ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Динамічний і структурний (змістовий) аспект мотивації

Предыдущая12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 Следующая

Активність, поведінка, діяльність. Співвідношення поведінки і

Діяльності.

Діяльнісний підхід до розуміння природи людської психіки.

Види діяльності.

Структура діяльності.

Активність, поведінка, діяльність. Співвідношення поведінки і діяльності.

Активність лежить в основі психічного відображення дійсності. Вона притаманна всьому живому. АКТИВНІСТЬ живої істоти проявляється у ПОВЕДІНЦІ. Щодо людей, прийнято говорити і про ПОВЕДІНКУ і про ДІЯЛЬНІСТЬ, остання породжується потребами, мотивами та вольовими зусиллями людини.

За визначенням ПОВЕДІНКА - це рухова активність живих істот, яку можна спостерігати зовні (у поведінці існують і моменти нерухомості). ПОВЕДІНКА являє собою цілеспрямовану систему послідовно виконуваних дій, які здійснюють практичний контакт організму з оточуючими умовами, опосередковують відношення живих істот до тих властивостей середовища, від яких залежить збереження і розвиток їх життя, підготовляють задоволення потреб організму, забезпечують досягнення певної мети.

Під ДІЯЛЬНІСТЮ розуміється активність суб’єкта, спрямована на зміну світу, на виробництво або породження певного об’єктивованого продукту матеріальної або духовної культури.

ДІЯЛЬНІСТЬ – це динамічна система взаємодії суб’єкта з оточуючим світом, у процесі якої активно формуються психічні образи дійсності, реалізуються і розвиваються потреби, цінності і відношення людини, здійснюється цілеспрямоване перетворення предметного оточення .

У вужчому значенні ДІЯЛЬНІСТЬ – це спрямована на певні аспекти оточуючої дійсності (предмети і відношення) організована і соціально-детермінована активністьокремого або сукупного (колективного) суб’єкта, що передбачає створення соціально значущого (ідеального або матеріального) продукту і утворює єдину систему дій і операцій, що поетапно розгортаються в часі із заданою послідовністю.

ДІЯЛЬНІСТЬ – це зовнішня (фізична) і/чи внутрішня (психічна) активність суб’єкта, що регулюється усвідомлюваною метою.

У психології немає єдиного погляду на співвідношення феномену діяльності і поведінки. Розподіл підходів здійснюється з двох позицій.

1. ПОВЕДІНКА – більш широке поняття, під яким розуміється наявність різних форм прояву активності (життєдіяльності) тварин і людей. Діяльність тут розглядається як один з окремих проявів, що притаманний лише людині. Тваринам притаманна поведінка, а не діяльність.

2. Вихідне поняття – ДІЯЛЬНІСТЬ. Поведінка в цьому контексті має відношення до міжособистісних стосунків, тобто містить здебільшого, соціальний аспект, тобто – це діяльність, спрямована на інших людей, Поведінка людини співвідноситься з моральними діями особистості і складається з вчинків.

Діяльнісний підхід до розуміння природи людської психіки та її мотиваційних аспектів.

Діяльність – одна з центральних категорій психології і ключове поняття діяльнісного підходу, що розроблявся вітчизняною психологією у ХХ сторіччі і являє собою її фундамент.

Діяльнісний підхід у вітчизняній психології представлений низкою вчених, таких як Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн, О.Н. Леонтьев, О. Лурія, О. Запорожець, П. Гальперін, Г.С. Костюк та ін.,однак О.Н. Леонтьєву серед них належить визначне місце як такому, що завершив розробку теорії діяльності. Основний принцип його концепції формулюється так: внутрішня, психічна діяльність виникає в процесі ІНТЕРІОРИЗАЦІЇ (засвоєння) зовнішньої практичної діяльності і має принципово ту ж саму будову (ізоморфізм). Найважливішими наслідками з цього положення є наступні: 1) вивчаючи практичну діяльність ми осягаємо структуру і закономірності функціонування психічної діяльності; 2) керуючи організацією зовнішньої практичної діяльності, ми керуємо організацією внутрішньої структури психіки та її діяльністю.

Внутрішні структури, що склалися внаслідок інтеріоризації, інтегруючись, стають, у свою чергу, основою для породження зовнішніх дій, програм поведінки тощо; цей процес переходу „внутрішнього у зовнішнє” позначається як „ЕКСТЕРІОРИЗАЦІЯ”. Принцип „ІНТЕРІОРИЗАЦІЇ – ЕКСТЕРІОРИЗАЦІЇ” – один з найважливіших у теорії діяльності.

Види діяльності.

Існують різні класифікації ВИДІВ ДІЯЛЬНОСТІ: 1.Перетворююча. 2.Пізнавальна. 3. Ціннісно-орієнтаційна. 4. Комунікативна (спілкування).

Широко розповсюджена наступна класифікація видів діяльності: гра, навчання, праця. Ці види діяльності відрізняються один від одного за результатами, мотивацією, організацією і засобами. Гра - найпростіший вид діяльності, мета гри – сам процес. Навчання – діяльність, спрямована на набуття знань, вмінь, навичок. Праця – головний спосіб буття людини, від якого залежить практично все у житті людини – добробут, здоров’я, стосунки.

Праця – засіб особистісної і соціальної самореалізації.

Праця – це вид діяльності, результатом якої постає продукт матеріальної чи духовної природи. Слід зазначити, що результатом праці є і соціальний продукт – це стосунок між людьми - безпосередній і опосередкований знаряддями і продуктами праці. Результатом праці є також психофізіологічний продукт, доя якого можна віднести: якості і здібності людини, що розвиваються формуються у процесі праці, її психофізіологічні стани, а також нові знання , вміння, навички.

Знання – це когнітивні утворення в структурі особистості, це сукупність відомостей людини про різні аспекти життя.

Уміння– це засвоєний людиною спосіб виконання діяльності.

