 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Філософська система Арістотеля
Класичний період античної філософії піку власного розвитку досяг в творчості Арістотеля (384–322 рр. до н. е.). Вважаючи себе учнем Платона, ця талановита особистість була самостійно мислячим філософом, саме їй належать відомі слова: «Платон мені друг, але істина дорожча» Теоретик залишив після себе величезну творчу спадщину, яку можна розділити на вісім груп: праці з логіки, загальнофілософські, фізичні, біологічні, психологічні, етичні, економічні та мистецтвознавчі. Дітищем Арістотеля є логіка. Наука про мислення і його закони викладена великим вченим у ряді його творів, які об’єднані під спільною назвою «Органон» («Знаряддя»). Головною ж його філософською працею є «Метафізика». При цьому слід пам’ятати, що в часи Арістотеля слова «метафізика» ще не було. Це поняття, як уже зазначалося, вводить систематизатор творів Арістотеля – Андронік Родоський:, який, опрацювавши рукописи Арістотеля, почергово систематизує після творів із фізики твори по філософії. Звідси – «те, що після фізики», тобто «метафізика». Філософія у Арістотеля досить чітко виділяється із усієї сфери знання. Він розрізняє «першу» і «другу» філософії. Фізика для Арістотеля все ще філософія, але «друга». Предметом «першої» філософії є не природа, а те, що існує за її межами. «Перша філософія», за Арістотелем, – наука «найбільш Божа» у подвійному розумінні: по-перше, володіє нею скоріше Бог, ніж людина; по-друге, її предметом є «божественні предмети». Тому Арістотель свою філософію називає теологією, вченням про Бога. Однак Бог – це тільки «одне з начал». Тому філософія для Арістотеля все-таки ширше теології. Вона вивчає взагалі «начала і причини всього існуючого, оскільки воно береться як існуюче». Філософські погляди цього мислителя – спроба розібратися в існуючому, розкрити його структуру, знайти в ньому головне, визначити його статус і характеристики по відношенню до неіснуючого. В цілому ж Арістотель — панлогіст. У Арістотеля закони мислення є одночасно і законами буття. У своїй «Метафізиці» філософ дає визначення основного закону буття, подаючи його у двох формах: короткій і повній. Коротке формулювання гласить, що одночасно існувати і не існувати не можна, а повне стверджує, що неможливо, щоб одне і те ж одночасно було і не було притаманне одному і тому ж в однаковому розумінні. Основні змістовні блоки філософського вчення Арістотеля про буття такі: 1) категоріальний аналіз існуючого; 2) причинний аналіз субстанції; 3) вчення про можливість і дійсність. Мислитель розглядає категорії як найбільш загальні роди висловлювань, які в подальшому не зводяться один до одного і не узагальнюються. Він виділяєдесять категорій: сутність, якість, кількість, час, відношення, місце, стан, дія, володіння, страждання. При цьому відмічає особливу роль категорії сутності. Філософ переконаний: суть будь-якої речі — її форма. У нього форма як суть буття речі — це той чи інший вид певного роду. Саме видове – головне, вирішальне начало буття і знання. Форма – не якість, не кількість, не відношення, а те, що становить сутність речі, без чого її немає. Форм стільки, скільки нижчих видів, які надалі не розпадаються ні на які інші види. Види у Арістотеля — це вічні і незмінні сутності. Вони не створені Богом – форму ніхто не творить, не виробляє. Види існують самі по собі і, будучи внесеними в матерію, начебто творять речі. До того ж в матерію їх, у кінцевому підсумку, вносить Бог. Тому кожна чуттєва сутність або окреме є дещо складове: вона складається з активної форми і пасивної матерії – наступниці форми. При цьому під матерією філософ розуміє: по-перше, неозначену і безформну речовину; по-друге, те, з чого річ складається, і те, з чого вона виникає. Арістотелівська матерія пасивна, нежива, нездатна сама по собі з себе нічого народити. Матерія у Арістотеля вічна, при цьому вона не поступається формі. Матерія і форма – два співвічні начала. Все, що існує в природі, складається з матерії і форми. Матерія є чиста можливість або потенціал речі, а форма – реалізація цього потенціалу. Форма робить матерію дійсністю, тобто втіленням у конкретну річ. Особливої уваги заслуговує вчення мислителя про душу. Він вважає, що душу може мати тільки природне, а не штучне тіло. Причому, це природне тіло має бути здатним до життя. Здійснення можливості життя природного тіла Арістотель називає душею. Філософ розрізняє три види душі. Два з них належать до фізичної психології, оскільки вони не можуть існувати без матерії. Третя метафізична. Через вчення про душу Арістотель оригінально говорить про пізнання. За Арістотелем, третій вид душі – розумна душа, яка притаманна людині і Богу. Вона незалежна від тіла, бо мислення вічне. Але коли споглядають розумом, необхідно, щоб у той же час споглядали і через уяву, зауважує теоретик. А це означає, що реальне пізнання неможливе без чуттєвого рівня пізнання. Людина пізнає загальне тільки за допомогою відповідної уяви. Але уява не просто переробляється в поняття, а тільки сприяє тому, щоб закладені у душі форми буття перейшли із стану потенції в стан акту. Щоб перевести знання загального із стану потенції в стан акту, потрібен розум у всьому його обсязі, як пасивний, так і активний. А активний розум – це Бог. Таким чином, у Арістотеля перемагає раціоналістична лінія: знання існує ще до процесу пізнання. Філософія Арістотеля не завершує ні давньогрецької, ні, тим більше, античної філософії в цілому. При цьому вона є завершальним моментом класичної античної філософської думки. Ця філософія високо цінувалась в античний період, відігравала визначальну роль в епоху середньовіччя, без неї неможливо уявити європейську філософію Нового часу, як і сучасну філософську культуру. |
