ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

Валютний курс та механізми його формування

123 4

Головними елементами валютної системи кожної країни є її національна валюта. Весь облік макроекономічних операцій здійснюється кожною країною у національній валюті. Для розвитку взаємодії інституціональних одиниць різних країн у межах міжнародної економіки необхідна наявність якогось механізму, що дозволяє, з одного боку, порівнювати між собою параметри економічного розвитку, а з іншого – розраховуватися за товари і послуги, що надходять з-за кордону. Таким механізмом є валютний курс.

Валютний курс – «ціна» грошової одиниці однієї країни, виражена в іноземних грошових одиницях або міжнародних валютних одиницях (СДР, євро). Зовні валютний курс є для учасників обміну як коефіцієнт перерахування однієї валюти в іншу, яка визначається співвідношенням попиту та пропозиції на валютному ринку. Однак вартісною основою валютного курсу є купівельна спроможність
валют, що виражає середні національні рівні цін на товари, послуги, інвестиції.

Валютний курс необхідний:

а) для взаємного обміну валютами при торгівлі товарами,
послугами, при русі капіталів і кредитів. Експортер обмінює отриману від виторгу іноземну валюту на національну, тому що валюти інших країн не можуть обертатися як законні та платіжні засоби на території даної держави. Імпортер обмінює національну валюту на іно-земну для сплати товарів, куплених за кордоном. Боржник обмінює іноземну валюту на національну для погашення заборгованості та сплати відсотків за зовнішніми позиками;

б) порівняння цін світових і національних ринків, а також вар-тісних показників різних країн, виражених у національних або іно-земних валютах;

в) періодичної переоцінки рахунків у іноземній валюті фірм і банків.

Виробники та покупці товарів і послуг за допомогою валютного курсу порівнюють національні ціни з цінами інших країн. У результаті зіставлення виявляється ступінь вигідності розвитку якого-небудь виробництва в даній країні або інвестицій за кордоном.

У зв’язку з різким збільшенням міжнародного руху капіталів на валютний курс впливає купівельна спроможність валют відносно не тільки до товарів, але й фінансових активів.

Серед факторів, що впливають на валютний курс, можна виділити наступні:

1. Темп інфляції – співвідношення валют за їх купівельною спроможністю (паритет купівельної спроможності), відбиваючи чинність закону вартості, є своєрідним хребтом валютного курсу. Тому на валютний курс впливає темп інфляції. Чим вище темп інфляції в країні, тим нижче курс її валюти, якщо не протидіють інші фактори. Інфляційне знецінювання грошей у країні викликає зниження купі-вельної спроможності й тенденцію до падіння їхнього курсу до валют країн, де темп інфляції нижче. Дана тенденція звичайно простежується в середньо- і довгостроковому плані. Вирівнювання валютного
курсу, приведення його у відповідність з паритетом купівельної спроможності відбуваються в середньому протягом двох років.

2. Стан платіжного балансу – активний платіжний баланс сприяє підвищенню курсу національної валюти, тому що збільшується попит на неї з боку іноземних боржників. Пасивний платіжний баланс породжує тенденцію до зниження курсу національної валюти, тому що боржники обмінюють її на іноземну валюту для погашення своїх зовнішніх зобов’язань.

3. Різність процентних ставок у різних країнах – зміна процентних ставок у країні впливає за інших однакових умов на міжнародний рух капіталів, насамперед короткострокових. Підвищення процентної ставки стимулює приплив іноземних капіталів, а її зниження заохочує відтік капіталів, у тому числі національних, за кордон.

4. Діяльність валютних ринків і спекулятивні валютні операції – якщо курс якої-небудь валюти має тенденцію до зниження, то фірми і банки завчасно продають її на стійкіші валюти, що погіршує позиції ослабленої валюти. Валютні ринки швидко реагують на зміни в економіці та політиці, на коливання курсових співвідношень. Цим вони розширюють можливості валютної спекуляції та стихійного руху «гарячих» грошей.

5. Ступінь використання визначеної валюти на євроринку й у міжнародних розрахунках.

6. На курсове співвідношення валют впливає також прискорення або затримка міжнародних платежів – в очікуванні зниження
курсу національної валюти імпортери намагаються прискорити платежі в іноземній валюті, щоб не нести витрат при підвищенні її курсу. При зміцненні національної валюти, навпаки, переважає їх прагнення до затримки платежів в іноземній валюті.

7. Ступінь довіри до валюти на національному і світовому ринках – вона визначається станом економіки та політичним становищем у країні, а також розглянутими вище факторами, що впливають на валютний курс. Причому дилери враховують не тільки дані темпи економічного росту, інфляції, рівень купівельної спроможності валюти, співвідношення попиту та пропозиції валюти, але й перспективи їх динаміки.

Валютний курс як базове співвідношення цін двох валют може встановлюватися законодавчо або визначається в процесі їх взаємного котирування.

