости на кам’янистих, вапнякових ґрунтах, але не переносить засолення.

Рис. 9. Сосна кримська (Ріnus рallasiana): а – частина гілки з мікростробілами, б – молоді мегастробіли, в – насіння, г – зрілий мегастробіл

У культурі на Україні широко розповсюджена у парках і лісових культурах на півдні України у групових композиціях. Застосовується в агролісомеліорації, особливо пісків. У природні зустрічаються форми з яйцеподібною кроною, червоним забарвленням стовбура.

Сосни секції Ваnksia Мауr.

Сосна Банкса (Ріnus banksiana Lamb.). Найпівнічніша з сосен Північної Америки, росте вздовж узбережжя р. Меккензі на південному сході до Центральної Міннесоти, на схід через Канаду Вермонта і Нової Шотландії.

Дерево заввишки до 25 м і стовбуром до 1,5 м у діаметрі, з рідкою, яйцеподібною кроною і червоно-бурим стовбуром, часто розгалуженим від основи так, що дерево має чагарникову форму (рис. 10). Крона компактна, негуста, овальна, у старих дерев – широко розкидиста. На відміну від інших сосен має пагони, що розгалужуються. Утворює за рік 2–3 міжвузля. Кора червоно-бура, розділяється на товсті лускоподібні пластинки. Пагони ясно-жовтувато-зелені, голі, потім червоні або бурі. Бруньки видовжено-яйцеподібні, ясно-бурі, смолянисті. Хвоя зігнута і скручена, щільна, ясно-зелена, 2–4 см довжиною, по 2 на вкороченому пагоні. Шишки бічні, розташовані по 1–3, прямостійні або дещо відхиляються, сірі, видовжено-конічні, дуже зігнуті, 3–5 довжиною см і 2–3 см шириною. Часто не розкриваються протягом декількох років. Щитки плоскі або на зовнішній стороні шишки опуклі, з плоским невеликим пупком. Насіння дрібне, чорнувато-буре.

Рослина світлолюбна, морозостійка, посухостійка, невибаглива до ґрунтів – добре росте як на багатих, зволожених і навіть заболочених ґрунтах, так і на бідних піщаних, переносить деяке засолення. Добре росте у районах з неглибоким заляганням вічної мерзлоти.

Рис. 10. Cосна Банкса (Ріnus banksiana Lamb.) (в), сосна гірська (Ріnus montana Mill.) (б), сосна звичайна (Ріnus silvestris L.) (а)

Відрізняється досить швидким ростом, особливо у молодому віці (до 10 років). Починає плодоносити з 5 років. Доживає до 150 років. Становить інтерес для Європейської частини Росії. Може бути використана у парках у вигляді групових насаджень і масивів в лісовій зоні України.

Лабораторне заняття № 3

Морфолого-екологічні особливості видів роду Сосна (Ріnus)

Мета роботи: вивчити морфологічні особливості видів сосен секцій Сembrae і Strobus (підрід Наріохуlon) та Ваnksіа і Еuрitys (підрід Dірlохуlon), засвоїти екологічні вимоги рослин й їх використовування в озелененні.

Матеріали та обладнання: гербарій, ілюстративний матеріал, навчальні посібники.

Хід роботи:

1. Роздивитись гербарні зразки пагонів рослин, що відносяться до триби Соснові (сосна кедрова сибірська, сосна кедрова європейська, сосна Банкса).

2. Ознайомитися з морфологічними характеристиками вивчаємих видів рослин. Охарактеризувати декоративні форми представників роду Сосна.

Звіт про роботу:

1. Замалювати пагін з хвоєю і чоловічими та жіночими стробілами, а також шишку, насіння у вивчаємого виду, вказати під малюнком українську і латинську назви виду і родини, до якого відноситься вид.

2. Розпізнайте види рослин за гербарними зразками.

3. Заповните таблиці 5 і 6:

Таблиця 5 – Загальна характеристика видів роду Ріnus L.

Вид	Кора, гілки	Глиця	Мікростробіли	Мегастробіли	Насіння

Таблиця 6 – Відношення видів роду Ріnus L. до екологічних чинників

Вид	Відношення до освітлення	Посухо-стійкість	Морозо-стійкість	Відношення до грунтів	Відношення до вологи	Відношення до антропогенних чинників

Питання для самоконтролю

1. Охарактеризувати рід Pinus за будовою вегетативних і генеративних органів.

2. За якою ознакою види роду Сосна розподіляються за основними секціями (Cembrae Shaw., Strobu Sh., Banksia Mayr., Eupitys spach.)?

3. Які види рослин відносяться до триби Соснові ?

4. Назвати природний ареал розташування представників роду Сосна.

5. Охарактеризувати хвою, пагони, кору видів роду Pinus.

6. Охарактеризувати родину Соснові за екоморфологічними ознаками.

7. Які види сосен відносять до секції Cembrae Shaw? Назвати їх головну відмінність.

8. Розказати про відношення представників роду Pinus до абіотичних і антропогенних чинників.

9. Надати загальну характеристику видів, які відносяться до секції Cembrae Shaw.

10. Які види сосен відносяться до секції Strobus Sh.? Чим вони відрізняються від видів інших секцій?

11. Назвати головні морфологічні і екологічні особливості видів сосен секції Banksia Mayr.

12. Перерахувати основні риси видів сосен секції Eupitys spach.

13. Перерахувати види роду Pinus, які відносяться до секції Banksia і вкажіть основний принцип, за яким вони були віднесені саме до цієї групи.

14. Навести приклади видів роду Сосна, що відносяться до секції Eupitys.

15. Які декоративні форми вивчаємих видів роду Pinus Ви знаєте? Які з них використовують для озеленення за умов клімату м. Дніпропетровськ?

