ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Елементи національної та світової валютних систем

12 3 4

Фінансові відносини

6.1. Сутність і еволюція розвитку міжнародних валютних відносин.

6.2. Валютний курс та механізми його формування.

6.3. Світовий фінансовий ринок, його структура і тенденції розвитку.

6.4. Баланси міжнародних розрахунків.

Сутність і еволюція розвитку міжнародних

Валютних відносин

Міжнародні валютні відносини є складовою частиною і однією з найскладніших сфер ринкового господарства. У них зосереджені проб-леми національних та світової економіки, розвиток яких історично відбувається паралельно і тісно переплітається. За мірою інтернаціоналізації господарських зв’язків збільшуються міжнародні потоки
товарів, послуг і особливо капіталів та фінансових ресурсів.

Міжнародні валютні відносини – сукупність суспільних відносин, що складаються при функціонуванні валют у світовому господарстві, що обслуговують взаємний обмін результатами діяльності національних господарств.

Значно впливають на стан міжнародних валютних відносин провідні промислово розвинені країни (особливо «сімка»), що виступають як партнери-суперники. Крім того, в останні десятиліття в цій сфері активізувалися країни, що розвиваються.

Окремі елементи валютних відносин з’явилися ще в античному світі – Давній Греції та Давньому Римі – у виді вексельної та міняльної справи. Наступним етапом їх розвитку стала поява середньовічних «вексельних ярмарок» у Ліоні, Антверпені й інших торговельних центрах Західної Європи, які проводилися за переказними векселями (траттами). В епоху феодалізму і становлення капіталістичного
способу виробництва почала розвиватися система міжнародних розрахунків через банки.

Розвиток міжнародних валютних відносин обумовлений зростанням продуктивних сил, створенням світового ринку, поглибленням міжнародного розподілу праці, формуванням світової системи господарства, інтернаціоналізацією господарських зв’язків.

Учасниками міжнародних валютних відносин є:

1.Комерційні банки, серед яких виділяють транснаціональні банки, що здійснюють валютні операції між собою і з торговельно-промисловими корпораціями.

2.Центральні банки країн, які здійснюють валютні інтервенції для регулювання курсу своєї національної валюти, управляють золотовалютними резервами країни і державним боргом, здійснюють нагляд за комерційними банками, виконують функції валютного регулювання і валютного контролю.

3.Інститути небанківського характеру, такі як страхові, пенсійні та взаємні фонди.

4.Брокерські фірми, які укладають валютні угоди разом поряд з комерційними банками, виступають як посередники між не банків-ськими інститутами і продавцями й покупцями валюти.

5.Міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації, які беруть участь на світовому валютному ринку.

6.Приватні особи, що здійснюють відносно невеликий обсяг операцій з валютою, пов’язаний з туризмом, накопиченнями, переказами гонорарів, пенсій, стипендій та ін.

Міжнародні валютні відносини поступово придбали певні форми організації на основі інтернаціоналізації господарських зв’язків.

Валютна система–форма організації та регулювання валютних відносин, закріплена національним законодавством або міждержавними угодами.Розрізняються національна, світова, міжнародна
(регіональна) валютні системи.

Історично першими виникли національні валютні системи, закріплені національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права. Національна валютна система є складовою частиною грошової системи країни, хоча вона відносно самостійна і виходить за національні межі. Її особливості визначаються ступенем розвитку та станом економіки і зовнішньоекономічних зв’язків країни.

Регіональні валютні системи створюються в межах міжнародних інтеграційних угруповань та валютних блоків. Вони характеризуються, як правило, наявністю власної міжнародної або наднаціональної (колективної) валюти, механізму власного валютного координування і регулювання (європейська змія) та інших важливих атрибутів, які відокремлюють їх у ланку міжнародних валютно-кредитних відносин.

Світова валютна система – це форма організації світових валютних відносин, яка закріплена міждержавними угодами. Вона склалася до середини XIX ст. Характер функціонування і стабільність світової валютної системи залежать від ступеня відповідності її принципів структурі світового господарства, розставлянню сил та інтересам провідних країн. При зміні даних умов виникає періодична криза світової валютної системи, яка завершується її крахом і створенням нової валютної системи.

