ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Світовий фінансовий ринок, його структура і

1 234

Тенденції розвитку

Світовий фінансовий ринок – це сукупність фінансово-кредитних організацій, що як посередники перерозподіляють фінансові активи між кредиторами і позичальниками, продавцями та покупцями фінансових ресурсів.

Світовий фінансовий ринок можна розглядати під різними кутами зору. З функціональної точки зору його можна розбити на такі ринки як валютний, деривативів, акцій та інші, а ці ринки, у свою чергу, поділити на ще вузькіші. Як правило, всі операції з фінансовими активами у виді цінних паперів поєднують у фондовий ринок як ринок усіх цінних паперів, але частіше під ним мають на увазі тільки ринок акцій.

З погляду термінів обертання фінансових активів світовий фінансовий ринок можна поділити на дві частини: грошовий ринок (короткостроковий) і ринок капіталу (довгостроковий). Короткостроковий характер значної частини світового фінансового ринку робить його схильним до припливів і відливів фінансових коштів. Більше того, існують фінансові активи, націлені на перебування на грошовому ринку з однією тільки метою – одержання максимального прибутку, в тому числі за рахунок цілеспрямованих спекулятивних операцій на грошовому ринку. Подібні фінансові засоби часто називають «гарячими грішми». У період фінансового буму вони особливо активно перетікають між фінансовими центрами, а також між цими центрами і периферією, а в періоди фінансових криз та на їх передодні швидко повертаються назад.

Основними агентами світового фінансового ринку є транснаціональні банки (ТНБ), транснаціональні компанії (ТНК) й так звані
інституціональні інвестори. Але чималу роль відіграють і державні органи, і міжнародні організації, що здійснюють розміщення або надання своїх позик за кордоном. На світових ринках капіталу діють і фізичні особи, але в основному опосередковано, переважно через
інституціональних інвесторів.

До інституціональних інвесторів входять такі фінансові інститути як пенсійні фонди і страхові компанії (через значну величину тимчасово вільних коштів вони досить активні в покупці цінних паперів), а також інвестиційні фонди, особливо взаємні (спільні фонди). Про величину активів інституціональних інвесторів говорить той факт, що в США вона значно перевищує розміри усього ВВП, а в ЄС – наближається до розмірів загального ВВП. Більша частка цих активів вкладена в різні цінні папери, у тому числі іноземного походження.

Одним з головних інституціональних інвесторів у світі є спільні (взаємні) фонди, особливо американські. Акумулюючи внески своїх пайовиків, переважно фізичних осіб середнього статку, подібні фонди в США досягли колосальних розмірів. До початку 1998 р. величина їх активів була майже 4 трлн дол. США, і біля половини цієї суми було поміщено в акції, у тому числі закордонних компаній. Бурхливе зростання спільних фондів обумовлене переходом дрібних вкладників від збереження своїх заощаджень переважно в банку до розміщення їх у дохідніший фінансовий інститут – спільний фонд. Останній до того ж поєднує переваги ощадного банку й інвестиційних банків (інвестиційних компаній), що вкладають кошти своїх клієнтів у всілякі цінні папери. Частина інвестиційних фондів створена для роботи з іноземними цінними паперами взагалі або з цінними паперами окремих
країн і регіонів світу.

Найактивніше перелив фінансових ресурсів здійснюється у світових фінансових центрах. До них належать ті місця у світі, де тор-гівля фінансовими активами між резидентами різних країн має особливо великі масштаби. Це, насамперед, Нью-Йорк і Чикаго – в Америці; Лондон, Франкфурт, Париж, Цюріх, Женева, Люксембург – в Європі; Токіо, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн – в Азії. У майбутньому світовими фінансовими центрами можуть стати й сучасні регіональні центри – Кейптаун, Сан-Паулу, Шанхай та ін. У світові фінансові центри вже перетворилися деякі офшорні центри, насамперед у басейні Карибського моря – Панама, Бермудські, Багамські, Кайманові й інші острови.

У світових фінансових центрах зосереджена основна маса активів світового фінансового ринку. Це не тільки капітал країни базування фінансового центру, але і залучений сюди з інших регіонів світу капітал. Особливо це характерно для тих фінансових центрів, що розміщенні в невеликих країнах.

До подібної периферії можна віднести країни, що розвиваються, і держави з перехідною економікою. Ринки капіталу цих країн називають виникаючими, або ринками, що народжуються, на відміну від ринку капіталу в розвинених країнах. Найбільшими з ринків капіталу, що народжуються, якщо судити за ринковою капіталізацією акцій, в Європі є ринки Польщі, Чехії, Угорщини та Росії, в Азії – Індії, Індонезії, Південної Кореї, Малайзії, Таїланду, Тайваню, Філіппін й особливо Китаю і Гонконгу, в Африці – ПАР, у Латинській Америці – Аргентини, Бразилії, Венесуели, Мексики, Чилі.

