 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Словничок музичних термінів 13 страница
Вона підняла з підлоги сукню, кинула її на ліжко і почала роздягатися. Коли зняла корсет, стало трохи легше дихати. Може, він і гарно підкреслює талію, але ж як дошкуляє та тисне. З насолодою вмившись холодною водою, Анна перевдягнула сорочку і знову глянула у вікно. А гроза таки насувається. Уже й вітер здійнявся – носить пилюкою, шумить листям і вривається в кімнату запахом дощу та передчуттям бурі. На душі теж анітрохи не краще. Притримуючи рукою фіранку, яку шарпнув порив вітру, Анна зачинила вікно і відступила вглиб кімнати. Після такої спеки гроза затягнеться надовго, а отже, Адам не прийде. Вона залізла на ліжко з ногами і, обхопивши коліна руками, притиснулася до них підборіддям. Воліла б ні про що не думати, нічого не знати, нічого не розуміти, проте вже не могла. Після того, як побачила дружину Адама, її світ розсипався на шматки. Враз так ясно та чітко усвідомила собі ситуацію, аж недобре стало. Влізла в чужу родину, чужі стосунки і накоїла такого, що повік не відмолиш гріха. Відчуття, ніби стрімголов шубовснула у глибоку холодну воду, а тоді раптом усвідомила, що зовсім не вміє плавати. Здригнувшись від чергового гуркоту грому, Анна кинула погляд у вікно. Так страшно блискає, що хочеться, як у дитинстві, залізти з головою під ковдру, зіщулитися там клубочком і міцно‑преміцно заплющити очі. Шкода, що не можна так само сховатися від усіх проблем. Як їх взагалі вирішувати? Не бачитися з Адамом? Не могла такого уявити. Сьогодні була на нього така сердита, що вбила б на місці, роздерла б на дрібні шматки, проте не любити не могла. Здається, це кохання в’їлося в неї так глибоко та міцно, що нічим не витравиш. Як хвороба якась чи божевілля. Прислухаючись до гуркоту грому і монотонного, доволі потужного стукоту крапель по шибці, Анна раптом відчула, як сильно втомилася за цей день. Досі трималася лише завдяки нервовому напруженню, а коли воно почало спадати, понад усе хотіла міцно‑преміцно заплющити очі й про все забути. Добре, що сьогодні ніхто вже не вимагатиме від неї жодних пояснень та дій. Непомітно для себе Анна заснула і прокинулася, коли гроза майже вщухла. Підвівшись із ліжка, навпомацки засвітила свічку і спробувала зорієнтуватися в просторі та часі. Яка година? Уже глуха ніч чи все ще вечір? Підійшовши до годинника, Анна присвітила собі свічкою. Дивно – проминула лише година, а в голові геть усе переплуталося. Ще й цей нестерпний головний біль ніяк не минеться – стискає обручем скроні й не дає зосередитися на жодній розсудливій думці. Поставивши свічку на стіл, Анна закрутила волосся у важкий недбалий вузол на потилиці, накинула на плечі шаль і підійшла до вікна. Гроза минулася і тепер нагадувала про себе лише неясним гуркотом грому десь із боку Краківського передмістя, віддаленими спалахами блискавок на темному небі та глибокими калюжами під вікном. Навстіж розчинивши вікно, Анна оперлася ліктями на мокрий від дощу підвіконник і глибоко вдихнула прохолодне після нічної зливи повітря. Нарешті хоч дихається трохи легше. Вона поправила сорочку, яка сповзла з плеча, і знов глибоко вдихнула. Терпко пахне землею, вологим камінням і мокрою зеленню, а на темному нічному небі виразно проглядають зірки. Спокійно, затишно, тихо – тільки чути, як по ринві з даху все ще стікає вода, а з гілок дерев і кущів повільно падають донизу дощові краплі. Анна випросталася і хотіла відійти від вікна, проте помітила якийсь рух на протилежному боці вулиці й завмерла, вдивляючись у темряву. Адам? Таки прийшов? А злива? Десь її перечекав? Вона вихилилася з вікна і