Хоча світова валютна система має на меті глобальні світогосподарські цілі та особливий механізм функціонування і регулювання, вона тісно пов’язана з національними валютними системами. Цей зв’язок здійснюється через національні банки, які обслуговують зовнішньоекономічну діяльність, і виявляється в міждержавному валютному регулюванні та координації валютної політики провідних країн. Взаємний зв’язок національних і світової валютної систем не означає їх тотожність, оскільки різними є їх завдання, умови функціонування та регулювання, вплив на економіку окремих країн і світове господарство. Зв’язок та відмінність національних і світової валютної систем виявляються в їх елементах (табл. 6.1).

Основою національної валютної системи є національна валюта – встановлена законом грошова одиниця даної держави. Гроші, які
використовувалися в міжнародних економічних відносинах, стають валютою.

Таблиця 6.1

Елементи національної та світової валютних систем

Валютна система
національна	світова
Національна валюта	Резервні валюти, міжнародні розрахункові валютні одиниці
Умови конвертованості національної валюти	Умови взаємної конвертованості валют
Паритет національної валюти	Уніфікований режим валютних паритетів
Режим курсу національної валюти	Регламентація режимів валютних курсів
Наявність або відсутність валютних обмежень, валютний контроль	Міждержавне регулювання валютних обмежень
Національне регулювання міжна-родної валютної ліквідності країни	Міждержавне регулювання міжнародної валютної ліквідності
Регламентація використання міжнародних кредитних обігових засобів	Уніфікація правил використання міжнародних кредитних обігових засобів
Регламентація міжнародних розрахунків країни	Уніфікація основних форм міжнародних розрахунків
Режим національного валютного ринку і ринку золота	Режим світових валютних ринків і ринків золота
Національні органи, що управляють та регулюють валютні відносини країни	Міжнародні організації, що здійснюють міждержавне валютне регулювання

У міжнародних розрахунках зазвичай використовується іноземна валюта – грошова одиниця інших країн. Іноземна валюта є об’єктом купівлі-продажу на валютному ринку. Використовується в міжнародних розрахунках, зберігається на рахунках в банках, але не є законним платіжним засобом на території даної держави (за винятком періодів сильної інфляції). Категорія валюта забезпечує зв’язок і
взаємодію національного та світового господарства.

Світова валютна система в своєму розвитку пройшла три великі етапи. Класифікація цих систем ґрунтується на тому, який саме актив визнається резервним, тобто за допомогою якого активу можна врегулювати дисбаланси в міжнародних платежах. За цією ознакою стандарти як і самі валютні системи поділяються на наступні основні
групи:

1. Міжнародна валютна система золотого стандарту – міжнародна валютна система, заснована на офіційному закріпленні золотого вмісту в одиниці національної валюти із зобов’язанням центральних банків купувати і продавати національну валюту в обмін на золото.

2. Міжнародна валютна система золотодевізного стандарту – міжнародна валютна система, заснована на офіційно встановлених фіксованих паритетах валют до долара США, який, у свою чергу, був конвертованим у золото за фіксованим курсом – 35 дол. США за тройську унцію золота (31,1 грама).

3. Сучасна міжнародна валютна система – це девізна система з комбінацією фіксованих і плаваючих валютних курсів, регульована як на двосторонній основі (угода між станами), так і на багатобічній – через механізми МВФ.

Еволюція світової валютної системи визначається розвитком і потребами національної та світової економіки, змінами, які відбуваються в цілому в світовому й міжнародних економічних відносинах.

Перша світова валютна система сформувалася до певної міри стихійно в XIX ст. після промислової революції на базі золотого монометалізму в сфері золотомонетного стандарту.

Юридично система золотомонетного стандарту була оформлена міжнародною угодою на конференції в Парижі в 1867 р. Згідно з цією угодою золото визнавалося єдиною формою світових грошей. В умовах, коли золото безпосередньо виконувало всі функції грошей, і наднаціональна, і світова грошова, і валютна системи були тотожними з тією тільки різницею, що монети, виходячи на світовий ринок, приймалися в платіж відповідно до своєї ваги. Паризька валютна система
базувалася на таких структурних принципах:

1. Основою системи виступав золотомонетний стандарт.

2. Кожна валюта мала свій золотий вміст.