Уміння– це способи успішного виконання дії, що відповідають цілям та умовам діяльності. Уміння завжди ґрунтуються на знаннях. Однак, засвоєні знання ще не означають вмінь. Уміння формуються шляхом багаторазового повторення дій. Уміння складають основу майстерності особистості.

Навички – це частково автоматизовані дії.

Є два підходи щодо розуміння співвідношення вмінь і навичок.

1.Уміння та навички розглядаються як різні рівні засвоєння людиною діяльності: спочатку формуються вміння, а на їх основі формуються навички як автоматизовані вміння.

2.Згідно з іншим поглядом, уміння і навички — це різні дії. Навички — це автоматизоване виконання простих дій, а оволодіння складною системою психічних і практичних дій, необхідних для доцільної регуляції наявних у людини знань та навичок, називають уміннями. З цього випливає, що уміння — це свідоме використання наявних знань та навичок для виконання складних дій. Навички – це частково автоматизовані дії.

Вміння і навички формуються шляхом вправ. Вправа – це багаторазове повторення дій для їх свідомого вдосконалення. Навичка подібна до звички. Звичка – це навичка, що стала потребою. Навичка є можливістю успішного виконання дій, а звичка – їх спонуканням.

Навички послаблюються або порушуються, якщо людина надмірно схвильована, перевтомлена, якщо в неї є патологічні зміни у роботі мозку. При цьому, спочатку руйнуються найскладніші і пізніше сформовані навички, а потім — простіші і раніш сформовані навички. Вони тим швидше послаблюються, чим слабше були сформованими і менше закріпленими.

Утворення нової навички спирається на вже набуті, заважаючи або сприяючи цьому утворенню. Це явище називають взаємодією навичок. Якщо одна навичка сприяє формуванню іншої, говорять про позитивне перенесення, або індукцію навичок. Індукція навичок настає у разі, якщо система рухів однієї навички відповідає системі рухів іншої; одна навичка є засобом кращого засвоєння іншої; кінець однієї навички є початком іншої.

Якщо раніше вироблена навичка заважає утворенню нової, уповільнюючи її формування, відбувається негативне перенесення, або інтерференція навичок. Наприклад, людина, яка добре грала на фортепіано може мати труднощі, коли навчається грі на акордеоні, бо у неї вже формована навичка щодо положення руки при грі на фортепіано. Отже, інтерференція навичок відбувається, коли при переході від однієї навички до іншої доводиться переучуватися. Тому завжди переучуватися важче, ніж відразу навчитися правильно.

Структура діяльності.

У будь-якій діяльності можна виокремити складові частини, ланки, етапи. 1. Постановка цілі (мети). 2. Планування роботи, вибір способу дії. 3. Виконання, реалізація діяльності. 4. Перевірка, оцінка результатів.

Індивідуальна діяльність людини охоплює два виміри: внутрішній і зовнішній. Внутрішня організація діяльності— це її мотиваційна, цільова та інструментальна основи. Зовнішня організація діяльностівиявляється у діях,поведінці та операціях.

Розглянемо детальніше внутрішнюструктуру діяльності.

Мотиваційна основа діяльності містить мотиваційно-потребову сферу людини, що має свою складну будову є пов'язаною з переживаннями людиною потреби у чомусь та спонуканнями до активності для її з задоволення.

Цільова основа діяльності передбачає досягнення людиною тієї чи іншої цілі (мети). Метою є те, чого прагне людина, образ кінцевого результату. Це може бути як реальний матеріальний предмет, який створює людина, так і ідеальний результат (наприклад, теорії, думки тощо). На відміну від мотивів, мета людської діяльності завжди усвідомлена. Процес вибору мети називається цілеутворенням.

Інструментальна основа діяльності полягає у використанні людиною різноманітних засобів діяльності, наприклад, слів, книг, комп'ютерів, інших різних знарядь праці тощо.

Щодо зовнішньої структури діяльності, її можна розглядати як сукупність дій, рухів і операцій, що утворюють цілісну систему.

ДІЯ як складова частина діяльності — це відносно завершений елемент діяльності, спрямований на досягнення певної проміжної мети. Залежно від того, в якому плані виконуються дії, їх поділяють на зовнішні (практичні) та внутрішні(розумові).Дії, які виконуються у зовнішньому плані, ще називають предметними діями. Завдяки ним людина змінює стани та властивості предметів зовнішнього світу. Дії, які виконуються у внутрішньому плані, називають розумовими діями. Розумові і практичні дії пов’язані між собою і з мовною діяльністю. ДІЇ складаються з РУХІВ у просторі і часі. Різноманітність предметних рухів по суті зводиться до трьох простих елементів: „взяти”, „перенести”, „відпустити”. Щодо якості, рухи характеризуються точністю, прицільністю, спритністю, координованістю. Способи здійснення дій називається операціями. Певна операція може входити у склад різних дій.

І зовнішні, і внутрішні дії мають наступні компоненти: моторні (рухові), сенсорні (чуттєві) і центральні (мисленнєві). Моторні компоненти пов’язані з виконанням дії, сенсорні — з контролем, а центральні — з регуляцією.

Залежно від способу виконання, дії поділяють на рефлекторні, інстинктивні, імпульсивні, мимовільні, довільні та вольові дії.

Рефлекторні дії — це дії у відповідь на подразник, зумовлені діяльністю центральної нервової системи. Вони можуть бути безумовно- та умовнорефлекторними. Безумовнорефлекторні дії є вродженими (наприклад, коли людина їсть дуже кислу цитрину, вона кривиться) Умовнорефлекторні дії є набутими (наприклад, коли людина бачить цитрину, вона починає кривитися). Інстинктивні дії розглядаються як пристосувальні генетично фіксовані дії, зумовлені спадковістю. Вони здійснюються незалежно від контролю свідомості. Наприклад, інстинкт смоктання в дитини, самозбереження — в дорослої людини. Імпульсивні дії — це спонтанні, раптові, недостатньо усвідомлені дії. Вони безпосередньо підпорядковані потребам і емоціям людини. Наприклад, раптовий спалах гніву або роздратування. Для мимовільних дій характерними є відсутність мети і усвідомлених мотивів. Така дія безпосередньо не спрямована на свій кінцевий результат, а відбувається, наприклад, через зацікавленість у діяльності, суб'єктивну значущість ситуації, установку тощо. Довільні дії,- навпаки, характеризуються тим, що вони спрямовані на досягнення усвідомленої мети і є наслідком усвідомлених мотивів. Водночас, цілі й завдання довільної дії можуть задаватися ззовні і можуть або прийматися, або не прийматися людиною. Вольові дії детальніше описані у розділі «Воля».

