ПОЗНАВАТЕЛЬНОЕ Сила воли ведет к действию, а позитивные действия формируют позитивное отношение Как определить диапазон голоса - ваш вокал
Игровые автоматы с быстрым выводом Как цель узнает о ваших желаниях прежде, чем вы начнете действовать. Как компании прогнозируют привычки и манипулируют ими Целительная привычка Как самому избавиться от обидчивости Противоречивые взгляды на качества, присущие мужчинам Тренинг уверенности в себе Вкуснейший "Салат из свеклы с чесноком" Натюрморт и его изобразительные возможности Применение, как принимать мумие? Мумие для волос, лица, при переломах, при кровотечении и т.д. Как научиться брать на себя ответственность Зачем нужны границы в отношениях с детьми? Световозвращающие элементы на детской одежде Как победить свой возраст? Восемь уникальных способов, которые помогут достичь долголетия Как слышать голос Бога Классификация ожирения по ИМТ (ВОЗ) Глава 3. Завет мужчины с женщиной 
Оси и плоскости тела человека - Тело человека состоит из определенных топографических частей и участков, в которых расположены органы, мышцы, сосуды, нервы и т.д. Отёска стен и прирубка косяков - Когда на доме не достаёт окон и дверей, красивое высокое крыльцо ещё только в воображении, приходится подниматься с улицы в дом по трапу. Дифференциальные уравнения второго порядка (модель рынка с прогнозируемыми ценами) - В простых моделях рынка спрос и предложение обычно полагают зависящими только от текущей цены на товар. | ПРОБЛЕМИ ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ПІДОЗРУ ТА НАПРЯМИ ЇХ ВДОСКОНАЛЕННЯ 3.1 Проблеми, що пов’язані з повідомленням про підозру під час кримінального провадження в Україні Проблемам, що існують в межах інституту повідомлення про підозру, приділяла увагу досить велика кількість науковців, зокрема, О. Ю. Татаров. Він зазначає існуючі проблеми та можливі шляхи їх подолання. На основі його досліджень, а також досліджень інших відомих вчених, можна сформулювати наступні проблеми, що пов’язані з повідомленням про підозру під час кримінального провадження в Україні. Проблема обґрунтованості повідомлення особі про підозру на стадії досудового розслідування та дотримання законності під час її здійснення. Дана проблема є надзвичайно актуальною, оскільки викликає на практиці певні питання та в силу своєї новизни є недостатньо дослідженою в літературі. Закон передбачає, що повідомлення про підозру має здійснюватись за наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення. Поняття «достатність» має оціночний характер, тобто прокурор і слідчий вирішуватимуть самостійно у кожному конкретному випадку, чи потрібно повідомляти особі про підозру, що теж вказує на певну диспозитивність у цьому питанні. Тобто, можна сказати, що майбутнє становище особи, якій планується вручення повідомлення про підозру, багато в чому залежить від суб’єктивних поглядів судді. Стаття 278 Кримінального процесуального кодексу України має назву «Вручення письмового повідомлення про підозру», тобто фактично йдеться про порядок повідомлення про підозру. У контексті статті поняттям «вручення» охоплюється низка процесуальних дій, які мають бути виконані слідчим або прокурором (не лише власне «вручення», а й усне оголошення повідомлення про підозру, роз’яснення суті підозри, повідомлення про права підозрюваного і їх роз’яснення, відібрання в особи розписки про виконання слідчим чи прокурором зазначених процесуальних дій). Доцільним було б змінити назву даної статті або доповнити її поясненням даного поняття. Кримінальний процесуальний кодекс України також передбачає можливість зміни повідомлення про підозру, а саме: повідомлення про нову підозру і зміну раніше повідомленої підозри. Разом з тим Кримінальним процесуальним кодексом України не передбачено випадків, коли у частині раніше повідомлена підозра не була підтверджена. Є певні проблеми із застосуванням положень глави 37 Кримінального процесуального кодексу України, яка передбачає особливості повідомлення про підозру окремій категорії осіб. Наприклад, народному депутату України, кандидату у Президенти України, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, голові Рахункової палати, його першому заступнику, заступнику, головному контролеру, секретарю Рахункової палати, заступникам генерального прокурора України повідомлення про підозру здійснюється генеральним прокурором України. Можлива ситуація їх законного затримання, а, як зазначалося вище, в такому разі повідомлення про підозру має бути вручено не пізніше 24 годин з моменту затримання. Однак, враховуючи можливість вчинення злочину в різних куточках держави, а також особливості статусу народних депутатів України, на притягнення до кримінальної відповідальності яких необхідна згода Верховної Ради України, така процедура повідомлення про підозру