ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Баланси міжнародних розрахунків

1 2 34

Міжнародні економічні, політичні та культурні відносини країни знаходять узагальнене вираження в балансах міжнародних
розрахунків.

Баланси міжнародних розрахунків посідають у системі агрегатних економічних показників важливе місце, тому що вони відображають перерозподіл національного доходу між країнами. Тому при розподілі ВНП і національного доходу враховується чисте сальдо міжнародних вимог та зобов’язань.

Баланси міжнародних розрахунків – це співвідношення грошових вимог і зобов’язань, надходжень та платежів однієї країни щодо інших країн.

Основними видами балансів міжнародних розрахунків є:

1) розрахунковий баланс;

2) баланс міжнародної заборгованості;

3) платіжний баланс.

Розрахунковий баланс – це співвідношення вимог і зобов’язань даної країни щодо інших країн на певну дату незалежно від термінів надходження платежів. Такі вимоги і зобов’язання виникають у результаті експорту (імпорту) товарів та послуг, надання (одержання) позик і кредитів. Розрахункові баланси розрізняють за визначений період й на визначену дату.

Активні статті розрахункового балансу за відповідний календарний період показують суму нових вимог даної країни до іноземних держав і здійсненні нею інвестиції за кордоном. Пасивні статті;
навпаки, відображають нові зобов’язання країни за кредитами й
інвестиціями іноземних держав. Розрахунковий баланс за визначений період характеризує лише динаміку вимог і зобов’язань однієї країни щодо інших держав. За ним не можна визначити валютно-фінансове положення країни в цілому.

Для оцінки міжнародної розрахункової позиції країни важливим є розрахунковий баланс на певну дату (на початок або кінець року), що відображає співвідношення усіх вимог і зобов’язань даної країни до інших країн незалежно від періоду їх виникнення й терміну оплати. Його активне сальдо показує, що країна більше надавала, ніж залучала кредитів та інвестицій, і як кредитор вона буде одержувати валютні надходження в майбутньому. Пасивне сальдо розрахункового балансу на певну дату характеризує позицію країни як нетто-боржника і відображає розмір її майбутніх платежів іноземним державам, не покритих надходженнями.

У статистиці розвинених і країн, що розвиваються, широко використовується баланс міжнародної заборгованості, близький до розрахункового, але відрізняється від нього набором статей і має свої особливості в окремих країнах. Наприклад, у США застосовується так званий баланс міжнародних інвестицій.

У 80-ті рр. ХХ ст. США перетворилося в нетто-боржника, насамперед через зростання своїх зобов’язань за статтями «портфельні інвестиції» і особливо – «закордонні зобов’язання банків США», що відображають збільшення вкладів у американські цінні папери та на рахунки американських банків «гарячих грошей». «Гарячі гроші» – це тимчасово вільні засоби ТНК, ТНБ, а також індивідуальних власників капіталу (кошти, швидко перераховані їхніми власниками з однієї країни в іншу для одержання доходів від зміни валютних курсів або процентних ставок, а також щоб уникнути втрат від зміни економічного і політичного стану в країні їх колишнього перебування).

Більшість країн, що розвиваються, є нетто-боржниками, але не через приплив «гарячих грошей», а внаслідок широкого залучення зовнішніх позик, що привело до загострення проблеми зовнішньої заборгованості в цій групі країн.

Центральне місце в балансах міжнародних розрахунків посідає платіжний баланс.

Платіжний баланс – це співвідношення суми платежів, які були здійснені даною країною в інші країни, і надходжень, отриманих нею з інших країн, за визначений період часу.

Він має велике значення для аналізу міжнародних економічних позицій держави, оскільки характеризує реальні фінансові потоки між даною країною і світовим економічним простором, тобто кількісне та якісне вираження масштабів, структури й характеру зовнішньоекономічних зв’язків держав.

У цілому зовнішньоекономічні зв’язки окремої країни можна розглядати як сукупність товарно-фінансових потоків, який можна умовно поділити на дві групи.

До першої групи належать реальні (не фінансові) потоки. Цей термін характеризує товарні потоки, потоки послуг тощо. Друга група складає фінансові потоки, до яких належать зміни обсягів міжнародних фінансових активів і зобов’язань країни.