ПРЕДМЕТ дії і діяльності є її свідома і безпосередня МЕТА (ціль), тобто МЕТА – це те, ЗАРАДИ ЧОГО діє людина. Але існує ще й МОТИВ діяльності – це те, ЧОМУ діє людина. Мотив дії не завжди збігається з предметом, метою. Наприклад, учень вчить уроки. Мета – вивчити уроки. А мотивом може бути різне: отримати хорошу оцінку, швидше піти гуляти, подивитись телепередачу або сам процес навчання, який може бути цікавим сам по собі. Тут може мати місце важливий психологічний механізм: зсув мотиву на мету. Він полягає в тому, що в процесі навчання, у наполегливій праці, з досягненням успіхів у дитини з’являється інтерес, власне, до навчальної діяльності, і тоді мотивом стає сам процес навчання, який і повинен бути справжньою метою. Таким чином у структурі діяльності виділяють МОТИВ і МЕТУ(ціль). Нерідко – це ціла складна система мотивів і мети (цілей).

МОТИВИ (moveo – рухаю) утворюють систему спонукань людини до активності і у своїй сукупності являють собою МОТИВАЦІЙНУ СФЕРУ ОСОБИСТОСТІ.

У поведінці людини є дві реально і функціонально пов’язані сторони: спонукальна і регуляторна. Психічні процеси, стани, властивості психіки: відчуття, сприймання, мова, здібності, темперамент, характер і емоції – забезпечують в основному регуляцію поведінки. Щодо стимуляції поведінки, вона пов’язується з мотивацією.

Мотивація - базовий пояснювальний конструкт психології особистості, що дозволяє виявити і описати ті аспекти людської психіки, які пов'язані з спонуканням суб'єкта до певних форм активності. Говорячи про мотивацію і мотиваційну сферу, маються на увазі внутрішньо особистісні фактори поведінки і діяльності, що виступають як спонукальні рушійні сили, приховані за вчинками і намірами людини.

МОТИВАЦІЯ у психології має подвійний зміст. 1. Це система факторів, що детермінує поведінку (це потреби, мотиви, цілі (мета), завдання, наміри, потяги, прагнення, що є у людини). 2. Це характеристика процесу, який підтримує поведінкову активність на певному рівні.

У інших авторів мотивація – це три відносно самостійних психологічних явища, тісно пов’язаних між собою.

1. Мотивація – як ДЖЕРЕЛО АКТИВНОСТІ (потреба – мотив), пояснює, ЧОМУ виник стан активності, яка потреба спонукала до прояву активності.

2. Мотивація як СПРЯМОВАНІСТЬ пояснює, НА ЩО спрямована активність, ЗАРАДИ ЧОГО здійснюється та чи інша поведінка, тут мотиви у своїй сукупності утворюють спрямованість особистості.

3. Мотивація як ЗАСІБ САМОРЕГУЛЯЦІЇ, до цих засобів відносяться емоції, бажання, прагнення тощо.

Будь – яка форма поведінки може бути пояснена як внутрішніми, так і зовнішніми причинами. До внутрішніх причин(факторів) відносяться психологічні властивості суб’єкта поведінки: мотиви, потреби, цілі, бажання, інтереси, тощо. Їх називають особистісними ДИСПОЗИЦІЯМИ. Зовнішні причини поведінки називають СТИМУЛАМИ, вони витікають із ситуації, що складається. Тому говорять про ДИСПОЗИЦІЙНУ І СИТУАЦІЙНУ мотивації як аналоги внутрішньої і зовнішньої детермінації поведінки.

Мотиваційна сфера людини характеризується наступними параметрами: РОЗВИНУТІСТЮ – якісною різноманітністю мотиваційних факторів (потреб, мотивів, цілей), ГНУЧКІСТЮ, що дозволяє забезпечити задоволення мотиваційного спонукання різноманітними засобами, ІЄРАРХІЗОВАНІСТЮ, що пов’язана із сформованою структурою управління реалізацією різних мотивів і спонукань або іншими словами, - відмінністю в силі і частоті актуалізації мотиваційних утворень певного рівня (потреб, мотивів, цілей). Останні не є однорядними утвореннями. Одні є сильнішими і виникають частіше, інші є слабшими і виникають рідше.

Основними складовими мотиваційної сфери є: ПОТРЕБИ, МОТИВИ і МЕТА (ЦІЛІ). Оскільки мотивація є спонуканням до діяльності, структуру діяльності утворюють ті ж самі компоненти.

Потреби.Із усіх можливих диспозицій найбільш важливою є ПОТРЕБИ, що виступають одиницею аналізу мотиваційної сфери особистості. Потреба – це елементарний прояв інтенціональної природи психіки, завдяки якому живий організм спонукається до здійснення певних,якісно специфічних форм діяльності, необхідних для збереження і розвитку індивіда і роду. Інший варіант визначення: потреби – це первинний рівень активності живих істот, основна рушійна сила їх розвитку, динамічне утворення, що організує і скеровує пізнавальні процеси та поведінку.
Згідно з Х.Хекхаузеном, потреба може розумітися як певна гіпотетична змінна, що, в залежності від обставин, виявляється то як мотив, то як особистісна риса. В останньому випадку потреби є стабільними і стають властивостями характеру.

