ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ

Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д.

Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу.

Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1 2 34

1. Аленін Ю. П. Повідомлення про підозру: загальна характеристика та проблеми удосконалення / Ю. П. Аленін, І. В. Гловюк // Вісник Південного регіонального центру Національної академії правових наук України. – 2014. - №1. – С. 161-169.

2. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. – К., 1992. – С. 18–24.

3. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р, ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.97.

4. Конституція України від 28.06.1996 р № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. - Ст.141.

5. Концепція реформування кримінальної юстиції України, затверджена Указом Президента України від 8.04.2008 № 311/2008 // Урядовий кур’єр від 17.04.2008. - № 72.

6. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11.07.2003 р № 1129-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 3-4. – Ст.21.

7. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р № 2341-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 25-26. - Ст.131.

8. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 р № 4651-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2013. - № 9-10. -№ 11-12. - № 13. – Ст.88.

9. Кримінальний процесуальний кодекс України : Науково - практичний коментар : у 2 т. Т. 1 / О. М. Бандурка, Є. М. Блажівський, Є. П. Бурдоль та ін. ; за заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, А. В. Портнова. - X. : Право, 2012. – 768 с.

10. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 р.: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 11 березня 2011 р.: Офіц. текст. – К.: ПАЛИВОДА А.В., 2011. – 248 с.

11. Міжнародний пакт про громадянські i політичні права від 16 грудня 1966 року // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. – К., 1992. – С. 36–62.

12. Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах / упоряд. В.В. Рожнова, А.С. Сизоненко, Л.Д. Удалова. – К.: ПАЛИВОДА А.В., 2011. − 456 с.

13. Про адвокатуру та адвокатську діяльність Закон України від 05.07.2012 р № 5076-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2013. - № 27. – Ст.282.

14. Про безоплатну правову допомогу : Закон України від 02 червня 2011 року // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 51. – Ст. 577.

15. Про вибори Президента України Закон України від 05.03.1999 р № 474-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 14. – Ст.81.

16. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини Закон України від 23.02.2006 р № 3477-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2006. - № 30. – Ст.260.

17. Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо гуманізації кримінальної відповідальності Закон України від 15.04.2008 р № 270-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2008. - № 24. – Ст.236.

18. Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо невідворотності покарання за окремі злочини проти основ національної безпеки, громадської безпеки та корупційні злочини Закон України від 07.10.2014 № 1689-VII // Відомості Верховної Ради України. – 2014. - № 46. – Ст.2046.

19. Про захист персональних даних Закон України від 01.06.2010 р № 2297-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2010. - № 34. - Ст.481.

20. Про інформацію Закон України від 02.10.1992 р № 2657-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 48. – Ст. 650.

21. Про попереднє ув’язнення : Закон України від 30 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 35. - Ст. 360.

22. Про прокуратуру Закон України від 05.11.1991 р № 1789-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 53. – Ст.793.

23. Про Регламент Верховної Ради України Закон України від 10.02.2010 р № 1861 – VI // Відомості Верховної Ради України. – 2010. - № 14–15. - № 16-17. – Ст. 133.

24. Про статус депутатів місцевих рад Закон України від 11.07.2002 № 93-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 40. – Ст.290.

25. Про статус народного депутата України Закон України від 17.11.1992 р № 2790 – ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 3. – Ст. 17.

26. Про судоустрій і статус суддів Закон України від 07.07.2010 р № 2453-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2010. - № 41-42. – № 43. - № 44-45. – Ст.529.

27. Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Закон України від 23.12.1997 р № 776/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 20. – Ст.99.

28. Татаров О. Ю. Проблеми повідомлення про підозру та шляхи їх вирішення / О. Ю. Татаров // Науковий часопис Національної академії прокуратури України. – 2014. – № 4. – С. 179–186.

29. Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации от 18.12.2001 г № 174-ФЗ, принят Государственной Думой Федерального Собрания Российской Федерации 22.11.2001.

30. Фаринник В. Повідомлення про злочин / В. Фаринник // Юридичний вісник України. ─ 2012. - № 27 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://yurincom.com/ua/legal_practice/analitychna_yurysprudentsiia/povidomlennia_pro_zlochyn-publication/.

РОЗВ’ЯЗОК ПРАКТИЧНИХ ЗАВДАНЬ

Задача 1.