Тема 4. Рід Ялина (Рісeа L.)

До цього роду належить більше 45 видів в Північній Європі, Північній, Східній і Центральній Азії і Північній Америці. Найбільше число видів росте в Центральному і Західному Китаї. На території України зустрічається 19 видів.

Рис. 11. Ялина сибірська (Picea obovata Ledeb.) (а), ялина східна (Picea orientalis Link) (б), ялина канадська (Picea сanadensis (L.) Britt.) (в), ялина аянська (Picea ajanensis Fischer) (г), ялина колюча (Picea pungens Engelm.) (д), ялина Енгельмана (Picea engelmanni Engelm.) (е), ялина сербська (Picea omorica Purk.) (ж)

Ялини – високі дерева з неясномутовчатою конусоподібною кроною і прямим стовбуром. Кора у молодому віці тонка, пізніше пластинчаста. Бруньки переважно загострені, не смолянисті. Хвоя коротко-голчата, колюча, одинична, чотирьохгранна, однокольорова, з білими смужками продихів зі всіх боків (секція Справжні ялини – Еupiceae) або майже плоска, з білими смужками продихів на морфологічно верхньому боці, що виявляється знизу, завдяки повороту черешка (секція Піхтоподібні ялини – Omorica Willkm.), тримається 7–9 років. Черешки хвої приростають до гілок, розділені глибокими борознами і мають сильно виступаючі кінчики – подушечки, що залишаються після обпадання хвої. Чоловічі стробіли з'являються на пагонах минулого року, виступаючи з пазух торішньої хвої. Пилок з двома повітряними мішками. Жіночі стробіли поодинокі, дрібні, зеленкуваті або червоно-фіолетові, утворюються на вершині торішніх пагонів. Шишки довгасто-циліндричні, веретеноподібні або яйцеподібні, звисають вниз. Накривні луски непомітні. Насінні луски невеликі, широкі, клиноподібні, звужені до основи, на верхівці широкозакруглені, зазубрені або цільнокрайні. Насіння довгасте, з несправжньоподібним крильцем, яке легко відділяється (рис. 11).

Ялини витримують значну континентальність клімату і невелике заболочування, дуже тіньовитривалі. Страждають від пилу і газів. Більш витривалі сизі і сріблясті форми ялини колючої – ялина Єнгельмана і канадська, які застосовуються у зеленому будівництві. Види ялин мають декоративні форми за забарвленням хвої та формою крони.

1. Секція Eupiceae Willkm. Ялина звичайна (Picea abies (L.) Karst.) або європейська (Рicea exelsa Link.), ялина колюча (Picea pungens Engelm.).

2. Секція Отmorica Willkm. Ялина сербська (Рісеа оmorica Purk.), ялина сиза або канадська (Рісеа glauca (Moench) Voss, Рісеа canadensis (Mill.) Britt.).

Секція Eupiceae Willkm.

Ялина звичайна (Рісеа ехеlsa Link.).Природний ареал – північна частина Європи, Альпи, Карпати. На України ялина зазвичай зростає зазвичай у межах Карпат (область масового розповсюдження – верхня частина Горган, Чорногори), а також окремими острівками у передгір’ях і на рівнині у Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській і Волинській областях.

Дерево заввишки 20–50 м і до 100 см у діаметрі. Ялина звичайна являє собою поліморфний вид. Крона конусоподібна, компактна або пухка. Гілки першого порядку, як правило, відходять від стовбура горизонтально, на кінцях трохи припідняті. Зустрічаються форми з гілками, що відходять під гострим або прямим кутом. Розташування гілок першого порядку розсіяно-мутовчасте (рис. 12).

За типом галуження наступних порядків зустрічаються гребінчато-розгалужені, плоско-розгалужені, щиткоподібні та інші форми. Кора червонувато-коричнева або сіра, гладка або тріщинувата (особливо у строму віці) із різним ступенем і характером тріщинуватості. Пагони бурі або рудувато-жовті, голі або рідковолосисті. Бруньки яйцеподібно-конічні, загострені, бурі, без смоли. Хвоя чотиригранна завдовжки 10–25 мм, з гострим кінчиком, блискуча, темно-зелена. Мікростробіли червоного, мегастробіли – різноманітних відтінків червоного або зеленого кольорів. Пилення, як і у інших видів ялин за умов України, відбувається у травні. Зрілі мегастробіли 10–15 (20) см довжиною і 3–4 см товщиною, циліндричні, з насінними лусочками різної конфігурації, ясно-бурі або червоно-бурі, з дерев'янисто-шкірястими зворотно-яйцеподібними, опуклими, по краю виємчастими, вигризенозубчастими, іноді усіченими лусками. Насіння яйцевидне, гостре, кавово-бурого кольору, 4–5 мм з крилом до 15 (20) мм довжиною (рис. 12). В 1 кг 100–180 тис. насінин; маса 1000 насінин 5,5–10 (12) г. Схожість 70–80 %, зберігається 4–5 років.

Зимовими морозами не ушкоджується, чутлива до ранньовесняних заморозків, погано переносить сухість ґрунту, заболоченість, тіньовитривала. Віддає перевагу супіщаним і суглинистим, добре дренованим ґрунтам. Особливістю ялини є властивість засвоювати складні сполуки азоту, що дозволяє їй розвиватися і на бідних азотом ґрунтах, використовуючи свій власний опад. До задимлення чутлива.

За умов степової зони вирощується з обов'язковим поливом. Добре розмножується насінням (схожість до 90 %) і прищепою. За певних умов може розмножуватися живцями і відводками. При вирощуванні сіянців найкращі результати дає розташування їх на грядці до 1000 штук на 1 м².

