ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Структурні елементи науки та їх характеристика

1 234 5 6

Наука, як система знань, має специфічну структуру, яка містить наступні компоненти: наукова ідея, гіпотеза, факти, теорії, концепції, закони, принципи, терміни (категорії).
Наукова ідея –інтуїтивне пояснення явищ без повного логічного осмислення зв’язків, на основі яких робляться висновки. Психологічним механізмом наукової ідеї часто виступає інсайт. Своє логічне («відшліфоване») оформлення наукова ідея знаходить у гіпотезі.
Гіпотеза – наукове припущення, яке висувається для пояснення певних явищ, процесів, їх причин. Гіпотеза (як і наукова ідея) носить вірогіднісний характер і проходить у своєму розвитку 3 стадії:

1. накопичення фактичного матеріалу і висування на його основі припущення;

2. формулювання гіпотези та її обґрунтування;

3. перевірка гіпотези в ході емпіричного дослідження та: а) її підтвердження (верифікація) та перетворення у концепцію (теорію); б) її спростування (фальсифікація) або уточнення та наступне висування нової гіпотези.

Факти – певним чином зафіксовані результати досліджень. Факти, за висловом відомого вченого І.Павлова, це «повітря вченого» – тобто без них неможливо здійснювати саме наукове дослідження (воно перетворюється на філософствування). Поряд з тим слід розуміти, що велика кількість фактів сама по собі не є наукою. Про науку можна вести мову лише тоді, коли існуючі факти систематизовані (упорядковані) і на їх основі створюють певні теорії.
^ Наукові закони – це положення про наявність внутрішнього зв’язку певних явищ, процесів. Таким чином, наукові закони відображають стійкі повторювані зв’язки, що існують у природі, суспільстві або психіці людини. Закони носять об’єктивний характер, тобто вони існують та діють самі по собі, незалежно від того, знають люди про них чи ні. Отже, наукові закони не створюються вченими, а лише відкриваються ними.
Теорія – система узагальнених знань, що пояснюють ті чи інші сторони дійсності (певні явища, процеси). Саме теорії є основними складовими наукового знання; у принципі, кожна наука і є сукупністю певних теорій. У свою чергу, теорії мають певну структуру. Найчастіше ведуть мову про наступні складові теорій:

концепції – система поглядів, теоретичних положень, тверджень стосовно певного явища (об’єкта).

принципи – певні правила (твердження), які формулюються вченими на основі усвідомленого досліду. На відміну від наукових законів, які існують самі по собі, принципи виводяться самими дослідниками.. Оскільки у науці може існувати декілька теорій, то можуть існувати і різні, іноді суперечливі стосовно один одного, принципи.

терміни– певні поняття (слова або словосполучення), які введені у наукове користування і мають чітке тлумачення (в межах даної теорії).

Науково-дослідна робота студентів - складова професійної підготовки, що передбачає навчання студентів методології і методики дослідження, а також систематичну участь у дослідницькій діяльності, озброєння технологіями І вміннями творчого підходу до дослідження певних наукових проблем.

Науково-дослідна робота полягає в пошуковій діяльності, що виражається насамперед у самостійному творчому дослідженні. Така діяльність спрямована на пояснення явищ і процесів, установлення їх зв'язків і відношень, теоретичне й експериментальне обґрунтування фактів, виявлення закономірностей за допомогою наукових методів пізнання. Унаслідок пошукової діяльності суб'єктивний характер "відкриттів" студентів може набувати певної об'єктивної значущості та новизни.

Взаємопов'язаними елементами науково-дослідної роботи студентів є:

- навчання студентів елементів дослідницької діяльності, організації та методики наукової творчості;

- наукові дослідження, що здійснюють студенти під керівництвом професорів і викладачів.

Наукове дослідження - це результат самостійного розроблення певної наукової проблеми студентом. Воно обов'язково містить результати власного пошуку, власні висновки і гіпотези.

Від початку перебування у вищому навчальному закладі кожен студент має брати участь у наукових пошуках, планових дослідженнях своїх викладачів, упровадженні на практиці досягнень науки. Наукова творчість студентів стала традиційним засобом розвитку майбутніх спеціалістів.

Завдання науково-дослідної роботи студентів у ВНЗ полягає в розвитку в них умінь пошукової, дослідницької діяльності, творчого розв'язання навчально-виховних завдань під час роботи у школі, а також у формуванні вмінь застосування методів наукових досліджень на практиці. Завдяки участі у науковій роботі студент оволодіває навичками роботи з різноманітними інформаційними джерелами, здобуває вміння організовувати наукові гуртки школярів та керувати їх діяльністю.

У практиці роботи ВНЗ найпоширенішими є такі види студентської науково-дослідної роботи: дослідження, пов'язані з виконанням навчальних завдань; студентські наукові гуртки, проблемні групи, об'єднання; написання курсових, дипломних, магістерських робіт, участь у всеукраїнському конкурсі студентських наукових робіт та всеукраїнській студентській олімпіаді тощо.

