ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Етапи становлення та розвитку науки.

Історичний розвиток науки був нерівномірним. Стадії швидкого і навіть стрімкого прогресу змінювались періо-дами застою, а іноді й занепаду. Наприклад, в античні ча-си фізико-математичні науки особливого розвитку набули на теренах Давньої Греції та Давнього Риму а в се-редньовіччі їх центр перемістився на Схід, передусім в Індію та Китай. У Нову добу ініціативою в розвитку фізико-математичних наук знову заволоділа Європа.
Кожна галузь знань послідовно долає три стани:
1. Теоретичний (стан вимислу).
2. Метафізичний (абстрактний) стан.
3. Науковий (позитивний)стан.
Протягом усієї історії науки взаємодіяли дві тенден-ції, які доповнювали одна одну — до поглиблення спеці-алізації й посилення прагнення до інтеграції. Одночас-но з диференціацією науки, її поділом на нерідко дуже спеціалізовані дисципліни відбувається і її поступова інтеграція, яка ґрунтується на поєднанні наукових ме-тодів, ідей та концепцій, а також на необхідності з єди-ної точки зору розглянути зовні різнорідні явища. До найважливіших наслідків інтеграції науки належать спрощення оброблення і пошуку інформації, звільнення її від надлишку методів, моделей та концепцій. Голов-ним шляхом інтеграції є формування «міждисциплі-нарних наук», які пов'язують традиційні спеціальності й завдяки цьому уможливлюють виникнення універ-сальної науки, покликаної створити своєрідний каркас, який об'єднував би окремі науки в єдине ціле. Чим ін-тегрованіша наука, тим більше вона відповідає крите-рію простоти й економії, сформульованому англійським схоластом Вільямом Оккамом (прибл. 1285 —1349) і названому «бритва Оккама».
З розчленуванням науки на окремі дисципліни між ними залишається менше зв'язків, ускладнюється обмін інформацією. Аналізуючи подібні об'єкти, вдаючись до однакових методів, галузі часто послуговуються різною мовою, що ускладнює міждисциплінарні дослідження. Якщо англійський природодослідник Чарльз-Роберт Дарвін (1809—1882) міг однаково успішно здійснювати дослідження в галузі зоології, ботаніки, антропології й геології, то наприкінці XIX ст. це вже було неможливим, особливо для людей менш обдарованих. Якщо за його ча-сів спеціалістів, які вивчали живу природу, називали біо-логами, то згодом у біології не тільки виокремилися бота-ніка, зоологія, протистологія (розділ зоології, що вивчає життя найпростіших тварин) та мікологія (розділ ботані-ки, що вивчає гриби), а й вони, в свою чергу, поділились на окремі спеціальності. Кожна з цих дисциплін перепов-нена фактичним матеріалом, опанування яким заповнює життя вченого, і лише особливо обдаровані науковці здатні одночасно або почергово працювати у двох або кількох галузях.

Майже неминучим результатом вузької спеціалізації є професійна обмеженість, котра проявля-ється у звуженні світогляду, зниженні здатності розумі-ти те, що передбачає за межами спеціалізації вченого. Вузька спеціалізація, безперечно, мас специфічні пере-ваги, але загальному прогресу науки не сприяє.
Інтеграційні тенденції в науці активно виявляються в постіндустріальну (інформаційну) епоху, що значною мірою пов'язано з розвитком комп'ютерно-комунікаційної технології і виникненням світової інформаційної мережі — Інтернету. Відчутнішим є прагнення до фор-мулювання нових завдань вищого рівня узагальненості, навіть універсальних, які часто об'єднують віддалені галузі знань. Триває процес творення загальних по-нять, концепцій, наукової мови. Характерною ознакою сучасної науки вважають посилення інтересу до пошу-ків принципової структурної узагальненості найрізнорітніших систем і загальних механізмів найрізноманітні-ших явищ, які сприяють інтеграції науки, її логічній стрункості та єдності, що забезпечує глибше розуміння (єдності світу. Сучасним науковим поглядам властива ідея Існування загальних моделей різноманітних явищ, ізо-морфізму (однаковості) структур різних рівнів організа-ції. Утверджується усвідомлення того, що наявність за-гальних принципів і моделей в різних галузях знань дає змогу переносити їх з однієї галузі в іншу, що сприяє загальному прогресу науки. При цьому вважається, що ін-теграція науки є не редукцією (поверненням) наук до фі-зики (редукціонізм), а ізоморфізмом систем з різною при-родою їх елементів, структур різних рівнів організації. Наявність ізоморфізмів найрізнорідніших систем відіграє певну евристичну роль, оскільки вони не лише характе-ризують концептуальний каркас сучасної науки, а й по-легшують вибір напрямів конкретних досліджень, дають змогу уникнути дублювання теоретичних досліджень та ін