Кількість цих ринків невелика, але коливання кон’юнктури й інших ризиків – значні. Однак високий рівень прибутковості та
швидкі темпи росту роблять більшість з цих ринків привабливими для іноземних інвесторів.

Купівля і продаж іноземної валюти здійснюється на валютних ринках, які є офіційними центрами, де такі операції здійснюються за визначеним курсом.

Валютні ринки – це офіційні центри, де відбувається купівля-продаж іноземних валют на підставі попиту та пропозиції. Вони
обслуговують міжнародний платіжний обіг, пов’язаний з оплатою грошових зобов’язань юридичних або фізичних осіб різних країн.

Необхідною умовою розрахунків у сфері торгівлі при наданні послуг, кредитів, інвестицій тощо є обмін однієї валюти на іншу в формі купівлі або продажу іноземної валюти платником або
одержувачем.

Функціями валютних ринків є:

1) забезпечення своєчасності здійснення міжнародних розрахунків, страхування валютних ризиків;

2) диверсифікованість валютних резервів банків, підприємств, держав, регулювання валютних курсів;

3) одержання спекулятивного прибутку учасниками ринку у виді різних курсів валют;

4) регулювання економіки.

Операції з обміну валют відомі з давніх часів. Однак валютні ринки в сучасному розумінні сформувалися в XIX ст. Цьому сприяли такі передумови:

а) розвиток міжнародних економічних зв’язків;

б) світової валютної системи, поширення кредитних засобів міжнародних розрахунків;

в) банківської системи і кореспондентських зв’язків між банками різних країн;

г) удосконалення засобів зв’язку й інформації: модемний зв’язок, телеграф, телефон, телекс.

Структурно валютні ринки являють собою сукупність транснаціональних банків, брокерських фірм, корпорацій. Більшість валютних операцій здійснюється через банки, що виконують на довірчій основі доручення іноземних банків-кореспондентів. Це надає можливість здійснювати валютні операції безготівковим шляхом. Банки, яким надане право на проведення валютних операцій, називаються уповноваженими, девізними або валютними.

Залежно від обсягу, характеру валютних операцій і кількості валют, що використовуються, розрізняються світові, регіональні, національні (місцеві) валютні ринки.

На світових валютних ринках банки проводять операції з ключовими валютами, що широко використовуються у світовому платіжному обігу. На світових валютних ринках існує своя внутрішня ієрархія. Три центри (Лондон, Нью-Йорк і Токіо) значно випереджають інші валютні ринки за обсягами здійснюваних операцій. При цьому в Лондоні обсяг щоденних операцій з валютою перевищують Нью-Йорк і Токіо разом узяті.

Світовий валютний ринок, діє цілодобово, має децентралізований характер. Основна частка операцій з валютою здійснюється між великими банками з використанням сучасної електронної апаратури. Саме її використання дозволяє скоротити час виконання угод, але не усунуло до кінця валютні ризики, беручи до уваги багатогодинну різницю між окремими частинами ринку (різниця в часі між Лондоном і Токіо – 9 годин, між Лондоном та Нью-Йорком – 5 годин, між Нью-Йорком і Токіо – 10 годин). Операції на світовому валютному ринку мають уніфікований характер.

На регіональному і місцевому валютному ринках здійснюються операції з конкретними конвертованими валютами (сінгапурський долар, саудівський ріал, кувейтський динар тощо). Провідними регіональними валютними ринками в Європі є Франкфурт-на-Майні,
Париж, Цюріх, Брюссель, в Азії – Сінгапур і Гонконг.

Традиційно валютний ринок поділяється на угоди СПОТ, а також валютні деривати прямі форварди, свопи, ф’ючерси та опціони.

У міжнародній валютній термінології розрізняють:

1) валютні ринки – продаж і купівлю валюти в країнах її
походження;

2) євровалютний – ринок депозитних операцій в іноземній валюті за межами країни походження цієї валюти.

Одне з центральних місць серед інших фінансових ринків посідає світовий ринок акцій, обіг на якому за останні 10 років збільшився у 20 разів. У 2000 р. сумарна капіталізація ринку акцій уперше перевищила світовий ВВП.

Особливо стрімким зростанням світовий ринок акцій характеризується у другій половині 90-х рр. ХХ ст. Це пов’язано в першу чергу з компаніями інформаційних технологій, де дилерами є США.

Капіталізація на ринку розвинених країн зросла в 11 разів, на ринках, які формуються – у 22,8 рази. В абсолютному вираженні розвинені ринки перевищують інші в 13,3 рази.