3. Конвертованість кожної валюти в золото забезпечувалася як усередині, так і за межами країни. Банківські банкноти вільно обмінювалися на золоті монети емісійним інститутом, із золотих злитків вільно чеканилися монети. У цих умовах емісійний інститут не міг дозволити собі випускати в обіг банківські банкноти без урахування свого золотого вмісту.

4. Злитки вільно обмінювалися на монети, а золото вільно імпортувалося, експортувалося і продавалося на міжнародних ринках.
Таким чином, ринки золота й валютні ринки були взаємозалежними.

5. Органи валютного контролю проводили політику регулювання, головною метою якої було забезпечення стабільної валюти і зовнішньої рівноваги. Будь-який зовнішній дефіцит викликав зростання процентних ставок, що гальмувало економічну діяльність (ефект деф-ляції) і сприяло ввезенню капіталу (приведення платіжного балансу до повної рівноваги).

Сформувався режим вільно плаваючих курсів валют з урахуванням ринкового попиту і пропозиції, але в межах золотих точок. Якщо ринковий курс відхилявся від паритету, який ґрунтувався на їх золотому вмісті, то боржники були схильні розраховуватися за міжнародними зобов’язаннями золотом, а не іноземними валютами. Валютний курс, починаючи з якого така операція ставала прибутковою, називався золотою точкою вивезення. Так само визначалася і золота точка
ввезення.

Золотий стандарт забезпечував також довгострокову рівновагу платіжного балансу. У країні з негативним сальдо в результаті руху золотих точок відбувався відплив золота за кордон, що змушувало емісійний інститут цієї країни скорочувати обсяг національної валюти в обігу. Це зменшення грошової маси викликало зменшення відносних цін на національні товари і, таким чином, збільшувало їх конкурентоспроможність, надало можливість збільшувати експорт та скорочувати імпорт, тобто приводити до нової рівноваги. І навпаки.

Протягом ста років до першої світової війни тільки долар США й австрійський талер були девальвовані. Золотий вміст фунта стер-лінгів і французького франка був незмінним протягом 1815-1914 рр.

Характерною особливістю золотого стандарту було те, що міжнародні розрахунки здійснювалися головним чином шляхом використання перевідних векселів (тратт), які виписувалися в національній валюті, переважно в англійській. Золото використовувалося лише для сплати пасивного сальдо балансу міжнародних розрахунків країн.

Поступово золотомонетний стандарт вичерпав свої можливості, оскільки не відповідав збільшеним масштабам господарських зв’язків і умовам регулювання ринкової економіки. Перша світова війна привела до кризи та занепаду цієї валютної системи. Золотомонетний стандарт перестав функціонувати як грошова і валютна системи. Замість системи золотомонетного стандарту почала формуватися урізана форма золотовалютної системи, золотозлитковий та золотодевізний стандарт, який базувався на золоті й провідних валютах, які конвертувалися в золото.

Платіжні засоби в іноземній валюті, які призначалися для міжнародних розрахунків, почали називатися девізами. Власне почала формуватися друга світова валютна система, яка була юридично оформлена міждержавною угодою, досягнутою на Генуезькій міжнародній конференції в 1922 р. Генуезька валютна система функціонувала на таких основних принципах:

1. Основою системи виступали як золото, так і девізи іноземних валют. У цей період і грошові системи 30 країн базувалися на золото-девізному стандарті. Національні кредитні гроші почали використовуватися як міжнародні платіжно-кредитні засоби. Але в міжвоєнний період статус резервної валюти не був офіційно закріплений за кожною з валют, а долар США й англійський фунт стерлінгів виступали як суперники в боротьбі за лідерство в цій сфері.

2. Збереження золотих паритетів. Конверсія валют в золото почала здійснюватися не лише безпосередньо (США, Франція, Велика Британія), але й опосередковуватися, через іноземні валюти (Німеччина і ще близько 30 країн).

3. Відновлений режим вільного коливання валютних курсів.

4. Валютне регулювання здійснювалося у формі валютної політики, міжнародних конференцій і нарад.

Нестійкість Генуезької валютної системи була обумовлена тим, що замість золотомонетного стандарту були введені урізані форми золотого монометалізму, процес стабілізації валют розтягнувся на декілька років. У більшості країн були проведені девальвації, причому в багатьох країнах вони були близькі до нуліфікації (Німеччина, Австрія, Польща).