Рис. 12. Ялина звичайна (Piceae exelsa): а – зрілий мегастробіл, б – насіння, в – молодий мегастробіл, г – мікростробіл

Придатна для зеленого будівництва в солітерах, алеях і невеликих куртинах. Має багато садових форм: плакучу, колоноподібну, низькорослу, стланикову, за забарвленням хвої та шишок. З них у садах і парках України відмічені наступні: “Viminalis” – гірляндоподібна, “Mоxwellii” – ф. Максвела, „Virgata” – змієподібна, „Ohndorfii” – Олендорфа, „Palustris” – повисла, „Pyramidalis” – пірамідальна, „Remontti” – Ремонті, „Compacta” – компактна, „Nana” – карликова, „Nidiformis” – гніздоподібна, „Procumbens” – розлога, „Aurea” – золотиста, „Coerulea” – сиза.

Ялина колюча (Рісеае pungens Engelm.). Батьківщина – лісовий пояс Скелястих гір Північної Америки, де зустрічається вздовж річок по схилам північної експозиції на висоті до 2000–3300 м над рівнем моря.

Дерево заввишки 20–45 м і до 30–60 см у діаметрі, з симетричною конусоподібною щільною кроною, що утворюється відносно товстими горизонтальними пагонами. Кора трещинувата, лускова, сіра або сіро-коричнева. Молоді пагони голі, оранжево-червоні, майже циліндрові або округлі, зазвичай з відігнутими лусочками. Бруньки крупні, конусоподібні, округлі, з вигнутими назад лусками. Хвоя завдовжки 30–30 мм, чотиригранна, пряма або слабко зігнута, із 3–6-ма продиховими смугами на кожному боці; зелена до сріблясто-білої, на пагонах стирчить у всі боки, сизе забарвлення з віком хвої втрачається. Колоски червоні. Шишки довжиною 5–10 см і 2–3 см у діаметрі, циліндричної форми, зрілі – світло-коричневі, з тонкими, гнучкими продовгувато-ромбічними, по краю хвилясто-зубчатими лусками (рис. 13). Дозрівають у серпні і залишаються на дереві протягом року. Насіння близько 3 мм довжиною з відносно широким крилом 10–12 мм довжиною, схожість від 15 до 90 %. Маса 1000 насінин 4–5 г, у 1 кг 2–250 тис. насінин.

Рис. 13. Ялина колюча (Piceae pungens): а – мікростробіли, б – молодий мегастробіл, в – зрілий мегастробіл, г – насіння

До ґрунту невибаглива, добре росте як на кам'янистих зволожених, так і на піщаних сухих ґрунтах. Посухо- і вітростійка, успішно культивується на чорноземах. Ялина колюча – один із видів, що найбільш пізно розпукується, тому вона не страждає від заморозків. Стійка до задимлення повітря в місті.

Має садові форми: сизу, сріблясту, блакитну, “Viridis” – зелена, “Coerulea” – голубіюча, “Argentea” – срібляста, „Glauca” – блакитна, „Columnaris” – колоноподібна, „Kosteriana” – Костера.

За декоративністю та стійкістю не має собі рівних серед ялин. Заслуговує найширшого впровадження у практику зеленого будівництва. Придатна в усіх формах ландшафтної архітектури – для створення крупних масивів, невеликих куртин, для алейних насаджень.

Секція Отmorica Willkm.

Ялина сербська (балканська) (Рісеа оmorica (Рanc.) Rurcyne.).Батьківщина – гори Балканського півострова. Ареал розірваний і приурочений до скелястих і крутих тіньових схилів на вапняках на висоті 550–1500 м.

Дерево заввишки до 45–55 м, з витонченою густою до старості вузькоконічною, довго- і тонкозаостренною кроною. Кора тонка, темно-бура, відстає пластинками. Гілки першого порядку короткі, молоді спрямовані злегка уверх, старі опускаються униз. Гілки другого порядку звисають. Молоді гілки сіро-коричневі, густо волосисті (рис. 14). Бруньки яйцеподібно-конічні, загострені, червоно-коричневі, не смолянисті.

Рис. 14. Ялина сербська (Piceae omorica): а – жіноча гілка з мегастробілами, б – чоловіча гілка з мікростробілами, в – зрілий мегастробіл, г – насіння

Хвоя завдовжки 5–20 мм, товстувата, плоска, з виступаючим зверху і знизу килем, темно-зелена, блискуча зверху, знизу з двома голубувато-білими смужками; кожна з 4–6 продихових ліній, коротко-загострена. Хвоя ювенільної форми відрізняється від хвої дорослих дерев – вона ромбічна у поперечному розрізі, гостро верхівкова, довжиною близько 10 мм з продиховими рядами на верхньому боці хвоїнки. Мікростробіли розові; мегастробіли під час дозрівання пилку пурпурно-фіолетові. Зрілі мегастробіли яйцеподібно-видовжені, загострені, іноді злегка вигнуті, 30–60 мм завдовжки і 1,5–2,5 см завтовшки, коричневі (з фіолетовим відтінком); насіннєві лусочки закруглені дрібнозубчасті. Насіння дозріває в кінці жовтня – на початку листопада; вилітає з шишок у лютому – березні. Дерева, що стоять поодиноко можуть утворювати до 52 % повнозернистого насіння. Маса 1000 насінин близько 3 г.

Зимостійка, посухо- і газостійка рослина, до ґрунтів невибаглива, але на півдні страждає від посухи. Не ушкоджується шкідниками і хворобами. За декоративністю поступається лише ялинам колючій та Енгельмана. Рекомендується для широкого впровадження в озеленення в усіх зонах України.

Ялина сиза (Рісеа glauca (Moench) Voss.).Природній ареал: Північна Америка від тундри до прерій та від Атлантичного до Тихого океану. Утворює як чисті, так і змішані ліси.