У платіжному балансі відображаються всі операції між резидентами даної країни та нерезидентами.

Платіжний баланс, як і будь-який інший баланс, має дві сторони – статті дебету та кредиту. Статті кредиту – плюсові статті, які відображають операції «експортного типу», за якими країна одержує
іноземну валюту. Статті дебету – мінусові статті, що відображають операції імпортного типу, за якими іноземна валюта витрачається.

Розрізняють платіжний баланс за визначений період (рік, квартал, місяць) і на певну дату. Хоча платіжний баланс на дату не фіксується у формі статистичних показників, але він відбиває зміни співвідношень платежів та надходжень, що підлягають виконанню на
певну дату. Платіжний баланс за визначений період це співвідношення платежів і надходжень за певний проміжок часу й дозволяє з’ясувати зміни в міжнародних економічних відносинах країни, стан і розвиток її економіки.

Платіжний баланс активний, якщо валютні надходження
перевищують платежі, та пасивний, якщо платежі перевищують
надходження.

Кожна операція в бухгалтерському обліку відображається
подвійним записом. Аналогічне правило діє і при складанні платіжного балансу. Як і будь-який бухгалтерський рахунок, платіжний баланс має дві частини: дебіт та кредит.

Відповідно до ухвалених у міжнародній практиці принципів
ділової бухгалтерії всяке збільшення активів або зменшення
зобов’язань (пасивів) відображається за дебетом, а зменшення активів або збільшення пасивів – за кредитом балансу. Дебетова сторона платіжного балансу відповідає поняттю «платежі». «Витрати» і цифри, які заносяться в дебіті, супроводжуються знаком «мінус» (–). Кредитова сторона відповідає поняттю «надходження». «Доходи» і цифри, які заносяться в кредит, або супроводжуються знаком «плюс» (+), або відображаються без знака.

У зв’язку з цим експорт товарів, наприклад, завжди відображається в кредитовій (дохідній) частині платіжного балансу, оскільки в даному випадку зменшення товарних ресурсів країни (активів) має супроводжуватися, як результат продажу, еквівалентним надходженням грошей. І, навпаки, імпорт товарів завжди фіксується в дебетовій (видатковій) частині, тому що при цьому відбувається збільшення ресурсів (активів) країни, що вимагає витрат певної суми грошей. За таким же принципом розподіляються за розділами платіжного балансу й інші зовнішньоекономічні операції, пов’язані з наданням і одержанням різних послуг, вивезення капіталу, одержанням та погашенням кредитів й ін.

Структура платіжного балансу складається з двох основних
розділів:

1. Платіжний баланс за поточними операціями:

а) платежі та надходження за зовнішньоторговельними опера-ціями або торговельний баланс;

б) баланс послуг (міжнародні перевезення, фрахт, страхування й інші) та некомерційні операцій (розрахунки за патентами, технічною допомогою), доходи і платежі за інвестиціями.

2. Баланс руху капіталів (короткострокові й довгострокові операції) та кредитів.

Хоча платіжний баланс є формою обліку, в основі якої лежить принцип подвійного запису, але в дійсності уряди практично не користуються цим методом під час обліку кожної операції, що відображається при його розрахунку. Причина цього криється у відсутності
повної та достовірної інформації про всі без винятку міжнародні економічні відносини країни протягом року. Відповідні державні установи, як правило, роблять один запис за кожною позицією, користуючись при цьому різними джерелами інформації, що відрізняються одна від одної з точки зору її повноти й однорідності. Унаслідок цього дебет і кредит ніколи не збігається. Ось чому з метою досягнення
рівня між ними, як це має бути в системі подвійного запису, в пла-тіжному балансі є спеціальна стаття «помилки і пропуски».

Стаття «Помилки і пропуски» відображається після балансу руху капіталів та кредитів, що показує, як правило, неврахований рух короткострокового капіталу. Зміна валютних резервів відображає міжнародні валютні операція центральних банків, пов’язані з вирівнюванням платіжного балансу і підтримкою курсу національної
валюти.

У США поточний платіжний баланс хронічно пасивний. Відбувається природне нагромадження зовнішньої заборгованості (поряд з нагромадженням у США фінансових зобов’язань інших країн). У
деяких держав (ФРН, Японії, Швейцарії) характерне нагромадження активного сальдо платіжних балансів.