Валютна стабілізація була підірвана світовою економічною кризою 1929-1933 рр. У результаті кризи зазнав невдачі один з головних принципів валютної системи золото-девізний стандарт. Напередодні другої світової війни у низці країн сталася масова девальвація валют, практично не залишилося жодної стабільної валюти. Об’єктивна
реальність вимагала створення нової, ефективнішої міжнародної валютної системи. Розробка проекту цієї системи почалася в роки другої світової війни.

На міжнародній конференції в Бреттон-Вудсі у 1944 р. провідним країнам Заходу вдалося узгодити основні принципи новоутвореного міжнародного валютно-фінансового механізму, відомого як Бреттон-Вудськая система. Вона базувалася на наступних принципах:

1. Золото зберігало свою монополію на проведення остаточних грошових розрахунків між країнами, тобто на виконання функції загального платіжного засобу, проте масштаби використання золота для фактичного обслуговування міжнародного оберту і його регулююча роль у цій сфері істотно зменшилася. У новій системі зберігалася роль золота як загального еквівалента і розрахункової одиниці в міжнародному обороті.

2. Поряд із золотом як міжнародні кредитні засоби платежу розрахунку за платіжними угодами і як резервні валюти в світовому обігу широко використовувалися дві: національна грошова одиниця американський долар, який дорівнювався до золота в ролі еталона цін-ності валют усіх інших держав у співвідношенні 35 доларів за одну тройську унцію золота (31,1 грама), і в меншому обсязі англійський фунт стерлінгів.

3. Резервні валюти могли обмінюватися на золото: долар у казначействі США за рахунок використання американського золотого запасу, але тільки центральними банками й урядовими інститутами інших країн з метою збільшення міжнародних розрахунків.

4. Прирівнювання валют одна до одної та їх взаємний обмін здійснювалися на підставі офіційних, узгоджених країнами-членами МВФ валютних паритетів, які виражалися в золоті й доларах США.

5. Ринкові паритети валют не мали відхилятися вгору або вниз від фіксованих паритетів цих валют більше, ніж на 1%, тобто всі інші валюти жорстко «прив’язувалися» до долара.

Міжнародне регулювання валютних зв’язків, узгодження валютної політики країн здійснювалися за посередництва МВФ і через інші багатобічні та двосторонні канали й ін.

Бреттон-Вудськая система міжнародних грошових розрахунків була системою міжнародного золотовалютного (золото-девізного) стандарту. Але за сутністю вона зводилася до золото-доларового
стандарту через провідну роль американського долара.

Протягом тривалого періоду ефективність функціонування Бреттон-Вудськой системи: «золото-долар-національна валюта» забезпечувалася високим рівнем стійкості та довіри до долара, який виконував функції міжнародного засобу платежу і резервної валюти.

Причини кризи та розпаду Бреттон-Вудськой валютної системи:

а) нестабільність і суперечливий розвиток світової економіки, що неодноразово опинявся в циклічних кризах 1969-1970, 1974-1975, 1979-1983 рр.;

б) посилення інфляційних процесів негативно впливало на світові ціни і конкурентоспроможність фірм, заохочувало спекулятивні переміщення «гарячих» грошей;

в) нестабільність платіжних балансів – хронічний дефіцит балансів одних країн (Англії, США) та активне сальдо інших (ФРН, Японія) підсилювали різні коливання курсів валют відповідно вниз і вгору;

г) невідповідність принципів цієї системи новому співвідношенню сил у світовому економічному просторі. Валютна система, яка базувалася на міжнародному використанні національних валют (долара і фунта стерлінгів), увійшла до суперечності з інтернаціоналізацією світогосподарських зв’язків;

д) право володарів доларових авуарів обмінювати їх на золото увійшло до суперечності зі спроможністю США виконувати дане
зобов’язання, а це, у свою чергу, ще більше підірвало довіру до
долара й ін.

Контури валютної системи, яка функціонує і розвивається в світовій економіці й сьогодні, були визначені на нараді представників країн-членів МВФ, яка відбулася в м. Кінгстоні на Ямайці в січні 1976 р. Угода у Кінгстоні стала основою формування Ямайської
валютної системи. Ця система почала функціонувати з 1978 р.