Дерево заввишки до 20–35 м з густою конічною кроною діаметром 60–120 см. Молоді гілки першого порядку відходять від стовбура під гострим кутом, з віком – злегка схилені униз. Однорічні пагони голі, світло-коричневі, жовтувато-коричневі або сіруваті. Бруньки яйцеподібні, тупі, іноді розділені навпіл при верхівці, з глянсувато-коричневими, округлими лусочками (рис. 15). Хвоя заввдовжки 1–2 см, чотирьохгранна, з тупо загостреними кінцями, злегка зігнута, блакитно-білуваті або сизо-зелена, при розтиранні відчувається специфічний запах. Тривалість життя хвої 5–6 років. Мікростробіли рожево-пурпурові або пурпурово-червоні. Тривалість цвітіння 6–12 діб. Зрілі мегастробіли 30–50 мм довжиною, циліндрично-видовжені, світло-коричневі, блискучі, з тонкими округлими лусочками. Маса 1000 насінин – 2,5–3 г. Дозріває насіння у вересні, вилітає з шишок – у жовтні (за умов сухої погоди).

Рис. 15. Ялина сиза (Piceae glauca): а – зрілий мегастробіл, б – насіння, в – мікростробіл, г – молодий мегастробіл

Розмножується насіння і вегетативно (прищепа, живцювання). За умов природного ареалу тривалість життя 350 років. У Європі ялина сиза інтродукована у 1700 р., в Україні в культурі з 1850 р. (ГНБС). До клімату і ґрунтів ялина сиза не вибаглива. Відносно газостійка. Високо декоративна, особливо навесні, під час цвітіння та відростання молодих пагонів.

Стійка до морозів і заморозків. Відрізняється підвищеною стійкістю до загазованого повітря, поступаючись ялині колючій. Задовільно переносить обрізку. Має велику кількість декоративних форм.

У дендраріях і парках України відомі наступні декоративні форми: “Albertiana” – форма Альберта, відрізняється вузькою кроною, швидким ростом, більшими розмірами (до 50 м висотою), з більш короткими та широкими шишками, “Coerulea” – з білувато-блакитною хвоєю, та компактною кроною, “Conica” – карликове дерево з надзвичайно щільною кроною конічної форми.

Лабораторне заняття № 4

Будова вегетативних органів видів роду Ялина (Piceae). Використання у створенні садово-паркових об’єктів

Мета роботи: вивчити морфологічні особливості видів ялин двох секцій: Eupiceae і Оmorica, звернути увагу на будову, розміри і розташування хвої, величину і будові шишок, характерні особливості насінних лусочок.

Матеріали та обладнання: гербарій, ілюстративний матеріал, навчальні посібники.

Хід роботи:

1. Розглянути гербарій і малюнки видів роду Ялина (Piceae), засвоїти головні відмінності рослин, за якими види розділяються на 2 секції: Eupiceae та Omorica.

2. Детально розглянути будову пагонів вивчаємих видів рослин, колір кори, розташування і будову мікро- і мегастробілів, насіння, особливості насіннєвих лусочок.

Звіт про роботу:

1. Замалювати пагін з хвоєю, мікро- і мегастробіли кожного вичаємого виду, луски і насіння. Вказати під малюнком українську і латинську назви виду і родини, до яких відноситься вид. Вміти розпізнавати види за гербарними зразками і в натурі.

2. Заповнити таблиці 7 і 8:

Таблиця 7 – Загальна характеристика видів роду Piceae L.

Вид	Кора, гілки	Глиця	Мікростробіли	Мегастробіли	Насіння

Таблиця 8 – Відношення видів роду Piceae L. до екологічних чинників

Вид	Відношення до освітлення	Посухо-стійкість	Морозо-стійкість	Відношення до грунтів	Відношення до вологи	Відношення до антропогенних чинників

Питання для самоконтролю

1. Надати загальну характеристику видів роду Ялина (Piceae): їх природний ареал, будову пагона, хвої, генеративних органів тощо.

2. Назвати головні ознаки, за якими всі види ялин поділяються на секції Eupiceae та Omorica.

3. Охарактеризувати за морфологічними ознаками представників роду Piceae: ялину звичайну, колючу, сербську.

4. Надати характеристику щодо відношення видів роду Piceae до екологічних чинників (волога, температура, світло та ін.).

5. Які декоративні форми ялин можна використовувати для садово-паркового будівництва?

6. Які види ялин придатні для застосування у озелененні промислових територій, автомобільних доріг.

Тема 5. Рід Ялиця (Аbies Mill.)

Відомо більше 40 видів, поширених головним чином у горах помірного і субтропічного поясів Північної півкулі.

Рис. 16. Мегастробіли ялиць (зліва на право): кавказької, однокольорової, бальзамічної, сибірської, європейської (гребінчастої); зверху – мегастробіл кателеєрії (за Ф.Я. Щепот’євим, 1990)

Однодомні вічнозелені дерева з мутовчатою конусоподібною кроною. У однієї групи ялиць кора гладка, тонка, у іншої групи кора з віком стає товстою, подовжньо розтріскується. Бруньки по 2–5 на кінцях пагонів, смолянисті або без смоли. Хвоя розташована спірально, м'яка, притуплена, плоска, знизу з двома білими продиховими смужками (рис. 16). Хвоя пагонів, що несуть шишки, чотиригранна з білими смужками на всіх боках. Чоловічі стробіли поодинокі, сидять у пазухах хвої торішніх пагонів у верхній частині крони. Жіночі стробіли також поодинокі, прямостійні, циліндрові, розташовані в нижній частині торішніх пагонів. Шишки зазвичай смолянисті, циліндрові, після дозрівання розсипаються, залишаючи стрижень. Насінні луски дерев'янисто-шкірясті, налягають одна на одну черепитчасто-спірально. Криючі луски з клиновидним або кинджалоподібним загостренням, у період цвітіння довше насінних. Насіння обернено-яйцеподібне, смолянисте, з прирослим крилом. Вибагливі до родючості, вологості і дренування ґрунтів. Тіньовитривалі, чутливі до забруднення повітря димом і газами. Використовується у зеленому будівництві при створенні поодиноких та групових насаджень.

