 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Феномен психічного перенасичення
З концепцією системи напруження був пов'язаний ще один експериментальний проект: вивчення так званого перенасичення. Нестача чогось (інформації, сенсорних стимулів) і голод, з одно боку, насичення і перенасичення з іншого — можуть розглядатися як параметри не самих лише органічних потягів, але будь-яких „систем напруження". Для К.Левіна дані феномени, які стосуються елементарних потреб, — лише частковий прояв загальної мотиваційної динаміки. Методика А.Карстен була спрямована насамперед на виявлення можливості утримання і відновлення спонукання. Піддослідному пропонувалося виконати тривале і монотонне завдання, наприклад, малювати квадратики чи хрестики. Дослідження, проведені А.Карстен (1927), свідчать, що спочатку піддослідні досить акуратно виконували завдання, однак невдовзі (через 5-10 хв) вони починають вносити в завдання варіації, тобто дещо змінювати спосіб виконання і структуру завдання (квадратики, хрестики стають меншими або більшими, змінюється темп роботи). Інколи обстежувані вдаються до „супровідних дій": вони починають наспівувати, настукувати тощо. Ці варіації (незначні зміни способу виконання) свідчать про те, що спонукання (мотивація) до виконання завдання починає зменшуватися, настає явище „психічного перенасичення". Такі варіації при виконанні монотонного завдання мають також характер „профілактичних" заходів: зміна в структурі заданої дії дає можливість продовжувати її, уникнути перенасичення і втоми. Феномен перенасичення з точки зору моделі К.Левіна пояснюється тим, що рівень напруження в даній мотиваційній системі (області) знижується, стає нижчим, ніж в інших „системах напруження". Відповідно до цього, саме інші, „невичерпані", „невиснажені" системи починають визначати структуру „життєвого простору" і діяльності. Ось чому суб'єкт і відмовляється виконувати завдання, переключається на інше. Через деякий час (як правило, через 20-30 хв), коли збільшується кількість варіацій і вони стають „грубими", дається нова інструкція: „Це монотонне завдання вам було запропоноване для того, щоб дослідити вашу витримку. Продовжуйте, якщо бажаєте, вашу роботу". Реакція піддослідних на нову інструкцію найрізноманітніша. Декого нова інструкція спонукала до переосмислення ситуації: „Ну, тоді інша справа", — часто можна почути від них. Переосмислення ситуації приводить до того, що варіації стають рідшими, менш вираженими, „перенасичення" настає пізніше. Експериментатор фіксує характер варіації, реакції і висловлювання обстежуваного, час, коли настає перенасичення і людина відмовляється продовжувати роботу. Але інколи деякі піддослідні схильні виконувати завдання якомога довше, тому що змінили для себе сенс діяльності: „Я хотів подивитися, кому скоріше набридне, Вам чи мені" або „Я хотів перевірити себе, як довго я зумію займатися цією нудною справою". Таким чином, у здорових людей залучаються додаткові мотиви або формується новий мотив для виконання дій. Діти-олігофрени, незважаючи на здатність витримувати монотонну роботу, позбавлені можливості знаходити нові, додаткові мотиви для продовження діяльності, ієрархічна структура їхньої мотиваційної сфери недостатньо розвинена (І. Соловйов-Елпідінський, 1935). Хворі на епілепсію не тільки тривалий час здатні витримувати монотонну роботу, але й мало варіюють (Б.Зейгарнік спостерігала хворого на епілепсію, котрий виконував монотонне завдання - малював хрестики - протягом 1 год 20 хв, не виявляючи тенденції до варіації). В експериментах з хворими на травми головного мозку спостерігається зворотна тенденція: перенасичення настає у них значно швидше, ніж у нормальних людей. Таким чином, якщо для нормальних людей монотонна робота позбавлена будь-якого інтересу і для продовження необхідне привнесення іншого, більш загального мотиву, то для хворих-епілептиків саме по собі акуратне виконання завдання було досить дійовим мотивом і мало сенс. Проблему ролі свідомих цілей, які можуть віддалити перенасичення, досліджувала Л.