При визначенні сальдо платіжного балансу його статті поділяються на основні та балансуючі. До основних статей належать операції, що впливають на сальдо платіжного балансу, для яких харак-терна відносна самостійність: поточні операції та рух довгострокового капіталу. До балансуючих статей належать операції, що не мають самостійності або мають обмежену самостійність. Ці статті характеризують методи і джерела погашення сальдо платіжного балансу та містять рух валютних резервів, зміни короткострокових активів, окремі види іноземної допомоги, зовнішні державні позики, кредити міжнародних валютно-кредитних організацій та ін. Підсумкові показ-ники основних і балансуючих статей взаємно погашають один одного, тобто формально платіжний баланс урівноважений.

Взаємозв’язок між окремими складовими частинами платіжного балансу можна подати у виді такої формули:

Б_п + Б_р + СП + Б_ор = 0,

де Б_п – баланс поточних операцій;

Б_р – баланс руху капіталів;

СП – статистична погрішність;

Б_ор – баланс офіційних резервів.

У довгостроковому плані платіжний баланс перебуває в рівновазі, якщо країна протягом значного часу здатна платити за імпортні товари і послуги за рахунок експортних надходжень. Отже, у довгостроковому плані країна не має потреби в іноземних кредитах та
грантах для розрахунків із закордонними постачальниками товарів і послуг.

Негативне сальдо поточного балансу свідчить про те, що витрати країни перевищують надходження. Якщо ж це сальдо позитивне, то країна одержує від міжнародних операцій більше, ніж витрачає на світовому ринку.

Платіжний баланс не може залишатися в стані нерівноваги протягом невизначеного час, тому поява достатньо стійкого платіжного дефіциту змушує уряд відповідної країни здійснювати інтервенцію в економіку. Масштаби, час та інструменти такої інтервенції залежать від розміру дефіциту і його характеру.

Традиційно для цього використовуються позики та ввезення підприємницького капіталу. Це – тимчасовий метод балансування платіжного балансу, оскільки країни-боржники зобов’язані виплачувати відсотки і дивіденди, а також суму позики.

Новим способом покриття пасивного сальдо балансу стали короткострокові кредити за угодами СВОП, взаємно надані центральними банками в національній валюті.

Для покриття тимчасового дефіциту платіжного балансу МВФ надає країнам-членам МВФ резервні (безумовні) кредити (у межах 25% їхніх квот).

Промислово розвинені країни мобілізують для погашення дефіциту платіжного балансу кошти на світовому ринку позикових капіталів у виді кредитів банківських консорціумів, облігаційних позик.

До тимчасових методів покриття дефіциту платіжного балансу належать також пільгові кредити, отримані країною за лінією іноземної «допомоги».

Остаточним методом балансування платіжного балансу є вико-ристання країною своїх офіційних золотовалютних резервів, а головним засобом є резерви конвертованої іноземної валюти. З 70-х рр. ХХ ст. для придбання іноземної валюти, необхідної для покриття дефіциту платіжного балансу, почали застосовуватися СДР шляхом переказу їх з рахунка однієї країни на рахунок іншої в МВФ. З 1979 р. країни-члени ЄВС для покриття тимчасового дефіциту платіжного балансу використовували також ЕКЮ, а з 1999 р. – євро.

Остаточним засобом погашення дефіциту платіжного балансу є й «іноземна допомога» у формі субсидій та дарунків.

Допоміжним засобом балансування платіжного балансу є продаж іноземних і національних цінних паперів на іноземну валюту. Наприклад, США частково погашають пасивне сальдо свого платіжного балансу, розміщуючи облігації, казначейські цінні папери в центральних банках інших країн.

Індивідуальне завдання

Підготовка реферативних повідомлень за темами (на вибір):

1. Національна валютно-фінансова система України.

2. Національна валютна політика України.

3. Ринок ФОРЕКС та правила роботи на ньому.

4. Функціонування валютних бірж.

5. Світові фінансові центри.

6. Світовий ринок банківських металів.

7. Валютний ринок України, тенденції його розвитку.

8. Проблеми впливу глобального фінансового ринку на кон’юнктуру світової економіки.

9. Світові фінансові кризи.

1 2 34