ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал
Игровые автоматы с быстрым выводом Как цель узнает о ваших желаниях прежде, чем вы начнете действовать. Как компании прогнозируют привычки и манипулируют ими Целительная привычка Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Тренинг уверенности в себе Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Как слышать голос Бога Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной 
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д. Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу. Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар. | Проблема методу пізнання в філософії Нового часу. Емпіризм і раціоналізм Кардинальні зміни, що відбувалась на європейському континенті у XVII та XVIII століттях, актуалізували гносеологічну проблематику. Нові знання потрібні були всім – політикам, спеціалістам в області права, мореплавцям, філософам та ін. В першу чергу вони були потрібні промисловості. А знання, як відомо, необхідно якимось чином добувати. Роблять це за допомогою конкретних методів. Тому не випадково своє головне завдання філософська думка Нового часу бачила у розробці та обгрунтуванні методів наукового пізнання, концентруючи увагу в першу чергу на питаннях методології пізнавального процесу. В цій площині в новочасній філософії вже в XVII ст. сформувалось два протилежні напрями, пов’язані з процесом пізнання дійсності: емпіризм та раціоналізм. Емпіризм відстоює позицію, що основний зміст пізнання отримує з чуттєвого досвіду людини; в знаннях немає нічого, чого б раніше не було в чуттєвому відображенні. Розум не привносить в пізнання ніякого нового змісту, він лише систематизує дані чуттєвого досвіду. Раціоналізм наголошує, що основний зміст наукового знання досягається через діяльність розуму, розсудку та інтелектуальної інтуїції, а чуттєве пізнання лише підштовхує розум до діяльності. Ідеалом знання як емпіризм, так і раціоналізм вважали математику, а основними характерними рисами істинного знання визнавали всезагальність, необхідність, суттєвість. Засновником емпіризму був англійський філософ Френсіс Бекон , який основні свої ідеї виклав у працях «Новий органон» і «Про гідність та примноження наук». Головним завданням філософії він визначає пізнання природи і оволодіння її силами, а для цього необхідно розробити відповідний метод, який би найкоротшим шляхом вів до істини, правильно орієнтував пізнавальну і практичну діяльність людини, максимально збільшуючи її ефективність. Проте для сприйняття нового методу необхідна значна підготовча робота, яка б ліквідувала причини, що затримують пізнавальний прогрес. Новий метод може зустріти на своєму шляху багато перешкод, хибних уявлень, забобонів, які, наче примари, відволікають пізнання від істини. На думку Ф. Бекона, існує чотири види помилкових суджень, «примар», від яких слід звільнитися перед тим, як починати пізнання. До першого виду помилок, які він називає «примарами Роду», належать ті, що пов’язані з недосконалістю людського розуму та органів чуття людини. Вони укорінені в самій людській суті. Під впливом цих «примар» людина розглядає природу аналогічно зі своїми специфічними рисами, антропологізує її. Вони є вродженими, тому позбутися їх практично неможливо. Одначе, усвідомлення небезпеки цих суб’єктивних перешкод у пізнавальній діяльності і дослідницька дисципліна пізнавального суб’єкта можуть послабити їхній вплив. Другим видом помилок є «примари Печери», зумовлені індивідуальними особливостями людини, її вихованням, звичками, що примушують індивіда спостерігати за природою ніби із своєї печери. «Примари Печери», як і «примари Роду», є проявом суб’єктивного ставлення людини до природи. Їх можна подолати шляхом колективного досвіду, врівноваженістю та неупередженістю в судженнях. Набагато більшу небезпеку становить третій вид помилок – «примари Площі», що проникають у пізнання разом зі словами та іменами. Вони породжуються спілкуванням людей і зумовлені вживанням застарілих понять, суджень, слів. Четверте джерело помилок — «примари Театру», які своєю основою мають сліпу віру людей в авторитети, традиції, застарілі філософські системи тощо. Вони чимось схожі на театральні дійства. Щоб очистити пізнання від цих примар, потрібно, на думку Ф. Бекона, виходити лише з досвіду і безпосереднього вивчення природи, бути вільним і самостійним у своїх твердженнях та висновках, незалежним від авторитетів, бо істина є дочкою часу, а не авторитетів. Метою пізнання, підкреслює філософ, є збагачення життя справжніми відкриттями і влада людини над силами природи; об’єктом пізнавального процесу