вдивилася в темряву. Цікаво, як довго він тут стоїть? Від початку грози чи лише щойно прийшов? Господи, вона ж обіцяла вийти до нього ввечері. Вона кинулася до шафи, схопила першу‑ліпшу сукенку, не роздивляючись, згребла з полички білизну та панчохи, дістала капелюшок, шаль і, анітрохи не турбуючись, як це пасує одне до одного, швиденько вдягнулася. Так само швидко заколола волосся, тоді обережно дмухнула на свічку і вийшла з кімнати. У передпокої навпомацки знайшла ключі, а ще за п’ять хвилин, намагаючись не гримнути брамою чорного ходу, вислизнула надвір. Адам стояв на віддалі від будинку – там, де щільніше росли дерева і глибшою була тінь від них. Підібравши спідниці й намагаючись обминати калюжі, Анна теж пірнула в рятівну напівтемряву дерев. З гілок стікали дощові краплі, а ноги відразу промокли в невдало вибраному взутті, проте вона бачила лише Адама. – Я думала, ви не прийдете. Змокли? Він заперечно хитнув головою. – Перечекав зливу в Терези. Розгублено усміхнувшись, Анна притиснулася щокою до його вологого від дощу сюртука і відчула, як її охоплює гаряча хвиля ніжності. Як добре, що Адам прийшов. Попри все, що сталося, попри те, що він має дружину та дітей, все одно любила його до божевілля. Не знала лише, чи зможе тепер бути з ним. Адам обережно торкнувся губами її нахиленої голови і ледь відсторонився. – Я забираю тебе до себе. Все одно тобі тепер не дадуть спокійно жити, а мій будинок уже добудований. Анна підвела голову. – Навіщо? Це неправильно. Я нікуди не піду. Адам міцніше стиснув губи. Чи не вперше за час знайомства з Анною йому раптом здалося, що він не цілком контролює ситуацію. Чому вона так наполегливо відмовляє йому? Щось від нього приховує? Має свої плани? – Я чимось тебе скривдив? – висунув він перше‑ліпше припущення. – Тебе щось не влаштовує в наших стосунках? Шкодуєш, що приїхала сюди? З острахом глянувши на нього, Анна заперечно хитнула головою. – Ні, не шкодую, але аж так далеко я теж заходити не хочу. Адам спохмурнів. Поведінка Анни дедалі дужче йому не подобалася. Він домовився з її вуйком, скорегував усі плани, занедбав маєток, втратив частину прибутку на продажах, а вона намагається втекти. Зрозуміла, у що вплуталася? Шукатиме собі чоловіка, за якого можна вийти заміж? Тереза відтепер теж захоче знайти їй нареченого. На свою голову зробив із Анни на диво вишукану панянку. Навіть сьогодні не раз і не двічі помічав, як на неї дивляться чоловіки. Візьмуть і без приданого. Здається, він іще матиме величезні проблеми з нею. – То ти не підеш до мене? Так? Дивився на неї так, ніби підозрював її в чомусь, і Анна, не витримавши, відвела погляд. – Знаєте, я взагалі не розумію, навіщо тут стою. Я й без того сильно ризикую. Ще хтось із сусідів нас побачить. Я ліпше піду додому. Побачимося завтра вдень. Я прийду після полудня. Хотіла розвернутися та піти геть, але Адам боляче стиснув її руку і примусив зупинитися. – Маю досить твоїх примх. Ходімо вже. Заодно подивишся мій будинок і скажеш, що тебе там не влаштовує. Здивовано глянувши на нього, Анна заперечно хитнула головою. – Посеред ночі? Може, колись іншим разом? Навіщо так поспішати? – Не буде іншого разу. Я не чекатиму. Все одно ти вже вийшла з дому і нічого не станеться, якщо ти підеш до мене… – Він невдоволено глянув на Анну. – Та чуєш ти мене чи ні? Занепокоєно глянувши на вікна найближчого будинку, Анна знов перевела погляд на Адама. Чого він кричить? Таки підніме на ноги всіх сусідів. – Не кричіть на мене… У мене і без того голова болить… І відпустіть руку, я сама піду. Пообіцяйте тільки, що це ненадовго.
Розділ 7