Відмінні особливості потреб:1.,Потреби притаманні живому,2 Потреби відрізняються вибірковістю. 3.Потреба активізує організм, веде його за собою і підтримує цей стан пошуку активності до тих пір , поки потреба не задовольняється. 4.Кількість і якість потреб залежить від рівня організації 5.У людей є специфічні потреби, крім фізичних, біологічних потреб, до них належать матеріальні, духовні, соціальні потреби.

Потреби є ДЖЕРЕЛОМ АКТИВНОСТІ людини. Поведінка, спрямована на задоволення потреби, розділяється на різні види діяльності (спілкування).

Поняття “потреба” розглядається в трьох аспектах:

1. Потреба як ОБ’ЄКТИВНА НУЖДА,без задоволення якої може унеможливлюватись життя, тобто, коли йдеться про необхідність певних умов для нормального існування і розвитку людини; Вихідною біологічною формою потреби виступає нужда. В організмі періодично виникають певні стани напруженості; вони пов'язані з браком речовин (предметів), необхідних для підтримання життєдіяльності. Такі стани об'єктивної потреби організму в чомусь, що лежить за його межами і складають необхідні умова нормального функціонування, прийнято називати біологічними потребами. На задоволення нужди спрямовані інстинкти, в яких задані і властивості предметів, що відповідають певним потребам, і основні поведінкові акти, необхідні для задоволення цих потреб.
Для людини характерним є те, що навіть ті її потреби, що пов'язані із завданнями фізичного існування, здатні істотно видозмінюватися залежно

від суспільних умов життєдіяльності.

До набору елементарних біологічних потреб, вроджених і однаково властивих як людині, так і вищим тваринам, необхідно додати потребу у спілкуванні - потребу у контактах із собі подібними, і пізнавальну потребу. Стосовно цих двох потреб слід зазначити, що у перші роки життя вони нерозривно пов'язані одна з одною, і в єдності становлять необхідні умови формування особистості на всіх етапах її розвитку. Вони так само необхідні, як і органічні потреби, але якщо останні забезпечують лише біологічне існування, то контакт з людьми і пізнання створюють основні передумови для становлення людського індивіда активним суб'єктом і особистістю.
Потреби не залишаються незмінними, вони трансформуються і удосконалюються в міру зростання загальної культури людини, її знань про дійсність і ставлення до неї.

В діяльності людини природна річ перестає бути просто об'єктом, що має лише біологічний сенс (наприклад, здобич, їжа), але наділяється культурно обумовленим значенням. Розвиток людських потреб здійснюється за рахунок суспільно обумовленого розвитку їх предметів, що відбувається у процесі перетворювальної активності людини, у міру освоєння нею природного довкілля. За допомогою знарядь праці людина починає видозмінювати природні об'єкти, пристосовуючи їх до власних потреб. Удосконалення знарядь праці і становлення складних форм виробництва, у свою чергу, зумовлює розвиток (ускладнення, поглиблення) специфічних для людини потреб. Так потреби залучаються в людську історію.
У міру культурно-історичного розвитку органічні потреби перетворюються у людські, «над-органічні», опосередковані предметною діяльністю, матеріальним виробництвом і духовною культурою людських спільнот. Завдяки цим глобальним процесам, мотиваційна сфера особистості збагачується притаманними тільки людині соціальними і духовними потребами, що набувають в ній значну питому вагу.
2. Потреба як СТАН РОЗБАЛАНСУ в системі людина (чи будь яка істота) - середовище, чи всередині системи організму людини, що є спонуканням до активності в напрямку усунення зазначеного розбалансу. Стан потреби – активно-пасивний. Пасивний аспект виражається у емоційному фоні, емоційному забарвленні. Активний аспект проявляється у прагненні, потязі, бажанні, які знаходяться у нерозривній єдності з елементами вольових сторін особистості.. Сам по собі стан потреби може не викликати ніякої спрямованої діяльності, лише активізує біологічні прояви і загальне збудження рухової сфери, що проявляється у спрямованих пошукових рухах. 3. Потреби як інтегральні, ядерні ВЛАСТИВОСТІособистості. Згідно з Х,Хекхаузеном, потреба може розумітись як певна гіпотетична змінна, що в залежності від обставин виявляється то як мотив, то як особистісна риса. В останньому випадку потреби є стабільними і набувають ознак властивостей характеру. До таких, наприклад, належать:1)мотивація досягнення успіху,2)мотивація уникання невдачі,3)особистісна тривожність (ОТ)), 4)локалізація контролю,5)самооцінка, 6)рівень домагань,7)мотив афіліації (соціальних контактів), 8) мотив влади, 9) мотив відкидання (відчуження). Вітчизняна психологія відрізняється акцентуванням сутнісного, глибинного зв'язку мотиваційної сфери з різними видами діяльності.

Всі потреби поділяються за характером діяльності (оборонна, харчова, статева, пізнавальна, комунікативна, ігрова). Задоволення людських потреб - це процес присвоєння суб'єктом певних форм діяльності, зумовлених суспільним розвитком.

В онтогенетичному розвитку будь-якої потреби виділяються два етапи: період до «першої зустрічі» з предметом, що задовольняє її, і період після цієї зустрічі.

На першому етапі потреба ще не представлена у свідомості суб'єкта: він може відчувати стан певної напруженості, незадоволення, але не знати, з чим це пов'язано. На рівні поведінки такий стан виражається в неспокої, пошуковій активності, спонтанному переборі різних предметів. В результаті пошуків, зазвичай, відбувається зустріч потреби зі специфічним предметом, що забезпечує її задоволення. Цим і завершується перший етап. Процес «впізнавання» потребою власного предмета називається опредметненням потреби. Його елементарна форма відома як враження (імпринтинг), коли моментально встановлюється зв'язок предмету, що сприймається, з актуалізованою потребою і наділення його біологічним значенням.
Опредметнення - це акт, в якому народжується мотив.
Мотиввизначається як предмет потреби або як «опредметнена потреба».В акті опредметнення потреба перетворюється - стає певною, тобто потребою саме в даному предметі, досягає конкретизації та усвідомленості. З появою мотиву різко міняється і тип поведінки - вона набуває спрямованості, що задається мотивом

У процесі опредметнення виявляються дві особливі риси потреб:
1) спочатку дуже широкий спектр об'єктів, здатних задовольнити дану

потребу;
2) швидка фіксація потреби на першому предметі, що її задовольнив.
Мотиваційна сфера особистості нерозривно пов'язана із емоційною сферою. Суб'єктивно потреби репрезентуються у вигляді емоційно забарвлених бажань, потягів, прагнень, а успішність їх реалізації відображається в оціночних емоційних реакціях.