виступає природа, а основними пізнавальними процедурами — індукція та експеримент. Запропонований Ф. Беконом метод пізнання світу має свою назву – «емпірико-індуктивний метод». Будучи засновником методології емпіричного рівня наукового пізнання, мислитель виступає як проти схоластичної, абстрактно-спекулятивної методології, так і проти вузького, примітивного емпіризму. Свою позицію він пояснює за допомогою алегоричного зображення трьох можливих шляхів пізнання. Перший — це шлях павука, тобто спроба людського розуму виводити істини із самого себе. Цей шлях є уособленням абстрактного раціоналізму. Другий шлях — шлях мурахи, що уособлює однобічний емпіризм, який зводить пізнання лише до нагромадження голих фактів. Третім є справжній шлях науки — шлях бджоли. Як бджола переробляє нектар у дорогоцінну речовину — мед, так і справжній науковець перетворює емпіричні факти за допомогою раціональних методів у наукову істину. В новочасній філософії фундатором протилежного – раціоналістичного – напрямку в пізнанні був французький філософ Р. Декар; його латинізоване ім’я – Р. Картезіус. Основні погляди виклав у працях: «Міркування про метод», «Роздуми про першу філософію», «Начала філософії», «Пристрасті душі». Суть свого раціоналістично-дедуктивного методу філософ сформулював у чотирьох правилах. У першому йдеться про вихідний пункт наукового пізнання — визначення принципів або начал. За істинні, згідно з цим правилом, можна вважати лише ті положення, які не викликають ніякого сумніву і не потребують доведення, тобто істинність яких для розуму самоочевидна. Тому, на думку французького мислителя, все потрібно піддавати сумніву. У другому правилі формулюється вимога аналітичного вивчення природних явищ. Кожну складну проблему слід ділити на простіші і робити це доти, доки не прийдемо до ясних та очевидних речей. Третє правило вимагає «дотримуватись певного порядку мислення», який полягає в тому, щоб починати з найпростіших і доступних для пізнання предметів і поступово сходити до складніших і важчих. Таке сходження, за Р. Декартом, є процесом опосередкованого дедуктивного виведення, що опирається на інтуїцію. Отже, засадничими елементами раціоналістично-дедуктивного методу Р. Декарта є дедукція та інтуїція. Четверте правило орієнтує на досягнення повноти знання, на послідовність та ретельність дедуктивного виведення і вимагає повного переліку, детального огляду всіх ланок пізнавального процесу. Розум, озброєний можливостями дедукції, здатний пізнати найглибші основи світу і не може мати, на думку мислителя, перешкод у послідовному сходженні до істини. Саме критерій ясності та очевидності приводить Р. Декарта до необхідності доповнити раціоналістичну дедукцію методологією інтелектуальної інтуїції. Раціоналістична дедукція потребує вихідних положень, які вже ні з чого не виводяться, а є самоочевидними. Ці вихідні самоочевидні положення філософ кваліфікує як інтуїтивні. Прообразом їх є аксіоми математики, зокрема геометрії. Шукаючи такі самоочевидні вихідні формулювання, що не викликають ніякого сумніву, Р. Декарт приходить до висновку, що в основі їх лежить положення: «Я мислю». Вважає, що неможливо заперечувати твердження «Я мислю», бо будь-яке заперечення, сумнів теж є проявом мислення. Саме положенню «Я мислю» притаманні ясність та самоочевидність. Далі філософ постулює інше положення: «Мислю, отже існую» («Cogito ergo sum»).Тобто від здатності мислити переходить до суб’єкта, істоти, яка мислить. Він вважає, що людина від народження має певні вроджені ідеї, які й складають фундамент пізнання. Їх слід уяснити і за допомогою раціо- налістично-дедуктивного методу вивести на їхній основі всю систему знання. До вроджених ідей теоретик відносить: ідею Бога як істоти найдосконалішої; деякі загальні ідеї та аксіоми математики, наприклад, «якщо до рівних величин додати рівні, то отримані результати будуть рівними між собою» та ін. Ці ідеї Декарт розглядає як втілення природного світла розуму. В філософії Нового часу було багато послідовників як у Ф. Бекона, так і Р. Декарта. Традиції емпіризму розвивали переважно англійські філософи: Т. Гоббс(1588–1619), Д. Локк (1632–1704), Д. Юм (1711–1776) та ін. На захист філософського раціоналізму виступили: французький математик, фізик і філософ Б. Паскаль (1623–1662), нідерландський філософ Б. Спіноза (1632–1677), німецький філософ Г. Лейбніц (1646–1716) та ін. Варто підкреслити, що і філософський емпіризм, і філософський раціоналізм мають свої як сильні, так і слабкі сторони. Емпіризм і раціоналізм як пізнавальні парадигми і філософські напрями продовжують існувати і в сучасній філософії. |