Славіна (1960), вивчаючи, за яких умов свідомо поставлена ціль здатна подолати перенасичення. З'ясувалося, що введення цілі, яка обмежувала діяльність (наприклад, інструкція виконати певний об'єм роботи - не більше і не менше) змінювало структуру діяльності дитини. Майже всі діти виконали роботу за обсягом вдвічі більшу, ніж коли не регламентували їхню діяльність (коли дозволялося виконати стільки, скільки зуміють). Таким чином, свідомо поставлена ціль здатна змінити структуру діяльності і подолати або віддалити психічне перенасичення. Часова перспектива Вводячи це поняття, К.Левін підкреслював той факт, що психологічне поле, котре існує в даний момент, включає в себе уявлення про майбутнє і минуле особистості. Коли людина сприймає (або переживає) свій теперішній стан, то це сприйняття (переживання) неминуче пов'язане з її очікуваннями, бажаннями, уявленнями щодо майбутнього і минулого. „Психологічне минуле, сучасне і майбутнє" є частинами психологічного поля. Часова перспектива — це і є включення майбутнього і минулого, реального і ідеального в план даного моменту. Як приклад К.Левін наводив випадки з молодими в'язнями, котрих повинні були достроково звільнити за хорошу поведінку і котрі за кілька днів до звільнення намагалися втекти. Учений задався питанням: „Чому молоді люди, яких достроково звільняли, вдавалися до таких неадекватних, навіть безглуздих дій?" К.Левін вважав, що свобода, яка „маячіла" перед ними, динамічно була вже у їхньому теперішньому життєвому просторі, майбутнє було динамічно представлено у плані даного моменту. Події майбутнього діяли в „полі теперішнього моменту", зникала грань між тим, до чого людина прагнула, і тим, що реально існувало. К.Левін стверджував, що очікування істотно впливає на поведінку, що ситуація даного моменту включає майбутнє і минуле. Образ майбутнього являє собою таке ж мотиваційне поле зі своїми валентностями, бар'єрами, більш чи менш привабливими цілями, як і образ теперішнього. Життєву перспективу теж можна розглядати як квазіпотребу. Проявляючись в образі майбутнього, таке напруження, що виникає в результаті прийнятих намірів, здатне зберігатись будь-який час, спонукаючи людину до досягнення віддалених цілей. Своєрідність мотивації в цьому разі полягає в тому, що квазіпотреба є стійкою, готовою як розрядитися, зникнути, так і тривалий час зберігатися. Отже твердження про ситуативний, тимчасовий характер квазіпотреби є досить відносним. Таким чином, згідно з концепцією К.Левіна, в „життєвому просторі" особистості представлені не тільки найближчі, але і найвіддаленіші моменти уявного майбутнього, що становить єдину „часову перспективу". Психологічне минуле і психологічне майбутнє є частинами психологічного поля, яке існує в даний період часу. К.Левін підкреслював, що майбутнє і минуле не самі по собі визначають поведінку людини, а лише настільки, наскільки вони представлені в плані даного моменту. Ця проблема стосується проблеми активності людини щодо формування віддалених життєвих планів. Такі плани складаються з ряду прийнятих конкретних намірів, але чи психологічно еквівалентні вони намірам на найближчий час? Що відрізняє, наприклад, намір присвятити вечір вивченню іноземної мови від наміру опанувати англійську за рік? Близькі наміри відрізняються більшою визначеністю і можуть більш точно передбачатися, але це не абсолютне правило. Приймаючи рішення щодо деякої віддаленої мети, людина повинна вияснити і оцінити як об'єктивні можливості й умови її досягнення (енергетичні, часові, фінансові витрати), так і власні можливості (здібності, уміння тощо). Готовність інших людей допомагати або можливі перепони з їхнього боку також повинні бути враховані. |