Усе ще відчуваючи у душі опір, Анна примусила себе не впиратися і майже спокійно пішла з Адамом на Хорунщизну. Не була тут півроку, але в темряві все одно не могла роздивитися, яким став будинок. Просто невиразна споруда на тлі нічного неба. Зрештою, що їй до того, як будинок виглядає тепер? Не збиралась затримуватися тут довше, аніж на декілька годин. Зайшовши всередину, Адам запалив свічку і прикрив за собою двері. Полум’я свічки хитнулося, затремтіло, тіні на стіні вигнулися і завмерли. Приречено зітхнувши, Анна зайшла до кімнати. Дивний сьогодні день, та й ніч не краща. Таки даремно вона сюди прийшла. Щоб відволіктися від недобрих передчуттів, Анна спробувала роздивитися довкола. Щойно побудовані помешкання завжди здаються необжитими та пустими, і це – не виняток. Коли Адам замешкає тут разом із родиною, дім стане інакшим, а зараз йому бракує затишку та зворушливого безладу, який створюють довкола себе діти. – Ви хотіли поговорити зі мною, – обережно нагадала про себе вона. – Я хочу повернутися додому ще до того, як розвидниться. Влітку ночі короткі. Нічого не відповівши, Адам поставив свічник на стіл, стягнув із себе сюртук, камізельку, роздратовано шарпнув вузол краватки. Піймавши його погляд, Анна не наважилася ще щось говорити. Здається, настрій у нього геть кепський. Нехай йому трохи перегорить. З досвіду знала, що в такі моменти Адама краще не чіпати. Зрештою, у неї сьогодні теж не найкращий настрій. Міг би її пошкодувати. – Відчуваєш, яка тут задуха? – Адам розстебнув сорочку, підійшов до вікна і розчинив його навстіж. – Цілий день було замкнено. Нічого, зараз дихатиметься легше. Він відійшов від вікна і зупинився навпроти Анни. – Їсти не пропоную. Знаю, що не голодна. Кави теж не пропоную. Завтра нам рано вставати і треба виспатись. Хочеш вмитися перед сном? Підвівши голову, Анна здивовано глянула на нього і не знайшлася з відповіддю. Чому він вирішив, що вона залишиться тут до ранку? Вони про таке не домовлялися. – Про що ви хотіли поговорити? – Вона знов спробувала повернути розмову до попередньої теми. – У мене нема часу на дурні жарти. Як на свій не надто добрий настрій, Адам підозріло спокійно сприйняв її зауваження. – Помиляєшся, час у тебе є. Просто ти про це ще не знаєш. Я не обіцяв, що ти повернешся до пані Беати. Ночуватимеш тут, а завтра вранці я сам заїду до неї і поговорю про тебе. Заодно привезу твої речі. Витрачати десять років життя на очікування розлучення з Анелею я не хочу. Наразі мешкатимеш зі мною так, а потім подивимося, як усе це можна залагодити інакше. Здивовано витріщившись на Адама, Анна аж задихнулася від обурення. Яке розлучення? Який переїзд? Він говорить про все це, як про доконаний факт. Залишилося хіба обговорити дрібні деталі та привезти речі. – Щоб я тут залишилась? Та нізащо. За кого ви взагалі мене маєте? Зриваєте серед ночі з ліжка, вимагаєте якихось рішень, кудись тягнете… Я не залишусь тут. Намагаючись не виказати роздратування, Адам схрестив на грудях руки. Сьогоднішні події і без того сплутали йому плани, а тут іще Анна демонструє свій норов. – Слухай, якщо ти не збиралась залишатися, то якого милого погодилася прийти? Я, здається, зрозумілою мовою пояснив, чого від тебе хочу. Анна зміряла його сердитим поглядом. – Ви казали, що хочете поговорити зі мною… Ну, може, ще там щось… Як завжди… А потім я все одно пішла б додому. Не так весело, як іронічно розсміявшись, Адам сів у крісло й озирнув Анну з ніг до голови. Здається, несподіваних заяв від цієї дівчинки йому ніколи не бракуватиме. Неперевершена логіка. Суто жіноча. Тут навіть не знаєш, чи сердитися на неї, чи сміятися з її слів. – То замешкати зі мною ти не можеш, а переспати – будь ласка. Ти