є проблематичною. Значні перешкоди законному перебігу кримінального провадження створює ст. 281 Кримінального процесуального кодексу України, яка передбачає можливість розшуку підозрюваного, місцезнаходження якого невідоме. Проте не виключено, що можливе переховування від органів досудового розслідування особи, якій не було повідомлено про підозру, проте є певні дані, що свідчать про її причетність до вчинення злочину. Питання на предмет того, яким чином оголосити таку особу в розшук, залишається не вирішеним. Потребує невідкладного вирішення питання про відповідність вимогам Кримінального процесуального кодексу України направлення особі слідчим повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення засобами поштового зв’язку. У цьому контексті необхідно чітко визначити й конкретний момент, з якого особа набуває статусу підозрюваного у кримінальному провадженні (з моменту направлення їй повідомлення про підозру засобами поштового зв’язку чи з моменту фактичного вручення поштового відправлення з повідомленням про підозру). Системний аналіз положень Кримінального процесуального кодексу України дає підстави стверджувати, що направлення особі повідомлення про підозру засобами поштового зв’язку відповідатиме вимогам кодексу та вважатиметься належним способом такого повідомлення лише у випадку вручення поштового відправлення особисто (безпосередньо) підозрюваному. Навряд логічною буде зміна процесуального статусу особи у кримінальному провадженні, якщо повідомлення про підозру було направлене їй засобами поштового зв’язку, але не було вручене адресату з якихось причин (для прикладу, повернуте відправнику у зв’язку з закінченням строку зберігання у поштовому відділенні або відмовою адресата від його отримання). Таким чином, повідомлення про підозру повинно вважатися здійсненим (а особа вважатиметься такою, що набула статусу підозрюваного) з моменту вручення поштового відправлення, а не з моменту відправлення такого повідомлення слідчим. Відповідно, факт підтвердження отримання особою повідомлення про підозру або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є необхідним для набуття такою особою процесуального статусу підозрюваного, а порядок, передбачений ч. 1 ст. 136 Кримінального процесуального кодексу України, повністю поширюється на повідомлення особі про підозру (у випадку неможливості вручення цього документа в день його складення слідчим або прокурором). Водночас з огляду на роль та значення повідомлення особі про підозру здійснення такого повідомлення може вважатися належним лише у разі, якщо спосіб повідомлення дає можливість зафіксувати на матеріальних носіях інформації дотримання слідчим або прокурором вимог до змісту повідомлення та встановити особу, яка отримала повідомлення, пересвідчитися у повноті роз’яснення прав та обов’язків підозрюваного. Зважаючи на це, особа не може набувати статусу підозрюваного у разі направлення їй слідчим повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення електронною поштою, факсимільним зв’язком, по телефону, повідомлення телеграмою [28, с. 182-183]. Отже, можна зробити висновок, що законодавчі положення, які стосуються повідомлення про підозру, викликають дискусії в науці і суперечності в процесі правозастосування, а тому потребують більшого вивчення та чіткого і змістовного врегулювання. 3.2 Проблеми, що пов’язані з повідомленням про підозру під час кримінального провадження в зарубіжних країнах Найголовніша цінність у сучасному суспільстві – людина, її честь, гідність, свобода й недоторканність. Недоторканність особи охороняється самою державою, конституціями держав, законами та іншими нормативно-правовими актами. Проблема недоторканності особи особливо актуальною стала нині, в час економічної й політичної нестабільності, зростання злочинності, і привертає увагу не лише вчених-юристів, а й практичних працівників, а також пересічних громадян. Суспільство стоїть на шляху становлення й розвитку правової держави. За безпосередньої участі самого суспільства створюються нові закони, змінюється законодавча база, що повинна відображати ознаки правової держави й гармоніювати з нормами міжнародного права, відповідати їх вимогам. Саме з цією метою законодавчі органи країн приймають Кримінальні процесуальні кодекси. Ці кодекси розвиваються під впливом різних факторів. На даний момент суспільство дійшло такого рівня розвитку, що в багатьох нормативно-правових актах країн починають закріплюватися норми, що врегульовують інститут повідомлення про підозру. Адже саме цей інститут нерозривно пов’язаний з питанням недоторканності особи. Оскільки він є досить новим у багатьох країнах, виникає багато проблемних питань в процесі його застосування, що потребують вирішення. Для ефективного удосконалення інституту повідомлення про