Валютні курси гривні встановлюються як НБУ (офіційний курс), так і уповноваженими банками (ринковий курс). За офіційними котируваннями відбуваються усі валютні операції держави. У міжбанківській торгівлі валютою щоденні котирування коливаються навколо офіційного курсу і залежать від платоспроможності банків, їх обороту, виду ділових відносин між ними та ін.

Коли пропозиція не відповідає попиту при заданому офіційному курсі, тоді валютою торгують нелегально за обмінним курсом
чорного ринку. Офшорний обмінний курс належить до неофіційної ціни регульованих валют, операції за якими здійснюються в офшорних зонах.

Існує диференціація валютних курсів залежно від покупки або продажу валют:

· курс покупця – за ним банк купує валюту, тобто за одиницю інвалюти пропонується визначена кількість національної, він змінюється щодня;

· курс продавця – за ним банк продає валюту.

Курс продавця завжди вище курсу покупця, за винятком валютного ринку Лондона, тому що там застосовується непряме котирування, і, відповідно, курси продавців нижче курсів покупців.

Різниця між курсами продавця і покупця складає прибуток банку у валютних операціях. Можливість її отримання пов’язана з тим, що банки, користуючись своїм монопольним положенням на валютному ринку, прагнуть продавати інвалюту за більш високим курсом, а купувати її за більш низьким курсом.

Різниця між котируваннями продавця і покупця, що обчислена відносно ціни продавця або у відсотках, називається спред. Зазвичай цей показник становить десяту або навіть соту частину відсотка і може коливатися залежно від конкретної ситуації на валютному ринку.

Середній курс – середня арифметична курсів продавця і покупця. Він використовується переважно дилерами, а також при еконо-мічних зіставленнях за визначені проміжки часу, іноді в зовнішньоторговельних контрактах для визначення курсів валют або способів їх перерахування.

Крос-курси – котирування двох іноземних валют, жодна з яких не є національною валютою учасника угоди, або співвідношення двох валют, що випливає з їхнього курсу щодо якої-небудь третьої валюти.

Валютні операції між учасниками валютного ринку неможливі без обміну і визначення пропорцій.

Обмін однієї валюти на іншу називають конверсією.

Валютне котирування – визначення валютного курсу на основі обраних ринкових механізмів.

Таким чином, котирування валют дозволяє визначити співвідношення двох грошових одиниць, запропонованих для обміну. Це співвідношення не може бути постійною величиною, оскільки попит і пропозиція на валютному ринку постійно змінюються.

Історично використовуються два основних методи валютного котирування на міжбанківських ринках або на валютній біржі – пряме котирування і непряме.

Пряме котирування – вираження валютного курсу одиниці або кратного числа національної валюти через визначену кількість одиниць іноземної валюти. Приклад прямого котирування: 1 дол. США = 5,60 грн.

Непряме котирування – вираження валютного курсу одиниці або кратного числа іноземної валюти через визначену кількість одиниць національної валюти. Приклад непрямого котирування: 1 грн = 0,18 дол. США,

Непряме котирування є величиною, зворотною прямому котируванню.

Пряме котирування своєї валюти використовується більшістю країн світу. Непряме котирування застосовується у Великій Британії, бо в минулому фунт стерлінгів був основною валютою міжнародних розрахунків, і більшість інших валют світу дорівнювалися до нього. А також непряме котирування використовується деякими банками Нью-Йорка які працюють з фунтом стерлінгів.

Непряме котирування має визначену практичну перевагу: на її основі без усяких обчислень можна визначити різницю між курсами тієї чи іншої національної валюти до іноземної валюти на ринку Лондона, Нью-Йорка.

Котирування дається завжди з точністю до трьох знаків після коми. Вид валютних котирувань (прямий або непрямий) не впливає ні на стан валюти, ні на рівень її курсу, тому що сутність валютного
курсу єдина, змінюється лише форма її вираження.

Залежно від того, як встановлюється валютний курс, можливі два крайні варіанти:

1) курс може бути жорстко фіксований до іноземної валюти;

2) вільно плавати залежно від співвідношення попиту на іноземну валюту та її пропозицію.

Між цими двома крайніми варіантами можливі численні комбінації елементів.

За класифікацією, схваленою МВФ у 1982 р., усі валюти країн світу залежно від ступеня свободи зміни їх курсів поділяються на валюти з фіксованим курсом, валюти з обмежено гнучким курсом і валюти з плаваючим курсом.

Режим фіксованих валютних курсів – це система, за якою валютний курс фіксується, а його зміни під впливом коливання попиту та пропозиції усуваються проведенням державою стабілізаційних заходів. Класичною формою фіксованих курсів була валютна система «золотого стандарту».

Фіксований валютний курс може фіксуватися різними способами:

1. Фіксація курсу національної валюти до курсу найзначиміших валют міжнародних розрахунків. Наприклад, до долара США
фіксуються курси багатьох країн Латинської Америки, Африки.