При аналізі будь-якої потреби прийнято розрізняти два основних її аспекти: змістовий і динамічний.

Змістовний аспект полягає в певній репрезентації відображеної дійсності (її представленості у складі даної потреби) і може бути переведений в когнітивну форму (знання).

Динамічний аспект – це енергетичний потенціал, що міститься у певній потребі, необхідний для ініціації поведінки, підтримання певного рівня активності або зміни її прямованостя.

КЛАСИФІКАЦІЇ ПОТРЕБ

У психології особистості спостерігається різноманіття класифікацій потреб і мотивів. У загальних рисах всі потреби розрізняються за походженням і предметом: на природні і культурні; матеріальні, соціальні та духовні (останні поділяються на пізнавальні та естетичні).

Класифікація потреб, за Каверіним: 1.Рекреація. 2.Пізнання. 3Спілкування. 4. Праця. Потреби також поділяють на:

1)біогенні, 2)психофізіологічні, 3)соціальні, 4) вищі.

В обох класифікаціях потреби можуть бути поділені за спрямованістю на :

1)потреби збереження (пов*язані із адаптаційною мотивацією, тобто мотивацією встановлення рівноваги з середовищем),

2) потреби розвитку (орієнтирувальний рефлекс, порушення цієї рівноваги і створення оптимального стану напруженості).

За А.Н.Петровським, потреби поділяються на: 1) природні і культурні – за походженням; 2) матеріальні і духовні – за предметом.

За Г.С.Костюком, потреби поділяються на:

1. Первинні (природні) 2 Вторинні (суспільні)

За популярною класифікацією А.Маслоу потреби поділяють на сім рівнів: 1. Біологічні потреби. 2. Потреба у безпеці. 3. Потреба у приналежності до соціальної групи і любові. 4. Потреба у повазі, визнанні, авторитеті. 5. Пізнавальні потреби. 6. Естетичні потреби.

7. Потреба у самореалізації, самоактуалізації.

У системі потреб виражається ядро особистості, а в її діях, поведінці виражається характер. ПОТРЕБИ характеризуються СИЛОЮ, ПЕРІОДИЧНІСТЮ виникнення, СПОСОБОМ задоволення, а також ПРЕДМЕТНИМ ЗМІСТОМ як додатковою ознакою.

На першому етапі потреба ще не представлена у свідомості суб’єкта: він може переживати певного напруження, незадоволеності, але не знати, з чим це пов’язане. На рівні поведінки цей стан проявляється у занепокоєнні, пошуковій активності.
К. Хорні вважала, що людині з раннього дитинства властиві дві основні потреби: потреба в задоволенні біологічних потреб (в їжі, сні і т.ін.) і потреба в безпеці. Остання може бути фрустрована в ситуації ворожості, в яку потрапляє непідготовлена до неї дитина, що породжує «базову тривогу».

Протягом всього життя людина прагне подолати зароджене одного разу почуття незахищеності. В роботі «Самоаналіз» К.Хорні описала 10 невротичних потреб, що, у тій чи іншій мірі, проявляються у поведінці більшості людей і які спрямовані на компенсацію «базової тривоги».

До таких належать наступні потреби:
1) в любові і схваленні (прагнення бути об'єктом любові і захоплення з боку

інших;
2) у керуючому партнері (прагнення залежати від іншого, щоб уникнути

самотності);
3) в чітких обмеженнях (прагнення підкорятися суворо встановленим

порядкам);
4) у владі (прагнення домінувати і контролювати інших);
5) в експлуатації інших (прагнення використовувати інших у своїх цілях і

страх бути використаним);
6) у суспільному визнанні (прагнення до високого суспільного статусу);
7) у захопленні собою (прагнення створити ідеалізований образ самого себе,

позбавлений слабостей і недоліків; потреба в компліментах і лестощах з боку оточуючих);
8) в честолюбстві (прагнення до переваги при наявності страху невдачі);
9) в самодостатності і незалежності (дистанціювання, уникнення будь-яких

відносин, що передбачають взяття на себе будь-яких зобов'язань);
10) у бездоганності і неспростовності (прагнення бути морально непогрішним, доброчесним і бездоганним в усіх відношеннях).
Автор психоаналітичної теорії самості Х.Когут також позначив дві первинні потреби, що виникають вже на самих ранніх етапах розвитку людини. Такими він вважав потребу в «дзеркалізації» (бажання бути «відображеним» у свідомості інших людей в усій своїй унікальності і самоцінності) і потребу в ідеалізації (несвідоме бажання дитини, щоб її значущі інші ідеально відповідали усім її сподіванням). Поєднанням цих двох потреб визначається здійснюване протягом усього життя прагнення знайти в інший людині «ідеальне дзеркало».