Ялиця біла, європейська або гребінчаста (Abies alba Mill.).Росте в горах Північної, Середньої і частини Західної Європи, на схід до Карпат i Волині.

Дерево заввишки 30–55 м і 1,5–2 м у діаметрі, з конусоподібною кроною, у старому віці з гніздоподібною верхівкою. Кора стовбура і гілок гладка, біло-сіра, часто з сильним червонуватий відливом, з 50-річного віку у нижній частині стовбура тріщинувата. Молоді пагони зеленувато-сірі, пізніше – сірі, опушені. Тільки у молодому віці відходять під гострим кутом догори, пізніше – горизонтально (рис. 17).

Рис. 17. Ялиця біла (європейська або гребінчаста) (Abies alba): гілка з мікростробілами, зрілим мегастробілом, насіння, паросток

Бруньки яйцевидні, світло-коричневі, не смолянисті. Хвоя завдовжки 17–30 мм, 0,2 см завширшки, на однорічних пагонах світло-зелена з обох боків, пізніше зверху темно-зелена, блискуча, знизу з двома білими смужками, матова, розташована грибінчасто або тупо V-подібно. Верхівки хвої трошки роздвоєні. Шишки тупо-циліндрові, завдовжки 10–16 см, коричневі; насінні луски широко-брунькоподібні, опушені на зовнішньому боці, криючи, з довгим, відігнутим вістрям. Насіння завдовжки 7–9 мм, жовтувате, з удвічі довшим червонувато-жовтим крилом. Дозріває у вересні. У 1 кг 15–17 тис. насінин.

Добре розмножується насінням. Для посіву необхідно зібрати насіння з дерев, що зростають у куртинах. При ранньовесняному посіві сходи з’являються через 25–30 діб.

Чутлива до зимових морозів і сухості повітря. Погано переносить задимленість. Добре росте на глибоких, вологих, свіжих, суглинистих і супіщаних, добре дренованих ґрунтах. У декоративному відношенні поступається ялиці кавказькій. У степовій зоні не рекомендується.

Ялиця одноколірна (Аbies сoncolor Lindl. et Gord.). Природний ареал: гори Тихоокеанського узбережжя, Північної Америки, гори штатів Колорадо і Каліфорнії (у межах 2000–300 м абсолютної висоти).

Дерево заввишки 40–60 м і 150–180 см у діаметрі. Крона красива, густа, ширококонусоподібна, низько схилена. Кора на старих стовбурах попелясто-сіра, глибоко- і продовжньо-трещинувата, товста, на молодих пагонах жовтувато-зелена, гола або слабко опушена, у зимуючих қ дворічних пагонів – зеленкувато-сіра. Бруньки кулясті, завдовжки близько 6 см, жовто-зелені, смолянисті (рис. 18). Хвоя завдовжки 48–50 мм, 0,2 см завширшки, щільна, матова, з обох боків сизувато-зелена, одноколірна, чим відрізняється від інших ялиць і тому отримала свою назву; часто серповидно зігнута, з тупо загостреною або закругленою верхівкою, розташована гребінчасто або V-подібно, часто стирчить догори. Тривалість життя хвої 5–7 (8) років. Шишки овально-циліндричні, завдовжки 6–10 см і 4–5 см у діаметрі, до дозрівання від оливково-зелених до пурпурових, дуже смолисті; криючи луски коротші насінних. Дозрівають у вересні – жовтні. Насіння завдовжки до 12–13 мм, світло-коричневе з крилом рожевого відтінку до 2 см завдовжки. У 1 кг 22–40 тис. насінин. Маса 1000 шт. насінин 25–45 г.

Рис. 18. Ялиця одноколірна (Аbies сoncolor): а – чоловіча гілка з мікростробілами, б – жіноча гілка з молодими мегастробілами, в – зрілий мегастробіл, г – насіння

Найвитриваліша ялиця відносно до несприятливих чинників оточуючого середовища. Тіньовитривала, морозостійка, посухо- і газостійка, до ґрунтів не вибаглива. На Україні вперше інтродукована у 1880 р. розповсюджена у ботанічних садах, старовинних парках, дендропарках та деяких дендраріях. Заслуговує широкого впровадження у практику зеленого будівництва у Поліссі, Лісостепу і Карпатах України. За умов степової зони слід застосовувати обмежено, з обов'язковим поливом.

Розмножується свіже зібраним насінням при осінньому посіві. Відомі такі декоративні форми: “Violaceae” – ширококонусоподібна, “Pendula” – вузькоконусоподібна. Висаджують поодиноко, групами і у куртинних насадженнях.

Рід Тсуга (Тsuga Carr.)

Включає 10 видів. На Україні зростає 2 види. Природній ареал: Китай, Японія і Північна Америка. Це – вічнозелені, високі однодомні дерева, з конусоподібною кроною і звисаючими тонкими пагонами, з глибокобороздчатою, бурою корою, що лущиться невеликими пластинками.

Чоловічі стробіли знаходяться на торішніх пагонах в пазухах листків, а жіночі – кінцеві, дуже дрібні. Шишки дозрівають на першому році і довго залишаються на дереві. Насіння дрібне, на поверхні із смоляними залозками. Хвоя у більшості видів плоска, лінійно-ланцетова, з 2-ма продиховими смужками на нижній поверхні.