підозру слід виявити реально існуючі проблеми не лише в нашій державі, але й в іноземних країнах. Це дасть змогу не допустити поширення цих проблем й в українському законодавстві. Тому дослідження цього питання є досить важливим та актуальним на сьогоднішній день. Так, проблеми, що виникають під час кримінального провадження в зарубіжних країнах подібні до проблем, які виникають в Україні. Проте, вони мають й свої особливі риси. До проблем, що виникають в межах інституту повідомлення про підозру у Російській Федерації, слід віднести наступне. «Дознаватель» (особа, яка має право вручити повідомлення про підозру) повинен протягом трьох діб з моменту вручення повідомлення про підозру допитати підозрюваного по суті самої підозри. Виникає питання як буде вирішуватися дане питання, якщо особа буде ухилятися від допиту та чи будуть накладені якісь санкції на «дознавателя» внаслідок невиконання цього обов’язку. Виходячи з положень Кримінально-процесуального кодексу Російської Федерації, можна дійти висновку, що повідомлення про підозру в цій країні здійснюється лише в одному випадку, тобто коли відкрито справу по факту вчинення злочину та в процесі дізнання отримано достатньо доказів. Виникає питання, норми якого кодексу краще врегульовують випадки повідомлення про підозру, Кримінального процесуального кодексу України чи Кримінально-процесуального кодексу Російської Федерації. Спочатку можна подумати, що однієї підстави є замало для вручення особі повідомлення про підозру, однак це не так. В Кримінальному процесуальному кодексі України, як вже зазначалося, передбачені такі випадки повідомлення про підозру: 1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; 2) обрання до особи одного з запобіжних заходів; 3) наявність достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення. Пункт перший та пункт другий є недоцільними у зв’язку з тим, що затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення вже є достатнім доказом для підозри даної особи. Другий пункт, можна вважати, порушує права людини. Адже, застосування запобіжних заходів до особи, яка не набула статусу підозрюваного є не вірним. Проте науковці можуть пояснювати дане питання з іншої точки зору, тому чи слід вважати дане питання проблемою Кримінально-процесуального кодексу Російської Федерації не повністю зрозуміло. Положеннями статтей даного кодексу не врегульовано питання щодо зміни такого повідомлення у разі виявлення нових обставин справи, що мають суттєвий вплив на її вирішення. Це також є негативною рисою. В багатьох іноземних країнах право на вручення повідомлення про підозру має прокурор, тобто саме від його дій залежить подальший розвиток подій у кримінальному провадженні. Було б доцільним скористатися досвідом Франції та утворити такий орган як «судова поліція», який займався б збиранням доказів та їх впорядкуванням. Це б дозволило уникнути суб’єктивного вирішення справ. Загалом, даний інститут є порівняно новим не лише в українському законодавстві, а й в зарубіжному. Саме тому проблем є дуже багато, велика кількість яких пов’язана просто з неврегульованістю порядку вручення даного повідомлення. З метою вдосконалення норм інституту повідомлення про підозру слід сконцентруватися саме на більш глибшому досліджені досвіду іноземних держав, що дасть змогу сформувати досить потужну законодавчу базу, яка буде врегульовувати питання, що будуть виникати з приводу застосування норм даного інституту. 3.3 Напрями вдосконалення проблемних питань повідомлення про підозру Вдосконалення інституту повідомлення про підозру має відбуватися у двох напрямах. Перший напрям має стосуватися поліпшення стану Кримінального процесуального кодексу України загалом, а другий слід спрямувати на вдосконалення саме глави 22 зазначеного кодексу. Перший напрям можна сформувати виходячи з досвіду зарубіжних країн. Цей напрям дасть можливість недопущення відносин до того моменту, коли виникне необхідність застосування норм інституту повідомлення про підозру. Тобто, цей напрям можна вважати превентивним. Наприклад, кримінальна ситуація в Сполучених Штатах Америки, Федеративній Республіці Німеччини, Англії та деяких інших західних країнах у першій половині минулого століття почала стабілізуватися тільки з моменту встановлення співробітництва правоохоронних органів із громадськістю за підтримки урядових структур, а в деяких країнах світу рівень злочинності взагалі не перевищує коефіцієнт 2-3 тис. злочинів. Для отримання такого ж ефекту доцільним було б в законодавчому порядку створити спеціальний державний орган без правоохоронних функцій, який займався б виключно всією складною сукупністю проблем, що пов’язані із запобіганням злочинності. У багатьох країнах світу такі органи вже створені. Так, наприклад, в Австрії існує консультативна