7. Поняття, цілі і функції науки
Наука — це сфера безперервного розвитку людської діяль-ності, основною ознакою і головною функцією якої є відкриття, вивчення й теоретична систематизація об'єктивних законів про об'єктивну дійсність з метою їх практичного застосування.
Наука має велике значення в розвитку людського суспіль-ства. Вона проникає як у матеріальні, так і в духовні сфери діяль-ності людини.
Наука — сфера людської діяльності, функції якої—розробка і теоретична систе-матизація об'єктивних знань про дійсність. Безпосередня мета науки—опис, пояснення і передбачення процесів, явищ дійсності, які є предметом її вивчення, на основі відкриття наукою законів.
Науку можна розглядати в різних вимірах — як специфічну форму суспільної свідомості, основу якої складає система знань;
— як процес пізнання закономірностей об'єктивного світу;
— як певний вид суспільного поділу праці;
— як важливий чинник суспільного розвитку і як процес виробництва нових знань і їх використання.
Поняття «наука» включає в себе як діяльність, спрямовану на здобуття нових знань, так і результат цієї діяльності — суму здобутих знань, що є основою наукового розуміння світу.
Наука — це динамічний розвиток системи знань про об'єк-тивні закони природи, суспільства і мислення, отриманих і пере-творених у безпосередню продуктивну силу суспільства в резуль-таті спеціальної діяльності людей.
Використання знань у практичній діяльності передбачає на-явність певної групи правил, які регламентують як саме, в яких ситуаціях, за допомогою яких засобів і для досягнення якої мети можуть застосовуватись ті чи інші знання. Тому наука системати-зує об'єктивні знання про дійсність.
Основною метою науки є опис, пояснення і передба-чення процесів та явиш об'єктивної дійсності, які є предметом її вивчення, з метою використання їх у практичній діяльності люд-ства.
Наука в сучасних умовах виконує ряд конкретних функцій:
¦ пізнавальну—задоволення потреб людей у пізнанні законів природи, суспільства і мислення;
¦ культурно-виховну — розвиток культури, гуманізація ви-ховання і формування інтелекту людини;
¦ практично-діючу—удосконалення виробництва і системи суспільних відносин.
Сукупність окремих, конкретних функцій науки формують основну її функцію — розвиток системи знань, які сприяють створенню раціональних суспільних відносин і використанню продуктивних сил в інтересах усіх членів суспільства.
Наукове пояснення явищ природи і суспільства зафіксоване людиною і отримання нових знань, використання їх у практич-ному освоєнні світу і є предметом науки: пов'язані між собою форми розвитку матерії або особливості їх відображення у свідо-мості людини.
Наука передбачає створення єдиної, логічно чіткої системи знань про той чи інший бік навколишнього світу, зведений в одну систему.
Основною ознакою і головною функцією науки є пізнання об'єктивного світу. Наука створена для безпосереднього вияв-лення суттєвих сторін усіх явищ природи, суспільства і мислен-ня.
Мета науки — пізнання законів розвитку природи і суспіль-ства, їх вплив на природу на базі використання знань з метою отримання корисних для суспільства результатів. Поки відповідні закони не відкриті, людина може тільки описувати явища, збира-ти, систематизувати факти, але вона нічого не може пояснити і передбачити.