Всі види вологолюбні і тіньовитривалі, страждають від сухості повітря.

Тсуга канадська (Тsuga саnadensis (L.) Саrr.).Природний ареал: Атлантичний регіон Північної Америки.

Дерево заввишки 25–30 м і більш ніж 1 м у діаметрі, із струнким стовбуром і дугоподібно зігнутими тонкими гілками, ширококонусоподібною темно-зеленою ажурною кроною; стовбур часто розгалужується на 2.

Рис. 19. Тсуга канадська (Tsuga canadensis): а – чоловіча гілка з мікростробілами, б – жіноча гілка з молодими і зрілими мегастробілами, г – насіння

Кора бура, глибоко-бороздчата, у однорічних пагонів – жовтувато-сіра з зеленуватим відтінком, коротковолосиста. Бруньки дрібні, злегка опушені. Молоді пагони тонкі, жовтувато-коричневі, на кінці дещо звисають. Хвоя розташована гребінчасто, завдовжки 8–15 мм, до 2 мм шириною, по краю дрібно пильчата, зверху блискуча, темно-зелена, з подовжньою борозенкою; знизу білувата, на кінці закруглена або тупо загострена, видається киль з вузькими білими продиховими смужками. Мікростробіли лимонно-жовті, шароподібні, до 3 мм у діаметрі. Пилок дозріває у кінці травня – початку червня. У цей період мегастробіли блідо-зелені, 5–6 мм довжиною, до 3 мм товщиною. Мегастробіли яйцеподібні, завдовжки до 2–2,5 см і 1–1,5 см товщиною, сірувато-бурі або світло-коричневі, луски їх тонкодерев'янисті, короткі, з округлим, трохи зубчастим краєм (рис. 19). Дозрівають у кінці вересня – початку жовтня. Насіння дрібне, довгасте, до 3–4 мм завдовжки, світло-коричневе, з крилом, що перевершує їх за довжиною (до 8 мм). У 1 кг 650 тис. насінин.

Росте повільно. Рослина зимостійка, але у суворі зими у молодому віці підмерзають річні пагони. Відносно до ґрунту є мезотрофною рослиною, краще всього росте на свіжому, глибокому ґрунті. За умов міста росте добре. Може зростати на узбережжі водоймищ, витримувати тимчасове затоплення. Погано переносить сухість повітря.

На Україні у культурі з другої половини ХІХ ст. Є єдиним видом цього роду, порівняно поширеним у культурі. Розмножується насінням і живцями. Використовується для створення невеликих груп і поодиноких насаджень. Багата формами за характером росту, розмірами і забарвленням хвої. Найбільш поширені наступні: „Fastigiata” – пірамідальна, „Columnaris” – колоноподібна, „Pendula” – повисла, „Compacta” – компактна, „Nana” – карликова, „Argentea” – срібляста, „Aurea” – золотиста.

Рід Псевдотсуга або Дугласія (Рseudotsuga Саrr)

Нараховує 18 видів, на Україні інтродуковано 1 вид.

Крупні однодомні вічнозелені дерева, що ростуть в Північній Америці, Китаї і Японії. Крона конічна, галуження неправильне, мутовчасте. Стовбур сірий або коричневий, у молодих рослин гладкий, потім шорсткий. Бруньки витягнуто-яйцеподібні, гострі, голі, не смолянисті. Хвоя плоска, з 2-ма продиховими смужками знизу; розташована спірально або гребінчасто. Шишки звисаючі, криючи луски трилопатеві, помітно видаються над насінними. Насіння з прирослим крилом.

Рослини зимо- і посухостійкі. До родючості і вогкості ґрунти невимогливі. Мало ушкоджуються хворобами і шкідниками. Відносно стійкі до диму і газів. Переносять сильну обрізку.

Псевдотсуга тисолиста (Рseudotsuga taxifolia (Poir.) Britt.) або псевдотсуга Мензиса (Рseudotsuga menziesii (Mirb.) Franco).Батьківщина – тихоокеанське узбережжя Північної Америки, від канадської провінції Британська Колумбія до американських штатів Каліфорнія, Колорадо, Техас у межах 1800–2000 м над рівнем моря.

Дерево заввишки 50–75 (95–115) м, діаметром 260 (560) см, із стрункою ширококонусоподібною кроною. Кора молодих стовбурів темно-сіра або сірувато-зелена, на старих дуже товста, глибоко-продовжньо-трещинувата, іноді пластинчаста, червонувато-коричнева, із смолянистими включеннями. Крона струнка, щільна або розріджена, широко конусоподібна з неправильно-мутовчастим галуженням. Гілки відходять від стовбура майже горизонтально, верхівки пагонів припідняті, з віком звисають, іноді починаючи від стовбура. Бруньки яйцеподібно-конічні, блискучі, темно-коричневі. Хвоя завдовжки 15–25 (до 30–35) мм, лінійна, плоскувата, на верхівці тупа або загострена, зверху зелена і блискуча, знизу з двома білими смужками, розташована дворядно, по спіралі, неправильно-гребінчасто, тримається на дереві до 8 років (рис. 20). Мікростробіли під час пилення оранжево-жовті, 12–23 мм завдовжки, циліндричні, поодинокі, у пазухах хвої, оточені біля основи багаточисельними бруньковими лусочками. Тичинки коротко стовбчасті, напівсферичні, з двома пиляками, спірально розташованими на стробілах. Пилок без повітряних мішечків. Масове пилення спостерігається з середини – кінця квітня до початку травня. Мегастробіли розташовані на верхівках пагонів, зелені, жовто-зелені, бордові, пурпурно-фіолетові, дозрілі – охристі, завдовжки 7–10 см, у діаметрі 3–4,5 см, довгасто-яйцеподібні, звисають; насінні луски округлі і цільнокраї, накривні – прямі трилопатеві, виступають поперед насінних. Насіння завдовжки 7 мм, стисле, трикутне, на верхньому боці опукле, червонувато-коричневе, на нижній – плоске і біле. У 1 кг 66–160 тис. насінин. Маса 1000 шт. 7–15 г.