Методологія (від грецьк. methodos — шлях дослідження чи пізнання; logos — вчення) — це, по-перше — систематизована сукупність підходів, способів, методів, прийомів та процедур, що застосовуються в процесі наукового пізнання та практичної діяльності для досягнення наперед визначеної мети. Такою метою в науковому пізнанні є отримання істинного знання або побудова наукової теорії та її логічного обґрунтування, досягнення певного ефекту в експерименті чи спостереженні тощо. Вживаються поняття "методологія фізики", "методологія біології", "методологія пізнання космосу", "методологія соціології", "методологія економіки" та ін. Практична діяльність може спрямовуватися на створення бажаного матеріального чи ідеального об'єкта, певної реальності, на потрібну спрямованість об'єктивного процесу, функціонування матеріальної системи чи її цілеспрямоване трансформування тощо. По-друге — це галузь теоретичних знань, уявлень про сутність, форми, закони, порядок та умови застосування підходів, способів, методів, прийомів і процедур у процесі наукового пізнання та практичної діяльності.

Осмислюючи теоретичний і соціокультурний досвід, методологія розробляє загальні принципи створення нових пізнавальних засобів. Основним об'єктом вивчення методології є метод, його сутність і сфера функціонування, структура, взаємодія з іншими методами й елементами пізнавального інструментарію та відповідність характеру досліджуваного об'єкта і його зв'язок з пізнавальною метою чи цілями практичної діяльності.

Методологія ставить перед собою завдання з'ясувати умови перетворення позитивних наукових знань про дійсність у метод подальшого пізнання цієї реальності, виявити ефективність і межі його продуктивного застосування. Важливим і принциповим для методології є обґрунтування положення про метод як систему, його складність і багатогранність змісту, що включає в себе знання різноякісних характеристик і множинність рівнів — від принципів філософського значення до безпосередніх наукових знань про конкретний об'єкт. Це зумовлює закономірність розгортання методу в систему в процесі його теоретичного й практичного функціонування.

Методологія розробляє типологію методів. Відповідно до цього структурується саме методологічне знання. Вченням про метод взагалі та філософський метод зокрема виступає філософська методологія. Філософський метод, розгортаючись у систему, вбирає в себе основний зміст філософського знання. Тому філософська методологія в інструментальному значенні збігається з філософією. Оскільки сфера філософії включає в себе різноманітні філософські системи й течії, то й філософська методологія являє собою множину методологічних програм, у яких вирізняються своєрідні методологічні системи. Жодна з існуючих філософських методологій не може набувати ролі абсолютного пізнавального інструментарію. Кожна з них має сенс і стає продуктивною лише в межах предметної галузі, окресленої її основоположними принципами. Намагання надати тій чи іншій методології універсального пізнавального засобу завдає шкоди і науці, й самій методологічній теорії. Дослідники у своїх методологічних орієнтаціях дотримуються принципу методологічного плюралізму.

Наукознавство — вчення про науку, способи її визначення й побудови у вигляді системи знання. Галузь досліджень, що вивчає соціальні, економічні й матеріально-технічні умови та закономірності розвитку науки, структуру і динаміку наукової діяльності. Галузь досліджень, що вивчає закономірності функціонування і розвитку науки, структуру і динаміку наукової діяльності, взаємодію науки з іншими соціальними інститутами і сферами матеріального і духовного життя суспільства.

Вищою формою науковчения є метатеорія — теорія, що аналізує методи й властивості якої-небудь іншої теорії — так званої предметної (або об'єктної) теорії.

Класифікація наук – це розкриття взаємної зв'язку наук виходячи з певних принципів (об'єктивних, суб'єктивних, координації, субординації тощо. буд.) і вираз їхнього нерозривного зв'язку як логічно обгрунтованого розташування (чи низки) наук. Важливу роль у своїй грають засоби її зображення (табличні, графічні), як і має значення в організацію наукової,учебно-педагогической, бібліотечної діяльності.

Класифікація наук проводиться у разі кільком критеріям:

- класифікація на кшталт напрями науки;

- по дисциплінарним групам;

Розглянемо класифікацію залежно від предметної галузі вивчення науки. У сучасному природознавстві виділяють два типу напрями наук:

- природничонаукове напрям

- гуманітарний.

>Предметной областю природничонаукового типу науки, є суто природні властивості, зв'язку й відносини речей, «працюючі» у світі людської культури у вигляді математично-природничої грамотності, технічних винаходів і пристосувань, виробничих технологій тощо.

>Предметной областю гуманітарного напрями науки є область явищ, у яких представлено властивості, зв'язку й відносини самих як істот, по-перше, соціальних (громадських), а по-друге, духовних, наділених розумом. Сюди входятьчеловековедческие науки (філософія, соціологія, історія та інші), а як і релігія, мораль, право тощо.

1 234 5 6