хоч знаєш, як це називається? Зрештою, що ти там можеш знати. Почервонівши, Анна не відразу знайшлася з відповіддю. Та як він сміє таке їй говорити? Ще й сьогодні. І без його глузливих зауважень гидко. – То просто спати зі мною вам уже замало? Треба ще й життя мені зламати. Ви хоч колись думали про мої інтереси? Змірявши Анну ще одним поглядом, Адам у душі подивувався з її поведінки та слів, проте зовні залишився підкреслено незворушним. – Заспокойся і йди спати. У мене не найкращий настрій до подібних вистав. Ти залишаєшся тут – і крапка. На якусь мить Анна, вражена безапеляційністю слів Адама, розгубилася, тоді аж задихнулася від обурення. Не найліпший у нього настрій? Та плювати їй на його настрій. У неї теж настрій відповідний. Думає, що вона ні своєї думки не має, ані гордості, ані поваги до себе. Вона з розгону всілася на ліжко і з викликом глянула в очі Адаму. – Та робіть уже хоч щось. Чого чекаєте? Тільки швидше, бо я тут не залишусь на жодну зайву годину. Подивившись на неї, як на людину не цілком при здоровому глузді, Адам здивовано звів брови. – Серйозно думаєш, що це все, чого я від тебе хочу? За кого ти взагалі мене маєш? Граєш тут переді мною те, про що не маєш ані найменшого поняття. Не випробовуй мого терпіння – йди ліпше спати. Поговоримо завтра. – Не буду я говорити з вами завтра. Чого ви вчепились до мене? Дружина аж так сильно набридла? Може, не дозволяє чогось? Перехопивши погляд Адама, вона затнулася. І що за дідько тягнув її за язик? – Тобі не здається, що ти забуваєшся? – Адам усе ще намагався тримати себе в руках, проте в його голосі виразно вчувалися нотки роздратування. – Конче хочеш вивести мене з терпіння? Де ти взагалі нахапалася такої вульгарщини? Ніби ж у пристойній родині виховувалась. Міцніше стиснувши губи, Анна з викликом глянула на Адама. – До мене, я так розумію, бажання теж уже нема. І слава Богу. Маю вас доста! А жити тут я все одно не буду. Нехай дружина вас терпить, а я не зобов’язана… Ви не єдиний чоловік на світі. Вона замовкла. Адам не лише якось занадто швидко опинився поруч, але й глянув на неї так, що їй розхотілося його дратувати. – О, Боже, я зовсім не це хотіла сказати… Ви не зрозуміли… Вона спробувала відсунутися, але Адам шарпнув її до себе з такою силою, аж тріснула по шву сукня. – Слухай, Анно, я якраз дуже правильно тебе зрозумів. Що за муха тебе вкусила? Чого ти хочеш від мене? Не знала, що я одружений? Я приховував від тебе правду? Кривдив тебе? Удома ти і десятої частини не мала того, що маєш тут. Чого ти ще хочеш? Щоб я цілком ігнорував родину та дітей? Заперечно хитнувши головою, Анна спробувала сісти, але Адам знов рвучко поставив її на ноги. – Маєш рідкісний талант виводити людей з рівноваги, але мушу тебе попередити – мною маніпулювати ти не будеш. Ліжка і гарного личка тут замало. Він продовжував так міцно стискати її плечі, що Анна врешті не витримала. – Та відпустіть мене. Чуєте? Нічого я від вас не хочу… І вас я теж не хочу. Що я, чоловіка нормального не знайду? Теж мені, велике щастя. Йдіть собі до дружини та дітей та висувайте свої вимоги там. Вона різко смикнулася і ненароком вдарила Адама ліктем в груди. – О, Боже, я не хотіла. Адам з силою стиснув її плечі. – Та заспокоїшся ти нарешті чи ні? Роздягайся і лягай спати, – незвично різкими рухами він почав розщіпати її сукню, тоді роздратовано смикнув донизу. – Знов до біса ґудзиків. Розгубившись, Анна не встигла зреагувати, і ґудзики градом розсипалися по долівці. – Ви що, здуріли? Та як ви… Проігнорувавши її обурення, Адам знов смикнув сукню донизу. – Чого стоїш? Я тобі не покоївка! Роздягайся сама. Маю твоїх фокусів