Рис. 20. Псевдотсуга тисолиста (Pseudotsuga menziesii): а – мікростробіл, б – молодий мегастробіл, в – зрілий мегастробіл, г – насіння

Рослина посухостійка, росте на родючих, добре дренованих суглинистих ґрунтах, бурих лісових і підзолистих ґрунтах. Світлолюбна, за тіньовитривалістю займає проміжне положення між ялиною і сосною. Морозостійка, але вимагає захисту від весняно-осінніх заморозків. Задовільно переносить міські умови. Живе до 700 (1400) років. Переносить сильну обрізку. Розмножується насінням і вегетативно – щепленням або живцями. Її можна використовувати для створення групових і поодиноких насаджень у парках, скверах, рекреаційних лісах.

Має садові форми. Становить інтерес для зеленого будівництва. У культурі на Україні відомі наступні декоративні форми: “Laeta” – світло-зелена, “Fastigiata” – колоноподібна, “Pendula” – повисла, “Glauca” – сиза, „Glauca pendula” – повисла сиза.

Лабораторне заняття № 5

Еко-біологічні особливості видів роду Ялиця (Аbies), Тсуга (Tsuga) і Псевдотсуга(Pseudotsuga)

Матеріали та обладнання: гербарій, ілюстративний матеріал.

Мета роботи: вивчити морфологічні особливості ялиць, звернути увагу на морфологічні особливості ялиць двох груп: а) гладкокорих; б) високорослих.

Хід роботи:

1. Ознайомитися з гербарієм різних видів ялиць, тсуги канадської і псевдотсуги тисолистої, звернути увагу на будову пагонів, хвої, колір кори, будову і розташування мікро- і мегастробілів.

2. Розглянути еколого-біологічні особливості родів Тсуга і Псевдотсуга. У тсуги відзначити наявність двох продихових смужок на нижній поверхні плоскої хвої, у псевдотсути – трилопатеві, виступаючі криючи луски мегастробілів.

3. Порівняти вимоги вивчаємих видів родів Ялиця, Тсуга і Псевдотсуга до кліматичних та ґрунтових умов зростання.

Звіт про роботу:

1. Замалювати пагін з хвоєю, мікро- і мегастробіли кожного з вивчаємих видів, а також шишку, луски і насіння. Вказати під малюнком українську і латинську назви родини, роду та виду.

2. Вміти розпізнавати види ялиць, тсуги і псевдотсуги за гербарними зразками і в натурі.

3. Заповнити таблиці 9 і 10:

Таблиця 9 – Загальна характеристика видів родів Аbies, Tsuga та Pseudotsuga

Вид	Кора, гілки	Глиця	Мікростробіли	Мегастробіли	Насіння

Таблиця 10 – Відношення видів родів Аbies, Tsuga та Pseudotsuga до екологічних чинників

Вид	Відношення до освітлення	Посухо-стійкість	Морозо-стійкість	Відношення до грунтів	Відношення до вологи	Відношення до антропогенних чинників

Питання для самоконтролю

1. Надати загальну характеристику роду Ялиця (Abies).

2. Охарактеризувати представників роду Ялиця за відношенням до кліматичних і ґрунтових умов.

3. Назвати основні морфологічні характеристики видів роду Abies, які широко використовуються в озелененні населених місць.

4. Описати найрозповсюдженіші декоративні форми представників роду Ялиця (Abies), зазначити найбільш декоративні х них;

5. Проаналізувати морфологічну будову головних представників родів Тсуга (Tsuga) і псевдотсуга (Pseudotsuga).

6. Які декоративні форми видів ялиць використовуються у створенні об’єктів садово-паркового господарства?

7. Охарактеризувати види вивчаємих родів, які широко використовуються у озелененні міських і приміських територій;

8. Які головні морфологічні особливості псевдотсуги тисолистної і тсуги канадської?

9. Вказати головні аспекти відношення представників родів Тсуга і Псевдотсуга до кліматичних і ґрунтових умов.

Тема 6. Рід Модрина (Larіх Mill.)

Відомо близько 20–25 видів модрин, що ростуть в гірських лісах помірно-теплого і рівнинних лісах помірно-холодного поясів північної півкулі – в Європі, Азії і Північній Америці.

Дерево з товстою корою, яка іноді розтріскується. Галуження неясномутовчасте. Пагони видовжені і вкорочені. Хвоя сидить на видовжених пагонах спірально, поодинці, а на вкорочених – пучками. Хвоя вузьколінійна, м'яка, сплюснута, ясно-зелена, знизу з білими рядами продихів. На зиму хвоя обпадає. Чоловічі стробіли кулясто-яйцеподібні, жовтуваті, сидять на вкорочених безлистих пагонах. Пилок без повітряних мішків. Жіночі стробіли сидять на вкорочених пагонах. Шишки невеликі, від округлих до циліндрових, не розсипаються. Насінні луски округлі, шкірясто-дерев'янисті, криючі, з довгим гострим відростком. Насіння світле, кривозворотньояйцеподібне, сплюснуте, з щільно прикріпленим крилом, яке не відділяється, а відламується. Випадає з шишок протягом декількох років.

Модрини ростуть дружно і швидко порівняно з іншими хвойними, маловибагливі до родючості і вологості ґрунтів, стійкі до несприятливих кліматичних умов, дуже світлолюбні. Добре переносять задимлення.