Е.Фромм («Втеча від свободи») стверджував, що конфлікт між прагненням до свободи і прагненням зберегти безпеку визначає всю мотиваційну сферу особистості. Описуючи людську поведінку в світлі фундаментальної дихотомії «свобода - безпека», він виділив так звані «екзистенційні потреби людини». За Фроммом їх п'ять:
1. Потреба у встановленні зв'язків. Для подолання самоізоляції та відчуженості людині необхідно вступати у відносини з іншими людьми, що ґрунтуються на взаєморозумінні, співучасті і турботі. Ця потреба
найбільш повно виявляється у, так званій, «продуктивній любові», що дозволяє одночасно брати участь в житті іншого і зберігати власну індивідуальність. Труднощі у задоволенні потреби у зв’язку породжують нарцисизм - егоїстичне прагнення відстоювати тільки особисті інтереси.
2. Потреба в подоланні. У людині закладена потреба активного подолання всіляких бар’єрів на шляху до особистісного зросту; їй притаманний опір пасивності й інертності. Ця потреба реалізується у творенні та творчості, тоді як неможливість її задоволення породжує деструктивність.
3. Потреба у вкоріненості (в «коріннях»). Людина потребує того, щоб відчувати себе невід'ємною частинкою світу. Після розриву симбіотичних зв'язків з матір'ю первинна потреба в безпеці до виконується більш складною духовною потребою в почутті стабільності, надійності і грунтовності стосунків зі світом. Реалізація цієї потреби передбачає пошук непорушних, ціннісних і смислових підстав людського буття.
4. Потреба в ідентичності. В даному випадку мається на увазі споконвічна потреба тотожності з самим з собою, усвідомлення власної унікальності, можливості відповісти на запитання «Хто я?» і сказати самому собі: «Я - це Я».
5. Потреба в системності світогляду і відданості. Кожному необхідно мати певну систему орієнтації у навколишньому світі, власний раціональний погляд на природу і суспільство, а також об'єкт особливої відданості, у присвяті, у якому знаходиться сенс життя.

Найбільш великий перелік потреб належить X. Мюррею:
1) домінантність - прагнення контролювати, впливати, направляти,

переконувати, перешкоджати, обмежувати;
2) агресія - прагнення до самоствердження за рахунок приниження (словом чи ділом) іншої людини;
3) пошук дружніх зв'язків - прагнення до дружби, любові; страждання завідсутності дружніх відносин; бажання зблизити людей і усунути

перешкоди між ними;
4) відкидання інших - прагнення відкинути будь-які спроби зближення з боку інших людей;
5) автономія - прагнення звільнитися від будь-яких обмежень (опіки, режиму,

порядку тощо);
6) пасивна покора - підпорядкування силі, прийняття долі, інтрапунітивного самозвинувачувального), визнання власної неповноцінності;
7) потреба в повазі і підтримці;
8) потреба в досягненнях - прагнення подолати бар’єри, що виникають,

перевершити інших, досягти вищого рівня у будь-якій справі, бути послідовним і цілеспрямованим;

9) потреба бути у центрі уваги;

10) потреба гри - перевага гри перед будь-якою серйозною діяльністю,

бажання розваг, любов до дотепів, безтурботноФсті, що межує з безвідповідальністю;
11) егоїзм (нарцисизм) - прагнення ставити понад усе свої власні інтереси,

зосередженість на собі, самовдоволення, аутоеротизм, тенденція досуб'єктивізму у сприйнятті світу; часто зливається з потребою в агресії або відкиданні інших;
12) соціальність (соціофілія) - забуття власних інтересів в ім'я інтересів і

цінностей групи,альтруїстична спрямованість, турбота про інших, прагнення до компромісу;
13) потреба пошуку покровителя - очікування поради, помоги;безпорадність, пошук розради, м'якого ставлення;
14) потреба надання допомоги;
15) потреба уникнення покарання - стримування власних імпульсів з метою

уникнути покарання, осуду; потреба рахуватися з громадською думкою;
16) потреба самозахисту - прагнення відстоювати свої права, виправдатися

посиланнями на обставини, поєднане з відмовою від аналізу своїх помилок;
17) потреба в подоланні поразки і уникнення невдачі - відрізняється від потреби досягнення акцентом на самостійності в діях;
18) потреба уникання небезпеки;
19) потреба порядку - прагнення до акуратності, упорядкованості, точності і

краси;
20) потреба судження - прагнення ставити загальні питання і відповідати наних; схильність до узагальнень, абстрактних формул, захопленість «вічними питаннями» і т.ін.

Поряд з феноменологічним описом, в якому наукова термінологія застосовується разом із буденними (життєвими) характеристиками, Х.Мюррей запропонував декілька варіантів групування потреб.
Потреби поділяються, перш за все, на:

1) первинні (вісцерогенні) - вроджені, пов'язані з природними потребами організму (потреби в їжі, воді, уникненні болю, сексуальному задоволенні);
2) вторинні - сформовані за життя і характеризують людину як соціальну істоту (найважливіші з яких - потреби в любові, співпраці, автономії, агресії, творчості).
Виділяються також потреби:

1) явні (виражені), що вільно проявляються назовні у вигляді фізичних дій, мови, складних форм поведінки і доступні безпосередньому спостереженню (наприклад, агресія, що задовольняється у соціально прийнятних видах

діяльності – спорті, тощо;

2) латентні (приховані), які не проявляються в актах цілеспрямованої поведінки, але спонтанно виражаються у фантазіях, снах, іграх, а також - у вигляді перекручувань сприйнятого матеріалу, в тенденції сприймати все так, «як хочеться». Їх зміст складають несвідомі асоціальні потяги до агресії та сексу.
За Мюрреєм, вивчення латентних потреб можливе лише у процесі психотерапії або експериментально, шляхом створення невизначених стимульних умов, якими активуються образи фантазії, асоціативно пов'язані з цими потребами. Причому самі продукти фантазії розглядаються як безпосереднє вираження досліджуваних прихованих потреб.
За функціям та формами прояву потреби поділяються на:
1) інтровертні потреби, які характеризуються спрямованістю на самого себе (наприклад, агресія може набувати форми почуття провини або ауто агресивних дій);
2) екстравертні потреби, спрямовані назовні, на інших людей; (агресія, що набуває форми словесних образ або нанесення тілесних ушкоджень).
Потреби можуть виявлятися на:

1) на дієвому рівні,

2) на вербальному рівні.