доста. Злякано глянувши на Адама, Анна аж рота відкрила від подиву. Вперше бачила його в такому стані. Що на нього найшло? Шал якийсь? Адам зміряв Анну ще одним роздратованим поглядом. Дивилася на нього так, ніби щиро не розуміла, що своїми словами зробила йому боляче, але була такою гарною зі своїм розтріпаним волоссям і округлими формами, що він мимоволі реагував на все це. Як взагалі сталося, що ця молода і наївна дівчинка так глибоко запала йому в душу? Здається, понад усе не хотів її втратити і майже ненавидів за те, що аж настільки сильно любив. Як вона взагалі зуміла так сильно узалежнити його від себе? Нахилившись, Адам згріб сукню Анни в оберемок і швиргонув кудись у кут кімнати. – Ну, і чого ти знов чекаєш? Тепер гратимеш переді мною невинність? Не награлася ще? Дивлячись на те, як поводиться Адам, Анна насторожено притихла. Зовсім його не розуміла і справді починала боятися. Раптом Адам із такою силою потягнув зав’язки її нижніх спідниць, що Анна мимоволі хитнулася і мало не впала. – Я що, недоступною мовою з тобою розмовляю? Знімай усе це з себе. Не розуміла ні його слів, ані погляду, ані надто агресивного поводження, а тому, майже машинально роздягнувшись, не відчула ніяковості чи сорому, лише неприємний холодок страху десь на рівні сонячного сплетіння. Адам зміряв Анну ще одним роздратованим поглядом. Те, що вона аж така гарна, не додало йому доброго настрою. Навпаки – ще дужче розсердився, що вона саме така. – Ну, і чого ти знов стоїш тут, як дівчинка? Забула, чого прийшла? Безцеремонність поведінки Адама по‑справжньому налякала Анну, і вона спробувала обуритися, проте це не справило на нього жодного враження. – Усе. Досить. Хоч зараз помовч… Так і не зрозумівши, що відбувається, Анна відчула сильний поштовх, спробувала втримати рівновагу, похитнулася, тоді відчула біль від падіння на землю і раптом опинилася притисненою до жорсткого килима вагою тіла Адама. Він навіть не спробував її поцілувати або трохи делікатніше торкнутися. Відразу і доволі жорстко відкрив для себе та вже не відволікався на жодні сентименти. Злякано розплющивши очі, Анна насилу стримала сльози, які враз підступили до горла, і спробувала вивернутися, але не змогла навіть нормально порухатися. Лише відчула, як Адам перехопив її руку і боляче завів за голову. Ну, й нехай. Наперекір йому не буде впиратися та виказувати свій страх. Та й сили на боротьбу в неї немає. Він надто сильний та важкий. Аж дихати боляче… Нічого, зараз йому то минеться… Обов’язково минеться… Минеться? Терпіння та мужності вистачило заледве на декілька хвилин. Щоб хоч трохи вдихнути повітря, Анна знов якомога сильніше вперлася вільною рукою в груди Адама. – Мені нічим дихати. Не тисніть так сильно, – здавлено проговорила вона і ще раз спробувала вивільнитися. – Чуєте? Мені важко тримати вас на собі. Нарешті зрозумівши, що робить їй боляче, Адам трохи підвівся, проте ліпше їй від того не стало. Він не давав їй ані перевести подих, ані віддихатися, ані зосередитися на тому, що відбувається, і був так само жорстко‑брутальним та безцеремонним. Відчувала себе несправедливо покривдженою й одночасно збуреною такою його поведінкою. Злість, навпіл із образою, приниженням та бажанням негайно щось змінити, забивала памороки, і Анна, міцно зціпивши зуби, сама пішла йому назустріч. Як потопаючий за соломинку, в якийсь момент майже зуміла вхопитися за відчуття, зосередилася на рухах, ритмі й навіть змогла відчути щось окрім образи, злості та болю. До звичних відчуттів і на дюйм не наблизилася. Хіба стало не так прикро і трохи притупилось відчуття того, що все це робиться всупереч її волі. Згодом, коли вони