Під капіталізацією ринку розуміється показник, що відображає вартість усіх компаній, які беруть участь в операціях на фондовому ринку. Ринкова вартість компанії визначається як добуток курсової вартості її акцій на кількість акцій, що знаходяться в обігу.

У цілому найбільші показники капіталізації мають ринки акцій США, Японії, Великої Британії. Їх загальний ринок капіталізації складає 66% світового ринку акцій. Частка Європи зросла з 25% до 30%.

Зростання капіталізації відбувається в основному за рахунок підвищення цін акцій, тому що кількість акціонерних товариств, які мають офіційне котирування на фондових біржах, змінилася в розвинених країнах несуттєво. Чисельність лістингових емітентів збільшилася за останні 15 років з 18 до 21 тис.

Міжнародний ринок акцій сильно сегментований і, за сутністю, не може вважатися глобальним. На національних ринках торгують переважно місцевими акціями, тоді як кількість іноземних акцій досить обмежена. Це пов’язано як з національним законодавством окремих країн, що забороняє реєструвати акції іноземних компаній на біржі, а іноземним інвесторам купувати акції місцевих фірм, так і з консерватизмом інвесторів, що надають перевагу своїм національним підприємствам при вкладанні грошей.

Міжнародний ринок акцій є далеко не найбільшим з фінансових ринків. Обсяг ринку акцій у світі складає приблизно 20 трлн дол. США. Тут, як і на інших ринках капіталу, домінують розвинені країни, ринки яких називаються зрілими. До них належать ринки акцій США, Японії та країн ЄС, що характеризуються високою питомою часткою організованої торгівлі через біржі, високим рівнем ринкової капіталізації та відпрацьованою системою організаційного і правового забезпечення торгівлі акціями.

Ринок США – найбільший, темпи його зростання продовжують випереджати темпи зростання усіх інших ринків. Індекс Dow Jones Industrial Average – усереднений індекс цін акцій 30 найбільших корпорацій, який у минулому подвоювався кожні 17 років, а в першій половині 90-х рр. ХХ ст. подвоївся усього за 5 років (у 1992-1996 рр.).

Випуск акцій, як головне джерело мобілізації коштів на фінансовому ринку, характерний не для всіх розвинених країн. Так, у Німеччині, Франції й Італії компанії традиційно використовують з цією метою банківські кредити. Тому рівень капіталізації (ринкової вартості акцій щодо ВВП країни) не свідчить про відсталість або розвиненість національного ринку акцій, а вказує на сформований підхід компаній цієї країни до мобілізації ресурсів на фінансовому ринку.

З початку 80-х рр. ХХ ст. стало швидко зростати значення облігаційних позик як ефективної форми мобілізації довгострокових коштів на національному і міжнародному ринках капіталу.

На США, Японію, Німеччину, Велику Британію й Італію доводило 77,2% (на США – 45%) усієї світової заборгованості за цінними паперами, а на розвинені країни в цілому – 94%.

У результаті введення євро всі національні зобов’язання країн Європи були конвертовані в євро, і створено третій за розмірами після США та Японії ринок державних цінних паперів.

У 2000 році зміцнилася позиція долара як валюти емітента міжнародних облігацій. Його частка складає приблизно 60%. А також зростає роль євро як валюти позики на міжнародних ринках.

На фінансовому ринку здійснюється емісія іноземних і міжнародних облігаційних позик. Частка сегменту іноземних облігаційних позик у цілому має тенденцію до зниження, проте ринок міжнародних облігацій (єврооблігацій) зростає швидкими темпами.

Основна відмінність між іноземними облігаціями та єврооблігаціями в тому, що єврооблігації котируються на різних біржах, а іноземні облігації продаються на визначеній біржі.

Значну частку облігаційних позик складають єврооблігації (облігації в євровалюті). Як правило, вони випускаються у валюті, відмінної від країни випуску, і розміщаються на міжнародних ринках капіталів. Наприклад, фірма в Бразилії може випустити довгострокові облігації в доларах США в Європейських країнах.

Євроринок має справу з короткостроковими і довгостроковими позиками, а міжнародний ринок облігацій надає позичальникам кошти на триваліший термін, зазвичай термін погашення єврооблігацій 10-15 років. Майже у всіх випадках ці цінні папери випускаються на пред’явника, тому вони мають високу ліквідність. Розміщення облігацій здійснюють банківські консорціуми або міжнародні організації. На вторинному ринку єврооблігацій обертаються раніше випущені цінні папери. Основна валюта випуску – американський долар
(приблизно 40%).

Іноземні облігації це різновид національної облігації. Їх специфіка пов’язана лише із суб’єктом-емітентом, бо вони знаходяться в різних країнах. Виходячи з цього існує 2 способи випуску іноземних облігацій:

1. Облігації випускаються в країні А в її національній валюті та продаються в країнах Б, В, Г і так далі.