Слідчий закінчив досудове слідство у кримінальному провадженні за підозрою Сологуба у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, і, склавши обвинувальний акт, надіслав матеріали досудового розслідування процесуальному керівнику для його затвердження направлення їх до суду. Перевіривши матеріали, прокурор відмовився затвердити обвинувальний акт. Він повернув справу слідчому із наступними письмовими вказівками для продовження розслідування: 1) встановити мотив вчинення злочину, оскільки ця обставина залишилась нез'ясованою; 2) витребувати від лікарні довідку про те, скільки часу знаходився на лікуванні потерпілий і які витрати понесла лікарня на його лікування; 3) оскільки злочин вчинений способом, що має характер мучення, перевірити, чи підозрюваний не хворіє психічним захворюванням; 4) зібрати дані, які характеризують підозрюваного в побуті і на роботі. Слідчий оскаржив це рішення прокуророві області. У своїй скарзі він вказав, що для кваліфікації дій за ст. 121 КК України мотив не має жодного значення. Що торкається даних, які характеризують підозрюваного як працівника, то вони також не стосуються провадження. Що ж стосується психічного стану підозрюваного, то в матеріалах досудового розслідування є показання, з яких вбачається, що хоч він часом і «впадає в нерви», але психічним захворюванням ніколи не хворів. На закінчення своєї скарги слідчий вказав, що своє завдання він вбачає у «безкомпромісній боротьбі із злочинністю, а не захисті прав та інтересів злочинців, чим мають займатись захисники, а не слідчі».

Дайте правову оцінку ситуації.

Відповідь:

Відповідно до ч. 4 Ст. 40 КПК України слідчий зобов’язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій формі. Невиконання слідчим законних вказівок та доручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальни кодексом України, тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Відповідно до ч.1 Ст. 121 КК України умисним тяжким тілесним ушкодженням визнається умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя.

Кваліфікуючи злочин за ч. 2 Ст. 121 КК України слідчий мав з’ясувати чи містить дане діяння ознаки складу злочину, що передбачений цією статею. Так, з’ясування мотиву злочину не є необхідним у даному випадку, адже діяння підпадає під вказану норму через спосіб його вчинення, що має характер особливого мучення.

У п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» зазначається, що для встановлення причин смерті, тяжкості й характеру тілесних ушкоджень призначення експертизи є обов’язковим. Тому, у даному випадку потреба є не у довідці від лікарні, а в результатах експертизи, що має показати, чи слід кваліфікувати дане діяння за Ст. 121 КК України.

Оскільки, кримінальній відповідальності не підлягає особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння перебувала в стані неосудності, Сологуб має пройти психолого-психіатричну експертизу. У даному випадку не слід спиратися на прості показання, а має бути проведена саме вказана експертиза.

Зібрання даних, що характеризують підозрюваного в побуті і на роботі мають важливе значення. Адже дане діяння могло бути вчинене через перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. У такому випадку воно має бути кваліфіковане за Ст. 124 КК України.

Отже, дві вказівки прокурора можна вважати доцільними, а саме про те, чи не хворіє підозрюваний психічним захворюванням та про зібрання даних, які характеризують його в побуті і на роботі. Інші настанови є недоцільними в рамках розгляду даного злочину.

Задача 2.

В процесі допиту обвинуваченого Забіяки головуючий порівняв його показання в суді з показаннями на досудовому слідстві і звернув увагу на розходження в них. Захисник обвинуваченого просив головуючого дотримуватись порядку оголошення показань обвинуваченого, передбаченого законом.

Дайте правову оцінку ситуації.

Відповідь:

Виходячи з положень Ст. 351 КПК України, а також положень науково-практичного коментаря до ней, можна дійти висновку, що оголошення судом показань обвинуваченого, отриманих під час досудового розслідування, дозволяється лише за клопотанням сторін або за ініціативою суду, у разі відмови обвинуваченого давати показання під час судового розгляду та за наявності істотних суперечностей між показаннями, які обвинувачений давав під час судового розгляду і досудового розслідування. У будь-якому разі суд зобов'язаний перевірити суперечливі показання, використавши для цього всі наявні в суді можливості і роблячи висновки на підставі сукупності всіх зібраних доказів.

Отже, головуючий має право на те, аби звернути на розбіжності в показаннях Забіяки на досудовому слідстві та під час судового розгляду у тому випадку, якщо він розглядає справу одноособово, адже у такому разі він виступає як суд.

1 2 34