перебралися на ліжко, а поводження Адама віддалено почало нагадувати звичне, Анна нарешті змогла трохи отямитися. Проте була ще настільки розгубленою та наляканою, що навіть не спробувала впиратися, коли Адам знов взяв її для себе. На щастя, цього разу він був не лише дуже обережним та делікатним, але й перебільшено ніжним. Так, ніби намагався компенсувати їй те, що дозволив собі першого разу. Та вона все одно не змогла подолати в собі ані фізичного дискомфорту, ані образи. Уже по всьому, цілком прийшовши до пам’яті, Анна лежала на ліжку поряд із Адамом, який нещодавно заснув, дивилась у простір перед себе і плакала. Думати про те, що сталось, не хотілося, а заснути так, як заснув він, не могла. Прислухалася до віддаленого гуркоту грому, до зливи, яка знов налетіла на місто, до шуму дерев, які шарпав вітер, і намагалась пригадати, коли розпочалася гроза. Спочатку її не було, потім здійнявся сильний вітер, почав гримати віконницею, і Адам зачинив вікно. Що було потім? Він знов її взяв? Вона задрімала? Він заснув? Що з Адамом взагалі сьогодні сталося? Завжди поводився з нею, як із дорогою порцеляновою статуеткою, боявся скривдити, а саме сьогодні, чи не вперше, втратив контроль над своїми бажаннями та діями. Від такого його кохання у неї тепер синці по цілому тілі і всередині все болить. Ніколи не думала, що він так відреагує на непокору. Здається, справді добряче йому допекла, бо інакше пояснити все це просто неможливо. Догораючи, полум’я свічки почало мерехтіти і блимати, і Анна тепер зосереджено дивилася на те, як тане віск. Щось їй зовсім не до вподоби таке його кохання. Здається, Адам теж це зрозумів, бо потім просив вибачення. Анна повитирала сльози зі щік і, шморгнувши носом, знов глянула на Адама. Ні, вона, звісно, теж йому допекла та наговорила зайвого, проте спосіб з’ясовування стосунків він вибрав надто своєрідний. Ще один такий конфлікт – і вона серйозно постраждає або не подарує йому такої брутальності. Здається, їхні стосунки стають надто химерними. Не мала б дозволяти Адамові такої поведінки, але чомусь дозволила. Цікаво, чому? Тому, що аж так сильно його любить, чи тому, що втратила повагу до себе? Догорівши, полум’я свічки ще раз блимнуло та остаточно згасло. За вікном почало сіріти, і Анна роздивилася по кімнаті. Незабаром розвидниться, а десь о дев’ятій прокинеться пані Беата. Вона сіла на ліжку і мимоволі скривилася від некомфортності свого руху. Сьогодні Адам зовсім не пошкодував її. Думав лише про власне вражене самолюбство. Зрештою, його прагнення залишити її в себе – теж лише егоїзм. А його брутальне поводження? А спроба тиску? А жорстокість? Майже ненавиділа його за це. Невже все це було в ньому і раніше? Легенько, щоб не заскрипіти ліжком, Анна підвелася, в напівтемряві розшукала одяг і, заколовши розірвану сукню шпильками, почала вдягатися. Трохи лячно йти темною вулицею самій, проте це краще, аніж будити Адама і намагатися щось йому пояснювати. Ще знову впаде у шал і не відпустить її додому. Майже вдягнувшись, Анна встала навколішки і спробувала знайти під столом свої черевички. – Ти таки йдеш, – раптом почула вона позаду себе спокійний і зовсім не заспаний голос Адама. – Могла б мене розбудити. Принаймні, я б тебе провів. Від несподіванки Анна смикнулася так, що мало не вдарилася головою в стільницю. Як давно він не спить і мовчки спостерігає за нею? Від початку? Хоч би не намагався знов з’ясовувати стосунки. Адам важко зітхнув, дістав із шухляди нову свічку, поставив у свічник, запалив. Полум’я свічки слабо блимнуло, але не згасло, за мить впевнено розгорілось і розступило передсвітанкову півтемряву в кімнаті. – Чому