 ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал Игровые автоматы с быстрым выводом Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.
| Особливостi наукового пiзнання та його динамiка.
Основні особливості наукового пізнання. 1. Основна задача наукового знання – виявлення об’єктивних законів дійсності – природних, соціальних, законів самого пізнання, мислення та ін. Звідси орієнтація дослідження головним чином на загальні, істотні властивостей предмета, його необхідні характеристики і їхнє вираження в системі абстракцій. Якщо цього немає, то немає і науки, тому що саме поняття науковості припускає відкриття законів, поглиблення в сутність досліджуваних явищ. 2. Безпосередня мета і вища цінність наукового пізнання – об’єктивна істина, що сягається преважно раціональними засобами і методами, зрозуміло, не без участі живого споглядання. Звідси характерна риса наукового пізнання – об’єктивність, усунення по можливості суб’єктивістських моментів у багатьох випадках для реалізації “чистоти” розгляду свого предмета. Разом з тим треба мати на увазі, що активність суб’єкта – найважливіша умова і передумова наукового пізнання. Останнє нездійсненно без конструктивно-критичного відношення до дійсності, що виключає відсталість, догматизм, апологетику. 3. Наука і більшій мері, ніж інші форми пізнання орієнтовані на те, щоб бути втіленої в практиці, бути “керівництвом до дії” по зміні навколишньої дійсності і керуванню реальними процесами. Життєвий зміст наукового вишукування може бути виражений формулою: “Знати, щоб передбачати, передбачати, щоб практично діяти” – не тільки в сьогоденні, але й у майбутньому. 4. Наукове пізнання в гносеологічному плані є складний суперечливий процес відтворення знань, що утворять цілісну систему понять, що розвивається, теорій, гіпотез, законів і інших ідеальних форм, закріплених у мові – природному або – що більш характерно – штучному (математична симсволіка, хімічні формули і т.д.). Наукове знання не просто фіксує свої елементи, але безупинно відтворює їх на своїй власній основі, формує їх в відповідності зі своїми нормами і принципами. Процес безупинного самовідновлення наукою свого концептуального арсеналу – важливий показник науковості. 5. У процесі наукового пізнання застосовуються такі специфічні матеріальні засоби як прилади, інструменти, інше так називане “наукове устаткування”, найчастіше дуже складне і дороге (синхрофазотрони, радіотелескопи, ракетно-космічна техніка і т.д.). 6. Науковому пізнанню властиві строга доказовість, обгрунтованість отриманих результатів, вірогідність висновків. Разом з тим тут немало гіпотез, здогадів, припущень, можливих суджень і т.д. Ось чому отут найважливіше значення має логіко-методологічна підготовка дослідників, їхня філософська культура, постійне вдосконалювання свого мислення, вміння правильно застосовувати його закони і принципи. Динамiка.Для наукового пізнання характерна тенденція до постійного розвитку. Наука не претендує на абсолютну істину, але прагне наближатися до істини. Цим вона відрізняється від міфології, релігії, езотерики. З питання про динаміку наукового знання існують два протилежних підходи: кумулятівізм і антікумулятівізм. кумулятівізм (від лат. cumula = збільшення, скупчення) вважає, що розвиток знання відбувається шляхом поступового додавання нових положень до накопиченої сумі знань. При цьому не враховується можливість якісних змін, переривчастості у розвитку науки, наукових революцій. Розвиток наукового знання представляється як просте поступове множення числа накопичених фактів і збільшення ступеня спільності встановлюються на цій основі законів. Антікумулятівізм вважає, що в розвитку знання немає зберігаються компонентів. Перехід від одного етапу розвитку науки до іншого пов'язаний з переглядом фундаментальних ідей і методів. Історія науки представляється як боротьба і зміна теорій і методів, між якими немає ні логічної, ні змістовної наступності В історії та філософії науки щодо факторів, що обумовлюють динаміку науки, склалися два протилежні підходи. З точки зору екстерналізм, поява науки обумовлено зовнішніми чинниками - соціальними, економічними та ін Тому основним завданням є реконструкція соціокультурних умов і орієнтирів науково-пізнавальної діяльності ("соціальних замовлень", "соціоекономічних умов", "культурно-історичних контекстів" і т.п.). інтерналізм, навпаки, основною рушійною силою розвитку науки вважає фактори, пов'язані з внутрішньою природою наукового знання: логіка рішення його проблем, співвідношення традицій і новацій і т.п. Тому прихильники інтерналізм при вивченні науки головну увагу приділяють власне пізнавальним процесам. Соціокультурним чинникам надається другорядне значення: залежно від ситуації вони можуть лише гальмувати або прискорювати власний хід наукового пізнання. В даний час співіснують три моделі історичної реконструкції павуки: - історія науки як кумулятивний, поступальний, прогресивний процес; - історія науки як розвиток через наукові революції; -історія науки як сукупність індивідуальних, приватних ситуацій (кейс стадіс).
|