Модрина обпадаюча (європейська) (Lariх decidua Mill.). Природній ареал: Альпи і Карпати у зоні 1000–2500 м над рівнем моря.

Дерево заввишки 30–40 м і до 1 м у діаметрі. Кора на молодих пагонах сірувато-жовта, гола, на однорічних пагонах – бурувато-жовтувата; на дорослих стовбурах продольно-трещинувата, бура. Бруньки верхівкові – дрібні, кулясті; бічні – напівкулясті, голі. Хвоя завдовжки 10–40 мм, весною ясно-зелена, пізніше більш темна, часто з сизуватим нальотом, на вкорочених пагонах по 30–40 у пучку (рис. 21).

Чоловічі колоски майже шароподібні, дещо видовжені (у діаметрі 6–8 см), з’являються у середині квітня. Молоді жіночі мегастробіли розові або пурпурні з відігнутими лусочками, продовгуваті, 10–15 см довжиною. З’являються одночасно з чоловічими колосками. Зрілі шишки яйцеподібно-конічні або довгасто-яйцеподібні, бурі, розкриваються слабко; насінні луски слабко опуклі назовні, на іншій частині з подовжніми смугами, з цільним, хвилястим, вузько відігнутим назовні краєм, голі або з рідкісним опушенням; накривні луски овальні з довгим гострим кінцем, що виступає крізь насінні луски. Маса 100 насінин 4,5 г, у 1 кг 154–222 тис. насінин.

Зимостійка, дуже світлолюбна рослина, страждає від літньої посухи, вибаглива до ґрунтової родючості, але добре росте на вапняних кристалічних сланцевих породах, на підзолистих чорноземах і нерозвинених ґрунтах. Не переносить заболочених ґрунтів. За умов міста росте добре. Краще інших хвойних переносить смог, пил і задимлення.

Рис. 21. Модрина обпадаюча (Larix decidua): а – мікростробіл, б – молодий мегастробіл, в – зрілий мегастробіл, г – насіння

Розмножується насінням і щепленням.

Має садові форми: “Fastifiata” – рівновершинна, „Pendula” – повисла, „Compacta” – компактна, „Kellermanii” – Келлермана, „Rapens” – сланка. На Україні (окрім степових районів) рекомендується ширше упроваджувати в зелене будівництво для створення в парках груп, алей, масивів у лісопарковій зоні.

Модрина сибірська (Larix sibirica Ledeb.). Має досить широкий ареал, що охоплює північний схід Європейської частини Росії, Урал, Західний Сибір. На Україні культивується з початку ХІХ ст.

Дерево заввишки 30–45 м і 80–180 см у діаметрі. Кора стовбура темно-бура, поздовжньо-трещинувата, кора молодих пагонів темно-сіра, річних пагонів – світло-жовта, світліша, ніж у модрини європейської, з бурими бугорками і місцях прикріплення хвої.

Вершинні бруньки широкі, бокові – напівкулясті, жовтувато-бурі. Хвоя завдовжки 13–45 мм, світло-зелена з сизуватим нальотом, особливо на початку літа; на вкорочених пагонах в пучках по 25–50 штук. Чоловічі колоски жовтуваті, видовжені (у діаметрі 5–6 мм). Молоді жіночі шишки блідо-розові, яцеподібно-конічні, до 15 мм довжиною (рис. 22). Шишки завдовжки 22–30 мм, зазвичай яйцеподібні і довгасто-овальні, зрілі широко розкриті, ясно-бурі. Насінні луски тонкі, часто шкірясті і м'які, яйцеподібні, цільнокраї, на верхівці прямі, а тому неясноложкоподібні, вкриті грубим рудуватим опушуванням; криючі луски приховані між насінням. Насіння косооберненояйцеподібне з крилом, жовтувате з темними цятками. Маса 1000 насінин 6,5–14 г, у 1 кг 72–143 тис. насінин. Насіння дозріває у вересні.

Дуже світлолюбна рослина, морозо- і посухостійка. Добре переносить міські умови. До ґрунтів невибаглива, але краще росте на глибоких свіжих ґрунтах.

Рис. 22. Модрина сибірська (Larix sibirica): а – зрілий мегастробіл; б – молодий мегастробіл; в – мікростробіл; г – насіння

Заслуговує ширшого впровадження в практику зеленого будівництва і створення лісокультур в лісостепових районах України. За умов степової зони росте значно гірше, страждає від сухості повітря та ґрунтів. Розмножується насінням. Відомі наступні декоративні форми: „Fastifiata” – пірамідальна, „Pendula” – повисла, „Compacta” – компактна.

Модрина тонколусочна або японська (Larіх leptolepis Gord.) Батьківщина – гори Японії, де росте по схилах гір великими насадженнями у зоні 1600–2700 м над рівнем моря. Масово культивується в Європі і Північній Америці. На Україні у культурі з кінця ХІХ ст.

Дерево 80 м висотою і 50 (100) см у діаметрі. Кора на стовбурах бура, порівняно тонка, тріщинувата, у молодих гілок – сіра, річних пагонів – червонувато-бура з сизуватом нальотом. Хвоя до 50 мм довжиною, сиза або сизувато-зелена від появи до кінця літа, восени золотисто-жовта. Чоловічі колоски майже шароподібні, жовтувато-зеленого кольору, з’являються у квітні разом із жіночими мегастробілами (рис. 23). Мегастробіли округло-овальні, 2–3 см довжиною, насінні луски тонкі, з відігнутим назовні краєм. Іноді на 0,5 м гілки приходиться більш ніж 40 шишок, які не обпадають 2–3 роки. Насіння з блискучим коричневим крилом. Маса 1000 насінин 3,5–4,5 кг, у 1 кг 220–280 тис. насінин.

</<center>

1 234 5