ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Французьке просвітництво XVIII століття

Предыдущая 1 2 3 4 5 6 7 89Следующая

У другій половині XVII ст. в новоєвропейській філософії починаються процеси, які в літературі прийнято називати Просвітництвом. Просвітництво – це водночас і нова якість філософських пошуків, і переорієнтація уваги мислителів на нові питання та проблеми, і нові акценти в їх осмисленні, і своєрідна течія в цій філософії. Нерідко пишуть про «епоху» Просвітництва.

Опираючись на демократичні ідеали, просвітники вели непримириму боротьбу проти різного типу забобонів і релігійного фанатизму, всіх форм дискримінації та духовного одурманення людей, за віротерпимість, свободу слова та правову рівність. Наука і філософія розглядались ними як основа прогресивного розвитку суспільства. Своє основне завдання просвітники бачили в розповсюдженні знань, подоланні невігластва, розвитку освіти, вихованні людей.

Просвітники активно займались теоретичним та ціннісно-світоглядним осмисленням революційних подій у Європі. Вони чітко усвідомили потребу різкого посилення зв’язку філософії з практикою індивідуального і суспільного життя. В руках просвітників філософія стала могутньою зброєю соціальної критики.

В філософії епохи Просвітництва переважає соціально-політична і морально-педагогічна проблематика. Саме філософування набуло вираженого полемічного характеру. Це був час світлої віри в силу свободи, рівності, справедливості.

У цій філософії людина постає як неповторна індивідуальність та особистість. Декларується непохитна впевненість у величі людського розуму. Вся історія людства, на думку просвітників, – це «попередня» історія. Його майбутній розвиток має здійснюватись на засадах розуму і добра.

З різною мірою насиченості просвітництво було представлене в Англії (Д. Локк, Д. Толанд, А. Коллінз), Нідерландах (Б. Спіноза), Німеччині (Г. Лессінг, І. Гердер, І. Кант). Найповніше воно заявило про себе в XVIII ст. у Франції.

Оригінальну концепцію людини розробив. Паскаль (1623—1662). У своїй праці «Думки» він змальовує картину людського становища у світі. На тлі космічних масштабів людина перетворюється на непомітну порошину, але, якщо рухатися в глиб матерії, то стане зрозуміло, що індивід є велетнем порівняно з нескінченно малими величинами. Людина, за Б. Паскалем, ніби зависає поміж двох безодень. Цю відсутність висхідної опори власного буття вона постійно і відчуває, і переживає. Тривога, нудьга, невпевненість є її звичними станами. Не маючи надійних коренів життя, людина кидається у розваги й інтриги. Вся ж її велич полягає в мисленні. Людина – це «мислячий очерет», пише Б. Паскаль, але вона перевершує природу тим, що може всю її осмислити і пізнати. Тільки мислити слід гідно – на межі буття і небуття, тобто на останній межі щирості. Під час такого мислення людина врешті-решт повинна зрозуміти, що єдиною її життєвою опорою може бути лише Бог.

Ш. Монтеск’є (1689—1755) здійснив спробу трактувати функціонування людини і суспільства як природно зумовлений процес. У праці «Про дух законів» пояснює їх життєдіяльність, виходячи саме із природного буття. При цьому відмежовується від будь-яких релігійно-схоластичних конструкцій, від так популярної в його час ідеї «божественної зумовленості» людини. Філософ визнає Бога лише «творцем та охоронцем» природи, який, створивши світ, більше не втручається в його справи. Така світоглядна позиція називається деїзмом. Він підкреслює, що людина є частиною природи і підкоряється її об’єктивним законам, тому досягнення гідного і щасливого життя, справедливого та розумного суспільного устрою залежить від пізнання природи, а також від ефективності просвітницької діяльності. Закони історії тлумачаться Ш. Монтеск’є як втілення розуму, що пізнав закони природи і діє відповідно до них.