ти не хочеш залишитися в мене? Образилась? Ледь чутно зітхнувши, Анна вилізла з‑під столу й обережно глянула на Адама. Дуже важко пояснювати чоловікові, якого любиш сама і який любить тебе, чому не можеш бути з ним. Краще й не намагатися. Все одно не зрозуміє, а лише розлютиться ще дужче. – Ні, я не образилась. Я теж наговорила зайвого. Просто я дуже хочу повернутись додому. Мені добре в пані Беати. Ви ж не триматимете мене тут насильно? Адам не відразу відповів, лише глянув на неї якось дивно. – Зачекай, я вдягнусь і відведу тебе додому. Очевидно, ти ще не зрозуміла, що сталось на уродинах у Терези. Побоявшись зазирнути Адаму в очі, Анна відвернулася. Все вона зрозуміла. Дивувало лише те, що все одно продовжувала любити його. Вдягнувши черевички, вона підійшла до дзеркала і спробувала надати волоссю більш‑менш пристойного вигляду, але це погано їй вдавалося. Здається, руки тремтять. Мимоволі прослідкувавши за Анною поглядом, Адам спохмурнів. Здається, серйозно її налякав. Сам від себе такого не чекав. Це кохання перетворюється в якесь божевілля. Напевно, вночі наставив Анні купу синців. Ще й сукню навіщось зіпсував. Вона насилу скріпила її шпильками. Неприпустимо так втрачати над собою контроль. Хай там що, але Анна на таке не заслуговує. Вона ж не винна, що він заплутався в ситуації. – Мені шкода, що я так із тобою повівся. Віриш? Анна кинула на нього розгублений погляд і знов опустила очі. – Звичайно… Це просто день такий невдалий, а ще спека та гроза. Нерви нормальної людини такого не витримують. Хотіла б якомога швидше викинути з голови нічний інцидент, проте не могла. Якщо таке станеться ще хоч раз, зовсім не була певна, що захоче залишатися з Адамом. Хіба ж у неї зовсім нема поваги до себе? Ледь нахиливши голову, вона провела гребінцем по волоссю. Цікаво, а чим гірше брутальне поводження Адама від її власної поведінки? Хіба спати з чужим чоловіком – це добре? Чи, може, вона не кривдить його дружину? А дітей? Відповідь така очевидна, що аж моторошно. Помітивши, що Анна стоїть нерухомо, Адам невдоволено глянув на неї. – Не розумію, чого ти тягнеш час? Доки можна стояти перед дзеркалом? Не боїшся, що твоя пані Беата прокинеться? Отямившись, Анна розгублено глянула у вікно, тоді знов у дзеркало і машинально спробувала прилаштувати на місце непокірний локон. – У будь‑якому випадку я зумію приспати її пильність. Ви ж казали, що я маю талант до акторства. Адам подивився на неї ще раз і зітхнув. – Ти маєш талант знаходити неприємності на свою та мою голову, а не талант до акторства. Ходи вже. Невпевнено подивившись на своє відображення у дзеркалі й на розтріпане волосся, Анна махнула рукою. – А, нехай буде так. Нащо мені та зачіска, – вона рішуче зав’язала стрічки капелюшка під підборіддям. – Швидше йдемо. Справді вже світає.
Розділ 8
Незабаром Анна переконалася, що її життя таки змінилося. Впродовж цілого місяця не мала жодної нагоди побачитися з Адамом. Спочатку разом із пані Беатою мусила прийти до його сестри на гостину, потім Тереза навідалася до них із візитом ввічливості, тоді знов запросила до себе, тоді, ніби навмисно, зустрілася їй саме тоді, коли вона за декілька хвилин мала побачитися з Адамом при кінці Сикстуської вулиці. Його сестру, щоправда, зауважила вчасно і встигла повернутися додому. В результаті на побачення до Адама не потрапила взагалі, а про наступне і не домовлялася. Обмежилася листуванням. У листах була стримано‑неконкретна, не торкалася жодних сумнівних тем і навіть не натякала на те, що могло б їх скомпрометувати. Читаючи ці листи, Адам іноді взагалі не розумів, про що Анна пише, і не міг отримати відповіді на жодне