За характером спрямованості всі потреби можуть бути віднесені до однієї з

двох груп:

1)егоцентричні, замкнуті на самому об’єкті,

2)соціоцентричні, пов'язані з соціальними інтересами особистості.
Широко поширеною і найбільш популярною стала класифікація потреб, запропонована А.Маслоу.

Він вважав, що всі потреби людини є вродженими або інстинктоподобнимі, пов'язані відносинами пріоритету або домінування і організовані в ієрархічну систему. Черговість потреб в переліку А. Маслоу визначається пріоритетністю їхнього задоволення.

1.Фізіологічні (голод, спрага і т.ін.)

2.Потреби безпеки (довготермінове виживання і стабільність).
3.Потреби в любові й приналежності (у стосунках, сім'ї, дружбі).
4.Потреби самоповаги (компетентність, значущість, суспільне визнання).
5.Потреби самоактуалізації (розкриття творчого та духовного потенціалу особистості).
Дані потреби фундаментальні, тобто властиві всім людям. Індивідуальний розвиток передбачає сходження від нижчих щаблів ієрархії (фізіологічні потреби) до вищих (самоактуалізація). Причому, задоволення нижчих потреб, як первинних і пріоритетних, є необхідною умовою усвідомлення і реалізації вищих. Крім того, всю мотиваційну сферу людини Маслоу розділив на дві підсистеми: а) дефіцитарна мотивація, пов'язана з компенсацією дефіциту (недостатності) внутрішніх ресурсів; б) мотивація зростання, пов'язана з розширенням життєвого досвіду і вдосконаленням наявних здібностей людини. Друга підсистема мотивів, що розглядаються в єдності з вищими цінностями особистості, отримала додаткове позначення - метамотивація.
Метамотивация – згідно з теорією А.Маслоу, - сфера вищих цінностей і потреб людини (вона містить у собі потреби і цінності розвитку або метапотреби і метацінності). Метамотиви визначають спрямованість людської поведінки на пошук сенсу, істини, краси, самопізнання і самовдосконалення. Метамотивація часто набуває форми присвяти себе певній вищій меті та ідеалам. За Маслоу, такого роду мотивація притаманна особистостям, що самоактуалізуються, що прагнуть до всебічної самореалізації і у яких, за визначенням, задоволені нижчі потреби. Незадоволення (фрустрація) вищих метапотреб (таких, як потреба у досконалості, справедливості, красі, правді, істині і т. ін.) або втрата людиною основоположних ціннісних орієнтирів, призводить до розладів, які А.Маслоу називає загальною та частковою (окремою) метапатологією. «Людина потребує ціннісної системі відліку і такої філософії, згідно з якою можна жити і розуміти життя, у тій же мірі, в якій вона потребує сонця, кальцію,любові».
Метамотивация відображена в емоційній сфері особистості у вигляді так званих «пікових переживань» - найбільш інтенсивних і захоплюючих переживань, що виникають в моменти самоактуалізації або реалізації вищих потреб і цінностей. Ці переживання можуть бути викликані ситуаціями, в яких особистість досягає вершин самопізнання, творчого самовираження, любові, містичного екстазу, інсайту, катарсису - тобто особливих станів, пов'язаних з розкриттям духовного потенціалу людини.

Мотиви. Мотиви є безпосередніми спонуканнями людини до діяльності. В ролі мотивів можуть виступати потреби, почуття, інтереси, переконання, ідеї, ідеали, установки, бажання, наміри тощо. Мотиви бувають усвідомлювані і неусвідомлювані. Уся система мотивів може бути розподілена на чотири групи мотиваційних факторів: 1) прямий кінцевий результат як безпосередній мотив діяльності; 2) мотивація винагороди; 3) прагнення уникнути репресії; 4) привабливість самого процесу діяльності.

У системі мотивів виділяються: 1) усвідомлювані неусвідомлені, 2) зовнішні і внутрішні (по відношенню до виконуваної діяльності), 3) спонукальні і сенсоутворюючі (пов'язані з формуванням індивідуальних значень).

Внутрішні мотиви діляться на процесуальні (інтерес до самого процесу діяльності), результативні (спрямованість на її результат) і мотиви саморозвитку (прагнення до розвитку будь-яких здібностей, наприклад, - до самовдосконалення).

Цілі. Цілі діяльності бувають близькі і відділені. Останні вносять внутрішню єдність у діяльність людини, структурують її, створюють підпорядкованість одних завдань іншим. Цілеутворення є важливою умовою психічного і особистісного здоров’я людини. У проблемних підлітків і юнаків спостерігається порушення цілеутворення, відсутність перспективного бачення себе у майбутньому.

Лекція 1. Мотивація і діяльність. Структура, види і властивості мотивів

Поняття „мотивація", „потреба" і „мотив" у психології Види мотивів

Динамічний і структурний (змістовий) аспект мотивації

Співвідношення процесуального і результативного компонентів мотивації Мотивування Полімотивованість діяльності. Феномен полімотивації

Особистісний сенс і сенсоутворюючі мотиви Домотиваційне утворення ("знаний мотив") як стадія розвитку мотива Мотиваційне зміщення як психічний механізм розвитку мотивації

1. Поняття „мотивація", „потреба" і „мотив" у психології

Мотивація - це сукупність спонукальних факторів, які викликають активність організму і визначають його спрямованість.

Термін мотивація, взятий у широкому значенні, використовується в усіх галузях психології, які досліджують причини і механізми поведінки людини і тварин. За своїми проявами і функцією в регуляції поведінки спонукальні фактори можуть бути розподілені на два відносно самостійних класи:

1) потреб та інстинктів як джерел активності;

2) мотивів, як причин, що визначають вибір спрямованості поведінки.

Чим розрізняються поняття потреба і мотиві При аналізі питання, чому організм взагалі приходить у стан активності, розглядаються прояви потреб і інстинктів як джерел активності. Якщо вивчається питання, на що спрямована активність організму, заради чого вибираються саме ці дії, вчинки, а не інші, досліджуються насамперед прояви мотивів як причин, які визначають вибір напряму поведінки. Потреба спонукає до активності, а мотив - до спрямованої діяльності. Коли потреба конкретизується і знаходить предмет, який здатний її задовольнити, то вона перетворюється на мотив.