Мислитель наголошував на пріоритеті впливу чинників природного характеру на історичний розвиток народів і держав (перш за все клімату, специфіки грунту, ландшафту тощо). Означеною позицією він започаткував у філософії концепцію «географічного детермінізму». Помірний клімат, на його думку, сприяє формуванню у людей волелюбності, хоробрості, войовничості, а теплий – лінощів, покірності, розбещеності; родючий грунт, вимагаючи багато часу для свого обробітку, сприяє утвердженню правління однієї особи – монархічної форми державного устрою, неродючі ж грунти значною мірою зумовлюють республіканський тип правління.

Ш. Монтеск’є відстоював плідну ідею, яка має методологічну спрямованість: на суспільство потрібно дивитись як певну цілісність і відмовитись від трактування його як механічної сукупності індивідів та різноманітних інститутів. Він характеризує соціальну цілісність через так званий «загальний дух народів», що є результатом дії чинників, які «управляють людьми»: клімату, релігії, законів, принципів правління, прикладів минулого, звичаїв, традицій і т. д. Центральним елементом загального духу народів філософ вважав специфічні людські пристрасті, котрі спонукають людей діяти так, щоб суспільство вирізнялось стійкістю свого існування. На його думку, в республіці таким центром є доброчесність як діяльна любов до вітчизни та рівності; в монархії — честь, а також вигідні для правителя забобони окремих осіб та суспільних груп і станів; у деспотії — страх. Для кожного способу правління шкідливим є сліпе, бездумне використання «чужих» принципів державного будівництва.

Колоритною фігурою у французькому просвітництві був Вольтер (справжнє ім’я – Марі Франсуа Аруе) (1794–1779). Головне завдання своєї філософії бачив у розвінчуванні релігійної догматики, що заважає людям будувати щасливе життя, культивуючи неуцтво, неосвіченість, фанатизм, брехню, оману. Християнство, на його думку, – це сітка, якою шахраї протягом багатьох віків обплутують дурнів. Всю історію релігії та церкви він подає як ланцюг шахрайств, злочинів, пограбувань та вбивств, а джерело цього вбачає в самій сутності офіційної релігії та діяльності церкви. Водночас релігію Вольтер розглядав також як засіб мирного вирішення суспільних суперечностей, як засіб стримування бідняків проти зазіхань на власність багатих та запобігання свавіллю сильних світу цього.

Важливе місце в філософії Вольтера посідають роздуми про людину як суспільну істоту. Він вважав, що моральні норми, правові та політичні закони, які регулюють відносини в суспільстві, створюються самими людьми, а не Богом. Стверджував, що існують фундаментальні універсальні принципи моральності, які є необхідним результатом осмислення індивідами свого життєвого досвіду і функціонують у будь-якому людському суспільстві. Так, на його думку, виникає той «природний закон моральності», що виражається в сформульованому стародавніми мудрецями «золотому правилі»: чини з іншими так, як би ти хотів, щоб чинили з тобою. Вольтер підкреслює земні, людські мотивації моральної та правової поведінки людей, вважаючи їх достатніми та ефективними, тобто такими, що не потребують ніяких надприродних причин та спонукань для свого функціонування.

Філософ подає власне бачення історії людства. Рішуче відкидає ідею божественного промислу. Підкреслює, що історію творять люди на основі власних поглядів, гадок, прагнень, котрі ґрунтуються на їх життєвому досвіді. Погляди, думки великих мас людей він ділить на істинні та хибні. Істинні ведуть до щасливого життя, а хибні – до біди та нещастя. До істинних відносить ті, які просвіщають правителів щодо їхнього обов’язку забезпечувати народам можливість матеріального благополуччя, свободи та соціальної справедливості. Хибні ж думки переконують правителів, що вони не несуть ніякої відповідальності перед народами і є їхніми абсолютними володарями.