служба запобігання злочинності, яка має 143 регіональних бюро, у Бельгії - Вища профілактична рада, Данії - Вища рада профілактики, до якої входить 46 організацій, в США в рамках Національної ради створено профілактичні служби, які об'єднують понад 100 громадських і державних організацій. Вони систематично аналізують стан справ у сфері запобігання злочинності і дають належні рекомендації урядовим структурам для прийняття відповідних рішень. Перейнявши світовий досвід та залучаючись до міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю наша країна б зуміла перейти на новий рівень, що є ближчим до безпечного життя. Цей напрям має стати вирішальним у боротьбі зі злочинністю. Другий напрям має стосуватися удосконалення норм, які стосуються конкретно інституту повідомлення про підозру. Цей напрям передбачає: 1) необхідність розширення змісту глави 22 з метою більш чіткої регламентації порядку вручення даного повідомлення; 2) слід зробити акцент на застосуванні гарантії прав і свобод людини та громадянина незалежно від його процесуального статусу; 3) важливо забезпечити законність та обґрунтованість процесуальних рішень слідчого і прокурора; 4) потрібно визначити чи є доцільними всі обов’язкові випадки повідомлення про підозру; 5) необхідно уточнити випадки за яких вручення письмового повідомлення про підозру в день його складення неможливе; 6) є доцільним визначення сутності такого поняття як «повідомлення про підозру». Науковці, що приділяли свою увагу вирішенню проблем пов’язаних з даним інститутом, наводять свої способи його вдосконалення. Вони вважають, що з метою уніфікації рішення про надання особі статусу підозрюваного із ч. 3 ст. 110 Кримінального процесуального кодексу України, у відповідності до якої рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови, слід передбачити у Главі 22 не складення слідчим за погодженням із прокурором або прокурором повідомлення про підозру, а винесення постанови про залучення як підозрюваного. Відповідно, Глава 22 повинна іменуватися «Залучення як підозрюваного», у зв'язку з чим необхідно внести зміни до інших статей цієї Глави та інших пов'язаних статей Кримінального процесуального кодексу України. У разі винесення постанови про залучення як підозрюваного втрачає сенс існування такого акту, як повідомлення про підозру, оскільки особі слід вручати саме копію постанови. У зв'язку з цим, відповідні текстуальні зміни повинні бути внесені до інших статей Глави 22. Враховуючи необхідність формалізації спрямування кримінально-процесуальної діяльності у разі встановлення достатніх даних для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення на остаточне викриття та доведення винуватості саме цієї особи, особа повинна визнаватися підозрюваним з моменту складення постанови про залучення як підозрюваного. Для забезпечення прав підозрюваного слід передбачити обов'язок слідчого, прокурора вручити копію постанови та пам'ятку, роз'яснити права у строк 24 години з моменту складення постанови, а у разі, якщо особа ухиляється від розслідування, її місцезнаходження невідоме — негайно після її явки до слідчого, прокурора або у цей же строк з моменту встановлення її місцезнаходження. У разі невиконання цієї вимоги у підозрюваного буде можливість оскаржити бездіяльність слідчого, прокурора до слідчого судді на підставі п. 1 ч. 1 ст. 303 Кримінального процесуального кодексу України [1, с. 167]. Таким чином, пропоновані напрями є логічним результатом застосування норм інституту повідомлення про підозру в кримінальному процесі. Вони мають стати причиною стрімкого його розвитку, що дозволить покращити рівень проведення кримінального процесу вцілому. Слід віднестись до вирішення даних проблем дуже серйозно, адже від їх вирішення може залежати подальша доля окремих осіб. Кожна людина може вважати, що їй ніколи не доведеться зіштовхнутися з нормами цього інституту, проте ніхто не знає, що буде в майбутньому. Саме тому потрібно працювати над вдосконаленням даного інституту з метою захисту своїх прав, свобод та законних інтересів. ВИСНОВКИ Розглянуто інститут повідомлення про підозру. Повідомлення про підозру займає особливе місце в структурі досудового розслідування. Воно підводить підсумок проведеної до того часу роботи, зібраним доказам, у більшості визначає подальше спрямування кримінального провадження і є початковим моментом притягнення до кримінальної відповідальності. Даний акт означає появу в кримінальному судочинстві нового учасника процесу – підозрюваного. Підозрюваний є центральною фігурою у кримінальному процесі, навколо якої концентруються процесуальні дії органів досудового розслідування, прокурора, суду та інших учасників процесу. Теоретичні і практичні питання, пов’язані з повідомлення особи про підозру, є фактично новим інститутом