Основні принципи Ямайської валютної системи:

· сталася повна демонетизація золота у сфері валютних відносин. Золото продовжувало і продовжує сьогодні залишатися високоліквідним (стратегічним) товаром, який можна завжди продати за відповідну валюту;

· була створена міжнародна валютна одиниця СДР, яка отримала статус альтернативи не лише золота, але і долара як міжнародних грошей;

· був запроваджений «плаваючий» валютний курс національних грошових одиниць, який зберігає елементи регулювання системи валютних співвідношень шляхом здійснення відповідних операцій на валютному ринку.

Характеризуючи Ямайську валютну систему, слід зазначити, що вона має певні ознаки:

1) це поліцентрична система, тобто заснована не на одній, а на декількох ключових валютах;

2) у ній скасований монетний паритет золота;

3) основним засобом міжнародних розрахунків стала вільно конвертована валюта, а також СДР і резервні позиції у МВФ;

4) у цій системі не існує меж коливань валютних курсів, курс валют формується під впливом попиту і пропозиції;

5) центральні банки країн не зобов’язані втручатися в роботу валютних ринків для підтримки фіксованого паритету своєї валюти, проте вони здійснюють валютні інтервенції для стабілізації курсів валют;

6) країна сама обирає режим валютного курсу, але заборонено виражати його через золото;

7) МВФ спостерігає за політикою країн у галузі валютних курсів, країни-члени МВФ мають уникати маніпулювання валютними курсами, яке перешкоджає дійсній перебудові платіжних балансів або сприяє отриманню односторонніх переваг перед іншими країнами-членами МВФ.

За класифікацією МВФ країна може обрати такі режими валютних курсів: фіксований, плаваючий або змішаний.

У цілому розвинені країни мають курси валют, що знаходяться в чистому або груповому плаванні. Країни, що розвиваються, зазвичай фіксують курс власної валюти до сильнішої валюти або визначають його на базі ковзаючого паритету.

Важливу роль відіграють спеціальні права запозичення – СДР. У межах Ямайської валютної системи вони є одним з офіційних резервних активів. Друга поправка до Статуту МВФ закріпила заміну золота СДР як масштабу вартості. СДР стали мірою міжнародної вартості, важливим резервним авуаром, одним із засобів міжнародних офіційних розрахунків.

Функціонування Ямайської валютної системи також вважається суперечливим. Очікування, пов’язані з введенням плаваючих валютних курсів, виправдалися лише частково. Однією з причин є різноманітність можливих варіантів дій країн-учасниць, доступних їм у межах цієї системи. Режими обмінних курсів у своєму чистому виді не практикуються протягом тривалого періоду.

Іншою причиною є збереження за доларом США позицій лідера в Ямайській валютній системі. Пояснюється це низкою обставин:

· з часів Бреттон-Вудськой валютної системи збереглися значні запаси доларів у приватних осіб і урядів у всьому світі;

· альтернативні до долара, визнані всіма резервні та трансак-ціонні валюти, будуть постійно дефіцитними доти, доки платіжні баланси країн, валюти яких можуть претендувати на цю роль (Німеччина, Швейцарія, Японія), мають стабільні активні сальдо;

· євродоларові ринки створюють долари незалежно від стану платіжного балансу США і тим забезпечують світову валютну систему необхідним засобом для трансакцій.

Для Ямайської валютної системи характерне сильне коливання валютного курсу для долара США, що пояснюється суперечливою економічною політикою цієї держави у формі експансіоністської фіскальної та рестриктивної грошової політики.

Таке коливання долара стало причиною багатьох валютних криз.

На фоні численних проблем, пов’язаних з коливанням валютних курсів, особливий інтерес у світі виникає до досвіду функціонування зони стабільних валютних курсів у Європі, який дозволяє країнам-членам стійко розвиватися, незважаючи на проблеми, що виникають у світовій валютній системі.

У відповідь на нестабільність Ямайської валютної системи країни Європи створили власну міжнародну (регіональну) валютну систему з метою стимулювання процесу економічної інтеграції, а саме Європейську валютну систему.

12 3 4