Ще одним видатним просвітителем був французький філософ Ж.-Ж. Руссо (1712–1778). Людину він трактував як природну істоту, всі здібності та здатності якої обумовлені природою. Перевагу серед них віддавав почуттям, а не розуму, підкреслюючи, що міркування не звеличує душу, а лише втомлює її. Людину звеличує моральна гідність, яка походить не від розуму, а від серця. Голос совісті звучить в усіх серцях, проте не всі його чують, тому що забули його мову, а, між тим, це мова самої природи. Причиною того, що люди забули мову природи, голос совісті і серця є протиріччя природи і цивілізації. Цивілізація, технічний прогрес є причиною руйнування природної цілісності та гармонійності людського буття, заснованого на безпосередності почуттів. Ж.Ж. Руссо першим осягнув суперечливі тенденції цивілізації і дійшов висновку, що розвиток виробництва, науки, техніки приносить не тільки користь, а й має і негативні наслідки. Велику надію у вирішенні суперечностей природи і цивілізації, суспільного життя в цілому покладав на просвітництво та виховання. Підкреслював, що у людей буде все, якщо вони виховають гідних громадян, а без цього усі, навіть правителі, будуть лише жалюгідними рабами.

Центральною проблемою у творчості Ж-Ж. Руссо була проблема соціальної нерівності та шляхів її подолання. Він нещадно критикував сучасне йому суспільство (цивілізацію нерівності) і відстоював тезу, що розвиток науки не сприяє удосконаленню моральності, звичаїв, життя людей в цілому. Основою суспільного життя філософ вважав матеріальні, «тілесні» потреби людей, а духовні — їхнім наслідком, що лише опосередковано можуть впливати на суспільне буття. Він одним з перших виявив, що розвиток культури створює «штучні» потреби, задоволення яких має дуже суперечливий характер, завдяки яким людина намагається «здаватися», а не бути. Підкреслював, що культура та мистецтво належать панівним соціальним верствам і є чужими для більшості людей.

Важливу роль у французькому просвітництві відіграв Д. Дідро (1713–1784). Понад двадцять років він присвятив роботі над «Енциклопедією», яка стала одним з величних культурних надбань того часу і відіграла значну роль у розробці та поширенні просвітницького світогляду та згуртуванні просвітителів. У проспекті цієї унікальної праці Д. Дідро проводить думку, що в історії людства, особливо починаючи з епохи Відродження, спостерігається прогрес у пізнанні природи і що в майбутньому він стане ще значнішим, набуде неперервного характеру. При цьому мислитель чітко розумів, що внаслідок безкінечності Всесвіту вичерпне пізнання природи неможливе. Природу як об’єкт пізнання він порівнює з неосяжною книгою, в якій вчені послідовно прочитують все нові й нові сторінки, але ніхто не може розраховувати, що коли-небудь перегорне її останню сторінку. В теорії пізнання Д. Дідро поєднував сильні сторони емпіризму і раціоналізму, вказував на необхідність формування нової раціональності, яка б функціонувала в органічній єдності з чуттєвим пізнанням і забезпечувала контроль розумом та експериментом чуттєве пізнання.

Як і всі філософи-просвітники, велику увагу мислитель приділяв критиці релігії. Аналізуючи особливості релігійної віри, зробив висновок, що релігія не веде людину до справжніх істин, а підкорює її свідомість дикунським забобонам. Релігійну віру Д. Дідро порівнює з тугою пов’язкою на очах, яка робить людей сліпими, не здатними правильно визначити шлях до щастя, і тоді вони потрапляють до рук священиків, які спрямовують їх на тернисту стежку страждань. Лише розум, підкреслює мислитель, є єдиним дороговказом індивіду в пошуках благодатної істини, яка своє вище втілення знаходить у філософському знанні. Д. Дідро висунув широку антирелігійну програму: усунення впливу церкви на уряд; секуляризація більшої частини церковного майна; знищення інституту чернецтва та контролю духівництва над системою освіти, що, на його думку, призведе до того, що релігія через два-три століття зникне сама собою. Філософ був прихильником повної ліквідації релігії і перетворення суспільства на атеїстичне. Проте атеїзм, на його думку, має базуватись на високих духовних цінностях, філософській аргументованості та моральній відповідальності.

Предыдущая 1 2 3 4 5 6 7 89Следующая