в юридичній літературі. Разом з цим проблема обґрунтованості повідомлення особи про підозру на стадії досудового розслідування, суворого дотримання законності при реалізації цього є актуальною. Порушення закону і помилки, що можуть бути допущені при повідомленні особи про підозру можуть призвести до істотних обмежень прав і свобод громадян. В процесі виконання роботи було надано теоретико-правову характеристику повідомленню про підозру в кримінальному провадженні. А саме, було встановлено поняття, значення, зміст, порядок вручення та зміни повідомлення про підозру. Визначено, що повідомлення про підозру – це процесуальне рішення, що складається прокурором або слідчим за погодженням з прокурором на стадії досудового розслідування, внаслідок якого особа набуває статусу підозрюваного. Значення даного повідомлення полягає у тому, що воно, по-перше, дозволяє призначити покарання, яке адекватно відповідає скоєному злочину. По-друге, є початковим моментом забезпечення кримінальної відповідальності особи, яка скоїла кримінальне правопорушення. По-третє, за його допомоги забезпечується зміцнення законності та правопорядку, охорона прав та свобод громадян. Також внаслідок даного повідомлення погіршується процесуальне становище особи. А його вручення означає, що зібрано достатню кількість доказів, аби можна було підозрювати дану особу у вчиненні кримінального правопорушення. Зміст, порядок вручення та зміни повідомлення про підозру врегульовано нормами Кримінального процесуального кодексу України. Згодом, було визначено особливості інституту повідомлення про підозру. А саме, проаналізовано ступінь досконалості нормативно-правових засобів регламентації та впливу існуючої практики на даний інститут, досліджено особливості повідомлення про підозру окремій категорії осіб, встановлено порядок повідомлення про підозру в зарубіжних країнах. Визначивши ці особливості, було встановлено, що даний інститут потребує суттєвого доповнення та вдосконалення, яке має здійснюватися на основі зарубіжного досвіду, а також шляхом виявлення конкретних проблем і шляхів їх подолання. Саме з метою подолання існуючих проблем було досліджено як проблеми, що виникають у межах інституту повідомлення про підозру під час кримінального провадження в Україні, так і вивчення проблем, які пов’язані з повідомленням про підозру під час кримінального провадження в зарубіжних країнах. В ході виконання роботи було вивчено не лише проблеми, але й напрями їх подолання. Таких напрямів була встановлено два. Один передбачає вдосконалення Кримінального процесуального кодексу України вцілому, а інший має забезпечити покращення становища саме інституту повідомлення про підозру. До другого напряму, зокрема, відноситься: 1) необхідність розширення змісту глави 22 з метою більш чіткої регламентації порядку вручення даного повідомлення; 2) здійснення акценту на застосуванні гарантії прав і свобод людини та громадянина незалежно від його процесуального статусу; 3) забезпечення законності та обґрунтованості процесуальних рішень слідчого і прокурора; 4) визначення доцільності всіх обов’язкових випадків повідомлення про підозру; 5) необхідність уточнення випадків, за яких вручення письмового повідомлення про підозру в день його складення неможливе; 6) визначення сутності такого поняття як «повідомлення про підозру». В процесі виконання роботи стало очевидним, що запровадивши фактично новий правовий інститут, законодавець врегулював його досить узагальнено. Слід сподіватися, що такі неузгодженості будуть врегульовані відповідними відомчими нормативними актами, роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України і відповідні прогалини будуть надолужені практикою застосування норм Кримінального процесуального кодексу України. Над вдосконаленням даного інституту слід працювати шляхом встановлення конкретних проблем та напрямів їх вдосконалення, що мають ґрунтуватися на досвіді іноземних країн. У багатьох країнах даний інститут, так само, є порівняно новим і має досить багато недоліків. У цій роботі були виявлені такі недоліки, проте слід і надалі постійно слідкувати за розвитком іноземного законодавства, а особливо за реформами, що здійснюються у ньому. Це має призвести до ліквідації неузгодженостей, які виникають в процесі застосування норм інституту повідомлення про підозру. Для ефективного дослідження цього інституту науковці мають приділяти більше уваги його вивченню, адже їх знання мають допомогти у його вдосконаленні. Отже, дана робота має сприяти покращенню змісту як інституту повідомлення про підозру, так і Кримінального процесуального кодексу України загалом, а також стати основою для розвитку практики застосування даних норм, під час якої будуть збережені права, свободи та законні інтереси людини і громадянина. |