2. Країна А дозволяє відкрити в себе ринок іноземних облігацій для нерезидентів, емітованих у валюті цієї країни.

Ще одним різновидом цінних паперів цього ринку є спеціальні єврооблігаційні позики міжнародних інститутів, наприклад, Світового Банку Реконструкції та Розвитку. Вони призначені для країн, що розвиваються, і розміщуються безпосередньо в урядових агентів або центральних емісійних банках.

Єврооблігація– це міжнародна облігація, випущена міжнародною компанією. Її номінал визначається в одній або декількох валютах. Єврооблігаційна позика розміщується одночасно в декількох країнах. Єврооблігації мають низку переваг перед іноземними облігаціями:

· вони менше підвласні регламентації з боку держави, не підлеглі національним правилам проведення операцій з цінними паперами, оскільки валюта єврозайму є іноземною як для кредитора, так і для позичальника;

· відсоток за купонами єврооблігацій, на відміну від іноземних, не обкладається податком у «джерела доходу»;

· єврооблігації є гнучкішим інструментом як для позичальника, так і для кредитора, тому що вони дають більше можливостей для одержання прибутку та для відхилення від валютного ризику;

· для власників єврооблігацій не потрібно офіційної реєстрації; це тримається в таємниці.

У свою чергу перевагою іноземних облігацій є те, що вони менш піддатні банкрутному ризикові, тому що значна їх частка випускається державою.

Основними ринками єврооблігацій є Нью-Йорк, Лондон, Люксембург, Швейцарія, Сінгапур. Відсоток за єврооблігаціями формується на основі ставки «LIBOR». Як правило, вона вище на 1-2% від ставок за іноземними облігаціями.

Облігаційні позики випускаються на період, як правило, від 3 до 15 років, але відомі також випадки емісії безстрокових облігацій.

Наприкінці ХІХ ст. відбувся сплеск розробки і застосування нових фінансових продуктів. Фінансові інновації, що виникли, одержали назву дериватів. Ринок дериватів став одним з найдохідніших на фінансовому ринку і відкрив необмежені можливості для проведення зверхприбуткових операцій. Цей ринок за своєю предметною основою є ринком термінових контрактів, тобто угод партнерів про майбутнє постачання товару. Як товари в даному випадку виступають похідні фінансових інструментів.

Фінансові деривати – інструменти торгівлі фінансовим ризиком, ціни яких прив’язані до іншого фінансового або реального активу, тобто в основі лежать інші, простіші фінансові інструменти – акції, облігації, валюта.

Відповідно до класифікації Банку міжнародних розрахунків існує 4 типи активів, до кожного з яких або якому-небудь їх сполученню може бути прив’язаний дериват:

1) товари: ціна деривата може бути прив’язана до ціни визначеного товару або рухові індексу цін на групу товарів;

2) акції: ціна деривата може бути прив’язана до ціни визначеної акції або рухові індексу цін на групу акцій;

3) іноземна валюта: ціна деривата може бути прив’язана до курсу однієї або декількох валют;

4) процентна ставка: ціна деривата може бути прив’язана до процентної ставки, будь то фіксована, плаваюча або якась їх
комбінація.

Характерна риса дериватів полягає в тому, що при їх продажі або купівлі сторони обмінюються не стільки активами, скільки ризиками, що випливають з цих активів. Їх ціна визначається рухом цін на товари або фінансові інструменти, індексами цін або розходженнями між двома цінами. Найрозповсюдженішими видами деривативів є опціони, свопи, ф’ючерси.

З погляду організації міжнародної торгівлі дериватами вони поділяються на деривати, які продаються на біржах, і деривати, що продаються поза біржами. Статистичні дані про деривати в більш-менш порівняльній формі маються тільки з 1986 р. та узагальнюються Банком міжнародних розрахунків.

До учасників цього ринку, крім банків, фондів (інвестиційних, пенсійних, ф’ючерсних, хеджування, страхування), входять також підприємства.

Біржова торгівля деривативами сконцентрована в декількох провідних країнах: у Великій Британії, США, Німеччини. Біржовий ринок забезпечує, на відміну від позабіржового, велику стандартизованість торгівлі, більш високу злагодженість розрахункових меха-нізмів, що знижують ступінь фінансових ризиків.

Характерні риси світового ринку дериватів:

а) питома вага дериватів, що продаються на біржах,
скорочується;

б) за обсягами торгівлі валютні та процентні деривати абсолютно домінують над товарними дериватами і дериватами на акції;

в) більша половина торгівлі деривативами є міжнародною;

г) близько половини дериватних контрактів укладається у
доларах.

1 234