 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Дослідження рівня домагань
Рівень домагань характеризує: 1) ідеальну мету, тобто рівень складності, досягнення якого прагне людина в майбутніх своїх діях. 2) рівень домагань у конкретний момент часу, тобто вибір суб'єктом (на основі переживання успіху або неуспіху ряду попередніх дій) мети і складності наступної дії. Методика дослідження рівня домагань, яку запропонував учень К.Левіна Фердінанд Хоппе, полягала у таких експериментальних процедурах: обстежуваним пропонується ряд завдань (від 12 до 18), які відрізняються за ступенем складності. Всі завдання нанесено на картки, розташовані перед людиною в порядку зростання їхніх номерів. Ступінь складності завдання відповідає величині порядкового номера картки. Завдання можуть бути досить різноманітними залежно від освітнього рівня і професії людини. Дається така інструкція: „Перед вами лежать картки, на звороті яких написані .завдання. Номери на картках означають складність завдання. Завдання розташовані в порядку зростання складності. На виконання кожного завдання відведено певний час, який вам не повідомлятиметься. Якщо ви не вкладетеся в цей час, вважатиметься, що завдання вами не виконано, і я ставлю мінус. Якщо вкладетесь у відведений вам час — ставлю вам плюс. Завдання ви повинні вибирати самі". Таким чином, обстежуваний був поставлений у ситуацію вибору цілі. Експериментатор може на свій розсуд збільшувати або зменшувати час, відведений на виконання завдання, довільно викликаючи цим в обстежуваного переживання успіху або невдачі, може показати, що завдання виконано правильно, або, обмежуючи час, свідомо спотворити результати. Тільки після оцінки експериментатора суб'єкт повинен вибрати інше завдання. Аналіз експериментальних даних показав, що вибір завдання (за ступенем складності) залежить від успішного або неуспішного виконання попереднього. Однак саме переживання успіху й неуспіху залежить від ставлення людини до мети. Піддослідні завжди починають працювати з деякими домаганнями і очікуваннями, котрі змінюються по ходу експерименту. Сукупність цих домагань, котрі зміщуються з кожним досягненням, Хоппе назвав „рівнем домагань людини". Переживання успіху або неуспіху залежить, таким чином, не тільки від об'єктивного досягнення, але й від рівня домагань, котрий пов'язаний з тими цілями, які ставить людина. У кожної людини існує „ідеальна" мета, до якої вона прагне, і конкретна ціль, якій відповідає дана дія, переживання. Дослідження рівня домагань допомогло виявити деяку динаміку поведінки і мотивації обстежуваного: 1. Діяльність припиняється після успіху, якщо зростання рівня домагань через досягнення межі можливого (коли виконано серію найскладніших завдань) або через структуру самого завдання неможливе. 2. Діяльність припиняється після ряду невдач, якщо втрачено найменшу можливість досягнути успіху. 3. Одиничний успіх після багатьох невдач призводить до припинення діяльності, якщо невдачі довели неможливість успіху за більш високих рівнів домагань. Таким чином, кожна дія людини одержує свій сенс тільки в контексті прагнення до більш високої (ідеальної) мети. Ф.Хоппе пояснював ці особливості наявністю тенденції „підтримувати "рівень „Я" якомога вище. Виходячи із цієї загальної тенденції, цілком зрозумілим є прагнення реалізувати успіх при розв'язанні найбільш складних завдань і, з іншого боку,— страх перед невдачами, який спонукає знижувати рівень домагань і припиняти дії після одиничного успіху, коли немає надії на успіх при більш високому рівні домагань. В цілому переважає тенденція краще вдовольнитися маленьким успіхом, ніж припинити дію після невдач, зберігши рівень домагань. Продовжуючи дослідження рівня домагань, М.Юкнат замість окремих завдань пропонувала серію задач-лабіринтів. Перша серія (10 лабіринтних задач) гарантувала успіх, тобто піддослідний міг розв'язати їх. Це була „серія успіху". Друга серія — „серія невдачі": всі 10 лабіринтних задач, окрім першої, не мали розв'язку. М.Юкнат досліджувала дві групи людей. Першій групі була запропонована серія, котра гарантувала успіх, іншій групі — серія лабіринтів, яка призводила до неуспіху. Коли піддослідним пропонувалось через тиждень виконати нове завдання, виявилося, що піддослідні першої групи починали зі складних і, навпаки, обстежувані другої групи починали з легких задач. Ці експерименти дали змогу К.Левіну зробити висновки: 1. Досягнення оцінюється як успіх або невдача тільки тоді, коли воно приписується власній особистості. Існує певне співвідношення між рівнем домагань і „Я". Тенденція до зниження рівня домагань і страх перед невдачами випливають із тенденції підтримувати рівень „Я" якомога вище. 2. Для кожного завдання існує ієрархія цілей, яка визначається співвідношенням реальної та ідеальної мети. 3. Зміни рівня домагань пов'язані з конфліктом між тенденцією наближатися до ідеальної цілі та страхом перед невдачами. Таким чином, прагнення до підвищення самооцінки за умов, коли людина вільна у виборі ступеня складності чергової дії, призводить до конфлікту двох тенденцій — тенденції підвищити домагання, щоб отримати максимальний успіх, та тенденції знизити їх, щоб уникнути невдачі. Переживання успіху (або неуспіху), що виникає внаслідок досягнення (або недосягнення) рівня домагань, спричиняє зміщення рівня домагань в області більш складних завдань (або більш легких). Зниження складності цілі (вибір легших завдань) після успіху або її підвищення (вибір складніших завдань) після невдачі свідчить про нереалістичний рівень домагань або неадекватну самооцінку. Неадекватність самооцінки може призвести до дуже завищених або занижених домагань. У поведінці це виявляється у виборі занадто складних або занадто легких цілей, у високій тривожності, невпевненості у своїх силах, тенденції уникати ситуацій змагання, некритичності в оцінці досягнутого, у помилковому прогнозі тощо. Запитання для самоконтролю 1. Чому незавершеним дії запам'ятовуються краще, ніж завершені? 2. Чим пояснюється феномен заміщення (замісної діяльності)? 3. В чому сутність феномену психічного перенасичення? 4. Що таке рівень домагань? 5. Як пояснити часову перспективу виходячи із поняття "квазіпотреба" ? Лекція 8. Мотивація допомоги |