Перша передумова будь-якої діяльності — це наявність потреби. Потреба — це стан деякої нестачі в чомусь, яку організм прагне компенсувати, це внутрішнє напруження, яке динамізує і спрямовує активність на одержання того, що необхідно для нормального функціонування організму.

Потреба — це необхідна умова будь-якої діяльності, однак потреба сама по собі ще не здатна надати діяльності чіткого напряму. Потреба повинна "знайти" предмет, на якому вона опредметиться, конкретизується і який здатний її задовольнити. Наприклад, наявність у людини естетичної потреби створює у неї відповідну вибірковість, але це ще не вказує на те, що саме людина буде робити для задоволення цієї потреби. Можливо, вона буде слухати музику, а можливо, прагнутиме написати вірш або намалювати картину.

Мотив (від лат. movere - рухаю, штовхаю) - це спонука до діяльності, пов'язана із задоволенням потреб суб'єкта. Іншими словами, мотив — це сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, які викликають активність суб'єкта і визначають її спрямованість.

Як виникають і розвиваються нові потреби? Як правило, кожна потреба опредмечується (і конкретизується ) на одному чи кількох предметах, які здатні її задовольнити. Тобто, естетична потреба може опредметитись, наприклад, на музиці. З часом ця потреба в процесі свого розвитку може опредметитись і на поезії. Отже, вже більше предметів можуть її задовольнити. Таким чином, розвиток потреби йде в напрямі збільшення кількості предметів, які здатні її задовольнити. Чим більше таких предметів, тим більше можливостей її задоволення.

Отже, зміна і розвиток потреб відбувається через зміну і розвиток предметів, котрі їм відповідають і в яких вони „опредмечуються" і конкретизуються.

Види мотивів.

Питання класифікації мотивів у психологічній літературі розв'язуються по-різному. В.Хенніг, наприклад, виділяє сім груп мотивів:

1.Громадянські мотиви (мотиви обов'язку перед суспільством, прагнення бути корисним суспільству).

2.Пізнавальні мотиви.Мотив соціальної ідентифікації з батьками.

3.Мотив соціальної ідентифікації зі значущими особистостями.

4.Мотив, пов'язаний із привабливістю діяльності.

5.Матеріальний мотив. 6.Престижний мотив (прагнення здобути чи підтримати високий соціальний статус).

Класифікацій, схожих на цю, є досить багато. Усіх їх об'єднує відсутність єдиного принципу класифікації. Досить чітко виділяє основу для класифікації Л.Божович. Вона встановила, що діяльність спонукається двома групами мотивів, які мають різне походження і різну психологічну характеристику. Мотиви першої групи пов'язані безпосередньо зі змістом і процесом діяльності (тобто до діяльності спонукає сам процес або зміст діяльності). Часом такі мотиви називають внутрішніми мотивами. Інша група мотивів, коли спонукальні фактори лежать поза діяльністю, називається зовнішніми мотивами. У разі дії зовнішніх мотивів до діяльності спонукають не зміст, не процес діяльності, а фактори, які безпосередньо з нею не пов'язані (наприклад, престиж чи матеріальні чинники).

Виходячи з цих міркувань, можна подати таку класифікацію мотивів.

I. Внутрішні мотиви. Мотиви, які пов'язані з процесом і змістом діяльності (коли до діяльності спонукає її процес і зміст, а не зовнішні чинники).

ІІ. Зовнішні мотиви.

1. Широкі соціальні мотиви:а) мотив обов'язку і відповідальності перед суспільством, групою, окремими людьми; б) мотиви самовизначення і самовдосконалення;

2. Вузькоособистісні мотиви: а) прагнення отримати схвалення з боку інших людей;

б) прагнення отримати високий соціальний статус (престижна мотивація).

3. Мотиви уникнення неприємностей, котрі можуть виникати у випадку незадоволення вимог, очікувань або потреб інших людей.

Внутрішні мотиви мають місце, коли до діяльності спонукає сам процес цієї діяльності. Наприклад, школяра до вивчення фізики спонукає інтерес до знань, відчуття краси і гармонії всесвіту, процес мислення при аналізі фізичних явищ. Дія інших соціальних і особистісних мотивів може підсилювати рівень мотивації, але основним за наявності внутрішніх мотивів є спонукання змістом і процесом самої діяльності (тобто, вона викликає внутрішній інтерес, людині подобається її виконувати).

До соціальних мотивів деякі психологи відносять також громадянські і моральні мотиви.У разі дії вузькоособистісних мотивів діяльність (наприклад, учіння) сприймається як шлях до особистісного благополуччя, як можливість створити собі відповідні блага, завоювати відповідний статус у суспільстві. При відсутності інтересу до діяльності (внутрішньої мотивації) є прагнення до тих зовнішніх атрибутів, які може принести діяльність (до відмінних оцінок, до диплому, до слави в майбутньому).

Негативна мотивація — це спонукання, які викликаються усвідомленням деяких неприємностей, незручностей, які можуть виникнути у разі невиконання діяльності. Наприклад, школяра до учіння можуть спонукати вимоги і погрози батьків, неприємні переживання, які викликаються негативним ставленням до нього, усвідомлення свого нерівноправного становища і зневаги до нього в колі більш ерудованих однокласників.

Якщо в процесі діяльності ці зовнішні мотиви не будуть підкріплені внутрішніми, (тобто інтересом до змісту і процесу діяльності), то вони не забезпечать максимального ефекту. У разі дії зовнішніх мотивів має привабливість не діяльність сама по собі, а лише те, що пов'язане з нею (наприклад, престиж, слава, матеріальний достаток), а цього часто замало для спонукання до діяльності.

Предыдущая12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 Следующая