запитання. Вона, ніби навмисно, ховалася від нього за ввічливими фразами та переліком дріб’язкових справ, подій, тем, проте, чим дужче Анна намагалася уникнути зустрічей, тим гострішим ставало його власне бажання побачити її. Тут навіть не йшлося про цілком зрозумілу та природну потребу переспати з нею. Йому хотілося ввести Анну у своє приватне життя. Щось у ній було таке, без чого вже не почувався цілком задоволеним усіма своїми здобутками. Зрештою, для Анни теж небезпечно залишатися без його щоденної підтримки та захисту. Добре знаючи Терезу, Адам не мав ілюзій. Сестра щось запідозрила, а коли йдеться про дотримання пристойності та захист репутації родини, від неї можна очікувати чого завгодно. Шкода лише, що Анна наразі цього ще не зрозуміла і поводиться вкрай нерозважно. В одному з листів він повідомив, що повинен поїхати у справах до Відня і запропонував вирушити разом, а у відповідь отримав лише невиразну обіцянку зустрітися незабаром після його повернення і доволі розмиті натяки на те, що їй не хочеться аж так кардинально міняти своє життя. Мусив залишити цю справу невирішеною, бо поїздку до Відня відкласти не міг. Після від’їзду Адама в буденному житті Анни нічого особливо не змінилося. Ті самі обов’язки, такий, як і раніше, спокійний плин днів і така ж неквапна комфортність побуту. Не було лише одного – зустрічей із Адамом, але вони ніколи не виглядали для неї буденним життям, радше святом, а отже, тепер у неї не було свята. У цілому ж нічого незвичайного не відбувалося, хіба віднедавна почувалася так, ніби їй вибили ґрунт з‑під ніг. Може, це передчуття біди? Сестра Адама постійно намагається щось вивідати і, напевно, коли‑небудь таки знатиме правду. Ще й ця нестерпна, вже серпнева, спека дошкуляє так, що аж недобре. Самопочуття таке, що іноді світ немилий. Хоч би дощі почалися. Але дощі не пішли, навпаки, при кінці серпня задуха стала ще нестерпнішою, і Анна з кожним наступним днем почувалася дедалі гірше. Врешті з початком осені спека таки спала, проте самопочуття не покращилося, а стало навіть гіршим. Того суботнього вечора вони з пані Беатою мали зайти з візитом до сестри Адама. Анна воліла б залишитися вдома, але, не бажаючи провокувати підозр, мовчки скорилась і з важким серцем почала збиратися. Віднедавна не лише намагалась вдягатися якомога скромніше, але й поводилася так, щоб не привертати до себе увагу. Мала аж задосить і уважного погляду Терези, і її підозріло частих візитів, і запрошень у гості. Може, й справді варто було поїхати з Адамом до Відня? Тепер не була б такою беззахисною і вразливою. Опинившись у помешканні Терези, Анна, на щастя, не відчула до себе ані ворожості, ані інтересу. З погляду всіх присутніх, була надто незначною особою, а тому на увагу не заслуговувала. Насолоджуючись відносною безпекою, тихенько сиділа в куточку салону, прислухалася до загальної розмови і намагалась залишатися непомітною. Так тривало доволі довго, і Анна почала сподіватися, що цей візит завершиться без значних втрат. Тож коли до кімнати ввійшла дружина Адама, її поява тут мала для неї ефект гарматного пострілу в абсолютній тиші. Від несподіванки Анна сполотніла, тоді почервоніла і зовсім невчасно відчула, що їй стає погано. Навіщо Анеля знов приїхала до Львова? Невже відчула загрозу, яка нависла над її сімейним життям? Не приведи Господи, ще дізнається, хто в тому винен. Ледь нахилившись уперед, Анна спробувала перебороти напад запаморочення. Почувалася так кепсько, ніби побачила дружину Адама вперше і вже наперед знала, що та влаштує їй грандіозний скандал. Зовсім не мудро. Анеля нічого не знає і прийшла сюди зі звичайним візитом. |