2. Використання валюти інших країн як законного платіжного засобу. Так, більшість республік колишнього СРСР у 1992-1994 р. використовували російський карбованець як законний платіжний засіб.

3. Фіксація курсу національної валюти до валюти інших країн – головних торговельних партнерів. Наприклад, Бутан – до індійської рупії, Намібія – до південноафриканського ранду.

4. Фіксація курсу національної валюти до колективних валютних одиниць, наприклад, до СДР (Лівія, Сейшельські Острови).

Обмежено гнучкий валютний курс – офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, що допускає невеликі коливання валютного курсу відповідно до встановлених правил.

Такий курс може встановлюватися наступними основними
способами:

1. Обмежено гнучкий курс до однієї валюти – підтримка коливань валютного курсу у визначених межах (7,25%) від офіційно зафіксованого паритету до якої-небудь однієї іноземної валюти. Бахрейн, Саудівська Аравія й Об’єднані Арабські Емірати визначають обмінний курс своєї національної валюти як обмежено гнучкий щодо
долара США.

2. Обмежено гнучкий курс у межах спільної політики – спільне плавання національних валют у межах 2,25% від центрального розрахункового курсу. Цей спосіб визначення валютних курсів використовували 10 з 15 західноєвропейських країн-членів ЄС у межах ЄВС (Австрія, Бельгія, Данія, Франція, Німеччина, Ірландія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Іспанія).

Плаваючий валютний курс – курс, що вільно змінюється під впливом попиту та пропозиції, на який держава може за певних умов чинити вплив шляхом валютних інтервенцій. Відомі його наступні
різновиди:

1. Коректований валютний курс – курс, який автоматично змінюється згідно зі зміною визначеного набору економічних показників. Поточний валютний курс може автоматично змінюватися, наприклад слідом за зміною рівня інфляції в даній країні та країні основного торговельного партнера. Такий метод встановлення курсу застосовується в Чилі, Еквадорі, Нікарагуа.

2. Керовано-змінний валютний – курс, який встановлюється центральними банками, а не валютним ринком, але з частою його зміною. Причому ці зміни не мають автоматичного характеру і беруть до уваги такі широкі макроекономічні показники, як стан платіжного балансу країни, обсяги міжнародних резервів, розвиток рівнобіжного ринку валюти. Такий метод встановлення валютного курсу застосовується 38 країнами світу, серед яких – Норвегія, Греція, Алжир,
Ангола, Бразилія, Єгипет, Пакистан, Китай, Хорватія, Латвія, Польща, В’єтнам, Грузія, Росія та ін.

3. Незалежно змінний валютний курс – визначається на основі співвідношення попиту та пропозиції на валюту на валютному ринку при невтручанні держави в цей процес. Держава може також торгувати на валютному ринку, здійснюючи валютні інтервенції з метою згладжування занадто сильних коливань курсу національної валюти.

У такий спосіб встановлюють курси своїх валют переважна
більшість індустріальних країн, крім країн ЄС, багато країн, що розвиваються (Афганістан, Ефіопія, Ямайка й ін.), і багато держав з
перехідною економікою (Вірменія, Казахстан, Киргизія, Молдавія, Монголія, Румунія, Таджикистан, Узбекистан, а також Україна й ін.).

Загальна тенденція в еволюції способів визначення валютних курсів полягає у наш час у збільшенні кількості країн, що використовують різні види плаваючих курсів, і скорочення кількості країн, що дотримуються політики фіксованого валютного курсу. У цілому при-
близно 1/3 країн світу дотримуються того чи іншого різновиду фіксованого валютного курсу, тоді як 2/3 країн використовують змінний валютний курс.

Для здійснення міжнародних розрахунків потрібна валюта
тих країн, з якими ці операції здійснюються. У результаті резиденти однієї країни висувають попит на валюту інших країн, тобто на іноземну валюту. Попит резидентів на іноземну валюту виникає тому, що їм потрібно сплатити імпорт іноземних товарів, купівлю іноземних цінних паперів, придбання власності за кордоном, або просто вони прагнуть заробити на зміні валютних курсів.

При зростанні курсу іноземної валюти попит на неї скорочується, а при падінні – збільшується, або, якщо курс національної валюти зростає (менше національної валюти треба віддавати за одиницю іноземної), то попит на імпорт, а тобто і на іноземну валюту, для його сплати збільшується. Якщо курс національної валюти падає (тобто більше національної валюти треба віддавати за одиницю іноземної), то попит на імпорт, і як наслідок – на іноземну валюту, для його сплати скорочується.

Рівноважний валютний курс – курс валюти, що забезпечує досягнення рівноваги платіжного балансу за умовних обмежень на міжнародну торгівлю, спеціальних мотивів для відтоку або припливу капіталу і надмірного безробіття.

Рівноважний валютний курс національної валюти виникає на перетинанні кривих попиту на іноземну валюту та її пропозицію.

123 4