ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Натуралістичний і механістичний характер філософії Нового часу

Предыдущая 1 2 3 4 5 678 9 Следующая

Новим часом прийнято називати період розвитку суспільства впродовж двох століть – XVII та XVIII. Зрозуміти специфіку новочасної філософської думки неможливо поза аналізом комплексу змін, що відбувались у цей час в Європі.

За соціальним змістом це був період формування і утвердження в низці європейських країн (передусім в Англії, Нідерландах, Франції) буржуазних суспільних відносин. Центр життя – виробничої, культурної, просвітницької, суспільнополітичної та іншої діяльності – перемістився у міста, де почала бурхливо розвиватись промисловість. Розвиток машинного виробництва об’єктивно вимагав нових знань, в першу чергу природничого характеру.

Відбувались важливі трансформації в системі суспільних відносин. Активно руйнуються колишні зв’язки особистої залежності людини від людини, зникає «велика сім’я», а натомість з’являється вільний, автономний індивід. У людей формуються нові соціальні риси, які з часом отримають назву «буржуазний індивідуалізм». Шалено прискорюється темп життя, зростають масштаби соціальної динаміки.

В цей час завершується епоха географічних відкриттів, але породжений нею тип активної, самодіяльної особистості не лище не зникає, а й знаходить все нові сфери прикладання своєї активності. В Європу приходять буржуазні революції. Перша відбувається в останній четверті XVI ст. у Нідерландах, а з часом – у середині та другій половині XVII ст. – у Англії. Формуються і стверджуються національні держави. Відбуваються якісні зміни в духовному житті людей і суспільства. Розвиток мореплавства, виробництва, створення нових міст і розширення тих, що виникли раніше, призвели не тальки до різкого накопичення наукового знання, а й до пошуку адекватних шляхів реалізації його в практичній діяльності людей. Зв’язок між знаннями та практикою різко посилюється.

Якщо в епоху Відродження інтелектуальні, філософські та мистецькі пошуки зосереджувались на людині, то в Новий час ситуація кардинальним чином змінюється. Об’єктом підвищеної уваги стає природа (латинською – «натура»). Саме вона виступає головним об’єктом дослідження для науки і філософії. В смисловому полі філософії, яке фокусується на відношенні «людина — світ», сам світ розглядається у його природних характеристиках. Як суто природну істоту новочасна філософія трактує і людину. Навіть суспільство для неї – це також своєрідне продовження природи. Вона вважає, що в ньому функціонують ті ж закони, що і в природі, але в дещо зміненому виді. Про власне соціальні параметри індивідуального та суспільного життя мова поки що не ведеться. Це гарно видно, якщо проаналізувати твори французьких просвітників XVIII ст. Пройде ще досить багато часу, поки в 40-і роки XIX в рамках марксизму не сформується ідея про принципову відмінність між природним та суспільним. Саме тому європейська філософія Нового часу має виражений натуралістичний характер.

Новочасна природнича наука при пізнанні дійсності орієнтується на чуттєвість. Поворот до чуттєвого пізнання світу, яке значною мірою почало стверджувати себе ще в епоху Відродження, привів до небувалого росту знання про специфіку конкретних фактів, явищ та подій довкілля. Це позитивно вплинуло на виробничу діяльність, дозволило створювати нові промислові станки та апарати, вдосконалювати існуючі та продукувати раніше невідомі технологічні процеси.

Формування природознавства в цей період пов’язане з тенденцією пізнання не просто одиничних об’єктів, а конкретних систем, цілосностей. Одночасно перед філософами та вченими гостро постало питання про сутність і характер самого пізнання. Це привело до різкого підвищення значимості гносеологічної проблематики в структурі філософського знання.

Орієнтація на чуттєвість і практичність пізнання була не є єдиною сутнісною рисою науки Нового часу, яка вплинула на характер філософських розмислів того часу. Стремління до систематизації знань, їх кількісне та якісне зростання, диференціація пізнавальних методів активно сприяли розвитку теоретичного мислення. Останнє не просто шукало причинно-наслідкові зв’язки в функціонуванні конкретних пізнавальних об’єктів, а й намагалось створити цілісну конструкцію світу, яка б опиралась не на теологічні конструкції, а на строгі висновки науки. Це знайшло своє яскраве втілення і в новочасній філософії. Багато її представників, особливо Ф. Бекон (1561–1625 рр.), Р. Декарт (1596–1650 рр.), Б. Спіноза (1632–1677 рр.), Г. Лейбніц (1646–1716 рр.) та ін., доклали немало зусиль у напрямі обґрунтування такого цілісного образу світу.

На розвиток новочасної науки, філософії та практики надзвичайно великий вплив зробив англійський вчений і філософ І. Ньютон (1643–1727 рр.). Розробка ним нової науки – механіки (першого розділу фізики) – означала не просто утвердження ще одного, нового розділу знання. Це був якісний стрибок в пізнавальному освоєнні людиною довкілля. Наука в строгому розумінні слова – як систематизоване знання, що належним чином теоретично обґрунтоване і верифіковане (перевірене) практикою – в Європі починається саме з І. Ньютона. Започаткований ним підхід розглядати живі і неживі об’єкти, а також світ в цілому, як механізм, що влаштований і функціонує приблизно так, як годинник, на багато десятиліть вперед визначив стиль мислення науковців та філософів. Він набув статусу методологічного принципу. Новочасна філософія, вслід за наукою, почала активно використовувати його в своїх гносеологічних та світоглядних пошуках. Вона мала водночас і натуралістичний, і механістичний характер.

У філософській думці Нового часу досить яскраво представлена думка про те, що ця форма освоєння людиною дійсності якщо поки що і не є, то в перспективі обов’язково має набути статусу науки. Вона знайде своє продовження у творчості німецького філософа другої половини XVIII — першої третини XIX ст. Г. Гегеля.

В філософії Нового часу яскраво представлені два взаємоповязані, але водночас і принципово різні підходи в пізнанні світу і самої людини. В рамках першого (емпіричне пізнання) абсолютизується роль чуттєвих форм відображення, в рамках другого (раціональне пізнання) – раціональних форм. Ця філософія є також полем активного протистояння матеріалістичних та ідеалістичних ідей.

Предыдущая 1 2 3 4 5 678 9 Следующая